Курганы Буджака, исследованные Ф.И. Кнауэром: история раскопок, картография и нынешнее состояние

«Дневник раскопки: Описываемый курган состоит из двух соединенных валом курганов, из которых один выше и шире другого. Подобных двойных курганов в той местности встречается несколько. Он находится на землях русского селения Павловки на р. Когильник, в 2 верстах на Ю от него, на горе, служащей пастбищем, у дороги, ведущей к немецкой колонии Плоцк. [Размеры по (рис. 3):] Окружность № 1-го шагов 160 (через вал); окружность № ІІ-го (также через вал) 100 шагов. Длина (вала) № III шагов 30. Окружность основания обоих курганов с валом шагов 270. Отвесная высота № 1-го 3,5 метра; № ІІ-го 2 м.; № Ш-го 1,4 м. Стороны № I: западная 35 м, южная 37 м, северная 20 м; стороны № II: по 20 м. Ширина № III (вала) 15 м.

Ямы высоты № I: в 16 м длины (с С на Ю) и в 14 м ширины (с З на В); книзу она сузилась до 9 м в диаметре. № II в 14 м длины и 12 ширины, ниже она сузилась до 8 м в диаметре. № Ш в 6 м ширины и в 14 до 19 м длины.

Ямы были вырыты до уровня почвы, а где оказалось нужным и ниже.

Курган № I. Вершина была, вероятно, плоская. Под самой поверхностью на глубине до 0,2 м показались камни и камешки, расположенные кругообразно; в 3 местах нашлись остатки пепла, попавшего сюда, вероятно, позднее; далее несколько черепков из обожженной и необожженной глины и обломков костей, наконец лошадиный зуб вместе с осколками лошадиной кости.

На глубине 0,6 м, почти в центре кургана, под камнем оказались остатки человеческого черепа.

В нескольких шагах к З от № 1, на глубине 0,75 м следы и кусочек сгнившего дерева. Там же, а именно на глубине 0,3 м и в 2,8 м от № 1, второй распавшийся череп, под камнями. Были и остатки позвоночного столба и других истлевших костей. Человек был положен головою на Ю, ногами к c. У головы найден черепок из необожженной глины.

В центральной части, на глубине 0,8 м, совсем уцелевший остов. Рост 1,84 м. Человек был положен головой на 3, лицом к В, ноги вытянуты по направленно к В. Руки были вытянуты вдоль по бокам так, что пальцы прикасались к бедрам. Тип черепа короткоголовый, лоб высокий. У остова, обложенного деревом, несколько лошадиных костей и черепок из необожженной глины. Человек был погребен в могильной яме, зарытой мягкой землей и, быть может, в позднейшее время.

Возле № 3 к С, в центре кургана и на одинаковой с № 3 глубине, открыт нецельный остов, направленный головой на В, туловищем на 3. Ноги вероятно были согнуты.

Рис. 4. Находки из курганов возле с. Павловки (Кнауэр 1893a, с. 85, рис. 63--65)

В центральной части, на глубине 1,2 м истлевший остов, головой на В, с согнутыми ногами. Следы дерева.

На той же глубине, в самом центре, остов совсем распавшийся и раздавленный камнями значительной величины, находившимися над и под ним. Человек лежал головой на З, корпусом на В, ноги были согнуты. При скелете найдена лошадиная кость.

К ЮВ от центра, на среднем склоне кургана и на глубине 0,5 м от поверхности показалась громадная четыреугольная каменная плита, длиной в 1,9, шириною в 1,2 и толщиной в 0,3 м, овально обложенная другими камнями. Под ней находилась могильная яма глубиной в 0,5 м от плиты, наполненная мягкой землей; в ней лежал человеческий остов с согнутыми ногами, головой на С, лицом к В, туловищем на Ю. Труп был обложен деревом, кости совсем распались.

Ближе к центру, на глубине 1,3 м, под камнями скелет головой к В, совсем истлевший. Ноги, кажется, были согнуты. Следы дерева. Рядом с ним оказался:

другой остов, до такой степени истлевший, что нельзя было определить его положение; все однако указывает на то, что ноги его были согнуты.

В центре кургана, на глубине 1,8 м открыты находившиеся в могильной яме скелеты человеческий, а вправо от него -- лошадиный, голова с головой, ноги с ногами. Оба были, если можно так выразиться, плотно запакованы в тонкое дерево с белым наружным слоем, пови- димому, в березовую кору: кроме того, были обложены и бревнами. Человек лежал на спине, головой на ЮЗ, лицом вверх, ногами на СВ. Руки и ноги были вытянуты и тесно сложены. Голова лошади была повернута мордой вверх. Ноги ее были вытянуты вдоль правого бока человека; от лошади были положены в яму лишь отсеченные ноги и голова; остов человеческий сохранился очень хорошо. Череп короткоголовый.

Ширина скуловых костей 151 мм, расстояние между плечами 341/2 см. Рост человека 1,7м, длина лошади от задних копыт до зубов 1,65 м. -- Найдены: у плечевой кости левой руки человека целая куча железных ромбовидных стрел и железная дужка, отпавшая от сгнившего деревянного колчана, в котором находились очевидно стрелы; на левом боку человека -- короткий железный кинжал (у острия остатки дерева от ножен); у колен человека и задних ног лошади -- два переломившихся железных стремени, а у нижних частей ног -- нецельное железное кольцо; далее у таза человека -- маленький, круглый, просверленный костяной предмет с рядом нарезанных концентрических кружков по краю, вероятно пуговка; в том месте, где должна была находиться шея лошади, и у правого предплечья человека -- бронзовая пряжка; в зубах лошади -- железная уздечка; далее, между правым боком и рукой человека, распавшийся в куски длинный железный меч в сгнивших деревянных ножнах, которые человек держал кистью руки, и со следами бронзы у рукоятки, у которой нашлись и железныя кольца; наконец у головы человека -- два неспаянные кольца из чистого золота. Следы кожи и платья. Не подлежит сомнению, что человек был погребен в одежде.

К Ю от предыдущего, на той же глубине совсем распавшийся остов человека с согнутыми ногами, головой к В, туловищем на З.

В центральной части, на глубине 2,25 м истлевший скелет с согнутыми ногами, головой к ЮВ, корпусом к СЗ. Слева от него, ближе к голове найден горшок из необожженной глины, при вынимании разбившийся в дребезги.

В самом центре кургана, на глубине 2,45 м открыт остов ребенка, покрытый тонким белым слоем извести. Ребенок лежал головой к В, туловищем на З. Ноги были, кажется, согнуты. Следы дерева.

К ЮВ от центра на среднем склоне кургана, вблизи № 7, на глубине более 2 метров от поверхности, под массой довольно больших камней, положенных почти до высоты каменной плиты № 7, найден горшечек из слегка обожженной глины, орнаментированный остроугольно нарезанными зигзагами.

На уровне почвы, в южной центральной части кургана, на глубине 3,5 м показались очень большие четыреугольные камни. Под ними могильная яма глубиной в 1 м. В этой подпочвенной яме находился скелет, череп и кости которого были красны. Человек лежал на спине, головой к Ю, лицом вверх или на С, туловищем к c. Ноги были подогнуты крестообразно, левая над правой у коленей; руки вытянуты вдоль по бокам. Рост 1,85 м. Кости сохранились плохо, череп распался в куски. Тип черепа очевидно долихокефальный. Ясные следы, дерева. У головы нашлись куски чистой красной краски (охра), сложенные в кучку. На лбу находился слой краски, настолько густой, что возможно было снять с него довольно много краски; остальным же части черепа были только красны или красноваты, а у задней части его, лежавшей на почве, следы краски были лишь мало заметны. Кости также были лишь красноваты, отчасти даже и без всяких следов от краски. Зато местами нашлись следы краски и в земле, непосредственно окружавшей остов. Вероятно, подле покойника положена была охра кусками и отчасти, может быть, и в тертом виде, на покойника, преимущественно на его голову и возле нее. С течением времени эта краска разлагалась над трупом и таким образом кости и череп становились красными.

Рядом с предыдущим, но на 0,1 м ниже его, следовательно на глубине 1,1 м ниже линии горизонта, находился еще другой, сравнительно хорошо сохранившийся остов в яме весьма узкой. Рост 1,7 м. Лежал человек на спине, головой к СВ, лицом на ЮЗ, с вытянутыми на ЮЗ ногами. Выпрямленные руки были прижаты к бокам. Ширина между плечами 0,39 м. Тип не совсем уцелевшего черепа с довольно высоким лбом -- длиноголовый. Замечательно, что не было никаких следов ни дерева, ни краски.

Курган № ІІ. 1) На среднем склоне кургана к СВ от центра, на глубине 0,25 м от поверхности, открыт остов на камнях и в смешанной с камешками земле, головою к З, лицом на В. Ноги были вытянуты; скелет совсем истлел.

На северном верхнем склоне и на глубине 0,5 м найдена, среди камней, бронзовая чаша с ручкой, прикрепленной бронзовыми гвоздями (работа очень примитивная). В этой чаше, лежавшей опрокинутой, находился бронзовый топор типа, так называемого, цельтов [кельтов]. Кроме этой важной находки в этом месте кургана ничего не было.

2) В центре каменного кургана, на глубине 1 м оказался человеческий остов вместе с лошадиным. Человек лежал на спине, головой на З, лицом и ногами на В. Ноги и руки были вытянуты. Рост 1,59 м. От черепа уцелела только часть; кости сохранились сравнительно хорошо. Расстояние между плечами 0,37м. Тип черепа короткоголовый, видимо одинаковый с типом черепа № 10-го в кургане № I. Голова лошади была перевернута вверх мордой, в которой, как и у № I, 10, находилась железная уздечка в кусках. Там нашлись и обломки железа со следами дерева и кожи или ткани. Голова лошади лежала на собственных передних ногах, лежавших на груди человека, причем копыта прикасались к нижней челюсти человека. Копыта задних ее ног, шедших параллельно ногам человека, прикасались к стопам последнего. Других костей лошадиных не было. Все это доказывает, что от лошади похоронили лишь отсеченные голову и ноги. Хотя были следы дерева, но человек с конем собственно был уложен в камни.

3) В середине каменного кургана, на глубине от 1,0 до 2 м появилась масса дерева, под которым, на уровне почвы, находился человеческий скелет нецельный и истлевший, головой к Ю, лицом и туловищем на С; ноги, кажется, были вытянуты. У остова, особенно на его правой стороне, найдено довольно много расбросан- ных синеватых стекляных бус, несколько бус из красного янтаря и два орнаментированные прямыми линиями и глазурованные горшка, разбитые впрочем частью от тяжести камней, частью от неосторожного копания. Были и следы пепла. Яма в 2,8 м ширины, в 3 м длины и в 0,5 м глубины от уровня почвы.

Курган № III (вал). Камни в разных местах, особенно же в середине между обоими курганами. Пространство, среди которого нашлись скелеты, меньше двух кв. саженей. Оно и представляется центром вала. В нем открыты:

у кучи камней, на глубине 0,5 м пепельный остов в сырой земле, головою к З, с ногами, может быть, согнутыми. При нем найдены круглый костяной предмет с просверлиною и со следами полировки, величиной в пятачок.

Под массой камней, на глубине 1 м малочисленные остатки человеческого остова. Рядом с ним.

нецельный и распавшийся скелет, казалось, невзрослого человека, обращенный головой к В. Ноги, по-видимому, были согнуты.

На уровне почвы, следовательно на глубине 1,4 м, человеческий скелет вместе с лошадиным, голова с головой. Человек был направлен головой на В, лицом и туловищем к 3; лежал он на спине. Ноги, быть может, были согнуты. От костей как человека, так и лошади, найдены лишь остатки. Череп со сравнительно низким лбом почти совсем уцелел; тип его длиноголовый. Нижняя челюсть и некоторые кости человека были красны и красноваты, следы краски и на черепе. Следы дерева. У подбородка человека торчал горшечек из необожженной, но очень твердой глины. Нашлись и кусочки железа, наконец и черепки из обожженной и необожженной глины, свалившиеся сюда, может быть, сверху при копании. Под ним, на несколько см ниже уровня почвы, другой человеческий остов в таком же положении, как № 4. При нем найден разбив- шийся горшечек из очень плохо высушенной глины.

Под массой тяжелых камней, на глубине больше 1 м ниже горизонтальной линии, один только распавшийся череп. Несколькими футами дальше от него к Ю, на глубине 0,75 м ниже уровня почвы, под камнями средней величины, остатки совсем истлевшего человеческого остова. Еще дальше к Ю, в южной половине вала, на глубине 1,1 м от поверхности, под и над камнями, нецельный и истлевший скелет, головой к В, ногами на З. Ноги были вытянуты.

По северной стороне вала, на незначительной глубине, тянулся по направлению к кургану I довольно длинный ряд несвязанных между собою камней, составлявших что-то вроде стенки, над которой впрочем ничего не нашлось.

В стороне от центральной части вала, на глубине 1 м, в изолированном месте, найден обломок сосуда из очень сильно обожженной глины, своеобразного по внешнему виду и похожего по типу на один из сосудов в II, 3. Земля вала, в противоположность невероятно твердой земле в № 1, отличалась скорее мягкостью, чем твердостью» (Кнауэр 1893b, с. 160--165).

В том же году Ф. И. Кнауэр провел разведки и сборы материалов по долине р.Сарата и в Аккермане (Кнауэр 1892, c. 12--13), где получил от находчиков мраморный пьедестал статуи с древнегреческой надписью, вскоре опубликованный в. в. Латышевым. Последний, со слов Ф. И. Кна- уэра, доставившего в ИАК эстампаж этой надписи вместе с отчетом о раскопках 1891 г., сообщил, «что камень был найден случайно в 1889 г. у самой крепости, с юго-западной стороны, от нее, в усадьбе плотника г. Антонова, на глубине 1 саж.»» (Латышев 1892, с. 58--59).

Разведка по правому берегу р. Сарата в 1896 г. с целью выбора новых объектов для раскопок ученый провел разведку по водоразделу между долинами рек Когильник и Сарата (рис. 5), о чем сообщается следующее: «из всех курганов, находящихся в этой местности, наиболее интересными являются курганы та- тарбунарские и фриденсфельдские, лежащие на Саратской горе, которая тянется вдоль степной реки Сараты с С к Ю почти от самого Днестра до Черноморского соляного озера [Са- сык или Кундук] вблизи м. Татарбунары. Среди Татарбунарских курганов выдается очень высокий и довольно острый курган верстах в 20 к Ю от с. Сараты, у дороги, ведущей в станицу Мангит. Этот курган оказался настолько потревоженным (и, по всей видимости, очень недавно), что раскопка его не представляла интереса. Вследствие этого Ф.И. Кнауэр остановился на Фриденсфельдских курганах, находящихся в 15 верстах к С от с. Сараты»» (Кнауэр 1902b, с. 39).

Рис. 5. Курганы Мангитской горы и хребта Сарата (трехверстовая карта 1860--1870-х гг.)

Помимо этого, имеются данные от получении Ф. И. Кнауэром нескольких случайных находок в Буджаке и других местах от частных лиц в 1899 г. Речь идет о железном наконечнике стрелы из с. Клястиц (веселая Долина Тарутинского р-на), двух бусинах, костяной застежке и пуговице из кургана у c. Ак-Мангит (Белолесье Татарбунарского р-на) и пр. (Перечневая... 1903, с. 2--3) (Приложение).

Курганы у с. Фриденсфельд (мирнополье) в 1899 г. Ф. И. Кнауэр раскопал три кургана на плато правого берега долины р. Сараты, в 15 верстах от с. Сарата, на землях колонии Фриденсфельд (Мирнополье), которые входили в более крупную локальную группу. Первый (с С -- І) имел высоту 4,4 м, окружность 210 шагов; второй (ІІ) -- 160 шагов и 2,6 м; третий (ІІІ) -- 300 шагов и 6,0 м; перемычка (IV) между двумя первыми -- 110 х 30 шагов при высоте 1,6 м (Кнауэр 1902b, с. 39).

Сначала приведем их описание по докладу Ф. И. Кнауэра на ХІ АС в Киеве в 1899 г.: «Обыкновенно в Аккерманском уезде курганы бывают расбросаны по одиночке. Но в одном месте проф. Кнауэр встретил целую группу их, причем курганы были расположены так: с одной стороны, стоял особняком огромный курган; к северу от него, на некотором расстоянии, лежал другой курган, меньших размеров, непосредственно к которому примыкал третий; еще севернее лежал четвертый, причем между третьим и четвертым курганами возвышался соединявший их вал. Докладчик произвел раскопку двух курганов, соединенных валом, и самого южного кургана. Был раскопан также и соединительный вал.

В самом северном кургане было найдено много не имеющих значения предметов; погребения в нем не оказалось. Зато в самом центре кургана была найдена голова лошади, обращенная к Ю.

В следующем кургане прежде всего был найден скелет взрослого человека. При нем оказались бронзовый ножик, находившийся в левой руке, кольцо, пряжка и другие предметы, сделанные из бронзы. Справа и слева подле этого скелета лежало два детских скелета, причем между головой взрослого человека и левым детским скелетом стоял большой горшок. Голова взрослого человека лицом была обращена к СЗ.

В соединяющем же эти два кургана вале при раскопке был найден скелет человека в сидячем положении, под которым был костяк лошади. Такое расположение костяков докладчик объясняет следующей гипотезой: в одном кургане был погребен господин, в противоположном его лошадь, а в соединяющем курганы валу -- его слуга, верхом на лошади.

Однако, находки второго кургана не ограничились одним большим и двумя детскими скелетами. Все эти три скелета были найдены в верхнем слое кургана. В нижнем его слое докладчик нашел еще 5 скелетов: 2 больших и 3 детских. Ниже горизонта земли, в погребальной яме, лежал окрашенный красной краской скелет. При нем никаких предметов не было найдено. Погребальная яма была накрыта каменной плитой.

Раскопка третьего кургана, отдельно стоящего, дала следующие результаты. В верхнем слое лежало 3 больших и 2 детских скелета. Непосредственно у головы одного большого скелета лежала голова и ноги лошади. Здесь же были найдены многие предметы: железный нож, такое же стремя, куча стрел, остатки колчана, огниво, золотое кольцо, пряжечка и т. д. Кольцо лежало подле головы лошади и, надо полагать, служило украшением удил. Подле двух детских скелетов лежало по горшочку, а у третьего детского скелета -- камень. В среднем горизонте этого кургана не было найдено ничего. Ниже горизонта была могильная яма и в ней окрашенный костяк без головы, покрытый большими каменными плитами. Предметов при этом костяке также не было найдено никаких. Ближе к краю основания кургана оказалась другая погребальная яма. В ней лежал окрашенный костяк с окрашенным камнем на коленях и куском кремневого ножа. Рядом находилось такое же детское погребение, при котором были найдены куски краски, горшок и два бронзовых кольца. У противоположного конца основания кургана была третья погребальная яма и в ней два детских окрашенных скелета. Интересно, что все эти ямы были выбелены не то известью, не то мелом. В общем, в самом большом кургане явственно можно различить погребения трех эпох: ниже горизонта -- погребения эпохи каменного века и начала бронзового, а в самом верхнем слое -- скифского и начала переселения народов. К последнему типу, по мнению докладчика, принадлежит то погребение, которое находилось ближе к центру кургана, и которое характеризуется железными предметами (стремя, нож, стрелы и т.д.). При докладе проф. Кнауэр показывал добытые при раскопках предметы» (Кнауэр 1902a, с. 150--151). Существует еще одно описание этих раскопок, но оно уже републиковано (Кнауэр 1902b, с. 39--41; Сапожников 2018c, с. 134--136).

в 1899 г. Ф. И. Кнауэр на ХІ АС в Киеве сделал доклад, посвященный раскопкам у с. Фри- денсфельд (Кнауэр 1902a), а также представил предметы из раскопок 1888 г. у с. Сараты для выставки (Кнауэр 1899). Замечу, что на его «курганный доклад» обратил особое внимание известный крымский исследователь А. И. Маркевич (Маркевич 1899, с. 70, 71, 74).

Заключение

Итак, в конце ХІХ в. Ф. И. Кнауэр раскопал в Буджаке не 6, не 8 и не 13, как писали до сих пор разные авторы, а 11 курганных насыпей Автор не считает самостоятельными курганами перемычки двойных курганов у сс. Павловка и Фриденсфельд -- Мирнополье.. Они входят в состав пяти локальных групп: четыре располагались на обоих берегах долины р. Сараты (три у с. Сарата и одна у Мирнополья), а одна -- на правом берегу р. Когильник (у с. Павловка). Эти курганы, хотя и не были исследованными на всей своей площади (что объясняет, например, отсутствие погребений катакомбной культуры), тем не менее содержали в себе около 75--77 основных и впускных могил, репрезентующих довольно полную хроностратиграфическая колонку погребений от энеолита до средневековья, которая многие годы была опорной для всего Северо-Западного Причерноморья. Кроме обычных для времени Ф. И. Кнауэра погребений ямной культуры и эпохи поздней бронзы, в которых были редкие находки, например, каменное навершие булавы (Сарата к. 6, п. 15) (Сорокіна 2005, с. 38, рис. 1: 3), отмечу первые находки могил культуры многова- ликовой керамики (КМК) с костяными пряжками, киммерийских погребений, погребения позднеримского времени (Павловка, к. 2/3) и серию позднекочевнических погребений (10--12) с разнообразным инвентарем и останками лошадей. Этот факт, кроме всего прочего, свидетельствует о весьма удачном выборе Ф. И. Кнауэром как района работ в целом, так и групп насыпей. археологический могила погребение курган

Детальный анализ датировки и культурной принадлежности погребальных комплексов автор оставляет более узким специалистам, заметив, что наибольшие сложности вызовет атрибуция могил из фриденсфельдских курганов. К анализу топографии и картографии курганов Ф. И. Кнауэра мы вернемся ниже (Приложение), а здесь затронем другие актуальные вопросы, связанных с первыми курганными раскопками в Буджаке.

Если в первые годы Ф. И. Кнауэр копал непосредственно на землях Сараты, то позже выбирал места тщательнее, проводя специальные разведки в радиусе 15--20 км от нее и обращая особое внимание на крупные и двойные курганы. Любопытно, что курган, содержащий довольно редкое погребение эпохи энеолита, И. Т. черняков раскопал в 1961 г., в той самой курганной группе, где Ф. И. Кнауэр ранее исследовал курганы 5 и 10 (черняков 1964; Петренко 1998; Приложение) 1.

Некоторые современные авторы не раз прямо либо опосредовано поставили под сомнение правильность методики раскопок Ф. И. Кнауэ- ра, вменяя ему тот факт, что он копал колодцами. На это следует сказать, что, согласно официальной «Специальной инструкции для исследования курганов», напечатаной в Одессе в 1884 г. к началу проходившего в этом городе VI Археологического съезда: «курган может быть раскопан тремя способами: 1. Послойной съемкой земли, начиная с вершины; 2. Прорытием колодца; 3. Сквозной траншеей» 2 (Матвеев 1884, с. 54, 55). Так что никаких грубых нарушений ученый не допустил, если не считать недостаточный (малый) диаметр ряда колодцев, заложенных в 1888 г. на высоких курганах, что он сам и отметил в разделе отчета «Ошибки, допущенные при раскопках» (см. выше раздел «Курганы у Сараты») 3.

А сейчас хочется обратить особое внимание читателей на число и профессиональный уровень специалистов естественных наук, привлеченных Ф. И. Кнауэром для определения археологических образцов и материалов. Среди них были три действующих и один будущий профессор Киевского университета Св. Бладими- ра: И. А. Сикорский (1842--1919; специалист по паталогической анатомии и клинической психиатрии, отец авиастроителя И. И. Сикорского) -- исследовал антропологические материалы (Сикорский 1889); И. Ф. Шмальгаузен (1849--1894; палеоботаник) -- изучал образцы древесины; П. Я. Армашевский (1850--1919; геолог и минеролог) и П. А. Тутковский (1858-- 1930; геолог, географ и археолог) -- определяли образцы охры, камней и костей. Помимо этого, Ф. И. Кнауэр пользовался консультациями врача Сараты, а позднее членов «Физико-медицинского общества при университете Св. владимира». Как видим, материалы из первых научных раскопок буджака обработывались и изучались комплексно на высочайшем для того времени уровне, чем может похвастаться далеко не всякий современный курганщик.

Что касается так называемых «двойных курганов», то Ф. И. Кнауэр понимал под этим термином «два кургана, соединенные валом». Сам он исследовал две такие связки -- у Павловки и Фриденсфельда. Не вдаваясь в детали их интерпретации и датировки, замечу, что прямая (функциональная либо хронологическая) связь между двумя курганами каждой из названных пар, на мой взгляд, осталось не доказанной.

В этом смысле более ярким объектом такого рода оказалися два кургана у c. Баштановки Не менее показательным является и тот факт, что следующие после раскопок Ф. И. Кнауэра исследования кургана в этой части Буджака осуществили в 1946 г. сотрудники Института археологии АН УССР Д. Т. березовец и Т. г. Оболдуева именно в долине р. Когильник, хотя выше по течению и уже на територии Молдовы (Оболдуева 1955; Колесникова, Яненко 2013, c. 229--230). Примечательно, что в той же инструкции рекомендовалась предварительная шурфовка подошвы кургана с целью выяснения мощности чернозема и характера материкового грунта, а также использование металлического щупа длиной около 1 м. Для меня лично ближе всего такое правило: «Каждый курган, при раскопке которого не был составлен дневник раскопок, является потеряным для науки» (Матвеев 1884, c. 57--58). По устному сообщению М. Т. Кашубы, в полевой документации Ф. И. Кнауэра 1899 г., хранящейся в ИИМК, есть данные о раскопках курганов на гораздо большей площади «крестом», но они будут опубликованы отдельно в специальной работе. Татарбунарского р-на Одесской обл., всего в 19 км к ю от Павловских курганов. Бал и курган 3 раскопаны Днестро-Дунайской экспедицией ИА АН УССР в 1966 г., соединенные земляным валом длиной 60 м, шириной 18 м, высотой 1,3 м. Под валом был выложен коридор шириной 12 м из крупных камней известняка, между которыми была выявлена керамика эпохи поздней бронзы (Шмаглий, черняков 1970, c. 69--71, 113--114, рис. 52, 53). Примечательно, что двойной курган Могила, который является самым крупным объектом такого рода в Украине, а может быть, и во всей восточной Европе был найден автором этих строк в буджаке, на правом берегу долины р. чага, недалеко от с. Елизаветов- ка (Приложение; Cапожников, Присяжнюк 2018). Есть данные, что «большая группа курганов, соединенных по два, по три валами, находится у c. Подгорное Тарутинского р-на» (Шмаглий, черняков 1970, c. 114), то есть примерно в 21 км к юз от Могилы, но пока это не нашло подтверждения.

Завершая основной текст статьи замечу, что Ф. И. Кнауэр, по-видимому, не обладал излишней скромностью, которая, если верить словам царя Соломона, есть «самым верным путем к забвению». Уже в своей первой археологической работе он написал: «Насколько мне известно, в Бессарабии, по крайней мере в ее южной части, до сих пор еще не производили раскопок курганов с научной целью; следовательно, мой опыт раскопок в той местности можно считать первым» (Кнауэр 1889a, с. 33).

Автор искренне благодарит старшего научного сотрудника Отдела археологии Центральной Азии и Кавказа ИИМК РАН М. Т. Кашубу за ценные советы и профессиональные консультации.

КУРГАНИ Ф. I. КНАУЕРА 1888--1899 рр.: ТОПОГРАФІЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН

Як йшлося в основній частині статті, Ф. І. Кнауер під час вибору об'єктів для розкопок приділяв особливу увагу топографії і зовнішному вигляду могильних насипів. Особливо добре це видно з опису розвідки 1896 р., яка була присвячена курганам вузького і високого вододілу, утвореного правим берегом долини р. Сарата і лівими берегами -- спочатку р. Когиль- ник, а потім р. Чилігідер та її лівосторонніх притоків. Наскільки можна судити, вчений обстежив цей мис- вододіл від його стрілки біля північного берега лиману Сасик до впадіння в р. Сарата балки Кантемір (що становить приблизно 39--40 км по прямій). На цій ділянці абсолютні позначки вододільного гребеня поступово підвищуються від 20 до 110 м і виділяються наступні локальні географічні об'єкти-урочища (від низу до верху): гора Мангит, хребет Кундук, хребет Сарата і урочище Третій Степ. Дана ділянка мису закінчується на півночі приблизно там, де починається урочище Кантемір (на правому березі гирла однойменної балки -- правої притоки р. Сарата).

У нижній частині мису Ф. І. Кнауер виділив групу так званих «Татарбунарських курганів», які, на його думку, відрізняються «своєю гострою формою». Цю особливість вчений пояснив тим, що насипи «заключают в себе такую массу камней, что их можно считать каменными, только прикрытыми землей». Серед цих «курганов выдается очень высокий и довольно острый курган верстах в 20 к Ю от с. Сараты, у дороги, ведущей в станицу Мангит. Этот курган оказался настолько потревоженным [копаным] (и, по всей видимости, очень недавно), что раскопка его не представляла интереса» (Кнау- эр l902b, с. 39).

Хоча автор не навів ніяких прив'язок і навіть не назвав висоту насипу, зрозуміло: йдеться про курган Мангитська Гора 1 недалеко від якого дійсно колись був поворот вліво від двох головних доріг в Татарбу- нари, в бік с. Білолісся (Акмангит). На триверстовій мапі 1860--1870-х рр. геодезичний пункт на його вершині має абсолютну позначку 32,8 саж. (71,1 м). Зауважимо, що на тій же карті від хутора Бутук (нині с. Долинка) до місця сучасного моста через р. Ко- гильник на гребені вододілу позначено 19 курганів (рис. 5). На карті РККА початку 1940-х рр. та сама абсолютна позначка становить 70,2 м, причому насип Мангитської Гори стояв на рівні трохи більше 60 м. На карті ВТС, виданій в 1984 р., цей курган показаний з позначкою 69,5 м і понад 9,0 м заввишки.

У 2018 р. автор двічі побував на Мангитській Горі Назва записана в липні 2018 р. зі слів старожилів Татарбунар. У розвідці брав участь к. і. н., доц. Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К. Д. Ушинського О. М. Присяжнюк, якому автор виказує щиру подяку за співпрацю. і повідомляє, що координати її центру складають 45°54'03”N 29°39'19”E, висота за інструментальними обмірами 10,5--10,8 м (більше значення з заходу, з боку схилу долини), розміри близько 90 х 70 м (насип витягнутий майже чітко за лініїєю північ--пів- день), навколо є широка циркульна виїмка глибиною до 1,2--1,4 м, а на вершині -- залишки геодезичного пункту з обкопуванням. Поверхня насипу не розорюється, в нижній частині східного схилу є «свіжа» грабіжницька яма, в ній видно великий оброблений камінь вапняку. За 150 м північніше кургану, за польовою дорогою простежується насип висотою до 1,2 м, а в 20--25 м на південь від останнього на ае- рознімку Гугл-мапи видно світлу пляму принаймні від ще одного, повністю розораного кургану (рис. 6).

Бис. 6. Курган Мангитська Гора з околицями (ае- рофотознімок Гугл)

Рис. 7. Курган Мангитсь- ка Гора (вигляд з південного сходу; фото І. В. Сапожникова)

Рис. 8. Подвійний курган Могила біля с. Єлиза- ветівка на р. чага (вигляд з південного заходу; фото І. в. Сапожникова)

За своєю висотою Мангитська Гора (рис. 7) входить до трійки найвищих курганів Буджака, поступаючись лише обом насипам подвійного кургану Могила (Мові- ле), зафіксованого автором ще під час розвідок 1976 і 2013 рр. Об'єкт локалізований і попередньо обміряний у вересні 2018 р. на вершині вододільного мису, утвореного правим берегом долини р. чага і лівим берегом р. Арса, навпроти с. Єлізаветівка Тарутинського району, в 0,5 км на південний схід від кордону з Молдовою. Згідно з відповідними листами топокарт ВТС СРСР 1980-х рр., верхня марка розташованого там геодезичного пункту має абс. позначку 188,5 м і висоту 12 м. За моїми обмірами, північно-західний насип має висоту 12,1 м, південно-східний -- 11,2 м, а загальна довжина об'єкта становить 180--185 м (рис. 8).

Наступне місце в «рейтингу» найвищих курганів Буджака займає насип на правому березі долини р. Когильник навпроти м. Арциз з висотою 9,1--9,7 м. Найбільшим курганом епохи бронзи в Україні дотепер вважали Куляб-Могилу висотою 11,3 м, діаметром 130 м неподалік Запоріжжя (Отрощенко 2016). Тепер його місце посів більший з курганів Могили, хоча він, в свою чергу, може поступатися пограбованому кургану Скобелєве 2 близько 12,0 м заввишки на р. Висунь (Мозолевський 1990, с. 129, рис. 4: 2; 5), який В. В. Отрощенко і Ю. В. Болтрик умовно зарахували до доби бронзи (Сапожников, Присяжнюк 2018). Але, навіть, якщо це припущення підтвердиться або знайдеться вищий насип відповідного часу, буджаць- ка Могила все одно залишиться найбільшим подвійним курганом України і Молдови.

А тепер перейдемо до сучасного стану курганів, розкопаних Ф. І. Кнауером, описавши їх у тій же послідовності, що і в основній частині статті.

КУРГАНИ НАВКОЛО САРАТИ

Пошук і прив'язка шести названих об'єктів як на топографічних картах, так і на місцевості значно спрощені завдяки наявності згаданого вище плану Ф. І. Кнауера 1889 р., на якому вони позначені під № 1--5 і 10. Крім них, там же присутні ще шість пронумерованих, але нерозкопаних курганів (№ 6--9, 11, 12), а також ще 12--14 дрібніших насипів (рис. 1).

Курган 1 5,25 м заввишки знаходився в 6,4 км північніше с.^Сарата, «на горі» правого берега долини річки. Його локалізація не викликала труднощів, оскільки в 6,34 км на північ -- північний захід від старої частини села на гребені описаного вище вододільного мису, в центрі урочища Третій Степ, в 3,5 км на схід від південно-східної околиці с. Світлодолинське (Ліхтенталь) досі стоїть курган висотою близько 5,3 м. Зауважимо, що на триверстовій мапі 1870-х рр. геодезичний пункт на вершині цього кургану мав абс. позначку 46,1 саж. (98,36 м), на земельному плані Сарати 1920-х рр. 98 м (рис. 9), на мапі РККА 1940-х рр. -- 98,6 м і на карті ВТС 1989 р. -- 97,9 м. Висота (більше 5,0 м) -- приведена тільки на останній з цих карт.

У полі курган майже правильної округлої в плані форми, без верхівки має діаметр близько 75--80 м, велика частина його поверхні піддається оранці. Верхня, еліпсоїдна в плані частина насипу розмірами 35 х 27 м, витягнута з заходу на південь, задернована (рис. 10).

Рис. 9. Кургани на земельному плані с. Сарата (1920-ті рр.)

Рис. 10. Курган 1 біля с. Сарата (вигляд з півдня; фото І. в. Сапожникова)

Рис. 11. Курган 5 біля с. Сарата (вигляд з заходу; фото І. в. Сапожникова

У центрі видно округле заглиблення діаметром 8--9 м, глибиною до 1,5 м. У північно-західній частині останнього є свіжовикопана яма діаметром до 1,4 м і не менше 1,0 м глибиною (сліди розкопування нижньої марки геодезичного пункту). Координати найвищої точки насипу -- 46°05'07”N 29°38'23”E.

До речі, наявність геодезичного пункту на цьому кургані в 1870-х рр. не могла не вплинути на хід його досліджень в 1888 р. Може, саме через нього розкоп Ф. І. Кнауера був розбитий не в центрі насипу, про що свідчить повна відсутність поховань, зокрема центрального нижче рівня -- 1,6 м. Цілком імовірно, що розкопочний колодязь не був доведений тут до рівня давньої денної поверхні. Крім того, незважаючи на наміри вченого (див. вище), цей насип так і залишився недокопаним.

Про курган 2 0,5 м заввишки, досліджений в 107 м на схід від першого, нам сказати майже нічого, бо він позначений лише на плані 1889 р. (рис. 1). його не виявлено в ході візуального огляду місце - вості, а також він не проглядається на аерофотознім- ках програми Гугл-мапи.

Курган 3 2,7 м заввишки розташований в 1,6 км на північний захід від села, «на горі» (рис. 1). в даний час цей курган (координати -- 46°02'15”N 29°38'55”E) має висоту 1,9--2,3 м (більше значення зі сходу, з боку схилу), діаметр близько 50--60 м, наполовину зайнятий лісом, західна частина розорюється. від 10-метрового (в діаметрі) розкопочного колодязя залишилося ледве помітне в рельєфі заглиблення. На його місці на оранці виявлено будівельне сміття (з фрагментами цегли і черепиці), яким він, мабуть і був засипаний. Курган добре видно на аерофотознім- ках програми в 1,6 км на північний захід від старої околиці селища і в 300 м південніше дороги з нього в с. Світлодолинське (кол. Ліхтенталь), біля кордону з лісом, на ріллі, як частина круглого в плані плями грунту світлого кольору.

Курган 4 0,75 м заввишки, який знаходився в 163 м північніше від попереднього, також позначений лише на плані 1889 р. (рис. 1) і або повністю розораний, або знаходиться в лісі, зліва від короткої дороги з Сарати в с. Світлодолинське (рис. 9).

Курган 5 3,0 м заввишки Ф. І. Кнауер помістив приблизно в 3,2 км північніше села, на лівому березі долини р. Сарата (рис. 1). Цей насип досі стоїть в 3,1--3,2 км на північ -- північний схід від північної околиці старої частини селища, в 0,8 км західніше шосейної дороги Сарата--Фараонівка і в 240 м східніше від випрямленного русла (каналу) р. Сарата (координати -- 46°03'18”N 29°40'19”E). Він має в плані овальну форму діаметром 57--60 м, витягнуту по лінії північ--південь, висоту 3,6--3,7 м і задерновану вершину (рис. 11) зі слідами круглої в плані виїмки від розкопочного колодязя діаметром 8--10 м і глибиною 0,5--1,0 м. Насип позначений на плані землекористування Сарати 1920-х рр. (рис. 9, ближня до заплави), а на карті вТС 1989 р. має висоту 4,0 м. Описана Ф. І. Кнауером кільцева виїмка навколо кургану майже повністю знівельована багаторічною оранкою.

Курган 6 (10) 5,5 м заввишки знаходився в 3,7 км північніше села, в долині на ріллі (рис. 1). Цей об'єкт в даний час знаходиться в 4,0 км на північ -- північний схід від старої північній околиці селища, в 80 м західніше шосейної дороги Сарата--Фараонів- ка і в 0,5 км східніше випрямленого русла р. Сарата (координати -- 46°03'40”N 29°40'49”E). Курган позначений на плані землекористування Сарати 1920х рр. (рис. 9, ближчий до дороги), а на карті ВТС 1989 р. він має висоту більше 4,0 м. Огляд показав, що залишки кургану правильної круглої форми мають діаметр близько 75 м і висоту 3,7--3,8 м. На його вершині добре видно кругле кратероподібне заглиблення діаметром до 20 м і глибиною 0,6--0,7 м (роз- копочний колодязь мав форму еліпса розмірами J7 х 15 м, витягнутого по лінії північ -- південь). Його краї складаються з відвалу, що має перерву шириною 7--8 м в північно-східній частині, який, мабуть, був залишений для зручності вивезення ґрунту з розкопу (рис. 12). На мій погляд, даний насип практично повністю зберіг в собі залишки як відвалу, так і розкопу і тому є ідеальним об'єктом для довивчен- ня, в ході якого можна було б встановити реальний ступінь (у % площі) його розкриття у 1889 р.

Окремо скажу про топографію насипів 5 і 10, яка відрізняється від інших курганів Ф. І. Кнауера, досліджених на високих вододілах (рис. 1). вони стоять на мисі, утвореному лівим берегом долини р. Сарата і правим берегом балки Курудера (валя Курудер), на позначках від 3--5 до 15--17 м. За розмірами вони поступаються кургану 9, який раніше мав висоту понад 5,0 м, входить з ними в одну групу і розташований в 2,9 км на північ -- північний схід від старої північної околиці селища, в 300 м західніше шосейної дороги Сарата--Фараонівка (рис. 9), в районі злітно-посадкової смуги аеродрому. Вперше був позначений на триверстовій карті 1850-х рр., а на мапі ВТС 1989 р. він має висоту понад 5,0 м і геодезичний пункт з абс. позначкою 21,4 м на вершині (координати -- 46°03'01”N 29°40'45”E). На тій же карті, крім описаних, присутній курган висотою близько 2,0 м, що стоїть приблизно в 0,8 км північніше попереднього.

Рис. 12. Курган 10 біля с. Сарата (вигляд зі сходу; фото І. в. Сапожникова)

У 1961 р. І. Т. черняков описав це скупчення насипів таким чином: «В 3--4 км севернее с. Сарата, на пологом левом берегу одноименной реки, расположена курганная группа из 9 курганов. Их высота от 0,1 до 4,5м, форма конусообразная, округлая; склоны пологие, распаханные. На вершине одного из курганов в срезе траншеи военных лет нами зачищен скорченный, сильно разрушенный костяк, ориентированный головой на ЮВ. Сверху он был перекрыт деревянными плахами. Никаких предметов при нем не обнаружено. Рядом расположена другая курганная группа, состоящая примерно из десятка совершенно распаханных курганов, от которых остались на поверхности немного возвышающиеся светлые глинистые пятна, усеянные мелкими обломками известняка. Один из таких курганов нами был раскопан...» (Черняков 1963, с. 47).

Правда, всього за рік, публікуючи матеріали розкопок невисокого і сильно розораного кургану, що входив до складу другої групи, І. Т. Черняков чомусь говорив про один (єдиний) курганний могильник із 19 насипами (Черняков 1964, с. 32). Наприкінці 1990х рр. В. Г. Петренко намагався уточнити місце розташування згаданого енеолітичного кургану, але невдало. Проте, виходячи з незрозумілої логіки, дослідник присвоїв йому № 11 (Петренко 1998, с. 159), хоча на плані 1889 р. курган з таким номером є і досі стоїть в полі набагато північніше від кургану 10 (рис. 1).

На жаль, деталізувати планіграфію описаної курганної групи в даний час неможливо тому, що в нашому розпорядженні відсутні топографічні карти цього району потрібних масштабів (наприклад, відповідного листа карт РККА М 1 : 25000). Що стосується номерних, але нерозкопаних саратських курганів з плана Ф. І. Кнауера, то, крім згаданих № 9 і 11, в полі досі стоять насипи 6 (на винограднику) і 12 (південніше залізниці з Сарати в Одесу), а № 8 розташований в лісі західніше селища (рис. 1; 9).

КУРГАНИ БІЛЯ с. ПАВЛІВНА

Пошуки цього подвійного кургану (з насипами 3,5 і 1,4 м заввишки), розташованого «на горі» правого берега долини р. Когильник, в 2 верстах південніше с. Павлівка пройшли без особливих проблем. Об'єкт розташований на краю плато, в 1,8 км на південь (строго) від Свято-Миколаївського храму, що стоїть праворуч від в'їзду в село з боку Татарбунар, в 150 м на північ -- північний схід від ґрунтової (верхньої) дороги з Арциза на шосе Павлівка -- Татарбунари і в 0,91 км на захід -- північний захід від кургану заввишки до 6,0 м з геодезичним пунктом на вершині (абс. відм. 95,2 по карті ВТС вид. 1984 р.). На цій же карті найбільший з двох розшуканих курганів Пав- лівки позначений з висотою більше 4,0 м.

На місці два кургани стоять один біля одного по лінії захід -- північний захід -- схід -- південний схід, висота першого становить 3,5--4,0 м, другого -- до 1,4 м, його насип піддається оранці. Велика частина західного кургану (координати -- 45°57'02”N 29о29'02”Е) засаджена деревами та чагарниками, оранці піддається тільки його південний та східний схили. На ньому добре збереглися залишки розкопочного колодязя, який мав колись розміри 16 х 14 м по верху (вісь по лінії північ -- північний схід -- південь -- південий захід). По його периметру лежить потужний кільцевий відвал з двома проходами (2 і 4 м на півночі та на півдні -- південному сході), причому більш чи менш рівне дно оплившого поглиблення від колодязя знаходиться на глибині 2,0--2,5 м від верхніх рівнів трьох секторів відвалу (рис. 13; 14).

Якщо порівняти сліди розкопок біля Павлівки із залишками кургану 10 у Сарати, то складається враження, що після закінчення робіт другий розкоп засипали в більшій мірі, ніж перший, особливо з урахуванням значно більшої висоти останнього кургану.

Рис. 13. Подвійний курган біля с. Павлівка (вигляд с південного заходу; фото І. в. Сапожникова)

Рис. 14. Відвали ґрунту на кургані 1 біля с. Пав- лівка (вигляд з північного сходу; фото І. в. Сапожникова)

Проте, подвійний курган біля Павлівки також є перспективним об'єктом для довивчення.

КУРГАНИ БІЛЯ с. МИРНОПІЛЛЯ

Ф. І. Кнауер обрав ці кургани для розкопок за ознакою «розпливчатої форми» (через відсутність каменів в їх насипах) і компактної концентрації в одній «неподільній групі». Крім того, «західні сторони курганів були трохи довші їх східних сторін» (Кна- уэр 1902b, с. 39). Про топографію групи (ланцюга) насипів вчений повідомив: «с одной стороны стоял особняком огромный курган; к северу от него, на некотором расстоянии, лежал другой курган, меньших размеров, непосредственно к которому примыкал третий; еще севернее лежал четвертый, причем между третьим и четвертым курганами возвышался соединявший их вал» (Кнауэр 1902a, с. 150). Мабуть, Ф. І. Кнауер добре визначав тільки більш чи менш високі кургани, бо на триверстовій мапі 1850-х рр. ця група складається з 8 насипів, згрупованих у два ланцюги (рис. 15). На карті РСЧА 1940-х рр. на тому ж місці присутні 7 курганів (рис. 16), які зафіксувала наша розвідка.

Рис. 15. Кургани району с. Фріденсфельд (триверстова карта 1860--1870-х рр.)

Група розташована на краю плато правого берега долини р. Сарата, приблизно в 1,2--1,3 км західніше південної частини с. Мирнопілля. Сім--вісім насипів витягнуті по лінії північ -- північний захід -- південь -- південний схід двома ланцюгами (2--3 і 5), відстань між якими 150--170 м. Довгий ланцюг протяжністю 0,42--0,43 км тяжіє до лівого краю мису і ближче до долини р. Сарата. Саме його описав і частково досліджував Ф. І. Кнауер, але він не згадав північний насип групи (висота до 1,2 м, піддається оранці), яка (маючи координати -- 46°09'30”N 29°37'26”E) розташована в 2,1 км на південь -- південний схід від кургану заввишки понад 5,0 м з геодезичним пунктом і абс. позначкою 114,8 м (по картах ВТС; координати -- 46°10'36”N 29°36'52”E), що стоїть вже на краю плато, яке прилягає до гирла правого берега долини б. Кантемір (рис. 17).

У 50 м південніше від нього розташована зв'язка з двох курганів (№ 1 і 2, висотою 4,4 і 2,7 м по Ф. І. Кна- уеру), але в наш час більш високим є насип 2 (до 2,5 м; координати -- 46°09'25”N 29°37'27”E), на якому збереглися сліди розкопу діаметром 10--12 м. Ця яма заповнена уламками залізобетонних виноградних стовпчиків. Значна частина поверхні кургану 2, як і весь курган 1 (до 1,3 м заввишки), інтенсивно розорюються. До кургану 2 з півдня примикає ще один розораний насип висотою близько 1,0 м, що дозволяє вважати цей об'єкт не подвійним, а потрійним курганом.

Залишки найбільшого і крайнього з півдня кургану цього ланцюга знаходяться в 100 м на південь -- південний схід від попереднього (координати центру -- 46°09'19”N 29°37'30”E) і мають під- прямокутно-овальну в плані форму та майже пласку поверхню висотою до 1,5 м і розмірами приблизно 75 х 65 м, яка майже суцільно заросла деревами та чагарниками.

Рис. 16. Кургани біля с. Фріденсфельд -- Мирнопілля (карта 1940-х рр.)

Рис. 17. Курганна група біля с. Мирнопілля (вигляд з південного заходу; фото І. в. Сапожникова)

Рис. 18. залишки кургану 3 біля с. Мирнопілля (вигляд з заходу; фото І. в. Сапожникова)

Очевидно, це все, що збереглося від кургану 3, який мав висоту 6,0 м (рис. 18).

Якщо взяти до уваги ті факти, що на карті ВТС 1986 р. у курганів № 1 і 3 були висотні позначки понад 4,0 м, а виноградник не існував, напрошується висновок, що в самому кінці 1980-х рр. обидва насипи були в значній мірі знівельовані за допомогою важкої землерийної техніки під час влаштування виноградної плантації.

Отже, з об'єктів Ф. І. Кнауера біля с. Мирнопілля найкраще зберігся курган 2 (з залишками розкопу), курган 1 до половини висоти, а курган 3 найгірше. Однак, маючи бажання, їх також можна докопати. Зазначена в 1899 р. «витягнутість насипів фрі- дентальских курганів по лінії схід--захід» сьогодні вже не простежується, скоріше можна говорити про їх традиційну для цього району овальність по лінії північ--південь.

Висновки

Підводячи підсумки пошуків могильних насипів, розкопаних 130--120 рр. тому, слід підкреслити, що їх успіх став можливим завдяки тому, що Ф. І. Кна- уер намалював і опублікував план курганів району Сарати (рис. 1) і привів досить точні прив'язки більшості з них. Швидше за все, він використовував для цього більш чи менш детальну топографічну карту і У підсумку вдалося виявити в полі залишки 9 курганів (крім № 2 і 4 біля Сарати, насипи яких не збереглися) і з різним ступенем точності визначити місця розташування всіх 11 насипів.

Водночас автор розглядає викладені результати своїх робіт, як попередні або підготовчі, оскільки для повного і логічного завершення даного проекту слід було би дослідити хоча б кілька з виявлених насипів шляхом розкопок на всій площі. в цілому ж виявлення на місцевості залишків перших курганів, розкопаних у Буджаку, їх прив'язка і опис наразі є єдиним досвідом такого роду в усьому Північно-Західному Причорномор'ї. Але навряд чи аркуш ХХХ-8 триверстової мапи, на якому (в усіх редакціях) відповідний район щодо курганів пропрацьований недостатньо детально.

Література

1. Антонович, В. Б. 1889. Заключение о замечательных особенностях, представленных раскопкой Ф. И. Кнауэра. Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 3, с. 26, 48.

2. Антонович, в. б. 1890. Дополнение к сообщению Ф. И. Кнауэра (о раскопках 1889 г.). Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 4, I, с. 15.

3. Антонович, в. б. 1892. выводы о раскопках, произведенных г. Кнауэром (в 1891 г.). Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 6, I, с. 13.

4. Берг, Л. С. 1918. Бессарабия: страна, люди, хозяйство. Петроград: Огни. ванчугов, в. П. 1998. Киммерийские погребения южной бессарабии (из коллекций Национального исторического музея). в: Станко, в. Н. (ред.). Древнее Причерноморье. Одесса: ОГУ им. И. Мечникова, с. 36-41.

5. Горькова, А. А. 2013. Археологическая деятельность членов исторического общества имени Несто- ра-летописца. Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук, 10--11, с. 83-86.

6. Грицюта, О. О. 2017a. Археологічні дослідження Південної бессарабії в історичному товаристві Нестора-літописця. История науки и техники, 10, с. 144-149.

7. Грицюта О. О. 2017b. Археологічні дослідження проф. Ф. І. Кнауера у Південній бессарабії. в: Доб- ролюбська, Ю. А. (ред.). Історіосфера. Матеріали ХІІ-ї наукової конференції викладачів, студентів, магістрів, аспірантів та молодих учених Південноукраїнського національного педагогічного університету ім. К. Д. Ушинського. Одеса: Університет Ушинського, с. 59-64.

8. Длужневская, г. в. 2014. Археологические исследования в Европейской части России и на Кавказе в 1859--1919 годах (по документам Научного архива Института истории материальной культуры РАН). Санкт-Петербург: Лема.

9. Кашуба, М. Т., Сапожников, И. в. 2019. Факты биографии Ф. И. Кнауэра из архива ИАК. Археологические вести, 25, с. 291-300.

10. (Кнауэр, Ф. И. 1889a). Чтение Ф. И. Кнауэра о произведенной им раскопке курганов в южной бессарабии (О курганах, раскопанных в южной бессарабии). Чтения Исторического общества Нестора- летописца, 3, I, с. 32-49.

11. Кнауэр, Ф. И. 1889b. О раскопке нескольких курганов в Южной бессарабии: Реферат, читанный проф. Ф. И. Кнауэром в заседании ИОНЛ 20 ноября 1888 г. Отдельный оттиск. Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 3, 1.

12. Кнауэр, Ф. И. 1890. вторая археологическая раскопка около села Сараты (в Южной бессарабии; курган № 10). Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 4, II, с. 30-41.

13. Кнауэр, Ф. И. 1892. Результаты небольшой археологической экскурсии, предпринятой по Аккерманс- кому уезду бессарабской губернии, весной этого года (Результаты археологической экскурсии в Аккер- манский уезд, предпринятый весною 1891 г.). Чтения Исторического общества Нестора-летописца, 6, I, с. 5-12.

14. Кнауэр, Ф. 1893a. Раскопки в бессарабской губернии. Отчет Археологической комиссии за 1891 год, с. 82-86.

15. Кнауэр, Ф. 1893b. Дневник раскопки кургана у с. Павловки, Аккерманского уезда бессарабской губернии, произведенной в 1891 году. Отчет Археологической комиссии за 1891 год, с. 160-165.