Вірменські шляхи на Поділлі

Размещено на http://www.allbest.ru/

поділля вірменський колонія

Стаття з теми:

Вірменські шляхи на Поділлі

Роговий Олександр Іванович - почесний краєзнавець України

У статті досліджуються шляхи становлення і зв'язки вірменських колоній Поділля. Побічно з'ясовується проблемне питання появи вірмен на Поділлі. Уточнюється кількість їх подільських колоній. Ставиться питання довіри до так званих «пізніх фальсифікатів». Вперше в історіографії піднято проблему «вірменського сліду» в подіях навколо Синьоводської битви. На основі вірмено-кипчацьких документів прослідковуються шляхи вірменської торгівлі через Поділля. Вводяться поняття львівського (західного), кримського (східного), турецько-молдавського (південного), волинсько-київського (північного) напрямків зв'язків вірмен Поділля.

Ключові слова: вірменські колонії на Поділлі, шляхи вірменської колонізації, торгові шляхи на Поділлі, Синьоводська битва, Синан Котлубей.

Питання вияснення шляхів колонізації вірменами Поділля та напрямків їх дальших зв'язків напряму залежить від особливостей конкретного історичного періоду. Ось чому кинемо короткий погляд на проблему появи у наших краях підприємливого східного народу.

Відомо, що на початку XI ст. київські князі запросили вірмен, аби вони допомогли у війні з польським королем Болеславом. У спільній боротьбі з польськими загарбниками вірмени допомагали воїнам київських князів виганяти поляків з Києва і пізніше розійшлись по землях Київської Русі, а на Заході дійшли до Львова і Луцька. Потрапили вони і на Поділля.

«За вірменськими літописами, в 1059 році у числі міст, з якими вірменські купці вели жваву торгівлю, названий і Брацлав» - написав дослідник Дмитро Малаков без зазначення джерел. В нашому з ним листуванні він так їх і не назвав, пославшись на те, що не може згадати. Втім, на цю необґрунтовану дату до цих пір посилаються у популярних виданнях. [14,с.130]

Подібним чином першу згадку про вірмен у м. Кам'янець відносять до XI ст. Нібито за вірменськими джерелами, населення Поділля гостинно зустріло вірмен. І це при тому, що є літописна згадка про будівництво подільських міст лише після Синьоводської битви 1362 року…

Саме базуючись на останній даті, 1962 року громадськість Кам'янця-Подільського (як, до речі, і Вінниці) готувалася відзначати 600-річчя міста. На початку 1962 року в музей-заповідник надійшла копія «грамоти» нібито одного з синів Ярослава Мудрого, де було сказано, що князь запрошує хоробрих вірменів у своє військо для захисту руської землі від половців. Копію «грамоти» вірменські історики доповнили словами: «І поселились вірмени, і заснували місто Кам'янець». Оскільки «грамота» датувалася 1062 роком, то відбулося відзначення 900-річчя міста. [3,с.2] Та Львівський історик Ярослав Дашкевич переконливо довів, що датована 1062 роком грамота є пізнім фальсифікатом, що в ній (незалежно від того, справжня вона чи фальсифікована) немає жодної згадки ні про Кам'янець, ні про будь-яке інше українське місто. «Необхідно згадати, що під помилковою назвою «вірменських джерел» в історичній літературі… згадуються писемні пам'ятки дуже сумнівного походження (пізні фальсифікати)… Висновки, які намагалися робити з таких джерел стосовно історії міст України… неодноразово приводили до перекручень і деформації…»- зробив висновок Ярослав Дашкевич.[12,с.8]

Що стосується грамоти 1062 року, то деякі історики вказують на дві поправки: йдеться про 1362 рік і про князя Федора Дмитровича. Висловлюю гіпотезу, що вигнаний Ольгердом татарський ставленник Київський князь Федір і згаданий у вірменському тексті за 1362 рік Федір Дмитрович - одна і та ж особа (а відтак він може бути сином подільського дідича Деметри-султана). Скинення його з київського стола і стало дійсною причиною литовсько-татарської війни.[20,с.53]

Татар очолювали уже згаданий Деметрій, Котлубей і Качибей, з яким повязують однойменний порт на місці Одеси. Складніше вирішується питання про ідентифікацію Кутлу-бека (Кутлубуги, Котлубаха, Котлбая), який може бути подільським намісником - ябгу. В Могилівському районі є невеличка річечка Котлубаївка з однойменним сільцем, які у своїй назві зберегли пам'ять про камянецького темника. Легенди мовлять, що місто татар-липан Липовець заснував ханський син Ай-Син, в честь якого назване його найдавніше передмістя. Є гіпотеза, що ним був Синан - син Котлубая (тобто подільського дідича Кутлу-бека), який відомий побудовою наприкінці Х1У століття вірменської церкви в Камянці (цікаво, що біля м. Липівця фіксується село Армянка). Від його імені можна виводити і назву поля битви Син-ода - Синанова земля (простягалася від Липівця-Айсина до р. Синарної-Синьої Води). До речі, самі давні вірменські документи велися на одній із тюркських мов ![6,с.7]

Саме із Синаном повязані перші письмові звістки про вірмен на Поділлі. Він збудував церкву Св. Миколи (Нігола) в 847 році вірменської ери або в 1398 році християнської, як видно із храмозданной грамоти, що починалася словами: «Це моє добровільне власноручне написання - Синана, сина Котлубея». А звання бея давалося лише очільникам родів! В храмі до початку ХХ століттязнаходився потрет Синана, виконаний масляними фарбами. Синан в 1394-му подарував церкві служебник 1349 року, купленийним в Солхаті (нині - Старий Крим). Орієнтовно до 1380 року відносят появу в Камянці знаменитої ікони Вірменської Божої Матері нібито Х століття. За переказами, її привезли в Камянец із Корсуня (Херсонеса), який в 2-ій половині ХІУ ст. занепав, а в 1399 р. був зруйнований військами Золотої Орди. [17,с.65]

Одного разу Микола Петров і Митрофан Городецький зробили візит до Юзефа Ролле (сучасна адреса будинку, де він мешкав, -- Балта, Татарська, 4). Митрофан Іванович занотував про ці відвідини таке: «Будиночок доктора Ролле з першої ж кімнати засвідчив, що його господар з любов'ю відданий минулій долі краю. Портрети різних історичних осіб, картини, старовинний посуд, статуетки та багато чого іншого розміщено по всіх кімнатах археолога-аматора. У його зібранні рукописів зберігається заповіт Синана Котлубея 1398 року на вірменську кафедру, що мала утворитися на Поділлі, зі згадкою про волоського вірменського архієпископа. Люб'язний господар дуже зацікавився нашим візитом і вів жваву бесіду, з якої ми дізналися, зокрема, що поблизу Балти, в селі Казавчин, збереглися гробниці татарських баскаків 1377 року з написами».[3,с.8]Як бачимо, символічне поєднання татаро-вірменських звязків!

Про «вірменський слід» у Синьоводських подіях свідчать синхронні з цим події. Перша письмова згадка про вірмен у Львові трапляється у грамоті Казимира ІУ 1356 року (одна із дат битви). Про наявність вірмен у Львові свідчить дарча грамота 1363 року на перехід храму Аствацаціп (Пресвятої Богородиці) громаді. Наступного року при ній будується фонтанчик (надпис із датою зафіксований в джерелах). Врешті у 1364 році у Львів надходить Кондак про призначення вірменського архієпископа Грігора. Дальші кондаки засвідчують ліквідації єпископства у Києві і підпорядкування львівському архієпископу вірменських парафій у Камянці, Сереті, Сочаві, Луцьку, Володимирі, Києві, Молдавії, Ботині (Ботошанах чи Відині), Енкісалаї - Новому Сараї на Волзі (кондак Сіського католікоса Теодороса ІІ від 13 серпня 1388 року). Складені на початку ХУІІ ст. уЛьвові вірменські літописи починаються в період Синьоводських подій. «Хроніка Польші» мовить про будівництво Казимиром ІУ замку і кондак про призначення Тер Грігора (під 1363 роком). «Венецька хроніка» (бо на початку згадується Венеція) нотує три львівські звістки: 1361 р. - будівництво церкви Аствацаціп; 1367 р. - що Тер Грігор став єпископом (насправді, як ми бачили, це відбулося відразу після Синьоводської битви); 1384 р. - що Казимир взяв мечем Русь від князя Льва (насправді його тоді вже не було і мова йде про 1349 рік). [13,с.8. 10,12].

Хоча перші відомі згадки про вірмен на Поділлі слідують за Синьоводськими подіями, але логіка їх появи тут вказує на більш ранній час. Як відомо, уXIII ст. посилився притік вірменських біженців через нашестя монголів і падіння вірменського Килікійського царства. Бл. 1230 р. галицький князь Лев Данилович запросив вірмен для посилення військ на сході своєї держави у війнах із сусідніми племенами. В подяку за справну військову службу князь нагороджував вірмен маєтками. Напевно, у той час вірмени-переселенці заснували поблизу Кам'янця сільськогосподарську колонію, відому під назвою Малі та Великі Вірмени (нині Мало- і Великозалісся).[19,с.358]Портрет Синана Хутлубея, основателя Николаевской церкви. По материалам книги «Ormiaсskie њwi№tynie na Podolu» (1998).

Виникнення вірменської колонії у Львові відомий історик Іван Крипякевич відносив на час заснування міста (середина 13 ст.). Впевнено фіксує початки львівської колонії надгробок 1277 року. Із середини 14 століття маємо перші звістки про вірменське самоврядування, а 1363 року тут уже була кафедра вірменського єпископа. [13,с.11]

Уздовж головного напрямку транзитної торгівлі - на схід та захід від Вірменії - виникає своєрідний ланцюжок вірменських торговельно-ремісничих колоній. Тому транзитна торгівля поступово набула форми естафети, коли вірменські купці якоїсь однієї колонії перевозили товар на певному відрізку цього шляху і далі передавали з рук до рук вірменам з інших колоній. Галицькі, подільські та буковинські вірмени в південному та східному напрямках безпосередньо торгували в Криму, Константинополі, Малій Азії, Вірменії та на півночі Персії. В інших, більш віддалених, регіонах Сходу та Заходу вони діялиза допомогою своїх агентів, прикажчиків та факторів. Крім того, у купцівбули ще учні, слуги (челядь), для перевезення товарів вони наймалифурманів. Для далеких подорожей купці об'єднувались в каравани.[12,с.573]

Головним осідком вірменських купців аж до турецької окупації був Камянець: нунцій Лїпомано в серед. XVI ст. нарахував камянецьких вірмен300родин, а львівських -- тільки 60. «Як давньоруське місто Камянець уперше згадується в Іпатіївському літописі 1196 року… Через місто пролягав шлях з Києва на Балкани, одна з ділянок Великого Шовкового шляху, що сполучав Європу та Азію. У місті зупинялися численні каравани верблюдів, що везли зі Сходу екзотичні товари. Цей район Камянця-Подільського дістав назву Карвасари, від спотвореного тюркського слова «караван-сарай». 1240 року місто захопила Золота Орда і зробила його центром округу - Камянецької тьми». [4,с.82]

З кінця ХІУ ст. відома значна вірменська колонія в Кам'янці-Подільському, що незаперечно підтверджується написом на оригінальній, пізніше вмурованій у стіну нової споруди, фундаційній плиті місцевої вірменської церкви св. Ніґола 1398 року.У кондаку католікоса Агопа III з Сіса 1410 року згадуються, крім київської та кам'янецької, вірменські парафії в Луцьку, Володимирі, а також у містах Сучаві і Сереті, що входять тепер до складу Румунії. Пізніше з'явилися вірменські осідки в цілому ряді інших міст: Балті, Барі, Белзі, Бережанах, Бороці, Бродах, Бучачі, Варах, Городенці, Дубні, Жванцях, Жовкві, Жукові, Замості, Золочеві, Коломиї, Кутах, Лисці, Могилеві, Оберти ні, Підгайцях, Рашкові, Самборі, Сатанові, Скалі, Смотричі, Снятині, Станіславі, Студениці, Тисмениці, Хотині, Чернівцях, Чорткові, Ягільниці, Язлівці, Ярославі та ін. -- разом у понад 70 містах, містечках та селах України.[6,с.10]

Третина колоній припадала на Поділля. На Поділля й до Галичини вірмени прибували з Молдавії й Валахії (де головними їхніми осідками були Акерман, Серет, Сучава, Хотин), та Криму (Кафа, Судак, Сурхат - Старий Крим та ін.). Як рахував відомий український історик Михайло Грушевський:«Ся міграція з Криму була старшою -- до неї потім, в XVI--XVIII в. прилучають ся вірменські кольоністи з Волощини і Туреччини. На зносинах і звязях з Кримом і Туречиною опирала ся й торговельна сила наших Вірмен».[8,с.251]

За підрахунками Вартана Григоряна, всього було 26 подільських колоній. Найдавніші вірменські колонії на Поділлі: 1. Кам'янець-Подільський 2. Язловець.

Вірменські колонії, які утворилися на территорії Подолії в XVI--XVII ст.:

1. Золочев 2. Кубачівці 3. Дубровиця (Барок) 4. Студениця 5. Бар 6. Умань 7. Жванець 8. Бучач 9.Підгайці. 10.Бережани.

Колонії, які виникли у XVIII ст.:

1. Сатанів 2. Могилів-Подільский 3. Рашків 4.Юзефград (Балта) [5,с.4-5]

На нашу думку, не всі названі колонії можна вважати подільськими, адже кілька з названих міст сучасної Тернопільщини не належали до Подільського князівства, Подільського воєводства чи Подільської губернії, і взагалі лише частина сучасної Тернопільської області належить до історичного Поділля. У списку Григоряна відсутні Великі та Малі Вірмени, де на думку багатьох дослідників виникли найдавніші осідки ще ХІІІ ст. Отже, точніше буде говорити про два десятки вірменських колоній на Поділлі.

Торговельні зв'язки між Вірменією та українськими землями було встановлено ще за часів Київської Русі. Вірменські купці виконували роль посередників в транзитній торгівлі Схід-Захід. Вірмени закуповували східні товари в Криму та Османській імперії, і везли їх далі на захід, користуючись Татарським, а згодом й Молдавським шляхом. У зворотньому напрямку вірмени вивозили на Схід європейські тканини та інші ремісничі вироби.

Уже в привілеях Коріатовичів для краківських купців виступає значення Поділля, через який пролягали найголовніші шляхи економічних контактів між Україною, Білорусією, Польщею, Литвою, Росією, дунайськими князівствами, Туреччиною, Кримським ханством і Персією. До ареалу комерційних інтересів вірменського купецтва входили Індія, Персія, Вірменія, Сірія, Єгипет, Мала Азія та ціла Європа (за винятком Скандинавії).

Вірменська торгівля не припинялася навіть у воєнні часи й перебувала під охороною. Так, під час Хотинської війни 1620--1621 рр. турецькою адміністрацією кам'янецьким вірменам було видано одночасно від 8 до 13 охоронних грамот, що забезпечували їм безперешкодне пересування й торговельну діяльність на території Туреччини та васальних держав.[6,с.13]

Подільські вірмени були кипчакомовними, що говорить про довгорічний симбіоз з корінним половецьким населенням Північного Причорноморя. Велике значення в цьому аспекті мала здійснювана вірменами торгівля в успадкованому від половців районі, де ключовими осередками товарообміну поряд зі Стамбулом, Едірною, Кафою, Кілією и Акерманом були саме Серет, Сучава, Могилів-Подільський, Хотин, Кам'янець-Подільський, Львів, Прослав, Язлівець, Броди, Луцьк, а ще далі -- Краків у Польщі, Вільно в Литві й Смоленськ та Москва в Росії.

На цих торгових шляхах «Камянець перетворився у важливий центр торгівлі України зі Сходом. Саме через нього йшов відомий у Європі з ХІУ ст. так званий Татарський торговий шлях. Основну транзитну торгівлю тут вели вірменські купці. Обширною була торгівля з Молдавією, звідкіля в основному закуплялася велика рогата худоба…»[2,с.58]

Напрямки звязків добре прослідковуються по вірмено кипчацьких документах 16-17 століть. Найбільше там згадуються міста західного напрямку: Львів (23), Язловець (10) та одинокі звістки про різні міста Галичини та Польщі. Жвавим уявляється південний напрям: у згаданих вірмено-кипчацьких документи трапляється Едірне (5), Сучава (6), Хотин (2), Ясси (2), Стамбул (4), Туреччина (7 разів) . На сході згадуються Акерман (1 раз), Кафа (3), Ізмаїл (1). Північний напрям представлений Луцьком (1 раз). [6,с.312-313]Розглянемо ці напрямі за їх важливістю.

Торговельні інтереси Поділля найбільше концентрувалися у Галичині. Через Язловець, Львів і Луцьк кам'янецькі купці їздили до Замостя, Перемишля, Ярослава, Радома, Кракова та Любліна. Проте цей напрям для кам'янецьких купців не завжди був вигідним. У Львові вимагали здавати всі свої товари на склад, а після Львівського ярмарку, що тривав 14 днів, не завжди дозволялось їхати торгувати до Польщі. Львів ще в XV ст. старавсявзяти камянецьку торгівлю в свої руки і піддавши своєму праву складу змусити до продажі на своїм торгу.А у 1571 р. король наказав камянецьким купцям не скуповувати товарів від закордонних купців, бо через те пропадає мито.

Важливе значення для подільських вірменів мав південний транзит, який Михайло Грушевський розділяє на волосько-чорноморський і волосько-турецький напрямки.[9,с.58]

Дорога на Хотин, Дорогунь (теж. Дорогоу)) і Сучаву злучала Камянець з дорогою волоською. Ця дорога волоська зі Львова проходила через Галич, Коломию, Снятин до Волощини. Вона здобула важливе значенняз другої половини XIV ст., особливо з кінцем його. Зцією південною, волосько-татарською торгівлею дуже добре знайомить нас привілей, виданий волоським воєводою Олександром львівським купцям в 1407 р., під час перебування його у Львові.

Головна дорога зі Львова через торгове серце Покуття Снятин ішла па Чернівці, Серет (Сирять), Сучаву, Яси і звідти до Білгороду (Акерману). До неї прилучалася в Сучаві звісна вже нам дорога з Камянця. В Ясах, не йдучи до Білгорода, часом скручували на Тегиню і звідти, як припускав М.Грушевський, ішли караванним шляхом на Перекоп.

Інші дороги повертали на захід. Із Сучави ішла дорога до Семигорода, до Бистриці, і друга до Брашева на Баків,Тотруш і Берладь. Далі до міст ,,бесарабських“ -- тутешні воєводи давали купцям повну свободу торговдї в своїх землях від Залїзних ворот до Браілова і вільний проїзд далі за Дунай, до земель турецьких. Сюдою йшли по рибу -- до Браілова, Кілїї та інших міст нижнього Дунаю, до столиці воєводства -- Торговища, і далі до земель турецьких.[9,с.59-60]

Вірмено-кипчацькі актові записи XV- XVІІ ст. засвідчують, що каравани купців супроводжувалися охоронними грамотами., 5 серпня 1604 р. купцю Голубу кам'янецьким війтом вірменської громади Ніголом було видано 8 охоронних грамот на окремих аркушах, викладених вірменським письмом. В іншійграмоті за 1615 р. говориться, що «права, необхідні для поїздки до Туреччини були видані Міклошеві числом 12 грамот та окремо 5 грамот на переправу через Дністер». Поїздка з Кам'янця до Стамбула тривала від 35 до 42 днів, до Анкари - 51 день, до Ісфахана - 150 днів. Товарообмін кам'янецьких купців з молдавськими торгівцями відбувався в Яссах, Сучаві та Хотині. [6,с.92 та ін.]

Важливою виступає перед нами торговля кафинська, кримсько-чорноморська. „ Татарська дорога", за котру боролися зі Львовом західні міста уже в 1370-х рр., вела зі Львова через Поділля, на Камянець до Тегинї (Бендер), і звідти або до Білгорода і морем до Криму, або з Тегинї на Тавань і Перекоп. Надання кор. Володислава Фрідриху Бучацькому з 1442 р. вказує як посередню стадію на сій дорозі Каравул (теп. Рашків) на Дністрі, а в сусідстві Білгорода як польсько-литовські замки Чорний город на Дністровім лимані, і Качибей на місці теп. Одеси. [9,с.58-59]

Крім згаданих торгових шляхів, у Камянцї сходилася також дорога володимирсько-луцька, котру знаємо ще з грамоти волинського князя Любарта. Камянецькі купці здавнаходили на Луцьк через Олесько. Друга дорога вела з Камянця до Луцька на Кремінець: ми знаємо її з деяких вказівок ХУІ ст.,, але вона мусить бути значно старша--мабуть старша ХУ ст. - вважав М.Грушевський.[9,с.58]

Стара дорога з Галичини до Києва відома ще з XI--XII століть. Коли в середині ХУІ ст. вона йшла на Бар, то в татарські часи могла пролягати через тодішній центр краю Брацлав. Про наявність звязків з київськими вірменами свідчить наявність села Ормянка (або Армянка) під Липівцем, який лежав на поштовому шляху з Києва до Придністровя.[18,с.252]

В результаті великих географічних відкрить торгові шляхи змістилися, і вірменські купці (з середини XVI ст.) починають більше уваги приділяти торгівлі з сусідніми країнами та землями. Відомо, що вони активно діяли в Росії, Литві, Білорусії, Пруссії, Сілезії, Угорщині, Трансильванії, Молдавії, на Балканах та українських землях Речі Посполитої, де вони продавали східні товари і закуповували місцеву продукцію. Наприкінці XVII ст. внаслідок турецької окупації Поділля вірменська торгівля занепадає.

У XVIII ст. вірменське купецтво переважно займається експортом худоби та сільськогосподарської продукції з Молдавії через Могилів до Західної Європи, а потім шинкарствомі протягом ХІХ ст. перероджується на великих землевласників. [12,с.574]

Джерела

1.Армянская Советская Энциклопедия (АСЭ), т. 2, Ереван, 1976,

2.Баженов Л. та ін. Нариси історії Поділля-Хмельницький, 1990

3.Будзей О. Місто чудових памяток і чуйних людей //http://h.ua/story/375820#ixzz4HD4hL5QX

4.Воронцова О., Бєліков Ю. Замки, фортеці, палаци України. Харків, 2012

5.Григорян В.: "История армянских колоний Украины и Польши" (армяне в Подолии), Ер.: Издательство АН Арм. ССР,1980.

6.Гаркавець О. Вірмено-кипчацькі рукописи в Україні, Вірменії, Росії Каталог. К., 1993.

7..«Географічна енциклопедія України». Т.1 К.,1990

8.Грушевський М. Історія України-Руси. Т.У. К., 1994

9.Грушевський М. Історія України-Руси. Т.УІ. К.. 1995

10.Дашкевич Я., Розселення вiрменiв на Українi в XI--XVIII ст., «Український iсторико-географiчний збiрник», вип. I, Київ, 1971, стр. 150--181.

11.Дашкевич Я. Грамота Федора Дмитровича 1062 року // Науково- інформаційний бюлетень архівного управління УРСР. - 1962. - №4.

12.Дашкевич Я. Р. Вірменські колонії в Україні 16-18 століть // Енциклопедія історії України. Т.1. К., 2003. С. 272-574

13,Дашкевич Я. Давній Львів у вірменських та вірмено-кипчацьких-джерелах // Україна в минулому. Вип.1. К.-Л., 1992. С.7-13

14.Малаков Д. По Брацлавщине. М., 1982

15.Михайловський В. Еластична спільнота. К.. 2012

16.Петров М. Б. Про час виникнення та адміністративно-правовийустрій вірменської громади Кам'янця-Подільського у ХІV-ХVІІІ ст. / М. Б.Петров // Наукові праці Кам'янець-Подільського державного університету.Історичні науки. - Том.17. - 2007. - С. 140-146.

17.Вірменський храм Св. Миколи XV-XVIII ст. у Кам'янці-

Подільському : історія пам'ятки / А. Б. Задорожнюк, М. Б. Петров. -Кам'янець-Подільський : Медобори-2006, 2009.

18.Похилевич Л. Сказание о населенных местностях Киевской губернии. Біла Церква, 2005

19.Сецинский Е., Приходы и церкви Подольской епархии. Біла Церква, 2009

20.Роговий О. Синоводська битва і визволення Поділля від татар // Русалка Дністровая. Вип. 1. В., 2013. С. 49-57
21.Сецинский Е., Город Каменец-Подольский, Киев, 1895.

22.Шилова А. Вірменія //Енциклопедія історії України. Т.1. К., 2003

23.M. Baliсski, T. Lipinski, StarozytnaPolskapodwzgledemhistorycznym, geograficznymistatystycznym, wyb. 2, t. 3, Warszawa, 1886.

24.S. Krzyїanowski, Koњcioі N. Mary i Panny w Mohylowie nad Dniestrem, Krakуw, 1867.

25. M. Rolle, Z їycia Oimian kamienieckich w XVII i XVIII wieku, „Swiat", Krakуw, 1891

Размещено на Allbest.ru