Антарктичні дослідження в умовах науково-технічної революції 1950-1970-х рр.

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Антарктичні дослідження в умовах науково-технічної революції 1950-1970-х рр.

Олександр Черняєв

У статті висвітлено питання вивчення Антарктики упродовж 1950 - 1970-х рр., коли полярники виконували комплексні дослідження материка та водного простору Південного океану. Зокрема, радянські кліматологи встановили основні особливості режиму антарктичної атмосфери, полів теплової і сонячної радіації, визначили параметри сучасного стану кліматичної системи Антарктики. Геологами створена науково обґрунтована концепція геологічного складу та еволюції земної кори шостого континенту. Високе міжнародне визнання отримала реалізація проекту надглибокого буріння на станції Схід. Радянські геофізики, використовуючи можливість тривалих спостережень на станції Схід, зробили цілий ряд наукових відкриттів, визнаних світовою науковою громадськістю - відкриття «берегового ефекту», ефекту Жигалова, ефекту безпосереднього зв'язку міжпланетного магнітного і геомагнітного полів.

Щоб уявити масштабність цих робіт, досить сказати, що за два десятиріччя (1956 - 1976 рр.) в найважчих походах до внутрішнхі районів материка в цілому було пройдено понад 80 тис. км. У 55 великих і малих походах брало участь близько 500 осіб, а їх тривалість склала більше 2,5 тис. діб, тобто більше 6,5 років.

Вітчизняні авіатори виконували численні рекогносцирувальні польоти вздовж узбережжя і до внутрішніх районів материка, покривши відстань в 688 тис. км.

Не менш великомасштабними були океанографічні дослідження в Південному океані. Тільки за два десятиріччя досліджень Південного океану експедиційними суднами було доставлено 1500 океанологічних станції, а майже в 700 пунктах зібрані зразки для вивчення геології морського дна, в 100 пунктах виконані інструментальні спостереження за хвилюванням і течіями, а ехолотний промер склав сотні тисяч миль.

Ключові слова: Антарктика, дослідження, експедиція, наукова станція.

Черняев А. Антарктические исследования в условиях научно-технической революции 1950 - 1970-х гг.

В статье отображены вопросы изучения Антарктики на протяжении 1950 - 1970-х гг., когда полярники выполняли комплексные исследования материка и водного пространства Южного океана. В частности, советские климатологи установили основные особенности режима антарктической атмосферы, полей тепловой и солнечной радиации, определили параметры современного состояния климатической системы Антарктики. Геологами создана научно обоснованная концепция геологического состава и эволюции земной коры шестого континента. Высокое международное признание получила реализация проекта сверхглубокого бурения на станции Восток. Советские геофизики, используя возможность длительных наблюдений на станции Восток, сделали целый ряд научных открытий, признанных мировой научной общественностью открытие «берегового эффекта», эффекта Жигалова, эффекта непосредственной связи межпланетного магнитного и геомагнитного полей.

Чтобы представить масштабность этих работ, достаточно сказать, что за два десятилетия (1956 - 1976 гг.) в тяжелых походах во внутренние районы материка в целом было пройдено более 80 тыс. км. В 55 больших и малых походах участвовало около 500 человек, а их продолжительность составила более 2,5 тыс. суток, т.е. более 6,5 лет.

Отечественные авиаторы выполняли многочисленные рекогносцировочные полеты вдоль побережья и во внутренние районы материка, покрыв расстояние в 688 тыс. км.

Не менее крупномасштабными были океанографические исследования в Южном океане. Только за два десятилетия исследований Южного океана экспедиционными судами было доставлено 1500 океанологических станций, а почти в 700 пунктах собраны образцы для изучения геологии морского дна, в 100 пунктах выполнены инструментальные наблюдения за волнением и течениями, а эхолотный промер составил сотни тысяч миль.

Ключевые слова: Антарктика, исследования, экспедиция, научная станция.

Cherniayev О. Research antarctic in the scientific and technological revolution 1950 - 1970's.

The article describes the main achievements of the Soviet researchers in the development of the Antarctic for almost fifty years, during which the explorers carried out comprehensive studies of the mainland and the water area of the Southern Ocean, in particular - the Soviet climatologists have established the main features of the regime of the Antarctic atmosphere, the fie lds of heat and solar radiation, determined parameters of the current state of the Antarctic climate system. Geologists established scientifically based concept of the geological composition and evolution of the crust of the sixth continent. High international recognition of the deep drilling project at Vostok station. Soviet Geophysics, using the possibility of long-term observations at Vostok station, made a number of scientific discoveries recognized by the world scientific community - the opening of «coastal effect» Zhigalova effect, the effect of a direct connection of the interplanetary magnetic field and geomagnetic fields.

To represent the magnitude of these works, it is enough to say that for two decades (19561976 gg.) In severe hikes in the inland areas of the continent as a whole has been covered more than 80 thousand. cm. In 55 large and small campaigns attended by about 500 people, and their duration was more than 2.5 thousand. Days, ie more than 6.5 years.

Soviet pilots performed numerous reconnaissance flights along the coast and in the hinterland of the continent, covering a distance of 688 thousand. кт.

At least large-scale oceanographic studies were in the Southern Ocean. In just two decades of research in the Southern Ocean with the expedition vessels was performed more than 1500 oceanographic stations, nearly 700 points collected samples to study the geology of the seabed, 100 points made instrumental observation of waves and currents, and echo sounding made hundreds of thousands of miles.

Keywords: Antarctica, research expedition, research station.

Вивчення Антарктики, яка ще півстоліття тому була білою плямою на карті світу, потребувало величезних капіталовкладень, інтелектуальних затрат, мужності та енергії тисяч учасників південно-полярних експедицій, серед яких було близько 40 тисяч радянських громадян.

Вітчизняні антарктичні експедиції з перших років свого існування посіли одне з провідних місць серед експедицій інших країн по великомасштабних наукових роботах та значущості отриманих результатів.

У статті робиться спроба узагальнення найважливіших наукових здобутків вітчизняних учених в освоєнні Антарктики в умовах науково-технічної революції 1950 - 1970-х рр. Відомо, що 18 листопада 1955 р. Президія Академії Наук СРСР затвердила план проведення Комплексної антарктичної експедиції (КАЕ) в 1955 - 1957 рр. і тематичний план науково-дослідницьких робіт. З того часу країна приступила до систематичного вивчення Антарктики, причому за дуже короткий термін вийшла на передові позиції в міжнародному антарктичному співтоваристві - як у плані наукових досліджень, так і в логістичному забезпеченні.

Спочатку Комплексна антарктична експедиція Академії наук СРСР складалася з двох частин - континентальної та морської. Це були, по суті, дві самостійні експедиції: перша виконувала роботи на материку упродовж року, друга - на експедиційних суднах у прибережних водах Антарктики та у відкритих районах Світового океану. Після третьої експедиції обсяг наукових досліджень на суднах значно скоротився, внаслідок чого морська частина як самостійна експедиція перестала існувати. У зв'язку з цим під час Четвертої експедиції (1958 - 1959 рр.) на експедиційному судні працював лише морський загін. Зміна структури експедиції відбулася в 1962 р, коли вона розділилася на зимову та сезонну. Склад і структура зимових експедицій залишалися в основному без змін; в сезонну експедицію увійшли всі загони, які виконували роботи упродовж літнього сезону, незалежно від того, працювали вони на суднах чи на материку.

За розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 25 червня 1958 р. № 1978 була організована Міжвідомча комісія з вивчення Антарктики. При цьому вся робота з організації та координації досліджень на шостому континенті та в Південному океані була покладена на Арктичний науково-дослідний інститут, який з цього часу називався арктичним і антарктичним науково-дослідним інститутом (ААНДІ). За рішенням Уряду СРСР в 1963 р. ААНДІ був переданий з Міністерства морського флоту до системи Головного управління Гідрометеослужби при Раді Міністрів СРСР. Інститут проводив комплексні дослідження в Арктиці й Антарктиці у галузі фізики льоду, океану та вод суші, гляціології, океанології, гідрохімії, гідрології, гирлових областей річок, метеорології, взаємодії океану і атмосферу, екології, геофізики, полярної географії, а також взаємодії інших інженерних споруд з льодом, полярної медицини тощо.

Незабаром після завершення робіт Першої експедиції було започатковано наукове видання - «Праці САЕ», а в 1958 р. побачив світ «Інформаційний бюлетень САЕ», а збірка «Проблеми Арктики» стала називатися «Проблеми Арктики і Антарктики».

У 1954 р. Спеціальний комітет Міжнародного геофізичного року зазначив, що Антарктида є найбільш важливою частиною земної кулі для проведення інтенсивних дослідницьких робіт. З того часу минуло майже півстоліття, упродовж якого полярники виконували планові комплексні дослідження материка та водного простору Південного океану.

Аналіз наукових матеріалів експедиційної діяльності Радянського Союзу в Антарктиці знайшли відображення у працях вітчизняних дослідників Землі, зокрема, в роботах Г.І. Баранова, В.М. Бортника [1], Ю.А. Григор'єва [2], Л.І. Дубровіна, В.М. Петрова [3], Г.М. Таубера [6], П.А. Шумського [9] та ін. [7; 8]. Зокрема, названі дослідження засвідчують великий внесок вітчизняних учених у вивчення природи Антарктики та її ролі в глобальних процесах. Головні завдання, які упродовж півстоліття висувалися перед вітчизняними вченими, були успішно вирішені в усіх галузях антарктичної науки.

Наприклад, вітчизняні кліматологи встановили основні особливості режиму антарктичної атмосфери, полів теплової і сонячної радіації, визначили параметри сучасного стану кліматичної системи Антарктики, досліджували ключові механізми змін таких метеорологічних параметрів, як озон і малі газові складники. Багато агрометеорологічних спостережень, що були поставлені на вітчизняних станціях, не мали світових аналогів або були розпочаті раніше, аніж до них приступили іноземні дослідники. Прикладом можуть служити дослідження, які проводилися з 1969 р. на АМЦ Молодіжна - запуски метеорологічних ракет; у 1978 р. вперше у світовій практиці на Молодіжній були організовані дослідження параметрів атмосфери за допомогою метеорологічного лазеру.

Геологами створена науково обґрунтована концепція геологічного складу та еволюції земної кори шостого континенту, що дозволяє скласти уявлення про його мінеральні ресурси. Група районів (Земля Королеви Мод, Земля Ендербі, гори Принц - Чарльз, шельфи морів Уедцелла і Співдружності) була детально вивчена саме вітчизняними фахівцями. Високе міжнародне визнання отримала реалізація проекту надглибокого буріння на станції Схід і комплексні палеогеографічні дослідження крижаного керна.

Вітчизняні геофізики, використовуючи можливість тривалих спостережень на станції Схід, що розташована поблизу геомагнітного полюса, а також на інших радянських антарктичних станціях, зробили низку наукових відкриттів, визнаних світовою науковою громадськістю - відкриття «берегового ефекту», ефекту Жигалова, ефекту безпосереднього зв'язку міжпланетного магнітного і геомагнітного полів.

Провідні позиції в Антарктиці, як у постановці стаціонарних спостережень, так і в проведенні маршрутних внутрішньоконтинентальних досліджень, вітчизняні вчені зайняли вже в період проведення Міжнародного геофізичного року (МГР). Окрім восьми цілорічних станцій було створено низку тимчасових виносних станцій. На станціях розроблявся комплекс проблем науки про Землю, особливо інтенсивно в рік Міжнародного геофізичного співробітництва (1959 р.) та Міжнародний рік спокійного Сонця (1965 р.). Хоча після проведення МГР частина вітчизняних наукових станцій була закрита, незабаром були відкриті нові станції на узбережжі Східної Антарктиди: Лазарев, Новолазаревская, Молодіжна, пізніше - Ленінградська, перша станція в Західній Антарктиді - станція Беллінсгаузен. Станція Молодіжна з часом стала головною базою експедиції, антарктичним метеорологічним центром (АМЦ), а з початку 1970-х рр. - найбільшим населеним пунктом і науково-дослідним центром на всьому антарктичному материку.

На величезних просторах від узбережжя Східної Антарктиди до Південного полюса пролягли маршрути санно-гусеничних походів САЕ. Лише з їх допомогою було складено уявлення про природу внутрішніх районів крижаного континенту, які, по суті, були «білою плямою» на карті світу. В санно-гусеничних походах проводилися метеорологічні спостереження, широкі польові дослідження з гляціології, сейсмозондування, радіолокації, гравіметрії, магнітології і геодезії. Щоб уявити масштабність цих робіт, досить сказати, що за два десятиріччя (1956 - 1976 рр.) в найважчих походах у внутрішні райони материка в цілому було пройдено понад 80 тис. км. У 55 великих і малих походах брало участь близько 500 осіб, а їх тривалість склала більше 2,5 тис. діб, тобто більше 6,5 років.

Вітчизняні авіатори виконували численні рекогносцирувальні польоти вздовж узбережжя і до внутрішніх районів материка, здійснювали посадки на непристосовані майданчики на припайному льоду і шельфових льодовиках. У період роботи Третьої КАЕ літаки авіазагону побували над усіма полюсами Антарктиди - географічним, магнітним, відносної недоступності, геомагнітним і полюсом холоду, покривши відстань в 688 тис. км.

Не менш великомасштабними були океанографічні дослідження в Південному океані. За період МГР морські експедиції завершили рекогносцирувальне дослідження не лише моря Дейвіса, а й усього індійського сектора Антарктики. У цей період льодоколи країни працювали і в тихоокеанському секторі Південного океану. На карту були нанесені нова берегова лінія, нові скелі та острови, підводні жолоби і гори. Лише за два десятиріччя досліджень Південного океану з експедиційних суден було доставлено більше 1500 океанологічних станцій у майже 700 пунктів, зібрані зразки для вивчення геології морського дна, в 100 пунктах виконані інструментальні спостереження морських течій.

Відомо, що на початку 1950-х рр. знання про Антарктику обмежувалися головним чином відомостями про фізико-географічні умови субантарктичних островів. Під час навігації у загальних рисах були вивчені океанологічні та кліматичні умови Південного океану на північ від зони морських льодів. Участь вітчизняних учених у цих дослідженнях спрямовувалася на спостереження в галузі океанографії, метеорології та біології китів, які проводились з 1946 р. науковою групою китобійної флотилії «Слава» і носили лише побічний характер.

Отже, дослідження вітчизняних учених у Антарктиці спочатку мали рекогносційно- описовий характер. Щоб скласти уявлення про природу величезного материка, здійснювалися чисельні рекогносційні польоти авіації, а також санно-гусеничні походи до його внутрішніх районів. У перші роки досліджень у море Дейвіса і прилеглі райони Південного океану щомісяця, включаючи зимовий період, здійснювалася авіаційна розвідка. В результаті польотів або походів вдалося отримати новіші, а часом унікальні наукові матеріали з різних розділів науки, відкрити нові географічні об'єкти. Так, наприклад, при польоті 16 січня 1956 р. з Мирного уздовж узбережжя на схід до Берега Нокса було виявлено багато невідомих раніше островів та виходів корінних порід, помічені зміни в контурі шельфового льодовика Шеклтона. З перших же експедицій широко розгорнулися аерофотознімальні роботи, матеріали яких дозволили скласти достовірні карти багатьох ділянок узбережжя і гірських районів у глибині материка.

Значні успіхи були досягнуті і в логістичному забезпеченні експедиції. Чимало станцій було модернізовано. У зв'язку зі зростанням обсягів геолого-геофізичних досліджень у Антарктиці було відкрито низку нових польових баз. Створена інфраструктура складалася з 130 капітальних споруд. Житлові об'єкти станцій і баз загальною площею близько 20 тис. кв. м. дозволяли розмістити більше 800 полярників. Загальна потужність дизель-електричних станцій становила 4,5 тис. КВт, а загальний обсяг нафтосховищ дозволяв прийняти трирічний запас палива, рівний 23 тис. т. Усе це сприяло зміцненню матеріально-технічної бази наукових пошуків, диверсифікації тематики полярних наукових досліджень.

Література

антарктичний радянський науковий

1. Баранов Г.І. Гідрологічні дослідження в Південному океані за 1956 - 1975 рр. / Г.І. Баранов, В.М. Бортник // Інформаційний бюлетень Радянських антарктичних експедицій. - 1977. - № 95.

2. Григор'єв Ю.А. Гідрологічні дослідження / Ю.А. Григор'єв // Інформаційний бюлетень Радянських антарктичних експедицій. - 1969. - Т. 49.

3. Дубровін Л.І. Наукові станції в Антарктиці / Л.І. Дубровін, В.М. Петров. - Л.: Гидрометеоиздат, 1967.

4. Нудельман А.В. Радянські експедиції в Антарктику: 1961 - 1963 / А.В. Нудельман. - М.: Наука, 1965. - 272 с.

5. Савченко В.Г. Вплив теплових потоків з океану на коливання клімату високих широт / В.Г. Савченко, А.П. Нагурний. - Л.: Гидрометеоиздат, 1987. - 200 с.

6. Таубер Г.М. Антарктика. Ч. 1. Основні риси клімату і погоди / Г.М. Таубер. - Л.: Гидрометеоиздат, 1956. - 147 с.

7. Трешников А.Ш. Антарктика: дослідження, відкриття / А.Ш. Трешников. - Л.: Гидрометеоиздат, 1980. - 118 с.

8. Чиковський С.С. Про переохолодження морських вод в природних і лабораторних умовах / С.С. Чиковський // Труди Аркт. і антаркт. НДІ. - 1971.

9. Шумський П.А. Дослідження льодовикового покриву Антарктиди / П.А. Шумський // Природа. - 1957. - № 7.

References

1. Baranov H.I. Hidrolohichni doslidzhennya v Pivdennomu okeani za 1956 - 1975 rr. / H.I. Baranov, V.M. Bortnyk // Informatsiynyy byuleten Radyanskykh antarktychnykh ekspedytsiy. - 1977. - № 95.

2. Hryhoryev Yu.A. Hidrolohichni doslidzhennya / Yu.A. Hryhoryev // Informatsiynyy byuleten Radyanskykh antarktychnykh ekspedytsiy. - 1969. - T. 49.

3. Dubrovin L.I. Naukovi stantsiyi v Antarktytsi / L.I. Dubrovin, V.M. Petrov. - L.: Gidrometeoizdat, 1967.

4. Nudelman A.V Radyanski ekspedytsiyi v Antarktyku: 1961 - 1963 / A.V Nudelman. - M.: Nauka, 1965. - 272 s.

5. Savchenko V.H. Vplyv teplovykh potokiv z okeanu na kolyvannya klimatu vysokykh shyrot / V.H. Savchenko, A.P Nahurnyy. - L.: Gidrometeoizdat, 1987. - 200 s.

6. Tauber H.M. Antarktyka. Ch. 1. Osnovni rysy klimatu i pohody / H.M. Tauber. - L.: Gidrometeoizdat, 1956. - 147 s.

7. Treshnykov A.Sh. Antarktyka: doslidzhennya, vidkryttya / A.Sh. Treshnykov. - L.: Gidrometeoizdat, 1980.

8. Chykovskyy S.S. Pro pereokholodzhennya morskykh vod v pryrodnykh i laboratornykh umovakh / S.S. Chykovskyy // Trudy Arkt. i antarkt. NDI. - 1971.

9. Shumskyy P.A. Doslidzhennya lodovykovoho pokryvu Antarktydy / P.A. Shumskyy // Pryroda. - 1957. - № 7.

Размещено на Allbest.ru