Українська автономія в кіно міжвоєнного періоду: спроба регламентації в СРСР

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

Українська автономія в кіно міжвоєнного періоду: спроба регламентації в СРСР

О.В. Сахно

У статті, побудованій на матеріалах архівних джерел, досліджується період діяльності Всеукраїнського фотокіноуправління - організації, яка керувала всією кіногалуззю УСРР протягом 1922-1930-х років. Аналізуються непрості відносини з аналогічною російською республіканською організацією «Совкіно», яка, починаючи із середини 1920-х років, сприймаючи ВУФКУ як свого основного конкурента на союзному ринку, намагалася всіляко послабити українські позиції. Акцентується увага на боротьбі українського керівництва за збереження кіноавтономії наприкінці 1920-х років. Показано чітку централізаторську політику союзного керівництва, направлену на ліквідацію національних республіканських організацій та підпорядкування всієї кі но галузі московському центру.

Ключові слова: ВУФКУ, автономія, «Со в кіно», економічна війна, ліквідація, централізація

The Ukrainian autonomy in the cinema in the interwar period

O. Sakhno

Zaporizhzhia National University

Могилянська академія», 2018. 570 с. Миславський В.Н. Українське кіномистецтво 20-х рр. ХХ ст..: організаційно-творчі трансформації : дис. ... д-ра мистецтвознавства : 17.00.04. Харків, 2018. 469 с., Б. Небесьо Nebesio Bohdan Y. Competition from Ukraine: VUFKU and the Soviet Film Industry in the 1920s. Historical Journal of Film, Radio and Television. 2009. № 29.2. P. 159 - 180., Я. Примаченко Примаченко Я. Діячі літератури та мистецтва в полі зо-ру диктатури. Суспільство і влада в радянській Україні років непу (1921-1928) : колективна монографія в 2 т. Т. 2. Київ : Інститут історії України НАН України, 2015. С. 57 - 134..

Стаття має на меті дослідити автономний період українського радянського кінематографа 1920-х років, який уособлює кіноорганізація ВУФКУ. А також за допомогою архівних джерел простежити суперечливість відносин ВУФКУ з аналогічною російською організацією «Совкі- но»; показати тенденції союзного керівництва, які призвели до централізації усієї радянської кіногалузі та ліквідації національної української автономії в цій сфері на початку 1930-х років; підкреслити чітку позицію українського керівництва у справі відстоювання автономного статусу, яка хоч і не дала позитивних результатів, проте є фактом того, що в процесі централізації партійним керівництвом кіногалузі союзних республік українська сторона не спостерігала за цим бездіяльно, активно йдучи на спротив.

На початку 1920-х років, коли українська радянська кіногалузь лише починала свій розвиток, її стан був не надто втішним. За умов НЕПу та українізації справи поступово вдалося налагодити. Не останню роль у цьому відіграло ВУФКУ, яке було утворене 13 березня 1922 року шляхом реорганізації Всеукраїнського кінокомітету та підпорядковувалося Народному комісаріату освіти УСРР (НКО УСРР). Саме 13 березня 1922 року, на думку французького дослідника Л. Госейка, є «початком національної кінематографічної реорганізації» Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896-1995. Київ : KINO-КОЛО, 2005. С. 21.. Незабаром, у квітні 1922 року вийшов наказ народного комісара внутрішніх справ В. Манцева та народного комісара освіти Г. Гринька про передачу ВУФКУ всіх підприємств фотокінопромисловості, включаючи обладнання, інвентар, майно та активи. Надалі всі підприємства мали підпорядковуватися ВУФКУ та виконувати відповідно надані директиви Циркуляр Наркомосу УСРР про передачу всіх кінемато-.

ВУФКУ, хоч це було нелегко, самотужки спромоглося побудувати напівзруйновану українську кіногалузь фактично з нуля, використовуючи адміністративно-господарський хист у розбудові кіноіндустрії. Перетворення кіногалузі на самоокупну вдалося досягти за рахунок умілої організації прокату картин.

У справах експорту ВУФКУ вдалося досягти результатів не одразу. Із доповідної записки до НКО від жовтня 1928 року, у якій ВУФКУ звітувало про продаж кінопродукції за кордон, дізнаємося, що організація вперше вступила на шлях планового експорту своєї продукції лише влітку 1927 року. «До того справа реалізації картин ВУФКУ за кордоном майже не просувалася через низку причин, зокрема через те, що «Совкіно», працюючи вже певний час за кордоном, виступало як організація всесоюзна, а звідси виникало зрозуміле недовір'я до невідомої тоді за кордоном української кіно-продукції»графів та підприємств фото-кіно-промисловості Всеукра-.

«Совкіно» (Всеросійське фотокінематографічне акціонерне товариство «Радянське кіно»), аналогічна ВУФКУ організація, яка діяла на території РРФСР, була створена на рубежі 19241925 років у результаті третьої спроби реорганізації кіносправи на території РСФРРїнському фото-кіно Управлінню. ЦДАВО України (Центр.. У цьому контексті постійних змін організація кіногалузі в УСРР виглядала набагато стабільнішою. На відміну від ВУФКУ, яке підпорядковувалося НКО, російська організація належала до відання декількох структур, а саме: НКО, Комісаріату зовнішньої торгівлі, Ради національної економіки, Московського і Ленінградського виконавчих комітетів. За статутом «Совкіно» мало виняткове право прокату фільмів як свого, так і чужого виробництва не лише на території РРФСР, а й на території інших республік за їх особливим дозволомдерж. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 166. Такої прокатної преференції більше не мала жодна кіноорганізація СРСР і згодом це призвело до прямого протистояння між «Совкіно» та ВУФКУ зокрема.

Дослідниця Л. Брюховецька зазначає, що «Совкіно» неодноразово видавало стрічки ВУФКУ за російськіОп.2. Спр. 776. Арк. 10.. На користь цього твердження свідчать статті в журналі «Кіно», друкованому органі ВУФКУ, на які вона посилається. Серед фільмів, які за кордоном не фігурували як такі, що вироблені ВУФКУ, були: «Два дні» режисера Г. Стабового (у Нью-Йорку «Совкіно» видало його за свій), «Проданий апетит» режисера М. Охлопкова, «Весна» режисера М. Кауфмана та ін. Протести проти таких дій «Совкіно» публікувалися на сторінках журналу «Кіно». Автор статті «Вельми дивні випадки» іронічно зауважував щодо «Двох днів» Г. Стабового: «Газета «Таґ», як і автор рецензії, знають, очевидячки, за існування на земній кулі Союзної Радянської Республіки, що має офіційну назву УСРР, інакше рецензент не згадував би про «українського пана», що нібито фігурує у фільмові»¹.

Про бойкот картин українського виробництва з боку «Совкіно», про який пише Л. Брюховецька, знаходимо підтвердження і в низці архівних документів. Зокрема в доповіді ревізійної комісії про стан ВУФКУ вказується, що за 1925-1926 роки і перше півріччя 19261927 року до РСФрР не було продано жодної картини власного виробництва, а тільки 4 зарубіжних². У матеріалах, підготованих до Всеукраїнської партійної наради з питань кіно наприкінці 1927 року, зазначається, що блокада ВУФКУ з боку інших радянських кіноорганізацій призводить до того, що виробництво ВУФКУ зазнає серйозних збитків. «Україна становить лише 20 % прокатної території Союзу, отже, наші картини не використовувалися на 80 % союзної території. Тому ВУФКУ, крім безпосередніх збитків від виробництва та надзвичайної дорожнечі картин, примушено було тримати на полицях картини мільйонної вартості замість готівки, що її ВУФКУ могло дати експлуатування своїх картин про всій території Союзу³.

Варто додати, що і після надання ВУФКУ фільмів власного виробництва до прокату іншим кіноорганізаціям, зокрема «Совкіно», дочекатися поки вони дійсно в той прокат потраплять, було вкрай важко. ВУФКУ звітував про це ЦК КП(б)У в 1930 році: «В той час, коли ми вчасно випускаємо на ринок продукцію кіноорганізацій, наша продукція щодо темпу виходу на ринок запізнюється по РСФРР мінімум на пів-року, а то й на рік»⁴. Такі гальмівні дії з боку «Совкіно» призводили до зниження якісної вартості фільмів і завдавали збитків ВУФКУ.

Під час головування у ВУФКУ З. Хелмна (1924-1927 роки), який був наполегливим і принциповим адміністратором, спостерігалося активне відстоювання своєї позиції, яку керівництво ВУФКУ зайняло, коли російські кіноорганізації хотіли продавати свої фільми УСРР дорожче, а фільми ВУФКУ купувати дешевше Брюховецька Л. Перерваний політ. Українське кіно

часів ВУФКУ : спроба реконструкції / Кінематографічні студії. Випуск восьмий. Київ : Вид. дім «Києво-

Могилянська академія», 2018. С. 423.. У своєму дослідженні Л. Брюховецька наводить точку зору керівника ВУФКУ, посилаючись на інтерв'ю, яке той дав виданню «Театральний тиждень» у 1926 році. У ньому З. Хелмно стверджував, що «Совкіно» розглядає ВУФКУ як свого конкурента і прагне поглинути українську кіно- організацію. На той час справи у ВУФКУ йшли добре, чого не можна було сказати про «Совкіно». «Для всіх повинно бути ясно, що робота ВУФКУ у всіх галузях йде вперед, тоді як "Совкіно" не впоралося ні з жодною з поставлених задач. Так як "Совкіно" не вдається з'їсти ВУФКУ, воно прагне діяти шляхом бойкоту. Не купує наших картин, вимагає за свої багато грошей» Брюховецька Л. Перерваний політ. Українське кіно

часів ВУФКУ : спроба реконструкції / Кінематографічні студії. Випуск восьмий. Київ : Вид. дім «Києво-

Могилянська академія», 2018. С. 423.. З. Хелмно вбачав вихід у створенні спеціального комітету, який би регулював ціни на картини радянського виробництва, про що він і сказав в інтерв'ю.

Згадки про цю ідею З. Хелмна містяться ще в одному джерелі. У Центральному державному архіві вищих органів влади України нам вдалося відшукати доповідну записку від ВУФКУ до РНК УСРР Доповідна записка в справі щодо взаємин між ВУФКУ та Совкіно. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.7. Спр. 746., у якій мова йде саме про нерівноправні стосунки із «Совкіно». Документ раніше опублікованим не був, його дані вводяться в науковий обіг вперше. Записка доповнена низкою таблиць, які свідчать на користь того, що українська кі н о о р га ні за ція, зі свого боку, не чинила спротиву на шляху до налагодження співпраці, тоді як «Совкіно» робило все можливе аби ВУФКУ знаходилося у процесі стагнації. Саме через цю незмінну позицію «Совкіно» ситуація їхніх взаємин продовжувала залишатися проблемною, а для ВУФКУ налагодження стосунків із «Совкіно» прирівнювалося до вирішення питання щодо збуту продукції на союзний ринок.

У доповідній записці повідомлялося, що ВУФКУ має 33 нереалізовані картини власного виробництва на суму 1 840 000 карбованців і з них жодна ще не побачила екранів РСФРР, а лише деякі вдалося продати до БСРР, АзСРР та Узбекистану Доповідна записка в справі щодо взаємин між ВУФКУ та Совкіно. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.7. Спр. 746. Арк. 1.. «А між тим, - зазначав З. Хелмно, - картини ВУФКУ з боку якості не нижче і навіть здебільшого значно перевищують кінопродукцію РСФРР та інших радянських республік»¹.

Документ спростовує тезу «Совкіно» щодо відмови ВУФКУ від купівлі радянських фільмів, яка була розповсюджена серед громадськості. Саме тому, як зазначали в «Совкіно», останнє так негативно відносилося до купівлі українських фільмів. З. Хелмно пояснював, що це твердження не витримує критики, доводячи це статистичними даними, де показувалося, що за останні 3 роки (від 1924 до 1927 року) ВУФКУ купило для УСРР 111 картин радянського виробництва, з яких 98 припадає на РСФРР². За той же час РСФРР придбало у ВУФКУ 12 картин старих випусків і ті - до утворення «Совкіно». Тобто, за весь час свого існування «Совкіно» не закупило у ВУФКУ жодного фільму³.

На думку керівництва ВУФКУ, «Совкіно» такими діями вигідно для себе використовувало свій статус монополіста прокату РСФРР (який складав на той час 67 % загальносоюзного, частка ж УСРР не перевищувала 20 %)⁴ і намагалося таким шляхом примусити ВУФКУ на систему спільного перепрокату. Звісно, такий варіант ВУФКУ не влаштовував, адже в такому разі з двох організацій лише одна зацікавлена в якісному прокаті картини - та, яка її виробила. Тому для ВУФКУ це було абсолютно невигідно, враховуючи те, що РСФРР мала монопольні права прокату в окремих республіках. ВУФКУ апелювало до логічних аргументів, наголошуючи на тому, що кожна кіноорганізація буде, перш за все, використовувати власні картини і лише у випадку їх закінчення, пускати в хід чужі. І це була не лише теорія. У документі аргументовано наводився конкретний випадок. «Наприкінці 1925 року ВУФКУ, всупереч своїй принциповій позиції в цій справі, передало до «Совкіно» на спільну експлуатацію 4 картини свого виробництва, а саме: обидві серії "Укразії", "Марійку", "Димовку" і "Лісового звіра". За цілий рік демонстрування цих картин в РСФРР ВУФКУ не тільки не виправдало тієї частини собівартості виробу їх, що становить для РСФРР 67 %, але навіть не повернуло собі вартості копій, фото та рекламного матеріалу. Цей факт яскраво свідчить за те, до яких загрозливих наслідків могла б призвести для української кінопромисловості система спільного прокату, коли б вона продовжувалась і надалі» Доповідна записка в справі щодо взаємин між ВУФКУ та Совкіно. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.7. Спр. 746. Арк. 2..

Керівництво ВУФКУ вважало, що і взаємний обмін не є вигідним для УСРР, і не без підстав. Адже, перш за все, для цього необхідна якісна рівноцінність картин, і кількість їх у «Совкіно» повинна на третину постійно перевищувати наявну кількість картин ВУФКУ. У доповідній записці повідомлялося, що «Совкіно» має 30 картин, тоді як ВУФКУ - 33. «А коли ж ще мати на увазі безупинний зріст українського виробництва і одночасний затриманий темп виробництва РСФРР, що спостерігається за останнього часу, то неможливість взаємного обміну між ВУФКУ та "Совкіно" стане ще більш очевидною», - підсумовував З. Хелмно Доповідна записка в справі щодо взаємин між ВУФКУ та Совкіно. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.7. Спр. 746. Арк. 2а..

Для усунення «ненормальності у взаєминах» та просунення української продукції на союзний ринок ВУФКУ пропонувало зупинитися виключно на взаємній купівлі-продажу картин. А можливий суб'єктивний підхід сторін до питання оцінювання своєї продукції, на думку керівництва ВУФКУ, можна уникнути внаслідок створення при комісаріаті торгівлі комісії, яка б займалася постійним регулюванням цін на радянські картини Доповідна записка в справі щодо взаємин між ВУФКУ та Совкіно. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.7. Спр. 746. Арк. 3.. Така непохитна позиція керівника ВУФКУ З. Хелмна у відстоюванні інтересів українського кіновиробництва не могла позначитися добре на його кар'єрі, тому в 1927 році на посаду голови Правління ВУФКУ було призначено іншу людину, більш зговірливу - О. Шуба.

У матеріалах, підготованих до Всеукраїнської партійної наради наприкінці 1927 року, знаходимо, що схилити ВУФКУ до взаємного обміну картин таки вдалося. У документі сказано, що наразі блокаду ліквідовано й налагоджено нормальні взаємини з усіма радянськими кіноорганізаціями на основі купівлі-продажу. Що ж до ситуації із «Совкіно», то в основу їх взаємовідносин покладено принцип еквівалентного обміну: картини, які залишаються вільними в тій чи іншій стороні, переходять до другої в однобічний прокат. Постанова РНК РСФРР про взаємний перепрокат фільмів була опублікована у травні 1927 року Выписка из протокола № 29 заседания Совета Народ-ных Комиссаров РСФСР от 20-го мая 1927 года. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.6. Спр. 1492. Арк. 10.. У договорі обмін прописувався пропорційно 10:3, тобто за кожні 10 картин «Совкіно» ВУФКУ повинно було передавати 3 своїх Договор. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. ор-ганів влади та упр. України). Ф. 166. Оп.6. Спр. 1492. Арк. 31.. О. Шуб у справах справедливої торгівлі із «Совкіно» не відзначався неухильністю позицій попереднього керівника З. Хелмна.

У цьому контексті важливо підкреслити, що обмін був нерівним. Наведемо статистичні дані: «За однією угодою з "Совкіно" ВУФКУ обміняло 9 картин на 30, такий же обмін 9 картин на 30 зроблено й за другою угодою, при чому за останньою угодою "Совкіно" здало нам в прокат весь запас своїх картин, навіть ті, що перебувають ще у процесі виробництва. "Совкіно" запаси картин вже не має, а у нас після останнього обміну залишилось ще 18 картин та 16 перебуває в процесі виробництва»¹. У цитованому нами документі прямо сказано про довгу боротьбу між двома кіноорганізаціями, яку необхідно замінити співробітництвом і не без допомоги центральних партійних органів Матеріали до Всеукраїнської парт кіно-наради. ЦДАВО України. Ф. 166 Оп.б. Спр. 1489. Арк. 78. Матеріали до Всеукраїнської парт кіно-наради. ЦДАВО України. Ф. 166 Оп.6. Спр. 1489. Арк. 78.. Причому можна впевнено стверджувати, що ВУФКУ було налаштоване на цю співпрацю з самого початку, чого не можна сказати про «Совкіно», яке відверто ігнорувало ці прагнення.

Варто зазначити, що, починаючи з 1927 року, партійне керівництво послідовно вживає заходів з обмеження самостійного функціонування союзних кінооргані за ці й. Поведінка «Совкіно» є лише маленьким віддзеркаленням тієї загрози, яка нависла над усіма національними кіноорганізаціями і над ВУФКУ зокрема. Адже серед усіх союзних республік серйозних успіхів у виробництві фільмів вдалося досягти саме ВУФКУ. Це коштувало значних зусиль, тому легко здаватися у цій боротьбі ні сама організація, ні НКО не збиралися. У 1927 році капітал «Совкіно» оцінювався у 13,4 млн рублів, а капітал ВУФКУ - в 7 млн рублів, у той час як територія, на яку поширювалися повноваження ВУФКУ, була в 3 рази меншою, ніж та, на якій діяло «Совкіно» Nebesio Bohdan Y. Competition from Ukraine: VUFKU and the Soviet Film Industry in the 1920s. Historical Journal of Film, Radio and Television. 2009. № 29.2. P. 166.. Українська та російська кіноорганізації контролювали 91,1 % усього радянського прокату: 69,2 % - «Совкіно», 21,9 % - ВУФКУ Nebesio Bohdan Y. Competition from Ukraine: VUFKU and the Soviet Film Industry in the 1920s. Historical Journal of Film, Radio and Television. 2009. № 29.2. P. 166.. Ці дані свідчать про неабияку успішність та організованість роботи ВУФКУ. Недарма журнал «Советский экран» писав про ВУФКУ як про «найпродуктивнішу організацію на теренах СРСР» Брюховецька Л.І. Кіномистецтво: навч. посіб. для студ.. Звісно, що такі результати не могли лишитися непоміченими «Совкіно». ВУФКУ було справжнім конкурентом, до того ж і незалежним, адже на територію УСРР повноваження «Совкіно» не поширювалися. Така ситуація не могла тривати довгий час.

У ВУФКУ одразу зрозуміли наміри центру підпорядкувати собі союзні кінематографії, тому одразу ж почали чинити опір такій політиці. Дослідниця Я. Примаченко наголошує саме на антиколоніальному характері цього протистояннявищ. навч. закл. Київ : Логос, 2011. С.345..

У грудні 1927 року на Першій Всесоюзній нараді підняли питання вилучення кіно із відання органів народної освіти і передання до Вищої ради народного господарства (ВРНГ) а також утворення єдиного центру, що об'єднуватиме радянську кінематографію. Для національного кіно ці заходи означали втрату автономії. Тож українська делегація разом із білоруською висловилися проти цієї ідеї і ще на кілька років відтягнули це неминуче підпорядкування.

На сторінках журналу «Кіно» у листопаді 1927 року вийшла стаття тогочасного керівника ВУФКУ О. Шуба під назвою «Справи кіно: (до Всесоюзної парт-кіно-наради)». Її автор пояснював свою позицію щодо об'єднання всіх національних кіноорганізацій та їх підпорядкування єдиному керівництву. Такий крок, на думку О. Шуба, був хибним, тому що неодмінно призвів би до гегемонії однієї кіноорганізації над усіма іншими⁷. Незабаром кінопреса опублікувала ще одну статтю О. Шуба «Шкідлива постанова», у якій він характеризував таке рішення наради не інакше як «затирання національного обличчя кіно в кожній окремій радянській республіці»⁸.

Невдовзі після того, у січні 1928 року, ЦК КП(б)У організував Всеукраїнську партійну кінонараду, на якій М. Скрипник виголосив протест проти подібних постанов. Доповідь наркома освіти була надрукована в журналі «Кіно». На тій нараді ним було виголошено кілька тез, які полягали в тому, що в разі передачі кіно до ВРНГ, воно перетвориться виключно у комерційну організацію. «На мою думку, нашій нараді треба з усією рішучістю висловитись проти цієї хибної, невірної і шкідливої лінії»⁹, - такою була його позиція. Апелював нарком освіти до того, що кіно є складовою частиною нової соціалістичної української національної культури. Тому, за його словами, треба стати на захист українського культурного розвитку¹.

Директор Ялтинської кінофабрики С. Орело- вич теж написав нотатку до журналу «Кіно», де він висловлював свої думки з приводу рішень партійної наради при ЦК КП(б)У, яка засуджувала рішення Всесоюзної наради. С. Орелович підкреслював, що кроки до переходу кінопромисловості у відання ВРНГ намітилися задовго до обговорюваної наради. «Тенденція знищення української кінематографії, що вже зараз відог- рає велику ролю в розвиткові української культури і не меншу ролю в розвиткові всієї радянської кінематографії, обережно, але настирливо помічалися як у виступах окремих діячів, так і в статтях деяких російських часописів. Товариш М. Скрипник зауважив ту ж тенденцію і в критиці наших українських фільмів у РСФРР, які іноді зустрічають там, незалежно від своєї якості, далеко не теплу зустріч» Скрипник М. Підсумки і перспективи розвитку україн-ської кінематографії. Доповідь на Всеукраїнській партійній нараді. Кіно. 1928. № 2 (38). С.3. Орелович С. Деякі підсумки кіно наради. Кіно. 1928. №

3. С.1.. За словами С. Орело- вича, нарада одноголосно засудила спроби знищити таку величезну культурно-національну базу українського кіновиробництва.

У контексті цих подій, у березні 1928 року, керівництво ВУФКУ було змінено. На посаду голови Правління замість О. Шуба призначили І. Воробйова, хоч це особливо на вплинуло на становище кі нооргані за ції. ВУФКУ вже під його керівництвом у листі до Президії кінокомітету називало ідею обслуговування різних культурних потреб республік шляхом створення єдиного прокатного центру утопічноюВ Президиум кино-комитета. Копия. ЦДАВО України. Ф. 166. Оп.6. Спр. 8605. Арк. 54.. Такі наміри, на думку ВУФКУ, спричинили б не розвиток національних культур, а їх занепад. РНК УСРР у листі до РНК СРСР просила відхилити проєкт створення організації всесоюзного об'єднання кінематографії В Совет Народных Комиссаров Союза ССР. ЦДАВО Украї-ни. Ф. 166 Оп.6. Спр. 8605. Арк. 47.. ЦК КП(б)У в доповідній записці до ЦК ВКП(б) наголошував, що така дія неодмінно нанесла б колосальні збитки справі культурної розбудови в Україні Докладная записка. ЦДАВО України. Ф. 166 Оп.6. Спр. 8605. Арк. 53., додаючи також, що півтора роки тому західноукраїнські газети «зловтішалися з приводу того, що українська кінематографія буде підкорятися Москві» Докладная записка. ЦДАВО України. Ф. 166 Оп.6. Спр..

У березні 1928 року скликали чергову всесоюзну партійну нараду з кінематографії при ЦК ВКП(б), яка відбувалася з 15 по 21 березня у Москві. Саме її рішення стали де в чому виріша- льними у подальшому розвитку радянського кіно. Мова йшла про посилення партійного керівництва над кіногалуззю, збільшення кількості кадрів, розширення кіномережі та збільшення тиражу фільмів. Різко критикувалося «Совкіно» з його продукцією, яка, згідно із заявами, на 16 % була доброю, а на 84 % - повним непотребом8605. Арк. 53.. Щодо підпорядкування кіно ВРНГ, то делегати національних кіновиробництв знову висловилися проти. Варто наголосити на кількості учасників, яка була доволі масштабною - 200 делегатів. Серед запрошених до президії були: С. Косіор, М. Скрипник, К. Шведчиков, Н. Крупська та ін. Щоправда, як підкреслив виступаючий М. Скрипник, серед цих 200 людей присутніх є тільки 2 режисери та 1 сценарист⁸. Такий вражаюче низький показник представленості на заході всесоюзного масштабу людей, які безпосередньо були причетними до створення фільмів, свідчить про те, що кіно для союзного керівництва було явищем далеко не творчим, а суто політичним. А тому режисери чи сценаристи не мали прерогативи брати участь у вирішенні важливих питань, пов'язаних зі сферою, у якій вони працювали.

У резолюції наради при агітпропі ЦК КП(б)У, опублікованій 1928 року на шпальтах «Кіно», яка була присвячена обговоренню тематичного плану на 1928-1929 роки, чітко окреслюються доцентрові тенденції. Цікавим рішенням наради було доручення ВУФКУ узгодження свого тематичного плану із «Совкіно», щоб попередити виникнення «можливого паралелізму в роботі»⁹. Як виявилося пізніше, так званого «паралелізму» уникнути не вдалося. Для прикладу наведемо ситуацію, яка сталася влітку 1930 року. Київська кінофабрика повідомляла Правління ВУФ- КУ про те, що режисер М. Капчинський виїхав зі знімальною групою в Асканію Нову знімати фільми «Перлина степу» та «Чаплі». У той же час, як виявилося, аналогічні зйомки там зібралося провадити і «Совкіно», а «директор пітомника, який запродав свій сценарій «Совкіно», з дня на день чекаючи приїзду експедиції з Москви, не оказує належної допомоги нашій групі»¹⁰. Директор кінофабрики С. Орелович підкреслював факт звернення до «Совкіно» із запереченням проти зйомок і прохав Правління ВУФКУ вжити заходів задля припинення даної постановки.

Проте дана резолюція не є свідченням того, що на республіканському рівні відсічі спробам централізації були відсутні. Колегія Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції УСРР у червні 1929 року постановила таке: «Беручи на увагу, що в колах РСФСР існують тенденції до об'єднання кіновиробництва окремих республік у всесоюзну кіно-організацію, підлеглу ВРНГ, що такі тенденції не ураховують ролі кінематографії як неодмінної частини в розвитку радянської культури окремих частин СРСР і не відповідають лінії партії в справах нацполітики, висловитися проти організації всесоюзного кіно-тресту та визнати за потрібне, щоб і надалі керування справами кіно належало до НКОсвіти»¹.

Уся ця ситуація викликала занепокоєння керівників українського кіно. Нарком освіти М. Скрипник разом із головою правління ВУФКУ, новопризначеним І. Воробйовим, 5 вересня 1929 року надіслали спільного листа до ЦК КП(б)У, де висловлювали свій протест проти централізації. «Занедбати значення кіна як чинника національно-культурного будівництва, це значить гальмувати справу розвитку національних культур, а розвиток їх засобами всіляких синдикатів підмінить участь широких трудящих мас у цій справі канцелярсько-бюрократичним «плянуванням» та заходами непотрібних і зайвих організаційних надбудов. Адже централізоване будування національних культур виключає, або зменшує, у всякім разі, ініціативу широких мас різних національностей у цій справі. Таким чином, проект синдикування радянського кіна перечить, насамперед, основним принципам будування радянської культури. Господарчий же ефект од такої реформи, коли її уважно розглянути,- ніякий»². Окрім того, М. Скрипник із І. Воробйовим, відстоюючи свою позицію, наводили конкретні приклади стосовно «Совкіно» та його хиб у прокатній політиці. У той час, коли ВУФКУ на території УСРР, за їхніми словами, не зустрічає принципових заперечень з приводу прокатної політики, «Совкіно», обслуговуючи централізованим прокатним апаратом численні республіки РСФРР, викликає великі скарги та невдоволення від цих республік³. «Замість того, щоб переглянути й виправити прокатну політику "Совкіно", висувають проект ще більш централізованого, відірваного від реальних потреб різних республік та їхнього кінематографічного виробництва прокату, що може спричинитися до ще більших схиблень у прокатній роботі радянського кіна. Об'єктивність же у роботі Всесоюзного Синдикату також нічим не гарантована. В той час, коли ВУФКУ й "Совкіно" посідають 90 % всього союзного прокату й 75 % всієї союзної кіно-продукції, вони не матимуть рівних своїй питомій вазі в радянській кінематографії прав на керування політикою Всесоюзного синдикату» ЦК КП/б/У ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2995. Арк.

14.. Таким чином, за словами українського керівництва, така централізація завдала б удару дрібнішим національним республікам, а більші національні кіноорганізації, тобто ВУФКУ і «Совкіно», не матимуть стимулів для свого подальшого розвитку.

ВУФКУ разом із НКО виносили на розгляд ЦК КП(б)У свій план покращення стану в кінематографії. Судячи з листа, він полягав у більшій децентралізації прокатної роботи кіноорга- нізацій, уважному критичному розгляді і перевірці роботи «Совкіно», як організації, яка викликає найбільше скарг та невдоволення з боку громадськості ЦК КП/б/У ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2995. Арк.

15.. ВУФКУ разом із НКО просили ЦК КП(б)У якнайшвидше розглянути це питання та ухвалити щодо нього відповідну постанову. На ці клопотання належної уваги не звернули.

У 1929 році, згідно з постановою РНК СРСР, був утворений Всесоюзний Кінокомітет для регулювання справ кінематографії й фото. Нарком освіти М. Скрипник разом із І. Воробйовим знову звернулися з цього приводу до Політбюро ЦК КП(б)У До Політбюра ЦК КП(б)У. Доповідна записка. ЦДАГО України. Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2995. Арк. 26., підкреслюючи, що функції цього комітету при РНК СРСР повинні бути обмежені лише питаннями, пов'язаними зі сприянням розвиткові кіно, і ні в якому разі комітет не має права втручатися у внутрішні організаційні справи республіканських кіноорганізацій. Натомість, як видно із доповідної записки, склад цього кіно- комітету, затверджений РНК СРСР, не відповідав інтересам національних республік. Із загальної кількості членів комітету, а це була 31 особа, на союзні республіки припадало лише 4 представники, тоді як вся решта - 27 осіб, були представниками РСФРР. Причому, з них 7 осіб - це представники безпосередньо від кінематографічних організацій, а 20 осіб - від політичних, літературних, громадських та інших організацій РСФРР До Політбюра ЦК КП/б/У. Доповідна записка. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2995. Арк. 26.. «Досить навести такий приклад, що від Управлінь мистецтва Наркоматів Освіти Союзних Республік до складу Кіно- Комітету введено лише одного т. Свідерського, який не є (і ні в якому разі не може бути), як формально, так і по-суті, представником від союзних республік, оскільки це є людина, яка провадить вперто певну лінію на підпорядкування російському мистецтву національної культури інших радянських республік. Так само, не зважаючи на те, що українська кінематографія посідає друге місце серед інших кіно-організацій Радянського Союзу, до складу Кіно-Комітету від України введено лише одного представника. Отже, українські літературні, мистецькі, громадські й інші організації цілком позбавлені будь- якої змоги брати участь в роботі цього Комітету»¹. У зв'язку з таким станом речей М. Скрипник звертався до Політбюро ЦК КП(б)У з проханням з'ясувати із ЦК ВКП(б) питання визначення точних функцій комітету та запобігти його втручанню у внутрішні справи республіканських кіноорганізацій. Звісно, серед клопотань було і розширення складу комітету представниками від інших республік.

На сторінках журналу «Кіно», який був голосом ВУФКУ у пресі, заступник голови Правління ВУФКУ З. Сідерський у статті «Штучний синдикат» акцентував увагу громадськості на тому, що кінооргані- зації національних республік є наймогутнішими чинниками, які сприяють національній культурі. «Де-хто на сторінках нашої преси договорився навіть до того, що через утворення синдикату треба прибрати до рук ці «дрібні» національні кіноорганізації, щоб вони економічно залежали від більш міцних. Невже особи, що додумались до цих «цінних» висновків, не розуміють, що кіновиробнича одиниця в національній радянській республіці це не лише підприємство, але й важлива культурна установа?» До Політбюра ЦК КП/б/У. Доповідна записка. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 2995. Арк. 26. Сідерський З Штучний синдикат. Кіно. 1928. № 2. С. 1.. З. Сідерський називав «безумством» руйнування тих досягнень, які досягнуті національними республіками в кіногалузі. «Утворення ж цього штучного синдикату безперечно зведе нанівець ті досягнення, що їх мають національні радянські республіки щодо зростання свого кіномистецтва», - запевняв він Сідерський З Штучний синдикат. Кіно. 1928. № 2. С. 1..

Незважаючи на активний протест, «штучний синдикат» таки утворили. Кремлівська постанова РНКСРСР «Про створення Всесоюзного Об'єднання по кіно-фото-промисловості» була прийнята 13 лютого 1930 року. Згідно з постановою у відання новоутвореного Всесоюзного об'єднання в системі ВрНГ переходили всі організації з виробництва кінокартин, їх прокату та експлуатації Постановление Совета Народных Комиссаров Союза. Тобто, даний документ засвідчує втрату автономії у справах кіно всіх союзних республік. Автономний період ВУФКУ, який тривав з перших днів існування кіноорганізації, закінчився у 1930 році. Також у віданні Ради при Об'єднанніССР «О созданий Общесоюзного Об'единения по кино- відтепер мала перебувати розробка та затвердження планів виробництва картин національної тематики, а також сприяння підготовці національних кадрів для кіно. Тобто, втрачалося право на самовизначення не лише в адміністративних справах, а і в творчих також.

За день до виходу постанови РНКСРСР про утворення Всесоюзного об'єднання, 12 лютого 1930 року, нарком освіти М. Скрипник та керівник ВУФКУ І. Воробйов знову надіслали листа до політбюро ЦК КП(б)У. Вони розуміли, що ніяк не зможуть вплинути на рішення об'єднання кіногалузі, тому закликів цього не робити вже не було. Натомість у документі читаємо таке: «Отже, слід залишити таку форму будівництва кінематографії, яка цілковито забезпечувала б розвиток кіно, як неод'ємної частини культурного і національного будівництва, що є на сьогодні, а саме виробництво й монополію проката в республіканських кіно-організаціях, а всесоюзне планування тематики, особливо по лінії культур фільмів, регулювання прокатом, введення стандартів у технічні засоби виробництва, залишити у віданню Всесоюзного Кіно-комітету при РНК Союзу. З приводу цього просимо П.Б. ухвалити відповідну постанову»фото-промышленности. ЦДАВОУкраїни (Центр. держ. архів.

ЦК КП(б)У в березні 1930 року все ще продовжував протестувати, хоча і у м'якій формі. На користь цього твердження свідчить лист до ЦК ВКП(б) від 16 березня 1930 року, у якому говорилося про те, що постанова політбюро щодо забезпечення національно-культурних інтересів союзних республік, після створення Всесоюзного кінооб'єднання, не дотримується. «Той тип Всесоюзного кінооб'єднання, який намічено, так централізує цю справу, що зовсім забирає у республік цю важливу для них культурну справу», - говориться у листівищ. органів влади та упр. України). Ф. 166. Оп.6. Спр. 8605. Арк. 77.. Тому, за словами ЦК КП(б)У, з таким станом речей він змиритися не може, наголошуючи, що виступати проти повної централізації у питаннях виробництва кіно та апаратури не доводиться, чого не можна сказати про повну ліквідацію республіканських організацій. Тут висловлювався цілковитий протест. ЦК КП(б)У апелював до того, що виробництво картин не є простим процесом, адже у ньому задіяні різного типу люди, починаючи від режисерів з акторами і закінчуючи письменниками та критиками. Як відомо, одним із найбільших досягнень у проведенні національної політики є підготовка цих кадрів, у якій ВУФКУ зіграло величезну роль. «Тепер це все очевидно думають робити в Москві. Звісно, Москва від цього нічого не втратить, але національні республіки втратять дуже багато»¹. ЦК КП(б)У пропонував ЦК ВКП(б) залишити ВУФКУ в незмінному вигляді, як організацію з виробництва фільмів, регулювання та експлуатації сітки кінотеатрів із повним підпорядкуванням новоутвореній об'єднаній організації в Москві. «Ми не можемо собі уявити, як це кіно-об'єднання буде вести роботу будівництва кіно із Москви, без нас. Нам здається, що централізація заходить до безглуздості далеко. Так не повинно бути.Інтереси виробництва картин, на нашу думку, не вимагають повної ліквідації республіканських кіно- організацій. Забезпечення інтересів культурного розвитку національних республік є дуже важливою умовою розвитку кіно»². ЦК КП(б)У також прохало ЦК ВКП(б) запитати думку з цього приводу у партійних органів інших республік.

Аналогічні тези знаходимо в проєкті статуту, який надала УСРР, пропонуючи залишити у віданні кіноорганізацій союзних республік: виробництво фільмів, підготовку кадрів для виробництва, монополію прокату, організацію та управління кіносіткою, експлуатацію кінотеатрів, художньо-ідеологічне керівництво кіновиробництвом. Натомість Всесоюзному об'єднанню передати такі повноваження: планування і технічне керівництво виробництвом, планування та реалізація будівництв через кі- ноорганізації союзних республік, забезпечення сировиною та матеріально-технічною базою, експортно-імпортні операції, керівництво підготовкою кадрів та їх розподіл³. Зрозуміло, що такий проєкт не міг бути реалізований, адже в такому разі Всесоюзне об'єднання було б обслуговуючою організацією національних республік, що ніяк не входило до планів союзного партійного керівництва, націленого на жорстку централізацію кіногалузі.

Правління «Союзкіно» 6 червня 1930 року в телеграмі до ВУФКУ повідомляло про те, що ВУФКУ має видати наказ про припинення самостійного існування кіноорганізації та її передачу до складу «Союзкіно» як тресту з виробництва, експлуатації та прокату фільмів «Українкіно» Председателю Правления Всеукраинского фото-кино управления ВУФКУ. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 1238. Оп.1. Спр. 199. Арк. 700..

Справа з прокатом не одразу була вирішена, формально ще деякий час республіки могли здійснювати прокатні операції. Згідно з постановою Ради праці та оборони (РПО) від 11 травня 1930 року Постановление Совета труда и обороны. Основные по-ложения Устава Общесоюзного об''единения кино-фотопромышленности. Копия. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 166. Оп.6. Спр. 8605. Арк. 92., прокат фільмів на територіях УСРР, БСРР, ЗСФРР та Середньої Азії повинен був здійснюватися через відповідні кінотрести загальносоюзного значення, які входять в Об'єднання. Отже, прокатні операції відтепер замість окремих союзних республік мали право здійснювати загальносоюзні організації, об'єднані «Союзкіно» при ВРНГ СРСР. За кіно- трестом загальносоюзного значення на території УСРР, окрім функцій прокату та експлуатації фільмів, були збережені виробничі функції та підпорядковані Київська та Одеська кінофабрики Постановление Совета труда и обороны. Основные по-ложения Устава Общесоюзного об''единения кино-фотопромышленности. Копия. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів влади та упр. України). Ф. 166. Оп.6. Спр. 8605. Арк. 92.. Усі інші державні кінофабрики ввійшли безпосередньо до складу Об'єднання Доповідна записка до ЦК КПбУ. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 5306. Арк. 15..

У серпні 1930 року ВРНГ звернулася до РНК СРСР з проханням винести необхідну постанову щодо прокату. ВРНГ наголошувало на тому, що державну монополію прокату тепер треба закріпити за Союзом, а здійснення її передати об'єднанню «Союзкіно». Така плутанина, на думку ВРНГ, неодмінно призвела б до ускладнень між «Союзкіно» як фактичним організатором прокатних операцій та окремими республіками як носіями формального права прокатної монополії В Совет Народных Комиссаров С.С.С.Р. По вопросу в из-дании союзного закона по монополии кино-проката. Ко-пия. ЦДАВО України (Центр. держ. архів вищ. органів вла-ди та упр. України). Ф. 166. Оп.6. Спр. 8600. Арк. 133..

Діяльність «Союзкіно» не вирізнялася виваженістю та була погано організованою. У зв'язку з тим, що найменші дрібниці треба було узгоджувати та затверджувати в Москві, це значно гальмувало кінопроцес. Дослідниця О. Кузюк зазначає, що «Союзкіно» фізично не справлялося із вирішенням усіх питань, які воно на себе перебрало. Серед причин цього вона виокремила такі: низький рівень кваліфікова- ності деяких працівників всесоюзного об'єднання, бюрократизацію його апарату, відсутність досвіду у вирішенні різнопланових завдань з відмінними національними рисами ¹.

Як республіканський керуючий орган в листопаді 1930 року на базі ВУФКУ створили український трест кінопромисловості «Україн-фільм», який підпорядковувався безпосередньо вже «Союзкіно». Поява «Союзкіно» була прямим порушенням Конституції СРСР 1924 року, яка гарантувала повну самостійність у культурному плані. Тому не дивним є те, що відносини між українським трестом і всесоюзним об'єднанням були далеко не простими. З листа секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора до ЦК ВКП(б)² відомо, що «Союзкіно» без узгодження і навіть попереднього сповіщення українських республіканських органів вилучило із відання «Українфільму» механічні заводи в Одесі, фотофабрики в Києві, Харківську фабрику кінохроніки, підпорядкувавши ці підприємства своєму керівництву. Також спеціальною постановою «Союзкіно» заборонило «Українфільму» мати будь-які стосунки з українськими організаціями щодо виробництва техфільмів, передавши цю справу утвореному всесоюзному тресту «Техфільм». На фабриках «Українфільму», таким чином, лишилося лише часткове виробництво техфільмів без втручання до їх тематики.

У доповідній записці до ЦК КП(б)У голова тресту «Українфільм» П. Косячний сповіщав про телеграму «Союзкіно», у якій говорилося, що з 23 січня 1932 року трест «Українфільм» розділяється на 2 - трест виробництва фільмів і трест кінофікації, причому керівників цих трестів було призначено без погодження із ЦК КП(б)У³. Окрім цього усі сценарії після затвердження їх республіканськими органами мали розглядатися і «Союзкіно», що значно гальмувало процеси виробництва. Трестам було заборонено демонструвати на екранах без дозволу «Союзкіно» вироблену ними кінопродукцію, затверджену республіканськими органами. Внаслідок цього десятки фільмів просто лежали на полицях. За даними ЦК КП(б)У станом на 11 квітня 1932 року нараховувалася 41 така картина⁴. «Українфільм» неодноразово в телеграмах до «Союзкіно» звертав увагу на ситуацію з кінострічками, які не поспішали демонструвати, прохаючи пришвидшитися у цьому напрямі. В одній із таких телеграм мова йшла про 36 фільмів Союзкино. / Сектор Произв. фильм. /. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 6458. Арк. 200-201., процес показу яких гальмувався «Союзкіно».

ЦК КП(б)У скаржилося, що «Союзкіно» ухиляється від остаточного рішення випускати художні звукові фільми на українській та російській мовах, а також виробляє неграмотні гасла українською мовою, присвячені посівній кампанії і демонструє їх в Україні Центральному комитету ВКП/б/. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 5306. Арк. 7.. За повідомленням «Українфільму» в 1932 році «Союзкіно» заборонило режисерові О. Довженку знімати фільм, присвячений комсомолу і передало цю тему режисеру московської кінофабрики Доповідна записка до ЦК КПбУ. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 5306. Арк. 17.. Отже, забюрократизована централізаторська політика «Союзкіно» не давала нормально працювати українському кінотресту, постійно створюючи перешкоди. І хоча, як зазначає О. Кузюк, у статуті «Українфільму» прописувалося, що трест має право керувати кінофотопромисловістю УСРР і є самостійною господарською установою з підпорядкуванням РНК СРСР, це було нічим іншим як широкими задекларованими правами, які так і не були реалізовані через підпорядкованість «Союзкіно» Кузюк О.М. Управління українським кінематографом у 1930-х роках. Гілея:науковий вісник. Київ.,2011.-№ 48. С. 160.. У той же час ЦК ВКП(б) декларував постанови, які ухвалювали надання більшої ініціативи республіканським кінотрестам. Тож голова «Українфільму» П. Косячний намагався ними скористатися, прохаючи ЦК КП(б)У затвердити в Україні об'єднання кінематографії з функціями виробництва і кінофікації з підпорядкуванням в оперативній роботі безпосередньо українським органам, задля уникнення гальмівних процесів. При цьому ніхто не оскаржував підпорядкування «Союзкіно» в загальному союзному плануванні Доповідна записка до ЦК КПбУ. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 5306. Арк. 17.. Відтак, ЦК КП(б)У, у свою чергу, безрезультатно намагався донести цю тезу до ЦК ВКП(б) Центральному комитету ВКП/б/. ЦДАГО України (Центр. держ. архів гром. об'єднань України). Ф. 1. Оп. 20. Спр. 5306. Арк. 8..