Окремі аспекти аграрної політики П. Врангеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Окремі аспекти аграрної політики П. Врангеля

Андрій Лисенко (Переяслав-Хмельницький)

У статті здійснена спроба проаналізувати конкретні історичні умови, в яких уряд П. Врангеля розробив і здійснив спроби реалізувати власний проект оновленого закону, що вирішував би проблеми власності на землі сільськогосподарського призначення у районах, контрольованих Білою армією.

Адже проблема власності на землю знаходилася в центрі питання про підтримку українським селянством того чи іншого військово-політичного режиму, що претендував на зверхність на українських землях. З одного боку, знаходилися колишні землевласники, що поділялися, умовно, на дві групи, - одна з яких намагалася за будь-яку ціну повернутися свою, експропрійовану в роки революції та громадянської війни, власність. Представників іншої групи влаштовував би варіант із виплатою реальної вартості відібраних у них земельних ділянок. Позиція українського селянства полягала у не сприйнятті представниками бідноти та більшої частини середнього селянства самої ідеї викупу землі, що вже де- факто знаходилася в їхній власності. Ідею викупу, відносно позитивно, сприймали лише заможні верстви селянства, що прагнули легалізувати свою нову власність.

Ключові слова: земельна власність, аграрні відносини, землевласники, селяни, Біла армія, Червона армія, конфіскація, експропріація, наділ.

Лысенко А. Отдельные аспекты земельной политики П. Врангеля.

В статье предпринята попытка проанализировать конкретные исторические условия, в которых правительство П. Врангеля разработало и сделало попытку на практике реализовать собственный проект модернизированного закона, который смог бы решить проблемы собственности на земли сельскохозяйственного назначения в районах, которые контролировала Белая армия.

Ведь проблема собственности на землю находилась в центре вопроса о поддержке украинским крестьянством того или иного военно-политического режима, что претендовал на господство на украинских землях. С одной стороны, находились бывшие собственники земли, которых мы можем поделить, условно, на две группы - одна из которых стремилась любой ценой вернуть свою, экспроприированную в годы революции и гражданской войны, собственность. Представителей другой группы вполне устраивал бы вариант выплаты реальной стоимости отобранных у них земельных участков. Позиция украинского крестьянства заключалась в полном неприятии представителями бедноты и большей части среднего крестьянства самой идеи выкупа земли, что уже де-факто была в их собственности. Идеи выкупа, относительно положительно, воспринимали только богатые группы крестьянства, которые пытались легализировать свою новую собственность.

Ключевые слова: земельная собственность, аграрные отношения, земельные собственники, крестьяне, Белая армия, Красная армия, конфискация, экспроприация, надел.

Lysenko A. Some aspects of Wrangel's agricultural policy.

The article is an attempt to analyze the specific historical conditions under which the Wrangel Government developed and made attempts to implement its own updated plan for the revised law, which would solve the problem of ownership of agricultural lands in an area controlled by the White Army.

The problem of land ownership was in the center of Ukrainian peasantry supporting of one or another military-political regime claiming superiority of the Ukrainian lands. On the one hand, there were the former owners of the lands, which we can conditionally divide into two groups - one of which sought by all means to return its property expropriated during the Revolution and the Civil War. The payout option of the real value of disposed land plots would be suitable for the second group. The position of the Ukrainian peasantry consisted in complete rejection by the representatives of the poor and the most part of medium peasants the very idea of buying land that has de facto been in their possession. . The ideas of redeem were relatively positively perceived only by rich groups of peasants who tried to legalize their new property.

Keywords: land property, agrarian relations, landowners, peasants, the White Army, The Red Army, confiscation, expropriation, allotment.

аграрна політика врангель

Проблема власності на землю та аграрні відносини загалом стали своєрідним каменем спотикання для більшості урядів і військово-політичних сил у європейській частині колишньої Російської імперії.

Певну увагу саме аграрним відносинам приділяли й у мемуарній і науковій літературі, практично з часу самої громадянської війни.

Від шляхів вирішення цих, болючих, для селянства, питань, залежала підтримка ними або спротив проти того чи іншого політичного режиму. Не змогли уникнути публічного висвітлення своєї позиції й білогвардійські режими, що періодично встановлювалися на українських землях.

Серед авторів, котрі звертали увагу читачів на проблемні моменти, пов'язані з реалізацією селянських мрій про володіння землею, можна назвати й самого П. Врангеля [3]. Ці ж питання неодноразово піднімалися у спогадах А. Денікіна, фон Лампе [8]. Цікавими є погляди на вирішення аграрної проблеми Н. Махна, що намагався втілити споконвічні селянські мрії на півдні сучасної України [9]. У творах радянських авторів ця проблема розглядалася у поєднанні з загальними проблемами класової боротьби та необхідністю встановлення колективної власності не лише на землю, але й на інші засоби виробництва [5, 7, 14]. Віддзеркалення цих проблем можна знайти й у архівних матеріалах [13].

У даній роботі автор спробував проаналізувати умови, в яких уряд П. Врангеля намагався проводити аграрні перетворення, та визначити причини, що завадили Особливій нараді знайти реальні шляхи вирішення земельного питання й залучитися підтримкою сільського населення.

Маючи документальні підтвердження, ми можемо стверджувати, що сам П. Врангель у повній мірі розумів необхідність вирішення аграрної проблеми шляхом негайного переведення її з площини базікання у площину практичну [3, с. 73]. Але військово-політичне керівництво білогвардійців опинилося перед дилемою - необхідно було задовольнити діаметрально протилежні очікування: з одного боку, основи Білої армії - дворян-землевласників, які наполягали на повернення своїх маєтностей, а з іншого, селян, які прагнули досягнення справедливості у вирішенні питання землеволодіння. Серед дворян також існували суперечності, пов'язані з приналежністю до умовно виділених двох великих груп - до першої відносилися крупні землевласники, яких влаштовувала лише система, що існувала в Російській імперії. До другої - землевласники, що пов'язували своє майбутнє з буржуазною системою землеволодіння [1, с. 53].

Проблемним, для П. Врангеля, як і для його попередника - А. Денікіна, виявилося те, що узгодити позиції представників колишніх землевласників і виробити хоча б якісь компромісні позиції не вдалося впродовж усієї громадянської війни. Прихильники фактичних «латифундій» категорично не погоджувалися на будь-які зміни в питаннях власності на землю, їх не влаштовував навіть викуп частини не потрібної їх земельної власності, вони вимагали негайного повернення власного майна та бажаного покарання винних у його відчуженні. У роботах не лише радянських авторів згадується про каральні загони колишніх дворян-землевласників, які просувалися услід за бойовими частинами Добровольчої армії, чинячи наругу над селянами та відбираючи їх майно. Таким чином, у тилу добровольців стихійно виникав фронт невдоволених, які зі зброєю в руках намагалися захистити свою нову власність [8, с. 174-175].

Іншу ж групу, що орієнтувалася на орендні відносини, цілком влаштував би викуп, за справедливою ціною, надлишків їх земельних володінь. Тим більше, що в умовах громадянської війни, коли впевненість у її результатах і наслідках була, практично, відсутня, переведення власності у надійну валюту компенсувало б певну частину ризиків.

Досвід реалізації земельної політики урядом А. Денікіна свідчив про більшу перспективу вирішення земельної проблеми саме в інтересах першої групи дворян- землевласників. На місцях, контрольованих Добровольчою армією, де-факто була реставрована стара система землеволодіння. Ми можемо припустити, що саме тому Особлива Нарада при Головнокомандувачу збройними силами Півдня Росії А. Денікіні не змогла виробити єдиний закон стосовно земельних відносин на підконтрольній їй території. Багато в чому саме завдяки цьому українське селянство мирилося з білогвардійською владою лише кілька місяців, після чого в тилу Добровольчої армії піднялася хвиля повстань, яка й змусила денікінські війська панічно відступати, так само, як перед ними відступала Червона армія та уряд Х. Раковського [7, с. 132-136].

Але в цьому полягало також послаблення позицій реакційного дворянства та посилення впливів дворянства буржуазного, креатурою якого й був П. Врангель. Загалом, був визначений новий курс у вирішенні питання земельної власності: погодитися на відтермінований викуп частини поміщицьких земель. Така схема влаштовувала частину буржуазно-орієнтованих землевласників і частину заможного селянства. Оскільки не вимагала негайної конфіскації експропрійованих земель і давала землевласникам надію на відшкодування вартості їх нерухомості. Натомість, влада отримувала можливість створення в українському селі певної лояльної бази, відсутність якої спричинила крах кількох попередніх політичних режимів [1, с. 53].

Влаштовувала ситуація із вирішенням аграрного питання і потенційних союзників П. Врангеля по боротьбі з більшовизмом - країни Антанти. Керівництво країн-союзниць у Першій світовій війні прагнуло до знищення комуністичного режиму, але у 1920 р. вже не могло відважитися на відкриту військову інтервенцію [12, с. 57].

Таким чином, П. Врангель потребував реальних військових сил для боротьби з Червоною армією при умовах, коли приплив добровольців до лав білих, практично припинився. Необхідно було будувати армію, базуючись на принципах мобілізації, а забезпечити її успішність могло лише, хоча б частково задоволене селянство.

Виконуючи дані завдання врангелівське керівництво пішло на редагування закону про землю від 25 травня. Вже в першій статті «Правил» йшлося про передачу земель у власність того, хто її обробляє. Зокрема, уточнювалося: «...будь-яке володіння землею сільськогосгосподарського призначення, не залежно від того, на якому праві воно знаходиться, підлягає охороні урядовою владою від будь-якого захоплення та насильства. Всі землевласницькі угіддя залишаються у власності тих господарів, які їх обробляють або користуються ними» [1, с. 53].

По-друге, в законі містилася обіцянка передати у власність господарям, які трудяться на землі, приватновласницькі маєтки та землі, землі державні та землі Державного земельного банку. Причому такі землі, згідно з положеннями відредагованого земельного закону, повинні були передаватися у повну власність. Це був саме той аспект, який надзвичайно цікавив верстви заможного і просто трудового селянства - легалізувати захоплені під час революційних подій земельні володіння.

У врангелівській відозві, що масово поширювалися в селах, йшлося про першу реальну спробу наділити селян землею. Більшовицький уряд, не безпідставно, звинувачувався в прагненні одержавлення земель сільськогосподарського призначення [2, с. 87]. А головне протиріччя полягало у тому, що українці всього за місяць встигли переконатися в тому, що нова влада зовсім не збирається виконувати свої ж обіцянки. І коли ще спочатку були надії на те, що Х. Раковський, який змінив Г. П'ятакова на посаді голови українського радянського уряду, змінить і попередню політику, то вже перші кроки нової влади показали ілюзорність таких сподівань. Керівництво уряду Х. Раковського, копіюючи кремлівську політику, прямо забороняло передачу у приватну власність таких маєтностей [13].

Натомість врангелівський земельний закон пропонував вихід, який, у ситуації, що склалася, влаштовував і попередніх, і фактичних землевласників: земля мала перейти до рук тих, хто її обробляв через її викуп. Розрахунок базувався на розмірі п'ятикратної, середньої за 10 років, вартості урожаю. Викуп мав вноситися рівними частинами впродовж 25 років. До того ж і так значна ставка автоматично робилася ще вищою, оскільки нарахування суми викупу враховували не лише вартість земель, які оброблялися на даний час. Але й з урахуванням земель, відведених під сінокоси, залишених під паром і т.д. [1, с. 54].

Створювалися умови, коли стати новими правоздатними власниками земельних наділів могли лише заможні прошарки сільського населення, які, однак влаштовував навіть запропонований закон, оскільки таким чином, вони могли залишити за собою вже відібрані в них колишніми власниками землі. Водночас, в законі передбачливо відзначалося, що закріпленню за новими власниками підлягали лише землі, які перевищують розміри «трудового земле власництва», але самі «норми» повинні були бути встановлені пізніше окремим урядовим розпорядженням. Такого розпорядження не встигли прийняти, але волосні земельні ради - уведені П. Врангелем органи місцевого самоуправління, планували наступні «трудові розміри» землеволодіння - до 600 десятин для поміщиків і до 150 десятин - для селян. Відповідно, у вказаних межах, землі не підлягали примусовому викупу. Окрім вказаного виключення, не підлягали примусовому викупу, землі надільні, навіть у випадках, коли вони перейшли з одних рук до інших шляхом продажу, дарування, успадкування тощо, а також землі куплені за сприяння Селянського земельного банку, виділені урядовим рішенням під хутори та відруби, церковні та монастирські землі, землі, що належали науковим і науково-дослідним установам та закладам, присадибні землі, землі, виділені під ведення городництва, зайняті штучними насадженнями, зайняті особливо цінними культурами, а також усі землі, які належали до промислового виробництва. Не вирішеним залишалося й питання про володіння надрами, аж до спеціального розпорядження нової загальноросійської влади [1, с. 54].

Для фахівців стало зрозуміло, що маса середнього селянства, що не мало достатньої кількості власних грошових засобів, не буде задоволена запропонованим земельним законом. Владі ж було необхідно хоча б нейтралізувати селянство. Тому вихід був знайдений у агітації та пропаганді нового закону - велика кількість листівок та брошур, які пропагували позитивні сторони запропонованого вирішення земельного питання була поширена у сільськогосподарських регіонах, задіяна була й значна кількість агітаторів і пропагандистів, урядові установи на місцях та органи місцевого самоуправління, контрольовані владою, отримали рекомендації та розпорядження максимально лояльно ставитися до селянства. До того ж були зроблені реальні кроки для того, щоб перешкодити прямому та безпосередньому спілкуванню поміщиків і інших землевласників із представниками селянства, що давало змогу приховати реальні положення нового закону про землекористування. Саме з цією метою було передбачено внесення селянами викупних платежів за землю на рахунки державного казначейства, яке, в свою чергу, брало на себе зобов'язання виступити у якості посередника в розрахунках із землевласниками. Більше того, спеціальним розпорядженням було на офіційному рівні заборонено призначати поміщиків на низові посади в органах влади, щоб таким чином не допустити їх контактів із селянами. Врангелівський уряд, у місцях де це було можливо, намагався заборонити навіть повернення та проживання поміщиків у їх маєтках. З цією ж метою було передбачено паралельно із земельною реформою провести й реформування органів місцевого самоуправління - було запропоновано створити на місцях волосні земельні ради [1, с. 55].

На запити іноземних урядів уряд П. Врангеля визначив розміри території де буде проведена реалізація основних положень нової земельної політики та кількості населення, що на ній проживає. Наступні дані містяться у спеціальній довідці - 60 тис. кв. верст на яких проживає біля 3 млн. чол. У адміністративному відношенні на даній території розташовуються 8 повітів, із яких лише кримські є гірськими та лісистими, всі інші є сільськогосподарські степові, що дають, за умови середнього врожаю, 150 млн. пудів зерна на рік [1, с. 56]. У цьому ж документі охарактеризований фактичний стан землеволодіння на територіях, контрольованих військами П. Врангеля - південний берег Криму не має сільськогосподарських земель. Натомість там розміщені державні гірські пасовища та ліси. В даному регіоні культивуються виноградники, сади та посіви тютюну. Власниками земельних наділів під цими культурами є держава та кримські татари. Відповідно, земельний закон, розроблений урядовцями П. Врангеля, та даній території пропонувалося не застосовувати. Натомість констатувалося, що степові райони Криму та північної Таврії були заселені відносно пізно, щільність населення там, порівняно, не висока. Саме у цих регіонах розташована значна кількість великих приватновласницьких господарств, які майже скрізь здавали землі в оренду. Багато селян змушені проводити господарчу діяльність на виключно орендованій землі, що позбавляє їх можливості покращувати якість землі та вкладати у господарства свої заощадження. У довідці декларувалося, що у даному регіоні пропонований законопроект дозволить провести структурні зміни [1, с. 57].

Причиною суттєвого перерозподілу земельної власності стали наступні фактори: відсутність високої культури землеробства, відсутність власних цукрових заводів, підприємств винокуріння. Крупні господарства відрізняються від дрібних лише інтенсивністю хлібозбирання та більшою кількістю голів худоби. Що дає підстави припустити - з розширенням селянського землеволодіння, отримавши впевненість і власність, селяни-дрібні власники не лише не знижувати існуючу культуру землеробства, але й зможуть інтенсифікувати свої господарства та зможуть збільшити урожайність ґрунтів, які не потребують ні удобрення, ні надто якісного обробітку. Найбільш вдалий обробіток земель і стиль господарювання притаманній землям німецьких колоністів (які у своїй більшості є вихідцями з Голландії), поселених у цьому районі ще в часи Петра І та Катерини ІІ.

Закон П. Врангеля передбачав подрібнення крупних земельних володінь на дрібніші ділянки, розміри яких повинні були залежати від місцевих умов і мали бути визначеними місцевими земельними радами окремо у кожній волості.

Таким чином, ми можемо припустити, що загалом перетворення в області земельної власності, запропоновані урядовцями П. Врангеля, були прямим продовженням столипінської аграрної реформи, щоправда продовженням більш радикальним і революційним. Перед небезпекою знищення існуючого ладу в колишній Російській імперії вирішення земельної проблеми було запропоноване у відповідності з існуючими нормами у більшості країн Східної та Центральної Європи. Загалом же аграрна політика, в розумінні діячів білого руху, не обмежувалася лише перерозподілом наявного земельного фонду - основою своєї політики в області землевласництва та землекористування вони насамперед вважали інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва, як галузі, що дозволила б поліпшити матеріальні умови життя основної маси селян, які змогли б стати своєрідним гарантом збереження та розвитку оновленої білогвардійськими силами російської державності та перетворення селянства у повноправного суб'єкта соціально-економічних і суспільно-політичних відносин у новій державі.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Аграрная политика Врангеля // Красный архив. - 1928. - № (1) 26. - С. 51-96.

2. Валентинов А.А. Крымская эпопея // Деникин. Юденич. Врангель: Мемуары. 2-е изд. - М.: Терра-Политиздат, 1991. - 159 с.

3. Врангель П.Н. Воспоминания. Южный фронт (ноябрь 1916 г. - ноябрь 1920 г.). -

Ч. 1-2. / П.Н. Врангель. - М.: Центрополиграф, 1992. - 1230 с.

4. Деникин А.И. Очерки русской смуты. Вооружённые силы юга России. Заключительный период борьбы. Январь 1919 - март 1920. / А.И. Деникин. - Минск: Харвест, 2002. - 464 с.

5. Калинин И.М. Под знаменем Врангеля. Заметки бывшего военного прокурора / И.М. Калинин. - Ростов на Дону: Ростовское книжное изд-во, 1991. - 323 с.

6. Калягин А.В. «Левая политика правыми руками» барона П.Н. Врангеля (аграрный аспект) / А.В. Калягин // Актуальная история: новые проблемы и подходы. Самара, 1999. - С. 61-63.

7. Карпов Н.Д. Трагедия Белого Юга. 1920 год. / Н.Д. Карпов. - М.: Вече, 2005. - 384 с.

8. Лампе А.А. Пути верных: Сборник. / А.А. Лампе. - Париж, 1960. - 258 с.

9. Махно Н. Воспоминания. - К.: Україна, 1991. - Кн. І-ІІІ; Под ударами контрреволюции. - К.: Украина, 1991. - 393 с.

10. Революция и гражданская война в описаниях белогвардейцев. Революция на Украине // Сост. С. Алексеев. - М.-Л.: Отечество,1930. - 136 с.

11. Слащов-Крымский Я.А. Белый Крым. 1920 г.: Мемуары и документы / Я. А. Слащов-Крымский. - М.: Наука, 1990. - 267 с.

12. Цветков В.Ж. Петр Николаевич Врангель // Вопросы истории. - 1997. - № 7.- С. 54-81.

13. ЦДАВОВ - ф. 1122, спр. 2, арк. 3-3 зв.

14. Шафир Я. Экономическая политика белых. (Крымский «опыт») / Я. Шариф // Красная новь. - 1921. - № 2. - С. 107-120.

REFERENCES

1. Ahrarnaia polytyka Vranhelia // Krasnyi arkhyv. - 1928. - № (1) 26. - S. 51-96.

2. Valentynov A.A. Krymskaia epopeia // Denykyn. Yudenych. Vranhel: Memuary. 2-e yzd. - M.: Terra-Polytyzdat, 1991. - 159 s.

3. Vranhel P.N. Vospomynanyia. Yuzhnyi front (noiabr 1916 h. - noiabr 1920 h.). - Ch. 1-2. / P.N. Vranhel. - M.: Tsentropolyhraf, 1992. - 1230 s.

4. Denykyn A.Y. Ocherky russkoi smuty. Vooruzhёnnye syly yuha Rossyy. Zakliuchytelnyi peryod borby. Yanvar 1919 - mart 1920. / A.Y. Denykyn. - Mynsk: Kharvest, 2002. - 464 s.

5. Kalynyn Y.M. Pod znamenem Vranhelia. Zametky byvsheho voennoho prokurora. - Rostov na Donu: Rostovskoe knyzhnoe yzd-vo, 1991. - 323 s.

6. Kaliahyn A.V «Levaia polytyka pravymy rukamy» barona P.N. Vranhelia (ahrarnyi aspekt) // Aktualnaia ystoryia: novye problemy y podkhody. Samara, 1999. - S. 61-63.

7. Karpov N.D. Trahedyia Beloho Yuha. 1920 hod. - M.: Veche, 2005. - 384 s.

8. Lampe A.A. Puty vernykh: Sbornyk. / A.A. Lampe. -- Paryzh, 1960. - 258 s.

9. Makhno N. Vospomynanyia. - K.: Ukraina, 1991. - Kn. I-III; Pod udaramy kontrrevoliutsyy. - K.: Ukrayna, 1991. - 393 s.

10. Revoliutsyia y hrazhdanskaia voina v opysanyiakh belohvardeitsev. Revoliutsyia na Ukrayne // Sost. S. Alekseev. - M.-L.: Otechestvo,1930. - 136 s.

11. Slashchov-Krymskyi Ia.A. Belyi Krym. 1920 h.: Memuary y dokumenty. - M.: Nauka, 1990. - 267 s.

12. Tsvetkov VZh. Petr Nykolaevych Vranhel // Voprosy ystoryy. - 1997. - № 7. - S. 54-81.

13. TsDAVOV - F.1122. - Spr.2. - Ark. 3-3 zv.

14. Shafyr Ia. Ekonomycheskaia polytyka belykh. (Krymskyi «opyt») // Krasnaia nov. - 1921. - № 2. - S. 107-120.

Размещено на Allbest.ru