Православне військове духівництво в контексті історії церкви на Україні

Размещено на http://allbest.ru

Православне військове духівництво в контексті історії церкви на Україні

Сергій Малишко

Анотація

У статті автором досліджується православне військове духівництво Російської імперії та його діяльність на теренах України. Визначено його роль в церковному житті на українських землях та значення діяльності військових священиків для Православної Церкви всієї імперії. З'ясовано кадровий склад військово-духовного відомства, його освітній рівень та віковий показник у 1914 р. Висвітлено роль військових священиків українських земель у І Всеросійському з'їзді військового і морського духівництва. Досліджено діяльність представника протопресвітера у Галичині та на Буковині в період Першої світової війни.

Ключові слова: військовий священик, Україна, Російська імперія, представник протопресвітера, протопресвітер, армія.

Питання історії православного військового і морського духівництва останнім часом широко висвітлюються науковцями та публіцистами, проте більшість публікацій присвячена безпосередньо інституції військового духівництва, оминаючи вплив військового духівництва та його діяльності на розвиток того чи іншого регіону (Україна, Фінляндія, Кавказ, Польща тощо) [1; 4]. військових священик російський церква україна

Окрім того, значна частина наукових розвідок здійснена російськими науковцями, в той час як українська історична наука це питання лише починає розробляти [2; 5; 6].

Зазначимо, що під військовим духівництвом, заснованим Петром І у 20-х рр. ХУІІІ ст. та законодавчо впровадженим Павлом І 1800 р. вважається духівництво православного віросповідання, яке перебувало у військових підрозділах Російської імперії на постійній основі (мобілізоване 1914 р. з єпархій духівництво до категорії військового не відносилося), в той же час капеланами називали священиків римо-католицького віросповідання.

Військові священики виконували важливу місію: вони постійно перебували у війську; відправляли богослужіння для військових чинів; фактично виконуючи функцію психологічної служби, підтримували належний бойовий дух; допомагали медичному персоналу у роботі на передових перев'язочних пунктах тощо.

У відомстві протопресвітера військового і морського духівництва станом на 1912 р . перебувало 25 соборів, 420 полкових, 33 флотські церкви і 174 церкви у госпіталях, військових в'язницях,

дисциплінарних батальйонах [4]. Церкви військового і морського відомства були розкидані по всій імперії.

Досить репрезентативним зразком архітектури полкових храмів є церква св. благовірного кн. Олександра Невського у м. Могилів-Подільському (Вінницька область, Україна) [Рисунок 1.], яка має невеликі притвор (нартекс), вівтар і досить просторий, витягнутий по лінії захід-схід неф на три виходи.

На сьогодні храмів, побудованих за вказаним зразком, збереглося досить небагато, переважно на теренах нашої країни.

Рисунок 1. Церква св.Олександра Невського м.Могилів-Подільський, 1906 р. (освячена 1910 р.). Приписана до 48-го Одеського піхотного полку. Південний фасад. Сучасний вигляд. Фото автора

Зміни у становищі військових священиків намітилися вже 1912 р ., а до цього, не без впливу протопресвітера, відбулася заміна майже всіх флотських ієромонахів священнослужителями з штату білого духівництва. Для цього 1 липня 191 1 р . було відкрито 22 вакансії штатних корабельних священиків. Зміна ставлення морського начальства до священиків на краще відбувалася, в першу чергу, на Чорноморському флоті, де намагалися заохочувати священиків матеріально. Так, до свята Різдва Христова командуючий морськими силами Чорноморського флоту видав 1000 руб як винагороду священикам: 600 руб судновим і 400 руб береговим священикам.

Кадровий склад військово-духовного відомства напередодні Першої світової війни був проаналізований автором окремо, результати якого було опубліковано 2013 р . у Збірнику наукових праць Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди [5]. Зазначимо лише, що у лавах військового духівництва священиків, які цілеспрямовано навчалися та висвячувалися для служби у військовому відомстві було небагато, а натомість більшість священиків переводили з єпархіального відомства (варто зазначити, що до лав військового духівництва бажало потрапити чимало кандидатів з огляду на фінансову стабільність та вищий статус: військові священики отримували грошове забезпечення відповідно до окладів військовослужбовців, столові, квартирні, підйомні, добові, брали участь у військовій емеритурі, пільговому рахуванню загального стажу і навіть мали дозвіл використовувати військово-санітарні потяги для проїзду до місця призначення, що було заборонено робити офіцерам). 1914 р. у військово-духовному відомстві служило 28 священиків-вихідців з Чернігівської єпархії з-поміж 753 військових священиків. З них 6 мали сан протоієрея, а тих, хто мав досвід участі у військових діях нараховувалося 11 (2 - протоієреї). 27 осіб мали вищу духовну освіту, 1 (протоієрей) - ступінь кандидата богослов'я. 17 священиків (з яких 2 протоієреї (один - з досвідом пастирської роботи під час бойових дій) мали вік від 40 до 49 років, 6 - старше 50 років, 4 - від 30 до 39 років, 1 відносився до вікової категорії 25-29 років [5, с. 90].

На І Всеросійському з'їзді військового і морського духівництва 1914 р. активно себе проявили делегати Севастопольського гарнізону. Так, одне з питань богослужбової секції, присвячене скороченню загального порядку богослужінь для потреб військового відомства, викликало жваву дискусію і саме севастопольські делегати, разом з духівництвом Білостока та Сибірських стрілецьких дивізій, запропонували певний порядок скорочення богослужіння, який не суперечить канонам Церкви [8, с. 60-62].

Організація хору Ставки, який складався з 16 чоловік придворної капели і петербурзьких храмів, під керуванням двох регентів (Носков та Осипов) та, з огляду на щоденність богослужінь, розподілявся на дві частини, знайшла своє втілення у міських великих храмах з щоденним богослужінням як Української, так і Руської Православних Церков [14, с. 356-357].

Інформація про богослужіння на кораблях Чорноморського флоту надсилалася протопресвітеру військового і морського духівництва. Як приклад, у Відомості про богослужіння за 1914 р. як мінімум щотижня на кораблях здійснювалися або літургії, або обідниці, що свідчить про відповідальне ставлення морського духівництва Чорноморського флоту до виконання свого безпосереднього обов'язку [13, арк. 66]. Саме постійний контакт військово-морського духівництва та моряків на Чорноморському флоті через богослужіння та проповіді сприяв тому, що 1917 р. військовий флот на Чорному морі бунтував менше, ніж Балтійський, де, нажаль, подібна практика була не настільки поширеною.

Під час Великої (Першої світової) війни зафіксовано велику кількість повідомлень про героїчні вчинки священиків на передовій лінії оборони. Одним з перших був зафіксований подвиг священика 58 Празького піхотного полку (м. Миколаїв) о. Парфенія Холодного. Про цей подвиг було надруковано у Віснику військового і морського духівництва за 1914 р. № 22 та передруковано низкою єпархіальних періодичних видань. У тому ж номері була вміщена стаття і про героїчну загибель разом зі своїм кораблем 71-річного священнослужителя мінного загороджувача «Прут» ієромонаха Антонія (Смирнова) [12].

У ніч з 21 на 22 травня 1915 р. на Галичині, в 19 верстах від міста Любачева поблизу села Загроди, при виконанні пастирського обов'язку, працюючи у складі похоронної команди та здійснюючи поховання загиблих воїнів, був убитий німецьким снарядом священик 15-го гренадерського Тифліського полку Елпідій Михайлович Осипов, якого було поховано, з огляду на обставини смерті, в закритій труні.

Архівні матеріали свідчать, що одним із священиків, які служили в Російському експедиційному корпусі у Франції, був колишній ректор Чернігівської Духовної Семінарії, магістр богослов'я, протоієрей Василь Сокольський [9, арк. 24].

Важливим є питання діяльності православного військового духівництва на території Галичини. Досить чітко виділяються два періоди: вересень 1914 - липень 1915 рр. та серпень 1916 - листопад 1917 рр.

Першим, що було зроблено для православних галичан - відновлені богослужіння у Свято-Георгієвському храмі м. Львова, який був полковою церквою для православних в австрійських військах [11, арк. 3-4]. Зважаючи, що цей храм спочатку був єдиним православним у місті, до нього потягнулися і уніати, а тому, з огляду на це, протопресвітером Георгієм Шавельським настоятель церкви протоієрей Венедикт Туркевич був призначений гарнізонним благочинним м. Львова [11, арк. 9; 13, с. 174].

Важливим для Православ'я на Галичині стали зовнішні елементи богослужіння: поминання Вселенських православних патріархів, проповіді в тому числі українською мовою, поліфор (звершення Літургії з відкритими Царськими вратами), залучення до пастирської роботи у парафіях військових священиків, що тимчасово перебували у Львові. Пастирська робота для місцевого населення полягала, в першу чергу, у здійснені треб / богослужінь, відвідуванні поранених та хворих у госпіталях, благодійній діяльності та організації допомоги населенню від регіонів, не зачіплених війною. Окрім того, церква святого великомученика Георгія забезпечувала військових священиків запасними Святими Дарами, церковним вином, просфорами, свічками, іконами, облаченням і навіть, тимчасово, Антимінсом [11, арк. 12-16].

Протопресвітером для відновлення церковного устрою краю велике значення приділялося новоствореній конторі церковно-єпархіальних справ [11, арк. 35].

Окремо вважаємо доцільним наголосити на ставленні протопресвітера Г.І. Шавельського до політики приєднання населення уніатського віросповідання, що мешкало на території Австро-Угорщини, до Православної Церкви, яка проводилася Євлогієм, архієпископом Волинським за сприяння місцевого тимчасового військово- губернського керівництва. На думку протопресвітера, всі дії по наверненню уніатського населення у православну віру були несвоєчасними та недоречними. Серед галицьких уніатів доречно було б займатися місіонерською діяльністю, не критикуючи їхні погляди чи духівництво і не домагаючись негайного прийняття православ'я, а всіма способами показуючи їм велич православної віри, особливо тим греко-католикам, парафії яких, за обставин війни, залишилися без своїх священиків. Варіантом вирішення цього питання ним вбачалося у здійсненні для них, за можливості - безоплатно, богослужінь та треб, для виконання яких доречно було б залучати не ієромонахів, в більшості своїй не маючих відповідної освіти, а досвідчених священиків з семінарською чи академічною освітою, які би перебували на державному забезпеченні [14, с. 175-176].

Не піддаючи сумніву рівень вивчення уніатського питання протопресвітером, можемо зазначити, що консервативний напрям приєднання, обраний архієпископом Євлогієм через урочисте зречення греко-католицької віри та прийняття православ'я через хрещення, як це було закріплено існуючою практикою в Православній Церкві Московської держави ХУІ-ХУІІ ст., не міг бути сприйнятливим, з огляду на обставини війни та можливість використання репресій проти місцевого населення, що прийняло православну віру. В той же час не може бути прийнятним і ліберальний напрям приєднання, обґрунтований і запропонований протопресв. Шавельським, який полягав в тому, що сам факт звернення до православного священика є визнанням православної віри та певним актом приєднання до Православної Церкви.

Вивчаючи діяльність митрополита Київського Петра (Могили) (1596(?)-1647), особливо його літургічні напрацювання, серед яких був чин приєднання до Православної Церкви особи римо-католицького віросповідання. Якщо взяти його обґрунтування з приводу акту приєднання, зазначимо, що греко-католицьке віросповідання може бути віднесено, у диференціації чинів приєднання, до римо-католицького, де визнавалося хрещення В Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, проте Таїнство миропомазування не визнавалося, і приєднання до православ'я відбувалося саме через миропомазування, як таке, що приєднує християнина до Повноти Православ'я через збереженість Апостольської спадкоємності. Саме такий варіант, запропонований митрополитом Петром (Могилою), міг бути прийнятним для приєднання уніатів та сприйнятим віруючими греко-католицького віросповідання як такий, що не потребує привселюдного оголошення, урочистих заходів і не призводить до ломки стереотипів людини, яка все життя виховувалася в доктрині Римо-Католицької Церкви, через спрощений чин прийняття, що включав у себе, окрім миропомазування, зречення вищезазначених догматів та сповідання православ'я через Символ Віри [7, с. 102-104]. Приєднання лише через сповідь та причастя може бути лише в тому випадку, коли особа, яка сповідувала раніше православ'я і була хрещена в Православній Церкві, але згодом перейшла у греко-католицьку віру, а потім вирішила повернутися у лоно Православ'я.

Врахувавши недоліки церковної політики архієпископа Євлогія (Георгієвського), протопресвітером Георгієм Шавельським 5(18) серпня 1916 р . була створена посада представника протопресвітера військового і морського духівництва, яку обійняв протоієрей Федір Титов - особа із значним науковим стажем (значна частина буковинського духовенства, єпархіальне керівництво якого перебувало на території Австро-Угорщини, мала наукові ступені докторів богослов'я та звання професорів університетів) [14, с. 39].

Діяльність представника протопресвітера протоієрея Ф. Титова співпала з другим періодом історії військового духівництва на Галичині та Буковині і полягала у керівництві окремими православними парафіями та духівництвом прифронтової смуги, піклуванні про задоволення релігійних потреб населення, що залишилося без священиків, нагляд за окремими православними парафіями, автокефальне єпархіальне керівництво яких перебуває поза межами зайнятої російськими військами території, сприянні військовому генерал- губернатору у його відносинах з представниками вищої церковної влади автокефальних та уніатської церков, загальне керівництво діяльністю військового духівництва, яке опинилося на території генерал-губернаторства [10, арк. 29 звор.].

Віднині священикам заборонялося примусово навертати у православ'я галичан та вказувалося на той факт, що саме звернення до православного священика є прикладом визнання Православної Церкви, що було зазначено у цілком таємних правилах керування при виконанні пастирського обов'язку в населених пунктах серед уніатського населення. Основна ідея зазначених правил полягала в тому, що священик у парафії залишався лише за бажанням останньої. У разі, якщо жителі будуть проти - то питання про доцільність допуску уніатського священика у парафію мав вирішувати генерал-губернатор [3, арк. 121].

За сприяння протоієрея Ф. Титова, на буковинських землях була створена духовна консисторія для керівництва парафіями Румунської Православної Церкви, що опинилися на території, зайнятій російськими військами [10, арк. 1-1 звор.].

Одним із важливих джерел з історії військового і морського духівництва залишається єпархіальна періодика. Зазначимо, що серед єпархіальних видань чільне місце військовому духівництву та його діяльності приділялося саме у тих, які розташовувалися на території України. Як приклад, Волинські єпархіальні відомості ілюструють ситуацію на Південно- Західному фронті і містять найповніший підбір публікацій про військових пастирів у роки війни. Переважна більшість публікацій торкалася безпосередньої пастирської роботи військових священиків на передовій лінії оборони і мали на меті відобразити церковне життя на фронті та надати практичні поради духівництву. Відзначена інтенсивність публікацій мала позитивні наслідки - війська Південно-Західного фронту були менш схильні до революційної пропаганди, але, враховуючи розповсюдження сектантства в південних губерніях імперії, були більш чутливі до баптизму, молоканства і штундизму [6].

Таким чином, зазначимо, що військове духівництво відігравало значну роль не лише у військових підрозділах, а й мало вплив на духовно-релігійне життя краю.

Яскраво це проявилося в роки Першої світової війни на «територіях Австро-Угорщини, зайнятих по праву війни» - Галичині і Буковині. З огляду на те, що військові священики разом зі своїми підрозділами першими входили до тих чи інших населених пунктів або першими прибували у певну місцевість, вони були de facto представниками Російської Православної Церкви і значною мірою від них залежало подальше співробітництво з місцевим населенням - більшою довірою ніж до священика мало хто користувався.

Тому необхідність відновлення військово-духовного відомства в українській армії є беззаперечною і допоможе вирішенню питання морального виховання у війську, сприятиме консолідації суспільства, а військові священики, як у далекі 1914-1916 рр., можуть зробити значний внесок у відновлення культурного і релігійного життя в регіонах та зоні проведення АТО.

Джерела та література

1. Бабкин М. Мы, Военные священники, всем сердцем приветствуем обновление Родины нашей на началах политической, гражданской и религиозной свободы / Бабкин М. // Военно-исторический журнал. - 2006. - № 2. - С. 37-41.; Байдаков А. История становления и развития организационной структуры православного духовенства в Вооруженных Силах Российского государства / Байдаков А. // Журнал Московской патриархии. - 2003. - № 6; Бахтурина А.Ю. Политика Российской Империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны / Бахтурина А.Ю. / Под ред. Г.А. Бордюгова. - М., 2000; Ивашко М.И. Военно-церковные отношения ХУШ - начала ХХ вв. / М.И. Ивашко // Военноисторический журнал. - 2005. - № 6. - С. 66-71; Ивашко М.И. Российская армия и церковь (ХУШ - начало ХХ в.): историографическое исследование / Ивашко М.И.: Автореф. дисс. ... д-ра ист. наук. - М., 2007; Капков К.Г. Памятная книга Российского военного и морского духовенства ХІХ - начала ХХ вв. Справочные материалы / Капков К.Г. - М., 2008; Котков В.М. Военное духовенство России: в 2 кн. / Котков В.М. - СПб., 2004; Пашаева Н.М. Очерки истории русского движения в Галичине ХІХ-ХХ вв. / Пашаева Н.М. - М., 2001; Чимаров С. Русская Православная Церковь и Вооруженные Силы России в 1800-1917 / Чимаров С. - СПб., 1999.

2. Губская Т.Н. Военное духовенство и священники Николаева. Исторические очерки / Губская Т.Н. - Николаев, 2006; Ковальчук Т.В. Взаємодія світської та церковної влад в Російській імперії на початку ХХ ст. (за матеріалами українських єпархій РПЦ) / Ковальчук Т.В. // Проблеми історії України ХІХ- ХХ ст. - 2008. - Вип. ХІУ - С. 331-337; Кучера І.В. Політика Російської окупаційної адміністрації у Східній Галичині у 1914-1917 рр. / Кучера І.В.: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. - Чернівці, 2005; Малишко С.В. Діяльність православного військового духовенства на території Східної Галичини та Буковини у 19141917 рр. / Малишко С.В. // Збірник наукових праць. Випуск 35. Серія «Історія та географія» / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків: 2009. - С. 180-182; Малишко С.В. Єпархіальна періодика часів Першої світової війни як джерело з історії російського військового духівництва / Малишко С.В. // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2011. - Випуск 41. - С. 252-259; Милусь В.І. Вплив християнства на військо: історичний аспект і сучасність / Милусь В.І. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. - Рівне, 2010. - Випуск 19. - С. 95-100.

3. Доклады и рапорты Представителя протопресвитера военного и морского духовенства о состоянии церковного управления в областях Австро-Венгрии, 1916-1917. - Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі - ЦДІАК), ф. 363, оп. 1, спр. 143-А.

4. Кострюков А. Неизвестные страницы истории русского военного духовенства / Кострюков А. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.pobeda.ru/content/view/2776/10.

5. Малишко С. Мобілізація православного військового і морського духівництва російської армії та флоту в 1914 р. / Малишко С.В. // Збірник наукових праць. Серія «Історія та географія» / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2013. - Випуск 49. - С.88-92.

6. Малишко С.В. Військове православне духівництво російської армії у роки Першої світової війни на сторінках чернігівського єпархіального видання «Вера и жизнь» / Малишко С.В. // Збірник наукових праць. Випуск 39. Серія: Історія та географія / Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2010. - С. 230-233.

7. Малишко С. Церковно-адміністративні реформи Петра Могили / Малишко С.В. // Середньовічні старожитності Центрально-Східної Європи: Тези доповідей V Міжнародної студентської наукової археологічної конференції (Чернігів, 14-16 квітня 2006 р.). - Чернігів, 2006. - С. 102-104.

8. Малышко С.В. Роль съездов военного и морского духовенства в организации его деятельности / Малышко С.В. // Studia international. (Материалы международной научной конференции «Западный регион России в международных отношениях XVII-XX вв.» 22-24 июня 2011 г. - К 70-летию начала Великой Отечественной войны) / С.И. Михальченко, А. А. Чубур. - Брянск, 2011. - С. 57-67.

9. О назначении священнослужителей на Французский фронт, 01.05.1917-09.04.1918. - Російський державний історичний архів (далі - РДІА), ф. 806, оп. 5, спр. 10375.

10. Отчет о состоянии управления церковными делами в областях Австро-Венгрии за 1916 г., 01.08.31.12.1916.- ЦДІАК, ф. 363, оп. 1, спр.143-Б.

11. Отчет священника церкви при Штабе генерал-губернатора Галиции, 1915. - ЦДІАК, ф. 363, оп. 2, спр. 30.

12. Подвиги православного духовенства на войне // Вера и жизнь. - 1914. - № 23. - часть неофициальная. - С. 68-77.

13. Рапорты священнослужителей воинских частей действующей армии о их пастырской деятельности за 1915 г., 11.01.-07.12.1916. - РДІА, ф. 806, оп. 5, спр. 9904.

14. Шавельский Г.И., протопресв. Воспоминания последнего протопресвитера русской армии и флота: В 2 т. / Шавельский Г.И. - Нью-Йорк, 1954. - Т 1.

References

1. Babkin M. My, Voennye svyashchenniki, vsem serdtsem privetstvuem obnovlenie Rodiny nashey na nachalakh politicheskoy, grazhdanskoy i religioznoy svobody / Babkin M. // Voenno-istoricheskiy zhurnal. - 2006. - № 2. - S. 37-41.; Baydakov A. Istoriya stanovleniya i razvitiya organizatsionnoy struktury pravoslavnogo dukhovenstva v Vooruzhennykh Silakh Rossiyskogo gosudarstva / Baydakov A. // Zhurnal Moskovskoy patriarkhii. - 2003. - № 6; Bakhturina A.Yu. Politika Rossiyskoy Imperii v Vostochnoy Galitsii v gody Pervoy mirovoy voyny / Bakhturina A.Yu. / Pod red. G.A. Bordyugova. - M., 2000; Ivashko M.I. Voenno-tserkovnye otnosheniya ХУ!!! - nachala ХХ vv. / M.I. Ivashko // Voenno-istoricheskiy zhurnal. - 2005. - № 6. - S. 66-71; Ivashko M.I. Rossiyskaya armiya i tserkov ^VIII - nachalo ХХ v.): istoriograficheskoe issledovanie / Ivashko M.I.: Avtoref. diss. ... d-ra ist. nauk. - M., 2007; Kapkov K.G. Pamyatnaya kniga Rossiyskogo voennogo i morskogo dukhovenstva ХкХ - nachala ХХ vv. Spravochnye materialy / Kapkov K.G. - M., 2008; Kotkov V.M. Voennoe dukhovenstvo Rossii: v 2 kn. / Kotkov V.M. - SPb., 2004; Pashaeva N.M. Ocherki istorii russkogo dvizheniya v Galichine ХГХ-ХХ vv. / Pashaeva N.M. - M., 2001; Chimarov S. Russkaya Pravoslavnaya Tserkov i Vooruzhennye Sily Rossii v 18001917 / Chimarov S. - SPb., 1999.

2. Gubskaya T.N. Voennoe dukhovenstvo i svyashchenniki Nikolaeva. Istoricheskie ocherki / Gubskaya T.N. - Nikolaev, 2006; Kovalchuk T.V Vzayemodiya svitskoyi ta tserkovnoyi vlad v Rosiyskiy imperiyi na pochatku ХХ st. (za materialamy ukrayinskykh yeparkhiy RPTs) / Kovalchuk T.V. // Problemy istoriyi Ukrayiny ХкХ-ХХ st. - 2008. - Vyp. ХТС - S. 331-337; Kuchera I.V Polityka Rosiyskoyi okupatsiynoyi administratsiyi u Skhidniy Halychyni u 1914-1917 rr. / Kuchera I.V.: Avtoref. dys. ... kand. ist. nauk. - Chernivtsi, 2005; Malyshko S.V Diyalnist pravoslavnoho viyskovoho dukhovenstva na terytoriyi Skhidnoyi Halychyny ta Bukovyny u 1914-1917 rr. / Malyshko S.V // Zbirnyk naukovykh prats. Vypusk 35. Seriya «Istoriya ta heohrafiya» / Kharkivskyy natsionalnyy pedahohichnyy universytet imeni H.S. Skovorody. - Kharkiv: 2009. - S. 180-182; Malyshko S.V. Yeparkhialna periodyka chasiv Pershoyi svitovoyi viyny yak dzherelo z istoriyi rosiyskoho viyskovoho dukhivnytstva / Malyshko S.V. // Zbirnyk naukovykh prats. Seriya «Istoriya ta heohrafiya» / Kharkivskyy natsionalnyy pedahohichnyy universytet imeni H.S. Skovorody. - Kharkiv, 2011. - Vypusk 41. - S. 252-259; Mylus VI. Vplyv khrystyyanstva na viysko: istorychnyy aspekt i suchasnist / Mylus VI. // Aktualni problemy vitchyznyanoyi ta vsesvitnoyi istoriyi. Naukovi zapysky Rivnenskoho derzhavnoho humanitarnoho universytetu: Zbirnyk naukovykh prats. - Rivne, 2010. - Vypusk 19. - S. 95-100.

3. Doklady i raporty Predstavitelya protopresvitera voennogo i morskogo dukhovenstva o sostoyanii tserkovnogo upravleniya v oblastyakh Avstro-Vengrii, 1916-1917. - Tsentralniy derzhavniy іstorichniy arkhv Ukraini, m. Kyiv (dab - TsDIAK), f. 363, op. 1, spr. 143-A.

4. Kostryukov A. Neizvestnye stranitsy istorii russkogo voennogo dukhovenstva / Kostryukov A. [Elektronniy resurs]. Rezhim dostupu: http://www.pobeda.ru/content/view/2776/10.

5. Malyshko S. Mobilizatsiya pravoslavnoho viyskovoho i morskoho dukhivnytstva rosiyskoyi armiyi ta flotu v 1914 r. / Malyshko S.V. // Zbirnyk naukovykh prats. Seriya «Istoriya ta heohrafiya» / Kharkivskyy natsionalnyy pedahohichnyy universytet imeni H.S. Skovorody. - Kharkiv, 2013. - Vypusk 49. - S. 88-92.

6. Malyshko S.V. Viyskove pravoslavne dukhivnytstvo rosiyskoyi armiyi u roky Pershoyi svitovoyi viyny na storinkakh chernihivskoho yeparkhialnoho vydannya «Vera y zhyzn» / Malyshko S.V // Zbirnyk naukovykh prats. Vypusk 39. Seriya: Istoriya ta heohrafiya / Kharkivskyy natsionalnyy pedahohichnyy universytet imeni H.S. Skovorody. - Kharkiv, 2010. - S. 230-233.

7. Malyshko S. Tserkovno-administratyvni reformy Petra Mohyly / Malyshko S.V. // Serednovichni starozhytnosti Tsentralno-Skhidnoyi Yevropy: Tezy dopovidey V Mizhnarodnoyi studentskoyi naukovoyi arkheolohichnoyi konferentsiyi (Chernihiv, 14-16 kvitnya 2006 r.). - Chernihiv, 2006. - S. 102-104.

8. Malyshko S.V. Rol sezdov voennogo i morskogo dukhovenstva v organizatsii ego deyatelnosti / Malyshko S.V. // Studia international. (Materialy mezhdunarodnoy nauchnoy konferentsii «Zapadnyy region Rossii v mezhdunarodnykh otnosheniyakh XVII-XX vv.» 22-24 iyunya 2011 g. - K 70-letiyu nachala Velikoy Otechestvennoy voyny) / S.I. Mikhalchenko, A.A. Chubur. - Bryansk, 2011. - S. 57-67.

9. O naznachenii svyashchennosluzhiteley na Frantsuzskiy front, 01.05.1917-09.04.1918. - Rosiyskiy derzhavniy istorichniy arkhiv (dali - RDIA), f. 806, op. 5, spr. 10375.

10. Otchet o sostoyanii upravleniya tserkovnymi delami v oblastyakh Avstro-Vengrii za 1916 g., 01.08.31.12.1916.- TsDIAK, f. 363, op. 1, spr.143-B.

11. Otchet svyashchennika tserkvi pri Shtabe general-gubernatora Galitsii, 1915. - TsDIAK, f. 363, op. 2, spr. 30.

12. Podvigi pravoslavnogo dukhovenstva na voyne // Vera i zhizn. - 1914. - № 23. - chast neofitsialnaya. - S. 68-77.

13. Raporty svyashchennosluzhiteley voinskikh chastey deystvuyushchey armii o ikh pastyrskoy deyatelnosti za 1915 g., 11.01.-07.12.1916. - RDIA, f. 806, op. 5, spr. 9904.

14. Shavelskiy G.I., protopresv. Vospominaniya poslednego protopresvitera russkoy armii i flota: V 2 t. / Shavelskiy G.I. - Nyu-York, 1954. - T. 1.

Аннотация

Православное военное духовенство в контексте истории церкви на Украине

Малышко С.

В статье автором исследуется православное военное духовенство Российской империи и его деятельность на территории Украины. Определены его роль в церковной жизни на украинских землях и значение деятельности военных священников для Православной Церкви всей империи. Выяснено кадровый состав военно-духовного ведомства, его образовательный уровень и возрастной показатель в 1914 г. Показана роль военных священников украинских земель в I Всероссийском съезде военного и морского духовенства. Исследовано деятельность представителя протопресвитера в Галиции и Буковине в период Первой мировой войны.

Ключевые слова: военный священник, Украина, Российская империя, представитель протопресвитера, протопресвитер, армия.

Abstract

The orthodox military clergy in context of the history of church in Ukraine

Malyshko S.

An author in the article is investigate the Orthodox military clergy of the Russian Empire and his activity on the territory of Ukraine. His role is determinate in church life on Ukrainian land and value of activity of soldiery priests for Orthodox Church of Empire. Skilled is found out composition of militaryclerical department, him an educational level and age-old index in 1914. Reflected role of soldiery priests of Ukrainian land in I All-russian convention of military and marine clergy. Activity of plenipotentiary of protopresbyter is investigational in Galychina and on Bukovyna in the First World War.

Keywords: military priest, Ukraine, Russian Empire, plenipotentiary of protopresbyter, protopresbyter, army.

Размещено на Allbest.ru