Сіра українська порода великої рогатої худоби - історія становлення (частина 1)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сіра українська порода великої рогатої худоби - історія становлення (частина 1)

С.О. Сідашова, ТОВ «АФ Петродолинське»; Т.А. Стрижак, Д.Г. Руднік, Луганський національний аграрний університет; А.В. Стрижак, Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

У статті представлено огляд становлення української сірої породи худоби, яка на сьогодні є реліктовою і малочисельною, що знаходиться на межі зникнення. Комплексне співставлення археологічних і остеологічних даних з розкопок ранніх землеробсько-скотарських поселень на території Дунайсько-Дніпровського і Дунайсько-Дністровського басейнів в період розквіту Кукутень-Трипільскої культури висвітили вагоме значення племен цього регіону у процесах доместифікації великої рогатої худоби, дуже подібної за анатомо-морфологічними параметрами до сучасних тварин української сірої породи. Етнографічні спостереження і дані біологічних досліджень дозволяють простежити основний вектор сталого розвитку скотарства від трипільських часів до давніх слов'янських племен, що населяли вказаний регіон в період від першого тисячоліття до н.е. до кінця першого тисячоліття н.е., але прямого історичного наслідування на сьогодні не встановлено. Негативний тиск індустріалізації, світових воєнних конфліктів і агресивного впливу глобалізації ринку призвели до кардинального скорочення поголів'я української сірої породи, яку було визнано не конкурентоздатною за сучасними ринково- технологічними умовами. Але на сьогодні світовою спільнотою визнано важливе значення аборигенних порід як носіїв унікальних генних комплексів, що можуть бути незамінними для селекції майбутнього.

Ключові слова: Українська сіра порода, велика рогата худоба, європейський тур, доместифікація, ранні землеробсько-скотарські культури, Кукутень-Трипільска культура, остеологічні дослідження, селекція, робочі і продуктивні якості, біорізноманіття фауни.

Grey ukrainian breed - a history of genesis (part 1)

S. Sidashova, TOV «AF Petrodolinske»; T. Strizhak, D. Rudnik, Luhansk National Agrarian University; A. Strizhak, V. N. Karazin Kharkiv National University

The modern condition of livestock of the most countries of Europe, including Ukraine, is characterized by the expansion of commercial monobreeds due to the massive delivery of pedigree cattle breeds, in most cases the Holstein breed. In recent decades in Ukraine has been intensively commercializing domestic livestock, imposing on Ukrainian producers an unusual structure of industry development to obtain surplus profits, which has led to significant violations of the traditional way of animal husbandry. Large-scale crossbreeding of cattle livestock with imported captives results in the uptake of the domestic gene pool and dependence on foreign breeding. The ill- considered agrarian policy of the state put on the brink of extinction local and aboriginal cattle breeds, which were historically formed in various climatic and soil zones of Ukraine, which fully corresponded to their ecological and production peculiarities of breeding.

The Ukrainian grey breed has been recognized on the transnational level as disappearing under the influence of the factors, one of them is human activity. Researchers studied the main breed quality - suitability for the local conditions of operation, high level of fat of milk, viability, work capacity, strength muscular constitution. However, the questions of the unambiguous path of evolution and history of formation of Ukrainian grey breed are still unclear, and this has determinate the study subject of this article. Ukrainian grey breed is the only native breed of Ukraine that has been preserved since ancient times.

Considering the history of the formation of this unique breed, it is clear that it is an ancient type of animal, which was domesticated by primitive humans and reached modern times in primordial genetic condition, without being significantly influenced by foreign breeds. The special form of the genotype of the breed is characterized by the high level of balance and stability, which were formed in purity over a very long period of breeding under the influence of natural factors and pure breeding.

In article was studied the history of formation of Ukrainian breed. Based on osteological, paleontological and historical sources, it has been established that cattle have for a long time been a significant part of the economy of ancient agricultural and cattle-breeding cultures, in particular the Cucuteni-Tripilliai culture. The Trypillian farm consisted of two cattle - small spindle-legged, similar to northern breeds and representatives of the Western European Neolithic breed. The latter type had related features with a wild bull aurochs, a common representative of Europe's wild fauna. The affinity of the economy and the development of the characteristic features of the Ukrainian gray breed can be traced back to Trypillian times through the period of Kievan Rus, Zaporizhzhya Sich and the present day.

The formation of selective potential of Ukraine has a thousand-year history. The origin of the Ukrainian gray breed from the wild ancestor has imposed its peculiarities in the exterior, technological use of livestock and in its genetic potential. Especially the spread of species from the Carpathians to the Urals, also in Western Europe. Creating your own gene pool for cattle can be one of the factors that secure the economic independence of the state. It is promising to study the evolution of the breed to the present day and measures aimed at preserving Ukrainian biodiversity.

Key words: Ukrainian Grey breed, European aurochs, domestication, early agricultural and cattle-breeding cultures, Cucuteni-Trypillia culture, osteological researches, breeding, biodiversity of fauna.

Сучасний стан тваринництва більшості країн Європи, в тому числі і України, характеризується експансією комерційних монопорід за рахунок масового завезення племінного поголів'я, в більшості випадків найбільш поширеної голштинської породи. В Україні протягом останніх десятиліть проводиться інтенсивна комерціалізація вітчизняного тваринництва, нав'язування українським виробникам непритаманної структури розвитку галузі для отримання надприбутків, що призвело до суттєвих порушень традиційного укладу скотарства. Широкомасштабне схрещування маточного поголів'я великої рогатої худоби з імпортованими плідниками має наслідком поглинання вітчизняного генофонду і залежність від зарубіжної селекції. Непродумана агрополітика держави поставила на межу зникнення локальні і аборигенні породи худоби, що були історично сформовані в різноманітних кліматичних та ґрунтових зонах України, які цілком відповідали їх еколого- виробничим особливостям розведення.

Продовольча і сільськогосподарська організація Об'єднаних Націй (ФАО) визнала, що збереження біологічного різноманіття та забезпечення сталого розвитку генетичних ресурсів сільськогосподарських тварин у кожній країні - це головний чинник збалансованого і гармонійного розвитку тваринництва та аграрної галузі в цілому, основа продовольчої безпеки країн, важливий потенціал для подальшої адаптації та розвитку систем виробництва тваринницької продукції в умовах глобальних змін клімату та загрози виникнення нових, в тому числі антропозоонозних інфекційних захворювань Конвенція про збереження біологічного різноманіття ратифікована Законом України № 252/94-ВР від 29.11.1994 р. Ріо-де-Женейро, 1992.; Кругляк А.П. Актуальные вопросы сохранения генофонда сельскохозяйственных животных. Быки-производители локальных серой украинской и белоголовой украинской пород: каталог. Киев, 1987. С. 3-8; Найденова В.О., Гузєєв Ю.В., Іовенко В.Н., Вінничук Д.Т. Збереження біорізноманіття порід - гарантія здоров'я нації, продовольчої безпеки та сталого розвитку тваринництва в Україні. Наук.-техн. бюл. Держ. наук.-досл. ін.-ту ветпрепараів та кормових добавок. 2013. Вип. 1, № 2. С. 505-510; Програма збереження локальних і зникаючих порід сільськогосподарських тварин в Україні (згідно з вимогами ФАО). Чубинське, 2013. С. 5; Полупан Ю.П, Басовський Д.М., Реєзнікова Н.Л., Рєзнікова Ю.М. Проблема збереження біологічного різноманіття генетичних ресурсів сільськогосподарських тварин. Розведення і генетика тварин. 2017. № 54. С. 202-203; Сидашова С. А. Концепция сохранения исчезающих и аборигенных пород скота методом накопления в эмбриокриобанке. Сб. науч. ст. междунар. конф. «Состояние и перспективы научного обеспечения АПК Сибири». Омск, 2018. С. 269-272; Lenstra A. Marker-assisted conservation of European cattle breeds: an evaluation. Animal Genetics. 2006. Vol. 37. P. 475-481; Гуменний В.Д. Внутрішньопородна селекція при збереженні генофонду сірої української породи. Розведення і генетика тварин. 2009. № 43. С. 109..

Сіра українська порода великої рогатої худоби на державному рівні визнана зникаючою, їй присвоєно найвищий статус ризику - критичний, що контролюється¹. Сіра українська худоба формувалось в основному без участі інших порід, але під впливом праці людини в умовах широких південних степів, де ґрунтові і кліматичні фактори, а також умови годівлі, утримання, розведення і господарського використання впливали на організм тварин у певному напрямку. У результаті було виведено породу з неперевершеними якостями - пристосованість до місцевих умов експлуатації, висока жирність молока, життєздатність, міцність конституції і працездатність.

Сіра українська порода, як носій рідкісних генів, може стати в нагоді в майбутньому. Завдання полягає у вивченні історії формування, сучасного породного стану і визначенні селекційних прийомів, методів збереження усього комплексу ознак, які властиві породі і склались у результаті довготривалого еволюційного процесу Гузєєв Ю.В. Генезис генофонду аборигенних порід великої рогатої худоби України. Наук.-техн. бюл. Держ. наук.- досл. ін.-ту ветпрепараів та кормових добавок. 2014. Вип. 14, № 4. С. 245-246; Гузеев Ю. В., Папакина Н. С. О необходимости сохранения доместикационного биоразноо-образия сельскохозяйственных животных. Таврійськ. наук. вісн. 2013. № 83. С. 167. Гузєєв Ю.В. Генезис генофонду.... С. 249; Козир В.С. Сіра українська порода: національне надбання на межі зникнення. Сучасне тваринництво. 2016. 12 січня.; Рєзнікова Н.Л. Навіщо нам аборигенні породи? Розведення і генетика тварин. 2017. № 53. С. 55; Lenstra A. Marker- assisted conservation... P. 477; Иванченко Е.В., Облап Р.В., Глазко В.И. Полиморфизм хозяйственно-ценных генов (бета-лактоглобулин, каппа-казеин) у аутохтонных пород Украины. Материалы науч.-ген. конф., посвящ. 100-летию со дня рождения А.Р. Жебрака и 70-летию образования каф. генетики Моск. с.-х. акад. им. К.И. Тимирязева. М., 2002. С. 126-128..

Відомо, що сіра українська порода серед інших об'єктів збереження вирізняється особливим статусом. Це єдина корінна природна порода України, що збереглась з прадавніх часів. Якщо розглянути історію становлення цієї унікальної породи, то зрозуміло, що це стародавній тип тварин, який був доместифікований ще первісними людьми і дійшов до сучасних часів у первісному генетичному стані, не зазнавши суттєвого впливу чужорідних порід. Особлива форма генотипу породи характеризується високим рівнем збалансованості та стійкості, які формувались у чистоті впродовж дуже тривалого терміну розведення під дією природних факторів та чистопорідної селекції Гузєєв Ю.В. Генезис генофонду С. 249-250; Козир В.С. Сіра українська порода....; Кругляк А.П. Актуальные вопросы сохранения генофонда сельскохозяйственных животных. Быки-производители локальных серой украинской и белоголовой украинской пород: каталог. Киев, 1987. С. 3-8; Мохначова Н.Б., Супрович Т.М., Добрянська М.Л., Фурса Н.М. Характеристика сірої української породи великої рогатої худоби за ДНК-маркерами. Розведення і генетика тварин. 2016. № 51. С. 287; Краснов Ю.А. Раннее земледелие и животноводство в лесной полосе Восточной Европы (II тыс. до н.э. - первая половина І тыс. н.э.). М.: Наука, 1971. С. 88..

Історія започаткування розведення сірої української худоби губиться у глибинах тисячоліть, вчені до сих пір ведуть гарячі дискусії щодо окремих етапів формування тварин цієї породи Браунер А.А. Животноводство. История животноводства в степной Украине. История одомашнения, виды и породы, обследование животноводства. Одесса: Всеукр. госиздат, 1922. С. 180; Гузєєв Ю.В. Генезис генофонду С. 245-246; Гузєєв Ю. В. Генезис генофонду аборигенних порід... С. 245-251; Gandini G.C., Olliver L., Dannel B. Criteria to assess the degree of livestock breeds in Europe. Livestock Production Science. 2004. Vol. 91, Is. 1-2. P. 175.. За своїм походженням сучасні тварини сірої української породи знаходяться найближче до свого дикого предку - тура Житняк Г. Спасти серую украинскую: слово в защиту древней коровы. Agro Story. 2016; Козир В.С. Сіра українська порода.... Наприклад, у цих тварин збереглась типова особливість диких предків - зміни пігментації шерсті з віком: телята мають червонувато-рижу масть, дорослі корови - світлі, сіро-палеві різних відтінків. Дорослі бугаї, як правило, темніші за самиць, мають сіру, темно-сіру або буру масть з різними відтінками, на спині часто відмічають темну полосу. Роги тварин великі красиво вигнуті, мають чорні кінчики. Сезонні відмінності у пігментації волосяного покриву теж свідчать за близькість породи до європейського тура, що є прямим предком великої рогатої породи багатьох сучасних порід. Зокрема, знахідки турів датуються ІІІ тис. до н.е. на території лісової смуги, та зоні контактів племен степу та лісостепу України Браунер А.А. Животноводство. С. 181; Украинская серая степная. 2005.; Краснов Ю. А. Раннее земледелие и животноводство в лесной полосе Восточной Европы... С. 88.. Доместикація свійської худоби почалася з часів пізнього палеолоіту. Так, кози та вівці були доместиковані у Персії та Анатолії починаючи з VII тис. до н.е., свині - VI тис. до н.е., бики⁵ Kyseli R. Aurochs and Potential Crossbreeding With Domestic Cattle in Central Europe in the Eneolithic Period. A Metric Analysis of Bones From the Archeological Site of Kutna Hora - Denemark (Czech Republik). Antropozoologia. 2008. No. 43 (2). P. 9; Koenigswald W. v., Menger F. Ein ungewohnlich groBer Schadel vom Auerochsen (Bos primigenius) aus dem letzten Interglazial von GroB-Rorheim bei Darmstadt. E&G - Quaternary Science Journal. 2002. Vol. 51. S. 69; Krauss R. Zur Symbolik des Rindes im Europaischen Neolithikum. South-East Europe and Anatolia in Prehistory: Essays in Honor of Vassil Nikolov on his 65-th Anniversary. Universitats-forschungen zur Prahistorischen Archaologie. Bonn, 2016. S. 233-251.

⁶ Горбаненко С.А., Журавльов О.П., Пашкевич Г. О. Сільське господарство Пастирського городища... С. 105-106; Kyseli R. Aurochs and Potential Crossbreeding... Р. 9-10..

За сучасною класифікацією предок більшості європейських порід великої рогатої худоби, до якого найбільш близька фенотипово і генетично саме сучасна сіра українська порода, - тур, або європейський дикий бик (лат. Bosprimigenius або Bos Taurus primigenius) Борисова О.В. Соціальна антропологіяа. Київ: Кондор, 2017. С. 219. Житняк Г. Спасти серую украинскую: слово в защиту древней коровы. Agro Story. 2016; Schmitzberger M. Hausund Jagdtiere im Neolitikum des osterreichischen Donauraumes: Dissertation angestrebter akademischer Grad Doktor der Naturwissenschaften. Wien, 2009. S. 70-71.. Він відноситься до парнокопитних ссавців родини полорогих (рис. 1-2). На сьогоднішній день вважається вимерлим у результаті господарської діяльності людини та інтенсивного полювання. Остання особина цього виду загинула у 1627 р. в Польщі в лісі недалеко від Якторова, де утримувалось невелике стадо в якості паркових тварин. Сьогодні можна побачити в цьому лісі пам'ятник останньому туру Orgodowska B. Swieta polskie tradycia i obyczaj. Warszawa: Alfa, 1996. 352 s.; Горбаненко С.А., Журавльов О.П., Пашкевич Г.О. Сільське господарство Пастирського городища. Київ: Академперіодика, 2008. С. 105. Государственная племенная книга крупного рогатого скота серой украинской породы. К.; Харьков, 1950. Т. 4..

Рис. 1. Зовнішній вигляд дикого європейського бика-тура, відновлений за остеологічними даними

Рис. 2. Вигляд корови сірої української породи. Москва, 1939 р.4

За екстер'єром дикий бик-тур був сильною красивою твариною з міцним тулубом, висота в холці складала близько 170-180 см, а жива маса доходила до 800 кг і, можливо більше. Однак, археологічно доведено мінливість зросту тварини на території Європи. Так, у Данії - 154-176 см (самці), 139-153 (самки), у Німеччині - 154 см (самці), 133,5 см (самки), Угощина - 156,5 см (самці), 185, 7 (самки). Масть дорослих самців була чорною з вузьким світлим «ременем» вздовж спини, у самиць і молодих тварин - забарвлення шерсті було рижувато-бурим. Хоч останні тури жили у лісах, раніш ці тварини тримались в основному лісостепу і часто заходили у степні райони. Годувались загалом трав'янистими рослинами, молодими пагонами і листям дерев, зимою частіш заходили у ліси для годівлі. У диких биків була сезонність у розмноженні. Сезон розмноження (гон) припадав на осінь, телята з'являлись весною. Паслись ці тварини невеликими стадами або поодинці, зимою об'єднувались у великі групи. Природних ворогів у турів практично не було: сильні тварини могли впоратися з будь-яким хижаком, тільки з часом не змогли протистояти людському натиску. Водився тур по всій території Європи, у Північній Африці, Малій Азії та Кавказі. У Африці він був знищений 2 400 р. до н. е., у Месопотамії до 600 рр. до н.е..

Серед палеонтологів на сьогодні немає одностайності щодо встановлення ареалів розселення видів тварин, зокрема великої рогатої худоби, що стали висхідними для одомашнення. Польові розкопки із залученням до оцінки отриманих археологічних даних та проведенням остеологічних, генетичних, біохімічних та інших сучасних наукових методів виявили суттєву роль в становленні скотарства регіону Дунайсько-Дністровського і Дунайсько-Дніпровського басейнів, які входили в той час до кругу середземноморських культур, але мали свої унікальні особливості.

Велике значення для розвитку землеробських культур мала Кукутень-Трипільська культура енеолітична археологічна культура, розповсюджена у VI-III тис. до н.е. у Дунайсько-Дніпровському і Дунайсько-Дністровському міжріччі, найбільший її розквіт припав на період між 5 500 і 2 750 рр. до н. е. На зміну трипільцям прийшли індоєвропейські народи ямної культури. Кукутень-Трипільська цивілізація це насамперед землеробська економіка, бо саме тут, на території Дунайсько-Дніпровського басейну сформувалась повна і кінцева перемога відтворювальної економіки. Запровадження землеробства у всій Кукутень-Трипільській ойкумені започаткувало фундамент цивілізації з високою культурою землеробства, що знаменувало якісну зміну в житті людства.

На відміну від поширеної в західноєвропейських джерелах думки щодо переважно зернової господарчої основи у представників Кукутень-Трипільської культури, автори зі Східної Європи за результатами польових і аналітичних досліджень підтвердили, що основою економіки на цих територіях була взаємодія землеробсько-скотарських напрямків господарчої діяльності. Палеонтологічні дослідження, проведені на території Європи у другій половині ХХ ст., довели прямий зв'язок кісткових залишків, знайдених в трипільських поселеннях, як з предковою формою дикого туру, так і з сучасними тваринами української сірої породи Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племен на Юго-Востоке Европы. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1953. С. 179-180.. Зокрема В. Цалкін звертає увагу на те, що кістки великої рогатої худоби завжди знаходяться у великій кількості та складають більше половини всієї кількості кісткових залишків, для яких можна визначити видову приналежність Цалкин В. Древнейшие домашние животные Восточной Европы. М.: Наука, 1970. С. 13-14..

Вивчення кісток тварин у контексті кісткових залишків у трипільських поселеннях Коломийщини, знайдених у розбитому стані, свідчило про споживання м'яса великої рогатої худоби. Було встановилено наявність двох різних типів великої рогатої худоби. Перша - дрібна, тонконога, з короткими рогами, розміром подібна до руських північних порід (володимирська, ярославська) та до низькорослої торф'яної худоби західноєвропейського неоліту, кістки якої були знайдені на стоянках у торф'яниках. Другий тип худоби дуже міцний, великих розмірів, що досягали розмірів дикого туру. Цей екстер'єрний тип тварин мав багато спільних рис з худобою, яку розводили на території України ще у ХІХ ст., а саме, черкаської породи, яка пізніше ввійшла у склад сірої української Пассек Т.С. Первые землевладельцы. По следам древних культур. 1951. С. 64..

За археологічними даними, у поселеннях трипільців, розташованих на території Коло- мийщини, серед кісткових залишків найбільша частина належить кісткам доместикованих биків, про що свідчать основні морфологічні параметри. Але в поселеннях, близьких за часом (наприклад, з Усатова), знаходяться і кістки биків, з дуже незначними ознаками доместифіка- ції, що науковці розглядають як свідоцтво недавнього привчання цих тварин. Розбіжності в палеонтологічних даних показують складний і неоднозначний шлях процесу приручення дикого тура, та його трансформації у свійську велику рогату худобу Гузеев Ю.В., Папакина Н.С. О необходимости сохранения доместикационного биоразноообразия сельскохозяйственных животных. Таврійськ. наук. вісн. 2013. № 83. С. 168; Найденова В.О., Гузєєв Ю.В., Іовенко В.Н., Вінничук Д.Т. Збереження біорізноманіття порід - гарантія здоров'я нації, продовольчої безпеки та сталого розвитку тваринництва в Україні. Наук.-техн. бюл. Держ. наук.-досл. ін.-ту ветпрепараів та кормових добавок. 2013. Вип. 1, № 2. С. 506-507..

Детальні остеологічні дослідження кісток биків, знайдених в ході розкопок поселень Лу- ка-Врублевецька у 40-50-х рр. ХХ ст. показали, що більшість кісток кінцівок співпадали за розмірами з кістками сучасних тварин сірої української худоби. С. Бібіков Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племен на Юго-Востоке Европы. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1953. С. 179-180. показав, що зі знайдених на поселенні 547 кісток, 76 % належали домашнім тваринам, з яких основна частина були кістки великої рогатої худоби, а інші - вівці, свині і коні. Лише 24 % кісток належали диким тваринам, серед яких зустрічався благородний олень, лось, косуля. Удільна вага бика у тогочасному стаді археологами встановлена у розмірі 21000 кг, у порівнянні зі свинею у 18600 кг, що говорило про провідне положення саме великої рогатої худоби в тогочасному господарстві. Дослідження С. Бібікова і В. Громової орієнтувались на постановку історичних і біологічних проблем в області вивчення трипільської фауни. На наступних етапах досліджень серед вчених почався більш планомірний і систематичний збір остеологічних залишків на місцях археологічних розкопок Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая... С. 180..

Бик, як тварина, що займала значне місце в господарській діяльності Трипілля (продукти харчування - м'ясо і молоко, гній - як безцінні органічні добрива для вирощування пшениці), весь час були об'єктами культу, розповсюдженого на ті часи на території Дунайсько- Дніпровського басейну, як і в цілому на територіях, що прилягали до Середземного моря¹. Глиняні фігурки биків, рідше - їх розписні зображення, відомі в усіх трипільських поселеннях, а також серед західноєвропейської спірально- полосної кераміки.

Використання тяглової сили биків в землеробстві було поширене не всюди і входило в господарську практику поступово, що підтверджується невеликою кількістю прикладів керамічної пластики у вигляді волів в упряжі Там же. С. 181. Там же. С. 181-182.. Але багаточисленні розкопки трипільських поселень на території України, підтверджують висновки вчених відносно не уклонного прогресу в трипільському скотарстві вже на середніх етапах розвитку, хоч часто елементи примітивності ще простежувались Тесленко Н. Серая украинская: все, что не убивает, де лает нас сильнее // Зерно: журнал сучасного агропромис- ловця. 2008. № 4. . У літературі часто зустрічаються висновки ряду західноєвропейських вчених щодо однобокості розвитку культур Дунайсько-Дніпровського регіону тільки в напрямку землеробства, з дуже незначним сектором тваринництва Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая... С. 184.. На ранніх етапах розвитку скотарство ще не отримало такого широкого розвитку, як це відмічається даними розкопок для розвиненого і пізнього періоду, бо етап приручення і доместифікації диких тварин, особливо таких великих і сильних як європейський тур, проходив повільно і поступово. Скотарство Трипілля знаходилось в господарській гармонії з землеробством. Землеробство доставляло запаси зимових кормів для худоби, які, вірогідно, доповнювались заготівлею трав і молодих гілок дерев з найближчих лісів.

Таким, чином провідна роль бика в господарстві кукутень-трипільського суспільства в повній мірі підтверджується не тільки кількісним переважанням кісток цього виду за даними розкопок, але і кількісною перевагою скульптурних та мальованих зображень.

Поступове, але впевнене входження великої рогатої худоби в землеробсько-скотарський побут знайшло чітке відображення у віруваннях. Глибокий аналіз всього господарсько-культового комплексу відкритих і вивчених поселень Кукутень-Трипілля показав, що культове значення бика асоціювалось у жителів з творчими силами природи, статуетки биків символізували культ плодючості.

У ході масового вивчення зоопластики виникає можливість встановити значення кожної з представлених тварин в господарстві, а також якісний склад стад у відношенні порід худоби. За даними знахідок в поселенні Лука-Врублевецька (в басейні ріки Дністра) при розгляді колекцій зооморфних теракот, виявлено наступні види: бик, свиня, коза, собака і птах. За кількістю зображень переважає бик, що співпадає з даними розкопок інших поселень Там же. С. 181, 437. Бибиков С. Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая... С. 238-240..

Часто зустрічаються зображення голови бика, яка слугувала в якості прикраси - наліпи на посудинах різного розміру і господарського призначення. Уважний розгляд показує, що не можна назвати ці зображення натуралістичними. Навпаки, їх відрізняє схематизм і слабке розроблення деталей. Але визначити типового представника виду за формою рогів не важко: роги передаються натуралістично, з характерним вигином і деяким нахилом вперед. Іноді зустрічаються дуже схематизовані зображення рогів у вигляді коротких розгалужень від вузької голови тварини.

Значне число дослідників зв'язують образ бика в Трипіллі з культом богині плодючості і розглядають звірині статуетки як зображення культових тварин, присвячених цій головній богині.

Названі автори особливо виділяють бика в зооморфній статуетках Трипілля. Кількісна перевага зображень бика в Трипільській пластиці над зображеннями всіх інших тварин вказує на особливу увагу трипільців до бика, як провідної господарської тварини. Проведені на основі результатів розкопок розрахунки в співвідношенні кількості окремих видів тварин в різних пам'ятниках показали, що бик виступає в трипільському господарстві як провідна тварина. Цікаво, що зображення бика є основним сюжетом не тільки в об'ємній скульптурі, але і в барельєфах бичачих голів на посудинах, іноді у вигляді малюнків на горшках різного розміру. Розкопки в поселенні Лука-Врублевецька надали дуже цікаву знахідку: посудини у формі вимені корови з ніжками у вигляді сосків. Можливо в харчуванні жителів більшості поселень трипільскої території було поширене споживання таких кисломолочних продуктів як сири Там же. С. 133-138..

Це аргументовано знахідками серед кухонної кераміки посуду зі спеціально проробленими отворами, які могли бути пристосовані для стоку сироватки, але з цього приводу серед спеціалістів ще йдуть дискусії.

У зв'язку з цим доречно згадати відому кістяну пластинку, знайдену в розкопках Більче-Злото (Польща), що передає зображення головки бика, на якому пунктирною технікою зроблене жіноче зображення з дуже характерним молитвеник жестом - піднятими вверх руками Тур: [монета]. 2017. .

Культурно-історична спадковість спостерігається у використанні цього символічного зображення на аверсі колекційної срібної української монети (рис. 3) в 5 гривень, яка була введена в обіг в 2017 році. Ця монета присвячена туру, зображення якого є на унікальних пам'ятках давніх культур, що існували на території України, спадок яких вніс вагомий вклад у світову скарбницю давностей Там же..

Рис. 3. Аверс і реверс колекційної срібної монети в 5 гривень, випущеної в 2017 р. в Україні Там же.

Звертає на себе увагу зображення голови тура на офіційному символі - гербі Молдови, який затверджений 3 листопада 1990 р. Шорников П.М. Как была принята государственная символика Республики Молдова. Русин. 2016. № 1. С. 234..

У ході подальшого розвитку племен культури Кукутень-Трипілля все більше значення приділяється відтворювальному господарському укладу - роль скотарства прогресивно зростає на фоні поступового згасання економічного значення полювання.

Археологічний матеріал, так само як і етнографічний, не дає кінцевої можливості прослідкувати ранні землеробські традиції Трипілля в середовищі давніх слов'янських утворень, але простежуються напрямки, що показують вектори розвитку і значення скотарства. Слов'янська обрядовість, що відображає давню традицію культу плодючості, в багатьох чинниках співзвучна з трипільською обрядовістю, в тому вигляді, як вона інтерпретована на археологічному матеріалі. Етнографічні джерела давніх слов'янських культур дають яркі приклади безумовного зв'язку фактів зображень тварин з культом плодючості. З ідеєю плодючості зв'язуються також виготовлення зображень корів і овець, зроблені з тіста, які за обрядовими традиціями роздають колядникам. На думку етнографів, таке сполучення має своє символічне значення, що представляє з одного боку - тва- ринницький культ, а з другого - землеробський Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. С. 208-211..

На сьогодні історики не проглядають прямий зв'язок у наслідуванні між Кукутень-Трипіллям і ранньослов'янськими племенами, але логічно представити, що така високо розвинена землеробська культура не могла щезнути безслідно, не передавши своїх традицій племенам, що виросли на її основі або її змінили на цій території.

Населення після трипільського часу продовжило традицію використання м'яса свійських тварин у харчовому раціоні. Однак, як показують дослідження, частка тура поступово знижувалася, він поступався бикам, вівцям та свиням. Знахідки часів після періоду Трипілля показують значне зменшення кількості кісткових залишків диких тварин у поселеннях. У літературі це пов'язується зі значним розвитком скотарства, за якого мисливству «відводиться роль тренування, захисту посівів від потрави або було спрямоване на здобування хутра певних видів тварин» Горбаненко С.А., Колода В.В. Сільське господарство на слов'яно-хозарському порубіжні. К., 2013. С. 103..

Поступове зменшення ролі полювання спостерігається зі скіфських часів. Так, у Трахтемирівському городищі скіфського часу (VII-IV ст. до н.е.) серед значної кількості кісток свійського бика було знайдено лише дві кістки тура, що свідчило про провідну роль одомашнених тварин у стадах того часу. Така ж картина спостерігається на Правобережній Україні. Полювання велося на 15 видів тварин, серед яких були такі великі як лось, олень, зубр та тур, причому копитні тварини складали до кінця І тис. до н.е. до 50 % всіх промислових тварин. На кордонах Волині і Поділля у І тис. до н.е. складалося з великої рогатої худоби, свиней та коней Бєлан Н.Г. Фауна Трахтемирівського городища. Археологія. 1982. Вип. 38. С. 50-51, 63; Бєлан Н.Г. До історії мисливства і тваринництва у племен Правобережної України у І тис. н.е. Археологія. 1977. Вип. 24. С. 35-36; Они- щук Я. Господарство населення волинсько-подільського пограниччя другої чверті І тис. н.е. (за археологічними матеріалами). Вісн. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. Серія Історична. 2019. Спецвип. на пошану проф. Романа Шуста. С. 189; Цалкин В.И. Древнее животноводство племен Восточной Европы с Средней Азии. М.: Наука, 1966. С. 66-67..

Поступове зниження ролі полювання на турів спостерігається і у слов'янські часи, незважаючи на значну роль власне мисливства до кінця другої третини І тис. н.е. Як свідчать археологічні знахідки, на території Правобережжя, Подніпров'я (городища Монастирське, Сахнівське, Канівське) залишки диких тварин складали до 36 % Пашкевич Г.О., Петрашенко В.О. Землеробство і скотарство в Середньому Поддніпров'ї в VIII-Х ст. Археологія. 1982. Вип. 41. С. С. 61.. Падіння ролі тура як промислової тварини можна пояснити достатньою складністю полювання на нього через його розмір, силу та агресивність. Полювання на цю тварину, а також на кабана, вимагало високої професійної підготовки, тренованості і сміливості і з плином часу перетворилося на своєрідний спорт для тренування військових навичок, передусім князя та його дружини Горбаненко С.А., Журавльов О.П., Пашкевич Г.О. Сільське господарство Пастирського городища. Київ: Академ-періодика, 2008. С. 118-119.. Яскравим прикладом такого небезпечного полювання слугують свідчення князя Володимира Мономаха, поміщені у Лаврентіївському літописі як фрагмент його «Поучення» нащадкам: «... ловив руками коней диких, а турів двоє на роги мене з конем підняли, а олень мене рогами вдарив, а два лося - один ногами топтав, один рогами вдарив, вепр мені з поясу меч зірвав,.» Лаврентьевская и Троицкая летопись. СПб., 1846. 282 с. (Полное собрание русских летописей, т. 1). С. 105-106, переклад - Д. Р..

Падіння ролі промислового полювання на турів, у свою чергу, призвело до збільшення кількості великої рогатої худоби у стадах слов'янських племен. Протягом VIII-XI ст. на території городищ Дмитрівського, Верхнього Салтова, Цимлянського велика рогата худоба складала до третини загальної кількості тварин Горбаненко С.А., Колода В.В. Сільське господарство на слов'яно-хозарському порубіжні. К., 2013. С. 103.. Основними місяцями зосередження сільськогосподарського виробництва протягом ХІ- XIV ст. стали боярські садиби, як адміністративні, військові та господарські центри округи. На території садиби проживала значна кількість людей, яка займалася обслуговуванням господарства - челядь. Челядь обробляла пашню, присадибні ділянки, випасала худобу. Досить дохідним напрямом діяльності господарства було скотарство та розведення коней. Розведення тварин залежало від географічного розташування садиби, а отже і природних ресурсів. Наприклад, на території Київщини та Волині археологами знайдено більше кісток овець, аніж свиней Левашова В.П. Сельское хозяйство. Очерк по истории русской деревни X-XIII вв.: труды Гос. ист. музея. М., 1956. Вып. 32. С. 77.. Вартість сільськогосподарських тварин закріплена у «Руській Правді» (з ХІ ст.). Наприклад, за завдання шкоди або вбивство накладалися штрафи - княжий кінь 3 гривні, за коня смерда 2 гривні, за кобилу 60 резан, за вола 1 гривню, за корову 40 резан (у Митрополичому правосудді - 40 кун (приблизно ХІІІ-XIV ст.). У срібному еквіваленті 1 гривня складала 195210 г в залежності від типу та місцевості, 1 резана - 0,93 г, 1 куна - 1,87 г Правда Русская / отв. ред. Б.Д. Греков. М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1940. С. 15, 90; Юшков. С.В. Правосудие митрополичье: (доклад, читанный в Подкомиссии по подготовке к изданию Русской Правды 14 ноября 1928 г.). Труды выдающихся юристов / отв. ред. О.И. Чистяков. М., 1989. С. 337; Толочко А.О. О новгородской «гривне серебра». Ruthenica. 2007. №. 6. С. 360-361..

З падінням господарського значення тура, йог культурна роль залишається у народній пам'яті і до нашого часу. Дослідники слов'янського фольклору підкреслюють, що тур належав до найбільш улюблених тварин в обрядових діях селян. Не зважаючи на те, що цей вид тварин давно вимер, найменування зустрічається до сих пір в прислів'ях, билинах, піснях, розповсюджених до недавнього часу на території України, Росії, Білорусі, Польщі, Словаччини. Прислів'я про турів записані у фольклорних експедиціях в селах Поділля, Київщини і Галичини, тобто місцях минулого розповсюдження європейського тура. В українських піснях тур зберігся у весільних піснях, колядках, сюжет зазвичай пов'язаний з полюванням на нього. Окрім цього, на території України визначено велику кількість назв, пов'язаних з туром, як « твариною, яка реально жила на слов'янських землях, та як твари- ною-тотемом, що змогло відобразитися у гідронімії слов'ян». Як в українській, так і в російській народній поезії тур зустрічається головним чином в билинах про Добриню і Марину, Василя Ігнатовича і Солов'я Будимировича, що відомі з часів Київської Русі. У обрядових іграх тур головним чином діє у вигляді ряженого на святках. Дослідник О. Веселовський зв'язує цей звичай з римським звичаєм обрядів з переодягненням учасника в костюм теляти, одночасно вказується, що обрядове ряження биком є і в інших культах, наприклад буддійському Богатырев П.Г. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. С. 195; Богоедова Т.Н. Славянские гидродинамические континнуанты праславянского *Tur-. Одеський лінгв. вісн. 2013. Вип. 1. С. 18-29; 6, 7, 8; Веселовский А.Н. Поэтика (1870-1899). СПб., 1913. Т. 1. С. 3058..

Звертає на себе увагу те, що назви свят Трійці (словац. twice та у галичан України «туриці») у словаків та українців має прямий зв'язок з роллю тура в системі вірувань. В записах львівського монаху Номоканону, зроблених у XVII ст., йде згадка про поганські ігри «тури». А в русинському Підляшші гра в турів збереглась до кінця ХІХ ст. і була описана В. Мошковим як обряди, що входять в круг ігор весільного характеру¹. М. Сумцов вважав тура руської обрядності таким, що заміняє бика в обрядності інших народів, найбільш вивчений з яких, це обряд, так званого, «водіння туроня». Обряди, що мали характерні особливості для кожної місцевості, були об'єднані однією смисловою канвою. За думкою польського етнографа і фольклориста О. Кольберга, обряди з «туронем» відносяться до поганських обрядів слов'ян, де тур або бик був символом сонця, в його честь справляли свято, що мало назву Turicy. Наприклад, в Польщі обряди з биком (туронем) зазвичай проводились з Різдва до Мясопуста і на Великдень. Ряженого хлопця в масці бика водили селом, потім імітували його вбивство, лікування і оживання. Смерть з наступним воскресінням туроня символізували відродження землі, яка повинна була після зимової сплячки прокинутись весною, а сам туронь (бик) символізував плодючість тварин і всіх плодів в селянському господарстві. Чеські дослідники вважають, що «туронь» (чеш. turon) був персонажем, який приносив плодючість, тому поява під час свят ряженого туронем передрікала в домі гарний врожай: «Там де валяється туронь, картопля добре вродиться.» (словацьк. “Kde sa turon val a zemku sa dobre daria.” - говорять словаки) Славянские древности: в 5 т. / под общ. ред. Н.И. Толстого. М., 2012. Т. 5. С. 321. Ганцкая О.А. Западные славяне. Календарные обычаи и обряды в странах зарубежной Европы. Зимние праздники. М., 1973. С. 204-234..

Фольклористи вважають, що цикл обрядів «водіння бика, биття бика» був характерний для всіх слов'янських народів з давнини, а, наприклад, в Словаччині звичаї ряження Туронем до сучасних часів збереглися і мають популярність навіть наразі, хоч в сценарій обрядових дій було внесено багато змін і його форма помітно змінилась Славянские древности: в 5 т. / под общ. ред. Н.И. Толстого. М., 2012. Т. 5. С. 232; Orgodowska B. Swieta polskie - tradycia i obyczaj. Warszawa: Alfa, 1996. 352 s..

Огляд етнографічних і археологічних даних підтверджує методологічний підхід вітчизняних вчених до вирішення питань походження сучасних порід великої рогатої худоби з допомогою співставлення біологічних і соціальних факторів впливу. Якщо взяти до уваги, матеріальні свідоцтва культури Кукутень-Трипілля починаючи з VI тисячоліття до н .е. і екстраполювати свідоцтва з фольклору слов'янських народів, то проглядають основні етапи проходження генезису української сірої породи худоби, хоч в ньому залишаються ще багато нез'ясованих питань. Вже починаючи з ІІІ тис. до н.е. остеологічні дослідження показали наявність на території Дунайсько-Дніпровського міжріччя великої рогатої худоби, основні анатомо-морфологічні характеристики якої були аналогічні або дуже подібні до параметрів сучасних тварин української сірої породи Бибиков С.Н. Раннетрипольское поселение Лука- Врублевецкая... С. 190; Чегорка П. Серые могикане украинской степи. 2019. .

Протягом століть віків сіра худоба успішно виконувала свої основні функції в господарствах давніх людей. Головною з них була робоча функція. На сірих волах орали, перевозили різні вантажі.

Не менш важливою впродовж минулих століть була функція великої рогатої худоби у підтриманні плодючості ґрунтів за допомогою виробництва гною. У часи, поки не було індустріального виробництва мінеральних добрив, гній великої рогатої худоби і коней становив єдине джерело удобрення пашні. Тому більшість дослідників до індустріального періоду розвитку спільнот на території Європи вважають, що молочності і м'ясним якостям сірої худоби на протязі віків в селянському побуті придавали мало уваги. За даними податкового огляду селянських господарств в Причорноморській степній зоні Російській імперії, навіть в ХІХ ст. не було поширення практики спеціальної відгодівлі худоби на м'ясо, для цієї цілі забивали тільки старих і хворих тварин Пахомов П. Местные породы сельскохозяйственных животных на Украине. Серый степной скот. Харьков, 1923. С. 37..

Встановлено, що впродовж І-ІІ тис. н. е., навіть до кінця ХІХ ст. ареал поширення відмінних різновидів сірої степової худоби був величезним: таку худобу розводили на просторах від Карпат до Уралу, на території сучасних країн Австрії, Польщі, Болгарії, в придунайських країнах, Італії, Греції, Туреччини, України, Іспанії, Португалії, південних російських губерній Чорноморського берегу Кавказу.

В Угорщині і сьогодні розводять угорську сіру породу. Але селекціонери вважають, що саме сучасна сіра українська порода зберегла найбільше характерних екстер'єрних рис, які споріднені предковій формі дикого європейського туру. Сіра українська порода протягом тривалого часу слугувала цінним генетичним потенціалом для селекції. І у себе на батьківщині, і в Європі вона трансформувалась в численні інші породи. У свій час сіра степова худоба була задіяна в удосконаленні багатьох європейських порід, наприклад, французької - гасконь, італійських - кіан, маркіджан, романьйоль м'ясних порід¹. За результатами досліджень встановлено, що в свій час іспанські конкістадори завезли сіру худобу на Американський континент, де вона стала відома під назвою кріоло Житняк Г. Спасти серую украинскую: слово в защиту древней коровы. Agro Story. 2016.; Серая украинская порода коров. 4 марта 2013; Украинская серая степная. 2005. Серая украинская порода коров. 4 марта 2013. .

Саме сірі воли дуже цінувались чумаками, тому що могли обходитись невеликою кількістю води та бідною придорожньою рослинністю під час тривалих переходів з важким вантажем. За спостереженнями тих часів воли могли працювати по 10-12 годин на добу і вільно перевозити вантажі вагою 100-120 пудів. Ці тварини були придатні до роботи з чотирьох років до 15-ти і складали вагомий сектор економіки України впродовж декількох віків. Історик-архівіст

А. Скальковський записав примітне зауваження, що чумаки мали до сірих волів особливе шанування, навіть суєвірне ставлення Чегорка П. Серые могикане украинской степи. 2019.. М'ясо і шкури української сірої худоби дуже цінувались на ринках Російської імперії.

Сіра худоба протягом низки століть складала вагому частину майна Запорізької Сечі. Ця худоба культивувалась в запорізьких зимовниках з причин своєї пристосованості до вимог степового господарювання за робочими і м'ясними якостями Чегорка П. Серые могикане украинской степи. 2019. Козир В. С. Сіра українська порода:національне надбання на межі зникнення. Сучасне тваринництво. 2016. 12 січня..

Загальновідомо, що більшість порід сільськогосподарських тварин існує з кінця XVIII ст. У статистичній звітності не збереглось точних даних щодо кількості порід та порідних груп великої рогатої худоби, у світі їх нараховувалося близько 1000 Гузєєв Ю. В. Генезис генофонду аборигенних порід великої рогатої худоби України. Наук.-техн. бюл..

Таким чином, формування селекційного потенціалу України має багато тисячолітню історію. Походження української сірої породи від дикого предка наклало свої особливості у екстер'єрі, технологічному використанні худоби та у генетичному потенціалі. Зокрема, поширення різновидів породи від Карпат до Уралу, також на території країн Західної Європи. Створення власного генофонду великої рогатої худоби може стати одним з факторів, які забезпечують економічну незалежність держави. Перспективним залишається вивчення еволюції породи до сучасності та заходи, спрямовані на збереження українського біорізноманіття.

рогатий худоба скотарство

References

1. Byelan N.G. Do istoriyi mislivstva i tvarinnictva u piemen Pravoberezhnoyi Ukrayini u I tis. n.e. Arheologiya. 1977. Vip. 24. S. 29-37.

2. Byelan N.G. Fauna Trahtemirivskogo gorodisha. Arheologiya. 1982. Vip. 38. S. 50-63.

3. Bibikov S.N. Rannetripolskoe poselenie Luka-Vrubleveckaya na Dnestre. K istorii rannih zemledelche-sko- skotovodcheskih plemen na Yugo-Vostoke Evropy. M. ; L.: Izd-vo AN SSSR, 1953. 458 s.

4. Bogatyrev P.G. Voprosy teorii narodnogo iskusstva. M.: Iskusstvo, 1971. 514 s.

5. Bogoedova T. N. Slavyanskie gidrodinamicheskie kontinnuanty praslavyanskogo *Tur-. Odeskij lingv. visn. 2013. Vip. 1. S. 17-30.

6. Borisova O.V. Socialna antropologiyaa. Kiyiv: Kondor, 2017. 412 s.

7. Brauner A.A. Zhivotnovodstvo. Istoriya zhivotnovodstva v stepnoj Ukraine. Istoriya odomashneniya, vidy i porody, obsledovanie zhivotnovodstva. Odessa: Vseukr. gosizdat, 1922. 344 s.

8. Veselovskij A.N. Poetika (1870-1899). SPb., 1913. T. 1. 317 s.

9. Ganckaya O.A. Zapadnye slavyane. Kalendarnye obychai i obryady v stranah zarubezhnoj Evropy. Zimnie prazdniki. M., 1973. S. 204-234.

10. Gorbanenko S.A., Zhuravlov O.P., Pashkevich G.O. Silske gospodarstvo Pastirskogo gorodisha. Kiyiv: Akademperiodika, 2008. 188 s.

11. Gorbanenko S.A., Koloda V.V. Silske gospodarstvo na slov'yano-hozarskomu porubizhni. Kiyiv, 2013. 236 s.

12. Gosudarstvennaya plemennaya kniga krupnogo rogatogo skota seroj ukrainskoj porody. Kiev ; Harkov, 1950. T. 4.

13. Guzeev Yu.V., Papakina N.S. O neobhodimosti sohraneniya domestikacionnogo bioraznooobraziya selsko- hozyajstvennyh zhivotnyh. Tavrijsk. nauk. visn. 2013. № 83. S. 165-170.

14. Guzyeyev Yu.V. Genezis genofondu aborigennih porid velikoyi rogatoyi hudobi Ukrayini. Nauk.-tehn. byul. Derzh. nauk.-dosl. in.-tu vetpreparaiv ta kormovih dobavok. 2014. Vip. 14, № 4. S. 245-251.

15. Gumennij V.D. Vnutrishnoporodna selekciya pri zberezhenni genofondu siroyi ukrayinskoyi porodi. Rozvedennya i genetika tvarin. 2009. № 43. S. 108-105.

16. Zhitnyak G. Spasti seruyu ukrainskuyu: slovo v zashitu drevnej korovy. Agro Story. 2016.

17. Ivanchenko E.V., Oblap R.V., Glazko V.I. Polimorfizm hozyajstvenno-cennyh genov (beta-laktoglobulin, kappa-kazein) u autohtonnyh porod Ukrainy. Materialy nauch.-gen. konf., posvyash. 100-letiyu so dnya rozhdeniya A.R. Zhebraka i 70-letiyu obrazovaniya kaf. genetiki Mosk. s.-h. akad. im. K.I. Timiryazeva. M., 2002. S. 126-128.

18. Kozir V.S. Sira ukrayinska poroda:nacionalne nadbannya na mezhi zniknennya. Suchasne tvarinnictvo. 2016. 12 sichnya.

19. Konvenciya pro zberezhennya biologichnogo riznomanittya ratifikovana Zakonom Ukrayini № 252/94-VR vid 29.11.1994 r. Rio-de-Zhenejro, 1992.

20. Krasnov Yu.A. Rannee zemledelie i zhivotnovodstvo v lesnoj polose Vostochnoj Evropy (II tys. do n.e. - pervaya polovina I tys. n.e.). M.: Nauka, 1971. 167 s.

21. Kruglyak A.P. Aktualnye voprosy sohraneniya genofonda selskohozyajstvennyh zhivotnyh. Byki-proizvoditeli ?- okalnyh seroj ukrainskoj i belogolovoj ukrainskoj porod: katalog. Kiev, 1987. S. 3-8.

22. Lavrentevskaya i Troickaya letopis. SPb., 1846. 282 s. (Polnoe sobranie russkih letopisej, t. 1).

23. Levashova V.P. Selskoe hozyajstvo. Ocherk po istorii russkoj derevni X-XIII vv.: trudy Gos. ist. muzeya. M., 1956. Vyp. 32. S. 19-105.

24. Mohnachova N.B., Suprovich T.M., Dobryanska M.L., Fursa N.M. Harakteristika siroyi ukrayinskoyi porodi velikoyi rogatoyi hudobi za DNK-markerami. Rozvedennya i genetika tvarin. 2016. № 51. S. 283-289.

25. Najdenova V.O., Guzyeyev Yu.V., Iovenko V.N., Vinnichuk D.T. Zberezhennya bioriznomanittya porid - garantiya zdorov'ya naciyi, prodovolchoyi bezpeki ta stalogo rozvitku tvarinnictva v Ukrayini. Nauk.-tehn. byul. Derzh. nauk.-dosl. in.-tu vetpreparaiv ta kormovih dobavok. 2013. Vip. 1, № 2. S. 505-510.

26. Onishuk Ya. Gospodarstvo naselennya volinsko-podilskogo pogranichchya drugoyi chverti I tis. n.e. (za arheo- logichnimi materialami). Visn. Lviv. nac. un-tu im. I. Franka. Seriya Istorichna. 2019. Specvip. na poshanu prof. Romana Shusta. S. 183-197.

27. Passek T.S. Pervye zemlevladelcy. Po sledam drevnih kultur. 1951. S. 47-71.

28. Pahomov P. Mestnye porody selskohozyajstvennyh zhivotnyh na Ukraine. Seryj stepnoj skot. Harkov, 1923. 45 s.