Видавничий діалог з українським суспільством в умовах польської влади (на прикладі видань І. Тиктора та товариства "Просвіта")

Размещено на http://www.allbest.ru/

Видавничий діалог з українським суспільством в умовах польської влади (на прикладі видань І. Тиктора та товариства "Просвіта")

Марія Пірко,

Алла Середяк

Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра історичного краєзнавства

Анотація

На основі друкованої продукції товариства "Просвіта" та концерну І. Тиктора "Українська Преса" у статті проаналізовано тематику видань двох потужних видавничих центрів Галичини міжвоєнного періоду. Висвітлено напрями їхньої співпраці, шляхи книгорозповсюдження, орієнтованість тематики видань на читацькі інтереси. Зроблено спробу з'ясувати вплив видавничого масиву організацій, щоб залучати українське населення споживати друковане слово рідною мовою, налагоджувати діялог "видавець-читач", формувати свідомість українців, що після поразки Визвольних змагань опинилися у складі Польської держави.

Ключові слова: товариство "Просвіта", Іван Тиктор, концерн "Українська Преса", українські друки, національна свідомість.

PUBLISHING DIALOGUE WITH UKRAINIAN SOCIETY UNDER POLISH AUTHORITY (FOR EXAMPLE OF ISSUES OF IVAN TYKTOR AND SOCIETY "PROSVITA")

Maria PIRKO, Alla SEREDIAK

Ivan Franko National University of Lviv, Department of Local History

The failure of the liberation struggle of the 1914-1920s challenged the Ukrainian intelligentsia with difficult tasks: to bring out the population of a difficult material and moral crisis, to restore faith in their own forces, to continue the struggle for their own independent state. The way to saving their own identity under the authority of the Second Republic of Poland was through the establishment of a narrow dialogue with all parts of the society. Understanding could be achieved by bringing a printed word to each town, village, and every Ukrainian family. It became the main task of national societies that began to work during Ukrainian-Polish confrontation or resumed their activities after the collapse of Austri-Hungarian Empire. The article is an attempt to analyze the issues of the editions of two powerful publishing centers, the society of "Prosvita" and the publishing activity of Ivan Tyktor at "Ukrainian Press", which, in our opinion, had a great influence on the formation of the consciousness of the Ukrainian people who was found themselves under Polish rule.

Material and organizational problems forced publishers to learn in detail the demand for a printed word, to select the subject of publications more carefully, to find the best ways to submit the material, and to improve the book distribution system. Publishing products were divided into book series, depending on the age, level of education and daily needs of the reader. At the same time, for all categories, emphasis was placed on historical subjects, in particular, the commemoration of the liberation struggle of 1914-1920 and the memoires of the participants. Despite the desire to cheapen magazines and books, publishers took care of artistic design of printed matter, enriched texts with illustrative material. Such approach allowed to increase the number of consumers, publications, and to raise the popularity of Ukrainian books among the people.

Ivan Tyktor, the talented entrepreneur, used the original marketing moves to spread his own products: he reduced the circulation to certain standards, cut out parts of the works (sometimes ending the issue at half of the sentence), changed the names of national patriotic books to avoid confiscation from the authority, etc. The members of "Prosvita" regularly arranged "holiday books", fairs, rewards for interesting newsletters from poor readers and children under 16, introduced a new form of distribution - "traveling libraries", opened new cells in the most remote corners of Eastern Galicia. видавничий міжвоєнний друкований

The publishing houses suffered from an economic crisis of the 1930-s: they had to look for new ways of financing, new methods to intensify contacts with the impoverished Ukrainian reader. In spite of their own material difficulties, the publishers were engaged in patronage (the project "Give a Book to the Poor Peers" in Lemkivshchyna and Boykivshchyna, providing material assistance to educators, etc.).

The Polish authority prevented a publishing dialogue with the Ukrainian reader. The confiscation of already printed and purchased books caused a great deal of material damage. Apparently, the main reason of the confiscations was the subject of printed materials.

So, in the interwar period the Galician publishers carefully searched the best ways to reach the reader and by the end of the 30-s of XX century they succeeded in it. Beside the popular publications on historical and economic topics, they offered deep research on geography, natural science, translations of works of the world classics, not only to satisfy but to shape the tastes of Ukrainian people.

Key words: society of "Prosvita", Ivan Tyktor, "Ukrainian Press", ukrainian issues, national conscionesss.

Повоєнна розруха та поразка української революції поставила населення західноукраїнських земель перед необхідністю вирішувати націотворчі завдання в нових, складніших умовах. Уряд Другої Речі Посполитої відкрито проводив антиукраїнську політику. Усі чинні інституції ЗУНР були ліквідовані, польська влада скасувала Галицький автономний сойм, ліквідувала місцеве самоврядування, конституція Польщі 1921 р. не передбачала права на територіальну автономію українських земель, кресовий закон 1924 р. заборонив користуватися українською мовою в урядових установах, шкільна реформа перетворила більшість українських шкіл на двомовні, де переважала польська мова, у Львівському університеті закрили всі українські кафедри. Становище українського населення ускладнювали важкі економічні умови - східні терени Польщі залишалися відсталим аграрним краєм, джерелом дешевої сировини для центральних та західних регіонів 1.

Противагою важкому політичному і соціяльно-економічному становищу українців могла стати нова хвиля національного відродження. Провідниками українського руху була і залишалася українська інтелігенція, кількість і активність якої зростала (хоча і надто повільно) на початку ХХ ст., а після Першої світової війни значно зменшилася за рахунок активної участи в лавах УГА та вимушеної політичної еміграції повоєнного часу. Відтак основою руху і завданням Леонід Зашкільняк, Микола Крикун, Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів (Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка, 2002), 457-468.

© Пірко М, Середяк А., 2018 нечисленого проводу була потреба донести до широкого загалу українського суспільства, а, передусім, селянства, що складало близько 90 % населення західноукраїнських земельЯрослав Грицак, Нариси історії України: формування модерної української нації XIX-- XXст., (Київ: Генеза, 1996), 188., ідею відновити українську державність.

Ступінь національної свідомості та політичної активності українського суспільства визначався рівнем освіченості, нерідко умінням і бажанням долучитися до друкованого слова, кількість, якість і тематичне спрямування якого забезпечували нові та відроджені у складних умовах видавничі товариства. Саме вони взяли на себе відповідальність зберігати і поширювати культурні цінності, формувати духовний клімат, подолати песимістичні настрої, творити ідеологічні та світоглядні переконання людности. Ускладнювало справу кількавікове життя українського суспільства, за визначенням О. Пахльовської, в умовах "постійного геноциду, етноциду і лінґвоциду"Оксана Пахльовська, "Українська культура у вимірі "пост": посткомунізм, постмодернізм, пост вандалізм", Сучасність, Ч.10, (2003): отримано доступ 23 жовтня 2017, http:// www.traducionalist.info/forum/44-172-1..

Масив україномовних видань міжвоєнного періоду достатньо опрацьований. В роки незалежності України укладено низку каталогів, що відображають видавничу активність культурно-просвітніх товариств, наукових організацій та окремих видавцівВидання Івана Тиктора та концерну "Українська преса ", уклад. В. Денисюк, наук. ред. Б. Якимович, (Львів, 2000), 368; Українська преса в Україні та світі ХІХ--ХХ ст.: Історико- бібліографічне дослідження, уклад. М.В. Галушко, М.М. Романюк, Л.В. Сніцарчук, Т. 1, 18121890 рр. (Львів, 2007), 560; Т. 2, 1891-1905 рр., (Львів, 2009), 480; Т. 3, 1906-1910 рр., (Львів, 2011), 496; Українські часописи Львова 1848--1939рр.: Історико-бібліографічне дослідження,У 3 т., Т. 3, кн. 1, 1920-1928 рр. (Львів: Світ, 2003), 910; Т. 3, кн. 2, 1929-1939 рр., 926; Літературно- мистецький журнал "Ми" (1933--1939): Систематичний покажчик змісту, уклад. О. Рудюк, відп. ред. Л. Сніцарчук, (Львів: ЛННБ України ім. В. Стефаника, 2011), 156; Валентина Передирій, Видання "ЧервоноїКалини " (1922--1939): Історико-бібліографічне дослідження, (Львів: ЛННБУ ім. В. Стефаника, 2004), 357; "Сьогочасне й минуле " (1939): Систематичний покажчик змісту, уклад. В. Передирій, наук. ред. Ю. Романишин, (Львів: ЛННБУ ім. В. Стефаника, 2009), 60; Товариство "Просвіта" у Львові 1868--1939: покажчик видань, уклад. Л. Головата, Л. Сущ, О. Бербека, НАН України, Львів. наук. б-ка ім. В. Стефаника, Відділення "Наукова бібліографія і книгознавство", 2-е вид., (Львів, 2008), 520; Наша культура, 1935-1937: систематичний покажчик змісту, упоряд. Н. Прокопенко, наук. ред. Л. Головата, (Львів: ЛННБУ ім. В. Стефаника, 2006), 124.. Пропоноване дослідження є спробою проаналізувати тематику видань двох потужних видавничих центрів, які, на наш погляд, мали великий вплив на формування свідомості української людності, що опинилася у складі Польської держави - товариства "Просвіта" та видавничого концерну "Українська Преса" підприємця Івана Тиктора.

Перші роки анексії Польською державою західноукраїнських земель поширили зневіру у власних силах, і, водночас, спонукали творців втраченої Західноукраїнської Народної Республіки до пошуків нових шляхів формувати національну свідомість українців, всебічно розширювати світогляд, духовно збагачувати й культурно виховувати націю. Настрої української інтелігенції відображає цитата сучасника подій Євгена Лазора "Ми боролись і - впали. Тисячами жертв цілого народу ми здобули державність і - не втримали її. Такий для нас вислід Першої світової війни і наших Визвольних змагань 1917-21 рр. Ми знову опинилися під ярмом, але вже не як смиренні раби, але як скривавлений і закутий велетень, що свідомий свого права і сили, скорше чи пізніше розірве кайдани і вражою злою кров'ю окропить волю. Почались під'яремні будні і з ними повседневне, повільне й уперте видужання від ран і розривання ярма... Скрізь і скрізь колишні українські вояки були провідниками, надхненниками, організаторами"Євген Лазор, "Розмова з видавцем Іваном Тиктором", Бюлетень Клюбу Приятелів Української книжки, Ч. 3, 1952, у книзі Іван Тиктор: талан і талант, авт. кол. О. Думанська, Н. Зелінська, Л. Сніцарчук, Е. Огар, (Львів, 2007), 217.. Відповідальну місію - відстоювати національну ідею, видаючи та розповсюджуючи українську книжку у міжвоєнний період, взяли на себе культурно-просвітницькі організації, кооперативи, приватні підприємці, зокрема: "Просвіта", "Рідна Школа", "Українська Видавнича Спілка", "Русалка" Гр. Гануляка, видавнича спілка "Діло", видавництво і випозичальня книжок "Ізмарагд", видавництво "Чайка", "Українська Культура", видавничий кооператив "Червона Калина", "Дешева Книжка" Р. Паладійчука, "Добра Книжка" М. Моха, "Світ Дитини" М. Таранька, концерн "Українська Преса" І. Тиктора та інші.

Формування особистості підприємця, впливового книговидавця, інтелектуала Івана Тиктора розпочалося в селянській родині. Він народився 6 липня 1896 р. у заможній селянській сім'ї в с. Красне Золочівського повіту (тепер Буського району Львівської області). Початкову школу закінчив у рідному селі, а далі навчався в Рогатинській українській приватній гімназії "Рідної Школи". На початку Першої світової війни зголосився добровольцем до легіону Українських Січових Стрільців, пройшов важкими воєнними шляхами Української Галицької Армії й отримав рангу четаря. Після цього розпочав студії на правничому факультеті Львівського Таємного Університету, й водночас вступив до підпільної Української Військової Організації (УВО). За дорученням УВО 1923 р. І. Тиктор почав видавати часопис "Новий Час", який фінансувала українська діаспора США та КанадиІгор Чорновол, "Концерн Івана Тиктора", Львівська газета, 8-10 липня, (2005), 7.. Проєкт виявився збитковий: зубожіле після війни українське населення Галичини не розкуповувало значну частину накладу. Вочевидь Тиктор задумується і над глибинними проблемами видавничих невдач: чи задовольняє тематика часопису широкі кола українського населення? Чи політичний напрям відповідає їхнім настроям? Чи вони готові до пропонованих радикалами УВО шляхів виходу з економічної та політичної кризи? Зрештою, чи він сам повністю поділяє погляди своїх роботодавців? У відповідь на ці надзвичайно складні питання 29-річний чоловік вирішує продовжити роботу самостійно, вкласти в ризикований проєкт успадковану частини батькових земель та власний підприємницький хистБогдан Якимович, "Видавець Іван Тиктор: життєвий шлях і громадська діяльність", Україна та українці: Події далекі і близькі. Вибрані праці, Б. Якимович, (Львів, 2014), 237.. І, звичайно ж, необхідність учитись, удосконалювати набуті навики, звертатись до чужого досвіду. Саме так почалася співпраця з товариством "Просвіта", за плечима якого вже було понад 50 років видавничих пошуків. Однорічні торговельні курси при "Просвіті" стали базою знань в галузі комерційної справи, фундаментом кар'єри молодого видавця, а згодом мецената культурного, економічного та політичного життя міжвоєнної Галичини.

Пошуки і моральної, і матеріяльної підтримки в колах впливових, помірковано налаштованих кіл галицької інтелігенції засвідчують трансформацію політичних поглядів Івана Тиктора наприкінці 20-х років. У січні 1927 р. він укладає таємний договір із митрополитом Андреєм Шептицьким, згідно з яким очільник УГКЦ купує 33,3% акцій видавництва "Новий Час". Угода довгий час була утаємниченою, в чому, очевидно, були зацікавлені обидві сторони. Свідком трансакції був редактор газети Дмитро Паліїв (про це свідчить листування митрополита з Іваном ТикторомЛіліана Гентош, Митрополит Шептицький: 1923--1939. Випробування ідеалів, (Львів: ВНТЛ-Класика, 2015), 283.). Співпраця виявилася довгою і плідною. Згодом видавець звертається до митрополита з проханням посприяти у кредиті від Земельного гіпотетичного банку в розмірі до 15 тисяч злотихТам само.. Ці факти привідкривають завісу джерел матеріяльної допомоги підприємця, а також пояснюють зміну тематичного спрямування часопису та книжкової продукції видавничого концерну.

Окрім періодичних видань Тиктор започатковує видавати дешеві, а відтак доступні для українських селян, книжкові серії. Як додаток до газети, що став "трибуною для розвитку здорової національної творчої думки"Богдан Якимович, "Видавничі засади Івана Франка в діяльності Івана Тиктора", Україна та українці: Події далекі і близькі. Вибрані праці, 671. Марта Богачевська-Хом'як, Білим по білому. Жінки у громадському русі України 18841939, (Львів: Український католицький університет, 2018), 305., від 1924 р. він видає "Бібліотеку "Нового Часу"". Розрахована на широке коло читачів, книжкова серія складалась із науково-популярних та публіцистичних творів, оригінальної художньої літератури, спогадів та розвідок, художніх перекладів творів світової літератури. Звертають увагу видавці "Нового Часу" і на культурний та громадсько-активний рівень українських жінок: щоб зацікавити галичанок, часопис запроваджує окрему "жіночу" сторінку 11.

Від 1933 р. щомісячним додатком до часопису "Наш Прапор" підприємець розпочинає випуск "Української Бібліотеки". До 1939 р. йому вдалося донести до читача 80 книжечок за доступною для народу ціною 95 ґрош. Поставлену мету - "...масове поширення національно-освідомлюючої й виховної лектури"Данило Мордовець, Гайдамаки: Історична повість, У 2 т., "Українська Бібліотека", Ч. 1 (Львів: Накл. І. Тиктора, 1933), Т. 1, 125. реалізували, видаючи оповідання і повісті побутової та історичної тематики, воєнні спогади, гуморески, літописи подій тощо. "Українська Бібліотека" ознайомила читачів з творами А. Чайковського, І. Горишівського (І. Крип'якевича), Ф. Коковського, К. Гриневичевої, Л. Мосендза, І. Филипчака, І. Ольбрахта, П. Франка, Е. Яворівського, М. Гоголя, Ж. Верна, Л. Мосендза, М. Чезаре, вперше побачили світ праці наддніпрянців Д. Мордовця, Г Журби, В. Бояринича. Окремі праці, які вийшли у книжкових серіях концерну "Українська Преса", вперше були перевидані вже у роки незалежності України, зокрема твори С. Ордівського та П. ФранкаПетро Франко, Від Стрипи до Дамаску: Пригоди четаря УСС, (Львів: Червона калина, 1992), 96; Семен Ордівський, Чорна ігуменя, (Львів: Червона Калина, 1994), 411; Семен Ордівський, Багряний хрест: Історична пригодницька повість, (Львів: Червона калина, 1992), 93..

Бажання Тиктора пропонувати українському читачеві "такі книжки, які остануть навсе вогненними стовпами"Які книжки читати, Наш Лемко, Ч. 4, 1 березня, (1934). гармонійно поєднались в "Історичній Бібліотеці" концерну "Українська Преса". Видання книг цієї серії засвідчили новаторські підходи підприємця і до маркетингу, і до поліграфічного виконання. Книги серії публікувалися щомісячними зшитками. Зокрема, "Велика історія України" (18 зшитків) виходила обсягом 48 сторінок, а після реалізації, виручені кошти використовували для оплати друку наступних і наступних 48 сторінок. Часом зшитки закінчувалися на половині речення чи словаЗшиток V (лютий 1936 р.) закінчується реченням на с. 240: "Від другої половини XVII в., як Гетьманщина і Запорожжя", а, відповідно, наступний зшиток VI (березень 1936 р.) розпочинається зі слів: "почали творити окремі територіяльні і військові організації, заведено також деякі різниці в титулятурі." на с. 241. А зшиток XV (січень 1936 р.) розпочинається на с. 145 із другої частини слова "зібрання".. У такий спосіб І. Тиктор опублікував "Історію українського війська" (12 зшитків) та "Історію української культури" (12 зшитків). У передмові до "Історія українського війська" видавець висловив надію, що книга "буде поученням і заохотою для дітей наших, щоб і вони підтримували та продовжували на всіх землях, де живуть і житимуть українці, визвольні змагання Нації, аж до повної перемоги"Історія українського війська, Клюб приятелів української книжки, (Вінніпег: Вид. І. Тиктор, 1953), 6.. Сьогодні важко оцінювати інноваційні підходи Тиктора: видавці не ускладнювали собі роботу чи в такий спосіб заохочували до купівлі наступного випуску серійного видання? Незаперечний факт: видання концерну користувалися попитом і, попри низьку платоспроможність українського читача, розходилися накладами від 10 до 12 тисяч примірниківІсторія української культури, під заг. ред. І. Крип'якевича, (Львів: Вид. І. Тиктора, 1937), 719; Історія українського війська, під ред. І. Крип'якевича, Б. Гнатевича, (Львів: Вид. І. Тиктора, 1936), 568..

Дещо інше призначення мала "Бібліотека "Народньої Справи"", яка почала виходити в 1929 р. (від 1937 р. "Бібліотека "Народньої Справи" "Рідне Слово""). Книжкова серія призначалась для селян. На її сторінках друкували практичні господарські поради, обговорювали актуальні економічні проблеми. Водночас, щоб підвищувати культурно-політичний рівень селян, поміщали белетристичні твори, популярні тексти суспільно-політичної тематики (17 назв). Наприклад, М. Васьківа "У филях Бистриці: Повість", А. Лотоцького "Триліси: Повість із козацьких часів", І. Чайківського "Обіцяна земля: Повість з нар. побуту", Ю. Шкрумеляка "Новий вертеп", Йова Шумського "До світла! (Сучасна повість з життя волинського села)", В. Бачинського "Україна рве кайдани: Двадцятиліття української революції", "Веселі оповідання", О. Соколовського "Сьогоднішня Европа: Ґеорграфічно-політичний і госп. начерк", М. Топольницького "В чім сила народу?", В. Бачинського "Генерал Мирон Тарнавський: Начальний Вождь УГА" та "Народний трибун: Життя і праця д-ра Євгена Олесницького", В. Гірного "Про книжку й часопис", Е. Жарського "Що таке фізична культура?", М. Семчишина "Українське письменство: Популярний нарис", М. Козака "Як списувати і провадити хроніку", П. Мірчука "Карпатська Україна: Край, його історія і теперішній стан", О. Охримовича "Що таке гігієна?".

Цікаво, що книги, які користувалися попитом у різної категорії читачів творці концерну "Українська Преса" не перевидавали, як це робили просвітяни чи інші видавці. Це стосується, насамперед, львівського періоду його діяльности. Окремі праціЛеонід Мосендз, Людина покірна: Оповіді, "Клюб приятелів української книжки", Сер. 1, Кн. 7, (Вінніпег: Вид. І. Тиктора, 1951), 144; Біч Рекс, Залізний шлях: Повість з піонерського життя на Алясці: У 2-х т., пер. з англ., "Клюб приятелів української книжки", Сер. 1, Кн. 8, 9, (Вінніпег: Вид. І. Тиктора, 1951-1952), Ч. 1., 127; Ч. 2., 132; Василь Радич, Максим Залізняк: Історичний роман: У 2-х т., "Клюб приятелів української книжки", Сер. 1, Кн. 10, 11, (Вінніпег: Вид. Тиктор, 1952), Ч. 1., 126; Ч. 2., 126; Володимир Бірчак, Проти закону: Повість із княжих часів, "Клюб приятелів української книжки", Сер. 2, Кн. 18, (Вінніпег: Вид. І. Тиктора, 1953), 128; Євген Яворівський, Вождь 100,000-ної армії: Пам'яті начального вождя Української Галицької Армії генерала-четаря Мирона Тарнавського: З приводу 20-річчя смерти, "Клюб приятелів української книжки", Сер. 3, Кн. 22, (Вінніпег: Вид. І. Тиктора, 1958), 136. Тиктор повторно або із доповненнями надрукував у Вінніпезі (Канада): серію "Історична Бібліотека", художні твори в серії "Клюб приятелів української книжки". Вірогідно, це пов'язано із розмахом видавничої діяльності концерну "Українська Преса" у ці роки, високою ціною на матеріяли (в середині 20-х років ціна паперу зросла від трьох сотиків за аркуш до трьох марокПросвіта до українського народу, "Народня Бібліотека", Ч. 5, (Львів: Накладом тов-ва "Просвіта", 1921), 15.) та конкуренцією на ниві книгодрукування.

Негативний вплив на розвиток видавничої діяльности мали і постійні конфіскації друкованих видань польською владою. Загалом, протягом 1923 - 1939 рр. найбільше було конфісковано газетних видань концерну ("Новий Час", "Наш Прапор", "Наш Лемко"Польська влада особливо активно перешкоджала українізувати Лемківщину, відтак переслідувала Петра Смереканича - молодого редактора часопису "Наш Лемко". Безцінний архів Смереканича віднайшов проф. Б. Якимович і передав на зберігання до відділу рідкісної та рукописної книги Наукової бібліотеки Львівського національного університету ім. Івана Франка, яку в той час очолював.), що приводило до значних матеріяльних втрат. Співробітник концерну Д. Палій у листі до історика, дійсного члена НТШ, відомого публіциста М. Андрусяка (1933) писав: "Минулого тижня було 3 конфіскати за порядком! А знаєте скільки витрати приносить кожна конфіската? Кругло 500 зл [отих]!"Листування з редакціями українських газет, журналів, наукових видавництв про опублікування статей, рецензій, оглядів, підготованих М. Андрусяком та їх оплату, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 388, оп. 1, спр. 47, арк 3.. І це лише одинокий приклад. Відомо також про конфіскацію книжкової продукції: праці В. Кархута "Вістря в темряві" (про це дізнаємося із нумерації чисел серії "Українська Бібліотека" та примітки до книги М. Голубця "Рік грози і надій 1914")Василь Кархут, Вістря в темряві, "Українська Бібліотека", Ч. 4(16)), (Львів: Накл. І. Тиктора, 1934), 127; Микола Голубець, Рік грози і надій 1914, "Українська Бібліотека", Ч. 4(16)а), (Львів: Накл. І. Тиктора, 1934), 125., восьми сторінок оповідання І. Керницького "Святоіванські вогні" (печатка на 20-ій сторінці)Іван Керницький, Святоіванські вогні: Оповідання, "Українська Бібліотека", Ч. 6(18)), (Львів: Накл. І. Тиктора, 1934), 20, 29-126., сенсаційної повісті Б. Полянича "Стріл у ночі"Богдан Полянич, Стріл у ночі: Сензаційна повість, "Українська Бібліотека", Ч. 42, (Львів: Накл. І. Тиктора, 1936), 128. та дитячого співаника "Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи!" (про конфіскацію останніх видань зазначено на титульних сторінках)Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи!: Співаник, "Б-ка для молоді "Ранок"", Ч. 6, (Львів: Вид. І. Тиктор, 1937), 34.. Основною причиною конфіскацій, очевидно, була тематика видань концерну.

Основний пласт займали книги про історичне минуле українських земель, визначних діячів та провідників визвольного руху, спогади очевидців революції 1917-21 рр. та "образки" з життя народу. Такі роботи високо цінували читачі, адже вони відображали реалії життя, допомагали знайти вихід із критичних ситуацій, навчали, підбадьорювали.

У репертуарі видань концерну зустрічаємо книги, де на обкладинці зазначена назва, відмінна від оригінальної. Наприклад працю М. Голубця "Слідами Хмельницького по Львові" опублікували під назвою "Хмельницький у Львові". Практикували редактори подавати декілька творів одного автора під різними псевдонімами або додавати оповідання до чужих публікацій, не згадавши про цеУ 1939 р. вийшла друком книга з творами В. Хиляка "Лемківська доля: Повість з лемківського життя" під псевдонімом Єронім Анонім та оповіданням "Сипкова поляна" під псевдонімом В. Нелях. До І-ї частини повісті Д. Мордовця "Г айдамаки" додано історичний нарис М. Голубця "Гайдамаки", а до книги І. Ольбрахта "Розбійник Микола Шугай", у І-й частині додано нарис М. Голубця "Земля без імені", в ІІ-й - "Опришки".. Можливо це було помилкою видавничого колективу (Тиктора неодноразово критикували також за недбале ставлення до мови і стилю його виданьЛишкевич С., "Рецензія на книгу: Ткачук В. Сині чічки: Нариси. Львів, 1935", Дзвони, Ч. 1-2, (1936), 75.) або свідомим кроком з метою уникнути конфіскації вже надрукуваних книг, які "отуманюють тисячі читачів, - зазначають у часописі "Батьківщина" від 11 жовтня 1936 р., - деморалізує їх, присипляє їхню чуйність"Справа по обвинуваченню відповідального редактора української газети "Українські Вісті" Гладиловича Яна за опубліковані статті, Державний архів Львівської області, ф. 11, оп. 29, спр. 7471, арк. 10 (зв)..

Як видавець, Тиктор уважно ставився до зовнішнього вигляду публікацій: "все йшов назустріч бажанням авторів у напрямі технічного оформлення книжки і дав змогу поставити її з технічного й ілюстраційного боку на належному рівні"Історія українського війська..., 5.. Він дбайливо ставився до кожного проєкту, піклувався про оформлення та рекламу, пильнував, щоб усі числа серійних видань вчасно доходили до читача.

Видання Івана Тиктора і "Просвіти" художньо-технічно оформлювала плеяда талановитих львівських майстрів: Едвард Козак, Святослав Гординський, Павло Ковжун, Юрій Кірієнко, Володимир Січинський, Іван Іванець та ін. Їхні роботи відображали стилі й життєві характери митців, вони були прості для візуального сприйняття (здебільшого поєднували два або три кольори), але глибокі за змістом, вдало передавали основну ідею твору, викликали гострі емоції та зацікавленість читача ще до не прочитаного тексту. Виховувати всебічно розвинених громадян, формувати їхні естетичні смаки та культурні цінності були покликані широко репрезентовані у виданнях І. Тиктора портрети авторів, історичних постатей, визначних сучасників, а також зображення елементів побуту, військової зброї.

Окрім видавничої та редакторської праці І. Тиктор надавав фінансову допомогу культурно-просвітнім товариствам: віддавав по 1 ґрошу для "Рідної Школи" з окремо проданих книжок1 ґрош Тиктора "Рідній Школі", Українські Вісти, Ч. 218, (1938)., активно допомагав видавати популярні книжечки та періодичні видання товариству "Просвіта" (зокрема, часопис "Наш Лемко")Алла Середяк, "Діяльність товариства "Просвіта" в 1929-1939 рр." Нарис історії "Просвіти", (Львів; Краків; Париж, 1993), 59., а також кооперативному видавництву "Червона Калина"Андрій Качор, "Червона Калина": 60-річчя її славної видавничої діяльности, (Вінніпеґ, 1983), 9., увійшовши до видавничого комітету з моменту його утворення. Від 1933 р. спостерігається співпраця І. Тиктора з Р Дашкевичем, що забезпечило активну підтримку концерном "Українська Преса" спортивно-руханкового товариства "Луг" та його щомісячного друкованого органу "Вісти з Лугу"Зміни у видавництві І. Тиктора, Діло, Ч. 82, (1933)..

У 1931 р., коли ще більшість видавців не оговталися від економічної кризи та "пацифікації", І. Тиктор починає видавати такий необхідний для української малечі часопис "Дзвіночок" (редактор - відомий український письменник й публіцист Юрій Шкрумеляк) з бібліотечкою "Ранок". Книжкова серія складається із 12 найменувань, які почали виходити від січня 1937 р. під редакцією Володимира Калини, фронтового старшини першого куреня УСС. Кожного місяця видавали нове число серії накладом 15 тисячАнтін Лотоцький, Отрок князя Романа: Історичне оповідання, "Б-ка для молоді "Ранок"", Ч. 1, (Львів: Вид. І. Тиктор, 1937), 32. (відомо лише про наклад першого номера) й обсягом 32 сторінки. Твори знайомили українську молодь з нашою історією, рідним краєм (А. Лотоцький "Отрок князя Романа: Історичне оповідання", "Золоті Ворота", М. Голубець "Княжий Галич", М. Заклинський "Пізнай свій рідний край: Опис мандрівки по Карпатах"), життям братів-лемків (Ф. Коковський "Лемківська слава: Оповідання з часів татарських навал"), народними й стрілецькими піснями ("Хлопці ж бо то, хлопці, як соколи!"), звичаями і традиціями (Р. Леонтович "Сценічні образки для молоді"), основами фізичного виховання (Е. Жарський "В здоровому тілі, здорова душа: (спорт на селі)"), медичних знань (Р. Осінчук "Вороги здоров'я: (Заразливі дитячі хвороби)") та здобутками і галузі технології (Е. Жарський "Повітря говорить: Оповідання про найновіші винаходи, радіо і телєвізію", С. Щурат "Учімся фотографувати: Короткий курс практ. фотографії"). Авторські праці доповнили пояснення наукових термінів, словнички давніх слів, ілюстрації, що підсилювали візуальне засвоєння текстів. Художньо-мистецьким оформленням книг займався Е. Козак, тому практично всі номери бібліотеки мають однакову двоколірну обкладинку (на тлі природи діти в українському вбранні бавляться і читають книжку). Навчально-пізнавальний характер бібліотеки для молоді "Ранок", систематичний вихід номерів, доступна ціна (30 грошів за окреме число, а в передплаті коштувало ще дешевше), великі наклади продукції, безсумнівно, відіграли чималу роль у формуванні світогляду та вихованні української дітвори. У книжковій серії, як і в попередніх, втілився підприємницький "талант" І. Тиктора: обмежена кількість сторінок (2 аркуші), популяризація книг "Ранку" та журналу "Дзвіночок", а якщо текст перевищував норму, його додруковували на обкладинціЯрослав Вільшенко [А. Лотоцький], Золоті Ворота: Поема, "Б-ка для молоді "Ранок"", Ч. 11, (Львів: Вид. І. Тиктор, 1937), 34..

Тематика дитячих публікацій яскраво засвідчує мету видавця - твори героїчної тематики, зокрема публікації про дітей-героїв, матеріяли на релігійні теми, зокрема про потребу та способи відзначення християнських свят, вивчення побутових слів німецької та англійської мов, пісні з нотами та малюнками-рухами до них; казки, віршики та жарти для дітей різного віку. Обкладинка "Дзвіночка" незмінно зображала веселого хлопчика-козачка із дзвіночком у руці (художник - талановитий митець, іконописець, карикатурист, а також редактор і видавець Едвард Козак). Часопис "Дзвіночок" та книжечки бібліотеки демонстрували високу культуру видання, що дозволило концернові впродовж восьми років випустити 94 номери часопису і 12 книжечок бібліотечки для дітейВидання Івана Тиктора та концерну "Українська преса", 306..

У 1933 р. дитячий часопис "Дзвіночок" бере активну участь в акції громадянсько-патріотичного характеру "Даруйте книжку вбогим ровесникам", яку організовувало товариство "Просвіта". Видавці закликали дітей, аби вони надсилали вже прочитані книжки до товариства, а відтак їх роздарують дітям на Лемківщині та БойківщиніНаталія Благовірна, "Впровадження принципів комерціалізації пресо- та книговидання в Галичині в першій третині ХХ ст. (за матеріалами журналу "Дзвіночок")", Поліграфія і видавнича справа, No. 39, (Львів, 2002), 41..

Передовий досвід видавця й демократична орієнтація галицької еліти базувалися на твердому ґрунті усвідомлення етнічної і етнографічної єдности українського народу по обидва боки Дніпра. Висловлювати це відверто в тодішніх політичних умовах було небезпечно, саме тому галичани використовували літературу як засіб активізувати політичне життя й утверджувати самобутність народу.

Заслуговує на увагу "Перша лемківська читанка" (упорядник Ю. Тарнович) яка і розпочала видавничу серію "Бібліотека "Нашого Лемка"" (1934). Це був книжковий додаток до першої газети для етнічних лемків. У зверненні товариства "Просвіта" до братів-лемків в Америці в жовтні 1934 р. згадувалось: "...З усіх українських земель найбільше грозить винародовлення Лемківщині. На Лемківщині йде нагінка на всі прояви національного українського життя"Звернення, кореспонденція до Маркіяна Дзеровича, фінансова документація, квитанції, вкладкова книжечка "Дністра", відбитки кліше та інші матеріали редакції журналу "Наш Лемко", Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника. Відділ рукописів, ф. 122 (товариство "Просвіта"), спр. 21, арк. 4.. Ще до Першої світової війни українську книжку на цій території поширювали просвітяни, а від 1934 р. до них долучився також Іван Тиктор. На сторінках читанки автор розповідає про лемків, їхню території розселення, подає історію. Також, у формі коротеньких і жартівливих оповідань, інформує про важливі просвітні й господарські справи, навчає як треба працювати на культурно-просвітній ниві. У книжці підкреслено роль національної еліти в патріотичному вихованні молоді та подальшого розвитку лемків як етнічної гілки українського народу: "Нарід без рідної інтеліґенції, як риба без води. Його чекає неминуча загибель... Своя інтеліґенція найкраще знає потреби власного народу і краю."Перша Лемківська читанка, "Б-ка "Нашого Лемка"", Ч. 1, (Львів: Накл. І. Тиктора, 1934), 30..

Ідею єдности українських земель, традиції етнографічних реґіонів, колоритність місцевих проявів культури підтримує видавець друком творів Йова Шумського, У. Самчука, Ф. Коковського, З. Кудея, Б. Шведа, В. Хиляка, П. Мірчука. У цих виданнях редакторський колектив зберігає мову ориґіналу, використовує коментарі й примітки для пояснення окремих слів та доповнює роботу словничками реґіональних говірок.

Конкуруючи на ринку збуту, українські видавці робили спільну справу: долати неписьменність, розвивати культуру та національно виховувати населення Східної Галичини в умовах бездержавности. Першим товариством, яке з вибухом Першої світової війни взяло на себе тягар російської окупаційної влади, було саме товариство "Просвіта". Успіхи царської Росії на австрійському фронті в перші місяці війни сприяли нищенню ненависного новій владі "джерела мазепинства та сепаратизму". То ж не дивно, що новоприбулий російський губернатор розпочав з ліквідації наймасовішої української організації: на початок Першої світової війни "Просвіта" налічувала 77 філій, 2944 читалень, 109 950 членів товаристваСтатті, реферати та огляди про діяльність товаритсва, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 348, оп. 1, спр. 6789, арк. 30.. Завойовники нищили майно, палили бібліотеки, банківські документи, репресували інтелігенцію. Члени товариства, що перебували за межами окупації, не втрачали зв'язків з громадою, проводили робочі засідання, 10-тисячним накладом видали ілюстрований календар товариства на 1915 р., збірку поезій Богдана Лепкого. Головний виділ "Просвіти" активно листувався з воєнним міністерством у Відні про можливості розповсюдження календарів серед українських військовиківЛистування з Міністерством війни у Відні про розповсюдження календарів "Просвіта" серед військовослужбовців, Центральний державний історичний архів України, м. Львів, ф. 348, оп. 1, спр. 6512, арк. 1-2.. Однак вже у березні 1916 р. роботу вдалося відновити у Львові і, для налагодження контактів з філіями, видати часопис "Письмо з "Просвіти"" за редакцією Володимира Левицького. Однак відновити видавничу діяльність вдалося лише в 1918 р. Нові політичні обставини вимагали перегляду і видавничого репертуару, і методів розповсюдження. На пропозицію видавничої комісії Головний виділ вирішує ліквідувати обов'язкову розсилку своїх книжечок членам товариства (як це було до війни), натомість встановити для них 25% знижку. Таке новаторство просвітяни розглядали як "... шлях до того, щоб "Просвіта" стала дійсно видавничим товариством і своїми виданнями заповнила ринки збуту не тільки в Галичині, але й на Україні і в Америці"Звіт з діяльності Товариства "Просвіта " у Львові за час від 8.IV.1913 до 31.ХІІ.1920р., (Львів, 1921), 31.

Реалії виявилися важчими, ніж уявлялися. Рік 1918 приніс різке піднесення цін на друкарську продукцію. Девальвація австрійської корони, інфляція воєнного часу привели до того, що церковні видання подорожчали на 200 %, книжки Наукового товариства ім. Шевченка - на 100%, "Української Видавничої Спілки" - на 50 %Хроніка НТШу Львові, Ч.60-62, (1918), 13.. Польська влада принесла нові, не тільки матеріяльні, а й політичні негаразди. В умовах повоєнного знищення матеріяльної бази та ворожого ставлення нової адміністрації "Просвіта" оголошує конкурс на кращі воєнні спогади 1914-1920 рр. Розпочату просвітянами ініціятиву згодом підхопили видавництво "Червона Калина", "Крайове товариство охорони воєнних могил", концерн Івана Тиктора "Українська Преса". Під керівництвом енергійного, новообраного в 1922 р., голови Івана Брика просвітяни докладають багато зусиль, щоб продавати друковані видання у сільських кооперативних крамницях. Це мало привчити українських селян до книжки, бо регулярно відвідувати львівські книгарні (яких у той час діяло тільки дві: книгарня НТШ та Ставропігійського інституту) вони не мали можливости.

Матеріяльні та організаційні перешкоди заставили видавців докладніше вивчити попит на книгу. Професор М. Возняк запропонував просвітянам нову програму, котру схвалив Головний виділ товариства. Згідно з новим планом, усі видання ділилися на 4 групи: 1. "Народна бібліотека" (популярно- белетристичного змісту) - для широкого кола читачів; 2. "Загальна бібліотека" - для освіченішого читача;. 3. "Українська писемність" - видання кращих зразків літератури; 4. "Письмо з "Просвіти"" - періодичний часопис товариства. М. Возняк також пропонував розпочати серію "архітворів" світової літератури в українських перекладахБібліотечний порадник, Ч. 1, (1925), 16., однак здійснити цей план не вдалося.

Від 1925 р. "Просвіта" почала видавати часопис "Бібліотечний порадник", чим заповнила прогалину в рекламі і у пропаганді української книжки. Редакція пропонувала читачам "не сухий перелік книжок, але їхню оцінку, оцінку того, що книжка може дати"Бібліотечний порадник, Ч. 2, (1925), 35.. Допомагав часопис також збирати кошти для розпочатого в 60-ті роковини смерти Тараса Шевченка видавничого фонду "Учітеся, брати мої...".

Поступове відновлення діяльности сільських читалень привело до браку книжок у місцевих і в "мандрівних" бібліотеках товариства. Допомога надійшла і від концерну "Українська Преса" І. Тиктора, і від "Української Накладні" Я. Оренштайна (згідно з угодою "Просвіта" була єдиним представником видавництва на теренах Польщі і отримувала 45% торговельної знижкиСтепан Перський, Популярна історія товариства "Просвіта " у Львові, (Львів, 1932), 10.).

Щоб налагодити активніший діялог з читачами, "Просвіта" організовує курси бібліотекарів (1925-1928), відкриває бібліотечну комісію при Головному виділі у Львові (1924), видає (коштом автора) книжку книгознавця і бібліографа, редактора видавництва "Всесвітня Бібліотека" (м. Золочів) Івана Калиновича "Що потрібно робити в читальнях "Просвіти": програма, розподіл та календар просвітницької праці" (1926). Серед рекомендованих бібліографом книг та часописів, окрім просвітянських, видання І. Тиктора, Я. Оренштайна та інших українських видавництв. І. Калинович наголошував на необхідності дбати не лише про кількість книжок у читальняних бібліотечках, а й на ретельному вивченні контингенту споживачів та якості розуміння прочитаних ними темІван Калинович, Що потрібно робити в читальнях "Просвіти ": програма, розподіл та календар просвітницької праці, (Львів: Просвіта, 1926), 3..

Аналіз тематики запотребуваних сільськими бібліотеками книг засвідчує, що найбільшим попитом користувалися книжки українських письменників, першочергово твори І. Франка, Т Шевченка, Б. Грінченка, С. Руданського, Марка Вовчка та ін. Читацькі симпатії підтверджує тематика проданих товариством друків. Наприклад, із загальної кількости розповсюджених видань від кінця 1921-го до весни 23-го року 40% складали щорічні календарі "Просвіти" - книжки організації побутового та господарського життя, водночас 1050 примірників оповідань Б. Грінченка, 950 - С. Руданського, 900 - І. Котляревського, 744 - Т Шевченка, 4 тис. портретів визначних українцівЗвіт з діяльності товариства "Просвіта " у Львові за час від 1.01.1921 до 31.03.1923р., (Львів, 1923), 9-10..

Вдалим маркетинговим кроком керівництва "Просвіти" була ухвала дозволити безкоштовно користуватися книжковими фондами читалень малозабезпеченим користувачам та дітям до 16 років. Кількість випозичених видань значно збільшилася, і лише економічна криза кінця 20-х років ХХ ст. привела до спаду попиту на друковане слово (див. таблиця).

Статистика запитаних видань в бібліотеках "Просвіти" в 1921-1928 рокахТаблиця укладена на базі статистичних матеріалів, поданих у щорічних звітах товариства "Просвіта" за 1921-1928 роки, які зберігаються у Відділі україніки Львівська національна наукова бібліотека України імені В. Стефаника..

References

1. Bibliotechnyi poradnyk, No. 1, (1925). (in Ukrainian)

2. Bibliotechnyi poradnyk, No. 2, (1925). (in Ukrainian)

3. Bich, Reks. Zaliznyi shlyiakh: Povist z pionerskoho zhyttia na Aliastsi: U 2 t., per. z anhl., "Kliub pryiateliv ukrainskoi knyzhky", Ser. 1, Kn. 8, 9, (Vinnipeg: Vyd. I. Tyktora, 19511952), T 1., 127 s.; T. 2., 132 s. (in Ukrainian)