Богдан Хмельницький як державний діяч

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького

Кафедра міжнародних відносин, історії та філософії

РЕФЕРАТ

Богдан Хмельницький як державний діяч

Студент Томенко Максим Русланович

Науковий керівник - Юрій Миколайович Михайлюк

Черкаси 2021р.

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Молоді літа Богдана Хмельницького

Розділ 2. Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького

Розділ 3. Державотворча діяльність Богдана Хмельницького

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Додатки

ВСТУП

В історії України постать Богдана Зиновія Хмельницького невід'ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов'язане становлення Української держави, формування української нації.

Історія підняла на своїх хвилях українського гетьмана насамперед тому, що він утілив прогресивні вимоги свого часу в історичній обстановці тогочасної України. На цьому історичному діячеві зійшлися прагнення, зусилля, інтереси всього українського суспільства XVII ст. Саме він зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. Саме на народні маси, козацькі низи спирався Хмельницький у здійсненні своєї мети -- визволення українського народу від поневолення, утвердження Української держави.

До того часу, коли на історичну арену вийшов Богдан Хмельницький, українські землі знемагали під владою магнатів і шляхти Речі Посполитої -- держави, що 1569 році об'єднала Польське королівство й Велике князівство Литовське. Захоплена жадобою наживи, польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити її людей. У колонізації України, окатоличенні українців бачила вона свій шлях до цього. Злочини шляхти проти українського народу були страшними.

Таким було, життя в Україні. І не міг народ терпіти наруги, піднімався проти гнобителів. В Україні постійно вибухали повстання, які переростали у національно-визвольні війни, очолювані кращими представниками народу. Саме з козацтвом народ пов'язував свою надію на краще майбутнє, на волю. Вони були взірцем бойової дружби, товариської вірності, воїнської честі й гідності. До козацької верстви належав і Богдан Хмельницький. Саме він, згодом очоливши бунт Війська Запорізького проти Речі Посполитої, став символом українських державницьких прагнень нової доби. Адже без огляду на те, якими мотивами керувався Хмельницький у момент вибуху повстання, наступні покоління українських незалежницьких діячів бачили в цих подіях спробу відродження української державної традиції.

У даній роботі розглянуто історичну постать Богдана Хмельницького, як талановитого полководця та державного діяча, адже саме з ним пов'язане становлення Української держави, формування української нації.

РОЗДІЛ 1. Молоді літа Богдана Хмельницького

Народився Богдан Зиновій 27 грудня 1595 р. в Чигирині в українській шляхетській родині. Його батько, Михайло, прибув до міста як представник польського магната Івана Даниловича. Старший Хмельницький служив тут осадчим, тобто засновником нових поселень. Згодом дослужився до підстарости і став чигиринським сотником. За старанну службу Іван Данилович у 1616 р. наділив його пущею на правому березі р. Тясмин неподалік Чигирина, де Михайло Хмельницький заклав хутір Суботів (див. Додаток 1).

Богдан почав освоювати науку вдома, продовживши її в одній з парафіальних шкіл Києва. Коли у 1608 р. канцлер Станіслав Жолкевський заснував у Львові латинську школу -- Єзуїтську Колегію, він запропонував Михайлу Хмельницькому, який служив колись у нього, віддати до колегії сина. Майже 5 років провчився Богдан у Львові.

Після закінчення навчання повернувся в Чигирин. Освічений, вправний у військовій справі юнак не міг бути осторонь подій, що творилися навколо. А події ці були дійсно історичними. Після придушення у 1596 р. повстання Северина Наливайка козацькі нетяги не втихомирилися, а почали нові виступи, основою яких стала відмова виконання повинностей, повернення на Запоріжжя. Все це знаходило відгук в душі Богдана, зароджуючи зерна справедливості й жалю до свого народу. Не полишала його в спокої і слава запорожців, що ходили походами по Чорному морю, повертаючись звідтіля сповненими багатств та вдячності людей, яких визволяли з неволі.[5]

Їхнім проводирем був славний Петро Конашевич-Сагайдачний. Не раз бував він у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького. Відзначав і його освіченого сина. І, може, тому, коли довелося Сагайдачному йти у 1618 р. на Москву, взяв він із собою Богдана. Є згадки, що виявив Богдан себе у цьому поході хоробрим і вправним воїном. І навіть у скрутну хвилину врятував королевича Владислава. З того часу і запам'ятав королевич козацького сина і приязно ставився до нього аж до своєї смерті.[4]

Після повернення на Україну Богдан Хмельницький служить у кінній сотні батька й разом з ним у 1620 р. бере участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю поліг Михайло Хмельницький, а його син потрапив у турецький полон. У 1622 р. стараннями козаків, побратимів старого Хмеля, Богдана було викуплено з неволі. Він повернувся додому і знову став на козацьку службу в Чигиринський полк. Після повернення сина з полону мати, Анастасія Федорівна, скоро вийшла заміж за королівського жовніра Василя Ставицького і поїхала з ним у Білорусь. Богдан залишився єдиновласним господарем хутора і доклав чимало сил до його подальшого впорядкування. А після того як у 1625 р. одружився з Ганною Сомкiвною, сестрою свого старого друга Якима Сомка, почав будувати нову оселю з муром. Та, очевидно, спокійне життя господаря було не для нього. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали запорозькому козацтву в нагоді. Хмельницький бере участь, а потім і сам очолює морські походи, відбиття навали кримчаків. Це підносить його авторитет серед козацтва, допомагає зайняти високі пости. І коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань, які очолили 1630 р. Тарас Федорович, а 1637-го й 1638 рр. Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького поставлено військовим писарем, а згодом чигиринським сотником. У цих повстаннях він бере саму активну участь. [1]

РОЗДІЛ 2. Життя та політична діяльність Богдана Хмельницького

Коли Богдан Хмельницький вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об'єднала Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабували, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри. Новатором Хмельницький виступив і в організації козацького війська, в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління в ній. Як визначний політик, він немало сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Очевидно, ніхто ні до, ні після нього не вмів так майстерно використовувати суперечності між Туреччиною, Кримом та Польщею, між Польщею і Трансільванією та іншими країнами.

Таким у ті тяжкі часи було життя в Україні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов'язував свої сподівання на краще майбутнє.

Хмельницький як писар Війська Запорозького бере участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Так виростав і формувався майбутній гетьман козацького війська. А поки що доля відкрила перед ним ще о цікаву сторінку. Очевидно, її можна було б почати з депеші, яку надіслав 21 вересня 1644 р. кардиналові Мазаріні до Парижа французький посол при польському королі граф де Брежі: «Цими днями у Варшаві був один із старшин козацької нації, полковник Хмельницький, про якого я мав честь писати вашій еміненції. Він був у мене, я мав з ним дві розмови. Це людина освічена, розумна, сильна у латинській мові. Що стосується служби козаків у його величності то якщо війни з турками не буде, Хмельницький готовий допомогти мені в цій справі». І не лише допоміг, а сам був у чолі загону козаків разом з Іваном Сірком взяв активну участь у війні на боці Франції з Іспанією.[3]

Після повернення він дізнається про те, що чигиринський староста О. Конецпольський заявив свої права на Суботів і у відсутність Богдана тероризував сім'ю -- наїжджав на хутір, громив його. Забив найменшого сина. Інших -- найстаршого Тимоша та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того смертельно захворіла і скоро померла. Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не міг йому зарадити. «Так вони відносяться не тільки до мене,-- говорив він однодумцям,-- так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками... Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів...»[2]

То був зойк народний. І коли Богдан Хмельницький кинув заклик: «З'єднаймося, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!» -- його підтримали. Разом з сином Тимофієм і найближчими товаришами він у грудні 1647 р. подався на Запорожжя. І саме звідси, з споконвічної козацької праматері почав організовувати повстання. Тут 19 квітня 1648 р. його було обрано гетьманом, звідси він звернувся до народу із закликом до боротьби проти панства.

Будучи стратегом і дипломатом, Хмельницький перед цим уклав угоду з кримським ханом, який пообіцяв допомогу. З цього часу протягом всієї Визвольної війни татари будуть союзниками Хмельницького--зрадливими, непевними, які принесуть немало горя й біди, але союзниками, без яких обійтись було неможливо хоча б тому, щоб не стали вони союзниками інших і не вдарили у спину. [6]

Хмельницький розумів, що для успіху повстання необхідна підтримка із зовні. Відтак він дедалі більше уваги звертав на зовнішню політику. Першу свою дипломатичну перемогу гетьман здобув, залучивши до союзу з козаками кримських татар. Але цей союз виявився ненадійним. До того ж він не розв'язав ключової для Богдана Хмельницького проблеми взаємин між Україною та Річчю Посполитою. Спочатку гетьман ще не був готовий до цілковитого розриву. Метою його стосунків із Річчю Посполитою, гнучким представником якої був великий православний магнат Адам Кисіль, полягала в тому, щоб здобути автономію для українського козацтва шляхом перетворення його на окремий і рівноправний стан Речі Посполитої. Але вперта нехіть шляхти визнати колишніх підданих рівними собі в політичному відношенні виключала можливість досягти цієї мети.[6]

Вже на початку травня повстанське військо під Жовтими Водами і Корсунем вщент розгромило коронну армію, очолювану гетьманами М. Потоцьким і М. Калиновським,-- головні сили польського війська в Україні.

Ці перші перемоги засвідчили не лише полководницький талант Богдана Хмельницького і енергію, з якою він вів підготовку повстання, а й те, що для Визвольної війни був готовий грунт: вся козацько-селянська Україна сприйняла якого заклик як давно очікуваний і бажаний. І гетьман Потоцький був правий, коли писав королю перед повстанням про те, що Хмельницький і йога сподвижники були, по суті, «у змові зі всіма козацькими полками і зі всією Україною». Жовтоводська і Корсунська перемоги Хмельницького стали поштовхом до всенародного повстання, яке охопило невдовзі всю Україну. Уже в цих перших битвах були поряд з ним його побратими, з якими і у майбутньому досягав перемог. Це і Максим Кривоніс, і Данило Нечай, і Іван Богун, і Іван Ганжа, і Михайло Крнчевський, і інші його соратники. З ними були виграні битви і під Пилявцями (1648), і під Зборовом (1649), і під Батогом (16, 52), і під Жванцем (1653).

І, незважаючи на програну через ханську зраду битву під Берестечком (1651), Хмельницький виявив себе справжнім полководцем і знавцем військової справи. Головною його стратегічною рисою була рішучість наступальних дії з Метою розгрома ворога по частинах у відкритому бою. Хмельницький виступив як новатор і носій передових ідей У воєнному мистецтві, його знамениті засади, демонстративні атаки, удавані відступи та інші тактичні прийоми далися взнаки не одному польсько-шляхетському воєначальникові.[8]

Що ж до проведення внутрішньої політики, то, незважаючи на його намагання дещо ослабити гострі соціальні суперечності в країні та збільшити козацький реєстр, Хмльницький, одначе, рішуче придушував всілякі спроби протесту народних мас виступити проти гетьманської адміністрації і козацької старшини, відстоював права церкви, наділяв земельними маєтностями монастирі, зобов'язував селян виконувати феодальні повинності тощо.

Говорячи про велич діянь Хмельницького, ми не можемо не згадати таку історичну подію, як Переяславська рада 1654 р., що урочисто підтвердила рішення Земського собору у Москві від 1 жовтня 1653 р. про приєднання України до Росії.[9]

РОЗДІЛ 3. Державотворча діяльність Богдана Хмельницького

хмельницький українська державність

Вже на початковому етапі Визвольної війни Богдан Хмельницький прагнув не тільки задовольнити інтереси верхівки козацького стану, а й добитися широкої автономії для “козацьких областей”. Але виявлені дослідниками джерела не дають твердої впевненості, що вже в перші місяці боротьби гетьман висунув чітку програму визволення з-під польського гніту всіх етнічно українських земель та їхнього об'єднання в межах однієї держави. Все це, звісно, вимагало часу й певного досвіду.

У 1648 році він створив гетьманське правління, поділив Україну на шістнадцять полків, на чолі яких наставив полковників. Чигирин став головною резиденцією Хмельницького. Це було початком державності, яка складалася на Україні. [5]

До 1649 року багато міст України отримали права самоврядування, інші користувалися магдебурзьким правом. Взявши до уваги ці міста й містечка, села та хутори, Богдан Хмельницький впровадив у відповідності з ними воєнне влаштування козаків. Ще раніше, він поділив їх на полки, сотні, курені. Всі вони були пов'язані відповідним правлінням. Його вершиною, центральним правлінням стала генеральна військова канцелярія, яка складалися з гетьмана, обозного (начальника артилерії і табірного лаштунку), осавула, писаря (державного секретаря) і хорунжого (головного прапороносця).

Територію, що відійшла за Зборівським договором до України, Хмельницький поділив на шістнадцять полків. Почалося складання козацького реєстру. З сорока тисяч його було розширено до п'ятдесяти, а поза тим додатково сформовано ще двадцятитисячний резервний корпус козаків під керівництвом Тимоша Хмельницького.

Багато уваги він приділяв міжнародним справам, вів дипломатичні переговори з польськими комісарами, при відправленні послів Богдан Хмельницький вручив їм мирні статті, у яких вимагав: знищення на Україні унії, допущення київського митрополита в сенат, заборону відновлення діяльності костьолів, призначення на посади в межах України виключно осіб, які сповідують грецьку релігію, повернення Запорозькому Війську вольностей, підкорення козацького гетьмана безпосередньо самому королю та ін.

Як показали події 1654 -- 1657 років, Хмельницький самостійно проводив не лише внутрішню, а й зовнішню політику, діючи часто всупереч царському уряду.[4]

Богдан Хмельницький, дбаючи про інтереси козацтва, пішов шляхом розвитку тих зародків національної державності, які почали формуватися на Запорожжі та на півдні Київського воєводства з другої половини ХVІ ст. Так на політичній карті Європи з'явилася Українська козацька республіка з яскраво вираженими демократичними рисами політичного устрою та соціально-економічних відносин.[4]

В руках Хмельницького зосереджувалася вища виконавча і судова влада, керівництво адміністрацією й збройними силами. Самовладно й незалежно вів себе гетьман, репрезентуючи Україну на міжнародної арені. Сам Богдан Хмельницький прямо заявляв, що він є “єдиновладець і самодержець руський”. Таким чином, гетьман утверджується як вища посадова особа України.

ВИСНОВКИ

Ім'я великого сина українського народу Богдан Хмельницький завжди було для українців символом боротьби за волю, людську гідність, за соціальне й національне визволення України. Його діяльність мала надзвичайно важливе значення для історичної долі сучасного українського народу.

Важко переоцінити роль гетьмана у становленні Української державності. Здобуті Богданом Хмельницьким перемоги, а також його гнучкі й далекоглядні політичні заходи створювали сприятливі умови для розвитку національно-визвольної та антифеодальної боротьби народу України. Незважаючи на деякі суперечності у діях, певні тактичні прорахунки, Богдан Хмельницький зробив максимум того, на що можна було сподіватися конкретно-історичних умовах середини ХVІІ ст. -- добився автономії для української державності, залишивши тим самим собі шанси в подальшій боротьбі за незалежність України.

В особі Богдана Хмельницького український народ дістав такого вождя, який, як ніхто інший, розумів його потреби і бачив мету своєї діяльності у їх здійсненні. І саме на народні маси, козацтво спирався він у боротьбі за визволення українського народу від поневолення, за утвердження української держави.

Високі громадянські ідеали, в ім'я яких невтомно боровся з ворогами свого народу Богдан, благородна мета висвітила йому історичний шлях у віки.

На мою думку, ми повинні пам'ятати героїв, яку боролися за українську незалежність. Богдан Хмельницький зробив величезний внесок у відновлення української незалежності. Він є визначною постаттю історії нашої держави, яка подає приклад нашому поколінню.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Грушевський М. С. Про батька козацького Богдана Хмельницького. - Дніпропетровськ: Січ, 1993. - 55 с.

2. Костомаров М. І. Богдан Хмельницький: Іст. Нарис: Для серед. Та ст. шк. Віку / [Упоряд. І передм. В. О. Замлинського]; Худож. Л. А. Кацнельсон. - К.: Веселка, 1992. - 93 с.

3. Історичні постаті України: Іст нариси: Зб. /Упоряд. Та авт. вст. Ст. О. В. Болдирєв. - Одеса: Маяк, 1993. - 384 с.

4. Гнат Хоткевич. Богдан Хмельницький, гетьман України. (Передрук з "Альбома історичних портретів. - [Львів, 1909-1910]). -Друкарня Уділова. Львів.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. Соціально-політичний портрет. К., Либідь, 1995.

6. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. К., Варта, 1994.

7. Замлинский В.А. Богдан Хмельницкий. М., 1989.

8. Апанович О.М. Розповіді про запорізьких козаків. К., 1991.

9. Апанович О.М. Гетьмани України і кощові отамани Запорізької Січі. К. 1993.

ДОДАТОК 1

У 1616 році польський магнат Ян Данилович подарував чигиринському підстарості Михайлу Хмелю село Суботів. Хмель не гаючи часу побудував там дерев'яну Михайлівську церкву, а також свою садибу, добудову якої вже завершив його син Богдан. Маєток Богдана складався з хазяйського дому та підсобних приміщень. Воно було захищене двома рядами частоколу, декількома баштами та валом.

Село розташувалося на правому березі р.Тясьмин за десять км. від міста Чигирин і є історично-архітектурним заповідником.

Праворуч неквапливо тече річка Тясмин, ліворуч розкинулися луги, а далі - порослі лісом горби. Таким можна побачити село при в'їзді зі сторони річки: колодязь з "журавлем", українські хатини та Ільїнськая церква на горбі.

На центральній площі села встановлений пам'ятник Богдану Хмельницькому.

Звідси можна потрапити до основних історичних пам'яток села Суботів: до Ільїнськой церкви та «Трьом колодязям».

ДОДАТОК 2

Богдан Хмельницький з полками(позначені булавами). Малюнок 18 століття

ДОДАТОК 3

Підпис Хмельницького: «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, його королівської милості, рука власна.»

Підпис Хмельницького: «Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, вашого царського величества»

Размещено на Allbest.ru