Представництва уряду ЗУНР у Парижі (1919-1923)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Представництва уряду ЗУНР у Парижі (1919-1923)

Ганна-Меланія Тичка

Львівський національний університет імені Івана Франкакафедра нової та новітньої історії зарубіжних країнЛьвів, Україна

Представництво ЗУНР у Парижі діяло від початку 1919 р. до березня 1923 р. Впродовж цього періоду неодноразово змінювався його особовий склад, структура та офіційна політика. У 1919 р. галицькі дипломати належали до складу Надзвичайної дипломатичної місії УНР та офіційно дотримувалися соборницьких поглядів. Водночас, дехто із них намагався вести власну політику в рамках “галицького бюро”. У грудні 1919 р. відбувся розрив між УНР та ЗУНР і галичани вийшли із соборницької делеґації, заснувавши Український національний комітет, який незабаром покинули. Від 1920 р. представники ЗУНР у Парижі виступали за визнання самостійности галицького реґіону. Водночас, дехто із них дотримувався проросійських та навіть прорадянських поглядів, що істотно впливало на характер діяльности представництва.

Ключові слова: дипломатія, делеґація, ЗУНР, Париж, Східна Галичина.

THE REPRESENTATIONS OF THE WEST UKRAINIAN PEOPLE'S REPUBLIC GOVERNMENT IN PARIS (1919-1923)

Hanna-Melanija TYCHKA

Ivan Franko National University of Lviv,

Department of Modern and Contemporary History of Foreign CountriesLviv, Ukraine поборницька концепція галицьке бюро

The article shows the history of representations of the West Ukrainian People's Republic in France in 1919-1923, its main stages of evolution, and to investigate the official position of the Galician delegates in the case of the Eastern Galicia in the various periods of its functioning.

At the beginning of 1919, the Ukrainian People's Republic and Western Ukrainian People's Republic were united, so Galician delegates became part of the Ukrainaian extraordinary diplomatic mission to Paris. The first of them, Anton Petrushevych, arrived in France in January 1919. In April, VasylPanyeko arrived in Paris and as well as members of the delegation for the conclusion of the Ukrainian- Polish armistice (Dmytro Vitovskyi, MykhailoLozynskyi, Alfons Erle and Oleksandr Kulchytskyi). Within the Ukrainaian extraordinary diplomatic mission to Paris, the Galicians advocated the creation of a united Ukrainian state, which would include Eastern Galicia.

In June, some of the Galicians started their own political game. VasylPaneyko and Stepan Tomashivsky founded a secret Galician bureau. They did not believe in the possibility of creating a Ukrainian state of Eastern Galicia and Dnieper Ukraine. They sought to create a separate Galician state. However, their conspiracy was uncovered and the rebels returned to work in the delegation of the Ukrainian People's Republic.

In December 1919, all the representatives of the West Ukrainian People's Republic, besides MykhailoLozynskyi, left the delegation of the Ukrainian People's Republic in Paris. Together with the former officials of the hetman's governement, they created a Ukrainian national committee, an organization that claimed to be the new legitimate delegation of Ukraine in Paris. The committee adhered to pro- Russian views.

In the first half of 1920 Galicians left the Ukrainian National Committee and continued their work within the Delegation of Western Ukraine (Galicia), which continued its activities until March 14, 1923.At different times, the Delegation of Western Ukraine was headed by VasylPanyeko, Stepan Tomashivskyi and Stepan Vytvytsky. During this period, delegates of the Galician government made a claim to create an independent Ukrainian state on the territory of Eastern Galicia.

The author focuses on the personal political views of Galician diplomats which have had a significant impact on their representation in Paris. Pro-Russian and pro-Soviet sentiments have gained popularity among Galician diplomats, whose main impacts were VasylPaneyko and Anton Petrushevich. Stepan Tomashivsky proposed the formation of a Galician state with the inclusion not only of Eastern Galicia but also of adjacent territories. This state should become an outpost of Europe against the Bolshevik offensive.

Thus, during its existence from 1919 to 1923, the Galician representation in Paris evolved from the segment of the Extraordinary Diplomatic Missions of the Ukrainian People's Republic and the Galician Bureau to the Ukrainian National Committee and the Delegation of Western Ukraine (Galicia). Not only the format of the representation and its personnel, but also its official views varied. At different times, the Galician diplomats advocated the inclusion of Eastern Galicia in the united Ukrainian state, the neutralization of the region and recognition of its independence. At the same time, some of the Galician diplomats followed pro-Russian and pro-Soviet views, which significantly influenced the nature of the representation.

Keywords: diplomacy, delegation, West Ukrainian People's Republic, Paris, Eastern Galicia.

Структура та генеза західноукраїнськоїделеґації у Франціївисвітлена в історіографіїнедостатньо. У більшостінауковихпрацьдіяльністьгалицькихдипломатів у Парижі не є головнимоб'єктомдослідження, а розглядаєтьсявинятково в контекстівзаємодіїукраїнцівізсоюзницькимиполітиками в рамках Паризькоїмирноїконференції (далі - ПМК), що не дозволяє комплексно осмислитизазначену проблематику Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920,(Ню Йорк: Червона калина, 1970); IlkoBorshchak, L'Ukraine а la Confйrence de la paix, 1919-1923, (Dijon, 1938); МатвійСтахів, Західня Україна. Нарис історії державного будівництва та збройної боротьби і дипломатичної оборони в 1918-1923, Т. 4-6. (Скрентон: З ДрукарніНародноїВолі, 1958-1961); Микола Литвин, Українсько-польська війна 1918-1919рр., (Львів: Інститутукраїнознавстваім. І. Крип'якевича НАНУ: Інститут Центрально-СхідноїЄвропи, 1998); ІгорДацків, “Діяльністьдипломатичноїделегації ЗУНР на Паризькіймирнійконференції 1919 року”, Науковий вісник Дипломатичної академії України,Вип. 19, (2012): 227-239. Тишкевич Михайло (1857-1930), граф, дипломат і політичнийдіяч УНР, публіцист, історик, меценат, ЦентральнийдержавнийісторичнийархівУкраїни, м. Львів( далі - ЦДІАЛ), ф. 681, оп. 1, спр. 1, арк. 1.. Цястудія покликана виправитиситуацію та започаткуватиґрунтовневивченнядіяльностиделеґації ЗУНР у Парижі, іздослідженняякоїварторозпочинати будь-якіпрацііззовнішньоїполітикиУкраїнськоїдержави галичан.

УсвідомлюючинеобхідністьналагодитидипломатичнівзаєминиізкраїнамиАнтанти у переддень мирного конгресу, галицькаУкраїнськаНаціональна Рада (далі - УНРада) ще 22 грудня 1918 р. делегувала до Парижа власнудипломатичнумісію, до складуякоїувійшли Василь Панейко, ЄвгенЛевицький та Антон

Петрушевич². Один із них, А. Петрушевич, так описувавподальшу долю того представництва: “Ми прилучились до нього [Г. Сидоренка, делеґата УНР до Парижу - Г. Т.] і спільновибрались в дорогу. Одначе з техничнихзовнішних причин, по бореннючисленнихперепон, лише п. Сидоренкові і менівдалосядобитися до Парижу, а саме дня 20/1 1919 р. Позаяк в тімчасі Галичина приєдналася до України, п. Сидоренко призначив мене секретарем Делеґації [Надзвичайноїмісії УНР у Франції - Г. Т. ]” Тишкевич Михайло (1857-1930), граф, дипломат і політичнийдіяч УНР, публіцист, історик, меценат, ЦДІАЛ, ф. 681, оп. 1, спр. 1, арк. 1.. Окрім А. Петрушевича, до складупредставництва УНР увійшов В. Панейко, Державнийсекретарзакордонних справ ЗУНР, якийзайняв посаду товаришаголовимісії ВісникДержавнихзаконів УНР, [...] переписка з Директорією, Міністерствомзакордонних справ і Державнимсекретаріятом УНР, УкраїнськаБібліотекаім. Симона Петлюри в Парижі, ф. 4, т. 1, док. ч. 158.. Йому, однак, вдалосяприбути до французькоїстолиціщойно у квітні1919 р. разом з іншими членами делеґації УНР, якимфранцузьке посольство у Швайцаріїтривалий час відмовляло у видачівіз. ТретійделеґатУНРади, Є. Левицький, так і не приїхав до Парижа і не брав участи у діяльностігалицькогопредставництва у Франції. Натомістьвід 1 березня 1919 р. делеґація УНР прийнялана посадурадникаіншоговідомого галичанина, С. Томашівського. Усі вони: А. Петрушевич, В. Панейко та С. Томашівський, - працювали у делеґації УНР до грудня 1919 р.

Окрім того, у квітні 1919 р. до Парижа прибуласпеціяльнамісія для укладенняукраїнсько-польськогоперемир'я у СхіднійГаличині, до якої входили ДмитроВітовський, Михайло Лозинський, ОлександрКульчицький (секретар) і Альфонс Ерлє (радник Д. Вітовського) Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920,(Ню Йорк: Червона калина, 1970), 115; Михайло Рудницький, “Париж 1919. Переважне становище українськоїделегації на МировуКонференцію”, Дипломатія УНР в документах та спогадах сучасників: у двох томах,упоряд. і передм. І. М. Гнатишина та ін., (Київ: Українськийписьменник, 2008.): 269-270.. Д. Вітовський, як відомо, загинув в авіакатастрофі 2 серпня, повертаючись до України з Парижа Павло Гай-Нижник, “ДмитроВітовський: встановленняісторичноїдати та обставинзагибелі”, Військово-історичний альманах, № 1, (2010): 47-54.. Від липня 1919 р. в документах делеґації УНР немаєзгадоктакож про А. Ерлє, тож, мабуть, він покинув місіюодразупісля смерти Д. Вітовського. Водночас, М. Лозинський та О. Кульчицькийзалишалися у делеґації до грудня 1919 р.

На початкуліта 1919 р. внаслідокпевнихдипломатичних та політичнихпомилок, допущених, в тому числі, з вини Г. Сидоренка, українськамісія, фактично, опинилася в міжнароднійізоляції: більшістьчужоземнихпредставниківуникалиспівпрацііз нею. Водночас, на ПМК відбувалисядужеважливіподії, що стали доленосними для СхідноїГаличини. За таких обставинпредставники ЗУНР В. Панейко та С. Томашівськийвирішилидіяти на власну руку і створили “Галицьке бюро” - організацію, яка таємновідрештиукраїнськихделеґатівнамагаласядіяти у Парижівідімени ЗУНР Копіїдокументів на французькіймовіделегаціїукраїнськоїреспубліки в Парижі (1919-- 1920 рр.), Центральнийдержавнийархіввищихорганіввлади та управлінняУкраїни (далі - ЦДАВО), ф. 3603, оп. 1, спр. 6, арк. 53-54.. У дипломатичних нотах, які вони розсилаличужоземнимделеґаціям, проголошувалисязовсіміншівимоги, аніжті, якідекларуваладелеґація УНР. Про діяльність “Галицького бюро” науцідосівідомодуже мало. У різнихджерелахвказуютьсярізнідатизаснуванняцієїінституції, немаєтакожчіткоїінформації про те, коли вона припиниласвоєіснування, і навітьїїназва є лишеумовною. Ізокремихдокументівдовідуємося, щоосідок “Галицького бюро” був у Парижі при вулиціВіктораГюґо, щов 16-омуокрузі Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 серпня 1920 - 28 грудня1920), Центральнийдержавнийархівгромадськихоб'єднаньУкраїни (далі - ЦДАГО), ф. 269, оп. 1, спр. 61, арк. 91.. В періодпісляПершоїсвітовоївійницячастинамістабулаоднієюізнайфешенебельніших у Парижі Cyril Grange, “Les classes privilйgiйes dans l'espace parisien (1903-1987)”, Espace, Populations, Sociйtйs, № 1 (1993): 14-15., тож, безсумнівно, представникиГаличинипотребувализначнихкоштів на орендуофісногоприміщення. Джерелоїхньогофінансування, на жаль, такожзалишаєтьсяневідоме.

Коли про створення “Галицького бюро” стало відомо, то, як писав член місії УНР Сергій Шелухин, “між самими галичанами вийшлотаке, щоПанейко од М. [МихайлаЛозинського? - Г. Т.] тікав і сховався за стіл, бо той кинувся на йогобити. ПокійникВітовськийкинувсябитиТомашівського, та я схопивйого за руки” Євген Чикаленко, Щоденник 1919-1920,за ред. В. Верстюка та М. Антоновича, (Київ; Нью-Йорк: Видавництвоім. О. Теліги, 2005), 337.. Врешті, орієнтовнонаприкінцісерпня 1919 р. діяльність “Галицького бюро” булаприпинена, а заколотникиповернулися до роботи в місії УНР Копіїдокументів на французькіймовіделегаціїукраїнськоїреспубліки в Парижі(1919-1920рр.), ЦДАВО, ф. 3603, оп. 1, спр. 6, арк. 53-54., однак, як писав М. Лозинський, “МіжПанейком і Томашівським і Делеґацієюзапанувавповнийрозрив” Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920,(Ню Йорк: Червона калина, 1970), 118..

Відтак, 16 грудня 1919 р. майжевсіпредставники ЗУНР вийшлизі складу делеґації УНР, мотивуючисвійвчиноктим, що 2 грудня уряд УНР уклавізПольщеюдоговірпро взаємневизнаннякордонів, які, згідно з цим договором, проходили по р. Збруч. “Важніпереміни в Парижі”, Український прапор, ч. 38, (1919): 2. Тим часом, члени місії, які представляли УНР, оголосили, що вони виганяють з місіїделеґатів ЗУНР, бо УГА перейшла на бікармії Антона Денікіна Євген Чикаленко, Щоденник 1919-1920, за ред. В. Верстюка та М. Антоновича, (Київ; Нью-Йорк: Видавництвоім. О. Теліги, 2005), 337.. Як би там не було, галичанивийшлизі складу делеґації і створили УкраїнськийНаціональнийКомітет (далі - УНК). Протоколизасіданняз'їздузакордоннихчленівпартійсоціалістів-федералістів [...] та інформаційнівідомостівід посольства в Парижі про діяльністьнаціональногоукраїнськогокомітету в Парижі [...], ЦДАВО, ф. 3696, оп. 2, спр. 332, арк. 2.

До складу УНК увійшли практично всіделеґати ЗУНР, які станом на грудень 1919 р. працювали в місіїУНР, зокрема: В. Панейко, С. Томашівський, А. Петрушевич та О. Кульчицький АндрійІванець, “До питання про діяльністьпаризькогоУкраїнськогонаціональногокомітету (1919-1921 рр.)”, Український історичний журнал, № 5, (2010): 120.. М. Лозинський, на противагурешті “галицькихсепаратистів”, вважав, щонеобхідно за всякуцінузберігатиєдністьУкраїни “для того, щобиспільновпасти і полишититим, щодалібудутьвести боротьбу за українськудержавність, яснуісторичнутрадицію” Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920,(Ню Йорк: Червона калина, 1970), 180.. Зважаючи на це, вінпринципововідмовивсявід участи в УНК, а, згодом, і відспівпраці з делеґацієюЗахідноїУкраїни у Парижі.

У декларації УНК від 19 грудня 1919 р. проголошено, щоцяорганізація “бере на себе тимчасовозахищеннянаціональнихінтересівУкраїни перед міжнароднимполітичнимсвітом”, поки “не буде сформовано новуправильнурепрезентаціюУкраїни” Там само, 206.. Як бачимо, УНК претендував на статус всеукраїнськогопредставництва в Парижі, тожйогозасновникинамагалисязалучити до організації не лише галичан, але й наддніпрянців. Однак, більшістьпредставниківВеликоїУкраїни, якіприєдналися до УНК, булидрібними чиновниками колишньогогетьманського уряду і не малиреальнихполітичнихвпливів. Серед них вартовиокремитихібащоСергіяМоркотуна, колишньогоособистого секретаря Павла Скоропадського, тіснопов'язаного з масонськимрухом та проросійськимисередовищами у Парижі. Самевіночолив УНК післявиходу з його складу представників уряду ЗУНР і довгий час залишавсячи не єдинимактивнимпредставникомцієїорганізації у французькійстолиці.

У січні 1920 р. галицькіделеґати покинули УНК. Дослідник А. Іванець припускав, що причиною цього стала поразкавійськ А. Денікінау бояхпідНоворосійськом на початку січня 1920 р. АндрійІванець, “До питання про діяльністьпаризькогоУкраїнськогонаціональногокомітету (1919-1921 рр.) ”, Український історичний журнал, № 5, (2010): 120.., яка знизилапопулярністьпроросійськихорієнтацій у галицькихполітичних колах. Згідно з іншимиджерелами, представники ЗУНР перебували у складі УНК до кінцятравня 1919 р. Листуванняделегації УНР в Парижі з Міністерствомзакордонних справ УНР по міжнароднівідносини, доповідіпредставниківделегаціїпро роботу, огляди французькоїпреси про українськепитаннятощо, ЦДАВО, ф. 3603, оп. 1, спр. 8, арк. 19.

Як би там не було, післявиходуіз УНК галичанипродовжили свою діяльністьу рамкахДелеґаціїЗахідноїУкраїни (Галичини) Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 серпня 1920 - 28 грудня 1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 61, арк. 72 зв., відомоїтакож як “ДелєґаціяЗахідно-УкраїнськоїНародноїРеспубліки” Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920, (Ню Йорк: Червона калина, 1970), 118.. Згідно з твердженням М. Лозинського, вона була заснована одразупіслявиходупредставників ЗУНР зі складу місії УНР у грудні 1919 р. Михайло Лозинський, Галичина врр. 1918-1920,(Ню Йорк: Червона калина, 1970), 118., а, отже, певний час діялапаралельно з УНК. Принагідновартозазначити, щоофісицихорганізацій у першійполовині 1920 р. знаходилися по сусідству: УНК - при вулиціАнрі Мартена під номером 5 bis Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (14 січня 1920 - 30 липня 1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 60, арк. 146., а делеґація ЗУНР - на тій же вулиці у будинку № 15 Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 серпня 1920 - 28 грудня1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 61, арк. 18..

Крайньою датою існуваннягалицькогопредставництва у Парижіможнавважати 14 березня 1923 р., коли Рада АмбасадорівухвалилаприєднатиСхідну Г аличину до Польщі. Як стверджувавприсутні на той час у Парижіукраїнський дипломат Йосафат Жан, галицькіделеґатиповернулися до Віднянаступного ж дня післяцієїподії Йосафат Жан, Моє служіння Україні (Автобіографічні спомини),ксерокопія, приватнийархів др. Петра Шкраб'юка, 214.Там само, 214..

Відгрудня 1919 р. до травня 1920 р. делеґаціюочолював В. Панейко. Післяйогозвільнення, спричиненого, начебто, відмовою Є. Петрушевича відпроросійськоїорієнтації, тимчасовим головою галицькогопредставництва у Франції став С. Томашівський Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (14 січня 1920 - 30 липня 1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 60, арк. 80.. 20 січня 1921 р. за наказом Є. Петрушевича С. Томашівськогозвільнено, а на йогомісцепризначено Степана Витвицького, якийзалишався на ційпосаді до кінцяіснуванняделеґації Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 січня 1921 - 21 грудня 1921), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 62, арк. 18-18зв..

Штат представництваЗахідноїУкраїни у Парижібувнезначний. На початку 1920 р. до делеґації ЗУНР належали: В. Панейко, С. Томашівський, А. Петрушевич та О. Кульчицький Михайло Лозинський, Галичина в рр. 1918-1920. (Ню Йорк: Червона калина, 1970), 118. І В. Панейко, і С. Томашівський, покидаючи посаду головиделеґації, одночасноприпинялитакожсвоє членство у ній. Отже, на початку 1921 р. до складу представництва ЗУНР входили С. Витвицький, А. Петрушевич та О. Кульчицький. Двоє з них, А. Петрушевич та О. Кульчицький, булинезмінними секретарями делеґації, аж поки у червні 1922 р. О. Кульчицький не бувзвільнений Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 січня 1921 - 21 грудня 1921), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 62, арк. 108.. У листі до Є. Петрушевича вінпояснював, щохотівпідшукатисобіновуроботу, бо думав, щоделеґаціянайближчим часом закриється, але С. Витвицький, довідавшись про це, неправильно йогозрозумів, розгнівався і звільнивіззайманої посадиТам само, арк 107 - 108..

Крімназванихвищеосіб, восени 1922 р. у галицькійделеґаціїпрацювалиГригорійМикитей та Лев Петрушевич Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з інших (14 лютого 1922 - 30 грудня 1922), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 63, арк. 143.. Також у дипломатичнійдіяльності у Франції в різний час брали участь такіпредставники ЗУНР, як Євген Петрушевич Олег Павлишин, Євген Петрушевич (1863--1940): ілюстрованийбіографічнийнарис, (Львів: Манускрипт-Львів, 2013), 237 - 265., Кость Левицький34Листування Президента Українськоїнаціональної ради [.] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з інших (14 лютого 1922 - 30 грудня 1922), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 63, арк. 35-42., митрополит Андрей Шептицький Олег Єгрешій, “Греко-католицькедухівництво в умовах ЗУНР: роль у формуванніорганіввлади, творенніукраїнськоговійська” Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність: Збірник наукових праць,Вип. 18, (2009.), 206., а такожсвященикиЙосафат Жан Йосафат Жан, Моє служіння Україні (Автобіографічні спомини),ксерокопія, приватнийархів др. Петра Шкраб'юка, 106 - 214. та Франц-Ксаверій Бонн Полевідуховники УкраїнськоїГалицькоїАрмії: у 45-річчя участи у визвольнихзмаганнях: (матеріяли до історії), видав Іван Лебедович, (Вінніпег: Видав о. І. Лебедович, 1963), 209..

Офіційнапозиціязахідноукраїнськихделеґатівщодомайбутнього статусу СхідноїГаличиниеволюціонувалапідвпливомполітикиукраїнськихурядів та подій на міжнароднійарені. Так, упродовж 1919 р. галицькіпредставники входили до складуНадзвичайноїдипломатичноїмісії УНР у Парижі, щопередбачалоїхнюзгоду з концепцієюсоборноїУкраїни, до якоїмали б увійтитериторіїукраїнськоїдержави галичан. Однак, зважаючи на несприятливу для українцівситуацію на фронті та відсутністьприхильности з боку Антанти, представники ЗУНР швидкодійшливисновку, щособорнаУкраїна як проєкт на той час є нежиттєздатна. М. Лозинськийзгадував, щонаприкінці червня 1919 р. “член делєґаціїодної з антантських держав, якиймає голос в сійсправі” запевняв В. Панейка, щонейтралізаціягалицькогореґіонупід протекторатом Антанти є значнореальніша, ніжвизнання Союзниками українськогогалицького уряду, та обіцяв галичанам свою підтримку Михайло Лозинський, Галичина врр. 1918-1920,(Ню Йорк : Червона калина, 1970), 142.. Можливо, самеці та схожіідеїспонукали В. Панейка і С. Томашівськогоутворити “галицьке бюро” та діяти на власну руку. І хочаобіцянкичужоземного дипломата не збулися, і Східну Галичину віддалипідпольськуокупацію, ідеянейтралізаціїреґіонущедовгий час мала своїхприхильниківсеред галицькогополітикуму.

Післявиходузі складу місії УНР у Парижі галицькі делеґати відмовилися від соборницької концепції та надалі послідовно виступали за створення незалежної української держави у Східній Галичині. Цей постулат бувчіткопрописаний у датованому 1921 р. проєктіконституціїпідназвою “Основи державного устрою Галицькоїреспубліки” Христина Машталір, “Державно-правові погляди Євгена Петрушевича” Jurnaluljuridicnational: teorieзipractica, № 2, (2015), 16.. Такі ж вимогибулиозвучені у нотігалицькоїделеґації до ЛігиНацій, опублікованій в “УкраїнськомуПрапорі” за 4 грудня 1920 р. “Нота ДелегаціїСхідноїГаличини до Союзу Народів”, Український Прапор, .ч. 61 (1920), 1.. Той документ, однак, прохав, щоб “до часу вирішенняполітичного становища СхідноїГаличиниВисокий Союз Народів [...] взяв в оборону українськийнарід[.. .]” Там само, 1., тобто, фактично, вимагавтимчасовопередатиреґіонпід протекторат ЛігиНацій.

Окремоїзгадкивартуютьтакожособистіпереконанняокремихчленівгалицькогопредставництва, якінерідкомалиповажнийвплив на діяльністьцілоїделеґації. Так, С. Томашівськийвисувавконцепціюстворення “нейтральноїдержави з західнихукраїнських земель, держави, яка би творила буфер міжПольщею а Росією”Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 серпня 1920 - 28 грудня1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 61, арк. 2 зв. - 4.. Зважаючи на те, щопольсько-російський кордон простягався на північ і південь далеко за межіСхідноїГаличини, С. Томашівськийпланувавприєднати до західноукраїнськоїдержавитакожХолмщину, Волинь і Поділля аж до Кам'янця-Подільського і навітьЗакарпаттяТам само, арк. 2 зв. - 4;Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (14 січня 1920 - 30 липня 1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 60, арк. 109.. Водночас, у діяльностізахідноукраїнськихпредставників у Парижічіткопростежувавсятакожпроросійськийухил, якийпідтримував, зокрема, В. Панейко, а згодомсеред галицькихполітиків набрали популярностипрорадянські погляди. “Єсли б большевицькаокупація не дала нам нічогобільше як лишзнищенняпольськоїбуржуазії і поділземліміж селян - то се є такийнаціональнийздобуток, якого ми б і за десятки літсамі не осягнули, ” Листування Президента Українськоїнаціональної ради [...] про міжнародневизнання і захистсуверенітету ЗУНР, засудженняпольськоїполітики в ЗахіднійУкраїні та з іншихпитань (1 серпня 1920 - 28 грудня1920), ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 61, арк. 72. - писав у серпні 1920 р. А. Петрушевич, підкреслюючи, що “одинокий ратунок для нас - злука з большевиками з застереженнямавтономії” Там само, арк. 9..

Отже, за час свогоіснуваннявід 1919 до 1923 р. галицькепредставництво у ПарижіеволюціонуваловідсеґментуНадзвичайноїдипломатичноїмісії УНР та “галицького бюро” до УкраїнськогоНаціональногоКомітету і ДелеґаціїЗахідноїУкраїни (Галичини). Змінювався не лише формат представництва та йогоособовий склад, але й офіційні погляди: у різний час галицькідипломативиступали за злукуСхідноїГаличинизі соборною Україною, за нейтралізаціюреґіону та визнанняйогосамостійности. Водночас, дехтоізгалицькихдипломатівдотримувавсяпроросійських та прорадянськихпоглядів, щоістотновпливало на характер діяльностипредставництва.

REFERENCES

1. AndriiIvanets, “Do pytannia pro diialnistparyzkohoUkrainskohonatsionalnohokomitetu (1919-1921 rr.)”, Ukrainskyiistorychnyizhurnal, No. 5, (2010).

2. Cyril Grange, “Les classes privilйgiйes dans l'espace parisien (1903-1987)”, Espace, Populations, Sociйtйs,No. 1, (1993).

3. IevhenChykalenko, Shchodennyk 1919-1920,zaredaktsiieiuV. Verstiukata M Antonovycha, (Kyiv; Niu-York: Vydavnytstvoim. O. Telihy, 2005).

4. Ihor Datskiv, “Diialnistdyplomatychnoidelehatsii ZUNR na Paryzkiimyrniikonferentsii 1919 roku”, NaukovyivisnykDyplomatychnoiakademiiUkrainy,Vypusk 19, (2012).

5. IlkoBorshchak, L'Ukraine а la confйrence de la paix, 1919-1923, (Dijon, 1938).

6. Iosafat Zhan, Moie sluzhinnia Ukraini (Avtobiohrafichni spomyny), Kserokopiia, pryvatnyi arkhiv dr. Petra Shkrabiuka.

7. Khrystyna Mashtalir, “Derzhavno-pravovi pohliady Yevhena Petrushevycha”, Jurnalul juridic national: teorie§ipractica,No. 2, (2015).

8. Kopii dokumentiv na frantsuzkii movi delehatsii ukrainskoi respubliky v Paryzhi (1919-1920 rr.), Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 3603, op. 1, spr. 6.

9. Lystuvannia delehatsii Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v Paryzhi z Ministerstvom zakordonnykh sprav Ukrainskoi Narodnoi Respubliky po mizhnarodni vidnosyny, dopovidi predstavnykiv delehatsii pro robotu, ohliady frantsuzkoi presy pro ukrainske pytannia toshcho, Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy, f. 3603, op. 1, spr. 8.

10. Lystuvannia Prezydenta Ukrainskoi natsionalnoi rady [...] pro mizhnarodne vyznannia i zakhyst suverenitetu Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky, zasudzhennia polskoi polityky v Zakhidnii Ukraini ta z inshykh pytan (14 sichnia 1920 - 30 lypnia 1920), Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 269, op. 1, spr. 60.

11. Lystuvannia Prezydenta Ukrainskoi natsionalnoi rady [.] pro mizhnarodne vyznannia i zakhyst suverenitetu Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky, zasudzhennia polskoi polityky v Zakhidnii Ukraini ta z inshykh pytan (1 serpnia 1920 - 28 hrudnia1920), Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 269, op. 1, spr. 61.

12. Lystuvannia Prezydenta Ukrainskoi natsionalnoi rady [.] pro mizhnarodne vyznannia i zakhyst suverenitetu Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky, zasudzhennia polskoi polityky v Zakhidnii Ukraini ta z inshykh pytan (1 sichnia 1921 - 21 hrudnia 1921), Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 269, op. 1, spr. 62.

13. Lystuvannia Prezydenta Ukrainskoi natsionalnoi rady [.] pro mizhnarodne vyznannia i zakhyst suverenitetu Zakhidnoukrainskoi Narodnoi Respubliky, zasudzhennia polskoi polityky v Zakhidnii Ukraini ta z inshykh (14 liutoho 1922 - 30 hrudnia 1922), Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy, f. 269, op. 1, spr. 63.

14. Matvii Stakhiv, Zakhidnia Ukraina. Narys istorii derzhavnoho budivnytstva ta zbroinoi borotby i dyplomatychnoi oborony v 1918-1923, T. 4 - 6, (Skrenton: Z Drukarni Narodnoi Voli, 1958-1961).

15. Mykhailo Lozynskyi, Halychyna v rr. 1918-1920, (Niu York: Chervona kalyna, 1970).

16. Mykhailo Rudnytskyi, “Paryzh 1919. Perevazhne stanovyshche ukrainskoi delgatsii na Myrovu Konferentsiiu”, Dyplomatiia Ukrainskoi Narodnoi Respubliky v dokumentakh ta spohadakh suchasnykiv: u dvokh tomakh, uporiad. i peredm. I.M. Hnatyshyna ta in. (Kyiv: Ukrainskyi pysmennyk, 2008).

17. Mykola Lytvyn, Ukrainsko-polska viina 1918-1919 rr., (Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I. KrypiakevychaNatsionalnoiakademiinaukUkrainy: InstytutTsentralno-SkhidnoiYevropy, 1998).

18. “Nota DeliegatsiiSkhidnoiHalychyny do SoiuzuNarodiv”, Ukrainskyiprapor,ch. 61, (1920).

19. Oleh Pavlyshyn, YevhenPetrushevych (1863-1940): iliustrovanyibiohrafichnyinarys, (Lviv: Manuskrypt-Lviv, 2013).

20. Oleh Yehreshii, “Hreko-katolytskedukhivnytstvo v umovakhZakhidnoukrainskoiNarodnoiRespubliky: rol u formuvanniorhanivvlady, tvorenniukrainskohoviiska”, Ukraina: kulturnaspadshchyna, natsionalnasvidomist, derzhavnist: zbirnyknaukovykh prats, Vyp. 18, (2009).

21. Pavlo Hai-Nyzhnyk, “Dmytro Vitovskyi: vstanovlenniaistorychnoidatyta obstavynzahybeli”, Viiskovo-istorychnyialmanakh, No. 1, (2010).

22. PolevidukhovnykyUkrainskoiHalytskoiArmii: u 45-richchia uchasty u vyzvolnykhzmahanniakh: (materiialy do istorii),vydav Ivan Lebedovych, (Vinnipeg: Vydav o. I. Lebedovych, 1963).

23. Protokolyzasidanniazizduzakordonnykhchlenivpartiisotsialistiv-federalistiv [...] ta informatsiinividomosti vid posolstva v Paryzhi pro diialnistnatsionalnohoukrainskohokomitetu v Paryzhi[,..],Tsentralnyiderzhavnyiarkhivvyshchykhorhanivvladyta upravlinniaUkrainy, f. 3696, op. 2, spr. 332.

24. TyshkevychMykhailo (1857-1930), hraf, dyplomatipolitychnyidiiachUkrainskoiNarodnoiRespubliky, publitsyst, istoryk, metsenat, TsentralnyiderzhavnyiistorychnyiarkhivUkrainy, m. Lviv, f. 681, op. 1, spr. 1.

25. “Vazhnipereminy v Paryzhi”, Ukrainskyiprapor,ch. 38, (1919).

26. VisnykDerzhavnykhzakonivUkrainskoiNarodnoiRespubliky, [.] perepyska z Dyrektoriieiu, MinisterstvomzakordonnykhspraviDerzhavnymsekretariiatomUkrainskoiNarodnoiRespubliky, UkrainskaBibliotekaim. SymonaPetliury v Paryzhi, fond 4, techka 1, dok. ch. 158.

Размещено на Allbest.ru