Волинська єпархія 1917-1919 рр.: церковно-демократичний та національний виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинська єпархія 1917-1919 рр.: церковно-демократичний та національний виміри

Володимир Борщевич

Стаття присвячена складному й особливому періоду розвитку Волинської єпархії упродовж 1917-1919 рр. У цей час задекларовано й втілено низку змін, котрі демократизували церковне життя Волині, сприяли поверненню йому українського обличчя.

Ключові слова: Волинська єпархія, українське православ'я, демократизація, юрисдикція.

Світова війна з окупацією частини Волинської єпархії завдала тяжкого удару церковному організму: евакуйовано парафіяльні громади, церковне майно, духовні навчальні заклади, мобілізовано у військо вчителів церковно-парафіяльних шкіл, не вдалось вберегти від знищення храми, обителі, церковну утвар, літературу. Російська влада активно використала волинське духовенство в акції насадження московського православ'я в Галичині. Крім цього, в роки війни прискорилась кристалізація релігйної та національної ідентичності волинського духовенства і кліриків особливо у Володимирському повіті, де проводили просвітницьку роботу українські січові стрільці.

Одним із втілень демократичних змін у церковному середовищі став Перший Волинський єпархіальний з'їзд 14-19 квітня 1917 р. Робота з'їзду засвідчила необхідність як інституальних, так і ментальних змін у житті православної Волині. Час вимагав від духовенства корекції пріоритетів і ставлення до пастирських обов'язків. Церква і нарід. - 1935. - Ч. 1. - 15 березня. - С. 15.

З 1 травня 1917 р. пресовим органом Волинської єпархії став журнал «Православна Волинь»¹. Видання змінило «Волинські єпархіальні відомості», які друкувалися до 7 березня 1917 р. і впродовж п'ятдесяти років виконували роль церковного офіціозу.

Весною 1917 р. низка волинських кліриків, котрі з початком війни стали капеланами у військових шпиталях, повернулись у свої парафії. Серед таких: диякон Олександр Гардасевич Послужной список псаломщика 421 полевого подвижного госпиталя Александра Гардасевича, 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 212, арк. 4-7., диякони Петро Невірковець та Олексій Дидинський Письмо главного священника армий Юго-Западного фронта, прот. В. Грифцова Волынской духовной консистории, № 2452, 1 мая 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 212, арк. 1.. Керівництво військових священиків Російської армії намагалось оперативно реагувати на ситуацію, але політичні реалії робили ці кроки малоефефктивними.

Серед інших важливих кадрових змін у Волинській єпархії - призначення на початку серпня 1917 р. настоятелем Рівненського Воскресенського собору о. Миколая Рогальского Formularz sluzbowy proboszcza soboru R6wiеnskiеgo, рго1отге]а №ко1а]а Rogalskiego, 1928 г. // ДАРО, ф. 30, оп. 3, спр. 736, арк. 224.. У 20-х - першій половині 30-х рр. він став духовним лідером російського церковного шовінізму у Волинсько-Крем'янецькій єпархії. Із його ім'ям були пов'язані гучні скандали в церковному житті краю.

У період Української Центральної Ради Волинська єпархія на чолі з Євлогієм (Георгієвським) розвивалась у річищі загальноукраїнського життя. Потреба демократизації єпархіального устрою рішенням Волинського єпархіального з'їзду духовенства і мирян покликала до життя новий склад Волинської духовної консисторії. 10 листопада 1917 р. Георгієвський доповідав Синоду РПЦ про обрання о. Арсенія Бордюговського, о. Дмитра Писаржевського та о. Петра Антоновича членами конситорії. Синод затвердив обрання і видав про це 17 листопада відповідний наказ . Отримавши наказ, Євлогій таким чином розподілив обов'язки між новопризначеними членами ВДК: прот. М. Бурчак-Абрамович очолив господарський стіл, о. І. Ніколаєв - розпорядчий, о. Д. Пісаржевський - судовий і шлюборозвідний, прот. А. Бордюговський отримав рахунковий, а о. П. Антоновичу доручено додатковий із компетенцією у метричних і будівельних справах Резолюция архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского), № 206, 22 ноября 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 1..

Після більшовицького перевороту в Петрограді Українська Центральна Рада прискорила розбудову української державності. Ці кроки віддзеркалилися в церковному житті України. Генеральне секретарство внутрішніх справ 13 грудня 1917 р. в листі до Волинської духовної консисторії повідомляло про підпорядкування собі духовних консисторій і підвладних їм установ у всіх справах, що стосувалися компетенції колишнього російського міністерства ісповідань Лист генерального секретарства внутрішніх справ Генерального секреатріату України Волинській духовній консисторії, № 5072, 13 грудня 1917 р. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 543, арк. 2.. Зв'язок консисторії з секретарством планували здійснювати через тимчасового комісара духовних справ.

Суспільні очікування вимагали змін і в самій Православній Церкві. Інструментом їх реалізації мав також стати Всеукраїнський Церковний Собор. Захоплення більшовиками влади в Росії прискорили скликання Собору, а репресії змінили на більш поступливу позицію частини православного духовенства в Україні. Вже 21 грудня 1917 р. Євлогій (Георгієвський) скерував у консисторію розпорядження про здійснення заходів з підготовки і проведення Собору. Окремо він вимагав, щоб вибори делегатів на Собор відбувалися без партійних і національних впливів Распоряжение архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского) Волынской духовной консистории, № 1340, 21 декабря 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 541, арк. 3.. Йшлося, очевидно, про українські сили.

На початку 1918 р. цивільна й церковна адміністрація на Волині перебували в стані часткової дезорганізації. Отець Віталій Сагайдаківський згадував, як він у майже у п'ятнадцятирічному віці отримав призначення на посаду дяка в село Пелче Лубенського повіту після повернення із примусового виселення. 15 січня 1918 р. Сагайдаківський став учителем пелчанської школи Сагайдаківський Віталій, св. Правди не втопити. Спогади з 50-тиріччя пастирства: 19271977. - Торонто, 1977. - С. 26.. Лубенське повітове земство щомісячно платило молодому вчителеві 87 карбованців за працю із 103 учнями. Як додаткову винагороду батьки запропонували доплачувати по карбованцю за дитину щомісяця. Півроку тривала педагогічна робота Сагайдаківського, а з осені 1918 р. на посаду вчителя знайдено кандидата з відповідними кваліфікаціями.

Загалом на початку 1918 р. українська влада, і на Волині також, поступово встановлювала контроль за діяльністю всіх навчальних закладів. Серед заходів - облік ресурсів, необхідних для організації українських курсів Лист Рівненського повітового комісара директору Рівненської жіночої гімназії, № 852, 22 січня 1918 р. // ДАРО, ф. 568, оп. 1, спр. ЗО, арк. 4., розмежування компетенції між генеральним секретарством освіти та національними секретарствами щодо керівництва школами Лист генерального секретарства освіти Генерального Секретаріату України директорам середніх шкіл, інспекторам вищих початкових та інших шкіл України, № 379, 10 січня 1918 р. // ДАРО, ф. 568, оп. 1, спр. 30, арк. 12., призначення викладачів.

Новий склад Волинської духовної консисторії, затверджений у листопаді 1917 р., не відразу розпочав свою роботу. Отець Арсен Бордюговський повідомляв консисторію, що не може виконувати обов'язки члена консисторії з призначеного часу через хворобу, необхідність виплати утримання священикам Володимирської міської округи за другу половину 1917 р. та завершення справ по благочинню Рапорт о. Арсения Бордюговского Волынской духовной консистории, № 195, 30 декабря 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 3.. Наприкінці 1917 р. о. Бордюговський перебував в евакуації в м. Ізяслав Волинської губернії. Щодо двох інших обраних членів консисторії, о. П. Антоновича та о. Д. Пісаржевського, то єпархіальна училищна рада рішенням від 10 січня 1918 р. постановила погодитись із цим, оскільки виконання обов'язків наглядачів шкіл евакуйованих повітів не перешкоджатиме їх роботі в конситорії¹² Письмо Волынского епархиального училищного комитета Волынской духовной консистории, № 154, 8 февраля 1918 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 4..

Єпархіальний архієрей також намагався контролювати службове переміщення волинського духовенства. У відповідь на прохання парафіян евакуйованого Володимирського Успенського собору призначити настоятелем обраного ними священика 200 піхотного Кронштадського полку о. Мойсея Грищука Євлогій (Георгієвський) відмовив, оскільки на це місце вже отримав наказ о. Арсен Бордюговський Резолюция архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского), 24 февраля/ 9 марта 1918 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 5..

Урядовці консисторії намагалися організувати роботу єпархіальних установ у довоєнному ритмі. Про це свідчить публікація постанови єпархіального опікунства від 19 січня 1918 р. про виплату допомоги бідним духовним особам¹⁴ От епархиального попечительства // Православная Волынь. Еженедельный орган объединенного духовенства и мирян Волынской епархии. - 1918. - № 3. - 14 апреля. - С. 8.. Сума варіювалась у межах від 4 до 23 рублів за перше та друге півріччя 1917 р. Планували продовжити роботу Житомирське та Кременецьке жіночі єпархіальні духовні училища. У Житомирі мали намір провести репетиції та перевідні іспити впродовж другої половини травня, а з Крем'янця повідомляли духовенству, що приймуть учениць у перший, третій та четвертий класи з 13 травня. Плата за два місяці пансіону складала 200 рублів або еквівалент продуктами От Кременецкого женского духовного училища // Православная Волынь. - 1918. - № 3. - 14 апреля. - С. 8..

Військовий союз Української Центральної Ради із Німеччиною давав надії на стабілізацію життя і Україні, і цю зміну в ситуації відчувало волинське духовенство. Пошук шляхів організаційного устрою Української Православної Церкви упродовж 1918 р. знайшов обговорення в кожній єпархії. Вимоги автокефалії лунали щораз активніше, і ряди її прихильників зростали. Тому питання зміни організаційного статусу українського православ'я стало одним із головних під час роботи Волинського єпархіального з'їзду духовенства і мирян у Житомирі 2-9/13-22 травня 1918 р. Доповідь щодо автокефалії підготувала спеціально створена при з'їзді Соборна комісія. Заслухавши доповідь, делегати з'їзду постановили:

«Автономія Української, тобто південно-малоросійської, церкви мас для себе беззаперечні як історичні, так і етнографічні підстави, а разом з тим настійливо підказується нам зараз політичним і соціально-державним моментом, який переживаємо, тоді як для автокефалії цієї Церкви немає ні канонічних, ні історичних достатніх даних» Журнал № 3 Волынского епархиального съезда духовенства и мирян 2-9/15-22 мая 1918 г. // ЦД1АЛ, ф. 760, оп. 1, спр. 15, арк. 1..

Отже, прихильники збереження Української Церкви в структурі Московської патріархії становили більшість серед делегатів. Однак ця більшість усвідомлювала іншість українського православ'я і вважала прийнятною зміну статусу. Тому з'їзд вважав: ««і) Канонічна єдність нашої Української церкви з єдиною для всієї Русі Православною, очолюваною зараз Святійшим Патріархом Тихоном, церквою повинна залишатись непорушною; 2) церковна автокефалія для України неприйнятна; 3) церковна автономія нашої Української церкви в її живому органічному союзі з Всеросійською православною церквою, а через неї і з єдиною Вселенською, бажана і повинна бути втілена в життя в самому широкому здійсненні» Журнал № 3 Волынского епархиального съезда духовенства и мирян 2-9/15-22 мая 1918 г. // ЦД1АЛ, ф. 760, оп. 1, спр. 15, арк. 1..

Третім питанням порядку денного стала дерусифікація Церкви. Після виступів і обговорення прийнято рішення, яким схвалено «українізацію» як збереження наявної в церковному житті України специфіки, пов'язаної із етнографічними особливостями краю, його населенням, історією, побутом, духовним обличчям у тій мірі, яка не суперечить чистоті православної віри і обряду, не порушує догматики, єдності із Всеросійською та Вселенською Православною Церквою Там само. - арк. 5..

Окремими рядками в постановах закріпили накази з'їзду Українського Церковного Собору. Делегати висловились за відновлення в слов'янській богослужбовій мові вимови, яка існувала в Україні з першопочатків. Підтримали делегати і використання української у проповідях як «найбільш зрозумілої і близької мови молящимся» Там само. - арк. 5.. Натомість реакційною стала позиція щодо використання україномовних священно-богослужбових книг. їх запровадження назвали не бажаним, оскільки українська мова перебуває в стадії творення і для перекладу нею богослужбових чинів ще не дозріла. Більше того, запровадження перекладених українською літургічних книг, на думку делегатів з'їзду, роз'єднає Українську Церкву із Всеросійською та усіма Православними Церквами. Щодо ставлення до Української Держави, то воно має бути вирішене Собором у погодженні із формулою, прийнятою на Всеросійському Церковному Соборі, наскільки таке рішення виявиться прийнятним владою. Не дивно, що усі постанови Волинського єпархіального з'їзду духовенства і мирян негайно затвердив архієпископ Євлогій (Георгієвський) Там само. - арк. 6.. Постанови відображали його погляди на стан речей у житті Української Церкви.

7 червня 1918 р. Синод доручив Євлогію (Георгієвському) опіку над Холмською єпархією. Це рішення перетворило Житомир і всю Волинську єпархію на територію тимчасового перебування для виселеного холмського духовенства і мирян у процесі повернення на Батьківщину. Одночасно тривало налагодження церковного життя на території окупованих Володимирського і Ковельського повітів. Постановою Всеукраїнського Православного Собору від 28 червня унормовано повернення виселеного з цих повітів духовенства і мирян.

Важливим рішенням, яке вплинуло на подальший інституційний розвиток Української Церкви, стала ухвала Всеукраїнського Собору, якою затверджено Статут вищого церковного управління в Україні Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді. - Вінніпег: «Екклезія», 1984. - Т. 1.: Київська церковна традиція українців Канади. - С. 146.. Прийняття такого документа надавало Українській Православній Церкві автономний статус у складі Московської патріархії. Цей крок відкрив нові перспективи еволюції статусу українського православ'я і згодом став тією юридичною основою, що дозволила архієпископу Олексію (Громадському) із прибічниками проголосити створення в 1941 р. Автономної церкви.

Стрімка зміна реалій життя спонукала єпископат і духовенство реагувати на нову ситуацію. Тому в серпні 1918 р. проведено іще один єпархіальний з'їзд, як відповідь на нові виклики.

У період Української Держави ознаки стабілізації ситуації були помітні в Українській Церкві і на парафіяльному, і на монастирському рівнях. Найбільш чітко це простежувалося на прикладі Почаївської Лаври. Після реквізицій та елементарних пограбувань Лавра втратила найцінніше майно. «Крах гетьманства, - згадував архімандрит Дамаскин (Малюта), - крах німецьких Держав, війська яких охороняли порядок за гетьмана, очистили дорогу хаосу і жаху» Дамаскин (Малюта), архимандрит. Почаево-Успенская лавра // Воскресное чтение. - 1930. - № 46. - 16 ноября. - С. 717.. Після падіння режиму Скоропадського в Києві владу на місцях взяли в руки учасники антигетьманського повстання. У Крем'янецькому повіті в гміні Борки таким лідером став Никанор Шевчук, який організував відділ з ЗО селян з с. Новий Став Sprawozdanie przodownпka wywiadawczego z Ekspozytury иге^и sledczego w Dubno J6ze^a Nowickiego, 30 wrzesnia 1924 г. // ДАРО, ф. 33, оп. 2, спр. 2638, арк. 24.. Шевчук у статусі коменданта представляв владу Директорії в цій частині Крем'янеччини. У Крем'янці наприкінці 1918 р. перебував отаман Золотаренко. Відсутність стабільної влади призвела до кризових ситуацій у житті Волині. Зафіксовано випадки арештів православних священиків.

Наприкінці 1918 р. активізовано заходи з надання Українській Церкві самоуправління. 12 листопада на зимовій сесії Всеукраїнського собору міністр віроісповідань О. Лотоцький від імені уряду заявив про бажання влади бачити Церкву в Україні самостійною. Антигетьманське повстання й припинення роботи Собору позбавило можливості надати цьому рішенню церковно-юридичної сили. Ситуацію максимально використала консервативна більшість Собору. Законом від 1 січня 1919 р. Директорія УНР проголосила Українську Церкву автокефальною. Закон саботував православний єпископат, більшість якого становили етнічні росіяни. Тому він мав символічно-декларативне значення, але як прецедент міг відіграти в майбутньому відповідну стимулюючу роль.

В опозиції до новацій Директорії був і керуючий Волинською єпархією, єпископ Володимир-Волинський Фаддей (Успенський). Резолюцією від 22 січня 1919 р. він резюмував: «Закон про автокефалію не може бути проголошений без ... церковної влади, тобто крім Всеукраїнського церковного собору (законно скликанного митрополитом області) і без благословення Святійшого Патріарха Всеросійського, з яким дотепер у канонічному спілкуванні була Українська церква і визначила бути на Київському соборі і надалі, не визнаючи автокефалії. З огляду на це не вважаю законним оголошувати декрет про автокефалію, вироблений поза вищою церковною владою, від якої не було жодних розпоряджень. Необхідно дотримуватись постанов Київського собору, встановленого ним ладу церковного управління, звертаючись у найбільш важливих справах до контори Собору єпископів у Києві, головою якого Собор єпископів призначив єпископа Діонисія Кременецького» Резолюция управляющего Волынской епархией, епископа Владимир-Волынского Фаддея (Успенского), 9/22 января 1919 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 28, арк. 9..

Отже, керівництво Волинської єпархії зайняло солідарну з усім православним єпископатом в Україні позицію щодо автокефалії.

Арешт і видворення Директорією Антонія (Храповицького) та Євлогія (Георгієвського) поряд із негативним розголосом на міжнародній арені вплинули і на повсякденні стосунки духовенства з органами влади. Священик Павло Пінкевич 25 лютого 1919 р. запитував у керуючого Волинською єпархією Фаддея (Успенського), як реагувати на розпорядження повітового комісара щодо заборони згадувати в церквах єпископів Антонія і Євлогія Рапорт священника Павла Пинкевича управляющему Волынской епархией, єпископу Владимир-Волынскому Фаддею (Успенскому), 12/25 февраля 1919 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 2.. До рапорту о. Пінкеивч доклав оголошення Старокостянтинівського повітового комісара Вовка із забороною духовенству молитись за ворогів Української Народної Республіки архієреїв Антонія і Євлогія²⁶ Оголошення Старокостянтинівського повітового комісара Вовка, ЗО січня 1919 р. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 4..

Дилему непоминання вирішено іще 20 січня 1919 р. коли Діонисій (Валединський) як голова контори Собору єпископів повідомляв Фаддею про рішення ігнорувати вимогу міністра культів. Міністр запропонував конторі видати духовенству Києва і Київської єпархії розпорядження про припинення поминання патріарха Тихона, єпископів Антонія і Євлогія. Натомість контора єпископів відмовилась не поминати названих єпископів, але погодилась молитись «За Директорію Української Народної Республіки і членів її: Володимира, Симона, Афанасія, Андрія, Уряд їх і Христолюбиве військо»²⁷ Указ контори Собору єпископів України керуючому Волинською єпархією, єпископу Володимир-Волинському Фаддею (Успенському), 7/20 січня 1919 р. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 10..

Наступні події воєнно-політичного характеру започаткували новий етап розвитку Волинської єпархії вже в умовах польської влади.

Отже, період 1917 - початку 1919 рр. став визначальним для Волинської єпархії, намітивши напрямки розвитку, які знайшли втілення упродовж наступних десятиліть.

волинь церков дерусифікація демократизація

Список джерел і літератури

1. Дамаскин (Малюта), архимандрит. Почаево-Успенская лавра // Воскресное чтение. - 1930. - № 46. - 16 ноября. - С. 716-718.

2. Журнал № 3 Волынского епархиального съезда духовенства и мирян 2-9/15-22 мая 1918 г. // Центральний державний історичний архів України у Львові (далі - ЦДІАЛ), ф. 760, оп. 1, спр. 15, арк. 1-6.

3. Лист генерального секретарства внутрішніх справ Генерального секреатріату України Волинській духовній консисторії, № 5072, 13 груд. 1917 р. // Державний архів Житомирської області (далі - ДАЖО), ф. 1, оп. 47, спр. 543, арк. 2.

4. Лист генерального секретарства освіти Генерального Секретаріату України директорам середніх шкіл, інспекторам вищих початкових та інших шкіл України, № 379, 10 січня 1918 р. // Державний архів Рівненської області (далі - ДАРО), ф. 568, оп. 1, спр. ЗО, арк. 12.

5. Лист Рівненського повітового комісара директору Рівненської жіночої гімназії, № 852, 22 січня 1918 р. // ДАРО, ф. 568, оп. 1, спр. ЗО, арк. 4.

6. Оголошення Старокостянтинівського повітового комісара Вовка, ЗО січня 1919 р. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 4.

7. От епархиального попечительства // Православная Волынь. Еженедельный орган объединенного духовенства и мирян Волынской епархии. - 1918. - № 3. - 14 апреля. - С. 8.

8. От Кременецкого женского духовного училища // Православная Волынь. - 1918. - № 3. - 14 апреля. - С. 8.

9. Письмо Волынскоого епархиального училищного комитета Волынской духовной консистории, № 154, 8 февраля 1918 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 4.

10. Письмо главного священника армий Юго-Западного фронта, прот. В. Грифцова Волынской духовной консистории, № 2452, 1 мая 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 212, арк. 1.

11. Послужной список псаломщика 421 полевого подвижного госпиталя Александра Гардасевича, 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 212, арк. 4-7.

12. Рапорт о. Арсения Бордюговского Волынской духовной консистории, № 195, 30 декабря 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 3.

13. Рапорт священника Павла Пинкевича управляющему Волынской епархией, епископу Владимир-Волынскому Фаддею (Успенскому), 12/25 февраля 1919 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 2.

14. Распоряжение архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского) Волынской духовной консистории, № 1340, 21 декабря 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 541, арк. 3.

15. Резолюция архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского), № 206, 22 ноября 1917 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 1.

16. Резолюция архиепископа Волынского и Житомирского Евлогия (Георгиевского), 24 февраля/ 9 марта 1918 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 47, спр. 550, арк. 5.

17. Резолюция управляющего Волынской епархией, епископа Владимир- Волынского Фаддея (Успенского), 9/22 января 1919 г. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 28, арк. 9.

18. Савчук С., Мулик-Луцик Ю. Історія Української греко-православної церкви в Канаді. - Вінніпег: «Екклезія», 1984. - Т. 1.: Київська церковна традиція українців Канади. - 616 с.

19. Сагайдаківський Віталій, св. Правди не втопити. Спогади з 50-тиріччя пастирства: 1927-1977. - Торонто, 1977. - 362 с.

20. Указ контори Собору єпископів України керуючому Волинською єпархією, єпископу Володимир-Волинському Фаддею (Успенському), 7/20 січня 1919 р. // ДАЖО, ф. 1, оп. 49, спр. 29, арк. 10.

21. Церква і нарід. - 1935. - Ч. 1. - 15 березня. - С. 15.

22. Formularz sluzbowy proboszcza soboru R6wіеnskіеgo, ргоїоіегеіа Мкоіа^а Rogalskiego, 1928 г. // ДАРО, ф. ЗО, оп. З, спр. 736, арк. 224.

23. Spгаwozdаnіе ргаотешка wywіаdаwczеgo z Eкspozytuгy иге^и slеdczеgo w Dubno J6zеf^:а Nowіcкіеgo, ЗО wгzеsnіа 1924 г. // ДАРО, ф. 33, оп. 2, спр. 2638, арк. 24.

Размещено на Allbest.ru