Християнське чернецтво в працях Косми Празького, Галла Аноніма та Нестора-літописця

The purpose of the article is to study the representation in the medieval sources of the history of Christian monasticism. The subject of the study became the content of Czech, Polish and Old Rus' chronicles. They were created at the beginning of the XII century by the Nestor-Chronicle, Cosma from Prahaand Gall Anonymous. These chronicles were of a religious nature. They were united by the Christian ideology. But the main attention in these works turned to the statebuilding process in the Polish, Czech and Old Russian lands.

The author applied historical-comparative and problem-chronological methods. With this, the peculiarities of consideration in the medieval literature of the development of Christian monasticism in Poland, the Czech and in Rus' were clarified.

Attention is drawn to the consideration in the chronicles of the activities of individual figures of Christianity, their relationship with each other and with the authorities, the relationship of monarchs with the church, the emergence of monasteries, the struggle of monasticism with paganism, and so on. It is concluded that these works represent the entire spectrum offunctions of medieval monasticism - missionary activity, participation in colonization processes, and so on.

Key words: Rus, Czech, Polish,monasticism, monastery, chronicle, chronicle, Nestor-Chronicle, Cosma from Praha, Gall Anonymous.

Історія поширення християнства та його становлення і розвитку на слов'янських землях до сих пір має ще багато суперечливих і недосліджених моментів. При цьому історіографічний доробок даної тематики є досить значним для всіх національних історіографій - української, польської, чеської, білоруської, російської та ін. Достатньо згадати лише прізвища кількох відомих науковців, які займалися дослідженням цієї проблематики, щоб уяснити її значимість і масштабність наукових пошуків у межах східноєвропейського наукового простору від ХІХ до початку ХХІ століть: Михайло Максимович, Павел Шафарик, Михайло Грушевський, Михайло Присєлков, Карел Хрдіна, Войцех Кентшиньский, Володимир Пархоменко, Олег Рапов, Ярослав Щапов, Борис Рибаков, Петро Толочко, Михайло Брайчевський, Франтишек Гейль, Олександр Ричка, Анджей Поппе та інші. Їх доробок є вагомим внеском у вивчення складних процесів поширення і розвитку християнства на слов'янських землях. Разом із тим, слід наголосити, що всі ці наукові дослідження відображають певний історіографічний процес, на який як впливали, так і впливають різноманітні фактори, у т.ч. й політичні [3, с. 94-97; 4].

Дослідження даного процесу, безумовно, включають вивчення цілого ряду історичних джерел - у т.ч. археологічних і писемних. Зокрема, значний пласт інформації з цього питання міститься у таких джерелах як аннали, хроніки та літописи. Суперечливість і неповнота цих пам'яток, заангажованість їх авторів багато в чому, зрозуміло, ставить під сумнів відображення певних історичних подій на землях Чехії, Польщі та Русі. На це накладається особистісний погляд авторів і їх зацікавленість у висвітленні історичних процесів під необхідним кутом зору. Тим не менше, саме вони є тими джерелами, які необхідно детально аналізувати, враховуючи особливості авторського підходу у їх написанні.

До таких джерел ми відносимо передовсім "Діяння" Галла Аноніма, "Повість временних літ" Нестора-літописця та "Чеську хроніку" Косми Празького, створені на початку ХІІ ст., практично в одних часових рамках. Ці твори стали основою, з одного боку, для творення цілого ряду середньовічних творів, а з іншого, вже суто наукової літератури новітнього часу.

Передовсім ці твори об'єднує християнська ідеологія, що багато в чому є визначальною для поглядів авторів на поширення християнства на слов'янських землях та на створення чернечих осередків. Автори багато уваги приділяють взаємовідносинам чернецтва із державною владою та навіть його участь у міжнародних відносинах. У цілому картина постає дещо ідеалізованою з огляду на християнську ідеологію самих авторів. Тим не менше, в них відображається і суперечливість означеного вище процесу.

Єдність усіх творів, як відображення спільного процесу їх створення в східноєвропейському просторі, очевидна уже із перших рядків. Вона відображається у тому, що вступні частини мають безперечно релігійний характер. Так, Косма Празький на самому початку звертається до настоятеля Мельницької церкви Севера, Г алл Анонім також звертається до цілого ряду духовних осіб, а в "Повісті временних літ" зазначається Печерський монастир, як місце написання твору, і далі текст продовжує розповідь із переказом біблійних сюжетів; так само біблійні сюжети спостерігаємо і на початку першого розділу "Чеської хроніки". Саме з цього моменту всі релігійні елементи вправно вплітаються авторами у розповідь про державотворчі та суспільно-політичні процеси.

У центрі уваги авторів усіх цих творів безумовно перебуває процес формування державності, саме тому переважно автори наголошують на діяльності в першу чергу державних посадових осіб - еліти Русі, Польщі та Чехії. Однак, оповідь про них супроводжується розповідями і щодо діяльності вищого чорного духовенства - єпископів. Інколи, проте досить яскраво, з метою, вочевидь, підкреслити особливе значення християнської віри, з'являються й розповіді про рядових представників чернецтва. Головним, при цьому, для християнства, є прояв святості, особливого положення у суспільстві, визначних духовних подвижницьких дій... Разом із тим, наприклад, Галл Анонім намагається в деякій мірі відмежуватися від релігійних мотивів. Він написав: ".я писав про війни королів і царів, а не євангеліє" [1, с. 107]. Однак, насправді, йому це вдається не повністю. Тим більше, що автор тут же ставить знак рівності між воєнною та релігійною діяльністю: "Як житія святих і опис їх мучеництва, проголошені у церкві, схиляють душі віруючих до релігії, так воєнні походи і перемоги королів і князів, розказані в школах і замках, спонукають душі рицарів до мужності".

Зрозуміло, крім спільних рис, для цих творів характерні й відмінності, які підкреслюють ту специфічну історичну ситуацію, в якій формувалися слов'янські народи та розвивалися слов'янські держави. Чи не найголовнішою такою особливістю є постійне підкреслення зв'язків місцевого духовенства з Римом, Константинополем, Афоном і Палестиною як головними християнськими осередками світу, відображення його участі у державних справах, зосередження на суто внутрішньому церковно-релігійному житті.

Найважливіші теми, котрі зачіпалися хроністами та літописцями у творах - це взаємовідносини монарха і церкви, його роль у церковному житті, сосунки із церковною ієрархією (митрополитами, єпископами), участь останніх у політичному житті, поява, стан і розвиток монастирів, боротьба з язичництвом, поява чудес у християнських осередках, діяльність і життя святих тощо.

Особистості. Зображення історичного процесу крізь призму діяльності відомих особистостей минулого - це один із найпоширеніших способів у науковій літературі представити не лише хід подій, а й розставити акценти щодо їх позитивного чи негативного значення в історії. Тому для всіх наших вищеназваних джерел властивим є зображення тих чи інших представників християнського чернецтва відповідно до уявлень їх авторів, із чим і пов'язується ще й необхідність характеристики їх діяльності. Власне, навколо них і будується основні напрями розповідей. Саме тому з них ми дізнаємося (хоча й не повною мірою) їх імена та якісь деталі їх життя. У Косми Празького - це святий Вацлав, єпископи Войтех, Север, Герман, Мейнард та ін., у Галла Аноніма - це святий Адальберт, єпископи Франко, Балдвін, Мартин та ін., у Нестора-літописця - ченці Антоній і Феодосій, митрополити Іларіон, Іоанн, Никифор та ін. При цьому, не всі вони мають позитивні риси. Такими наділені передовсім ті діячі, статус яких був визначений вже самою їх належністю до християнської церкви.

Монарх і церква. Відносини влади з церквою були завжди однією з найбільш популярних тем у працях середньовічних письменників. Оскільки влада в цей час уособлювалася в монархічно-персоналізованому характері, відповідно прояв цих стосунків розкривався передовсім через особистий внесок того чи іншого монарха у розбудову церковних структур, їх підтримку як фінансову, так і моральну. І в кожному випадку з визначених нами джерел ми бачимо обов'язкове представлення образу "правильного" християнського правителя. У "Чеській хроніці" Косми - це Болеслав ІІ Благочестивий, у "Хроніці" Галла Аноніма - Болеслав Хоробрий, а в "Повісти временних літ" Нестора - Ярослав Мудрий.

Косма таким чином характеризує Болеслава ІІ Благочестивого: "В усьому, що стосувалося справедливості, католицької віри і християнської релігії, він був ревним виконавцем" [2, с. 76]. Галл Анонім дає Болеславу Хороброму не менш відмітну характеристику: "І так як він проявляв справедливість і всіх однаково шанував, возвеличував мати-церкву і церковнослужителів, а також завдяки молитвам святої матері-церкви і заступництву її прелатів бог возвеличив його чоло у славі, і завжди і в усьому йому сприяла удача" [1, с. 41-42]. Щодо Нестора, то він не стільки характеризував самого Ярослава Мудрого, скільки намагався представити безумовну користь його дій: "І при цьому почала віра християнська множитися на Русі і поширюватися. І чорноризці почали множитися, і з'явилися монастирі. І любив Ярослав церковні статути, і попів любив дуже, особливо ж любив чорноризців... Цей же Ярослав, син Володимирів, засіяв книжними словами серця вірних людей, а ми пожинаємо, приймаючи науку книжну" [3, с. 240-241].

В усіх цих випадках монарх представлений і як захисник церкви, і як будівничий, і як виконавець християнських настанов. Між іншим, в останньому випадку варто звернути увагу на пропагування монархами християнських чеснот, що лунають зі сторінок творів. Це видно на прикладі чеського князя Болеслава, а також - на прикладі київського князя Володимира Мономаха. В обох випадках їх слова прямо включені в тексти історичних джерел.

Звичайно, не лише ці історичні персонажі фігурують в якості представників від влади як носії християнських чеснот.

Влада і єпископи, участь у політичних подіях. Вище церковне духовенство неодноразово постає на сторінках історичних джерел, як достатньо активний учасник політичних подій, причому як у внутрішньому житті держави, так і в його зовнішній політиці. Так, Косма Празький показує вище духовенство як учасників роботи загальноімперського сейму у Майнці у 1094 р. [2, с. 174], а єпископа Германа як управителя Праги за дорученням князя Борживоя [2, с. 189]. На політичних епізодах зупиняється і Галл Анонім. Зокрема, він засуджує дії князя Болеслава Щедрого, котрий за державну зраду наказав стратити свого єпископа: "Не будемо виправдовувати зрадника-єпископа, але не похвалимо також і короля, котрий помстився так соромно." [1, с. 58]. В іншому випадку історик зазначає вплив краківського єпископа Балдвіна, котрий умовив Збігнєва підкоритися своєму брату королю Болеславу [1, с. 97]. А от у "Повісті" Нестора участь духовенства у політичних подіях описується менш відверто, можна сказати, навіть, більш завуальовано, у вигляді висловлювання від нього певних порад чи посередництва. Тут, наприклад, митрополит Никола у 1097 р. виступає в якості посланця від жителів Києва до князя Святополка та князя Володимира із пропозиціями щодо припинення усобиці та укладення миру між князями [3, с. 404-405].

Монастирі. Ці осередки чернечого життя - одні із самих найчастіше згадуваних релігійних структур у середньовічній літературі поруч із християнськими храмами та соборами. Цьому є кілька причини. Зокрема, з ними пов'язувався сам розвиток християнства і його розширення на слов'янських землях, навколо них зосереджувалося культурне та політичне життя суспільства і вони були головною опорою державної влади.

Треба відзначити, що монастирі як такі майже не згадуються у творі Галла Аноніма. Проте значно більше про них ми довідуємося як у Косми Празького, так і в Нестора-літописця. В обох цих випадках монастирі фігурують як центри освіти і як духовно-релігійні центри. І, все ж таки,

Галл Анонім згадує один із чернечих осередків - святого Егідія, котрий, як відомо, знаходився у французькому Провансі - у зв'язку із листом, написаним сюди князем Владиславом [1, с. 61]. Проте, ця інформація свідчить більше про релігійну натхненність князя та зв'язки польського двору із чернецтвом різних країн.

У творі Косми Празького згадуються такі монастирі як Бржевновський, Болеславський, Свинячий Брід, в Регенсбурзі та ін. З приводу Свинячого Броду автор, зокрема, зауважує, що "монастир цей був сильно укріплений і самим місцезнаходженням своїм і стінами своїми" [2, с. 91]. А от чернечий осередок у Регенсбурзі в хроніці представлений як місце освіти. Саме в ньому навчався син князя Болеслава Страхквас, де він "ознайомився із церковними і монастирськими статутами, надягнув на себе чернечий одяг і виховувався до тих пір, поки не став дорослим" [2, с. 59].

Чи не найбільш детальніше про чернече життя розповідає Нестор-літописець, автор "Повісті временних літ". І, це зрозуміло, адже він сам був ченцем київського Печерського монастиря. Там же помер, був похований, а потім ще й канонізований. Тут варто зауважити, що, на відміну від обох інших авторів, Нестор, безумовно, найкраще був обізнаний із чернечим життям і, крім того, ще й мав доступ до інших джерел, літератури та документів, які не дійшли до нашого часу.

Найбільше уваги, зрозуміло, Нестор приділяє власному Печерському монастирю, у стінах якого він проживав. Але у творі також фігурують й інші київські (Михайлівський, Дмитрівський), переяславський, муромський, суздальський, афонські монастирі.

Коли з'явилося вчене чернецтво на Русі - автор відповіді на це питання не дає, але його представники починають регулярно фігурувати на сторінках "Повісті" від часів князя Володимира, при якому й відбулося хрещення киян і поширення цього процесу по інших землях. Під 996 роком Нестор згадує безіменного єпископа, котрий дає настанови князю у питанні розмежування віри і милості з покаранням і виною. Однак, в "Повісті" можна бачити стрімке зростання чернечого життя лише від часів Ярослава Мудрого. Причому головна географічна лінія, а за нею тягнеться й ідеологічна, цієї розповіді проводиться від Афону - до Києва - і вже далі по інших землях імперії.

Розповіді Нестора про київський Печерський монастир, охоплюючи період у кілька десятків років, зосереджуються на перших роках його існування, на правилах чернечого життя, стосунках ігуменів із київськими князями, появі в ньому печер та церков, діяльності окремих його служителів... Щодо інших монастирів - то розповідь має значно більш усічений характер. Деталі, що стосуються життя Печерського монастиря, тут уже пропускаються. В цих випадках Нестор просто зупиняється на констатуванні окремих епізодів - наприклад, на заснуванні Янчиного (Андріївського) монастиря князем Всеволодом у 1086 р., де його ж дочка стала черницею, чи на похованні князя Ярополка у Дмитрівському монастирі [3, с. 316-319]. Так само й описуючи напад половців хана Боняка у 1096 р., Нестор лише побіжно описує про спалення нападниками інших монастирів, зокрема Стефанівського, однак дуже детально переповідає щодо їх безчинств на території Печерської обителі [3, с. 348-351].

Язичництво. Відображення у всіх цих творах боротьби із язичництвом - одна з характерних рис епохи авторів. Це й зрозуміло, адже саме завдяки розкриттю певних епізодів цієї боротьби представлялася переможна хода самого християнства. Завдяки цьому чітко розрізнялися дві сторони життя особистості та суспільства: в темряві та світлі. Тому епізоди боротьби з язичництвом як світської влади, так і християнського духовенства представлені в усіх названих нами творах. Так, у "Чеській хроніці" звертається увага на обернення до християнства зусиллями імператора Священної Римської імперії королів ободритів і датчан [2, с. 60]. Зрозуміло, що в даному випадку ця подія мала більше політичний характер, ніж релігійний. А в іншому випадку автор вже більше наголошує саме на релігійному характері боротьби із язичництвом в часи правління князя Бржетіслава: "Добрий князь [Бржетіслав] знищив усі ці гидкі звичаї та святотатственні затії, аби більше не було їм місця в божому народі" [2, с. 173].

А от Галл Анонім більш детально розкриває всю суть боротьби із язичництвом в оповіді про північніші народи Селенції, Помор'я та Пруссії: ".але ні мечем проповіді не можна було серце їх відвернути від язичництва, ні мечем смерті винищити їх зміїний рід. Часто вожді їх, переможені у битві князем польським, шукали спасіння у прийнятті християнства, але, зібравши сили, знову відкидали християнську віру і знову готували війну проти християн" [1, с. 27]. Автор спеціально ще й наголошував на успіхах Болеслава Хороброго: "Він так вперто знищував закоснілих у язичництві у Селенції, Помор'ї та Пруссії, а обернутих в істинну віру підтримував, що побудував там багато церков і поставив єпископів за допомогою папи, або, точніше, поставив папа при його допомозі" [1, с. 33]. І, як видно, ця боротьба мала затяжний характер [1, с. 80].

На відміну від польської та чеської хронік, розповідь Нестора-літописця про боротьбу з язичництвом практично була позбавлена політичного забарвлення. Фактично, тут автор більше наголошував на невігластві волхвів, їх кримінальних злочинах і зв'язкам із "бісом" [3, с. 276-285].

Проте важливим є те, що в усіх випадках автори зображають боротьбу із язичництвом як діяльність передовсім держави в особі імператора чи князя. Навіть у тому випадку, коли Нестор вів свою розповідь і згадав як одного із борців з язичництвом новгородського єпископа, все ж таки головну роль у його боротьбі він відвів не представнику духовенства, а князю Глібу, котрий "із дружиною став біля єпископа", а потім ще й власноручно вбив волхва [3, с. 284-285]. Також і в "Чеській хроніці" наводиться епізод від 1125 р., в якому бамбергський єпископ Оттон згадується як переможець над ідолами поморян: "...скинувши і зруйнувавши ідоли поморян, вернувся славний воїн Христовий." [2, с. 236]. Проте, у цьому випадку теж треба звернути увагу на те, що самотужки (саме так і показано це у творі) єпископ здійснити таку дію не міг.

Чудеса. Обов'язковим елементом середньовічних творів майже завжди є розповідь і про християнські чудеса. Все це ми бачимо і в тих джерелах, про які йде мова. Так, у Галла Аноніма одним із центральних епізодів виступає чудо Св. Адальберта - явлення святого воїна і звільнення ним польського міста від нападу та облоги поморян [1, с. 71]; у Косми Празького - чудо із чашею імператора Генріха [2, с. 84-85]; а у Нестора - поява вогненного стовпу над Печерським монастирем [3, с. 440-441].

Інколи розповіді в хроніках пересікаються відносно певних історичних подій, відлуння яких ми знаходимо одночасно в різних джерелах. Зокрема, це стосується Повстання в Польщі. Галл Анонім розповідає про повстання в Польщі, спрямоване у т.ч. й проти вищого духовенства: ".раби піднялись проти своїх панів, вільновідпущеники - проти знатних. Крім того, відрікшись від католицької віри, про що ми не можемо говорити без дрожу у голосі, підняли бунт проти єпископів і служителів бога; із них деяких вбили більш достойним способом - мечем, а інших, які начебто заслуговують більш ганебну смерть, забили камінням" [1, с. 50]. І, очевидно, саме про цю подію розповідає також і Нестор-літописець: ".і була смута велика в Лядській землі: і повстали люди, і перебили єпископів, і попів, і бояр своїх" [3, с. 236-237].

Таким чином, можна стверджувати, що життя і діяльність чернецтва (на всіх рівнях суспільства - аж до найвищих його щаблів) на сторінках таких історичних джерел як "Чеська хроніка" Косми Празького, "Хроніка" Галла Аноніма та "Повість временних літ" Нестора- літописця представлені у досить значній інформаційній мірі. Практично у цих джерелах майже повністю представлено й весь спектр функцій середньовічного чернецтва - від місіонерства та участі у колонізаційних процесах до міжнародної політичної діяльності. Характерною рисою цих творів стало чергування інформації між політичними та церковно-релігійними подіями. Порівняльний аналіз усіх трьох джерел дозволяє виступити із певним запереченням прямої належності Галла Аноніма до чернецтва (що інколи висловлювалося в науковій літературі) на тій підставі, що його увага зосереджується головним чином на подіях світського політичного життя, а церковно-релігійне залишається дещо осторонь його уваги (на відміну від "Чеської хроніки" Косми Празького та "Повісти временних літ" Нестора-літописця).

Джерела та література