Передвісники операції "Захід" депортації 1944-1946 рр.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Галузевий державний архів Служби безпеки України

Передвісники операції «Захід»: депортації 1944-1946 рр.

Андрій Когут

директор

Анотація

Наприкінці березня 1944 р. у західних областях УРСР, практично відразу після того, як територіями, де діяла УПА, а ОУН мала розгалужену мережу осередків, пройшла лінія фронту, радянські органи держбезпеки відновили проведення депортацій. Упродовж кількох років звідси було примусово виселено 14 729 сімей (36 609 осіб), члени яких перебували в підпіллі, відзначалися антирадянськими настроями або ж уже були заарештовані. Метою статті став аналіз особливостей, динаміки та головних цілей депортаційних заходів органів держбезпеки в 1944-1946 рр. Дослідницькі завдання фокусуються на розгляді нововиявлених документів НКВС, НКДБ, МВС, МДБ, які регламентували проведення виселення, а також зіставлення їх зі статистичними показниками результатів «чекістсько-військових» заходів. Методологія дослідження ґрунтується на загальноісторичному компаративному підході із залученням елементів історико-правового аналізу. Наукова новизна полягає в уведенні до наукового обігу виявлених актів репресивних органів як союзного, так і республіканського рівнів, а також у детальному аналізі особливостей застосування репресій проти місцевого населення шляхом депортування родичів учасників антирадянського руху. Порівняльний аналіз 29 наказів, директив, указівок «чекістського» керівництва з наслідками їх реалізації засвідчує важливість застосування методу примусового виселення в антиповстанській боротьбі. Висновки. Кампанія примусового виселення 1944-1946 рр. стала одним з елементів боротьби проти українського визвольного руху. Попри низку вад та прорахунків, керівництво партії й органів держбезпеки визнавали ефективність і результативність таких заходів у справі деморалізації націоналістичного підпілля. Примусове виселення передувало проведеній у жовтні 1947 р. масовій депортаційній операції «Захід».

Ключові слова: депортації, Західна Україна, антиповстанська боротьба, ОУН, УПА, органи державної безпеки, операція «Захід».

депортація чекістський примусовий виселення

Andrii Kohut

Director, Sectoral State Archive of Security Service of Ukraine

Precursors of Operation "West": Deportations in 1944-1946

Abstract

The resumption of deportation practices by the Soviet special services in Western Ukraine began in late March 1944, almost immediately after the front line had penetrated the territories where the UIA operated and the OUN had an extensive network. Over the course of three years, 14 729 families (36 609 people), whose members were in underground, had anti-Soviet views, or had already been arrested, were forcibly evicted. The purpose of the article is to analyze the features, dynamics and main goals of the deportation practices of the Soviet special services during 19441946. The research tasks are focused on the analysis of the newly discovered normative acts of the state security agencies, which regulated the conduct of deportations of the population of Western Ukraine, and also comparison of this documents with the statistical data of the results of chekist- military measures. The research methodology is based on a general historical comparative approach involving elements of historical and legal analysis. The scientific novelty lies in the introduction into scientific circulation of the newly-discovered normative acts of the state security agencies of both the All-Union and Republican levels, which were issued for the resumption and continuation deportation of the local population in Western Ukraine. The article also provides a detailed analysis of the peculiarities of repression against the local population through deportation of relatives of participants of the Ukrainian anti-Soviet resistance movement. A comparative analysis of 29 orders, directives and other instructions of the chekist's headquarters with the consequences of their implementation shows the importance of using the forced eviction method as one of the methods of counterinsurgency. Conclusions. The resumption of control of the Soviet Union over the territory of Western Ukraine also meant the resumption of deportation practices for the local population. The three-year forced eviction campaign in 1944-1946 was one of the elements of the fight against the Ukrainian liberation movement. Despite a number of disadvantage, the effectiveness and efficiency of deportation was recognized by the leadership of the Communist Party and Soviet state security agencies as an effective way of counterinsurgency, and became one of the prerequisites for the massive deportation Operation "West" ("Zapad") in October 1947.

Keywords. deportations, Western Ukraine, counterinsurgency, OUN, UIA (UPA), state security agencies, Operation "West" ("Zapad").

Протистояння між «червоними» партизанами та відділами Української повстанської армії, яке тривало з 1943 р., набуло нового розмаху після того, як територією Західної України пройшла лінія німецько-радянського фронту. Головним противником українського підпілля стали органи держбезпеки. 8 лютого 1944 р. народний комісар внутрішніх справ УРСР В.Рясной доповідав на ім'я Л.Берії про неминучість боїв із повстанцями та необхідність суттєво підвищити мобільність внутрішніх військ НКВС1. Через тиждень, 15 лютого, В.Рясной запитував згоди Л.Берії перенаправити 3 тис. партизанів, котрі мали поповнити органи міліції, на підсилення військ НКВС, які не справлялися із завданням ліквідації повстанських підрозділів Галузевий державний архів Служби безпеки України (далі -- ГДА СБУ). -- Ф.16. -- Оп.1. -- Спр.551 -- Арк.41-43. Там само. -- Арк.46--47.. Наступного місяця, зважаючи на складність боротьби, у Рівному було створено оперативний штаб та відряджено до нього заступників наркома внутрішніх справ СРСР - С.Круґлова й І.Сєрова Патриляк І. «Встань і борись! Слухай і вір...»: українське націоналістичне підпілля та повстанський рух (1939--1960 рр.). -- Л., 2012. -- С.470--471..

Троє згаданих вище керівників радянських органів державної безпеки стали адресатами директиви №122 від 31 березня 1944 р. «Про репресування членів сімей оунівців», виданої Л.Берією у відповідь на лист №1-83 від 29 березня того ж року ГДА СБУ. - Ф.16 - Оп.1. - Спр.807. - Арк.1-2.. Ще не вдалося виявити архівний примірник цього документа. Однак на основі аналізу листа №2179/ос від 24 травня 1947 р., відправленого за підписами заступника міністра держбезпеки СРСР С.Оґольцова та міністра держбезпеки УРСР С.Савченка на адресу міністра державної безпеки СРСР В.Абакумова, можемо зробити висновок, що він містив запит на здійснення примусових виселень як методу боротьби з українським визвольним рухом («націоналістичним підпіллям»). У цьому листі, поміж іншим, повідомлялося про кількість депортованих сімей місцевого населення Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.674 - Арк.1-3.. Саме у відповідь на цей документ і було видано наказ про проведення у Західній Україні у жовтні 1947 р. найбільшої повоєнної депортаційної операції під кодовою назвою «Захід».

Як метод репресій примусове виселення не було чимось унікальним. У перші роки Другої світової, тобто в 1939--1941 рр., радянська влада використовувала масові депортації на щойно приєднаних західних територіях. У завершальний період війни й після неї примусові виселення стали також інструментом боротьби проти «народів-зрадників» та антикомуністичного підпільного руху, особливо у західних районах України, Білорусії, у Прибалтиці.

Операція «Захід» була найбільшим масовим примусовим виселенням після завершення Другої світової війни на території Західної України. Незважаючи на це, поряд із наступними депортаційними операціями, такими, як «Весна» (22--23 травня 1948 р.), «Прибій» (25-28 березня 1949 р.), «Південь» (6-7 липня 1949 р.), вона є малодослідженою. Безпосередньо про операцію написано лише декілька статей Бажан О. Операція «Захід»: до 75-річчя депортації населення Західної України у віддалені райони СРСР // Україна XX століття: культура, ідеологія, політика. - Вип.18. - К., 2013. - С.338-349; Його ж. Операция «Запад»: из истории депортации населения Западной Украины в Казахстан // 65 лет с начала депортации жителей Украины в Казахстан: Сб. мат. заседания круглого стола (20 ноября 2012 г.): Дню Первого Президента Республики Казахстан посвящается. - Караганда, 2012. - С.19-26.. Ще більш лапідарно висвітлено примусові виселення із Західної України 19441946 рр. напередодні операції «Захід» Вронська Т. Упокорення страхом: сімейне заручництво у каральній практиці радянської влади (1917-1953 рр.). - К., 2013. - С.343-356; Мусієнко І. Депортації населення з території Північної Буковини та Хотинщини в 1941-1951 рр. // Український альманах 2010. - Варшава, 2010. - С.194-195; Надольський Й. Депортаційна політика сталінського тоталітарного режиму в західних областях України (1939-1953 рр.). - Луцьк, 2008. - С.168-191; СорокаЮ. Насильницьке виселення населення західноукраїнських земель у 1940-1950-х рр. // Вісник Київського національного університету ім. Тараса Шевченка: Історія. - Вип.91/93. - К., 2007. - С.122-123.. Фрагментарною є й інформація в опублікованих збірниках архівних документів Депортації: Західні землі України кінця 1930-х - початку 50-х рр.: Документи. Матеріали. Спогади: У 3 т. / Відп. ред. Ю.Сливка. - Т.2. - Л., 1998. - С.282-288; Сталинские депортации: 1928-1953 / Под общ. ред. акад. А.Н.Яковлева; сост. Н.Л.Поболь, П.М.Полян. - Москва, 2005. - 904 с..

Відкритий доступ до «архівів КДБ» в Україні дає можливість більш докладно дослідити депортаційні практики радянських «органів» напередодні операції «Захід», головні їх завдання та особливості реалізації. Нормативна база репресивних служб, навіть попри те, що вона збережена не в повному обсязі Щодо знищення документів органів держбезпеки УРСР за 1941-1948 рр. див.: ГДА СБУ. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.1823. - Арк.74-104., виступає важливим джерельним комплексом, який відображає динаміку та ключові моменти щодо застосування примусових виселень як методу «чекістської» роботи.

Аналіз фондів Галузевого державного архіву Служби безпеки України засвідчив щонайменше 29 нормативно-розпорядчих актів, котрі так чи інакше реґламентували застосування репресій до населення західних областей УРСР у формі примусових виселень від весни 1944 й до кінця 1946 рр.:

Виселення сімей оунівців як метод боротьби проти антикомуністичного руху у форматі спеціальної операції припадає на перший етап Другої світової війни. 22 травня 1941 р. було проведено депортацію, яка мала «вирішити питання» ліквідації бази ОУН -- сімей нелеґалів, куркулів і репресованих Когут А. Операція «Захід» у контексті радянських депортацій із Західної України 1940-1950-ті рр. // Вирване коріння: дослідження, документи, свідчення / Редкол.: Л.Легасова (кер. проекту) та ін. - К., 2020. - С.57. Кількість виселених пізніше коригувалася самими «чекістами». Дослідники також подають інші дані. Тут наведено за: Органы государственной безопасности СССР в Великой Отечественной войне: Сб. док. / Рук. группы состав. В.П.Ямпольский. - Т.1: Накануне. - Кн.2 (1 января - 21 июня 1941 г.). - Москва, 1995. - С.154-155.. Із території Західної України було виселено 3073 сім'ї (або 11 329 осіб)11.

Директива НКВС СРСР №122 від 31 березня 1944 р. стала актом, який регламентував відновлення депортацій ГДА СБУ. - Ф.2 - Оп.1. - Спр.674. - Арк.4-5.. Мабуть, окрім поки що невиявленого запиту під №1-83, документ ґрунтувався й на постанові про спеціальні заходи щодо західних областей України Державного комітету оборони СРСР, виданій на початку березня 1944 р. У пункті 8 ішлося про виселення силами НКВС СРСР сімей активних учасників ОУН, УПА та УНРА у віддалені місцевості країни, а в першому абзаці нормативного акта чітко зазначалася мета цих заходів -- «ліквідація діючих банд та наведення належного державного ладу» Білас І. Репресивно-каральна система в Україні: 1917-1953: Суспільно-політичний та історико-правовий аналіз: У 2 кн. - Кн.2. - К., 1994. - С.547-548.. Відповідно до директиви НКВС СРСР №122 виселення сімей оунівців та повстанців мало проводитися відразу на основі постанови НКВС УРСР про виселення, не очікуючи на рішення позасудового органу - Особливої наради НКВС СРСР. За тиждень - 7 квітня 1944 р. - було видано наступну союзну директиву №130, яка стосувалася питань оформлення матеріалів про висилку та інших організаційно-правових моментів, фактично роз'яснюючи попередній акт ГДА СБУ. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.674. - Арк.6-8..

Уже 18 квітня 1944 р. на виконання директиви №122 волинському, тернопільському, львівському, станіславському обласним управлінням, а також начальникам районних опергруп із Рівного було розіслано директиву республіканських НКВС і НКДБ №4/552/с про порядок репресування сімей оунівців та активних повстанців Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.74. - Арк.142-146.. Давалися вказівки, що саме і як мають робити місцеві структури, яким чином відбуватиметься співпраця між УНКВС та УНКДБ.

Окрім спеціальних актів, які безпосередньо передбачали застосування примусових виселень як методу боротьби з українським підпіллям, керівництво органів держбезпеки на союзному та республіканському рівнях наголошувало на потребі застосування депортацій і в нормативно-правових документах, котрі загалом стосувалися антиповстанської боротьби.

28 серпня 1944 р. заступник народного комісара внутрішніх справ СРСР С.Круґлов видав у Львові директиву №2027/ш, яку було розіслано начальникам УНКВС західних областей УРСР із метою прискорення ліквідації оунівського підпілля та збройного повстанського руху. Поряд із проведенням аґентурної, оперативно-слідчої, оперативно-військової роботи, «чекістсько-військових» операцій, створенням бойових (леґендованих) груп із метою знищення керівного складу ОУН та УПА, також пропонувалося звернути особливу увагу на заходи з деморалізації («разложенческие мероприятия») Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.392. - Арк.22.. Із цією метою директива вимагала взяти на облік усі сім'ї, члени яких перебували на нелеґальному становищі. Співробітники НКВС мали запропонувати облікованим родинам під розписку вплинути на своїх близьких («батько, брат, чоловік»), спонукавши їх упродовж 5--10 днів вийти з лісу. За невиконання -- вислання до Сибіру з конфіскацією майна. У директиві зазначалося, що така «чекістська» діяльність матиме велике значення для «розкладання» повстанських груп.

30 вересня 1944 р. о 1-й год. з Москви до Києва надійшла телеграма №2574 від 29 вересня на ім'я наркома В.Рясного з копіями для начальників УНКВС західних областей республіки. У ній С.Круґлов інформував про результати своєї доповіді Л.Берії щодо боротьби з антикомуністичним підпіллям та про завдання «розгромити» оунівців до кінця того року. Задля цього С.Круґлов повертався до Львова та просив ужити заходів на виконання вказівок наркома СРСР, особливо зосередившись на низці пріоритетних завдань, передусім «на посиленні репресій щодо сімей активних оунівців та бандитів» Там само. -- Арк.31..

Наказ НКВС-НКДБ СРСР №001240/00380 від 9 жовтня 1944 р. передбачав проведення цілої низки аґентурно-оперативних заходів, спрямованих на активізацію боротьби проти оунівського підпілля та ліквідацію повстанського руху Там само. -- Ф.9. -- Оп.1. -- Спр.20-СП. -- Арк.180.. Одним із першочергових завдань було посилення репресій щодо сімей активних оунівців та упівців, їх виселення, яке мали проводити відповідно до вже згаданої директиви №122 від 31 березня 1944 р.

Реалізація обласними управліннями НКВС виселень відбувалася з серйозними порушеннями, що затримувало депортаційну роботу «органів». Наступна директива НКВС УРСР зумовлювалася саме потребою виправити вади в оформленні облікових справ на виселені сім'ї.

У директивній указівці №90/оп від 18 листопада 1944 р. нарком В.Рясной указував начальникам обласних УНКВС на серйозні порушення, здійснені співробітниками при оформленні облікових справ стосовно виселення сімей членів УПА. Серед ключових помилок: відсутність підписів оперативних працівників, які укладали справи; різночитання у прізвищах та іменах виселених із непоодинокими випадками, коли у справі згадувалися різні люди або з'являлися нові; неправильно зазначений ступінь спорідненості осіб; до депортації вносилися особи, які перебували у Червоній армії або не перевірялися дані, отримані з усних заяв, тож у результаті висилали тих, хто взагалі не проходив за обліковими справами Там само. -- Ф.2. -- Оп.1. -- Спр.533. -- Арк.17--18.. Ці помилки не давали можливості надіслати облікові справи на розгляд Особливої наради НКВС СРСР.

Про увагу до методів примусового виселення свідчили також указівки щодо звітності виконання наказів, директиви союзного та республіканського рівнів. Так, 20 грудня 1944 р. нарком держбезпеки УРСР С.Савченко видав указівку №2352/с, в якій вимагав до 5 січня подати доповідні записки про стан виконання директиви НКВС СРСР №122 від 31 березня 1944 р. та директиви НКВС-НКДБ УРСР №4/552/с від 13 квітня 1944 р., яка впроваджувала зазначений акт на республіканському рівні. Такі звіти мали подати УНКДБ у Львівській, Станіслав- ській, Дрогобицькій, Рівненській, Тернопільській, Волинській, Чернівецькій областях Там само. -- Ф.9. -- Оп.2. -- Спр.75. -- Арк.215..

Серед восьми виявлених за 1944 р. нормативно-розпорядчих документів союзного та республіканського рівнів п'ять безпосередньо стосувалися проведення примусового виселення, у трьох актах зазначалося про необхідність його використання як дієвого методу. Розподіл нормативно-розпорядчих документів, виданих на союзному та республіканському рівнях, однаковий -- по чотири акта. На рівні УРСР було видано три рішення (одне з них щодо виправлення вад у депортаційній роботі), що реґулювали питання застосування примусового виселення, натомість на рівні СРСР таких указівок було дві.

За статистичними даними органів держбезпеки в результаті виконання зазначених нормативно-розпорядчих актів упродовж 1944 р. було примусово виселено 4724 сім'ї (або 12 762 особи). Наймасовішими стали депортації з Волинської, Рівненської, Львівської обл. (див. діаграму 1) Складено за: Там само. -- Ф.13. -- Спр.372. -- Т.74. -- Арк.165..

Увага до результатів проведення депортацій залишалася у фокусі наркома державної безпеки УРСР С.Савченка й наступного року. Так, 26 січня 1945 р. за його підписом було видано директивну вказівку №5/д Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.88. - Арк.17., в якій вимагалося подати результати примусових виселень сімей оунівців станом на 1 лютого, а також надати характерні позитивні та неґативні реакції населення й українських підпільників на депортаційну роботу «чекістів».

1 березня 1945 р. нарком внутрішніх справ УРСР В.Рясной видав директиву №11, в якій оцінював стан справ із репресуванням сімей оунівців та активних повстанців, акцентував увагу на прорахунках, потребі їх виправити й не допускати в майбутньому Там само. - Спр.80. - Арк.16.. Головним акцентом була доля сімей радянських партизанів і червоноармійців. Директива вимагала серйозно арґументувати потребу їх депор- тування. Співробітники обласних УНКВС до 15 березня 1945 р. мали надіслати в 1-й спецвідділ НКВС УРСР справи на всі сім'ї, які було виселено до 1 березня того ж року.

20 травня 1945 р. датовано публічний наказ НКВС УРСР за підписом наркома В.Рясного, в якому на 20 липня встановлювався остаточний термін «явки з повинною» повстанців Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.533. - Арк.11.. Тільки для однієї Станіславської області документ українською мовою було розтиражовано на 7 тис. листівок і 5 тис. плакатів Там само. - Спр.198. - Арк.142.. Він публікувався в місцевій радянській пресі обласного та районного рівнів Див., напр.: Прикарпатська правда: Орган Станіславського обласного і міського комітетів КП(б)У, обласної та міської Рад депутатів трудящих. - 1945. - 23 травня. - №98. - С.2; Червоний хлібороб: Орган Лисецького райкому КП(б)У та районної Ради депутатів трудящих Станіславської області. - 1945. - 4 червня. - №9. - С.2., а також тиражувався в обласних друкарнях Західної України. У пунктах 4--5, які стосувалися, відповідно, повстанців та їхніх прихильників, котрі добровільно не з'являться в «органи радянської влади», зазначалося, що окрім їх арешту будуть також застосовані репресії й щодо сімей таких громадян -- виселення.

Показовою стала спільна директива НКВС і НКДБ УРСР №48/д/31 від 24 травня 1945 р. Директива збереглася в кількох примірниках і копіях: ГДА СБУ. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.88. - Арк.149-150; Спр.80. - Арк.31-32; Ф.2. - Оп.1. - Спр.213. - Арк.49-50. Попри те, що документ стосувався антиповстанської боротьби, ключовим методом, який мали застосовувати «чекісти», були примусові виселення цивільного населення (три пункти з п'яти). Безпосередньо зазначалося про потребу негайного вислання сімей підпільників та їхніх симпатиків у відповідь на повстанську активність. Фактично йшлося про застосування практики заруч- ництва Див. докл.: Вронська Т. Упокорення страхом... - С.19, 430., коли необхідно було не тільки виявити та заарештувати підпільників, але й у 3-5-денний термін репресувати їхні сім'ї. У випадку неможливості встановлення безпосередньо причетних до повстанських дій, у населеному пункті, де відбулася акція, приписувалося затримувати «антирадянський та націоналістичний елемент», відомий за аґентурними даними. У цьому випадку сім'ї арештованих також підлягали негайному примусовому виселенню. Про проведені арешти органи НКВС--НКДБ були зобов'язані публічно повідомляти місцеве населення.

Напередодні видання спільної директиви №48/д/31, а саме 15 травня 1945 р., на нараді секретарів обкомів КП(б)У, начальників обласних управлінь НКВС і НКДБ західних областей УРСР із промовою щодо боротьби з підпіллям виступив М.Хрущов. Одна з пропозицій була практично аналогічною змісту зазначеного нормативного акта Білас І. Репресивно-каральна система в Україні... - С.602-603.. Інша теза з виступу стосувалася запланованого чергового звернення влади республіки та ЦК КП(б)У до населення зі встановленням кінцевого терміну «явки з повинною». Імовірно, що публічний наказ НКВС УРСР від 20 травня 1945 р. (докл. див. вище) був реалізацією саме цих тез.

7 липня 1945 р. НКВС УРСР видав наступну вказівку №45 ГДА СБУ. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.80. - Арк.45-46., в якій вкотре наголошувалося на вадах виконання директиви №122. Зазначалося, що замість заарештованих та активних учасників ОУН та УПА, «чекісти» виселяють колишніх рядових дивізії СС «Галичина», німецьких пособників, а також депортують осіб похилого віку (70--80 років) і неповнолітніх (16--17 років) без інших членів родини працездатного віку.

12 липня 1945 р. заступник наркома НКВС УРСР видав указівку №8/252, що призначалася всім начальникам УНКВС західних областей республіки. У документі поміж іншого вимагалося надавати інформацію про кількість виселених сімей активних оунівців як відплату за повстанські акції Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.213. - Арк.99.. Не минуло і двох тижнів, як 24 липня начальники УНКВС--УНКДБ західних областей УРСР отримали дві вказівки. Перша, наркома внутрішніх справ В.Рясного №8/555, стосувалася УНКВС і вимагала провести низку заходів задля посилення кампанії «явки з повинною» Там само. - Арк.113.. Перш за все до 1 серпня 1945 р. «чекісти» на місцях мали скласти списки сімей вояків УПА та членів ОУН, що продовжують перебувати на нелеґальному становищі. До 5 серпня слід було розпочати масове затримання поданих сімей для виселення. Друга, спільна вказівка обох наркомів №8/558, роз'яснювала, що всі, хто з'явиться «з повинною» до 1 серпня, арешту не підлягають. Також визначався перелік заходів «чекістів» у цьому випадку: узяти таких осіб на оперативний облік та забезпечити «аґентурним обслуговуванням» Там само. - Арк.114..

Судячи з розпорядчих документів, вади у «чекістській роботі» щодо виселення сімей оунівців та повстанців продовжували бути звичним явищем. У директиві №87 від 22 серпня 1945 р. вкотре зазначалося, що облікові справи заповнюються неправильно Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.80. - Арк.88-89; Ф.2. - Оп.1. - Спр.533. - Арк.20.. Наступного дня, 23 серпня, нарком внутрішніх справ УРСР В.Рясной підписав директиву №88 Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.80. - Арк.90-92; Ф.2. - Оп.1. - Спр.533. - Арк.21.. Акт реґламентував повернення сімей із заслання, якщо виявиться, що особа, через яку відбулося вислання, насправді перебувала у Червоній армії, а не в підпіллі чи на нелеґальному становищі. Таку ж можливість було передбачено для колишніх повстанців, котрі «прийшли з повинною» та після того служили у винищувальних («истребительных») батальйонах або були завербовані як аґенти.

Ключовим питанням наступної директиви НКВС УРСР №101 від 18 вересня 1945 р. стала невідповідність (подекуди до півсотні) між кількістю висланих сімей учасників ОУН, УПА та числом поданих на затвердження Особливої наради НКВС СРСР облікових справ Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.80. - Арк.100.. Ці вади, які стосувалися також і 1944 р., слід було усунути до 15 жовтня 1945 р.

У директиві НКВС УРСР №110 від 24 вересня 1945 р. Там само. - Арк.118-126., яка стосувалася перевірки та поліпшення роботи аґентурно-інформативної мережі, нарком внутрішніх справ республіки В.Рясной зазначав також і про необхідність використання методу примусових виселень. Про це саме згадувалося в рішенні щодо вдосконалення діяльності так званих груп самоохорони сіл або винищувальних батальйонів. У директиві НКВС УРСР №8/156936 від 13 листопада 1945 р. пропонувалося (пункт 10) установити за правило, що сім'ї «зрадників-бійців» винищувальних батальйонів повинні бути негайно репресовані, зокрема вислані у Сибір незалежно від того, чи вдалося затримати «зрадника» Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.392. - Арк.214..

У підсумковій довідці за 1945 р. щодо результатів «чекістсько-військових» операцій проти повстанського руху у західних областях УРСР серед інших показників було також подано відомості про результати примусових виселень Складено за: Там само. - Спр.285. - Арк.1.:

Усі тринадцять виявлених рішень за 1945 р., які стосувалися примусових виселень або передбачали такий метод як один з елементів антиповстанської боротьби, було ухвалено на республіканському рівні. В актах є також згадка про вказівку НКВС СРСР від 30 червня 1945 р. Із контексту можна припустити, що вона стосувалася примусових виселень, але, імовірно, не оунівців, а іншого контингенту. Вісім з виявлених за 1945 р. документів безпосередньо присвячувалися проведенню примусових виселень, ще п'ять різною мірою передбачали депортації як метод роботи органів держбезпеки у західних областях УРСР, три було видано у зв'язку з вадами в реалізації заходів.

Загалом за 1945 р. було виселено 7393 сім'ї (або 17 497 осіб). Наймасовішими стали депортації зі Станіславської, Волинської, Рівненської обл. (див. діаграму 2) Складено за: Там само. -- Арк.13..

Діаграма 2

У рішеннях, що стосувалися примусових виселень у наступному році, першочерговими були питання, пов'язані з майновими зловживаннями. 10 січня 1946 р. заступник наркома НКВС УРСР І.Лобуренко видав директиву №4 про незаконне використання конфіскованого майна, продовольства, зерна, худоби тощо, не зданого у фонд держави, а пущеного на понаднормове забезпечення співробітників райвідділів НКВС та місцевих партійних працівників Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.108. - Арк.1.. Особливо наголошувалося, що «органи» мають проконтролювати, аби сім'ї, які виселяються, обов'язково брали з собою теплі речі, оскільки від забезпечення відповідним одягом та взуттям залежить їх трудове використання в північних районах.

Із метою максимального посилення антиповстанської боротьби, 9 лютого 1946 р. нарком внутрішніх справ УРСР Т.Строкач видав директиву №182/сн Там само. - Арк.44-47.. Серед іншого в документі зазначалося, що відповідно до рішення ЦК КП(б)У від 27 листопада 1945 р. необхідно негайно розробити оперативні плани з проведення «зачистки» в радіусі 15 км навколо промислових міст і 10 км у зоні залізничних та автошляхів, а також на територіях, прилеглих до нафтоносних районів Станіславщини й нафтопроводів. Сім'ї оунівців, їхніх прихильників, куркулів та «антирадянського елементу» слід виселяти у віддалені райони СРСР або переселяти в межах тих самих областей.

22 лютого 1946 р. вийшла вже друга директива НКВС УРСР (№28) Там само. - Арк.54-55., яка стосувалася скарг підпільників, котрі прийшли «з повинною», та чиї сім'ї були раніше виселені. Предметом скарг стало затягування повернення родин із вислання або ж відсутність розгляду цих заяв і скарг.

21 травня 1946 р. було підписано та розіслано в обласні управління роз'яснення МВС УРСР №67, де зазначалося, що тим, хто прийшов «із повинною», слід надавати перепустки на право проїзду до своїх, раніше висланих, сімей Там само. - Арк.179.. Органи внутрішніх справ були зобов'язані брати таких осіб в аґентурну розробку за місцем нового проживання.

Наприкінці того ж місяця, 30 травня 1946 р., МВС УРСР видало директиву №15/9821, в якій знову наголошувалося на суттєвих вадах під час підготовки до вислання сімей українських підпільників, через що затягуються строки проведення депортацій Там само. - Арк.267-270; Ф.2. - Оп.1. - Спр.533. - Арк.23-24.. Питання правильного оформлення облікових справ, які надсилалися на Особливу нараду МВС СРСР, було ключовим і для повідомлення начальникам 1-х спецвідділів УМВС західних областей УРСР №15/13099 від 19 липня 1946 р. Там само. - Ф.2. - Оп.1. - Спр.533. - Арк.25. 28 серпня того року керівникам управлінь МВС західної частини республіки надійшло роз'яснення №15/5332 про те, що всі постанови про повернення зі спецпо- селення сімей учасників ОУН та УПА повинні здійснюватися через міністерство внутрішніх справ СРСР, зокрема через відділ спецпоселень Там само. - Арк.22..

Прорахунки при застосуванні, а також нехтування примусовими виселеннями стали наскрізним мотивом директиви МВС УРСР №15/149 від 1 жовтня 1946 р. Там само. - Ф.9. - Оп.2. - Спр.109. - Арк.160-161. Затягування процедури оформлення облікових справ на сім'ї українських підпільників та, як наслідок, призупинення депортаційних операцій стало предметом уваги міністра внутрішніх справ УРСР Т.Строкача, котрий констатував, що у Станіславській, Львівській і Чернівецькій виселення припинилося у квітні, у Дрогобицькій, Тернопільській, Рівненській областях -- не проводилося з травня, а у Волинській -- упродовж поточного року взагалі не було вислано жодної сім'ї. Директива визначала новий термін для «доопрацювання» -- 20 жовтня 1946 р., причому про виконання необхідно було прозвітувати до 31 жовтня.

Шість із восьми виявлених за 1946 р. нормативно-розпорядчих актів стосувалися вад та недостатньої якості й масштабів депортаційної роботи органів держбезпеки на території західних областей УРСР, одне з роз'яснень стосувалося осіб, що з'явилися «з повинною», ще одна директива передбачала застосування примусових виселень поміж інших методів антиповстанської боротьби. Усі вісім актів було видано на республіканському рівні.

Результати примусових виселень за 1946 р. виявилися найменшими порівняно з попередніми роками. Усього було виселено 2612 сімей (або 6350 осіб). Найбільше депортували з Дрогобицької та Львівської областей, натомість із Волинської за 1946 р., згідно зі статистикою «органів», не було виселено жодної сім'ї (див. діаграму 3) Складено за: Там само. -- Ф.13. -- Спр.372. -- Т.74. -- Арк.165..

Діаграма 3

Упродовж трьох років, як засвідчують виявлені нормативно-розпорядчі акти, рішення союзного рівня про депортаційну роботу були лише в 1944 р. (обидва ухвалені наркомом Л.Берією). У ще двох документах про застосування примусових виселень ішлося як про один із методів антиповстанської боротьби. Щодо 1945-- 1946 рр. нормативні акти про депортації виявлено лише на республіканському рівні. Найбільш «продуктивним» виявився 1945-й рік -- тринадцять.

Динаміка рішень про застосування примусових депортацій щодо населення західних областей УРСР корелюється з кількістю депортованих упродовж 1944-- 1945 рр. та засвідчує суттєвий спад депортаційної роботи в 1946 р. (див. діаграму 4). Загалом за три роки було депортовано 14 729 сімей (або 36 609 осіб) Складено за: Там само. Аналогічні дані за матеріалами Галузевого державного архіву МВС України див.: Депортації: Західні землі України кінця 1930-х - початку 50-х рр. ... - Т.2. - С.299; Вронська Т. Упокорення страхом... -- С.356..

Діаграма 4

Зменшення уваги «чекістів» до примусових виселень як методу антиповстанської боротьби в 1946 р. ймовірно може пояснюватися переважанням «чекістсько- військових» операцій у роботі органів держбезпеки. Кількість таких за три роки зросла в 15 разів - із 6495 у 1944 р. до 97 903 в 1946 р. ГДА СБУ. -- Ф.13. -- Спр.372. -- Т.74. -- Арк.336.

«Великі блокади» кінця 1945-1946 рр., забезпечення проведення виборів (до Верховних Рад СРСР та УРСР), зміна тактики «чекістської роботи» восени 1946 р. Патриляк І. «Встань і борись! Слухай і вір»... -- С.500--508, 513. також впливали на можливість співробітників «органів» використовувати в повсякденній роботі примусові виселення на тому рівні, як того вимагало керівництво. Перевага актів, що стосувалися вад у депортаційній роботі впродовж р. (шість із восьми документів) є важливим свідченням на користь такого припущення.

Суттєвий вплив на зменшення застосування методу примусових виселень очевидно справила чергова реорганізація каральних органів із наркоматів у міністерства (внутрішніх справ та державної безпеки). Ці зміни порушили низку питань щодо застосування директиви НКВС СРСР №122 від 31 березня 1944 р., оскільки на республіканському рівні під тиском компартії депортаційні практики поширилися з «сімей оунівців» на куркулів і так званих поплічників Вронська Т. Упокорення страхом. -- С.350.. Остаточно проблеми з обліковими справами на сім'ї депортованих, які «зависли» в різних інстанціях МВС, було вирішено вже в рамках підготовки до операції «Захід» улітку р.

Кількісні показники примусово виселених упродовж 1944-1946 рр. поступаються числу вбитих або заарештованих учасників антирадянського руху. Високі цифри, особливо для 1945 р., «виведених із повинною» -- прямий наслідок застосування депортацій. Наступного, 1947-го, року ситуація кардинально зміниться, адже в результаті проведення операції «Захід» кількість виселених перевищить число всіх інших, разом узятих (див. діаграму 5) Складено за: ГДА СБУ. -- Ф.13. -- Спр.372. -- Т.74. -- Арк.337..

Діаграма 5

Примусові виселення 1944-- 1946 рр. набули форми кількарічної депортаційної кампанії Про дефініції депортаційних кампаній та операцій див.: Когут А. Операція «Захід» у контексті радянських депортацій... -- С.51--68., що розпочалася з кінця березня 1944, досягла свого піку в 1945 та пішла на спад у 1946 рр. Значна кількість виявлених нормативно-розпорядчих актів свідчить про постійну увагу до неї керівництва та спонукання «чекістів» до використання репресій проти сімей підпільників. У більшості вказівок і директив очільників органів держбезпеки УРСР зазначалося, що виселення родин повстанців та підпільників є важливим елементом широкого комплексу антиповстанської боротьби, і що відповідна робота проводиться перш за все саме зі вказаною метою. Депортації 1944-1946 рр., з одного боку, засвідчили результативність застосування методу примусового виселення, а з іншого - виявили низку проблемних питань, які керівництво органів держбезпеки намагалося подолати шляхом видання спеціальних актів. Загалом примусові виселення вважалися ефективним методом, що спонукало радянську владу продовжувати застосовувати їх у західних областях УРСР. Депортації, розпочаті на завершальному етапі Другої світової війни як один з елементів широкої антипов- станської боротьби, стали провісником найбільшої масової операції з насильницького виселення мешканців Західної України у жовтні 1947 р. -- операції «Захід».

References

Bazhan, O. (2012). Operatsiia «Zapad»: iz istorii deportatsii naseleniia Zapadnoy Ukrainy v Kazakhtan. 65 let s nacha- la deportatsii zhiteley Ukrainy v Kazakhstan: Sbornik materialov zasedaniia kruglogo stola (20 noyabria 2012 g.), 19-26. Karaganda. [in Russian].

Bazhan, O. (2013). Operatsiia «Zakhid»: do 75-richchia deportatsii naselennia Zakhidnoi Ukrainy u viddaleni raiony SRSR. Ukraina XX stolittia: kultura, ideolohiia, polityka, 18, 338-349. [in Ukrainian].

Bilas, I. (1994). Represyvno-karalna systema v Ukraini: 1917-1953: Suspilno-politychnyi ta istoryko-pravovyi analiz, 2. Kyiv. [in Ukrainian].

Kohut, A. (2020). Operatsiia «Zakhid» u konteksti radianskykh deportatsii iz Zakhidnoi Ukrainy 1940-1950-ti rr. Vyrvane korinnia: doslidzhennia, dokumenty, svidchennia, 51-68. Kyiv. [in Ukrainian].

Musiienko, І. (2010). Deportatsii naselennia z terytorii Pivnichnoi Bukovyny ta Khotynshchyny v 1941-1951 rr. Ukrainskyi almanakh, 187-201. [in Ukrainian].

Nadolskyi, Yo. (2008). Deportatsiina polityka stalinskoho totalitarnoho rezhymu v zakhidnykh oblastiakh Ukrainy (1939- 1953rr.). Lutsk. [in Ukrainian].

Patryliak, I. (2012). "Vstan i borys! Slukhaii vir...'': ukrainske natsionalistychne pidpillia ta povstanskyirukh (1939-1960 rr). Lviv: Chasopys. [in Ukrainian].

Slyvka, Yu. (Ed.). (1998). Deportatsii: Zakhidni zemli Ukrainy kintsia 1930-kh - pochatku 50-kh rr.: Dokumenty. Materialy. Spohady, 2. Lviv: Misioner. [in Ukrainian].

Soroka, Yu. (2007). Nasylnytske vyselennia naselennia zakhidnoukrainskykh zemel u 1940-1950-kh rokakh. Visnyk Kyivskoho natsionalnoho universytetu im. Tarasa Shevchenka: Istoriia, 91-93, 122-126. [in Ukrainian].

Vronska, T. (2013). Upokorennia strakhom: simeine zaruchnytstvo u karalniipraktytsi radianskoi vlady (1917-1953 rr.). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian].

Yakovlev, A. (Ed.). (2005). Stalinskie deportatsii: 1928-1953. Moskva. [in Russian].

Yampolskij, V. (Ed.). (1995). Organygosudarstvennoj bezopasnosti SSSR v Velikoj Otechestvennoj vojne: sbornik dokumentov, 1. Moskva. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru