Діяльність київських князів Олега та Ігоря в оцінці Л. Войтовича

Размещено на http://www.allbest.ru

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

Історичний факультет

Кафедра історії України

Реферат на тему:

Діяльність київських князів Олега та Ігоря в оцінці Л. Войтовича

Студентки групи Ist-P2b21

Моспан Надії Володимирівної

Кам'янець-Подільський 2021

ЗМІСТ

• ВСТУП
• РОЗДІЛ 1. ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ОЛЕГА.ОЦІНКА Л. ВОЙТОВИЧА
• 1.1 Походження Олега
• 1.2 Період князювання
• 1.3 Таємниці смерті Олега
• РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ІГОРЯ ОЦІНКА Л. ВОЙТОВИЧА
• 2.1 Таємниці походження Ігоря Рюриковича
• 2.2 Період правління
• ВИСНОВКИ
• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

• ВСТУП
• князь олег ігор історіографія
• Актуальність теми: Л.В. Войтович вважав актуальною і важливою темою розв'язання проблеми місця й ролі князя Олега та Ігоря Рюриковича в історії Русі, яка залишається важливою в сучасній українській історіографії.
• Переселення далі на південь, ближче до Константинополя, було для заповзятливих варягів лише справою часу. У 862 р. два варязькі ватажки Аскольд і Дір, лишивши дружину свого князя Рюрика в Новгороді, попливли із загонами своїх воїнів униз Дніпром. Оцінивши прекрасне розташування Києва на високому березі річки, вони оволоділи містом, а на полян, що населяли його околиці, наклали данину. бо у 860 р. наважилися разом із підвладними їм полянами напасти на Константинополь. Незабаром вісті про їхні успіхи дійшли до Новгорода. І хоч Рюрик уже помер, а його син Ігор (по-скандинавському Інгвар) був ще замолодим, щоб стати на чолі дружини, Олег, що був регентом (опікуном), доки Ігор не досягне повноліття, зібрав дружину з варягів, словўян та фіннів, узяв із собою Ігоря й поплив до Києва. На шляху до Києва Олег підкорив Смоленськ і Любеч. Хитрощами він виманив за мури міста Аскольда й Діра і, звинувативши їх в узурпації влади, вбив. У 882 р. Олег оселився в Києві, проголосивши його «матірўю міст руських».
• Мета дослідження: Серед історичних постатей Київської Русі, вагоме місце належить саме таємничій постаті князя Олега, якого вважають першим хто почав об'єднання східнослов'янських племен в єдину державу - Київська Русь , та нащадка Рюриковичів -князя Ігоря. В дослідженні діяльності якого, брала участь доволі велика кількість істориків. Саме дослідження Л.Войтовича чітко підсумовують діяльність князів і її межі.
• Об'єкт дослідження - праці Л.Войтовича.
• Предмет дослідження - діяльність київських князів Олега та Ігоря у працях Л.Войтовича.
• Методи дослідження. Для досягнення мети застосовувались загальнонаукові методи теоретичного дослідження: аналіз, порівняння, узагальнення.

• РОЗДІЛ 1 ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ОЛЕГА.ОЦІНКА Л.ВОЙТОВИЧА
• 1.1 Походження Олега
• Можемо зазначити, що Л.Войтович, відносить Олега(саме зі скандинавським походженням, тобто Хельді)до князів, хоча, суперечки на рахунок цього є, а деякі з дослідників пробують виставити його слов'янським чи тюркським. Саме А.Ляшенко (1871-1931) є однодумцем Л.Войтовича, саме він першим висловив здогад, що Віщий це переклад скандинавського імені Олега, як відбиття імені Хельді у слов'янському суспільстві. А от М. Грушевський навіть припускав, що Олег міг правити Києвом до Аскольдової доби, тобто до 860 року. Існує також версія тмутараканського походження Олега. О. Лебедєв припустив, що родичами Рюрика могли бути представники місцевої аристократії (10, с. 245). Проте етимологія імені Олег виникла зі Скандинавії. Тому серйозних суперечок, які могли б похитнути літописну версію, немає. Існує ще одна версія, що Олег може бути одним із шведських лідерів, союзників Рюрика, а саме братом його дружини, що й зміцнило його позиції. Варто зазначити після смерті Рюрика він став регентом ймовірно свого племінника, а потім фактично узурпував владу і скинув Ігоря.
• 1.2 Період князювання
• Можемо зазначити, що для Л.Войтовича поліси Олега здаються типовими для конунгів- вікінгів. Багатство князю приносила торгівля, її занепад на сході і занепад Волго-Балтійського шляху поставили під загрозу процвітання Славії. Лише комплексний обмін північними товарами та реекспорт східних товарів може гарантувати процвітання самої Ладоги та виживання жителів району, оскільки місцевих продовольчих ресурсів мало, а гроші необхідні для їх купівлі. Олег став займати ключову позицію на шляху з варягів у греки в IX столітті. Перекинув стародавній Волго-Балтійський шлях, де головні пункти цієї дороги контролює Куявія, а його князь носить претензійний ханський титул.
• Войтович, опрацювавши останні дослідження, зазначив, що київський князь Аскольд був активним і могутнім правителем. Проте деякі деякі вельможі були проти християнства, яке він почав запроваджувати. Як говорив Іоакимів літопис, «Олег бе муж мудрый воин храбрый , слышала от киевлян жалобы на Оскольда..». Іншими словами, налагодивши зв'язок з Олегом, сподівались на його допомогу повалити придворну партію Християнського Кагана. Крім того, стосунки між київським ханом та уграми до кінця не вивчені. Як свідчать археологічні розкопки, експансія Угорщини на річці Дон перешкодила слов'янській колонізації тут. Історик опрацював роботи: саме роботи Я. Переньї дають зрозуміти, що угорці брали данину з кривичів і сіверян, а воювали з полянами. Г. Вернадський вірить у заплутану заяву анонімного нотаря і вважає, що Київ також віддавав данину уграм.
• В. Томсен та А. Соловйов вказали на етимологію імені Ольма з Холмі в Скандинавії. Лентій Войтович погоджується з гіпотезою Г. Маргера про союз Олега з уграми забезпечила успіх його політики (11, с. 76-87), що, здається, має сенс. Бо саме загони угорських союзів нападавши на київські землі знесилювали сили Аскольда. Сліди цієї боротьби за знищення сил Аскольда можна побачити в повідомленні Никонівського зведення під 867 році про війну Аскольда і Діра, з печенігами яких тоді в українських степах не було.
• Автор зазначає:-, що саме у 882 році Олег завоював Київ, а раніше зайняв Смоленськ (Гнізодово) і Любеч, Олег проводив політику спрямовану на розширення державної території Київської Русі. У 883 році древяни змушені були платити данину Олегу, 884-85 роках - сіверяни, війна з тиверцями в 885 році. Панує думка, що саме угорці допомагали йому у цих війнах, то ж підверженням цього є в ПВЛ під 898 р. : «идоша Угри мимо Кіевь горою, еже нынЂ зовется Угорское, и пришедше ко ДнЂпру сташа вежами, быша бо ходяше яко и Половцы и пришедше отъ Востока и устремишася чрезъ горы великія, иже прозвашася горы Угорскія и почаща воевати на живущаа ту.» Отже, вірогідно, що Олегу вдалось спрямувати союзні йому угорські орди на землі волинських і хорватських князівств. Об'єднавши землі на шляху «з варяг у греки», Олегу довелося зіткнутися з Хазарським каганатом, яке контролювало шлях зі сходу через Нижню Волгу та Каспій.
• Праці Леонтія Войтовича, дають зрозуміти саме широту діяльності Олега, який йшов на зближення з Візантією різними способами, послаблюючи при цьому халіфат. Також можна припустити, що Олег намагався здобути якусь торгову факторію на Каспії, яка би дозволила обминути і хазарське і булгарське посередництво у східній торгівлі. У 912/13 р. за даними ал-Масуді руський флот на 500 лодях через Керченську протоку ввійшов в Азовське море, величезним ледунгом в 15-20 тис. дружинників. Хазари дозволили русам пройти через Дон, звідки волоком лоді були перетягнені у Волгу і військо спустилося по ній у Каспійське море. У кагана саме тривала війна з печенігами, крім того вожді русів обіцяли йому половину здобичі.
• Саме результатом походу був розгром мусульманської торгівлі на Каспії, хоча масштаби його дозволяють припускати, що мова йшла все-таки про завоювання одного з портів і перетворення його в руську факторію.
• Саме наївність русів і підвела, адже мусульманська гвардія кагана хотіла розправи, яка тривала три дні і закінчилась перемогою мусульман. Тобто всі спроби Олега закріпитись на Каспії, були марними і безрезультатними.
• Праця Леонтія Войтовича, дає нам зрозуміти що він не вважав вершиною політики Олега саме похід на Константинополь і угоду з Візантією 911 р, а підтримує бачення М.Брайчевського, який на основі реконструйованого ним Аскольдового літопису, приписав цю угоду Аскольду, вважаючи цю версію досить вірогідною, хоча і дискусійною. Вона побіжно підтверджує належність Олега до династії Рюриковичів, яка була зацікавлена приписати собі успіхи попередників.
• 1.3 Таємниці смерті Олега
• Дискусійним питанням у працях Войтовича є й сама смерть Олега. Датою смерті Олега вказаною в ПВЛ є 912 р., вказуючи на його могилу на Щекавиці (13, стб.39; 12, ч. 1, с.88-89).Взагалі про смерть Олега існує легенда у кількох варіантах. За Новгородським Першим літописом Олег помер 922 р. від укусу змії, але в околицях Ладоги, де і був похований. Нестор Літописець ж пов'язав смерть Олега із поверненням з переможного походу та Києвом, а у Початковому зведенні було написано як і в Новгородському Першому літописі. Можна зробити висновок, що Нестор для свого зведення просто вибрав найбільш багатий на події варіант (15, с.185). Літописець міг з політичних мотивів перенести події на 10 років назад, на час найвищого піднесення Олега, аби не показувати засновника Київської Русі у непривабливому для нього світлі.
• На скільки відомо Русь виступала союзником Візантії, і у 912 р. Візантія почала війну з болгарським каганом Симеоном. У 915 р. на кордонах Русі було укладено мир з печенігами, спрямований проти Симеона. Близько 921 р. Тобто, можна припустити, що Олег міг бути втягненим у війну з хазарами на боці Візантії, могли прийти поразки. А в Києві влада могла перейти до Ігоря, саме законного спадкоємця Рюрика. У результаті Олег міг закінчити своє життя у Ладозі, забутий усіма, а у Києві волхви в угоду новому володарю могли скласти легенду з традиційним мотивом вірності долі.
• У норвезькому епосі є сага про Орвара-Одда, якому чаклунка пророкувала смерть від коня. Фінал саги однаковий з фіналом легенди про смерть Олега. Взагалі-то смерть від власного коня, з черепа якого виповзає гадюка співзвучне з мотивом відплати, з мотивом (однаково страшним як для вікінгів так і для слов'ян, що поклонялися Перуну-Одину) смерті від власного меча (14, с.60-61).
• Також, другою версією, яку можна припустити, Ігор і його двір могли відплатити Олегу за те, що він довго не допускав до управління державою законного спадкоємця Рюрика. А заплутало все редагування літопису Віщого Олега, який об'єднав землі вздовж Дніпровського шляху, помер у зеніті слави після переможного походу 911 р.
• Третьою версією, про смерть Олега є ще гіпотеза В. Мавродіна нібито Хельгу, князь чи воєвода Причорноморської Русі, який порвав з Києвом або взагалі не був з ним пов'язаний, а новгородський літописець сплутав його з Олегом і переніс події до близької йому Ладоги. Але ця надумана гіпотеза майже нічим не підтверджується, подібну гіпотезу висловив А.Лященко, який вважав, що «Віщий» -- це переклад скандинавського імені Олега. Вона породжена незнанням мов.
• Можна , що прізвисько Олега чисто слов'янське: князь, якому вдалося об'єднати землі вздовж Дніпровського шляху і кілька десятків років правити ними, напевно, заслужив на таке прізвисько, навіть, якщо і не ходив на Константинополь (17, с.634, 641, 752-758; 4., 8.120-128; 2, .5.109-112; 3, .8.125- 132; 8, . с.54-59; 16, с.281-299; 6, .с.235, 383, 405-406, 409-411, 418421, 429-437, 478-479, 585, 587; 9., с.115-128; 7., с.386-387; 5, с.77-83;).

• РОЗДІЛ 2. ДІЯЛЬНІСТЬ КИЇВСЬКОГО КНЯЗЯ ІГОРЯ ОЦІНКА Л.ВОЙТОВИЧА
• 2.1 Таємниці походження Ігоря Рюриковича
• Не менш відомою а ніж Олег Віщий постаттю історії є Ігор Рюрикович. Саме він є прямим нащадком Рюрика, який ймовірно започаткував першу династію київських князів .
• Варто зазначити, що Леонтій Войтович є прихильником теорії про двох Ігорів: сина Рюрика, якого Олег відсунув від правління, та його тезку (можливо, внука Рюрика і сина Ігоря Рюриковича), який дочекався свого часу по смерті Олега. Адже його народження датується у 865 р. згідно Никонівського зведення, що суперечить ПВЛ, де сказано, що у 882 р. малого Ігоря несли на руках. В. Татищев датував його народження 875 р. Тобто зрозуміло, що за будь-яких обставин син Рюрика не міг народитися пізніше 879 р. М. Тихомиров на підставі хронології родинних відносин Ігоря дійшов висновку, що він штучно пов'язаний з Рюриком (16, с.35). Це найпростіша спроба розв'язання протиріч ранньої хронології Рюриковичів. Подібно, як і думки, що між Олегом та Ігорем у Києві правив ще якийсь князь. (Ця версія цілком пояснює пізнє народження Святослава- сина Ігоря.) Сама ж етимологія імені є скандинавською, тобто Інгвар.Існують і здогадки, щодо матері Ігоря ніби вона була, скандинавського походження , можна припускати, враховуючи традицію називати старших внуків іменем діда, що Рюрик одружився з представницею попередньої ладозької династії, дочкою конунга Інгвара.

• 2.2 Період правління
• Також існують версії про напівлегендарність Ігоря, але історик в них легендарного у його життєписі не вбачає. Олег став регентом Славії при дитині Ігорю. Утвердившись у Києві, він не захотів уступати першості підростаючому Рюриковичу, тому Ігор практично став його тінню до 912, чи 922 року. Навіть весілля Ігоря відбулося з ініціативи Олега і його дружина на честь узурпатора була названа Ольгою. На рахунок питання переходу повної влади від Олега до Ігоря триває дискусія, на рахунок цього існує дві версії: Ігор успадкував її після смерті Олега у 912 р. чи силою утвердився на престолі, змусивши Олега вертати у Ладогу?!
• Його правління не було настільки сяючим, як у Олега, але все ж певний натяк на те, що відсунений від правління син Рюрика все ж виконував певні функції правителя, залишила розповідь про похід Олега на Константинополь у 907р. У 912 все ж мабуть Схоже, що правитель Древлянського князівства спробував позбутися опіки Києва., скориставшись моментом “Древл?н? заратишас? ? Игор? по Олгов? см?рти”. Бо якраз похід Ігора проти древлян стався лише наступного 913 року після відходу Олега до Ладоги.
• Похід Ігора Рюриковича проти древлян завершився поверненням Древлянського князівства під київський протекторат (“и поб?въ възложи на н? дань болшю ?льговы”)
• Ігор залишив не поганий слід під час битв з печенігами, які під 915 рік прийшли у причорноморські степи мід Дніпром та Дунаєм. З якими Ігор спочатку уклав мир, але трохи згодом стосунки з новими сусідами не були вже такими стабільними. Під 920 “Игорь же воєваше на Печен?гы”. Л.Войтович зазначає, що десь у цей час князь зайнявся включенням до складу Київської держави слов'янських земель, слідом за древлянами цікавість з'явилась на землі дреговичiв, які розташовувались на територiї переважно по лiвому березi Прип'ятi. Не можна виключати , що у серединi Х ст. другувiти-дреговичi платили данину Києву. Дреговичi не входили у державу Олега, тому входженняїх у Київську Русь можна вiднести саме до часiв Iгоря. З входженням їх територiї в орбiту Києва, у дніпровську торгівлю через Прип'ять стали втягуватись волинськi племена, в першу чергу
• Лучани. В західному напрямку князь Ігор Рюрикович, підпорядкував волинян. За свідчення Леонтій Войтович брав той факт, що ні Ольга ні Святослав у цьому напрямку походів не здійснювали, а Володимир Святославич воював з ятвягами, що було можливим тільки з території волинян. І це підпорядкування земель волинян було здійснено до 945 р., тобто Ігорем.
• Війна Ігоря з уличами, розпочалась не пiзнiше середини 930-х рокiв відразу ж після війни з древлянами, а Перший Новгородський літопис теж відразу після війни з древлянами, але під 922 р. (1) Військо князя Ігоря очолював воєвода Свенельд. Воєвода Свенельд тримав в облозі столицю уличів Пересічен протягом трьох років, поки вони нарешті не здалися. Той же Свенельд з своєю дружиною отримав землю уличів у бенефіцій-кормління. Завойовані землі знаходилися у Середньому Подніпров'ї нижче Києва. Незабаром уличі поселились у межиріччя Пів. Бугу і Дністра, залишивши свої осади у Подніпров'ї.
• Саме історик Леонтій Войтович, рахує, що обов'язково потрібно звернути увагу на дружину князя, бо цілком очевидно і правдиво рахує, що князь Ігор Рюрикович, продовжує політику свого попередника, приєднує нові території сусідніх східнослов'янських князівств, в цих умовах прикордонних конфліктів з норвезькими вікінгами та печенігами змушений був утримувати постійні професійні дружини вікінгів. Головною такою дружиною була дружина Свенельда, яка утримувалася за рахунок данини з землі уличів, а з погляду на те, що уличі пересилились цих ресурсів забракло, тепер дружина стала утримуватись за допомогою древлян. Тобто з цього моменту вейцлу( так зване полуддя) здійснювали воєводи, княжі намісники, які тепер могли й виконувати судові функції замість князя, розбираючи суперечки між общинами. 941 р.Ігор не розсудливо оцінивши свої сили вирушив на Константинопіль, не можемо виключати, що на це йогг піштовхнули болгари. Ігоря Рюриковича зустрiли дромони протовестiарiя Феофана, підсилені переобладнаними кораблями. У морськiй битвi поблизу Iєрона Ігор і його флот потерпiв поразку i понiс великі втрати.Отримавши поразку він готувався, до повторного ходу, у якому вони підписали угоду, щодо миру.
• Потрібно зазначити, звісно ж як ми можемо побачити, що не всі походи Ігоря були вдалими, ось і з тривалим періодом поразок, з'явилась потреба на збір подвійної данини на землях древлян, адже зібрані великі війська, серед яких було багато найманців вікінгів, вимагали значних коштів на їх утримання. Це й стало приводом, до повстання древлян під керівництвом князя Мала.
• Таємниці смерті РЮРИКОВИЧА.
• У945 р через свою недосвіченість Ігор загинув, на, древляни взяли Iгоря в полон, прив'язали до двох зiгнутих дерев i вiдпустили їх. Князь був розiрваний навпіл. Цікавим фактом, який вказує Леонтій Войтович є те, що ймовірно князь Ігор був християнином, адже в перерізаному траншеями кургані де похований князь Ігор знайдено багатий наконечник з пiхов iз плетеним орнаментом, характерним для оздоблення саме вiзантiйської зброї.

• ВИСНОВКИ
• На підставі аналізу праць Леоніда Войтовича можна зробити висновки, що історик, зробив великий внесок у історіографію України -Русі. Він великою мірою аналізував і звертався до праць своїх колег.
• Можна рахувати що вирішальний крок на шляху до створення Руської державності було зроблено наприкінці ІХ ст. Олег Віщий з дружиною спустився Дніпром, взяв Смоленськ, Любеч, хитрістю захопивши Київ, убив київських князів Аскольда і Діра й проголосив Київ столицею своєї держави: “Хай буде Київ матір'ю градам руським”. Це було важливим аспектом у створені і розвитку Київської Русі.
• Олег був мудрим, та розсудливим воєводою, саме він займався політикою об'єднання земель у Киїську Русь, та увесь час розширюючи її території, затьмивши на своєму фоні свого наступника. Період його правління, це сильна економічна і військова діяльність. Зазначимо, що саме під час зміни переходу влади від Олега до Ігора, Ігор продовжував, військову політику, попередника, хоча не зовсім вдало, що вона була саме невдалою. Ігор не залишив на стільки славетного відбитку, як його регент.

• СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
• 1. Blondal S. The Last Exploits of Harald Sigurdsson in Greek Service // Classica et Medievalica. -- V.2. -- Fasc.l. -- Copenhaque. -- 1939. -- S.1-26
• 2..BoerR.C. Ьber die Orvar-Odds saga // Arkiv for nordiskfilologi- 1892. -- Bd.8. -- H.2. -- S. 109-112
• 3. Orlik A. Kilderne til sakses oldhistorie. Bd.2. - Kobenhavn, 1894. -- 380 s.
• 4. Steenstrup J. CHR. Normannerne. Bd. l. -- Kobenhavn, - 1876. -- 528 s
• 5. Брайчевський М.Ю. К вопросу о правовом содержании первого договора Руси с греками (860-863) // Сов. ежегодник международного права (1982). -- М., - 1983. -- С.56-64
• 6. Грушевський М. С. Історія України-Руси. T. 1. -- K., 1991. -- 648 с
• 7. Истрин В. М. Договоры русских с греками X в. // Известия ОРЯС. -- Т. 29. -- Л., -- 1924. -- С. 386-387
• 8. Кирпичников А.И. К литературной истории русских летописных сказаний // Известия ОРЯС. -- 1897. -- Т.2. -- Кн.1. -- С.54-59
• 9. Коковцев П.К. Новый еврейский документ о хазарах и хазаро-русско-византийских отношенияхвХ веке // ЖМНП-1.913. -- N11. -- C.105-129
• 10. Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. -- Л., 1985. -- 285 с.
• 11. Маргер Г. І. Русько-угорський союз IX ст. у світлі літописів // УЇЖ -1969. -- N 7. -- C.76-87
• 12 . «Повесть временных лет» [ПВЛ]. Ч.1. Текст и перевод. -- М.-Л., 1950. -- 406 с.; 4.2. Приложения. Комментарии Д.С.Лихачева. -- М.-Л., -- 556 с.
• 13. ПСРЛ, т. 1. Лаврентиевская летопись. Изд.2. -- Л., 1926. -- 543 стб.
• 14. Рыдзевская Е. А. Легенда о князе Владимире в саге об Олафе Трюгвасоне // Труды ОДРЛ -Т.2. -- 1935. -- С.61-74
• 15. Рыдзевская Е.А. Древняя Русь и Скандинавия IX-XIV вв. -- М., -- 239 с.
• 16. Халанский М.Г. К истории поэтических сказаний об Олеге Вещем // ЖМНП --1902. -- N 8. -- С. 281-199
• Размещено на Allbest.ru