З досвіду роботи Літературно-краєзнавчої кімнати-музею Івана Нечуя-Левицького

В статье освещены основные направления деятельности и представлено экспозицию Литературно-краеведческой комнаты-музея Ивана Нечуя-Левицкого, которая открыта при Богуславском гуманитарном колледже им. И.С. Нечуя-Левицкого.

Ключевые слова: И.С. Нечуй-Левицкий, комната-музей, краеведческая работа, Богуслав.

From the functioning of Ivan Nechui-Levitsky's Literary-regional study museum room.

Yakovenko T.

The article highlights the main activities and expositions of Ivan Nechui-Levitsky's literary-regional study museum room, established at Boguslav humanitarian college after I.S. Necui-Levitsky.

Key-words: I.S. Necui-Levitsky, a museum room, regional study, Boguslav.

Богуслав і Богуславщина традиційно були багатими на літературно-мистецькі зв'язки. За фольклорними джерелами відомо, що у містечку проживали легендарні Богуславка та Бондарівна. На березі Росі в Богуславі у 1981 р. відкрито пам'ятний знак Марусі Богуславці - легендарній дочці українського народу, яка допомогла визволити козаків з турецької неволі. За переказами, на місці пам'ятника стояла церква, де в середині XVII ст. священиком був батько героїні. Родом з Богуслава були художники Алампій Галик та Іван Сошенко, тут свого часу бували Тарас Шевченко, Микола Гоголь, упродовж дев'яти років жила з родиною Марія Вілінська (Марко Вовчок).У Богуславському духовному училищі вчився і працював Іван Нечуй-Левицький, у початковій школі вчителював Степан Васильченко. В дитинстві часто бував у бабусі по материнській лінії і пізніше жив, працюючи домашнім вчителем родини Лоєвих у Софійці на Богуславщині, Шолом Алейхем.

Не випадково в Богуславі функціонують державні меморіальні музеї Івана Сошенка та Марка Вовчка, є літературний відділ у музеї історії Богуславщини. Меморіальний музей Івана Сошенка - це будинок батька художника, де в 1807 р. народився юнак. Експозиція розміщена в трьох кімнатах, у першій з яких експонуються матеріали, що розповідають про дитячі та юнацькі роки Івана.

У селах Саварка, Ісайки, Побережка, Медвин, Бране Поле діють краєзнавчі музеї з літературними куточками, створені силами учнів і вчителів місцевих шкіл. У Богуславській спеціалізованій школі № 1 функціонує музей історії школи, у Богуславській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 - музей освіти району. У Богуславі є пам'ятники Тарасу Шевченку, Марку Вовчку, Івану Сошенку, Шолом Алейхему, пам'ятний знак І.С. Нечуй-Левицькому, який з 1847 по 1852 рр. навчався в Богуславському духовному училищі, а в 1860-1861 рр. у ньому ж і вчителював. На честь письменника встановлено пам'ятний знак, а у 1988 р. Богуславському педагогічному училищу (нині - гуманітарний коледж) присвоєно ім'я І. Нечуя-Левицького.

Предметом особливого зацікавлення є музейне вшанування пам'яті видатного письменника в Україні та за її межами, адже відомо, що музеї тієї чи іншої особи зазвичай створюються в місцях, тісно пов'язаних з життям і творчістю митців. В Україні існує кілька окремих музеїв Івана Нечуя-Левицького. Насамперед, це державний музей Літературно-меморіальний музей І.С. Нечуя-Левицького в селищі Стеблів (Корсунь-Шевченківський район Черкаської області). З 1992 р. в загальноосвітній школі № 21 у м. Біла Церква Київської області працює музей І.С. Нечуя-Левицького, етнографії та побуту кінця ХІХ - початку ХХ ст., - часу, коли жив і творив митець. Мотивацією створення музею було те, що письменник часто бував у Білій Церкві та Трушках, де жила його заміжня сестра. У Білоцерківському районі у с. Трушки на будинку культури встановлена меморіальна дошка І. Нечую-Левицькому на честь перебування там класика української літератури. У місті Бурштині Івано-Франківської області є державний історико-етнографічний музей «Берегиня», поштовхом до створення якого послужила повість І. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім'я».

Наш навчальний заклад носить ім'я Нечуя-Левицького не випадково, адже він, стеблівець за народженням, дитинство, отроцтво та юність прожив у Богуславі, на все життя зберіг свіжі й сильні враження і любов до нашого чарівного надросянського куточка України, оспіваного в народних піснях і думах. Краса й поезія рідного краю полонили Івана Левицького з дитинства, до них він повертався не раз у творах на побутові та історичні теми, образ Надросся пройшов червоною ниткою через усю творчість письменника, назавжди залишився для нього зразком чудової української природи. Поетичний образ місця його народження і дитинства, цієї «української Швейцарії», супроводжував Нечуя все життя.

Літературно-краєзнавча та пошукова роботи упродовж багатьох років ведеться у кімнаті-музеї Івана Нечуя-Левицького в Богуславському гуманітарному коледжі ім. І.С. Нечуя-Левицького. Вона стала можливою завдяки зусиллям організаторів музейної справи в коледжі, а також студентів, членів ради музею, які організовують екскурсії для студентів коледжу, учнів шкіл, збирають краєзнавчі матеріали. Музей спеціалізовано за темою «Іван Нечуй-Левицький на Богуславщині». За своєю концепцією він поєднує два напрями: 1) висвітлення сторінок життя і творчості письменника, пов'язаних з Богуславом та Богуславщиною; 2) створення етнографічного куточка, що дає можливість заглибитися в атмосферу побуту селян південної Київщини другої половини ХІХ ст., часу нечуївських героїв його «богуславських» творів, зокрема «Кайдашевої сім'ї», що вивчається за шкільною програмою з української літератури. Це дає можливість працювати з широкою віковою та освітньою аудиторією: від учнів молодших класів місцевих шкіл, майбутніх абітурієнтів у дні відкритих дверей навчального закладу, першокурсників, що вивчають життя і творчість письменника, до численних гостей коледжу - учасників методичних семінарів і науково-практичних конференцій, громадських, освітніх, культурних діячів, людей з України та ближнього і далекого Зарубіжжя. В кімнаті-музеї письменника представлено 6 розділів і етнографічний куточок.

Перша частина експозиції «Стеблівське коріння письменника» ознайомлює відвідувачів з обставинами родинного життя, раннім дитинством майбутнього письменника. Іван Левицький народився 25 (за старим стилем 13) листопада 1838 р. в родині стеблівського священика Семена Степановича Левицького та його дружини Ганни Лук'янівни (в дівоцтві Трезвінської). Іван був старшим сином, крім нього було ще четверо дітей, троє з яких померли в дитинстві . Іван рано залишився без матері : вона померла, коли йому було 13 років, тому хлопець навчався у Богуславському духовному училищі під опікою дядька по матері Євтропа Трезвінського, вчителя молодших класів училища, а потім - семигірського священика. У мемуарних і епістолярних джерелах Іван Нечуй-Левицький зазначав, що він і його брати початкову освіту (вміння читати й писати) отримали вдома, від батька, в школі, яку той сам заклав у Стеблеві для селянських дітей.

Частина експозиції «У Богуславському духовному училищі» присвячена рокам навчання Івана Левицького в Богуславі. Іван Левицький походив з родини потомственних священиків (по батьковій і материній лініях). Відомо, що на початку ХІХ ст. Київська єпархія була поділена на благочинні та училищні округи. До Богуславської училищної округи входили: п'ять округ Канівського повіту, в яких налічувалось 108 церков, п'ять округ Звенигородського повіту з 61 церквою, дві округи Таращанського повіту з 32 церквами. Діти священиків цих округ повинні були навчатися в Богуславському духовному училищі, започаткованому 1818 р., яке знаходилося у передмісті Богуслава біля Миколаївського монастиря. У 40-х рр. ХІХ ст. у Богуславському духовному училищі було три класи: інфіма, середній клас і синтаксис. Інфімісти навчалися перші два роки у першому і другому класах, надалі - в кожному класі по два роки. В часи Левицького за указом синоду дітей до бурси віддавали у 8 років, а також запровадили ще один нижчий (заправляльний) клас до підготовки в інфіму.

Таким чином, у 1845 р. Івана Левицького відвезли в Богуслав до дядька по матері Євтропія Лук'яновича Трезвінського, учителя в інфімі Богуславської бурси, для початкової підготовки. Перший рік - весну і літо - дядько вчив небожа вдома в Богуславі, а після одруження, отримавши церковну парафію в Семигорах, забрав його туди для подальшого домашнього навчання. Там хлопчик пробув осінь, зиму і літо. Після домашнього навчання він успішно склав іспити в інфіму, а в заправляльному класі не навчався. З 9 до 13 років він навчався в Богуславському духовному училищі, успішно опанував, крім основних предметів, латинську, грецьку та церковнослов'янську мови. У 14-річному віці вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рр. Закінчивши семінарію, Іван Левицький рік хворів, а потім, упродовж року, викладав у Богуславському духовному училищі церковнослов'янську мову, арифметику та географію.

Цікавість у відвідувачів музею викликає картина художника М. Ткаченка «Іван Левицький у Богуславському училищі» («За мужичі слова»), створена у 1971 р., на якій майбутній письменник зображений з дощечкою на шиї. Навчання велося російською мовою, а таку ганебну таблицю змушений був носити бурсак, який заговорив рідною мовою. Учень з такою табличкою прислухався до розмов інших учнів і як тільки чув українське слово, записував його в журнал і передавав дощечку тому, від кого його чув.

З 1861 по 1865 рр. Іван Левицький навчався в Київській духовній академії, закінчивши яку і ставши учителем, порушив давню сімейну традицію продовження духовної кар'єри.

Частина музейної експозиції «Всесвіт Івана Нечуя-Левицького» коротко ознайомлює відвідувачів з широким колом його наукових і життєвих зацікавлень. Крім письменницької діяльності Івана Нечуя-Левицького цікавили педагогіка, іноземні мови, народознавство, краєзнавство, музика, хоровий спів, живопис. Учительській роботі письменник віддав майже двадцять років: у 1865-1866 рр. працював викладачем словесності в Полтавській духовній семінарії; у 1866-1870 рр. - викладачем російської мови, історії та географії в Каліші, потім у Седлиці; дванадцять років (1873-1884 рр.) був викладачем Першої Кишинівської чоловічої гімназії, навчав молодь російської мови й літератури, старослов'янської та латинської мов, а також логіки.

Іван Нечуй-Левицький був людиною різносторонньою, цікавився педагогікою, іноземними мовами, соціальним становищем людей, природою, музикою, хоровим співом, був художником-аматором, зрештою, глибоко освіченою, простою, українського складу душі й характеру людиною. Отож символічно, що у майбутніх спеціальностях наших студентів домінують такі ж напрями педагогічної професії: у вчителів молодших класів і вихователів дитячих садків - рідне слово; у музикантів - любов до музики та пісенного слова; у художників - уміння відобразити красу навколишньої природи; у соціальних педагогів і юристів - прагнення зрозуміти людей.

Частина експозиції музею «Богуславські» твори Івана Нечуя-Левицького» репрезентує такі повісті та романи, в яких ясно прослідковується образ рідного краю - Надросся: «Дві московки», «Рибалка Панас Круть», «Причепа», «Дилогія про бабів Параску та Палажку», «Кайдашева сім'я», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Старосвітські батюшки та матушки». Зазначимо, що жоден з цих творів письменника не був написаний на Богуславщині , Білоцерківщині чи Стеблівщині , які він не раз сходив пішки та куди він і після навчання щоліта приїжджав на канікулах («Дві московки» були написані в Полтаві, «Рибалка Панас Круть» - у Каліші, «Причепа» - в Седлеці, «Дилогія про бабів Параску та Палажку», «Кайдашева сім'я», «Бурлачка», «Микола Джеря», «Старосвітські батюшки та матушки» - під час дванадцятилітньої вчительської праці в Кишиневі). Проте враження дитинства і юності від Надросянського краю були, очевидно, настільки сильними, що він з географічною точністю знову і знову повертався до них.

Вперше надросянські пейзажі, зокрема село Момоти, що й досі ховається у ярах на правому березі Росі, Нечуй-Левицький описав у творі «Дві московки» (1868 р.). Письменник змальовує надросянські селянські звичаї - вулицю, дівочі й парубочі співи та танці, обряд весілля, оспівує одвічне естетичне чуття українців. Перед нами постає ідеалізоване українське село, люди, що живуть на лоні чудової природи і прагнуть до краси в усьому, - в почуттях і побуті, в одязі, інтер'єрі, домашній обставі тощо. У другому за часом написання творі Івана Нечуя-Левицького «Гориславська ніч, або Рибалка Панас Круть» (1869 р.) події розгортаються безпосередньо в самому Богуславі, у старій частині міста на лівобережжі, де колись був центральний майдан.

Дія найбільш відомого серед читачів в Україні та за її межами твору письменника - соціально-побутової повісті «Кайдашева сім'я» (1878 р.) в основному розгортається в Семигорах, де колись близько року жив у свого дядька Євтропа Трезвінського восьмирічний Іван Левицький. Семигірський рельєф описаний настільки точно, що в селі до цього часу показують кутки, де нібито жили, створені фантазією автора, Кайдаші та Довбиші, стояла церква та були ставки, в одному з яких і втопився старий Омелько Кайдаш.

З літературознавчих розвідок авторитетного нечуєзнавця, директора Стеблівського літературно-меморіального музею, завідувача філіалу Заповідника І.С. Нечуя-Левицького в Стеблеві Сергія Левковича Хавруся ми знаємо, що прототипи персонажів «Кайдашевої сім'ї» в цих місцях ніколи не проживали, проте Нечую-Левицькому, очевидно, дуже подобалися місцеві пейзажі, тому він поселив своїх героїв саме там [2, с. 48]. Проте семигірські гори і яри, ставки, левади - все це залишилося майже таким самим, як за часів письменника. Є навіть гора, під якою начебто стояла хата Кайдаша і через яку той зламав не одного воза. Працівники державного музею історії Богуславщини за сприяння місцевої влади - Вільховецької сільської ради, якій підпорядковані Семигори, створили поблизу неї музей-садибу Кайдаша. (У фондах нашої кімнати-музею є відеофільм «Нечуєвські стежки у Богуславі», який ми відзняли до 170-ї річниці з дня народження письменника. Значна частина відеофільму присвячена саме Семигорам).

Літературна географія роману-хроніки «Старосвітські батюшки та матушки» (1881 р.) - Богуслав, села Чайки та Хохітва, які свого часу Іван Семенович не раз сходив пішки, а пізніше відтворив їхній збірний рельєф. Зазначимо, що реальні Чайки розташовані на лівому низинному березі Росі перед Богуславом, а в романі, напевно, описані Розкопанці - правобережне село під Богуславом, розташоване на крутих надросянських горах-горбах. Чайки (Розкопанці) «... розкинулися на горяному правому високому березі Росі. По обидва боки села, як дві зелені стіни, стояв густий дубовий ліс. Посеред села ніби стриміла на щолопочку на найвищій терасі й неначе пишалась дубова церква з п'ятьма білими банями» [1, с. 39]. Ліс з обох боків на поросянському правобережжі оточує Дибинці, а церква на найвищому місці в селі - це, певно, розкопанецька церква, яка збереглася і до нашого часу. У книзі також детально описані околиці Богуслава (стара частина міста та стежка над Россю до Хохітви), сама Хохітва та навколишні села.

Уважно перечитуючи «богуславські» твори письменника-земляка, розуміємо, що поетичний образ його улюбленого Надросся, віднайдений ним у перших творах «Дві московки» та «Рибалка Панас Круть», супроводжував автора упродовж усього його творчого життя. Червоною ниткою пройшов він через соціально-побутову повість «Кайдашева сім'я», багато в чому визначив художній задум письменника в «Причепі», краєм зачепив сюжет «Миколи Джері», тонким ажурним мереживом об'єднав у струнку систему довгий ланцюг зовні непомітних подій розміреного життя у романі-хроніці двох родин «Старосвітські батюшки та матушки», делікатною перешиванкою вкрапився у повість «Поміж ворогами», став фоном історичної канви окремих епізодів історичного роману «Єремія Вишневецький», чітким малюнком проступив у листах і мемуарах, написаних Нечуєм у кінці життя.

Своє завдання ми вбачаємо в тому, щоб зацікавити молодь художньою та мемуарною прозою письменника, мотивувати читачів до уважного її прочитання і вивчення. Цьому сприяють не лише тематичні екскурсії, але й робота в науковому студентському товаристві, цілеспрямоване глибоке вивчення обставин життя і творчості письменника, пов'язаних з Надроссям.

В частині експозиції «Пам'ять про знаменитого земляка» ми розповідаємо про причини й обставини присвоєння Богуславському педагогічному училищу імені І.С. Нечуя- Левицького. Посилаючись на документи, ми доводимо, що наш навчальний заклад носить ім'я Нечуя-Левицького не випадково, адже на початку XX ст. Богуславське духовне училище, у якому в дитинстві навчався і згодом півтора роки вчителював Іван Левицький, було переведене в новозбудоване приміщення майже в центрі Богуслава. До нашого часу зберігся старий корпус цього навчального закладу, де вже понад 45 років вирує сучасне студентське життя.

В даній експозиції представлені матеріали про вшанування пам'яті письменника- земляка: осінні та весняні Нечуївські дні в коледжі, у рамках яких проводяться конкурси інсценованих уривків з творів письменника за богуславською тематикою («Старосвітські батюшки та матушки», «Дві московки», «Рибалка Панас Круть»), традиційна постановка «Кайдашевої сім'ї» учасниками театральної студії «Юність» (художній керівник Б.Й. Капко), написання сценаріїв за «богуславськими» творами письменника тощо.

Частина експозиції музею «Етнографічний куточок. Предмети побуту та одяг» має на меті ознайомлення відвідувачів з побутом селян Богуславщини часів нечуївських героїв, описаних зокрема в «Кайдашевій сім'ї».У експозиції представлені побутові речі, якими могли б користуватися, скажімо, семигірські Кайдаші чи Довбиші, біївецькі Балаші й інші селяни з Богуславщини. Є великий набір кухонного начиння, ступи, кочерги, рогачі, коромисло, веретена, прядки, ціпи, старовинна лава, божниця, колиска, праник тощо; представлені також рушники, жіночі, чоловічі й дитячі сорочки.

Площа кімнати-музею обмежена, загальна експозиція стала; під час реконструкції у 2008 р. були виготовлені стенди за допомогою комп'ютерних технологій. Фонди музею поповнюються завдяки впровадженню нових форм роботи: відеофільми, електронні тематичні екскурсії. Ми практикуємо виїзні екскурсії «Нечуївськими місцями Богуславщини» (територія Свято-Миколаївського монастиря, Семигори, Розкопанці, Хохітва тощо). Склад студентської екскурсійної групи музею (членів гуртка «Юний філолог») постійно змінюється. Зазвичай екскурсоводи активно працюють два-три роки (перший рік навчання в коледжі - це ґрунтовне вивчення експозиційного матеріалу, практичне оволодіння на його основі методами та прийомами роботи з різновіковими аудиторіями (екскурсантами), заняття гуртка та тренінги за тематикою основних розділів музейної експозиції, науково-дослідницька робота літературно-краєзнавчого спрямування). Більш досвідчені екскурсоводи (студенти ІІ-ZV курсів) проводять комплексні екскурсії (ознайомлення відвідувачів з частиною експозиції за вузькою темою (один-два стенди) або велика екскурсія). Екскурсії проводяться не лише українською мовою, але й російською, англійською (за потреби).

На базі кімнати-музею І. Нечуя-Левицького упродовж багатьох років ведеться науково-дослідна робота студентів, зокрема за нечуївською тематикою. Студенти-нечуєзнавці беруть участь у науково-практичних конференціях і творчих конкурсах. Лише за останні два роки підготовлено метеріали «З історії кімнати-музею Нечуя-Левицького», «Сценічні постановки богуславців за нечуївською тематикою», «Історія старого корпусу коледжу» (за спогадами Івана Нечуя-Левицького та Олександра Кошиця, колишніх учнів Богуславської бурси), «Нечуївські пенати» (за автобіографічними джерелами Нечуя-Левицького - лист до Олександра Кониського від 1 травня 1876 р., спогади «Життєпись Івана Левицького, написана ним самим» (1881 р.) і мемуари «В Богуславськім училищі» (1814 р.). Окрім того, проводиться різнопланова популяризаторська робота щодо обставин життя і творчості письменника, пов'язаного з Богуславом та Богуславщиною.

Слід зазначити, що пошукова робота студентів, які працюють в гуртку при кімнаті-музеї, виходить за рамки нечуївської теми і охоплює інші літературно-краєзнавчі аспекти: перебування в Надросянському краї та творчість митців і літераторів з Богуславщини. Робота ведеться за такими темами: «Легендарні богуславки» (Маруся Богуславка та Бондарівна), «Наш земляк Іван Сошенко», «Відвідини Богуслава Т. Шевченком», «Марко Вовчок на Богуславщині», «Богуслав у житті та творчості Степана Васильченка», «Шолом Алейхем у Богуславі», «Богуславський слід у житті Олександра Кошиця», «Поетеса-землячка Леся Силенко», «Івківчанин Олександр Матійко». У розробці матеріалів за цими напрямами дослідницької роботи ми активно співпрацюємо з працівниками музею історії Богуславщини, бібліотекарями районної та коледжної бібліотек, місцевими краєзнавцями, поетами, мемуаристами.

Робота на базі кімнати-музею нашого навчального закладу має велике освітнє, культурологічне, комунікаційне значення, оскільки вона спрямована на формування професійної компетенції майбутніх учителів, формування їхніх умінь дослідницької і культурно-пропагандистської діяльності на основі ґрунтовного тематичного вивчення матеріалів літературно-краєзнавчого напряму, стимулює до самостійного краєзнавчого пошуку в школах, районах, областях, де працюють і працюватимуть наші випускники. У перспективі музейної роботи - встановлення зв'язків з музеями письменника, навчальними закладами, що носять його ім'я тощо.

нечуй-левицький письменник музей

Джерела та література

1. Нечуй-Левицький І.С. Старосвітські батюшки та матушки. Твори: В 10-ти томах / І.С. Нечуй-Левицький. - К.: Наукова думка, 1968. - Т 4.

2. Хаврусь С.Л. Стеблівські зустрічі / С.Л. Хаврусь. - Черкаси: Кур'єр, 2008.

Размещено на Allbest.ru