Торговельно-економічні зв’язки Правобережної України з країнами Центрально-Східної Європи на початку ХІХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Торговельно-економічні зв'язки Правобережної України з країнами Центрально-Східної Європи на початку ХІХ ст.

Тетяна Соловйова, Олеся Ткаченко

Анотація

Ключові слова: Правобережна Україна, торговельно-економічні відносини, експорт, імпорт.

Сьогодні, коли переосмислення нашим суспільством багатьох періодів минулого України зумовлює необхідність ґрунтовних досліджень вітчизняної історії, важливим є вивчення її окремих проблем, узагальнення тих досягнень, що вже були здійснені попередниками на ниві осмислення найважливіших аспектів минулого української держави, суспільства, економіки.

Тема зовнішньої торгівлі Правобережної України на початку ХІХ ст. викликала інтерес дослідників до цієї галузі. Його обумовили успіхи вітчизняного товарообміну, його важливе значення для соціально-економічного життя Правобережжя та імперії в цілому, великими прибутками, що вона приносила державній скарбниці, бюджетам українських міст. Зовнішній торгівлі, яка здійснювалася через порти та сухопутні митниці на теренах українських губерній, було присвячено значну кількість статей та заміток в економічних та інших часописах, а також низку монографічних праць. Їх авторами були Й. Золотницький, І. Голицин, М. Слабченко, Ф. Ястребов, І. Гуржій [7, 1, 13, 20, 3].

Сучасні українські дослідники А. Філінюк, Т. Ігнатьєва, Т. Гончарук, Г. Казьмирчук, Т. Соловйова охарактеризували торговельно-економічні зв'язки Правобережної України та показали головні досягнення вітчизняної зовнішньої торгівлі в історіографії [18, 8, 2, 10]. Урядову політику щодо залучення Правобережної України до торговельно-економічних зв'язків Російської імперії та її нормативно-правову базу досліджено у працях В. Грукач, А. Черепанова [4, 19].

Аналіз документального матеріалу з даної теми дає можливість стверджувати, що рівень тогочасної торгівлі залежав від багатьох соціально-економічних і політичних факторів.

Значні зміни в свою митну політику царський уряд вносив у зв'язку з частими війнами. Негативно впливало на російську зовнішню торгівлю приєднання Росії до континентальної блокади (за Тильзитським миром 1807 р.), що тривала до 1810 р. У 1810 р. було введено нове «Положення про зовнішню торгівлю», згідно якого фактично відмінялася континентальна блокада Англії. На деякі предмети вжитку (наприклад, цукор) були встановлені високі мита, зовсім заборонялося ввозити предмети розкоші. Високі мита були також встановлені на деякі льняні, шовкові, шерстяні вироби [11, с.461].

У 1816 р. цей тариф був замінений новим, за яким зменшувалася кількість товарів, які раніше заборонялося ввозити в Росію. Як і раніше, заборона залишалася на ввіз бавовняних, льняних тканин, вичинених шкір, чавуну, деяких металевих виробів. «Благодатний для російської промисловості тариф 1810 р. замінено в 1816 р. новим, на користь Австрії, Польщі та Прусії на 12 років» [10, с.96].

Але вже в 1819 р. було введено новий тариф, який дозволив ввозити в країну майже всі заборонені до цього товари, знизив ставки на ввіз сировини, напівфабрикатів.

«У 1819 р. послідував новий загальний дозвіл на ввезення іноземних товарів, якими швидко наповнили Росію. Велика кількість купців збанкрутіла, фабриканти повністю розорилися, а народ втратив можливість прохарчуватися і сплатити податки» [10, с.96].

Негативний вплив тарифу 1819 р. невдовзі відбився як на промисловості Росії, так і на її зовнішній торгівлі, що у 1820-1821 рр. мала пасивний баланс.

Враховуючи це, а також те, що Франція і Прусія не відмовлялися від високого мита, царський уряд у 1822 р. ввів суворий протекціоністський тариф: «тоді побачили помилку і виправили її тарифом 1822 р., однак нанесена шкода була значною» [10, с.97].

Згідно з цим тарифом було заборонено ввіз 3110 видів товару, а з інших товарів, зокрема з фабрично-заводських виробів і предметів розкоші, бралося високе мито. Предмети ж першої необхідності, сировину, медикаменти і деякі харчові продукти дозволялось ввозити без будь-якого мита [11, с.462].

Сухопутна торгівля велася через встановлені царським урядом пункти-митниці. Зовнішня торгівля з німецькими землями велася через митні застави, що знаходилися у Віленській, Гродненській, Волинській і Подільській губерніях.

Серед митних застав у Волинській губернії слід назвати Бердичівську, Радзивилівську, Устилузьку, Дружкопольську, Волочинську, Гусятинську, Могилівську. «У Подільській губернії є дві митниці, і при них два карантини. Одна - в Могилеві, що біля Дністра, на кордоні з Молдавією, а друга - в Кам'янецькому повіті, у містечку Жваниці, за три версти до поселення Ісаківці біля Дністра, і біля гирла ріки Збруча, де сходяться два імперські кордони: Порти Отаманської і Австрійського володіння» [16, арк.14].

У досліджуваний період відбуваються певні зміни в асортименті товарів як експортної, так і імпортної торгівлі. Якщо в кінці XVIII ст. хліб в експорті Росії займав шосте місце, то на початку XIX ст. - перше. На закордонну торгівлю впливала нестабільність та кризи, такі як в 1817, 1821, 1825 рр., коли за кордоном ціни на хліб впали з 36,16 до 15,74 франків [13, с.244]. правобережжя україна торгівля геополітичний

Важливе значення для народного господарства України мали чорноморські та азовські порти, через які йшла основна частина експорту. У першій чверті XIX ст. головними постачальниками хліба в чорноморські порти були поміщики Правобережної України [15, арк.240].

Ціна на хліб у балтійських і чорноморських портах була різною. У балтійських портах хліб на місці коштував 8 крб. 48 коп., а з фрахтом і митом обходився в 10 крб. 15 коп.; у чорноморських портах ціна на місці становила 5 крб. 32 коп., а з фрахтом і митом - 8 крб. 31 коп. Українська пшениця була дешевшою і за американський хліб, який обходився в 9 крб. 80 коп.

Якщо порівнювати експорт українського хліба з російським, то виявляється, що протягом 1824-1835 рр. з України вивезено 10,1 млн. четвертей пшениці, що було у 5 разів більше за російський експорт [11, с.138]. У 1804 р. тільки з Волинської губернії за кордон вивезено 102.155 четвертей жита [10, с.98 ].

У 1816-1817 рр. вивіз хліба через чорноморські і азовські порти набрав особливо великого розмаху [16, арк.13 зв]. Саме у ці роки, у зв'язку з голодом у Західній Європі, попит на хліб був великим. З 1814 по 1817 рр. ціна на пшеницю в Одесі зросла майже у 2 рази (з 5 крб. 53 коп. за чверть у 1814 р. до 10 крб. 21 коп. у 1817 р.) [10, с.98].

У збуті поміщицького хліба велике значення мали поставки армії. Такі поставки мали особливо велике значення у період континентальної блокади (1807-1810 рр.) і російсько-турецької війни (1806 - 1812 рр.), коли була значно обмежена хлібна торгівля через чорноморько-азовські порти. Більш того, наприклад, у Київській губернії, зокрема в Уманському, Звенигородському, Таращанському і Сквирському повітах, значну кількість хліба скуповували чумаки з південних губерній, які привозили сюди сіль, рибу. Цей хліб вони продавали в Одесі, Миколаєві, Криму та інших містах, де на нього буде попит [7, с.221].

З чорноморсько-азовських портів хліб відправлявся в Туреччину, Грецію, Італію, Францію. Велика кількість хліба вивозилася через південні порти в Англію.

Крім хліба, значне місце в експорті посідало сало і прядиво [16, арк.13 зв.]. За час 18141820 рр. вивіз сала збільшився з 84,5 тис. крб. до 1,137 тис. крб. [20, с.66].

З 1816 р. певне місце в експорті починає займати вовна, яку вивозили в Австрію, Англію, Бельгію, Прусію, Італію та інші країни [10, с.99]. Вивіз шкіри з 1817 р. по 1822 р. зріс від 25 тис. крб. до 579 тис. крб. До 1814 р. експорт шерсті не перевищує 20 пудів, а в 1814-1817 рр. зріс до 50 тис. пудів за рік [20, с.66].

З Правобережної України у чорономорсько-азовські порти привозили і льняне насіння, яке ексортувалося переважно в Англію, Францію, Італію, Туреччину, Голландію, Норвегію.

Предметами експорту стали також арнаутка, квасоля, бобові культури, горох, чечевиця, кукурудза, мед, віск, вино, горілка. Поміщики Подільської губернії відправляли у Варшаву «гаряче хлібне вино, спирт, мед, віск, просте полотно, поташ, сало свиняче, коров'яче та овече» [16, арк.13 зв.].

Документи свідчать, що велике місце в зовнішній торгівлі займали продукти тваринництва. Поряд із вовною, салом із Правобережної України за кордон вивозили шкіру, овчину, щетину, кінський волос, а також рогату худобу, коней, свиней, овець тощо.

Багато рогатої худоби продавалось у Прусію, Австрію, Царство Польське, Молдавію, Валахію. У 1804 р. з Київської губернії в Австрію і в Прусію продано до 10 тис. штук робочого скоту [10, с.99].

Маючи хорошу кормову базу, пасовища, поміщики Київської губернії часто скуповували на ярмарках велику рогату худобу, щоб відгодувати її, а потім з вигодою для себе продати її восени або взимку.

Поміщики Васильківського, Таращанського, Махновського повітів скуповували на випас рогату худобу не тільки у Київській, а і в Слобідсько-Українській, Полтавській, Катеринославській, Херсонській губерніях. У 1806 р. поміщики Васильківського повіту продали 1225 волів, а поміщики Таращанського повіту - 14.785 голів великої рогатої худоби, в тому числі 1950 волів. Із Сквирського і Махновського повітів у тому ж році відправлено на продаж 3300 голів великої рогатої худоби.

Велику кількість рогатої худоби із Київської губернії продавали у Волинську губернію і Царство Польське. За червень-липень 1809 р. через Київську губернію прогнали більше 6 тис. голів худоби, більше того, 2500 голів було куплено безпосередньо у Київській губернії. Худобу, яку гнали Київщиною, купували у Катеринославській, Херсонській, Таврійській, Подільській губерніях. Разом з купленою у Київській губернії худобою її відправляли в Петербург, Брянськ, Вільно, Ригу та інші пункти [5, арк.13, 14, 27, 28, 43].

Протягом травня-вересня 1809 р. тільки дорогами Липовецького повіту було прогнано 67 табунів худоби, в яких налічувалося 11 тис. голів [5, арк.66]. Згідно даних наглядача за прогоном худоби, у травні-жовтні 1810 р. по дорогах Київської губернії було прогнано 153 табуни, в яких налічувалося 24 тис. голів худоби [5, арк.44]. У 1812 р. з поміщицьких маєтків Липовецького повіту було продано до 7 тис. голів великої рогатої худоби [6, арк.2].

25 травня 1812 р. Олександром І Київському губернатору віддано наказ, згідно якого для потреб армії з усіх станів Київської губернії необхідно зібрати 7000 волів, 5000 із яких віддати для харчування війська, а 2000 - для «подьема воинских тяжестей» [17, арк.145].

Наприклад, Радомисльський повіт «... повинен поставити для пересування тяжких військових вантажів з возами і провідниками, так і для продовольства воїнів 516 волів». У рапорті заступника маршалка дворянства Радомисльського повіту Онуфрія Галицького, поданому на ім'я Київського губернатора, графа Олександра Львовича Санти, від 17 червня 1812 р., йшлося про те, що воли поміщиками вже поставляються безперервно п'ять днів і «представлено для віддачі більше 350 волів, а ще 100 волів не прийнято» [17, арк.56].

Васильківський повіт для «подьема воинских тяжестей» повинен поставити 166 волів, а для харчування - 430. Зокрема, володіння поміщика Браницького у першому випадку повинне поставити 126 волів, у другому - 277 волів [5, арк.74 зв - 75]. Із Сквирського повіту «... воли (всього 381 шт.) зібрані і поставлені, хороші і здорові, найкращі тілом; вони розподілені на три групи, що складаються із 127 волів» [17, арк.76].

У 1802 р. з Литовської, Волинської і частково Подільської губерній через прикордонні пункти Ковно, Гродно, Кринки, Радзивилів, Волочинськ та Ісаківці було продано на 1361 тис. крб. рогатої худоби в німецькі землі. Цього ж року з Подільської і Херсонської губерній через Могилів і Дубосари відправлено в Молдавію, Валахію і Бесарабію худоби майже на 34 тис. крб. [1, с.221].

В Україну також імпортували різноманітний товар, зокрема російський текстиль, бавовняні тканини, залізо, сало, різні металеві вироби. Частина російських купців-власників суконних і шкіряних мануфактур постійно скуповувала в Україні сировину (шерсть, шкіру), виготовляла з неї у Росії готові вироби (сукно, чоботи) і ввозила їх на продаж знов в Україну. Тут їх продавали на 15-20 % дорожче, ніж в Росії.

Російські купці також роздавали партії так званого «красного товару», тобто шерстяних, бавовняних, шовкових і суконних тканин дрібним торговцям, даючи їм довгостроковий кредит, а ті розносили товар по селах, містечках, хуторах, поміщицьких маєтках.

У першій чверті XIX ст. спостерігалась інтенсивна торгівля між населенням Правобережжя, Москви, Петербурга, Калуги, Переяслава-Залєського, Архангельська та інш. Так, у матеріалах Васильківської митниці відзначено, що мешканець Архангельська І. Жулаєв віз до Фастова близько 100 пудів заліза і 36 пудів чавунних котлів, а калузький купець

І. Борисов відправив з Москви до Бердичева 100 овечих шуб, 60 пар чобіт, 65 пудів олова, 50 пудів заліза тощо. Всього в документах митниці було зареєстровано майже 20 правобережних населених пунктів, куди надходили російські товари.

Номенклатура виробів у різний час перевищувала 70 найменувань, а їх вартість становила не одну тисячу карбованців [14, с.97]. Уся м'яка рухлядь, залізо, мідь, чай, китайка, російські полотна, дріт привозилися купцями із Москви [10, с.102]. З пожвавленням торгових зв'язків Правобережжя з Росією на території регіону широкого поширення набула російська монета [9, с.154 - 155].

Із Турції через Могилівську та Ісаківську митниці на Правобережжя привозили турецький тютюн, волоське вино, сіль, різного роду бакалію, ізюм, винні ягоди та ін.

Із Лейпцига привозили сукно, байку, полотно, кисеї, тафти, кашеміри, атлас, каву, цукор, шкарпетки, хустки, різні вина; угорське вино привозили з угорських провінцій. Вартість привезених товарів сягала кількох міліонів карбованців [16, арк.14].

Аналіз документального матеріалу дає підстави зробити висновки, що зростання внутрішньої і зовнішньої торгівлі було важливим фактором, що сприяв залученню Правобережної України у світове господарство.

Це виступало засобом її інтеграції з іншими регіонами, поглиблювало торговельно-економічні відносини між ними і водночас перетворювало цей регіон у відносно самостійний суб'єкт міжнародного співробітництва. Адже, коли купувалися чи доставлялися ті чи інші товари, йшлося не лише про Російську імперію, а й конкретно про місце їх вирощення або виготовлення, а отже про Київщину, Волинь, Поділля.

Джерела та література

1. Голицин И. Статистические таблицы Всероссийской империи. Москва, 1807. 430 с.

2. Гончарук Т. З історії вивчення української економіки першої половини ХІХ ст. Історіографічні нариси. Одеса: Астропринт, 1999. 152 с.

3. Гуржій І.О. Розвиток товарного виробництва і торгівлі на Україні (з кінця ХVIII до 1861 р.). Київ: Вид-во АН УРСР, 1962. 207 с.

4. Грукач В., Ткаченко О. Інститут генерал-губернаторства у Правобережній Україні: правові засади та особливості функціонування. Переяслав-Хмельницький: ФОП Домбровська Я.М., 2017. 201 с.

5. Дело о прогоне скота Киевской губернией // Державний архів Київської області (ДАКО). Ф.2. (Канцелярия Киевского гражданского губернатора). Оп.2. Спр. 2175. 267 арк.

6. Дело о продаже скота помещиками Киевской губернии // ДАКО. Ф.2. Оп.2. Спр. 2478. 143 арк.

7. Золотницкий Й. О сухопутных перевозных средствах Юго-Западного края. Москва, 1869.

221 с.

8. Ігнатьєва Т. В. Торговельно-економічні зв'язки Правобережної України наприкінці Х VIII - 50-ті роки ХІХ ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07. 00. 01. - історія України. Чернівці, 2005. 20 с.

9. Котляр М. Ф. Грошовий обіг на території України доби феодалізму. Київ: Наук. думка, 1971.

175 с.

10. Казьмирчук Г. Д., Соловйова Т. М. Соціально-економічний розвиток Правобережної України в першій чверті ХІХ століття. Київ: ТОВ Міжнародна фінансова агенція, 1998. 174 с.

11. Лященко П. И. История народного хозяйства СССР: в 2 т. Москва: Политиздат, 1947. Т. 1: Докапиталистическая формация. 663 с.

12. Рапорт Киевского губернатора А. Л. Санти о поставках скота помещиками Киевской губернии для подъема воинских тяжестей // ДАКО. Ф.2. Оп.3. Спр.2512. 267 арк.

13. Слабченко М.Є. Матеріали до соціально-економічної історії України XIX ст. Київ: Держвидав України, 1925. Т.1. 319 с.

14. Смолій В.А. Возз'єднання Правобережної України з Росією. Київ: Наук. думка, 1978. 191 с.

15. Топографічний опис Київської губернії // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Ф. 1 (Літературні матеріали). Спр.808. 350 арк.

16. Топографічний опис Подільської губернії // Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського. Ф. 1 (Літературні матеріали). Спр. 1657. 330 арк.

17. Указ Александра І Киевскому губернатору от 25 мая 1812 г. об обеспечении армии // ДАКО. Ф.2. Оп.3. Спр.2515. 180 арк.

18. Філінюк А. Г.Правобережна Україна наприкінці Х VIII - початку ХІХ століття: інкорпорація до складу Російської імперії: дис. на здоб. наук. ступеня д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 - історія України. Київ, 2013. 585 с.

19. Черепанов А. І., Соловйова Т. М. Київська губернія в першій половині ХІХ ст.: історико- правові, соціокультурні виміри. Переяслав-Хмельницький: ФОП Домбровська Я. М., 2017. 225 с.

20. Ястребов Ф. Україна в першій половині ХІХ століття // Нариси з історії України / АН УРСР, Ін-т. історії України; відп. ред. С.Н. Бєлоусов. Київ: Вид-во АН УРСР, 1939. Вип. 8. 247 с.

References

1. Holytsyn, Y. (1807), «Statisticheskie tablitsy Vserossiyskoy imperii» [Statistical tables of the All- Russian Empire], M.oskva, 430 p.

2. Honcharuk, T.Z. (1999), «Z istorii vyvchennia ukrainskoi ekonomikypershoipolovyny XIXst». [From the history of studying the Ukrainian economy of the first half of the nineteenth century] Istoriohrafichni narysy, Astroprynt, Odesa, 152 p.

3. Hurzhii, I.O. (1962), «Rozvytok tovarnoho vyrobnytstva i torhivli na Ukraini (z kintsia XVIII do 1861 r.)» [Development of commodity production and trade in Ukraine (from the end of the XVIII to 1861)], Vyd-vo AN URSR, Kyiv, 1962, 207 p.

4. Hrukach, V. & Tkachenko, O. (2017), «Instytut heneral-hubernatorstva u Pravoberezhnii Ukraini: pravovi zasady ta osoblyvosti funktsionuvannia» [Institute of Governor-General in Right-Bank Ukraine: legal principles and peculiarities of functioning], FOP Dombrovska Ya.M., .Pereiaslav- Khmelnytskyi, 201 p.

5. «Delo o prohone skota Kyevskoi hubernyei» [The case of running cattle in the Kiev province] // Derzhavnyi arkhiv Kyivskoi oblasti (DAKO). F.2. (Kantseliaryia Kyievskoho hrazhdanskoho hubernatora ). Op.2. Spr. 2175. 267 ark.

6. «Delo o prodazhe skota pomeshchikami Kievskoy gubernii» [The case of selling cattle to landlords of the Kiev province] // DAKO F. 2. Op. 2. Spr. 2478. 143 ark.

7. Zolotnytskyi, Y. (1869), «O sukhoputnykhperevoznykh sredstvakh Yugo-Zapadnogo kraya» [On land transportation facilities of the South-West region], Moskva, 221 p.

8. Ihnatieva, T.V. (2005), «Torhovelno- ekonomichni zviazky Pravoberezhnoi Ukrainy naprykintsi XVIII- 50- ti rokyXIXst.» [Trade and economic ties of the Right-Bank Ukraine in the late 18th and 50th years of the nineteenth century]: avtoref. dys. na zdobuttia nauk. stupenia kand. ist. nauk: spets. 07. 00. 01. - istoriia Ukrainy. Chernivtsi, 20 p.

9. Kotliar, M.F. (1971), «Hroshovyi obih na terytorii Ukrainy doby feodalizmu» [Money circulation on the territory of Ukraine is the era of feudalism], Nauk. dumka, Kyiv, 175 p.

10. Kazmyrchuk, H.D. & Soloviova, T.M. (1998), «Sotsialno-ekonomichnyi rozvytok Pravoberezhnoi Ukrainy v pershii chverti XIX stolittia» [Socio-economic development of the Right-Bank Ukraine in the first quarter of the nineteenth century], TOV Mizhnarodna finansova ahentsiia, Kyiv, 174 p.

11. Liashchenko, P.Y. (1947) «Ystoryia narodnoho khoziaistva SSSR» [History of the national economy of the USSR]: v 2 t., Polytyzdat, Moskva, T. 1: Dokapytalystycheskaia formatsyia. 663 p.

12. «Raport Kyevskoho hubernatora A.L. Santi o postavkakh skota pomeshchikami Kievskoy gubernii dlya pod"ema voinskikh tyazhestey» [Report of the Kiev Governor A. L. Santi about the supply of livestock by the landlords of the Kiev province for the lifting of military gravity] // DAKO. F. 2. Op. 3. Spr. 2512. 267 ark.

13. Slabchenko, M.I. (1925), «Materialy do sotsialno-ekonomichnoi istorii UkrainyXIXst.» [Materials for the socio-economic history of Ukraine of the XIX century], Derzhvydav Ukrainy, Kyiv, T.1, 319 p.

14. Smolii, V.A. (1978), «Vozziednannia Pravoberezhnoi Ukrainy z Rosiieiu» [Reunification of Right- Bank Ukraine with Russia], Nauk. dumka, Kyiv, 191 p.

15. «Topohrafichnyi opys Kyivskoi hubernii» [Topographic description of the Kiev province] // Instytut rukopysu Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho. F. 1. (Literaturni materialy) Spr.808. 350 ark.

16. «Topohrafichnyi opys Podilskoi hubernii» [Topohrafichnyi opys Podilskoy hubernii] // IR TsNB NAN Ukrainy. F. 1. Spr. 1657. 330 ark.

17. «Ukaz Aleksandra I Kyevskomu hubernatoru ot 25 maia 1812 h. ob obespechenyy armyy» [Decree of Alexander I and the Kiev governor of May 25, 1812 on the provision of the army] // DAKO. F. 2. Op. 3. Spr. 2515. 180 ark.

18. Filiniuk, A.H. (2013), «Pravoberezhna Ukraina naprykintsi XVIII-pochatku XIX stolittia» [Right Bank Ukraine in the late 18th and early 19th centuries: incorporation into the Russian empire]: inkorporatsiia do skladu Rosiiskoi imperii : dys. na zdob. nauk. stupenia d-ra ist. nauk : spets. 07. 00. 01-istoriia Ukrainy, Kyiv, 2013, 585 p.

19. Cherepanov, A. I. & Soloviova, T. M. (2017), «Kyivska huberniia v pershii polovyni XIX st.: istoryko-pravovi, sotsiokulturni vymiry» [Kiev province in the first half of the nineteenth century: historical and legal, socio-cultural dimensions], FOP Dombrovska Ya.M., Pereiaslav- Khmelnytskyi, 225 p.

20. Yastrebov, F. (1939), «Ukraina v pershii polovyni XIXstolittia» [Україна в першій половині ХІХ століття], Narysy z istorii Ukrainy / AN URSR, In-t. istorii Ukrainy; vidp. red. S. N. Bielousov, Vyp. 8, Vyd- vo AN URSR, Kyiv, 1939, 247 p.

Abstract

Trade-economic relationships of right-belting Ukraine with central and eastern Europe countries at the beginning of the XIX-th century.

Solovyova T., Tkachenko O. In the article, on the basis of analysis of archival materials, scientific literature, the trade and economic relations of the Right-Bank Ukraine in the context of the history of Central and Eastern Europe are highlighted. It analyses geopolitical position of the Right-Bank Ukraine, the growth of the commercialization of agricultural production, the formation andfunctioning of trade and economic ties infrastructure, transit means of communication of region involvement into Russian Empire trade. The place and role of regional trade in the development and strengthening of the national economic complex of Ukraine is substantiated.

Key words: Right-Bank Ukraine, trade and economic relations, export, import.

Размещено на Allbest.ru