Скандинавсько-слов’янські зв’язки у VIII-X ст. (на прикладі політики данських Скольдунґів)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Скандинавсько-слов'янські зв'язки у VIII-X ст. (на прикладі політики данських Скольдунґів)

Наталія Райтаровська

Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра історії середніх віків та вігантиністики, Львів, Україна

У статті, на основі аналізу першоджерел та історіографії, охарактеризовано балтійський напрям політики данських Скольдунґів-- однієї г найвідоміших скандинавських династій середньовічної Європи, г наголосом на зв'язках скандинавів із слов'янськими племенами упродовж VIII-Xст. Розкрито роль Балтійсько-Волзького та Балтійсько-Дніпровського (“Шляху із варяг у гряки”) торговельних шляхів у встановленні цих зв'язків, зокрема, охарактеризовано особливості виникнення головних емпоріїв (торговельних центрів), які контролювали Скольдунґи на узбережжі Балтійського моря. Розглянуто гіпотезу про приналежність літописного князя Рюрика саме до династії Скольдунґів. Проаналізовано особливості укладання союзів між вікінґами та ободритськмми князями Полаб'я (з економічною та політичною метою), специфіку впливів представників данської династії на політичне життя Київської Русі.

Ключові слова: Скольдунґи, скандинави, дани, слов'яни, ободрити, Полаб'я, епоха середньовіччя, Русь.

SCANDINAVIAN-SLAVIC TIES IN 8^th-10^th CENTURIES (On the example of the policy of Danish Scyldingas)

Natalia Rajtarovska

The Ivan Franko National University of Lviv, the Chair of History of Middle Ages and Byzantine Studies, Lviv, Ukraine

Danish dynasty of Scyldingas, the ancestor of which is the legendary king Scyld of the Danes (old Scandinavian Skjцld) is perhaps the most famous among all the medieval Scandinavian dynasties. The sphere of its influence was very wide, and the territories of the Slavic peoples took not the last place in it. Scyldingas took under their control almost all Eastern Europe which allowed them to become important players on European political and economic arenas. They wanted to make the representatives of the dynasty to be the rulers of big emporiums in order to have the control over trade highways from Frisia to Kyiv. However, quite a lot of peoples lived there, and it was necessary to get into sphere of its influence.

In the article, based on the analysis of primary sources and historiography, there is a description of Baltic policy direction of Danish Scyldingas, one of the most famous Scandinavian dynasties of medieval Europe, with the emphasis on the ties of Scandinavians with Slavic tribes during 7^th - 10^th centuries. The role of the Baltic-Volga and the Baltic-Dnipro trade routes is revealed (“The way from the Varangians to the Greeks”), and, in establishing these ties, specific features of the emergence of the main emporiums (trade centers) is described, which were under control of Scyldingas on the coast of the Baltic Sea. The hypothesis about belonging of the Chronicler Prince Rurik exactly to the dynasty of Scyldingas is considered. Specific details of concluding alliances between Vikings and Obotrite princes of Polabya (with economic and political purposes) and specificity of the influence of Danish dynasty representatives on political life of Kievan Rus is analyzed.

Thus, the policy of Danish Scyldingas dynasty in the 8^th - 10^th centuries had a number of directions, one of the most important of which was the Baltic, connected with the desire of the representatives of the dynasty to establish the control over important trade routes - the Baltic-Volga and the Baltic- Dnipro (the part of these trade highways laid over the lands of the Slavic tribes).

Emporiums (trade centers), controlled by Scyldingas on the coast of the Baltic sea, made consolidation impacts on local Slavic and non-Slavic population. Eventually, representatives of the Danish Scyldingas received political power over the population (as in the case of Rurik). Regarding the origin of this chronicler's prince, nowadays the most plausible is the hypothesis of F. Cruze, according to which Rurik belonged precisely to the dynasty of the Scyldingas.

The relations of Danish Scyldingas with the Polabian Slavs were close, in particular, with the princes of the Obotrite tribes. The territory of the Slavic Polabia was for the Scandinavians, first of all, the market outlet; however, political unions were also concluded between the Danish kings and the Obotrite princes. The support of the Obotrites by Scyldingas was not the last thing they aimed at weakening the Kingdom of the East Franks.

Keywords: Scylding, Scandinavians, Danish, Slavs, Obotrites, Polabian Slavs, Middle Ages, Rus.

Данська династія Скольдунґів, родоначальником якої є леґендарний король данів Скольд (давньоскан. Skjцldr),є чи не найвідомішою серед усіх середньовічних скандинавських династій. Сфера її впливу була дуже широкою, й не останнє місце в ній займали терени замешкання слов'янських народів.

Джерел, які містять інформацію про Скольдунґів, -- обмаль, адже у досліджуваний період історичні знання передавались усно. Писемна традиція поширилась із прийняттям християнства (початки християнізації скандинавських народів сягають останньої третини Х -- початку ХІ ст.). Тому значну частину джерельної бази пропонованої розвідки становлять саґи, які умовно поділяють на саґи про давні часи, родові саґи, саґи про королів та героїв. Саґи -- дуже складне та суперечливе джерело (до якого попередні покоління істориків ставились скептично): вони не датовані, міфічні герої у них співіснують із історичними постатями. Проте, в порівнянні з іншими джерелами, із саґ можна почерпнути чимало важливих відомостей з ранньосередньовічної історії скандинавських народів.

Під час характеристики інформаційного потенціялу саґ велике значення має праця ісландського скальда та історика Сноррі Стурлусона (1178--1241) “Коло Земне” (“Heimskringla”) Heimskringla or the Lives of the Norse Kings, ed. with notes by Erling Monsen (Mineola, New York: Dover Publications, 1990); СнорриСтурлусон, КругЗемной (Москва: Наука, 1980). -- зведення саґ про норвезьких конунґів від найдавніших часів до битви при Ре (1177). Дослідники поділяють “Коло Земне” на три частини: І. Пролог, “Саґа про Інґлінґів” та п'яти саґ про норвезьких конунґів до “вічного короля Норвегії” Олафа Святого; ІІ. “Саґа про Олафа Святого”, яка охоплює період його життя за 1014-1030 рр.; III. Дев'ять саґ про конунґів, які правили від Олафа Святого до Сверріра (короля Норвегії в 1184-1202 рр.). Прийнято вважати, що у 1230-1235 рр. було зроблено декілька списків “Земного Кола”, частина з яких утрачена Sverre Bagge, Society and Politics in Snorri Sturluson 's Heimskringla (Berkeley: University of California Press, 1991); АронГуревич, Историяисага. О произведении Снорри Стурлусона “Хеймскрингла” (Москва: Наука, 1972); Арон Гуревич, “Круг Земной" и история Норвегии (Москва: Наука, 1980).

* Генеалогія Скольдунґів базується на “Родовому переліку Скольдунґів” (Landfeзgatal Skjцldunga), складеному Семундом Мудрим (+1133), “Родоводі данських конунґів” (Cvi Danakonunga)Арі Мудрого (1067/1068-1148) та “Сазі про Скольдунґів” (Skjзldunga saga), записаній у 1180-1200 рр. і відомій у переказах та фраґментах в основному з латинських конспектів “Rerum Danicarum Fragmenta” Анґрімура Енсона (1568-1648). Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский, Славянские хроники, пер. с лат. И. Дьяконова (Москва: Русскаяпанорама, 2011)..

До циклу саґ про давні часи, які є найважливішими для нашого дослідження, належить і “Саґа про Скольдунґів”, уривки з якої є у творах Сноррі Стурлусона та Арнґріма Йонсона (1568-1648). Сама ж саґа не збереглася*.

Важливим джерелом з теми нашої розвідки є праця Адама Бременського “Діяння архієпископів Гамбурзької церкви” (“GestaHammaburgensisecclesiaepontificum”)³,написана у 70-х роках ХІ ст. на основі “Фульдських Анналів” (“Annales Fuldenses”) “Annales Fuldensis,” uz Monumenta Germaniae Historica (Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1891), vol. 7, 337-415., “Життя Карла Великого” (“Vita Caroli Magni”) Ейнгарда, “Житія святого Анскарія” (“VitaSanctiAnskarii”)та усних свідчень данського короля Свена Естрідсена (1047-1074). У першій книзі “Діянь...” (події якої доведено до 936 р.) йдеться, серед іншого, про першого єпископа Данії (а згодом - святого) Анскарія. Отже, інформація з праці Адама Бременського корелюється з “Житієм святого Анскарія” Рімберта (?-888) “Vita Sancti Anscarii a Rimberto,” uz Monumenta Germaniae Historica (Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1825), vol. 2, 683-725.. Не менш важливими працями з історії Данії є “Діяння данів” (“Gesta Danorum”) Саксона Граматика (бл. 1140 - після 1208) The first nine books of the Danish history of Saxo Grammaticus, translated by Oliver Elton (London: David Nutt, 1894). та “Коротка історія данських королів” (“BrevisHistoriaRegumDacie”)Свена Аґґесена (кін. ХІІ ст.) Sven Aggesen, “A Short History of the Kings of Denmark,” in The works of Sven Aggesen, translated with introduction and notes by Eric Christiansen (London: University college, 1992), 48-74.. Дотичними до нашого дослідження є також “Аннали королівства франків” (“Annales regni Francorum”, середина VIII - перша третина ІХ ст.) “Annales Regni Francorum,” uz Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum (Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1895), 117-136. та “Діяння саксів” (“Regumgestarum

Saxonicarum”) Відукінда Корвейського (бл. 925-980) Widukindi rerum gestarum Saxonicarum, libri tres (Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1882)., де висвітлено стосунки Скольдунґів з ободритами та германськими королями, а також “Повість минулих літ" (ХІІ ст.), у якій є відомості про життя князя Рюрика від 862 р. Літопис Руський, пер. з давньорус. Леоніда Махновця (Київ: Дніпро, 1989).. Наголосимо, що поряд з писемними джерелами, велике значення мають лінґвістичні та археологічні дані (наприклад, матеріяли археологічних досліджень Старої Ладоґи Ольга Давидан, “К вопросу о контактах древней Ладоги со Скандинавией (по материалам нижнего слоя Староладожского городища),” Скандинавский сборник 16 (1971): 51-76; Анатолий Кирпичников и др., “Русско-скандинавские связи эпохи образования Киевского государства на современном этапе археологического изучения,” Институт археологии АН СССР. Краткие сообщения 160 (1980): 24-38; Владимир Петрухин, “Призвание варягов: историкоархеологический контекст” в Древнейшие государства на территории Восточной Европы. 2005 год. Рюриковичи и Российская государственность, ред. Михаил Бибиков (Москва: Индрик, 2008), 33-46..

Історіографія династії Скольдунґів (окрім праць скандинавських та німецьких істориків) є досить значною. У цій праці ми використали висновкові твердження Андерса Стріннгольма Андерс Стриннгольм, Походы викингов. Государственное устройство, нравы и обычаи древних скандинавов, пер. с нем. (Москва: Издательство АСТ, 2002)., Миколи Беляєва Николай Беляев, “Рорик Ютландский и Рюрик Начальной Летописи,” SeminariumKondakovianum3 (1929): 215-270., Гліба Лебедєва Глеб Лебедев, Эпоха викингов в Северной Европе и на Руси (Санкт-Петербург, Евразия, 2005)., Казімежа Сласького Казимир Слаский, “Экономические отношения западных славян со Скандинавией и другими прибалтийскими землями в VI-ІХ веках,” Скандинавский сборник 6 (1963): 61-95., Яна Жака Jan Zak, Studia nad kontaktami handlowymi spoleczenstw zachodnioslowianskich ze skandynawskimi od VI doVIII w. n. e. (Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1962)., Леонтія Войтовича Леонтій Войтович, КнязьРюрик(Біла Церква: Видавець Олександр Пшонківський, 2014); Леонтій Войтович, “Гольмґард: де правилируськікнязіСвятославІгоревич, ВолодимирСвятославичта ЯрославВолодимирович?,” Українськийісторичнийжурнал 3 (2015): 37-55.. Серед інших розвідок відзначимо праці Адама Турашєвіча (висвітлив відносини ободритів з данськими правителями Adam Turasiewicz, Dzieje polityczne Obodrzycow. Od IX wieku az do utraty niepodleglosci w latach 1160-1164 (Krakow: Zaklad Wydawniczy “Nomos”, 2004).) та Владислава Дучка (дослідив впливи вікінгів на історію країн Східної Европи, зокрема, Київської Руси Wladyslaw Duczko, Viking Rus: studies presence of Scandinavians in the Eastern Europe (Leiden, Boston: Brill, 2004).). Варто також наголосити, що чималу кількість літератури, дотичної до характеризованої теми, нині опубліковано в Росії. Проте, з причини політичної заанґажованости цих праць, ми не використовуємо їх у нашій розвідці. На їх тлі помітно вирізняються роботи Євгена Пчолова та Олени Мельнікової Евгений Пчелов, Рюрик. Жизнь замечательных людей (Москва: Молодая гвардия, 2010); Евгений Пчелов, “Был ли древнерусский Рюрик Рориком Ютландским?,” Вопросы истории 10

(2012): 97-109; Елена Мельникова, Скандинавские рунические надписи: новые находки и интерпретации (Москва: Издательская фирма “Восточная литература” РАН, 2001); Евгений Пчелов, Рюрик и начало Руси (Москва: Старая Басманная, 2012); Елена Мельникова, Древняя Русь и Скандинавия: Избранные труды (Москва: Русский Фонд Содействию Образованию и Науке, 2011)..

Отже, на основі опрацьованих першоджерел та історіографії, спробуємо проаналізувати чинники, які у VIII-Xст. сприяли контактам між скандинавами та слов'янами, а також охарактеризувати особливості цих зв'язків.

Вочевидь, головним чинником, який впливав на встановлення зв'язків між скандинавськими та слов'янськими етносами в період раннього середньовіччя, було налагодження балтійської системи міжнародних комунікацій. У VII-VIIIст. з регіональної вона перетворилася на загальноевропейську, а згодом - на трансконтинентальну. Значення балтійської торгівлі стрімко зросло, коли араби перекрили традиційні торговельні шляхи, котрі поєднували Европу зі Сходом. Разом з тим, почало зростати значення Фризії, яка опинилася на перетині торговельних магістралей між країнами басейнів Північного та Балтійського морів. У наступні століття (VIII-X) значення Балтійського моря у міжнародній торгівлі лише зростало: через нього проходили найважливіші торговельні шляхи, які з'єднували Північну Европу з Візантією, арабським Сходом та Західною Европою (зокрема, з Британськими островами). Важливою ланкою при цьому були острови сучасної Данії та півострів Ютландія Омелян Пріцак, Походження Русі. Стародавні скандинавські саги і Стара Скандинавія (Київ: Обереги, 2003), т. 2, 485-491; Мельникова, Древняя Русь и Скандинавия,422, 425..

Через Балтійське море пролягало два важливі торговельні шляхи, які схематично можна окреслити, як Балтійсько-Волзький та Балтійсько- Дніпровський. Одним з головних пунктів Балтійсько-Волзького шляху, який з'єднував країни Сходу з Европою, був зручно розташований шведський порт Бірка. Завдяки посередницькій торгівлі цей емпорій перетворився на один з основних торговельних центрів Балтики. Поряд з Біркою, помітним на Балтійсько- Волзькому шляху було поселення Альдейґюборґ (Aldeigjuborg),відоме в історіографії, як Стара Ладоґа. На початках своєї історії вона мала контакти з Ютландією, згодом - з Фризією, про що свідчать дані археологічних розкопок, зокрема найперші в Старій Ладозі знахідки арабських куфічних дирхемів датують 750-ми роками Ольга Давидан и Галина Корзухина, “Курган в урочище Плакун близ Ладоги,” Институт археологии АН СССР. Краткие сообщения 125 (1971): 59-64; Валентин Булкин и др., “Русско- скандинавские связи в эпоху образования Древнерусского государства (ІХ-ХІ вв.)” Scando- Slavica24 (1978): 64-89; Анатолий Кирпичников, “Ладога и Ладожская земля VIII--XIII вв.,” Историко-археологическое изучение Древней Руси: итоги и основные проблемы 1 (1988): 3879; Евгений Рябинин, “Скандинавский производственный комплекс VIII века из Старой Ладоги,” Скандинавский сборник 25 (1980): 161-177..

Розквіт Балтійсько-Волзького шляху припав на ІХ - першу половину Х ст., про що свідчить розвиток інфраструктури вздовж нього. Виступаючи чинником консолідації племен навколо Старої Ладоґи, Балтійсько-Волзький шлях відіграв важливу роль у створенні Славії - союзу племен, згаданого в арабських ранньосередньовічних джерелах. Наголосимо й на тому, що регулярні зв'язки (насамперед, торговельні) з населенням Східної Европи підготували сприятливий ґрунт для глибшого проникнення на ці терени скандинавів Лебедев, Эпоха викингов в Северной Европе, 245-248; Пріцак, Походження Русі, 532-534.. У цьому контексті згадаємо сюжет з “Повісті минулих літ” про “запрошення варягів” на князювання словенами, кривичами, мерею та чуддю. Вочевидь, знать Старої Ладоґи як потужного економічного центру таким способом прагнула створити своєрідний “технократичний уряд”, який би захищав її інтереси. Згідно з повідомленнями джерел, перші Скольдунґи з'явились на території майбутньої Київської Руси ще у VIII ст. Проте у саґах зафіксовано зв'язки скандинавів з населенням її північної частини, які можна датувати VII ст. Беляев, “Рорик Ютландский и Рюрик Начальной Летописи,” 218.. Завдяки своїм амбіціям та знатному походженню, Скольдунґи отримали авторитет серед місцевої людности. Найвідомішим із них був родоначальник династії Рюриковичів літописний Рюрик, представник бічної гілки династії.

Доцільно сказати кілька слів про походження Рюрика, адже він є однією із найбільш дискусійних постатей у світовій історіографії. Згідно з повідомленням “Повісті минулих літ”, Рюрик був запрошений у 862 р. в Ладоґу, яка тоді була столицею Славії Спадщина поколінь. Прадавні українські літературні пам'ятки, упоряд. Олександр Мукомела (Київ: Грамота, 2002), 92.. Зазначимо, що на стику горизонтів Е2-Е1 під час розкопок у Ладозі археологи зафіксували ознаки великої пожежі бл. 860 р., внаслідок якої згоріло чи не все поселення. Однак, нас передусім цікавить походження Рюрика. Припущень із цього приводу не бракує, але найвірогіднішою є версія професора Дерптського університету Фрідріха Крузе, за якою літописний Рюрик належав до бічної гілки данської династії Скольдунґів і відомий у західних джерелах, як Рорик Ютландський (жив у той самий час, що і варязький князь Ладоґи і також відзначався притаманною усім вікінґам схильністю до експансіонізму) Докладніше про добірку західних джерел, де згадується Рорик Ютландський, див.: Сергей Николаев, “Рерик Ютландский: материалы к биографии,” у Повесть временных лет, пер. Дмитрия Лихачева и Олега Творогова (Москва: Вита Нова, 2012), 469-475.. Гіпотеза Ф. Крузе виглядає ще переконливішою, коли поглянемо на подальшу діяльність Рюрика. Як досвідчений політик і вождь, він зрозумів всю вигоду від пропозиції ладозької знаті, адже нові території були розташовані на перетині найважливіших тогочасних торговельних шляхів. Цілком можливо, що у той час Скольдунґи планували встановити зв'язок із Візантією, яка ще зберігала свій вплив у европейській політиці. Проте проклали знаменитий “Шлях із варяг у греки” вже нащадки літописного Рюрика.

Балтійсько-Дніпровський шлях (“Шлях із варяг у греки”) розвивався подібно до Балтійсько-Волзького. Перші згадки про походи скандинавів на Візантію датовані ІХ ст. (найвідоміший з них - похід князя Аскольда на Константинополь 860 р.). Однак Балтійсько-Дніпровський шлях розвинувся трохи пізніше, - коли вікінґи краще вивчили територію Східної Европи та утвердились у північній частині Руси Мельникова, Древняя Русь и Скандинавия,456-458; Лебедев, Эпоха викингов в Северной Европе, 540-546.. Найважливішими пунктами на “Шляху із варяг у греки” були вже згадані Бірка та Стара Ладоґа, а також Новгород, Ґньоздово та Київ. Найбільше зацікавлення, у світлі останніх досліджень, викликає Новгород та Ґньоздово (нині село Смоленського р-ну Смоленської обл. Російської Федерації). Раніше історики вважали, що Новгород був розташований поблизу Старої Ладоґи та після її занепаду став центром північної частини Русі Марк Алешковский и Валентин Янин, “Происхождение Новгорода (к постановке проблемы),” История СССР 2 (1971): 32-61; Пріцак, Походження Русі,563-566.. Проте український історик Леонтій Войтович висловив припущення, що Новгород був заснований лише у середині ХІ ст., а давньоруські князі Святослав Хоробрий, Володимир Великий та Ярослав Мудрий княжили в іншому місті Леонтій Войтович, “Гольмґард: де правили руські князі Святослав Ігоревич, Володимир Святославичта Ярослав Володимирович?,” Український історичний журнал 3 (2015): 37-55..

Так, у численних скандинавських джерелах згадується Східний шлях (Austrverg), серед головних пунктів якого - Гольмґард, Київ та Константинополь Татьяна Джаксон, “Восточный путь” исландских королевских саг,” История СССР5 (1976): 164-170; Татьяна Джаксон, Древнерусские топонимы в древнескандинавских источниках (Москва: Языки славянской культуры, 2001); JonathanShepard, “FromtheBosphorustotheBritishIsles: thewayfromGreektotheVarangians,” Древнейшие государства Восточной Европы: 2009 (2010): 15-43.. З топонімом “Гольмґард” в історіографії прийнято ототожнювати Новгород (Великий Новгород). Проте, згідно з гіпотезою Л. Войтовича, Гольмґардом скандинави називали Ґньоздово поблизу сучасного Смоленська. Скандинавська присутність у цьому поселенні фіксується від початків його існування. Крім того, Ґньоздово розташовувалося на “Шляху із варяг у греки”. Якщо Гольмґард - скандинавська назва не Новгорода, а Ґньоздова, то цілком можливо, що це був центр одного з трьох союзів, що згадували арабські автори, а саме - Артанії Докладныше див.: Войтович, “Гольмґард: де правили руські князі,” 37-55; Василий Бартольд, “Арабские известия о русах,” Советское востоковедение 1 (1940): 27; Вадим Вилинбахов, “Балтийские славяне и Русь,” SlaviaOccidentalis22 (1962): 265-266; Аполлон Кузьмин, “Варяги” и “русь” на Балтийском море,” Вопросы истории 10 (1970): 28-55; Павел Савельев, Мухаммеданская нумизматика в отношении к русской истории (Санкт-Петербург: Типография военно-учебных заведений, 1846), 85; Алексей Шахматов, Древнейшие судьбы русского племени (Петроград: Издание Русского исторического журнала, 1919), 35.. Центрами інших двох союзів - Славії та Куявії, на переконання більшості дослідників, були відповідно Стара Ладоґа та Київ Фридрих Вестберг, “К анализу восточных источников о Восточной Европе” Журнал Министерства народного просвещения Февраль (1908): 364-370; Игнатий Крачковский, “Арабская географическая литература,” в Крачковский И. Ю. Избранные сочинения (Москва, Ленинград: Издательство АН СССР, 1957), т. 4, 194-198; Анатолий Новосельцев, “Восточные источники о восточных славянах и Руси,” в Древнерусское государство и его международное значение, ред. Владимир Пашуто и Лев Черепнин (Москва: Наука, 1965), 411-414; Tadeusz Lewicki, “Swiat slowianski w oczach pisarzy arabskich,” w Slavia Antiqua2 (1949-1950): 360-363..

Стосовно Києва, то першими документально засвідченими правителями Київської держави були Аскольд і Дір, які, поза сумнівом, мали скандинавське походження (про це свідчить етимологія їхніх імен). Згідно з “Повістю минулих літ”, вони були боярами князя Рюрика, які пішли у пониззя Дніпра (нібито на Константинополь), проте спинилися біля Києва й почали володарювати над місцевим населенням, попередньо звільнивши його від хазарської залежности. Дискусійним є питання, як скандинавський елемент поширився навколо Києва. Так, Є. Пчолов стверджує, що у Придніпров'ї відсутні археологічні знахідки скандинавського походження першої половини ІХ ст. Пчелов, Рюрик и начало Руси,37-49.. Проте, згідно зі студіями Володимира Зоценка, на території довкола Києва також є скандинавські знахідки Владимир Зоценко, “Высокие наконечники ножен и мечей конца Х - начала ХІ вв.,” в Раннесредневековые древности Северной Руси и ее соседей, ред. Евгений Носов (Санкт-Петербург: Институт истории материальной культуры РАН, 1999), 35-48); Владимир Зоценко, “Гнездово в системе связей Среднего Поднепровья ІХ-Х вв.,” Труды Государственного исторического музея 124 (2001): 121-125; Владимир Зоценко, “Скандинавские древности и топография Киева “дружинного периода”,” Ruthenica2 (2003): 26-52; Володимир Зоценко, “Скандинавські артефакти Південно-Західної Русі,” у Стародавній Іскоростень і слов'янські гради VIII--X ст., ред. Олександр Моця (Київ: КОРВІН ПРЕСС, 2004), 87-105..

Отже, Скольдунґи взяли під свій контроль майже всю Східну Европу, що дозволило їм стати важливими гравцями на европейській політичній та економічній арені. Для контролю над торговельними магістралями від Фризії до Києва вони прагнули зробити представників династії правителями великих емпоріїв. Проте від Фризії до Руси жило чимало народів, які необхідно було втягти у сферу свого впливу.

Тепер охарактеризуємо відносини Скольдунґів з народами, які замешкували на західних берегах Балтійського моря. Одними з перших експансіоністську політику данських королів відчули ободрити. Перше їхнє зіткнення з данами відбулося за короля Ґотфріда (800-810), який на початку ІХ ст. провадив активну зовнішню політику. Діяльність Ґотфріда добре відображена у тогочасних західноевропейських джерелах. Похід данського війська був вдалий: захоплено низку важливих населених пунктів, а також порт Рерик. Зазначимо, що Ґотфрід змусив переселитися всіх ремісників та купців з Рерика до Хедебю, яке від того часу стало важливим торговельним центром на балтійському узбережжі “Annales Regni Francorum,” 126-127; “Annales Fuldensis,” 337-415; Turasiewicz, Dzieje polityczne Obodrzycow, 49--52..

Локалізація Рерика є одним з дискусійних питань в історіографії (Л. Войтович, наприклад, підтримує версію, що цей емпорій був у районі сучасного Вісмарка Войтович, КнязьРюрик,58.). Чеський і словацький історик ХІХ ст. Павел Шафарик свого часу пов'язав Рерик з ободритами, висловивши думку, що його назва походить від слова “рарог” (rarog)у значенні “сокіл”. Сьогодні ці твердження є одними з основних аргументів антинорманістів, які намагаються обґрунтувати приналежність літописного князя Рюрика до ободритів (співзвучність: Рерик - Рюрик). Так, наявні джерела дозволяють стверджувати, що Рерик був заснований Рюриком наприкінці VIII ст., але не літописним князем, а дядьком згаданого короля Ґотфріда The first nine books of the Danish history of Saxo Grammaticus, 124-145. Зазначимо, що Рюрик був дідом принца Амлета, прототипа головного героя знаменитої трагедії Вільяма Шекспіра “Гамлет”. Як бачимо, ім'я “Рюрик” було в Данії досить популярним.. Більшість дослідників відстоюють данський характер Рерика та скандинавську етимологію його назви, наголошуючи, що П. Шафарик не врахував повідомлення з “Анналів Королівства франків”, де чітко сказано: “linguadanorumRericdicebatur” (“данською мовою в Реріку розмовляли”) “Annales Regni Francorum,” 134-135.. Отже, місто було з переважно данським населенням. Варто також наголосити, що після того, як емпорій Рерик став конкурентом Хедебю, король Ґотфрід наказав поруйнувати його, а мешканців - переселити. Після цього основні потоки міжнародної торгівлі йшли через Хедебю Елена Мельникова, “Укрощение неукротимых: договоры с норманнами как способ их интеграции в инокультурных обществах,” Древняя Русь. Вопросы медиевистики 2 (2008): 14-15; “Annales Regni Francorum,” 129..

Протистоянням між данським королем та ободритами скористався імператор Карл Великий, намагаючись утвердити свій вплив у Східній Европі. В цей самий час у Данії розпочалася міжусобна боротьба за престол, а тому експансія вікінґів на землі ободритів призупинилась. Проте відносини з полабськими слов'янами й надалі відігравали значну роль у політиці данських Скольдунґів. Наприклад, під час міжусобиць притулок у цих племен знайшли брати данського короля Хеммінґа (810-812). Можна стверджувати й те, що впродовж ІХ ст. за вплив на ободритів (втручаючись у їхні внутрішні справи або ж використовуючи їх у своїх цілях) змагалися данські королі та франкські імператори. Так, завдяки підтримці Людовика І Благочестивого, у 819 р. князем ободритів став Щедрог, син князя Дрожка (795-809): полабські слов'яни опинилися у політичній залежності від франкського імператора. Вже у 839 р. вони підняли повстання проти франків, проте воно завершилося нищівною поразкою та загибеллю князя Гестимула. Прихильники антинорманської теорії походження Руси намагаються пов'язати Гестимула з князем Гостомислом, обґрунтовуючи тотожність Гостомисла з Рюриком Turasiewicz, Dziejepolityczne Obodrzycow, 53, 56-59; Войтович, Князь Рюрик, 64.. Проте з наукової точки зору це твердження є сумнівним. Згідно з джерелами, Гостомисл загинув приблизно 844 р., а тому аж ніяк не міг утекти за кілька тисяч кілометрів у невідому йому Стару Ладоґу. Крім того, він був одним із наймогутніших ободритських князів, а тому не мав потреби шукати престолу в інших землях. Отже, на нашу думку, князь ободритів Гостомисл та вождь племен Старої Ладоґи Рюрик є різними історичними постатями, пов'язувати які недоцільно.

Після поразки ободритам вдалося знову об'єднатися лише у 882 р. На жаль, події 844-929 рр. у тогочасних франкських джерелах висвітлені погано: нащадки Карла Великого були зайняті більше поділом його спадщини, ніж завойовницькими походами. Тож нагодою посилити свій вплив на ободритів скористалися данські Скольдунґи, про що свідчить пожвавлення між ними торговельних контактів. Територія полабських слов'ян була на перетині головних торговельних шляхів - водних і суходільних. У VIII-ІХ ст. зовнішня торгівля цих племен розвивалася в тісному зв'язку із скандинавсько-слов'янською, фризькою та франкською торгівлею, про що свідчать археологічні знахідки. Проте у VIIIст. відбувся занепад торговельних контактів між вікінґами та слов'янами Полаб'я. На думку дослідників, це пов'язане з розквітом фризької торгівлі, яка поєднала Скандинавію з Райном. Ситуація не змінилась навіть із заснуванням Рерика (незабаром його було зруйновано, щоб не створювати конкуренції данським купцям). Упродовж ІХ ст. ободрити поступово відновили участь у балтійській торгівлі, але вже як посередники: вони переправляли готові вироби, основними споживачами яких були вікінґи. Після повстання 844 р. ободрити на деякий час зійшли з політичної арени середньовічної Европи, проте їхні економічні зв'язки продовжували бути жваві Zak, StudianadkontaktamihandlowymispoleczensWzachodnioslowianskich, 262, 265; Слаский, “Экономические отношения западных славян со Скандинавией,” 68..

Кінець VIII- початок ІХ ст. був не найкращим часом і для данських Скольдунґів. Після смерти останнього прямого спадкоємця династії розпочалася міжусобна боротьба за престол, у ході якої Данію захопили шведські Інґлінґи. Ситуація змінилась із приходом на данський престол короля Ґорма Старого (910- 957) Докладніше див.: Гвин Джонс, Викинги. Потомки Одина и Тора (Москва: Центрполиграф, 2004); Андерс Стриннгольм, Походы викингов. Государственное устройство, нравы и обычаи древних скандинавов, пер. с нем. (Москва: ИздательствоАСТ, 2002); Snorri Sturluson, Heimskringla: History of the Kings of Norway, translated by Lee M. Hollander (Texas: University of Texas Press, 1964); Angelo Forte et al., Viking Empires (Cambridge: Cambridge University Press, 2005).. У той самий час правителем Східно-Франкської королівства став Генріх І Птахолов (912-936), який вирішив розширити свої володіння, підкоривши полабських слов'ян. У 928 р. він завоював місто-фортецю Бранібор, а згодом і значну частину території Полаб'я. Данські королі не могли залишатись осторонь від такого прямого втручання у сферу свого впливу, якою вважали ободритів, адже за той час між ними й ободритськими князями склалися тісні політичні та економічні зв'язки. Тож Ґорм Старий надав підтримку ободритам у боротьбі проти Генріха І Птахолова. Натомість Генріх зумів завдати союзникам низку поразок, й спершу остаточно підкорив ободритів (931-932), а у 934 р. змусив Ґорма Старого визнати кордоном оборонну лінію, збудовану ще королем Ґотфрідом. Між правителями було укладено мирний договір, згідно з яким Ґорм Старий зобов'язувався не допомагати ободритам і визнавав над ними владу східно-франкського короля Turasiewicz, DziejepolityczneObodrzycow, 79--82, 84--86..

Незважаючи на цю умову, данські правителі й надалі мали тісні контакти з ободритами. Це яскраво проявилося за наступника Генріха І Птахолова - спершу короля Східно-Франкського королівства, а згодом - імператора Священної Римської імперії Оттона І Великого (936-973). На початках правління він був змушений утверджувати свій авторитет не лише на новоприєднаних територіях, а й у своєму домені. Станом справ не минули скористатись полабські слов'яни, які кілька разів спробували підняти повстання проти Оттона І, проте здобути незалежність не змогли. Данські королі на цей раз офіційно зберігали нейтралітет, хоча таємно й допомагали ободритам. Щоб утвердити своє панування над підкореними землями, Оттон І вирішив створити єпископства в Орхусі, Шлезвіґу та Хедебю й охрестити данів і полабських слов'ян. Проте християнство на цих теренах довгий час не могло утвердитись (що й не дивно, позаяк ще у ХІІІ ст. лицарі Тевтонського ордену поширювали християнство у Балтії “вогнем і мечем”). Проте діяльність Оттона І все ж мала результати: син і наступник Ґорма Старого Гаральд І Синьозубий був християнином й саме за його правління в 965 р. Данія офіційно прийняла християнство. Цей правитель утвердив авторитет данських правителів серед скандинавських країн, укріпив економічні та політичні зв'язки з країнами Західної Европи, уклав військово-політичний союз із князем ободритів Мстивоєм (навіть одружився з його донькою) Адам Бременский, Гельмольд из Босау, Арнольд Любекский, Славянские хроники,54; Turasiewicz, DziejepolityczneObodrzycow, 88;Стриннгольм, Походы викингов,412-425; Джонс, Викинги. Потомки Одина и Тора, 204-207..

Тож можна стверджувати, що впродовж VIII-Х ст. відносини данських Скольдунґів та ободритських князів були доволі тісними, не обмежуючись лише економічними угодами. При цьому варто зауважити, що данські королі Ґорм Старий та Гаральд І Синьозубий не втручались у воєнні конфлікти між ободритами та Оттоном І, зміцнюючи свої позиції всередині країни, а також у Скандинавії загалом. Але не можна відкидати припущень, що Скольдунґи надавали ободритам військову та фінансову допомогу. Все змінилося після смерти Оттона І Великого, коли престол посів його син Оттон ІІ. Князь Мстивой захопив Гольштейн та спалив Гамбурґ, а Гаральд І Синьозубий водночас відтіснив германців на південь, ставши володарем усієї Данії Йоахим Херрман, “Ободриты, лутичи, руяне” в Славяне и скандинавы, пер. с нем. и ред. Елена Мельникова (Москва: Прогресс, 1986), 343-344.. У наступні століття зв'язки між данськими Скольдунґами та ободритськими князями лише зміцнювались, адже вони були вигідні обидвом сторонам.

Отже, підсумовуючи можна стверджувати таке. Політика династії данських Скольдунґів у VIII-Xст. мала низку напрямів, одним з найважливіших серед яких був балтійський, пов'язаний з бажанням представників династії встановити контроль над важливими торговельними шляхами - Балтійсько-Волзьким та Балтійсько-Дніпровським (частина цих торговельних магістралей пролягала землями слов'янських племен).

Емпорії (торговельні центри), які контролювали Скольдунґи на узбережжі Балтійського моря, впливали на консолідацію місцевого слов'янського та неслов'янського населення. Зрештою, представники данських Скольдунґів отримували над ним політичну владу (як на випадок з Рюриком). Стосовно походження цього літописного князя, нині найправдоподібнішою є гіпотеза Ф. Крузе, згідно з якою Рюрик належав саме до династії Скольдунґів.

Тісними були відносини данських Скольдунґів із полабськими слов'янами, зокрема, князями ободритських племен. Територія слов'янського Полаб'я була для скандинавів, насамперед, ринком збуту, проте між данськими королями та ободритськими князями укладались і політичні союзи. Те, що ободрити підтримали Скольдунґів, мало за мету також послабити Східно-Франкське королівство.

References

політика данський скольдунґ

1Adam Bremenskiy, Gelmold iz Bosau, Arnold Lyubekskiy. Slavyanskiye khroniki. Per. s lat. I.Diakonova. Moskva: Russkaya panorama, 2011. (in Russian).

2Aggesen, Sven. “A Short History of the Kings of Denmark.” In The works of Sven Aggesen. Translated with introduction and notes by Eric Christiansen. London: University college, 1992. (in English).

3Aleshkovskiy, Mark i Valentin Yanin. “Proiskhozhdeniye Novgoroda (k postanovke problemy).” Istoriya SSSR2 (1971): 32-61. (in Russian).

4“Annales Fuldensis.” Uz Monumenta Germaniae Historica. Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1891, vol. 7. (in Latin).

5“Annales Regni Francorum.” Uz Scriptores rerum Germanicarum in usum scholarum.

Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1895. (in Latin).

6Bagge, Sverre. Society and Politics in Snorri Sturluson 's Heimskringla. Berkeley: University of California Press, 1991. (in English).

7Bartold, Vasiliy. “Arabskiye izvestiya o rusakh.” Sovetskoye vostokovedeniye1 (1940): 1850. (in Russian).

8Belyayev, Nikolay. “Rorik Yutlandskiy i Ryurik Nachalnoy Letopisi.” Seminarium Kondakovianum3 (1929): 215-270. (in Russian).

9Bulkin, Valentin, Igor Dubov, Anatoliy Kirpichnikov i Gleb Lebedev. “Russko-skandinavskiye svyazi v epokhu obrazovaniya Drevnerusskogo gosudarstva (IX-XI vv.).” Scando-Slavica 24 (1978): 64-89. (in Russian).

10Davidan, Olga i Galina Korzukhina. “Kurgan v urochishche Plakun bliz Ladogi.” Institut arkheologii AN SSSR. Kratkiye soobshcheniya125 (1971): 59-64. (in Russian).

11Davidan, Olga. “K voprosu o kontaktakh drevney Ladogi so Skandinaviyey (po materialam nizhnego sloya Staroladozhskogo gorodishcha).” Skandinavskiy sbornik16 (1971): 5176. (in Russian).

12Duczko, Wladyslaw. Viking Rus: studies presence of Scandinavians in the Eastern Europ.

Leiden, Boston: Brill, 2004. (in English).

13Dzhakson, Tatiana. “Vostochnyy put” islandskikh korolevskikh sag.” Istoriya SSSR5 (1976): 164-170. (in Russian).

14Dzhakson, Tatiana. Drevnerusskiye toponimy v drevneskandinavskikh istochnikakh.

Moskva: Yazyki slavyanskoy kultury, 2001. (in Russian).

15Dzhons, Gvin. Vikingi. Potomki Odina i Tora. Moskva: Tsentrpoligraf, 2004. (in Russian). Forte, Angelo, Richard 16Oram and Frederik Pedersen. Viking Empires.Cambridge: Cambridge University Press, 2005. (in English).

17Gurevich, Aron. “KrugZemnoy” i istoriyaNorvegii. Moskva: Nauka, 1980. (in Russian). Gurevich, Aron. Istoriya i saga. Oproizvedenii Snorri Sturlusona “Kheymskringla”. Moskva: Nauka, 1972. (in Russian).

18Heimskringla or the Lives of the Norse Kings. Ed. with notes by Erling Monsen. Mineola, New York: Dover Publications, 1990. (in English).

19Kherrman, Yoakhim. “Obodrity. lutichi. ruyane.” V Slavyane i skandinavy. Per. s nem. i red. Elena Melnikova. Moskva: Progress. 1986. 343-344.

20Kirpichnikov, Anatoliy, Gleb Lebedev, Valentin Bulkin i Igor Dubov. “Russko-skandinavskiye svyazi epokhi obrazovaniya Kiyevskogo gosudarstva na sovremennom etape arkheologicheskogo izucheniya.” Institut arkheologii AN SSSR. Kratkiye soobshcheniya 160 (1980): 24-38. (in Russian).

21Kirpichnikov, Anatoliy. “Ladoga i Ladozhskaya zemlya VIII-XIII vv.” Istoriko- arkheologicheskoye izucheniye Drevney Rusi: itogi i osnovnyye problemy1 (1988): 3879. (in Russian).

22Krachkovskiy, Ignatiy. “Arabskaya geograficheskaya literatura.” V Krachkovskiy I. Yu. Izbrannyye sochineniya. Moskva. Leningrad: Akademiya nauk SSSR, 1957, t. 4. (in Russian).

23Kuzmin, Apollon. “Varyagi” i “rus” na Baltiyskom more.” Voprosy istorii10 (1970): 28-55. (in Russian).

24Lebedev, Gleb. Epokha vikingov v Severnoy Evrope i na Rusi. Sankt-Peterburg. Evraziya, 2005. (in Russian).

25Lewicki, Tadeusz. “Swiat slowianski w oczach pisarzy arabskich.” W SlaviaAntiqua2 (19491950): 360-363. (in Polish).

26LitopysRuskyi. Per. z davnorus. Leonida Makhnovtsia. Kyiv: Dnipro, 1989. (in Ukrainian).

27Melnikova, Elena. “Ukroshcheniye neukrotimykh: dogovory s normannami kak sposob ikh integratsii v inokulturnykh obshchestvakh.” Drevnyaya Rus. Voprosy mediyevistiki2 (2008): 12-26. (in Russian).

28Melnikova, Elena. Drevnyaya Rus i Skandinaviya: Izbrannyye trudy. Moskva: Russkiy Fond Sodeystviyu Obrazovaniyu i Nauke, 2011. (in Russian).

29Melnikova, Elena. Skandinavskiye runicheskiye nadpisi: novyye nakhodki i interpretatsii. Moskva: Izdatelskaya firma “Vostochnaya literatura” RAN, 2001. (in Russian).

30Nikolayev, Sergey. “Rerik Yutlandskiy: materialy k biografii.” V Povest vremennykh let. Per. Dmitriya Likhacheva i Olega Tvorogova. Moskva: Vita Nova, 2012. 469-475. (in Russian).

31Novoseltsev, Anatoliy. “Vostochnyye istochniki o vostochnykh slavyanakh i Rusi.” V Drevnerusskoye gosudarstvo i ego mezhdunarodnoye znacheniye. Red. Vladimir Pashuto i Lev Cherepnin. Moskva: Nauka, 1965. 411-414. (in Russian).

32Pchelov, Evgeniy. “Byl li drevnerusskiy Ryurik Rorikom Yutlandskim?.” Voprosy istorii10 (2012): 97-109. (in Russian).

33Pchelov, Evgeniy. Ryuriki nachaloRusi. Moskva: Staraya Basmannaya, 2012. (in Russian).

34Pchelov, Evgeniy. Ryurik. Zhizn zamechatelnykh lyudey. Moskva: Molodaya gvardiya, 2010. (in Russian).

35Petrukhin, Vladimir. “Prizvaniye varyagov: istoriko-arkheologicheskiy kontekst.” V Drevneyshiye gosudarstva na territorii Vostochnoy Evropy. 2005 god. Ryurikovichi i Rossiyskaya gosudarstvennost. Red. Mikhail Bibikov. Moskva: Indrik, 2008. 33-46. (in Russian).

36Pritsak, Omelian. Pokhodzhennia Rusi. Starodavni skandynavski sahy i Stara Skandynaviia. Kyiv: Oberehy, 2003, t. 2. (in Ukrainian).

37Ryabinin, Evgeniy. “Skandinavskiy proizvodstvennyy kompleks VIII veka iz Staroy Ladogi.” Skandinavskiy sbornik25 (1980): 161-177. (in Russian).

38Savelyev, Pavel. Mukhammedanskaya numizmatika v otnoshenii k russkoy istorii. Sankt- Peterburg: Tipografiya voyenno-uchebnykh zavedeniy, 1846. (in Russian).

39Shakhmatov, Aleksey. Drevneyshiye sudby russkogo plemeni.Petrograd: Izdaniye Russkogo istoricheskogo zhurnala, 1919. (in Russian).

40Shepard, Jonathan. “From the Bosphorus to the British Isles: the way from Greek to the Varangians.” Drevneyshiyegosudarstva VostochnoyEvropy: 2009 (2010): 15-43. (in English and Russian).

41Slaskiy, Kazimir. “Ekonomicheskiye otnosheniya zapadnykh slavyan so Skandinaviyey i drugimi pribaltiyskimi zemlyami v VI-IX vekakh.” Skandinavskiy sbornik6 (1963): 61-95. (in Russian).

42Spadshchyna pokolin. Pradavni ukrainski literaturni pamiatky. Uporiad. Oleksandr Mukomela. Kyiv: Hramota, 2002. (in Ukrainian).

43Strinngolm, Anders. Pokhody vikingov. Gosudarstvennoye ustroystvo. nravy i obychai drevnikh skandinavov. Per. s nem. Moskva: Izdatelstvo AST, 2002. (in Russian).

44Sturluson, Snorri. Heimskringla: History of the Kings of Norway. Translated by Lee M. Hollander. Texas: University of Texas Press, 1964. (in English).

45Sturluson, Snorri. Krug Zemnoy. Moskva: Nauka, 1980. (in Russian).

46The first nine books of the Danish history of Saxo Grammaticus. Translated by Oliver Elton. London: David Nutt, 1894. (in English).

47Turasiewicz, Adam. Dzieje polityczne Ibodrzycфw. Od IX wieku az do utraty niepodleglosci w latach 1160-1164. Krakфw:Zaklad Wydawniczy “Nomos”, 2004. (in Polish).

48Vestberg, Fridrikh. “K analizu vostochnykh istochnikov o Vostochnoy Evrope.” Zhurnal Ministerstva narodnogo prosveshcheniyaFevral (1908): 364-370. (in Russian).

49Vilinbakhov, Vadim. “Baltiyskiye slavyane i Rus.” Slavia Occidentalis22 (1962): 254-277. (in Russian).

50“Vita Sancti Anscarii a Rimberto.” Uz Monumenta Germaniae Historica.Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1825, vol. 2. (in Latin).

51Voitovych, Leontii. “Holmgard: de pravyly ruski kniazi Sviatoslav Ihorevych, Volodymyr Sviatoslavych ta Yaroslav Volodymyrovych?.” Ukrainskyi istorychnyi zhurnal3 (2015): 37-55. (in Ukrainian).

52Voitovych, Leontii. KniazRiuryk. Bila Tserkva: Vydavets Oleksandr Pshonkivskyi, 2014. (in Ukrainian).

53Widukindi rerum gestarum Saxonicarum, libri tres.Hannoverae: Impensis Bibliopolii Hahniani, 1882. (in Latin).

54Zak, Jan. Studia nad kontaktami handlowymi spoleczenstw zachodnioslowianskich ze skandynawskimi od VI do VIII w. n. e.Wroclaw; Warszawa; Krakow: Zaklad Narodowy im. Ossolinskich, 1962. (in Polish).

55Zotsenko, Vladimir. “Gnezdovo v sisteme svyazey Srednego Podneprovia IX-X vv.” Trudy Gosudarstvennogo istoricheskogo muzeya124 (2001): 121-125. (in Russian).

56Zotsenko, Vladimir. “Skandinavskiye drevnosti i topografiya Kiyeva “druzhinnogo perioda”.” Ruthenica2 (2003): 26-52. (in Russian).

57Zotsenko, Vladimir. “Vysokiye nakonechniki nozhen i mechey kontsa X - nachala XI vv.” V Rannesrednevekovyye drevnosti Severnoy Rusi i eye sosedey. Red. Evgeniy Nosov. Sankt- Peterburg: Institut istorii materialnoy kultury RAN, 1999). 35-48. (in Russian).

58Zotsenko, Volodymyr. “Skandynavski artefakty Pivdenno-Zakhidnoi Rusi.” U Starodavnii Iskorosten i slovianski hrady VIII-Xst. Red. Oleksandr Motsia. Kyiv: Korvin press, 2004. 87-105. (in Ukrainian).

Размещено на Allbest.ru