Уродженці Черкащини - учасники національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.
Оцінка внеску генералів Армії УНР у справу побудови незалежної української держави. Дослідження життя та діяльності генерал-хорунжого Базильського Г.М. Використання військової освіти та професійних офіцерських знань у боротьбі за незалежність України.
| Рубрика | История и исторические личности |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.11.2021 |
| Размер файла | 29,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://allbest.ru
Уманський державний педагогічний університет ім. Павла Тичини
Уродженці Черкащини - учасники національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр.
М. М. Рогожа
Анотація
Стаття започатковує цикл публікацій, що стосуються учасників національно-визвольної боротьби 19171921 рр. - уродженців Черкащини, генералів Армії УНР, які зробили істотний внесок у справу побудови незалежної української держави.
Дослідженню піддані місце вояків у цій боротьбі, їхній особистий внесок, міру професійної відповідальності за результати бойових дій, водночас, вивчення забезпечили методи біографістики та просопографії, теоретичні положення яких розроблені та введені до наукового вжитку істориком Я. Дашкевичем.
Цикл розпочинає стаття з дослідження життя та діяльності генерал-хорунжого Базильського Г. М. (25.03.1880 - 17.10.1937), уродженця с. Соколівка (нині - Жашківського району Черкаської області). Вивчено його становлення, мотивацію вибору, родину, походження, особисті якості, спрямовані на досягнення поставленої мети. Відзначено роль етнорелі гі й ної складової його житті. Громадське служіння Базильський Г.М. розпочав із вступу на службу до війська, що відкрило шлях до здобуття військової освіти та професійних офіцерських знань, трансформованих у міцний сплав знань, умінь і навичок бойового досвіду. Свідомий перехід до Армії УНР дозволив використовувати набутий досвід для успішного вирішення завдань військового командування. З честю долав період інтернування та еміграції.
Ключові слова: Базильський Г.М., національно-визвольна боротьба, Армія УНР, поразка, інтернування, еміграція.
Abstract
Cherkasy oblast natives - participants of 1917-1921 national-liberation struggle
М. Rohozha Pavlo
Tychyna Uman State Pedagogical University
The paper about Cherkasy oblast natives as participants of 1917-1921 national-liberation struggle of Ukrainians for building of sovereign and independent state is the first in the author's cycle of papers concerning one of the most contradiction and the most tragic periods of Ukraine's newest history.
The place of famous warriors in that struggle, the meaning of their personal contribution, the measure of their personal professional responsibility for the results of combat operations are researched by the author by means of the biographic method and prosopography due to theorization, developed and implemented in humanities by famous Ukrainian scholar, Ya. Dashkevych (1926-2010).
The paper concerning the life and management activity in the field of struggle with enemies of Ukrainian statehood, Havryl Makarovych Bazylsky (25.03.1880-17.10.1937), the native of the village Sokolivka, Uman district, Kyiv province (now - Zhashkiv region, Cherkasy oblast) starts the cycle of the papers.
Peculiarities of future warrior personal development, motivation choice, family, origins of entourage, personal qualities, directed on the achievement of the purpose are studied.
Essential meaning of ethnic and religious elements in the life of the future warrior are defined. H. M. Bazylsky starts his civic service while he had joined the army that further opened the way to get military education and professional officership.
Later on all those factors were integrated into solid alloy of knowledge, skills and proper battle experience.
Conscious transfer to Ukrainian army allowed him to use experience for quick solving the tasks from the top military echelon as he was regiment and divisional commander. He went through the internship and emigration period honorably.
Key words: H. M. Bazylsky, national-liberation struggle, UPR Army, defeat, internship, emigration.
Вступ
Одним з пріоритетних завдань модерної історії України вбачається необхідність нового прочитання й осмислення періоду національно-визвольної боротьби впродовж 1917-1921 рр.
Серед найбільш потужного, на наш погляд, спонукального моменту бачиться соціальний запит українського суспільства на події сторічної давнини, їхня проекція на сьогоднішні політичні процеси, пошук відповідей на питання, котрі тривалий час замовчувалися.
Особливо важливими є питання українського державотворення: в їх історичній ретроспективі вбачається їх значимість і захист зусиллями збройних формувань України впродовж означеного періоду, роль окремих яскравих особистостей, які приймали політико-військові (військово-політичні) рішення та значення виконавців вироблених планів реалізації.
Постановка проблеми. Останнім часом намітилася та почала послідовно реалізовуватися тенденція переходу від досліджень подієвої історії до вивчення людиноцентричної історії, де основним творцем події та розвитку її виступає цілісна людська особистість у множині її іпостасей. Отже, йдеться про військових і цивільних осіб, які зробили усвідомлений вибір щодо переходу до організації та чину тих структур, котрі забезпечували становлення та розвиток державних утворень виникаючої та виниклої самостійності України.
Варто наголосити на тому фактові, що їхнє інтелектуальне, соціальне та діяльнісне служіння українському державотворенню, розбудові державних інститутів вкладається в людинознавчий аспект, як один із пріоритетних напрямів вивчення історії України. Серед чинників формування тенденції вивчення людинознавчого аспекту в історії українського державотворення властиве їм місце займають учасники збройних змагань, які свідомо та цілеспрямовано протидіяли агресії більшовицької (червоної) й антибільшовицької (білої) Росії, а також інших держав. Необхідність «нового прочитання» попереднього періоду українського національного державотворення обумовлена також намаганням зрозуміти причини та наслідки його поразки, роль у ньому політичної та військової складових.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження періоду національно-визвольної боротьби 1917-1921 рр., кінцевим результатом якої бачилося створення самостійної України, можливість збудувати соборну державу інтенсифікувалися від 1991 р.
Зауважимо також, що помічено істотне щорічне кількісне та якісне приростання інформаційного контенту. Воно обумовлене багатьма причинами, пріоритетним вбачається соціальний запит на такого роду дослідження, головне - оприлюднення їхніх результатів, донесення до споживача з метою підвищення його свідомості та розвитку самосвідомості, нарешті - критичного сприйняття оточуючої дійсності, попри особливості суб'єкт- об'єктного діалогу.
Серед українських учених варто наголосити на працях, зокрема,М. Литвина та К. Науменка (1992)1; О. Колянчука, М. Литвина та К. Науменка (1995) Литвин М., Науменко К. Українські січові стрільці: до 500-річчя козацької слави. Київ: Вид-во: Тов. «Знання», 1992. 48 с. . Колянчук О., Литвин М., Науменко К. Генералітет укра-їнських визвольних змагань: Біограми генералів та адміра-лів українських військових формувань першої половини ХХ ст. Львів, 1995. 285 с.; С. Кульчицького (2001). Кульчицький С. Нотатки про українські революції. НАН України. Ін-тут історії України. Київ, 2001. 87 с.;М. Омеляновича-Павленка (2002). Омелянович-Павленко М. Спогади українського коман-дарма (1917-1920). Київ: Темпора, 2007. 608 с., іл.; Г. Папакіна (2003). Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотво-рець, людина: історико-архівні нариси. Держкомархівів України. ЦДІА України. Київ, 2003. 281 с.; В. Сідак, Т. Осташко, Т. Вронської (2004, 2009). В. Сідак, Т. Осташко, Т. Вронська. Полковник Петро Бо- лбочан: трагедія українського державника: наукове ви-дання. Київ: Темпора, 2004. 416 с.: іл.; Я. Тинченка (2007). Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української На-родної Республіки (1917-1921): біографічний довідник. Київ: Темпора, 2007. Кн. І. 2007. 535 с.; іл., О. Скус (2008). О.В. Скус. Вихідці з Уманщини в армії УНР. Херсон. Іс-торичний архів. 2017. Вип. 18. С. 117-123. та інших.
У підсумку зазначимо, що у працях згаданих вчених-істориків опосередковано та фрагментарно досліджено події, що стосувались участі уродженців Черкащини (в її сучасних межах) у національно-визвольній боротьбі.
Виділення невирішених частин проблеми. Виходячи з історіософських уявлень відомого українського вченого-історика Я. Дашкевича, цілісне уявлення на нинішньому етапі історичних досліджень щодо особистостей вояків зазначеного періоду можна скласти на основі знань про наступі якості «...1) особистісні; 2) етно- і релігіопсихологічні; 3) громадські; 4) політичні; 5) творчі». Дашкевич Я. Майстерня історика: Джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Упорядн.: А. Гречило, М. Капраль, А. Фелонюк. Львівське відділення ІУАД ім. М. С. Грушевського НАН України. Львів: Літературна агенція "Піраміда", 2011. 792 с. С. 240-241..
Формуючи цілі статті, автор поставив завданням виявити, виходячи з можливостей джерельної бази, максимально повні відомості про якості генералів-уродженців Черкащини, що дозволить цілісно зрозуміти й усвідомити мотивацію щодо переходу вояків на службу українському народу, вірність присязі та професійне служіння військовим у їхньому бажанні творити власну державу. Зокрема, заявлене вище стосується й генерал-хорунжого Базильського Г.М.
Виклад основного матеріалу дослідження
Вивчення архівних матеріалів та опублікованих відомостей дозволило виокремити з порівняно великої когорти високопоставлених вояків, які розробляли плани виконання військово- політичних рішень, доводили їх до виконавців і безпосередньо забезпечували їх наступне виконання, групу генералів-уродженців Черкащини та дослідити їх статус через критерії, запропоновані Я. Дашкевичем. Серед них Базильський Гаврило Макарович (25.03.1880 - 17.10.1937), Вовк Андрій Михайлович (02.10.1882 -11.02.1969), Загродський Олександр Олександрович (10.04.1889-04.08.1968), Єфремов Сергій Федорович (20.09.1893 - 18.12. 1966), Порохів- ський Гнат Єрмилович (29.01.1888 - після 1947), Тютюнник Юрій Йосипович (20.04.1891 - 20.10.1930).
У першому наближенні розгляду варто наголосити, що три з них дожили до похилого віку (Вовк А.М., Загродський О.О., Єфремов С.Ф.), Базильський Г.М. помер від малокрів'я (анемії) у зв'язку з поганими умовами життя в еміграції. Порохівський Г.Є., Тютюнник Ю.Й. - були репресовані органами НКВС і фізично знищені, - підкреслимо, що жоден з останніх не був громадянином СРСР, але осуджені вони позасудовими органами за статтями радянських законів.
Авторові вбачається доцільним розпочати вивчення статусності особи генерал-хорунжого Базильського Г.М. першим, підкресливши цим започаткування серії статей щодо решти згаданих вояків1.
Він народився у с. Соколівка Уманського повіту Київської губернії (нині - Жашківського району Черкаської області) 25 березня 1880 р. Походив із селян. Існують різні судження стосовно місця народження хлопчика - називають і сусіднє із Соколівкою с. Кищенці (батьківщина матері). На нашу думку, варто дотримуватися офіційно вказаного місця, але мають право на існування й інші версії. Окрім того, має право на існування, крім козацько-гайдамацького походження, й версія про польське походження прізвища - Базильські. Всі окружні села навколо Умані свого часу належали графам Потоцьким, до цих пір у сусідніх із Соколівкою селах зустрічаються 2-3 родини з польськими прізвищами (у Соколівці 1514 селян належало Потоцьким (1795). Власники польських прізвищ могли належати до дрібнопомісної, т. з. «застінкової» шляхти.
Хрещений. Православного віросповідання. Освіту отримав домашню, займався самоосвітою, наявних знань виявилося достатньо для успішного складання іспитів на звання однорічника при Золочівській гімназії (Харківщина). незалежність україна генерал військовий
Наступним кроком у житті юнака став початок військової служби, коли 30 вересня 1900 р. вступив на добровільній основі на військову службу до 175-го піхотного Батуринського полку (старшинство з 1877 р., з 1895 р. дислокований в м. Умань Київської губернії). На наш погляд, юнак саме таким способом торував шлях до кар'єри вояка, оскільки вже 04 вересня 1901 р. зробив спробу вступити на навчання до Чугуївського піхотного юнкерського училища, однак, невдало (завадило селянське походження). Наступну спробу вступити до військового навчального закладу було зроблено 03 вересня 1902 р., вона виявилася успішною, але конкурс був завеликий... Утім його було зараховано на навчання 10 жовтня 1902 р. позаштатним, оскільки училищу з 1901 р. дворічний курс навчання було замінено на трирічний, кількість юнкерів збільшено до 400-от штатних і 44-ох позаштатних. URL:https://ru.wikipedia.org/wiki/Батуринский 175-й пехотный полк#История.
Громадське служіння як таке Базильський Г.М. почав наприкінці квітня (22. 04) 1905 р. закінчивши Чугуївське піхотне юнкерське училище за 2-им розрядом у чині підпоручика. Був направлений до 200-го піхотного резервного Іжорського полку (з 1899 р., дислокованого у с. Медвежий Стан під Санкт-Петербургом). URL: http://ria1914.info/index.php?title=200- й пехот-ный резервный Ижорский полк. За його рапортом у 1911 р. був переведений до 74-го піхотного Ставропольського полку (дислокованого в м. Умань Київської губернії з 1910 р.). URL: http://regiment.rU/reg/II/B/74/1.htm. Основною причиною переводу на службу до Умані бачиться бажання бути ближче до батьківської домівки, відчуваючи наближення Першої світової війни.
Підтвердженням подальшого громадського служіння вояка у роки Першої світової війни є інформація про те, що згаданий вище полк вступив у бойові дії, перед тим виділивши офіцерський кадр для формування 258-го піхотного Кишинівського полку. Перевели туди й Базильсь- кого Г.М. Серед офіцерів полку (1916 р.) він згаданий у чині штабс-капітана. URL: http://ria1914.info/index.php?title=258- пехотный_Кишиневсий_полк. Чин полковника російської армії отримав 16 червня 1917 р. (зі старшинством з 21.12.1916 р.). У подальшому це дало підстави вищим командирам, призначивши його в. о. командира 258-го Кишинівського полку, порушити клопотання про офіційне затвердження полковника Базильського, записавши в атестації наступне: «Заслуговує затвердження на посаді командира 258 Кишинівського полку, котрим командує з великим успіхом»1.
Громадянське служіння українському народові Базильський Г.М. розпочав у червні 1917 р., коли разом з членами полкової ради українізував полк, потім українізував і тимчасово очолив 65-ту піхотну дивізію російської армії, котра дислокувалася в Румунії з часів Першої світової війни, вивівши її до Умані. У писемних джерелах цей похід показано наступним чином: «Під час наступу російсько-більшовицьких військ Базильський повів український збірний відділ у складі 10 000 багнетів, 500- та шабель, 10-ти гармат і 3-х автопанцерників з румунського міста Кімпулунгу в Україну»... і далі «...подорож відбувалася за вкрай несприятливих погодних умов. Крім того, румуни намагалися роззброїти українців. Уникнути збройного протистояння вдалося завдяки рішучості полковника Ба- зильського» Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії Української Народної Республіки - уро-дженців Черкащини. Дрогобич: Видавнича фірма «Відро-дження», 2009. 190 с. С.70. Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави. Біографії генералів Армії Української Народної Республіки - уро-дженців Черкащини. Дрогобич: Видавнича фірма «Відро-дження», 2009. 190 с. С. 71.. Однак події стали розвиватися так, що «.переважаюча частина піхоти Збірного Відділу відмовилась у Кам'янці взагалі битися з большевиками й далі в похід не пішла, бо бажала розійтися по домах уже за кілька днів у Базильського залишилося всього 1 тисяча вояків, з якими він і дійшов до Умані». Ярослав Тинченко. Українські збройні сили: березень 1917 р. - листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії): наукове видання. Київ: Темпора, 2009. 480 с.: іл. С. 276..
З низки причин: присутність німців на українських землях, більшовицька агітація, оголошена Центральною Радою демобілізація (позиція В. Винниченка щодо потреби в іррегулярній армії) сприяли тому, що частина козаків і старшини, які повернулися з фронту, розійшлися до рідних домівок.
Однак, попри всі труднощі, непорозуміння, недалекоглядність вищого політичного керівництва, процес створення української армії тривав (начальник Українського Генерального штабу О. Сливинський бачив її з восьми корпусів).
У березні 1918 р., після прибуття решток 65-ї дивізії до Умані: «15.04.1918 р. кадри (ті, що повернулися та не демобілізувалися - авт.), було зараховано до складу Армії УНР». Ярослав Тинченко. Українські збройні сили. С. 276.. Від військового міністра полковник Базильський отримав наказ перемістити рештки військової частини на Лівобережну Україну: «На чолі з полковником Г. Базильським рештки 65-ї піхотної дивізії - близько 250 вояків, переважно - з 258-го Кишинівського полку, підкомандного йому з середини 1917 р., - організовано дісталися до Полтави»5.
Уже в Полтаві подальші події розвивалися так: дивізію було розміщено у казармах, поповнення особовим складом не проходило, але прибулий кадр було забезпечено озброєнням і необхідною амуніцією. Відповідно до рішення військового керівництва Української Держави на основі її кадру було утворено 11-ту пішу дивізію. Її першим командиром до червня 1918 р. залишався попередній начальник (Базильський Г.М.). Пізніше його було переведено на посаду командира 42-го пішого Сумського полку (припускаємо, що таке було зроблено з політичних міркувань - служба в Армії УНР - авт.). Очевидно, що виховання та досвід Першої світової війни не дозолили йому сприйняти прихід австро-німецьких військ в Україну, тому полковник Базильський підтримав антигетьманське повстання (16-18 листопада 1918 р.).
Потрібно зазначити, що протигетьманське повстання супроводжувалося військовим протистоянням між вірними Українській Державі (Гетьманатові) військами та їхніми противниками. 11-та піша дивізія участі у протистоянні не брала, водночас, її формуванням від моменту прибуття до Полтави практично ніхто не займався. Лише 18.12.1918 р. дивізія почала формуватися на новій основі, але розагітований більшовиками селянин - колишній вояк російської армії - за першої можливості втікав з військової служби.
Організаційно-реорганізаційна тяганина тривала, тому боєздатний кадр передали до складу Запорізької дивізії. Полковникові Базильському доручили було з 03.06. 1918 р. командування 32-им (колишнім 42-им) пішим Сумським полком, але особисто він залишався у Полтаві, а формування йшло у Сумах, однак велика кількість мобілізованих селян - колишніх вояків російської армії (небажання воювати), зрештою привела до його розформування.
На початку грудня 1918 р. полковник Базильський повторно призначається командиром 11-ї пішої дивізії. Причиною став факт того, що: «Восени 1918 р. гетьман призначив козацького нащадка М.В. Омеляновича-Павленка командувачем Катеринославського коша»6. Пізніше кошовий отаман М.В. Омелянович-Павленко відзначив, що «... за дивізію я був цілком спокійним, вона переходила до рук такого випробуваного вояка, яким був полковник Базильський»7.
Бойові дії тривали. Численні бої вели до істотних втрат особового складу 11-ї пішої дивізії вбитими та пораненими. Військове командування змушене було реорганізувати її в бригаду Південно-Східної групи. Полковник Базильсь- кий уже у квітні 1919 р. був призначений командиром Катеринославського коша замість М.В. Омеляновича-Павленка.
Наприкінці весни Армія УНР складалася з11- ти дивізій, 6-та, 7-ма та 8-ма дивізії входили до складу Запорізького корпусу. В силу багатьох причин з червня 1919 р. полковник Базильський очолив 8-му Запорізьку пішу дивізію, котра вела важкі та виснажливі бої в районі Старокостянтинова, Проскурова, Ярмолинців, Липовця. 31 серпня 1919 р увійшла переможно до Києва. Але, входячи на той час до структури Української Галицької Армії, вона змушена була, відповідно до розпорядження генерала Кравса, відступити з Києва (через домовленості між УГА та ЗСПР (Збройні сили Півдня Росії - Авт.). Уже з початку вересня 8-ма Запорізька дивізія полковника Базильського виступила на боротьбу з Добровольчою армією та військами Одеської групи Й. Якіра.
У ході бойових дій під Проскуровом командир дивізії захворів на тиф. Його відправили лікуватися на польську територію, борячись за його життя, захищаючи скоріше від захоплення в полон червоними, аніж від хвороби. До лав війська повернувся уже у 1920 р. У цей час він займається структурними змінами військ Армії УНР, розробляє структуру і план формування запасних частин із числа воїнів, які вилікувалися уже після інтернування та провів мобілізацію полонених українців, які мобілізовувалися свого часу до ворожих армій.
За заслуги перед українським народом у його боротьбі за незалежність наказом Головного Отамана 05.10.1920 р. полковника Базильського «...підвищено до звання генерал-хорунжого та переведено командувати 1-ю Запорізькою дивізією, яка входила до очолюваної ним же тепер Лівої групи Армії УНР» Олег Шатайло. Спадкоємці козацької слави. С. 75-76..
Попри певні нестиковки дат, повідомимо, що Петро Дяченко, командир полку Чорних Запорожців і Вадим Яковлєв, командир Збірної Козачої (донської - Авт.) дивізії з метою координації наступу на Вінницю «... прибули удосвіта 17 листопада в Козачки до нового начальника Першої Запорізької дивізії Гаврила Базильського. Він очолив дивізію щойно 12 листопада після того, як Андрій Гулий-Гуленко, попередній начальник дивізії, забравши із собою своїх колишніх повстанців, прорвав 11 листопада ворожий фронт і розпочав партизанську боротьбу проти комуно-московських окупантів у їхньому запіллі» Савченко В. Український рух в ІХ-й російській армії. С. 198.
Для відповідного розуміння ситуації слід зробити уточнення. «На кінець листопада в Армії УНР нараховувалося 35259 козаків і 3888 старшин. Ліва група Армії УНР мала у своєму складі 558 піхотинців і 1253 кавалеристи». Вже 18 листопада 1920 р. червоні змусили Ліву групу залишити Проскурів, а 21 листопада 1920 р. у складі військ Армії УНР перейти польський кордон та набути статусу інтернованих.
Період національно-визвольної боротьби на українських територіях фактично закінчився. Почалося життя у закритому просторі таборів для інтернованих осіб. Почалися внутрішні (за різними причинами, часом політичними) чвари та пошук винних.
Генерал-хорунжого Базильського в силу безглуздих причин було усунуто від командування дивізією, призначено слідство., у цій веремії його підтримав генерал-поручник Омелянович-Павленко М.В., подавши свій рапорт про відставку (Головний Отаман задовольнив рапорт останнього). Проведене розслідування довело правоту генерал-хорунжого Базильського, рекомендувало повернути його до війська, Головний Отаман з висновками погодився, але не поновив генерала на посаді.
У серпні 1923 р. Базильський Г.М. разом з дружиною переїхав до м. Каліш. Жив у бідності та матеріальній скруті, але нічого ні від кого не просив. Помер 17 жовтня 1937 р. від анемії, на котру захворів від отакого життя...
Перспективи подальших розвідок у даному напрямі. Авторка свідома того, що окремою статтею можна лише окреслити джерельний та наративний масив відомостей про участь гене- рал-хорунжого Базильського Г.М. у національно-визвольній боротьбі. Свідчення такого роду підтверджуються матеріалами, розміщеними на 47-ми аркушах 29-ти описів 13-ти фондів, депонованих у Центральному державному архіві вищих органів влади України (ЦДАВО України).
Окрім того, його діяльність періоду національно-визвольної боротьби знайшла своє відображення у спогадах безпосередніх учасників бойових дій 1917-1921 рр. (7 позицій), збірниках опублікованих документів (3 позиції), довідковій літературі (7 позицій), монографіях і статтях (18 позицій). Водночас, залишається утрудненим доступ у 4 фонди Російського федерального воєнно-історичного архіву, представляє інтерес й архів Варшавської публічної бібліотеки. Означене дає підстави вести мову про окрему монографію про Базильського Г. М. на основі сучасного прочитання наявних архівних й опублікованих документів.
References
1. Dashkevich Ya. Majsternya istorika: Dzhereloznavstvo ta specialni istorichni disciplini. Uporyadn.: A. GrechiLo, M. Kapral, A. Felonyuk. Lvivske viddilennya IUAD im. M. S. Grushevskogo NAN Ukrayini. Lviv: Literaturna agenciya "Piramida", 2011. 792 s. S. 240-241.
2. Kolyanchuk O., Litvin M., Naumenko K. Generalitet ukrayinskih vizvolnih zmagan: Biogrami generaliv ta admiraliv ukrayinskih vijskovih formuvan pershoyi polovini HH st. Lviv, 1995. 285 s.
3. Kulchickij S. Notatki pro ukrayinski revolyuciyi. NAN Ukrayini. In-tut istoriyi Ukrayini. Kiyiv, 2001. 87 s.
4. Litvin M., Naumenko K. Ukrayinski sichovi strilci: do 500-richchya kozackoyi slavi. Kiyiv: Vid-vo: Tov. «Znannya», 1992. 48 s.
5. Skus O.V. Vihidci z Umanshini v armiyi UNR. Herson. Istorichnij arhiv. 2017. Vip. 18. S. 117-123.
6. Omelyanovich-Pavlenko M. Spogadi ukrayinskogo komandarma (1917-1920). Kiyiv: Tempora, 2007. 608 s., il.
7. Papakin G. Pavlo Skoropadskij: patriot, derzhavotvorec, lyudina: istoriko-arhivni narisi. Derzhkomarhiviv Ukrayini. CDIA Ukrayini. Kiyiv, 2003. 281 s.
8. Savchenko V. Ukrayinskij ruh v IH-j rosijskij armiyi. Za derzhavnist. Varshava, 1938. № 8. S. 85.
9. Sidak V., Ostapko T., Veronska T. Polkovnik Petro Bolbochan: tragediya ukrayinskogo derzhavnika: naukove vidannya. Kiyiv: Tempora, 2004. 416 s.: il.
10. Tinchenko Ya. Oficerskij korpus Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki (1917-1921): biografichnij dovidnik. Kiyiv: Tempora, 2007. Kn. I. 2007. 535 s.; il. S. 25-26.
11. Tinchenko Ya. Ukrayinski zbrojni sili: berezen 1917 r. - listopad 1918 r. (organizaciya, chiselnist, bojovi diyi): naukove vidannya. Kiyiv: Tempora, 2009. 480 s.: il. S. 276.
12. Centralnij derzhavnij arhiv vishih organiv vladi ta upravlinnya (CDAVO Ukrayini). F. 0075. Op. 1. Spr. 68. Ark. 3-4.
13. Shatajlo O. Spadkoyemci kozackoyi slavi. Biografiyi generaliv Armiyi Ukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki - urodzhenciv Cherkashini. Drogobich: Vidavnicha firma «Vidrodzhennya», 2009. 190 s.
14. URL: http://regiment.ru/reg/n/B/74/1.htm
15. URL: http://ria1914.info/index.php?title=200- j pehotnyj rezervnyj Izhorskij polk
16. URL: http://ria1914.info/index.php?title=258-pehotnyj_Kishinevsij_polk
17. URL:https://ru.wikipedia.org/wiki/Baturinskij 175-j pehotnyj polk#Istoriya
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Причини і цілі національно-визвольної війни середини XVII ст., її етапи і розвиток подій. Суспільний лад України у цей період, становлення національної держави. Найважливіші джерела права і правові норми внутрішнього життя і міжнародного становища країни.
реферат [33,0 K], добавлен 04.01.2011Становлення Павла Скоропадського як особистості та майбутнього діяча Української держави у дитячі та юнацькі роки. Характеристика життя, діяльності та внеску гетьмана П. Скоропадського у розвиток української державності, науки та культури України.
реферат [36,7 K], добавлен 22.01.2014Дослідження по здобуттю незалежності Мексики. Мексиканська війна, її етапи, здобутки та особливості. Приходський священик Мігель Ідальго - "генерал-капітан" Америки. Визвольна війна від іспанського колоніального гніту та створення незалежної держави.
реферат [17,3 K], добавлен 27.10.2011Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність. Орлик з послыдовниками створили традицію мазепинців-емігрантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час лякали могутню Російську імперію.
доклад [10,1 K], добавлен 07.02.2005Характеристика отаманщини як явища у період української визвольної революції 1917-1920 років. Обмеженість суверенітету УСРР на початку 20-х років ХХ ст. Діяльність Українського таємного університету у Львові. Ініціатори створення дивізії "СС - Галичина".
контрольная работа [26,1 K], добавлен 13.06.2010Формування й розвиток Давньоруської держави. Галицько-Волинська держава як новий етап у процесі державотворення на українських землях. Створення Української національної держави Гетьманщини. Відродження національної державності України (1917-1921 рр.).
реферат [24,5 K], добавлен 28.10.2010Походження військового діяча Денікіна Антона Івановича. Початок військової служби. Досягнення у Першій світовій війні. Діяльність у добровольчій армії. Вивчення обставин, що змусили генерал-лейтенанта емігрувати до Європи. Організація добровольчої армії.
презентация [2,2 M], добавлен 07.09.2014Об’єднавчі процеси на Апеннінському півострові першої половини ХІХ ст. Національна революція 1848-1849 рр.: здобутки та невдачі боротьби за єдність та незалежність держави. Завершальний етап боротьби за незалежність та об’єднання Італії П’ємонтом.
дипломная работа [1,3 M], добавлен 10.07.2012Загальні відомості щодо революції. Причини перемоги більшовиків у громадянській війні, встановлення польської влади на західноукраїнських землях, поразки української революції. Уроки української революції 1917–1921 рр., використання в подальшій історії.
реферат [17,8 K], добавлен 16.12.2010Причини, характер, рушійні сили визвольної війни під проводом Б. Хмельницького. Етапи національно-визвольної війни. Формування української державності в ході визвольної війни. Російсько-українська міждержавна угода 1654 р.: неоднозначність оцінок.
курсовая работа [80,9 K], добавлен 27.03.2011Формування світогляду А. Бандери. Аналіз громадсько-політичної діяльності видатного представника української суспільно-політичної думки і національно-визвольної боротьби. Ідейний та практичний внесок священика у розвиток українського національного руху.
дипломная работа [7,1 M], добавлен 01.03.20141917-1918 рр. - період української національно-демократичної революції. Українська Центральна Рада (УЦР) під керівництвом М.С. Грушевського. Напрямки політичної програми УЦР, її прорахунки. Політичний курс більшовиків, наслідки політики індустріалізації.
презентация [6,4 M], добавлен 06.01.2014Лютнева революція в Росії та початок державного відродження України. Утворення Центральної Ради та I Універсал. Проголошення Української Народної Республіки. Україна в боротьбі за збереження державної незалежності. Гетьманський переворот, директорія УНР.
реферат [31,4 K], добавлен 25.11.2010Початок та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648р.- березень 1654р.) Українсько-московський договір 1654 р. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.
презентация [1,6 M], добавлен 06.01.2014Боротьба українського народу за незалежність і соборність. Українська Народна республіка в 1917-1919 роках. Боротьба українців в роки Другої світової війни. Українська повстанська армія (УПА) як Збройні сили українського народу. УПА на Вінниччині.
курсовая работа [38,1 K], добавлен 04.01.2011Подробиці боротьби українського народу за свою незалежність на регіональному рівні. Значимість Вінничини для процесу розбудови української державності. Українська Директорія: перші кроки. Пошук моделей державотворення і варіантів зміни політичного курсу.
курсовая работа [104,1 K], добавлен 06.04.2009Характеристика поглядів сучасних польських істориків на причини української Національно-визвольної війни середини XVII ст. Розгляд еволюції підходів та їхнє місце в інтелектуальній традиції. Інтелектуальні зміни в козацькому середовищі, їх трактування.
статья [18,7 K], добавлен 14.08.2017Життєвий шлях Тараса Йосиповича Шухевича, його місце у побудові та організації армії в ОУН. Діяльність Шухевича як провідника й командира національно-визвольної боротьби проти німецьких і російських окупантів. Останній бій і смерть Романа Шухевича.
реферат [23,2 K], добавлен 22.05.2019Процес боротьби українського народу за національну незалежність у 40-50-х роки ХХ століття. Рушійна сила цієї боротьби - Організація українських націоналістів, історичний розвиток якої автор прослідковує до 1956 року.
статья [36,0 K], добавлен 15.07.2007Іван Богун – полковник вінницький, наказний гетьман Визвольної армії. Пилявецька битва. Значимість Богунового прориву. Врятування України від нової затяжної і кривавої громадянської війни рішенням Богуна. Джалалія як полковник, гетьман визвольної армії.
реферат [20,7 K], добавлен 21.10.2012
