"Українська революція" (1917-1921 роки): до проблеми логічного змісту терміну

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара

«Українська революція» (1917-1921 роки): до проблеми логічного змісту терміну

Д.В. Архірейський

Здійснено формально-логічний та конкретно-історичний аналіз терміну «Українська революція», яким охоплюється комплекс подій 1917-1921 рр. в Україні. Доводиться, що термін не можна вважати порожнім поняттям, адже він відображує цілком об'єктивну історичну дійсність. У контексті виявлення його істотних ознак аналізуються ті події та процеси, які визначають Українську революцію як конкретне історичне явище, хоча й споріднене з Російською революцією, але в цілому самодостатнє.

Ключові слова: Українська революція; Російська революція; національно-визвольні змагання; термін; історіографія.

Осуществлен формально-логический и конкретно-исторический анализ термина «Украинская революция», которым охватывается комплекс событий 1917-1921 гг. в Украине. Доказывается, что термин нельзя считать пустым понятием, ведь он отражает вполне объективную историческую действительность. В контексте выявления его существенных признаков анализируются те события и процессы, которые определяют Украинскую революцию как конкретное историческое явление, хотя и родственное Российской революции, но в целом самодостаточное.

Ключевые слова: Украинская революция; Русская революция; национально-освободительное движение; термин; историография.

Attention is drawn to the fact of the rejection of the term “Ukrainian revolution” (1917-1921) by modern Russian and some Westerners historians. A natural question arises about the scientific nature of this term, about its logical content. The historiographical approaches to the use of this term, as well as the concept of «national liberation movement» are considered. A formal logical and concrete historical analysis of the term “Ukrainian Revolution” is carried out, which covers the complex of events of 1917-1921 in the Ukraine. It is shown that both the contemporaries of the events and the researchers of this period rightly use the term “revolution”. It is proved that the term cannot be considered an empty concept, because it reflects a completely objective historical reality. In the context of identifying its essential features, the events and processes that define the Ukrainian revolution as a concrete historical phenomenon, although akin to the Russian revolution, are generally self-sufficient, are analyzed. The national and socio-economic components of the Ukrainian revolution, the number and nature of its driving forces, and the geographical features of the political processes of that time are taken into account. When comparing the complex of processes and events related to Ukraine, their peculiarities and differences from what was happening in Russia are obvious. There are clear differences in the palette of political forces, their program goals and ways to achieve them, the nature of their influence on the masses, as well as the reaction of the latter to the policies of a particular political regime. Claims by Russian historians to the concept of the “Ukrainian revolution” developed by Ukrainian researchers should be considered groundless and unscientific. There is reason to believe that in its attitude to the Ukrainian revolution of 1917-1921 Russian researchers are too dependent on the assessments of their own political leadership of modern Ukraine.

Keywords: Ukrainian revolution; Russian revolution; national liberation movement; term; historiography.

Вітчизняні дослідники подій періоду 1917-1921 рр. в Україні за останню чверть століття звикли послуговуватися терміном «Українська революція» для позначення масштабного історичного явища, з яким зіткнулося, в якому взяло участь і яке пережило населення країни у зазначений час [5; 9; 26; 31-33]. Можна сказати, що для сучасної української історіографії цей термін у цілому став сталим і традиційним. Проте він не став усталеним у загальному науково-історичному вимірі, адже, наприклад, сучасні російські дослідники революції відповідного часу розглядають події в тогочасній Україні переважно в контексті загальноросійських процесів [9, с. 55; 23; 37], а відтак не знаходять достатніх підстав користуватися терміном «Українська революція» (тут і далі під «Українською революцією» розглядаються події в Україні саме 1917-1921 рр. - Д. А.). Такий підхід, напевно, слід вважати концептуальним спадком радянської історіографії, яка, хоч і визнавала деякі специфічні особливості революційних подій у різних регіонах колишньої імперії, тим не менш, завжди розглядала Російську революцію (щоправда, як комплексну послідовність Лютневої та так званої Великої Жовтневої соціалістичної революцій) для всіх територій імперії як єдиний цілісний процес. В умовах сьогодення частина російських істориків навіть не приховує, що використання терміну «Українська революція» тим самим підтверджує факт існування у першій чверті ХХ ст. українців як окремої від росіян національно-політичної спільноти, тому визнають подібну практику використання терміну в цілому шкідливим для Росії [12].

Зауважимо, що західна історіографія неоднозначна у своїх поглядах на можливість і доцільність використання терміну «Українська революція». Та її частина, яка у дослідженнях подій 19171921 рр. на просторі колишньої Російської імперії залишається на російсько-центричних позиціях, як правило, не знає такого явища як Українська революція [6, с. 69; 13; 25; 30; 41; 42]. Схожі погляди, напевно, мають ті західні історики, які замість терміну «Російська революція» використовують поняття «Російська громадянська війна» [38; 43-46; 48-50]. Певний підсумок термінологічним баталіям західних істориків підбив британець Н. Дейвіс, який у фундаментальній «Історії Європи» зазначив: «Можна довести, що Громадянська війна в Росії 1918-1921 рр. називається таким чином неправильно. У дійсності ціла серія громадянських і міжнародних війн злилися тут в єдине ціле. Ця війна складається... з двох головних напрямів. Одним напрямом була боротьба між більшовицькими, чи червоними, і різноманітними їх білими супротивниками. Всі учасники подій бажали відтворити Російську імперію в тій чи іншій формі. Другий напрям складався. із зіткнень між червоними та білими, з одного боку, і незалежними республіками, що знаходились на кордонах Імперії, з іншого. Всі республіки боролися за збереження свого новопридбаного суверенітету. В цій боротьбі на боці червоних брали участь, крім резервів з Москви, свої місцеві формування у кожній з республік» [10, с. 688].

Інші ж зарубіжні історики, напевно не без впливу українських еміграційно-діаспорних дослідників [18; 34], визнають самодостатність Української революції, як історичного явища, отже, і доречність використання відповідного терміну [40; 47; 51]. Концептуально близькими до цієї частини є ті історики, які, хоч і не вживають сам термін «Українська революція», тим не менш, визнають революцію 1917-1921 рр. в Україні окремим явищем, щоправда, пов'язаним логікою подій із загальноросійською революцією [4; 14]. Отож, постає питання, наскільки виправданим, як із конкретно-історичної, так і з формально-логічної точок зору, є термін «Українська революція»? Чи не використовують українські дослідники цей термін виключно з кон'юнктурних або суб'єктивно-емоційних мотивів?

Безперечно, питання про наявність чи відсутність підстав для використання зазначеного терміну є предметом роздумів істориків, в першу чергу українських. У системі доведення власних положень чи спростування чужих дослідники використовують історіографічну, джерельну, навіть політологічну аргументацію. Очевидно, що не зайвим буде скористатися і допомогою логіки (як науки, предметною спеціалізацією якої є саме операції з поняттями, включаючи їх визначення), адже поняття «Українська революція», як і будь-який інший термін, може бути піддане формально-логічному аналізові. Саме такий підхід в органічному поєднанні з конкретно-історичним аналізом подій 1917-1921 рр. в Україні, на наш погляд, максимально наближує нас до вирішення цієї проблеми.

Суть дискусії про наукову придатність терміну «Українська революція» фактично зводиться до вирішення дилеми: порожнім (таким, обсяг якого уявний, тобто відсутній у реальній дійсності) чи не порожнім слід його вважати. В останньому випадку термін обов'язково повинен мати, відповідно до правил і законів логіки, зміст (певний набір істотних ознак, за якими усвідомлюється сутність відповідного предмету осмислення) та обсяг (множину предметів, які мають спільні істотні ознаки, що становлять зміст поняття) [35, с. 26, 27]. Конкретизуючи за допомогою хронології цю революцію як історичне явище, ми явно отримуємо одиничне поняття (таке, обсяг якого складається з єдиного предмету думки). Втім, опрацювання обсягу поняття «Українська революція» може хіба що додатково, опосередковано допомогти в аналізі його змісту, тобто у справі виявлення істотних ознак даного терміну. При визначенні змісту поняття «Українська революція» слід, по суті, вирішити дві проблеми: по-перше, з'ясувати, чи набули події 1917-1921 рр. в Україні масштабів і якості саме революції; якщо так, то зрозуміти, по-друге, чи була ця революція саме українською.

Зауважимо, що виявлення істотних ознак терміну «Українська революція» в принципі не можливо здійснити без врахування конкретної історичної ситуації, яка мала місце в Україні протягом 1917-1921 рр. Слід зазначити, що даний термін запроваджено в обіг сучасниками тих подій, включаючи фактичних лідерів та активних учасників українського національно-визвольного руху [7; 19; 24; 36]. Більше того, навіть Н. Махно, хоч і не одразу, але сприйняв це поняття [19; 20]. Термін формується безпосередньо під час досліджуваного періоду, що засвідчує факт усвідомлення принаймні рушійними силами Української революції цього явища як самодостатнього. Остаточно теоретична концепція Української революції напевно сформувалася міжвоєнної доби у середовищі української еміграції [15; 17, с. 360, 361; 23, с. 1; 27]. Більше того, завдяки відносно ліберальним умовам політики українізації протягом першого післяреволюційного десятиліття цей термін був у вжитку і в УСРР [11; 28].

Очевидно, що сучасники не ставили під сумнів революційний характер тих подій, які Україна переживала протягом 1917-- 1921 рр. Словник української мови тлумачить революцію як «докорінний переворот у житті суспільства, який призводить до ліквідації віджилого суспільного ладу і утвердження нового, прогресивного» [29]. Отже, чи в такому ключі розуміли суть подій 19171921 рр. на просторах колишньої Російської імперії, включаючи терени України, сучасники - питання безглузде по суті. Найбільші російські антагоністи - червоні і білі (звертаємо увагу, що Л. Корнілов і А. Денікін підтримували революційну за значенням та демократичною за концепцією ідею Установчих зборів) - в разі перемоги швидко чи повільно, але планували здійснювати ті чи інші суспільно-економічні трансформації (чого варта лише аграрна реформа П. Врангеля [16]), в тому числі революційні за характером. Що вже казати про національні рухи, орієнтовані на розбудову власних державних утворень? На відміну від переважної більшості російських політичних діячів того часу лідери національних рухів, включаючи українській, розуміли, що національний чинник через очевидні обмеження саме за національними ознаками в період царату є не просто важливою і невід'ємною складовою революційних процесів у цілому, але у певний момент об'єктивно може стати пунктом відгалуження від загальноросійської революції. Питання про те, чи всі національні рухи російської революції перетворилися на національні революції, поки залишимо без відповіді, позаяк нас цікавить інше питання - чи відбулася Українська революція.

Термін «революція» з часом із політичного перетворився на історіографічний, причому виправдано, адже історики усвідомлювали, що саме він максимально повно, точно, об'єктивно відображує увесь комплекс подій, процесів, явищ, які переживали українці в 1917-1921 рр. Більшовики, звісно, використовували цей термін, причому в УСРР у 1920-х рр. у вжитку був і термін «Українська революція», що можна пояснити відносним непівським лібералізмом, участю в процесах українізації колишніх діячів УНР, офіційним визнанням прав народів на самовизначення тощо [11; 28]. Проте, від часу згортання в СРСР нової економічної політики та встановлення сталінського режиму уніфікована радянська історіографія, включаючи й її українську складову, оперувала терміном «Велика Жовтнева соціалістична революція», що своїм змістом поглинав і події в Україні.

Як відомо, від часу подій 1917-1921 рр. більшовики, захопивши вищу владу, по суті монополізували й саму революцію. Всіх політичних опонентів, навіть із демократично-соціалістичного табору, вони просто оголошували контрреволюцією. В Україні, зокрема, соціалістична Центральна Рада стала «буржуазно-націоналістичною контрреволюцією», махновці - «анархо-куркульською» тощо. Отже, радянська історіографія не могла знати ніякої Української революції, адже до жовтня 1917 р. відбувалася «єдина і неподільна» загальноросійська буржуазна Лютнева революція, учасниками якої, крім більшовиків, визнавалися й деякі інші політичні сили та партії, а від жовтня 1917 р. - так звана Велика Жовтнева соціалістична революція, основними рушійними силами якої визнавалися комуністи та ліві есери (останні лише до червня 1918 р.). Таким чином, в Україні від червня 1918 р., відповідно до радянського офіційного ідеологічного канону, революцію представляли лише більшовики - як місцеві, так і прибулі з інших територій колишньої імперії. Позаяк українські комуністи фактично не мали політичної самостійності, то вони ніяк не могли репрезентувати якусь окрему Українську революцію. український революція термін історичний

Традиції національно-української історіографії було продовжено в умовах закордоння, де емігранти з України значно поповнили й активізували вже наявну українську діаспору. Саме там термін «Українська революція» був інтелектуально доопрацьований, хоча та частина української діаспорно-емігрантської історіографії, яку ми знаємо як державників, впровадила у науковий обіг інший термін - «національно-визвольні змагання». В принципі українські закордонні історики, як, до речі, і самі учасники революційних подій, ніколи не відмовлялися вживати термін «Українська революція». На прикладі Є. Коновальця можна побачити, як поняття революції та національно-визвольної боротьби (змагань) синтезувалися у свідомості українських націоналістів міжвоєнної доби. На початку 1929 р. засновник Організації українських націоналістів, зокрема, сказав: «.. .мусимо собі ще раз коротко усвідомити і величину цього нашого зобов'язання: мобілізуючи і спираючись на широкі народні маси, мусимо, ведучи їх, боротися і добитися віднови Самостійної Соборної Української Національної Держави на всіх просторах життя українського народу. Як учить нас досвід цілих українських поколінь, можемо цього досягнути тільки революційними, ніколи ж еволюційними, шляхами» [3]. Примат національних цілей майбутньої Української революції над соціально-економічними пояснюється тим фактом, що українські землі на той час перебували «під чужоземним пануванням кількох, далеко не демократичних держав, революція у свідомості українських націоналістів і означала насамперед національне визволення» [3].

Отже, таке бачення революції майбутньої свідомо чи ні проектувалось на революцію минулу. Така проекція посилювала політичне значення національно-визвольної концепції, дещо нівелюючи й розмиваючи значення революції в цілому, тим більше, що після 1921 р. поняття революції стало для багатьох представників української еміграції не дуже зручним. Адже слід було визнавати, наприклад, що і в антибільшовицькій боротьбі, і у протистоянні з білими український рух мав ситуативних союзників із числа російських есерів, меншовиків, анархістів, які діяли в Україні. Чи можна було в такому випадку погодитися, що й вони представляли Українську революцію? Чи треба було визнавати одночасність в Україні двох революцій - Російської та Української'? Якщо ж останню звузити до національно-визвольних змагань, то зазначених ситуативних союзників можна ніби вивести за дужки цих змагань, отже, й до Української революції вони ніби жодного відношення не мають. Впровадження терміну «національно-визвольні змагання», таким чином, спрощувало сприйняття реальної дійсності, в якій поруч із боротьбою між народами, як справедливо зазначав Н. Дейвіс, була й боротьба між станами, що, власне, і становить суть революції.

Отож, post factum основною метою змагань оголошувалася розбудова національної держави, до чого, по-перше, жодні ситуативні союзники з-поміж росіян причетні не були. По-друге, формат «національно-визвольних змагань» звільняв очільників тодішнього українського руху від відповідальності за відсутність результатів соціально-економічних реформ. Крім того, концепція «національно-визвольних змагань» ставала інструментом внутрішньополітичної боротьби: можна було оголосити українських соціалістів або, краще, анархістів, які нібито жертвували національно-державницькими ідеалами заради соціально-економічного популізму, винними у поразці Української революції в цілому.

Сучасна вітчизняна історіографія подекуди використовує термін «національно-визвольні змагання» при описі протистояння українських національних режимів як з російськими білими, так і червоними (імперіалістами, за визначенням Н. Девіса [10, с. 688]). У першому випадку це має логіку, якщо враховувати факт невизнання денікінським командуванням національних прав українців (хоча П. Врангель, зокрема, змінив засади національної політики). У випадку з більшовиками така концепція має вразливі місця, адже якось забувається, що комуністи вважалися інтернаціоналістами, офіційно визнавали право українців на самовизначення, крім того, виступали із програмою доволі революційних соціально-економічних перетворень.

Таким чином, впровадженням терміну «національно-визвольні змагання» дещо штучно корегувалися цілі і завдання політичного українства: соціально-економічна складова ніби затушовувалася, натомість національно-державне підносилося як основна мета боротьби. Через це термін мав присмак деякої політичної кон'юнктури. Можливо саме тому, напевно, історики української діаспори до часу розпаду СРСР ніколи повністю не відмовлялися від ужитку поняття «Українська революція», намагаючись, щоправда, показати передовсім її національний характер [22]. Наприклад, О. Субтельний у своїй вікопам'ятній праці «Україна: історія» для позначення подій 1917-1921 рр. використовував термін «Українська революція» [34].

Отже, зрозуміло, чому термін «Українська революція» має переваги у працях вітчизняних науковців: навіть з формально-логічної точки зору поняття «революція» в контексті ситуації 1917-1921 рр. за своїм логічним змістом ширше за поняття «національно-визвольні змагання». На даному етапі розвитку української історіографії (і не тільки української) в цілому немає сумніву в тому, що в 19171921 рр. відбувалася саме революція. Але чи була вона українською? Інакше кажучи, чи була вона самодостатнім явищем, яке не розчинялося в Російській революції'?

Слід зазначити, що сучасники подій, як правило, розуміли, що революція почалася в лютому 1917 р. як загальноросійське явище, зі столиці імперії поширившись у провінції, включаючи національні. Ця революція мала комплексні причини, отже, мала відповідні складові - соціально-економічні, політичні, національно-державні тощо. Фактично до кінця 1917 р. лідери українського руху, переважно соціалістичного у своїй основі, воліли домовлятися з російським Тимчасовим урядом, сподіваючись закріпити за Україною автономний статус у складі демократичної Росії. В такому контексті, звісно, революційні події в Україні усвідомлювалися ними в якості складової загальноросійської революції, отже, про окрему українську на даному етапі не йшлося.

На наше переконання, у свідомості лідерів українства революція російська почала трансформуватися в українську тоді, коли викристалізувалися окремі цілі українців (причому йшлося не тільки про національно-державні орієнтири), коли стало зрозумілим, що для свідомих українців немає спільного майбутнього із жодною частиною політичних росіян. Після жовтневого 1917 р. перевороту більшовиків у Петрограді Українська Центральна Рада не змогла домовитися з комуністичним Раднаркомом В. Леніна. Російські більшовики, претендуючи на вищу владу на просторах колишньої імперії, в якості крайового уряду України погоджувалися визнавати лише очільників місцевих комуністів. Але тодішні лідери біль- 162 шовиків, на відміну від командування білих, принаймні визнавали українців як окремий народ.

Отож, гарантією успішності саме Української революції могла бути відновлена національна держава. Навіть більш радикальні анархо-махновці з часом дозріли до ідеї власної територіальної незалежності від будь-якої іншої влади. Через те, що українці під час революції були представлені різними течіями, напрямками, силами, то усвідомлення необхідності повної незалежності від будь-яких російських структур чи утворень сформувалось не в один якийсь момент, а для кожної сили у свій час. Можна стверджувати, що старт відповідним процесам було дано початком переговорів з представниками Центральних держав у Бресті та відомим ультиматумом РНК РСФРР на адресу УЦР (грудень 1917 р.) і, як наслідок, укладенням Брестського миру та оголошенням IV Універсалу (січень 1918 р.), за якими Українська Народна Республіка одержувала повний державний суверенітет. Те, що частина рушійних сил Української революції (наприклад, майбутні махновці) не визнавала досягнення лідерів УНР концептуально нічого не змінює, адже ті самі махновці ніколи не мали подібних досягнень. Таким чином, грудень 1917 - січень 1918 рр. і є, на наш погляд, періодом трансформації подій загальноросійської революції в Україні в Українську революцію як окреме явище.

Безглуздо, навіть антинауково заперечувати зв'язок подій в Україні з процесами, які мали розвиток в Росії, насамперед в її столичних районах. Революція зародилася в імперській столиці Петрограді, звідки хвилями розійшлася по провінціях. Водночас слід визнати, що ці події виходили поза загальноросійський контекст, інколи втрачаючи із ним зв'язок. Що ж відрізняло Українську революцію від Російської'? Відповідаючи на це запитання, ми фактично визначимо логічний зміст терміну «Українська революція».

По-перше, революція в Україні була представлена значнішою кількістю політичних сил, адже тут діяли як суто українські партії, організації тощо (фактично відсутні або малопомітні на теренах самої Росії), так і загальноросійські всіх відтінків і напрямів. На наше переконання, Українську революцію представляли не тільки партії Центральної Ради. її представляли й меншовики та есери Катеринослава, які виборювали права місцевого і переважно російсько-мовного пролетаріату [38], і кадети з Уряду П. Скоропадського [1, с. 158, 159], і російські ліві есери, як Д. Попов, що приєдналися до махновщини [2, с. 40, 321, 451], не кажучи вже про сам махновський рух і анархістську конфедерацію «Набат» [8] тощо. Зрештою, не слід забувати й про діяльність українських комуністів, яких концептуально до табору контрреволюції все ж таки віднести не можна. Всі перераховані сили можна вважати рушійними силами саме Української революції, якщо визнати не тільки національно-державні цілі останньої, але й соціально-економічні, без яких революція звужується до національно-визвольних змагань.

По-друге, Українська революція була представлена максимально можливим діапазоном політичних сил - від ліберально-консервативних (той же Гетьманат) до радикально-анархічних (щоб не говорили, але конфедерація «Набат» формувалася на українському ґрунті, як і анархістське оточення Н. Махна). Єдиний виняток становить монархічний напрям, тому українці із монархічною свідомістю орієнтувалися на відповідні російські традиції, що автоматично штовхало їх у табір російських шовіністів, які не визнавали право українців на самовизначення.

По-третє, всі українські політичні сили, без винятку, в ході революції дозріли до ідеї власного державного суверенітету; навіть антидержавники махновці вперто боролися за власну незалежну територію, обов'язково в межах України, де вони могли б розбудовувати свій бездержавний лад, але на українських етнічних традиціях.

По-четверте, ніяк не вписується у формат Російської революції чинник Січових Стрільців і, ширше, Західно-Української Народної Республіки, без яких Українську революцію уявити не можна. Як би не бажали російські історики показати західно-українську складову революції як щось чужорідне в полотні Російської революції, в контексті Української ця складова виглядає надзвичай природно. Те, що зрештою політики УНР та ЗУНР не знайшли порозуміння [17, с. 361], ніяк не означає, що таке порозуміння a priori було неможливе через ментальну несхожість галичан і наддніпрянців.

По-п'яте, для України характерним був більш потужний, ніж в Центральній Росії, селянський повстанський рух, який після кількох років кривавого придушення вдалося зупинити почасти голодом 1921-1923 рр., а почасти запровадженням нової економічної політики, що в доктринальному сенсі можна вважати відступом більшовиків від початкових планів.

Зрештою, ті поступки в національній площині, на які пішли більшовики (офіційне визнання національних, хоча і радянських, республік та оголошення в 1920-х рр. у цих республіках політики коренізації) свідчать про усвідомлення їхніми лідерами, передовсім В. Леніним енергетики національних рухів. У контексті подій 1917-1921 рр. в Україні ці поступки пояснюють, чому протягом 1920-х рр. навіть такі одіозні комуністи як В. Затонський користувалися терміном «Українська революція».

Підбиваючи підсумки, зауважимо, що термін «Українська революція», яким охоплюється комплекс подій 1917-1921 рр. в Україні, ніяк не можна вважати порожнім поняттям, адже воно відображує реальну історичну дійсність, що підтверджується цілком репрезентативною та вірогідною джерельною базою. Констатуючи беззаперечний генетичний зв'язок між Російською та Українською революціями, виявляємо достатньо вагомих підстав розглядати останню як окреме історичне явище. Навпаки, сумніви щодо наукового характеру зазначеного терміну та об'єктивності явища, що відображується ним, тобто Української революції, ґрунтуються, як правило, на використанні недостатньо репрезентативної джерельної бази досліджень, або зумовлюються загальною політизацією таких досліджень. Переконані, що звинувачення російськими істориками українських у міфологізації подій 1917-1921 рр. в Україні та штучному виокремленні їх в Українську революцію є абсолютно псевдонауковими [9, с. 53, 55]. Це пояснюється передовсім цілеспрямованою політизацією теми досліджень під прямим тиском вищого російського керівництва, а також традиційною зверхністю столичного жителя стосовно малограмотного провінційного інородця.

Бібліографічні посилання

1. Архірейський Д. В. Білий рух у політиці Української Держави (за журналами засідань гетьманської Ради Міністрів). Проблеми політичної історії України: зб. наук. пр. / редкол.: О. Б. Шляхов (відп. ред.) [та ін.]. Дніпропетровськ: Грані, 2018. Вип. 13. С. 155-170.

2. Белаш А. В., Белаш В. Ф. Дороги Нестора Махно. Истор. повествование. Київ: РВЦ «Проза», 1993. 592 с.

3. Бірчак В., Зінченко О. Порушення конспірації. Як почалася історія ОУН. URL: http://www.istpravda.com.Ua/articles/2019/02/3/153626/

4. Бойцун М. Робітничий рух і національне питання в Україні: 1880-1920; пер. з англ. М. Казакова та Л. Бідочко. Ч. I. Київ: Rosa-Luxemburg-Stiftung в Україні; АРТ КНИГА, 2017. 222 с.

5. Верстюк В. Українська революція: історичне значення та уроки Україна в революційних процесах перших десятиліть ХХ століття: збір. Київ: Ін-т політ, і етнонац. досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2007. С. 33-43.

6. Верт Н. Історія Радянської держави. 1900-1991: Навч. посібн.; пер. з фр. Рівне: Видавн. Агенція «Вертекс», 2001. 480 с.

7. Винниченко В. Відродження нації (Історія української революції [марець 1917 р. - грудень 1919 р.]): у 3 ч. Київ; Відень, 1920. URL: http://exlibris.org.ua/ vinnichenko/index.html

8. Волковинський В. М. «Набат», конфедерація анархістських організацій України. Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (гол.) та ін. Київ: Наукова думка, 2003. Т. 1: А-В. 688 с. URL: http: // resource.history.org. ua/cgibin/eiu/history .exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_aИ&C21TOM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21TOLORTERMS=0&S21STR=Nabat

9. Гапеєва О. Феномен Української революції 1917-1921 рр. в інформаційно-пропагандистській діяльності Російської Федерації. Схід. 2017. № 1. С. 53-57.

10. Дэвис Н. История Европы; пер. с англ. Т Б. Менской. Москва: АСТ Москва: Хранитель, 2006. 943 с.

11. Затонський В. Із спогадів про українську революцію. Архіви України. 1990. № 4. С. 53-72; 1991. № 1. С. 57-68; № 3. С. 59-70.

12. Карнишина Н. Г., Карнишин В. Ю. «Украинская революция 1917-1921 гг.»: современный историографический ракурс. 1917 год в российской провинции: сб. науч. ст. Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. 100-летию Великой российской революции / под общ. ред. О. А. Суховой. Пенза: Изд-во ПГУ, 2017. С. 88-93.

13. Карр Э. Русская революция от Ленина до Сталина. 1917-1929; пер. с англ. Л. А. Черняховской. Москва: «Интер-Версо», 1990. 208 с.

14. Конквест Р Жнива скорботи: радянська колективізація і голодомор; пер. з англ. Київ: Либідь, 1993. 384 с.

15. Коновалець Є. Причинки до історії української революції. Прага: Накладом Проводу українських націоналістів, 1928. 39 с.

16. Корновенко С. В. Погляди П. М. Врангеля на сутність та шляхи вирішення аграрного питання. Проблеми історії України ХІХ - початку ХХ ст. Київ, 2011. Вип. 18. С. 270-276.

17. Королев Г. Украинская революция 1917-1921 гг.: мифы современников, образы и представления историографии. АЬ Ітрегіо. 2011. № 4. Р. 357-375.

18. Лисяк-Рудницький 1 Українська революція з перспективи сорокаліття. Історичні есе: в 2 т. Київ: Основи, 1994. Т. 2. С. 39-51.

19. Мазепа І., Феденко П. З історії української революції (Відбиток із збірника пам'яті Симона Петлюри). Прага, 1930. 94 с.

20. Махно Н. И. Русская революция на Украине: (От марта 1917 г. по апрель 1918 год). Кн. 1. Париж: Изд.: Библиотека махновцев, Федерация анархо-коммунистических групп Северной Америки и Канадці, 1929. 212 с.

21. Махно Н. И. Украинская революция: (Июль-декабрь 1918 г.). Кн. 3. Париж: Комитет Н. Махно, 1937. 183 с.

22. Мироненко М. Українська національна революція. Мюнхен, 1951. 32 с.

23. Михайлов И. В. «Украинская революция» или революция на Украине. Вестник Московского государственного института международных отношений. Сер.: История. 2010. № 1. С. 1-11 ЦКЪ: https://cybeгlemnka.ra/aгtide/n/ ukгainskaya-гevolyutsiya-ili-гevolyutsiya-na-ukгaine

24. Назарук О. Рік на Великій Україні. Спомини з української революції. Відень, 1920. 344 с.

25. Пайпс Р Русская революция: в 3 кн. Москва: «Захаров», 2005. Кн. 1: Агония старого режима (1905-1917). 480 с.; Кн. 2: Большевики в борьбе за власть (1917-1918). 720 с.; Кн. 3: Россия под большевиками (1918-1924). 740 с.

26. Пархоменко В. А. Украинская революция 1917-1921 гг. в современной украинской историографии // 1917 год в российской провинции: сб. науч. ст. Междунар. науч.-практ. конф., посвящ. 100-летию Великой российской революции / под общ. ред. О. А. Суховой. Пенза: Изд-во ПГУ, 2017. С. 185-193.

27. Петрів В. Спомини з часів української революції 1917-1921 рр. Ч. 1. Львів, 1927. 180 с.; Ч. 2. Л., 1928. 184 с.

28. Річицький А. Центральна Рада від лютого до жовтня. Нарис з історії української революції. Харків, 1930. 62 с.

29. Словник української мови. URL: http://sum.in.ua/s/revoljucija

30. Соколофф Ж. Бедная держава. История России с 1815 года до наших дней; пер. с фр. 2-е изд. Москва: ГУ ВШЭ, 2008. 882 с.

31. Солдатенко В. Ф. Українська революція. Історичний нарис. Київ: Либідь 1999. 976 с.

32. Солдатенко В. Ф. Українська революція: концепція та історіографія. Київ : Пошуково-видавниче об'єднання «Книга пам'яті України», Просвіта, 1997. 416 с.

33. Солдатенко В. Ф. Українська революція: проблеми вивчення концепції та оцінки історіографії. Історична наука на порозі ХХІ століття. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції. Харків: Інститут історії України НАН України, ХДУ, 1995. С. 256-263.

34. Субтельний О. Україна: Історія: навч. посіб. 3-є вид., перероб. і доп. Київ: Либідь, 1993.720 с. URL: http://studentbooks.com.ua/content/view/445/49/1/1/#804

35. Тофтул М. Г. Логіка. Посіб. для студ. вищих навч. закладів. Київ: Видавн. центр «Академія», 1999. 336 с.

36. Христюк П. Замітки і матеріяли до історії Української революції: у 4 т. Відень: Укр. соціологічний ін-т, 1921-1922.

37. Шубин А. В. Социальное и национальное в революционных событиях на территории Украины. Украина и Россия в 1917-1922 гг.: социальное и национальное в революции. Российско-украинский коллоквиум, 13 нояб. 2008 г., Ин-т Европы РАН. URL: www.hist.msu/Labs/UkrBel

38. Яценко В. Я. В. І. Осипов: політичний портрет у контексті революційної доби 1917-1920 рр. Придніпров'я: історико-краєзнавчі дослідження. 2009. Вип. 7. С. 183-193.

39. Bullock D. The Russian Civil War 1918-22. Osprey Publishing Limited, 2008. 144 p.

40. Fedyshyn O. S. Germany's Drive to the East and the Ukrainian Revolution 1917-1918. New Brunswick, New Jersey: Rutgers University Press, 1971. xii+401 p.

41. Figes О. A People's Tragedy: The Russian Revolution - centenary edition with new introduction. Norwich, United Kingdom, 2017. 960 p.

42. Fitzpatrick Sh. The Russian Revolution. Oxford University Press, USA, 2001.208 p.

43. Foley M. Russian Civil War: Red Terror, White Terror, 1917-1922. Barnsley, South Yorkshire: Pen & Sword Military, 2018. 128 p.

44. Lincoln W. B. Red Victory: History of the Russian Civil War. New York: Simon and Schuster, 1989. 637 p.

45. Malet M. Nestor Makhno in the Russian Civil War. London: Macmillan, 1982. xxvii+232 p.

46. Mawdsley E. The Russian Civil War / E. New York: Pegasus Books, 2007. 368 p.

47. Reshetar Jr. J. S. The Ukrainian Revolution, 1917-1920: A Study In Nationalism. Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1952. 363 p.

48. Smele J. D. The «Russian» Civil Wars 1916-1926: Ten Years That Shook the World. Oxford University Press, USA, 2016. 464 p.

49. Swain G. The Origins of the Russian Civil War. New York: Longman, 1996. xiv+296 p.

50. Swain G. Russia's Civil War. Pittsburgh: History Press Limited, 2008. 174 p.

51. Sysyn F. Nestor Makhno and the Ukrainian revolution, 1917-1921. Cambridge, Massachusetts, 1977: A Study in Revolution. P. 271-304.

Размещено на Allbest.ru