Знахідки давньоруських сокир на території Південно-Західної Переяславщини

Indings of Old Rus' axes, which were found on the territory of southwestern Pereyaslav region in recent years are published in the article. This kind of melee weapons is quite rare for today among the artifacts of Old Rus 'period in this region. Authors made the detailed description of founded ancientries, their classification, conditions and topography of finding.

Key words: battle ax, Pereyaslav region, Old Rus 'period, settlement, habitation.

Переяславська земля протягом давньоруського періоду історії виступала форпостом в обороні південно-східних рубежів Русі від нападів кочових племен. Для відбиття військових вторгнень на її території було створено потужну систему оборони, до складу якої входили городища, "змійові" вали, природні перешкоди тощо. Одним із важливих джерел вивчення військово-політичної історії краю цих часів виступають знахідки предметів озброєння.

На території Переяславщини знайдено значну кількість старожитностей, пов'язаних із зброярською справою давньоруського часу. Одним із важливих та розповсюджених видів зброї вказаного періоду була сокира. Цей тип ударно-дроблячого озброєння ближнього бою є переважаючим серед знахідок давньоруської зброї. Більшість бойових сокир походить з археологічних досліджень у північних і центральних областях Русі, де піхота складала основну частину війська [2, с. 101].

Вивченням особливостей, класифікацією сокир давньоруського часу займався цілий ряд дослідників, серед яких О.О. Спицін, В.П. Лєвашева, М.Х. Алешковський, Г.В. Ласкавий, А.М. Кирпичніков, М.О. Плавинський. Детальна характеристика цього та інших видів озброєння давньоруського періоду подана в роботі Бережинського В.Г. "Мілітарія Київської Русі". Цей тип зброї неодноразово згадується у літописних та літературних джерелах у якості озброєння як дружинників так і князів [18; 11, с. 141].

Давньоруські сокири дослідниками поділяються на господарчі та бойові. Бойові сокири відрізняють за певними параметрами: формою, вагою та довжиною держака. Так у бойових сокир довжина держака доходила до 1 м, робочі сокири мали держак до 40 см. В той же час дослідники зазначають, що робоча сокира могла при необхідності використовуватися і в якості бойової. З цього приводу М.Х. Алешковський зазначав: ".. .руський воїн ХІ-ХІІІ ст., поряд з іншою зброєю, мав і таку бойову сокиру, якою можна було як битися, так і працювати" [1]. Господарчі сокири складали основне озброєння масового ополчення. Всього на території давньої Русі, за дослідженнями А.М. Кирпичнікова, знайдено близько 1600 сокир [10, с. 51]. Більшість з них походить з підкурганних поховань. Детальна класифікація бойових сокир давньоруського періоду розроблена М.Х. Алешковським та А.М. Кирпичніковим [2, с. 112-113].

Рис. 1. Давньоруські сокири: 1 - с. Вінинці 1; 2 - с. Капустинці; 3 - с. Циблі.

Незважаючи на те, що цей вид зброї ближнього бою є досить поширеним на теренах давньої Русі та суміжних територіях, знахідок подібного типу на території південно-західної Переяславщини до останнього часу не було відомо. У даній статті до наукового обігу вводяться три нові знахідки сокир, що були виявлені на території даного регіону в останні роки. Дві з них мали бойове призначення, ще одна була поліфункціональним знаряддям і могла використовуватися як у бойових умовах, так і в господарстві.

Перша знахідка бойової сокири виявлена одним із авторів навесні 2009 р. в околицях с. Вінниці Переяслав - Хмельницького району, під час обстеження давньоруської пам'ятки Вінниці 1. Її було виорано з культурного шару давньоруського періоду під час сільськогосподарських робіт (рис. 1, 1). Місце знахідки позиціоноване з а допомогою GPS-навiгатора з відповідними координатами:

50⁰ 0Р 26.6941" північної широти і 31⁰ 35⁷ 2.6880" східної довготи (Рис. 2, 4). Довжина сокири - 13,2 см, ширина обухової частини - 5 см, провушина овальної форми, розміром - 4,4х 3,5 см. Лезо, шириною 8,6 см, відтягнуте д о низу, має незначну вигнутість. Сокира характеризується вирізаним обухом: тильна сторона обуха має широк^і мисовидні виступи, що відходять в сторони. З^а класифікацією сокир, розробленою А.М. Кирпичніковим, дана сокира належить до типу IV А, який датується в широких межах - ХІІ-ХІІІ ст. [9, с. 30, 37]. Прямі аналогії їй походять з літописного Дорогобужа та с. Новогрузьке (Любомльський р-н) [23, с. 82, с. 192, рис. 58; 19, с. 215, рис. 1. 1]. Місце знахідки входить у межі поселенського гнізда давньоруської доби, центром якого виступає городище на околиці с. Вінинці в ур. Сковорода.

Рис. 2. Карта розміщення давньоруських пам'яток межиріччя Дніпра-Супою.

Поруч з городищем - у південному та південно-східному напрямках від нього, розташоване селище цього ж часу, обстежена площа якого, на даний час, становить 245x90 м (2,2 га). Воно займає схил правого берега р. Броварки, яка з південно-західної т а південної сторін утворює природній захист поселення. Площа селища зайнята приватними садибами. Під час обстеження території пам'ятки на поверхні зібрано уламки кухонного посуду ХІІ - першої половини ХІІІ ст. та знайдено фрагмент витого скляного браслета сіро-зеленого кольору.

Найвіддаленішим поселенням із цього вузла давньоруських населених пунктів є пам'ятка Тракторна бригада (рис. 2, 1). Її відкрито розвідками Переяслав-Хмельницького державного історико-культурного заповідника (далі - ПХДІКЗ) у 1990 р., в подальшому неодноразово обстежувалась "Археологічною експедицією" НІЕЗ "Переяслав" протягом 2009-2014 рр. Вона розташована за 465 м на захід від західної околиці с. Вінниці, за 240 м на північний захід від фермерського господарства (колишня тракторна бригада) та за 538 м на північний захід від городища Сковорода. Займає підвищення і пологий схил лівого берега р. Броварка. Розміри поселення складають 130x65 м (0,8 га), потужність культурного шару - 0,4 м [4, с.28]. Територія пам'ятки розорюється, на поверхні під час розвідкових обстежень знайдені фрагменти кухонного посуду ХІ - першої половини ХІІІ ст., уламки амфор, залізний ніж і відерну петлю, подібну із поселення Вінинці 1.

Наступна бойова сокира, що вводиться до наукового обігу, нещодавно була оглянута співробітниками Національного історико-етнографічного заповідника "Переяслав" і належить до випадкових знахідок. Детальне місце її виявлення не відоме. За повідомленням респондента, її знайдено на полі під час сільськогосподарських робіт на ділянці, яка знаходиться на лівому березі р. Супій в околицях с. Капустинці Яготинського району Київської області.

Презентована однобічна сокира має відтягнуте у низ лезо, глибокий виріз, дві пари бокових щоковиць, виступ на обушку, круглу провушину для топорища діаметром 3,5 см. (рис. 1, 2). Довжина сокири складає 15,5 см, ширина леза - 11 см, ширина обушка - 4,5 см. За класифікацією А.М. Кирпичнікова вона відноситься до типу ГУ. Даний тип залізних сокир набув широкого поширення на слов'яно-руських землях у Х-ХІ ст. [9, с.30, 37]. Значна кількість їх походить із курганних могильників. Зокрема, кілька подібних знахідок виявлено при розкопках Шестовицького, Київського, Гніздівського могильників. [3, с.67]. Відомі такі зразки і серед випадкових знахідок на Київщині [35]. Значну кількість подібних виробів виявлено під час розкопок курганного могильника на території Білорусі поблизу населеного пункту Ізбіще на березі р. Дзвінаса. Тут у ході розкопок 114 курганів в похованнях знайдено 28 залізних сокир. Всі сокири, крім однієї, виявлено в чоловічих похованнях, 20 із них відноситься до типу ІУ [37, с.41].

Розглядувану нами знахідку бойової сокири слід пов'язувати із кущем давньоруських поселень, що знаходиться в межах та околицях села Капустинці. До нього входили поселення Кругляк, Хутір, Лука та Бувтрюківщина. Ці пам'ятки було відкрито в 1989 р. під час археологічних розвідок ПХДІКЗ [5, с.27, 29].

Поселення Кругляк знаходиться за 1,5 км на північний захід від села (рис. 2, 5). Територія давньоруського селища займала видовжений з південного сходу на північний захід останець, що в давнину відділявся від корінного лівого берега р. Супій неширокою протокою. Останець складається з двох овалів, з'єднаних між собою нешироким (до 50 м) перешийком. Загальна довжина останця складає 1000 м, ширина в південно-східній частині - 300 м, в північно-західній - 120 м. Культурний шар поселення складає 0,60 м. Розвідковими роботами на пам'ятці виявлено уламки гончарного посуду ХІ-ХІІІ ст., уламок точильного бруска та виріб овальної форми із стінки горщика, можливо, заготовка пряслиця.

Ще три давньоруські поселення згруповані в межах сучасного села. Перше з них, площею 7 га, знаходиться в північно-західній частині - в ур. Хутір (рис. 2, 6). Розташоване воно на краю першої надзаплавної тераси лівого берега ріки Супій. Під час проведення тут розвідкових досліджень на поверхні зібрано уламки гончарного посуду ХІ-ХІІІ ст., у тому числі денце із залишками клейма.

Друге поселення в ур. Бувтрюківщина, площею приблизно 1 га, знаходиться в західній частині села, займаючи південний схил мисовидного виступу лівого берега р. Супій (рис. 2, 9).). На поверхні території пам'ятки виявлено уламки посуду ХІ-ХІІІ ст., а також кам'яне п'ятигранне точило з рожевого пісковику, розміром 5,3х 3,0х 2,2 см.

Ще одне селище виявлено в ур. Лука (рис. 2, 8). Воно знаходиться за 0,3-0,4 км на захід від сільського центру і північніше кутка "Новоселиця". Займає північну та північно-східну частину останця в заплаві р. Супій, відділеного від лівого берега протоками. Площа поселення складає приблизно 2 га, потужність культурного шару - 0,6 м. Під час обстеження на поверхні знайдено уламки посуду ХІ-ХІІІ ст.

Третя знахідка сокири походить із околиць с. Циблі Переяслав-Хмельницького району (рис. 1, 3). Її виявлено місцевим жителем в розмиві берега Канівського водоймища на давньоруському поселенні Церква. Нині вона зберігається в лабораторії археологічних досліджень ДВНЗ "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" Автори вдячні к.і.н., професору Колибенку О.В. за можливість ввести дану знахідку до наукового обігу.. Довжина сокири складає 22,3 см, ширина обухової частини - 5,2 см, провушина округла, діаметром 3,6 см. Лезо вузьке й видовжене, шириною 6,5 см, має незначну вигнутість. Сокира характеризується вирізаним обухом з верхньою і нижньою щоковицями. За класифікацією сокир А.М. Кирпичнікова, вона належить до типу ІІІ, який датується Х-початком ХІ ст. [9, с.30, 35]. У зв'язку з досить великими розмірами та вагою дана сокира мала поліфункціональне призначення, використовувалася, очевидно, як господарче так і бойове знаряддя. Прямі аналогії до неї походять з поселення Ленківці на Пруті та курганного могильника Ізбіще на території Білорусі [8, с.268, фото 60, 16; 22, с.38.].

Місце знахідки даного артефакту входить у межі поселенського гнізда, центром якого виступає городище на околиці с. Циблі в ур. Узвіз. Окрім власне городища з селищем (Узвіз 1), сюди входили поселення Узвіз 2 та Церква.

Пам'ятка Церква, звідкіля походить і знахідка сокири, розташована на території тепер не існуючого старого с. Циблі (поблизу залишків цегляної церкви Св. Іллі ХІХ ст.). Вона знаходиться за 800 м на південний захід від околиць нового однойменного села та за 500 м на південний захід від давньоруського городища (рис. 2, 11). Пам'ятка відкрита експедицією "Славутич" (керівник Д.Я. Телегін) у 1979 р. та неодноразово обстежувалася експедиціями ПХДІКЗ та НІЕЗ "Переяслав" протягом 1980-2005 рр., Яготинсько-Переяславським загоном експедиції "Зводу" в 1985 р., Канівською експедицією ІА НАНУ в 1994 р. [34; 32, с. 3-9; 31, с. 1, 2; 27, с. 6, 7; 28, с. 8, 9; 29, с. 7-9; 25, с. 8; 26, с. 4; 24, с. 14, 15; 30, с. 40-41; 6, с. 3; 20, с.266-267; 36, с.100]. Археологічні розкопки тут у 1980 р. проводилися А.П. Савчуком, [32, с. 9], а в 1995 р. Лівобережно-Дніпровською слов'яно-руською експедицією ІА НАНУ (керівник О.В. Сухобоков) [ 33, с. 4-11].

Поселення, площею приблизно 5 га, займало невисоке останцеве підвищення борової тераси у заплаві лівого берега р. Дніпро. У даний час місцевість перетворилася, фактично, на острів загальною довжиною близько 1,2 км. Зі сходу його відділяє заболочена дніпровська протока (колишня р. Цибля). Потужність культурного шару поселення - 0,8-2,0 м. У розмивах і в культурному шарі виявлено уламки гончарного посуду останніх десятиліть Х-ХІІІ ст. З пам'ятки походить ціла низка дрібної металопластики ХІ-ХІІІ ст.: натільні хрестики та хрести-енколпіони, підвіски і скроневі кільця, підвіска із знаком Рюриковичів, посріблений браслет, тощо [33, с.9-16, табл. 40; 38, с. 138-141, мал. 1; 38, с. 100; 12, с. 268, 270].

Наступне поселення Узвіз 2, площею 12,8 га, розташоване за 80-100 м на захід і північний захід від городища та за 0,5 км на північний схід від Церкви на сильно виположеному схилі лесової тераси р. Дніпро (рис. 2, 10). Поселення відкрите та повторно обстежувалось експедиціями ПХДІКЗ у 1980, 1981р., Яготинсько-Переяславським загоном експедиції "Зводу" в 1985 р., Лівобережно-Дніпровською слов'яно-руською експедицією ІА НАНУ в 1995 р. [33, с.16-25; 31, с.5; 6, с. 4; 32, с.9]. Розкопками в 1995 р. на пам'ятці було виявлено та досліджено два заглиблених житла каркасно-стовпової конструкції, господарську споруду та господарську яму. У житлах прямокутної форми збереглися залишки глинобитних печей, виявлено обгорілі дерев'яні конструкції, уламки гончарного посуду ХІІ-першої чверті XIII ст., залізні цвяхи та ніж [33, с.21-30; 7]. '

Городище Узвіз 1 знаходиться на південній околиці с. Циблі й займає високий край лесової тераси над заплавою р. Дніпро (рис. 2). Його територія неодноразово обстежувалася археологічними експедиціями ПХДІКЗ у 1980, 1981, 1988 та 1989 рр., Канівською експедицією ІА НАНУ в 1994 р., Лівобережно-Дніпровською слов'яно-руською експедицією ІА НАНУ в 1995 р. [33. с. 12-15; 31, с. 5; 5, с. 3; 32, с. 9; 6, с. 4; 20, с. 264-266].

Городище овальне в плані, розмірами 85х 60 м (0,5 га). Збереглися ділянка валу висотою близько 2,0 м та рів з напільного боку, шириною 12-15 м і глибиною 1,5-2,0 м. Зі сторони долини Дніпра городище захищено ескарпом.

Культурний шар потужністю 0,3 м, пошкоджений могильними ямами старого сільського кладовища, яким зайнята вся площа городища включно з валом та крутосхилом із західного боку. У шурфах та зачистці валу виявлено уламки гончарного посуду ХІІ-першої чверті ХІІІ ст.

З північної та північно-східної сторін від городища розташоване селище площею близько 8 га, яке займає високий край плато лесової тераси між двома ярами.

Давньоруський культурний шар посаду складає 0,6-0,8 м. На поверхні, в шурфах та зачистці краю глиняного кар'єра зібрано уламки гончарного посуду ХІІ-першої чверті ХІІІ ст. [33, с. 14-15; 5, с. 3].

Розглянуті знахідки бойових сокир доповнюють джерелознавчу базу по вивченню даного типу давньоруської зброї та суттєво розширяють наші уявлення про межі поширення цих виробів у Подніпров'ї, а також надають нову інформацію про матеріальну культуру сільських поселень околиць Переяславля Руського.

Джерела та література