Перська кампанія Александра Севера

Размещено на http://www.allbest.ru/

Перська кампанія Александра Севера

Тарасюк Ярослав - аспірант кафедри всесвітньої історії та спеціальних історичних дисциплін, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка

Анотація

Стаття присвячена висвітленню подій Перської кампанії імператора Александра Севера. Описано кризове становище римської армії та умови підготовки до походу проти Ардашира І. Проаналізовано стратегічний план та воєнні дії римської армії. Виявлено, що в критичний момент Александр оцінив можливу загрозу повного розгрому своїх військ. Наголошено, що хоч і кампанія завершилася відновленням довоєнної ситуації, пр оте наслідки були більш глобальними для Римської імперії.

Ключові слова: Александр Север, Ардашир І, Рим, Персія, Месопотамія, перси, військо.

Abstract

TARASIUK Yaroslav - Postgraduate Student, World History and Special Historical Disciplines Department, Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University

THE PERSIAN CAMPAIGN OF SEVERUS ALEXANDER

The article is devoted to the study of the Persian campaign of Emperor Severus Alexander. The Roman Army crisis as well as the modalities for the preparation of the campaign against Ardashir the Unifier has been described. It is established the lack of authority of Severus Alexander among the Roman soldiers. The campaign was a necessity rather than an Emperor's initiative. The Roman ruler was well aware of the strength of the new enemy, the same way he realized all possible consequences of the campaign. The long - term preparation for this campaign was later interpreted as a sign of Alexander's weakness.

There was a mutiny in the Roman army during the preparation for military operations. It testified about the precarious position of Alexander. However, he managed to restore order in the army, which enabled him to wage war. The Roman army operated in three groups, which was the most successful strategy. However, the underestima - tion of enemy's military maneuvers, excessive caution and fatigue of Roman legionaries became a negative factor. Ardashir made a quick march and defeated the southern Roman group. At a critical moment, Alexander realized the potential threat of total defeat of his troops, so he moved to Syria. The defeat of the southern group had a depressing effect on the Roman soldiers. However, the casualties were moderate and this made it possible to prepare for a new campaign. Nevertheless, the lack of a new threat from the Persians allowed Alexander to end the war.

The war actually ended with a stalemate. Alexander succeeded in returning the eastern provinces under the rule of Rome and for a few years to stop the encroachments of the Sasanian Empire. In Rome, it was perceived as a success and allowed him to celebrate the triumph. However, significant military losses complicated the military-political situation in the Roman Empire. In fact, the Persian campaign was a prologue to the beginning of the third-century crisis.

Key words: Severus Alexander, Ardashir I, Rome, Persia, Mesopotamia, Persians, army.

Постановка проблеми

Історія Римської імперії у сучасній історіографії й надалі посідає одне з ключових місць. Це пов'язано з тим, що культурний «спадок», який нам залишила римська цивілізація, є неосяжним. З питань історії античного Ри - му видаються монографії, друкуються наукові статті, проводять - ся конференції. Зовнішня політика залишається одним з основ - них напрямів наукових напрацювань з історії Римської держави.

З 193 р. н. е. в Римі провадила правління династія Северів. За цей час імператори цієї династії створили військово -бюрократичну монархію, роль війська у якій була значною. Це ство - рювало певну політичну нестабільність в Римській імперії. Особливо ця ситуація розпочала загострюватися в період пр авління імператора Александра Севера. Він не мав морального авторитету серед війська, що підривало вірність армії імператору. Одночасно з цим погіршується ситуація на кордонах Римської держави. Якщо «проведені Септімієм Севером заходи уможливили стабілізацію ситуації на кордонах Британії практично на все ІІІ століття» [7, 256], то північний (германський) та східний напрями й надалі залишалися головними проблемами цієї політики. А на Сході в противагу Риму постав новий ворог - Держава Са- санідів. Її засновник Ардашир І мав на меті приєднати східні володіння Риму. Це спровокувало Першу римсько -перську війну або Перську кампанію Александра Севера, у результаті якої Рим зіткнувся з новим, і доволі серйозним противником. А наслідки цієї кампанії зумовили погіршення військово-політичної ситуації в Римській імперії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показує, що означена проблема висвітлювалася науковцями переважно через призму монографічних праць про Александра Севера.

Німецький історик Т. Моммзен заявляє, що заслугою збереження довоєнної ситуації на сході є не дії римського війська з полководцями, а втомлене перське ополчення, котре було роз - пущене перським правителем [5, 323]. Подібну думку висловлює В. Дмітрієв, називаючи головним винуватцем невдач римлян Александра та його матір [2, 166; 3, 22]. К. Кріст стверджує, що оволодіти ситуацією, в якій опинилася римська армія, було не - легкою справою [4, 277]. Е. Ертел вважає, що втрати римлян не є такими великими, як це описував Геродіан [11, 88]. Р. Хопкінс у монографії «Життя Александра Севера» констатує, що ця кампанія востаннє підняла завісу римської військової могутності [13, 234].

Серед останніх напрацювань з означеної тематики варто від - значити працю американського дослідника Дж. Макхью «Імператор Александр Север: епоха римських повстань, 222-235 р. н. е.», де Перській війні відведено значне місце. Дослідник де - тально висвітлює події кампанії та з обережністю оцінює дії рим - ського імператора. Дж. Макхью намагається по-новому висвітлити події Перської кампанії, висуває низку нових припущень та теорій з окресленої проблеми [15].

Метою статті є проаналізувати військові події Перського походу Александра Севера та його наслідки.

Александр став імператором внаслідок військового заколоту та інтриг Юлії Мези у 222 р. н. е. Дванадцятилітній імператор від самого початку правління був під великим впливом своєї матері - Юлії Мамеї. Тому не користувався особливим авторитетом серед воїнів. А це негативно впливало на політичну ситуацію в Римі. Ця ситуація ще більш загострилась у зв'язку з новинами про події на Сході.

Як уже наголошувалося, британські та германські рубежі імперії завдяки походам попередників Александра були під відносною безпекою. Однак ситуація на Сході набувала іншого характеру. Парфянська імперія під ударами римської зброї та внутрішніх негараздів дедалі більше занепадала. Н. Дібвойз вдало описав імперію Аршакідів, котра на кінець свого існування «була вже не живим організмом, а старезною руїною» [1, 229]. На жаль, період падіння Парфії та піднесення держави Сасанідів об - межений у висвітлені джерел. Особливо це стосується перських (сасанідських) джерел. Традиція приписує утвердження династії Сасанідів Ардаширу І, сину Папака, онукові Сасана [9, 116]. Близько 212 р. н. е. в Парфії, охопленій громадянською війною, від - булося повстання в районах Персії/Парса місцевого князя (царя) Папака. А 220 р. н. е. вже відбулося повстання проти самої влади династії Аршакідів на чолі з Ардаширом І. Протягом кількох ро - ків він встановлював владу на території колишньої Парфії. Вирі - шальною стала Хорміджанська битва 224 р. н. е., у якій Арда- шир І завдав поразки Артабану V, і приєднав до своєї держави його володіння [15, 179; 1, 228; 10, 251-252].

Після перемоги Ардашир І розпочав встановлювати контроль над прикордонними з Римом територіями. Приблизно в цей період утворюються дві арабські держави - князівство Лахмідів та князівство Гассанідів, котрі виконували роль буферу між Римом (пізніше Візантією) та Персією [2, 162-163]. Завершивши об'єднання, Ардашир вирішив розпочати воєнні дії проти Римської імперії. Привід та причини війни нам подає грецький історик Геродіан, «Артаксеркс, цар персів ... весь протилежний Європі материк, що відокремлюється Егейським морем і про - токою Пропонтіди, - всю так звану Азію, вважаючи володінням предків, бажає знову приєднати до Перської держави, стверджу - ючи, що з часу Кіра, який першим переніс владу від мідян до персів, аж до Дарія, останнього перського царя, владу якого усу - нув Александр Македонський, - все, до Іонії і Карії, управлялося перськими сатрапами; тому йому личить відновити для персів цілком всю державу, якою вони раніше володіли» (Herodian 6.2.1-2). Подібний привід нам озвучує і Діон Касій (Dio. Cassius 80.4.1).

Приблизно 228 р. н. е. Ардашир здійснив перше вторгнення у східні провінції Римської імперії - Месопотамію, Каппа- дакокію та, можливо, - Сирію. Це вторгнення мало другорядне значення, адже передовсім метою Ардашира І було остаточно здолати Вірменію, котра підтримувала останніх Аршакідів. Однак уже 229 р. н. е. стратегічною метою перського правителя бу - ло встановлення контролю над шляхами уздовж Євфрату та опор - них пунктів Середньої і Північної Месопотамії (Хатра, Едеса, Нісібіс) [15, 182-183]. 230 р. н. е., щоб надати своїм вимогам ваги, Ардашир здійснює облогу Нісібіса, а вершники його армії вторгаються в Сирію та Каппадокію [5, 322].

Ці повідомлення стали тривожним сигналом для Александра. В. Дмітрієв твердить, що Римська імперія в цей період не була готовою до великої війни на Сході [3, 20; 2, 164]. Тому після наради з найближчим оточенням, Александр відправив посоль - ство до Ардашира з метою укладення нового мирного договору. В посланні до перського царя, Александр пропонує дотримуватися встановлених кордонів і нагадував про великі перемоги Августа, Траяна, Луція та Септімія Севера над своїми противника - ми (Herodian 6.2.4). Німецький історик Т. Моммзен цілком правильно вважає ці умови приниженням з боку римської влади [5, 322]. Тому можна погодитися з думкою К. Кріста, що римський імператор з самого початку не сподівався на мир, а лише хотів виграти час для підготовки до бойових дій [4, 277].

Необхідно детальніше розглянути, в якому становищі перебувала римська армія. Як зазначає О. Петречко: «У загальному складі населення Імперії - від 60 до 80 млн. осіб - військові складали незначну меншість, приблизно 300 000» [6, 67]. Тому можна стверджувати, що підтримувати чисельну боєздатність армії за мирних умов особливих зусиль не потребувало. Рим під своїм контролем мав приблизно дванадцять легіонів (разом з допоміжними силам) уздовж кордону від Каппадокії до Єгипту [15, 183-184]. Щодо внутрішньої дисципліни та організації, то ситуа - ція бажає бути кращою. Діон Касій повідомляє про випадки де - зертирства та небажання воїнів обороняти кордони від против - ника (Dio. Cassius 80.4.1). Моральну дезорганізацію армії можна пояснити відсутністю у східних військах великого полководця, який зумів би згуртувати навколо себе воїнів [13, 225]. Вдалим висновком є слова Моммзена, що в Александра Севера військовим було хіба ім'я, а насправді державою управляла його мати Юлія Мамея [5, 322]. 51 % монет за період 228-231 рр. н. е. містять військову тематику. На монетах вміщувалися написи про вірність воїнів (FIDES MILITUM) та вірність війська (FIDES EXERCITUUM) [4, 277; 15, 181]. Це могло бути свідченням нестабільного та убогого військового становища не тільки Риму на сході, а й самої династії Северів [6, 264].

Отримавши відмову Ардашира І, Александр Север 230 р. н. е. розпочав широку підготовку до війни. Проблема, з якою зіткнувся імператор при підготовці, - багато підрозділів римської армії були недоукомплектовані. Причиною було, найімовірніше, розтягнутий характер імперських фінансів [15, 187]. Александр оголосив про початок набору військ для Східної кампанії з Італії та інших провінцій Імперії (Herodian 6.3.1). Хоча сам Александр не хотів початку війни і бажав залишитися в Римі. Лише повідомлення полководців про зухвалі дії персів змусили його розпочати підготовку [13, 226-227].

Після завершення збору військ Александр звернувся до них з промовою на Марсовому полі про спроби врегулювати кон - флікт мирним шляхом (Herodian 6.3.2-5). Також між воїнам була розділена щедра фінансова допомога, щоб у такий спосіб відно - вити лояльність війська [15, 202]. Далі Александр з подібною промовою виступив перед сенатом і оголосив про свій від'їзд. Було проведено низку релігійних обрядів та жертвоприношень. І, «зі сльозами на очах», Александр покинув Рим (Herodian 6.4.1-2).

Щодо дати від'їзду імператора з Риму, то тут немає одностайної думки. Е. Ертел, посилаючись на Acta Fratrum Arvalium 231 р. н. е., які містили молитву за безпечне та переможне по - вернення Александра, датує від'їзд весною 231 р. н. е. Також він вказує, що монети 231 р. н. е. містили написи Profectioaug [11, 85]. Р. Хопкінс також підтримує дату від'їзду Александра 231 р. н. е. [13, 235]. К. Кріст лиш надає інформацію, що з 231 р. н. е. Александр уже перебував в Антіохії [4, 277]. Дж. Макхью висуває тезу, що ймовірною датою відбуття римського імператор а до театру воєнних дій є пізня весна 232 р. н. е. А подорож протяжністю приблизно 3 200 км тривала 5 місяців [15, 202]. Можливо, різниця в датуванні пов'язана з часом та місцем підготовки військ до війни. Е. Ертел та К. Кріст вважають, що Александр здійснював тренування вже на місці, в Сирії [11, 85; 4, 277]. Тоді як Дж. Макхью припускає, що підготовка здійснювалася під час подорожі [15, 202]. Геродіан уривчасто та коротко описує подорож Александра до Антіохії. Ми дізнаємось, що його шлях проходив через Іллірію, де також було проведено мобілізацію військ і по - повнення армії (Herodian 6.4.3). З інших джерел можна припус - тити, що його шлях пролягав через Македонію. А на шляху з Кілікії до Сирії римський правитель зупинявся в Егеї [15, 202-203].

Прибувши до Антіохії, Александр знову відправив послів до Ардашира з пропозицією провести переговори про мир та друж - бу. Ймовірно, в цьому випадку римський імператор покладався, що сили, приведені ним в Сирію, змусять Ардашира вести переговори. Це було доволі непопулярним рішенням серед війська. Армія, котра здійснила важкий марш, побачила розорені римські провінції, бажала б відновити римську честь та гідність. Але Алек - сандр та його оточення чудово розуміли загрози війни. У разі програшу Александр міг втратити і без того підірвану лояльність армій, а за нею і сам трон [15, 203]. Можливо, це знову був тактичний хід Александра Севера з метою подальшої підготовки військ до війни [11, 85]. Однак Ардашир не тільки відкинув про - позиції про мир, а й сам відправив посольство до Александра. Чотириста перських вельмож, одягнених в дорогоцінний одяг, заявили римському правителю, щоб він поступився Персії усіма азійськими володіннями та Сирією. Александра такі вимоги ро - зізлили, тож він наказав розселити перських послів у Фригії без права повернення додому (Herodian 6.4.4-6).

Александр продовжив підготовку військ та планував ведення бойових дій взимку. Однак при підготовці до переходу через річки (Євфрат та Тігр) та подальшого просування в «країну вар - варів», відбулися повстання у військах. Повстали війська, котрі прибули з Єгипту, та воїни, розквартировані в самій Сирії. Повсталі мали наметі проголошення нового імператора (Herodian 6.4.7). Певно, причинами заворушень послужили тривала відсут - ність імператора на театрі військових дій на Сході і малий його авторитет серед воїнів [15, 204-205]. «Історія Августів» детальніше описує це повстання. Так, серед причин, котрі призвели до бунту у військах, вказуються недисциплінованість та низька мо - ральність воїнів Legio II Traiana. Легіонери вирішили скориста- тись усіма принадами розгульного міського життя у банях Ан - тіохії. Александр покарав воїнів, закувавши в кайдани, що обу - рило їх товаришів по службі (HA, Severus Alexander, 52.2-3).

Александру вдалося відновити порядок у війську, відпустивши ображений легіон. Проте сама історія зі швидким закінчен - ням повстання, де імператору вдалося втихомирити воїнів своєю промовою, виглядає не що більше, як історична вигадка автора [11, 86]. Можливо, тут вартує погодитись з думкою Дж. Макхью, що повстання вдалося придушити у зв'язку зі збереженням вірності переважної більшості війська [15, 205]. Далі імператор здій - снює або мав намір здійснити візит до Єгипту [16, 150]. Можли - во, особисто хотів нормалізувати ситуацію у провінції та налаго - дити постачання зерна до війська, розквартированого навколо Антіохії. Також протягом осені 232 р. н. е. та зими 233 р. н. е. проводиться подальше планування військових дій та пошук мож - ливих союзників [15, 206-207].

Геродіан детально оповідає про військовий план Александра, згідно з яким армія була поділена на три групи. Перша мала здійснювати наступ північним напрямком через Вірменію, друга - просуватися на південь вздовж річки Євфрата, третя, найсильні- ша, під безпосереднім командуванням імператора - вести основні бойові дії по середньому маршруті військ в напрямку північ - ної Месопотамії (Herodian 6.5.1-2). Стратегічно план був добрим, адже передбачав одночасний наступ проти персів з трьох боків. Александр розраховував домогтися роздроблення сил пер - сів, змушених діяти відразу за трьома напрямками, дезорганіза - ції системи командування перським військом і розгрому ворожої армії [3, 21].

Кампанія для Александра розпочалася вдало. Перша (пів - нічна) армія, котра вміщувала в собі значну частину кавалерії та дунайські з'єднання, просувалася через союзну Вірменію. Ймо - вірно, цей шлях пролягав вздовж дороги Амація до Мелітену. Згідно з повідомленнями вірменських істориків, ця група військ отримала значне підкріплення з боку Вірменії та прихильників Аршакідів. Основною ціллю кампанії була, певно, Мідія, в якій сподівалися викликати антисасанідське повстання [15, 209]. Про те, що армія діяла успішно, нам оповідає Геродіан. Північним військам, котрі просувались через гірські масиви Вірменії, вда - лося досягнути Мідії. Римляни розорили країну, населені пункти якої були розграбовані та спалені (Herodian 6.5.). Можна припус - тити, що ворожі війська стояли одне перед одним, проте ніхто не наважився вступити в бій. Ардашир не міг протистояти римля - нам, адже гірська місцевість нівелювала усі переваги сасанідсь - кої кінноти [13, 228]. А римляни уникали відкритого іранського плато [15, 212].

Напрямком просування другої (південної) армії була лінія уздовж р. Євфрат. Близькість до Євфрату надавала б можливість отримувати провіант з річкової флотилії. Це дозволяло не повторити трагічну долю армії Краса, котрий «відкинув план рухатися вздовж берега річки Євфрат», що згодом призвело до катастро - фи римського армії [8, 241]. Маршрут південної армії Алексан - дра пролягав через останню римську фортецю Кіфрін. Далі військо вступало в безпосередні ворожі землі і мало провести маневр у гирлах річок Євфрат та Тігр. Можливо, планувалося завдати удару в безпосередні перські землі - опору та батьківщину Ар- дашира. Метою цієї армії було влаштувати повстання проти Ар- дашира та очистити ці райони від місцевих ворожих сил. Але аж ніяк ця армія не мала протистояти основному війську перського правителя[15, 212].

Третьою (центральною) армією командував безпосередньо Александр. Вона була найчисельнішою і найбільш боєздатною. Певно, її напрям мав пролягати через сирійську пустелю, Дура- Европос та Хатру [14, 29]. Хоча, якщо припустити, що 720 -кілометровий шлях відкритою пустелею стане більшим ворогом вій - ська, аніж самі перси, то Александр обрав альтернативний шлях. Найбільш ймовірно він пролягав до Зевгми, де була здійснена переправа через р. Євфрат. А далі військо рухалося до Едесси, Ні - сібіса, а потім до Сингари, а вже звідти в бік Хатри [15, 211].

Можна вважати, що Александр спочатку діяв згідно з пла - ном, що створило ілюзію безпечності в інших групах військ (особ - ливо південної). Ардашир, дізнавшись про просування римських військ та можливу безпосередню загрозу перським землям, про - вів маневр військ. Залишивши частину армії, котра мала про - тистояти римлянам, у Мідії, сам з основними військами рушив на південь. Натомість римські війська рухались, не дотримуючи ніякого бойового порядку (Herodian 6.5.6-7). Воїни південної групи, не зустрічаючи сильного опору, були впевненні, що Алек - сандр вже в Месопотамії та відтягує на себе основні сили ворога. Тому зустріч з Ардаширом та його військом стала для них дійс - но фатальною «несподіванкою». Римляни були оточені та постій - но перебували під обстрілом лучників (як піших, так і кінних) [3, 21-22]. Спроби організувати мінімальну оборону виявилися мар - ними. Залишки безладного війська танули на очах та були оста - точно знищені [2, 167].

Проте тут постає одне із найбільш нерозв'язаних питань походу - чому Александр не підійшов на підмогу південній ар - мії? Геродіан припускає, що причинами такого рішення є побою - вання імператора за своє життя або наполягання його матері Ма - меї (Herodian 6.5.8-9). З цією думкою погоджується В. Дмітрієв, вказуючи, що саме «бездіяльність імператора призвела до катас - трофи» [3, 22]. Е. Ертел більш виважено підходить до розв'язання цього питання. Хоча він і припускає поширення хвороби як фактор, що змусив Александра не йти на підмогу, однак основ - ною причиною називає недооцінку кількості військ та швидкість противника, з якою він зумів переміститися з північного на південний театр війни [11, 86-87]. Геродіан дійсно вказує на непомірні втрати війська від посушливих умов Месопотамії (Herodian 6.6.2). Дж. Макхью підтримує саме цю теорію як основну. Згідно з його висновками, тяжкі пустельні умови стали для римського війська більшим ворогом, аніж перси. Адже пустельна спека ра - зюче відрізнялася від холодного клімату Іллірії, до котрого звик - ли легіонери. Зважаючи й на те, що, можливо, військо розквар - тирувалося навколо оазису Хатри, цього було недостатньо для стабільного забезпечення війська провіантом. Тому військо було в жалюгідному стані, і Ардашир прийшов до висновку, що не - безпечнішою є саме південна армія. Можливо, саме обережність Александра та його матері Юлії Мамеї, врятувала військо від ос - таточної катастрофи [15, 213-214]. Тут можна погодитися з цією тезою, однак слід врахувати і тактичні прорахунки Александра, про які ми поговоримо пізніше.

Після катастрофи південної армії, Александр дав наказ на відступ військ до Антіохії. Відступали також війська північної армії, зазнавши у зимових вірменських горах чисельних втрат. А внаслідок хвороб, морозів та самої війни було втрачено біль - шість війська (Herodian 6.6.2-3). В Антіохії імператор поступово одужав від перенесених тягот війни, як і його військо, чого не можна сказати про його репутацію і авторитет серед легіонерів. Воїни лютували через боязливість та нерішучість правителя і його матері, що призвело до значних втрат. Хоча, правильніше буде вказати, через прорахунки імператора та його оточення. Водночас серед війська ширилися чутки, що імператор навмисно не вступив в бій, аби зберегти власне життя. Ймовірно, це була дезінформація, котра мала ускладнити і без того непросту ситуа - цію у війську Александра [15, 215-216].

Геродіан повідомляє, що, вгамувавши ремствування війсь - ка щедрими грошовими нагородами, Александр розпочав підго - товку до нової кампанії. Однак він отримав відомості, що Арда - шир розпустив свої війська, які у боях в Мідії та Парфії зазнали втрат, не менших, аніж римляни. Доказом того, що перси також були знекровлені, Геродіан називає те, що стабільність на схід - них кордонах була забезпечена на наступні три - чотири роки (Herodian 6.6.4-6).

А це аж ніяк не входить в ту реальність, на яку вказував Геродіан. Із тими втратами, які зазнали римляни, необхідно було готуватися до оборонної, але аж ніяк не наступальної стратегії [15, 218]. І висновок Геродіана не поєднуються з його попередніми твердженнями. Тут важко не погодитися з Р. Хопкінсом, котрий називає заключні слова грецького історика «сюрпризом» [13, 230]. Якщо зважати на втрати, зазнані римлянами, то перси мали б навпаки - скористатися плодами своїх перемог. Цілком ймовірно, перський правитель зрозумів, що залучення римських легіонів спричинить значно більші втрати, ніж він передбачав. Він був зацікавлений, щоб ситуація надалі не розвивалася, аби надати своїм військам відпочинок [11, 89]. І тому відмовився від подальшого наступу на Захід.

Натомість Дж. Макхью для пояснення дій перського прави - теля висуває свою теорію. Він уважає, що коли військо Алексан - дра Севера відступало до Антіохії, полководець (або губернатор Месопотамії?) Максиміан Тракс успішно здійснював оборону Месопотамії від головних сил Ардашира. І його успіхи сприяли збереженню римських володінь та загрозливо виокремилися на фоні невдач імператора [15, 216-217]. З цією тезою важко погодитися, адже вона має під собою слабку, та навіть, підтягнуту під себе джерельну підтримку. Тому, найімовірніше, тут слід по - годитися з попереднім твердженням.

Подальша грецька традиція унаслідувала твердження Геро- діана про значні втрати з обох сторін конфлікту. Однак латинські письменники протиставляли інший підсумок перського походу. Елій Лампрідій стверджує, що «він (Александр) переміг наймо- гутнішого царя Артаксеркса (Ардашира) ... обходив фланги, підбадьорював воїнів ... Розбивши і примусивши втекти настільки могутнього царя, який пішов на війну з 700 -ма слонами, 1800-ми серпоносними колісницями» (HA, Severus Alexander 55.1-2). Наступна латинська традиція взяла за основу саме ці висновки Лам- прідія.

Сам же Александр переможцем у цій війні визнав себе. Ще у 231 р. н. е. поширювалися монети з написом VICTORIA AVGVSTI, хоча важко сказати, чи стосувалося це описаної вище війни. А 233 р. н. е. поширюються монети, де римський імператор зображений у тріумфальній колісниці [13, 231]. Проте най - більше зацікавлення викликає бронзовий медальйон з доволі ці - кавим сюжетом. Імператор Александр зображений у військово - му вбранні, а на задньому фоні богиня перемоги Вікторія увін - чує його короною. Біля його ніг символічно зображенні річки Тігр та Євфрат, що свідчить про перемогу останнього над Ардаши - ром [12, 361-362]. Хоча це могла бути ознака не тріумфу імператора, а пропаганда для підготовки до нової війни з персами. Зі свого боку, перси не залишили жодної тріумфальної згадки про цю війну [15, 219].

Далі, за Геродіаном, Александр в Антіохії отримав тривожні вісті з Іллірії та Рейну про вторгнення германських племен (Herodian 6.7.2). І схиляє нас до думки, що германський похід розпочався безпосередньо після закінчення перського. Насправді ж був мирний період (18 місяців), під час якого Александр по - вернувся в Рим, відсвяткував тріумф і «користувався посиленою популярністю» [13, 237-238; 11, 90]. Лампрідій повідомляє, що Александр відзначив 23 вересня 23 3 р. н. е. пишний тріумф. Він виступив перед сенатом, де перерахував свої звитяги, підкрес - люючи, що війна велася з грізним супротивником (HA, Severus Alexander 56.1-10). Уже після цього він отримав повідомлення з північних кордонів. І військо, котре ще не було розпущене з перської кампанії, відправилося на Рейн.

Серед основних прорахунків Александра Севера можна зазначити, що чисельнішою і якіснішою мала бути південна ар - мія, адже вона безпосередньо несла загрозу вторгнення в райони Парсу. Ардашир, без сумніву, виступив би на захист своєї бать - ківщини - Персії [15, 216]. Саме побоювання вторгнення та спус - тошення римлянами Персії змусило Ардашира здійснити марш назустріч південній армії (Herodian 6.5.7). А тривала відсутність Александра на сході сприйнялося римлянами як ознакою його невпевненості та боязні. Хоча він поступив розумно, витратив - ши час на підготовку війська. Однак це згодом вилилося у зви - нуваченні імператора в боягузливості [15, 216]. Можна додати, що тут погано спрацювала римська розвідка, котра мала попередити про всі пересування військ перських з'єднань.

Фактично, наслідком війни стало збереження римлянами своїх володінь на сході. Александр не приєднав нових земель, проте йому вдалося на певний час відвернути перську загрозу [11, 91]. Ардашир зрозумів, що наявні сили для завоювання За - хідної Азії не є достатніми для протистояння з Римом [13, 233]. Те, що Месопотамія була точно повернута Риму, свідчить будів - ництво дороги з Сингари до Карр 232 р. н. е. А римська залога в Хатрі перебувала приблизно до 238 або 240 р. н. е. [16, 150]. Проте кампанія негативно позначилася на військовому автори - теті Александра. Воїни не зуміли пробачити імператору загибель солдатів південної та північної груп. Адже саме на нього, як го - ловнокомандувача, покладалась безпосередня вина. І з цим нас - троєм військо згодом відправилося на Рейн.

Висновки

перська кампанія александр север

Підсумовуючи, можна сказати, що Александр Север за вісім років мирного правління не провів жодної воєнної кампанії. Адже відносну стабільність кордонам Імперії забезпе - чили його попередники - Септімій Север та Каракалла. Це значно вплинуло на моральність та вірність римських воїнів. Ці фак - тори дають підставу розглянути Перську кампанію як вимушуний акт, а не безпосередню ініціативу імператора. Тому ми при - пускаємо, що безпосередньою метою кампанії було розорення перських земель, як це в минулому здійснювалось проти Парфії. Адже не було необхідності порушувати воєнну -адміністративну систему римських провінцій на Сході. Хоча ця перша військова конфронтація не принесла рішучої перемоги жодній зі сторін, в Римі той факт, що просування персів було зупинено, розглядався як важливе досягнення Александра.

Однак в армії дедалі більше нагніталася ситуація у неспро - можності імператора здійснювати командування військами, а грошові винагороди вже не могли приглушити невдоволення ле - гіонерів. Правильним буде твердження, що результати цієї кампанії фактично стали причиною наступних, більш глобальних наслідків для Римської імперії.

Перспективним напрямом подальшого вивчення проблеми може бути дослідження перського походу Гордіана ІІІ.

Література

1. Дибвойз Н.К. Политическая история Парфии / Н.К. Дибвойз ; пер. с англ., науч. ред. и библиографич. приложение В.П. Никонорова. - СПб. : Филологический факультет СПбГУ, 2008. - 816 с.

2. Дмитриев В.А. Всадники в сверкающей броне : военное дело сасанидского Ирана и история римско-персидских войн / В.А. Дмитриев. - СПб. : Петербургское Востоковедение, 2008. - 368 с.

3. Дмитриев В.А. Борьба Римской (Византийской) империи и сасанидского Ирана за преобладание в Передней Азии (III - VII вв.) / В.А. Дмитриев. - Псков : ПГПУ, 2008. - 148 с.

4. Крист К. История времен римских императоров от Августа до Константина : историческая б-ка Бека : в 2 т. / К. Крист ; под ред. Н.И. Диденко ; пер. с нем. - Ростов н/Д. : Феникс, 1997. - Т. 2. - 512 с.

5. Моммзен Т. История Рима : в 4 т. - Т. 4 (кн. VIII продолжение) / Т. Моммзен. - Ростов н/Д. : Феникс, 1997. - 640 с.

6. Петречко О. Суспільно-політичний розвиток Римської імперії в І - на поч. ІІІ ст. н. е. : від «відновленої» Республіки до сенатської монархії / О. Петречко. - Львів : Видавничий центр ЛНУ ім. І. Франка, 2009. - 396 с.

7. Тарасюк Я. Британська кампанія Септімія Севера / Я. Тарасюк // Проблеми гуманітарних наук : збірник наукових праць Дрого - бицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. Серія «Історія» / гол. ред. О. Петречко. - 2017. - Вип. 40. - С. 249-259.

8. Тарнавський Р. Парфянська кампанія Марка Ліцінія Красса / Р. Тарнавський // Проблеми гуманітарних наук : збірник наукових праць Дрогобицького державного педагогічного університету імені І. Франка. Серія «Історія». - 2017. - Вип. 40. - С. 236-248.

9. Bivar A.D.H. The political history of Iran under the Arsacids / A.D.H. Bivar // The Cambridge History of Iran. - Cambridge : Cambridge University Press, 1983. - Vol. 3 (1) : The Seleucid, Parthian and Sasanid Periods. - P. 116-177.

10. Daryaee T. Ardaxsir and the Sasanian's Rise to Power / T. Daryaee // Anabasis. Studia Classica et Orientalia. - 2010. - Vol. 1. - P. 237-256.

11. Ertel A.B. The Life of Severus Alexander / A.B. Erte. - Vancouver : University of British Columbia, 1986. - VI, 234 р.

12. Haake M. Zwischen Severus Alexanders Triumph uber die Sasa - niden im Jahre 233 und den Triumphfeierlichkeiten Diocletians und Maximians im Jahre 303 / M. Haake // Der romische Triumph in Prinzipat und Spatantike / ed. F. Goldbeck. - Boston ; Berlin : De Gruyter, 2017. - Р. 357-396.

13. Hopkins R.V.N. The life of Alexander Severus / R.V.N. Hopkins. - London : Cambridge University Press, 1907. - ХХ, 284 p.

14. Maksymiuk K. Geography of Roman-Iranian wars. Military operations of Rome and Sasanian Iran / K. Maksymiuk. - Siedlce : UPH, 2015. - 143 р.

15. McHugh J. Emperor Alexander Severus: Rome's Age of Insurrection, AD 222-235 / J. McHugh. - Barnsley : Pen and Sword, 2017. - XIV, 352 p.

16. Millar F. The Roman Near East, 31 B.C.-A.D. 337 / F. Millar. - Cambridge, Massachusetts, London : Harvard University Press, 1994. - XXIX, 587 p.

17. The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars Ad 226-363 : A Documentary History / eds. M.H. Dodgeon, S.N.C. Lieu. - New York and London : Routledge, 2005. - ХІІІ, 377 p.

References

1. Dibvoiz, N.K. (2008). Politicheskaia istoriia Parfii [A Political History of Parthia]. V.P. Nikonorova (Ed.). Saint Petersburg: Filologiches- kii fakultet SPbGU [in Russian].

2. Dmitriev, V.A. (2008a). Vsadniki v sverkaiushchei brone: voennoe delo sasanidskogo Irana i istoriia rimsko-persidskikh voin [Riders in glittering armor: Sassanian Iranian Warfare and the History of the Roman-Persian Wars]. Saint Petersburg: Peterburgskoe Vostokovedenie [in Russian].

3. Dmitriev, V.A. (2008b). Borba Rimskoi (Vizantiiskoi) imperii i sasanidskogo Irana za preobladanie v Perednei Azii (III - VII vv.) [The struggle of the Roman (Byzantine) empire and the Sassanian Iran for dominance in Western Asia (III - VII centuries)]. Pskov: PGPU [in Russian].

4. Krist, K. (1997). Istoriia vremen rimskikh imperatorov ot Avgusta do Konstantina [The history of the Roman Emperors from Augustus to Constantine]. N.I. Didenko (Ed.). (Vols. 1-2; Vol. 2). Rostov-na-Donu: Feniks [in Russian].

5. Mommzen, T. (1997). Istoriia Rima [History of Rome]. (Vols. 1-4; Vol. 4). Rostov-na-Donu: Feniks [in Russian].

6. Petrechko, O. (2009). Suspilno-politychnyi rozvytok Rymskoi imperii v I - na poch. III st. n. e.: vid «vidnovlenoi» Respubliky do senats- koi monarkhii [Socio-political development of the Roman Empire in the first century - at the beginning of the third century A.D.: from «restored» Republic to the Senate monarchy]. Lviv: Vydavnychyi tsentr LNU imeni I. Franka [in Ukrainian].

7. Tarasiuk, Ya. (2017). Brytanska kampaniia Septimiia Severa [The British campaign of Septimius Severus]. In O. Petrechko (Ed.), Problemy humanitarnykh nauk: zbirnyk naukovykh prats Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. I. Franka. Seriia «Istoriia» - Problems of the humanities: a collection of scientific works of the Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University. «History» Series, 40, 249-259 [in Ukrainian].

8. Tarnavskyi, R. (2017). Parfianska kampaniia Marka Litsiniia Krassa [The Parthian campaign of Marcus Licinius Crassus]. In O. Petrechko (Ed.), Problemy humanitarnykh nauk: zbirnyk naukovykh prats Drohobytskoho derzhavnoho pedahohichnoho universytetu im. I. Franka. Seriia «Istoriia» - Problems of the humanities: a collection of scientific works of the Drohobych Ivan Franko State Pedagogical University. «History» Series, 40, 236-248 [in Ukrainian].

9. Bivar, A.D.H. (1983). The political history of Iran under the Arsacids. In E. Yarshater (Ed.), The Cambridge History of Iran. Vol. 3 (1): The Seleucid, Parthian and Sasanid Periods (pp. 116-177). Cambridge: Cambridge University Press.

10. Daryaee, T. (2010). Ardaxsir and the Sasanian's Rise to Power. Anabasis. Studia Classica et Orientalia, 1, 237-256.

11. Ertel, A.B. (1986). The Life of Severus Alexander. Vancouver: University of British Columbia.

12. Haake, M. (2017). Zwischen Severus Alexanders Triumph uber die Sasaniden im Jahre 233 und den Triumphfeierlichkeiten Diocletians und Maximians im Jahre 303 [Between Severus Alexander's triumph over the Sasanids in 233 and the triumphal celebrations of Diocletian and Maximian in 303]. In F. Goldbeck (Ed.), Der romische Triumph in Prinzipat und Spatantike - The Roman Triumphal Procession in the Principate and Late Antiquity (pp. 357-396). Boston; Berlin: De Gruyter [in German].

13. Hopkins, R.V.N. (1907). The life of Alexander Severus. London: Cambridge University Press.

14. Maksymiuk, K. (2015). Geography of Roman-Iranian wars. Military operations of Rome and Sasanian Iran. Siedlce: UPH.

15. McHugh, J. (2017). Emperor Alexander Severus: Rome's Age of Insurrection, AD 222-235. Barnsley: Pen and Sword.

16. Millar, F. (1994). The Roman Near East, 31 B.C.-A.D. 337. Massachusetts, London: Harvard University Press.

17. Dodgeon, M.H., & Lieu, S.N.C. (Eds.). (2005). The Roman Eastern Frontier and the Persian Wars Ad 226-363: A Documentary History. New York and London: Routledge.

Размещено на Allbest.ru