Боротьба польського народу за незалежність наприкінці XVIII - на початку ХХ ст. у працях радянських істориків

Конаривская Ю. Борьба польского народа за независимость в конце XVIII - начале ХХ вв. в трудах советских историков.

Целью статьи являється анализ состояния исследования польского освободительного движения российскими советскими историками. Использованы методы историографического анализа и синтеза, сравнительный метод.

Выделены этапы борьбы польского народа за независимость. Сделан анализ ряда монографий советских историков по освещению освободительного движения польского народа в конце XVIII - начале ХХ вв. Обращено внимание на соблюдение исследователями марксистско-ленинской идеологии, что вызвало определенное восприятие описываемых событий. Их основной задачей было утверждение принадлежности украинских, литовских и белорусских земель к Российской империи, а со временем - и к Советскому Союзу, показ совместной борьбы с царизмом польского, русского и других народов и утверждение того, что независимая Польша была создана лишь в результате российской октябрьской революции 1917 г. Однак учёные провели масштабные исследования по данной проблематике и наполнили свои работы глубоким фактическим материалом.

Ключевые слова: польское освободительное движение, советская историография, марксистско- ленинская идеология, Речь Посполита.

Konarivska Ju. The struggle of polish nation for independence in the late XVII - early XX century in works of Soviet historians.

The Purpose of this article was to analyze the results of research of the Polish liberation movement in the XIX and beginning of XX century, which were conducted by Russian Soviet historians in the twentieth century. Methods of historiographical analysis and synthesis and comparative have been applied.

The stages of the struggle of the Polish people for independence have been identified. The Soviet historian's monograph, which dedicated to the liberation movement of the Polish people in the late XVIII - beginning of XX century have been analyzed. Main attention of researchers has been focused to the adherence to Marxist-Leninist ideology, which have been rather caused a peculiar perception of those events. Their main task was the approval of the affiliation of the Ukrainian, Lithuanian and Belarusian lands to the Russian Empire, and eventually to the Soviet Union, showing the joint struggle Polish, Russian and other peoples against tsarism, asserting that an independent Poland appeared only with the help of the Russian October revolution of 1917. Still, Soviet researchers have conducted extensive research on the subject and filled his work a deep factual material.

Keywords: Polish liberation movement, Soviet historiography, the Marxist-Leninist ideology, Rich Pospolyta.

Метою статті є аналіз стану дослідження польського визвольного руху російськими радянськими істориками. Застосовано методи історіографічного аналізу, синтезу та порівняльний.

Виділено етапи боротьби польського народу за незалежність. Зроблено аналіз монографій радянських істориків щодо висвітлення визвольного руху польського народу наприкінці ХУІІІ - на початку ХХ ст. Звернено увагу на дотримання дослідниками марксистсько-ленінської ідеології, що певною мірою спричинило своєрідне сприйняття описуваних подій. Їх основним завданням було ствердження приналежності українських, литовських і білоруських земель до Російської імперії, а з часом - і до Радянського Союзу. Показ спільної боротьби з царизмом польського, російського та інших народів і ствердження того, що незалежна Польща постала лише завдяки «Жовтневій революції» 1917 р. Усе ж радянські дослідники провели масштабні дослідження з даної проблематики та наповнили свої роботи глибоким фактичним матеріалом.

Ключові слова: польський визвольний рух, радянська історіографія, марксистсько-ленінська ідеологія, Річ Посполита.

Втрата державної незалежності є трагічною подією для кожного народу, особливо, якщо його держава тривалий час була однією з найпотужніших у Європі. Це породжує палке бажання в широких народних колах у будь-який спосіб повернути її назад. У такій ситуації наприкінці ХУІІІ ст. опинився багатомільйонний польський народ, який більше ніж століття боровся за свою самостійність. Прояви і перебіг цього визвольного руху досліджувалися багатьма істориками. Внаслідок того, що одним із агресорів була Російська імперія, у склад якої увійшла більша частина земель Речі Посполитої, радянські історики активно вивчали дану проблематику. Із плином часу погляди на проблему змінювалися. Завданням даної публікації є аналіз поглядів російських істориків радянського періоду на боротьбу польського народу за незалежність наприкінці ХУІІІ - на початку ХХ ст., відслідкування основних тенденцій трактування тих подій російською радянською історіографією.

Значний вплив на дослідження польського визвольного руху ХІХ ст. у радянські часи мали відносини між Польською державою та Радянським Союзом. На думку С. Фалькович, після Жовтневої революції 1917 р. в Росії слов'янознавство піддавалося гонінням. Лише незначна кількість науковців продовжили працювати над польською тематикою, у зв'язку з чим до середини ХХ ст. з'явилося небагато праць, присвячених польському визвольному руху [12, с. 3].

Ситуація змінилася у другій половині ХХ ст., коли розпочинаються активні дослідження з полоністики, виходить низка праць з історії Польщі. У цих роботах особливу увагу приділено визвольним змаганням польського народу, які можна було пов'язати з соціалістичним рухом, а їх автори мали дотримуватися положень марксистської теорії.

Досліджуючи проблему, ми звернули увагу на кілька робіт, в основному, колективні монографії: «Очерки по истории Польши» А. Манусевича 1952 р., що охоплює період від найдавніших часів до 1950 р. [8]; трьохтомна монографія «История Польши», перший том якої під редакцією В. Королюка, І. Міллера, П. Третьякова побачив світ у 1954 р. (у ньому висвітлюються події від найдавніших часів до 1845 року [5]), другий том, під редакцією І. Міллера та І. Хренова, 1955 р., охопив період від 1846 р. до подій Жовтневої революції [6], том третій, під редакцією Ф. Зуєва, О. Манусевича, І. Хренова, 1965 р., розпочинається подіями Жовтневої революції і закінчується Другою світовою війною [7]; «Всемирная история» в Х томах, зокрема, том УІ під редакцією Н. Смирнова та ін., вийшов у 1959 р. і охоплює період від 1789 до 1871 рр. - від Великої французької буржуазної революції до Паризької комуни [3], том УІІІ побачив світ у 1961 р., у ньому висвітлюються події від 1917 р. до 1924 р. [2]; «Очерки революционных связей народов России и Польши 1815-1917» під редакцією В. Дьякова та ін. [9].

Ця проблема була частково висвітлена у деяких історіографічних працях. Зокрема, у роботі «История Польши в трудах советских ученых» Г. Яблонського [13] аналізується трьохтомна «Истории Польши», де певним чином проаналізовані погляди авторів на боротьбу польського народу. Оскільки дослідник належав до істориків-марксистів [4, с. 197], він не звернув уваги на огріхи радянської пропаганди у роботі, а, навпаки, намагається виправдати авторів. К. Трощенков у праці «Польский вопрос в годы первой мировой войны в отечественной историографии» [11] звернув увагу на вказане видання, проте його ставлення більш критичне. Наступними працями, що частково висвітлюють досліджуване нами питання, є роботи С. Фалькович «Польская проблематика в российской историографии» [12] та О. Волкової «Польський конспіративний рух першої чверті ХІХ століття в Правобережній Україні у працях російських істориків» [1] тощо.

Боротьба польського народу за незалежність тривала впродовж усього періоду від першого поділу до 1918 р. Звернемо увагу на висвітлення радянськими істориками основних збройних виступів, які відбулися в цей час і досягли значної підтримки польського суспільства. В. Гайдай відносить до національно-визвольної боротьби поляків рух за відновлення Польської держави під протекторатом Франції у 1807-1813 рр., повстання в листопаді 1830 р. у Варшаві, Познанське повстання 1848 р., виступи у 60-х рр. ХІХ ст., вказуючи, що фінальною частиною цієї боротьби була завершальна стадія Першої світової війни [4, с. 198-199].

На нашу думку, слід розглянути погляди на такі події, як повстання під керівництвом Т. Костюшка, відновлення Польської держави під протекторатом Франції на початку ХІХ ст., Листопадове повстання 1830-1831 рр., Краківське повстання 1846 р., Познанське повстання 1848 р., Січневе повстання 1863-1864 рр., відновлення Польщі у 1918 р.

Аналіз поглядів радянських істориків дає право говорити про проросійське налаштування авторів. Вони нещадно критикують політику Прусії щодо польських земель, вказують, що після третього поділу їй дістались майже всі етнічні польські землі [8, с. 79; 5, с. 322], роблять акцент на негативному ставленні Австрійської держави до поляків. На противагу цьому позитивно характеризують перехід до складу Російської імперії Північно-Східних територій Речі Посполитої, наголошують, що для населення цих земель складалися більш сприятливі умови національного розвитку [8, с. 80; 5, с. 324].

Першим етапом національно-визвольної боротьби польського народу, який ми виділяємо, є повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка. А. Манусевич у праці «Очерки по истории Польши» це питання обходить стороною. Досить коротко воно висвітлено А. Смірновим у «Всемирной истории». Основну провину за поразку автор покладає на польські шляхетсько-буржуазні кола, котрі керували повстанням [3, с. 81].

Досить детально повстання 1794 р. охарактеризовано в «Истории Польши» В. Королюком. Автор прихильно ставиться до повстанців. Називає основні рушійні сили національно-визвольного руху: закріпачене селянство, міська біднота, ремісники, дрібна буржуазія, міська інтелігенція [5, с. 343]. Історик високо оцінює роль Т. Костюшка у керівництві повстанням, подає його біографічні дані. Причиною поразки вважає панування консервативної шляхти і її підривну діяльність, а також перевагу сил ворогів - Росії, Прусії, Австрії. Автор називає це повстання початком національно-визвольного руху, яке є однією з яскравих сторінок в історії польського народу [5, с. 353].

У роботі «Очерки революционных связей народов России и Польши 1815-1917» теж певною мірою висвітлюється дане питання. Л. Обушенкова, яка є автором матеріалу про повстання Т. Костюшка, вказує, що польські повстанці великі надії покладали на допомогу населення Російської імперії, зазначає, що польське повстання знайшло щирий відгук і підтримку серед російського народу. Як приклад вона вказує на перехід полонених російських солдат і офіцерів у лави повстанців, через гуманне відношення до них повстанських керівників [9, с. 21]. На сторінках книги видрукувано та проаналізовано дві оди, написані росіянами, які, на думку Л. Обушенкової, є яскравим поетичним протестом проти насилля, скоєного проти Польської держави [9, с. 25].

Досить критично російські історики оцінювали відновлення Польської держави під протекторатом Франції. На їх думку, Наполеон використовував поляків і їх ідеї, як розмінну монету у боротьбі проти своїх ворогів: Австрії, Росії, Прусії. Велику роль поляки надавали створенню польських легіонів під егідою французької армії. А. Манфред, стверджує про корисливі задуми Наполеона, котрий використовував польські легіони для своїх війн, зокрема в Іспанії [3, с. 111]. Дослідники вказують, що утворене Варшавське князівство цікавило Наполеона лише як воєнний плацдарм, постачальник гарматного м'яса і вигідна карта в дипломатичній грі [5, с. 394; 8, с. 85]. А. Манусевич наголошує, що відношення Наполеона до Варшавського князівства нагадувало дещо середнє між його звичайною політикою по відношенню до васальних країн з одного боку, і переможеною державою, - з іншого [8, с. 86]. Зі зміною політичної ситуації у світі у 1815 р. відбувся перерозподіл польських земель. У роботах російських радянських істориків стверджується, що перехід польських земель під владу Росії й утворення Царства Польського мало велике значення для розвитку польського народу.

Досить детально у працях аналізуються передумови та події Листопадового повстання 1830-1831 рр. Дослідники не приховують негативного ставлення до царської влади, схвалюють революційну співпрацю представників польського і російського народів. Ця тема широко висвітлена у роботі «Очерки революционных связей народов России и Польши 1815-1917». Із цього часу радянські дослідники поєднують національно-визвольну боротьбу польського народу з боротьбою проти царизму і за ліквідацію кріпацтва [8, с. 101; 5, с. 408; 9, с. 38].

Велика увага в аналізованих працях приділяється таємним товариствам, які діяли напередодні Листопадового повстання, особливо Патріотичному товариству і його зв'язкам із декабристами [8, с. 100; 9, с. 50; 5, с. 431; 3, с. 229]. Радянські дослідники відмічають активну співпрацю обох революційних таборів, аналізують роботи провідних польських революціонерів - Й. Лелевель, М. Мохнацький, - які ратували за спільну боротьбу польського і російського народів [8, с. 82]. Велике значення надається лозунгу, котрий зародився в цей час - «За нашу і вашу свободу» - та символізував спільні дії росіян і поляків [3, с. 230; 9, с. 82; 5, с. 443].

Дослідники звертали увагу й на важливе питання, в якому російські та польські революціонери не могли дійти згоди, - проблема кордонів Польської держави. Для польських діячів принциповим було відновлення Речі Посполитої в кордонах 1772 р., тоді як російські революціонери погоджувалися лише на існування Польщі в межах її етнографічних земель. Радянські російські дослідники намагалися довести, що поляки не мали прав на литовські, білоруські та українські землі і претендувати на них не повинні. Таке твердження неодноразово знаходимо у їх працях, однак вони оминають питання про права на ці землі Російської імперії [8, с. 101-102; 9, с. 40, 52-53; 5, с. 432, 435, 441, 443; 6, с. 99, 123].

При аналізі повстання 1830-1831 рр. увага приділялася селянському питанню, адже селяни не брали активної участі у ньому [5, с. 446; 8, с. 116]. О. Молок вважає це головною причиною, що призвела до придушення повстання [3, с. 230].

У Шустер у роботі «История Польши» наводить ще один фактор, який призвів до розгрому. Він аналізує політику польської консервативної верхівки, котра керувала повстанням. Історик стверджує, що вона всі свої сили зосередила на оволодінні литовськими, білоруськими й українськими землями, натомість байдуже поставилася до долі польських земель, які знаходилися під владою Прусії та Австрії. Автор наголошує, що на всіх етнічних польських територіях визвольний рух здобув широкий відгук, проте польська влада заважала його розгортанню, тому що основним принципом її політики була війна з Росією і мирні стосунки з Прусією й Австрією. Автор називає такі дії зрадою національних інтересів польського народу [5, с. 449-450]. На нашу думку, слід враховувати й ту обставину, що повстання не мало зовнішньої підтримки з боку інших держав, а сили повстанців і російських військ були не рівними. Хоч повстання і зазнало поразки, автори наголошують на його великому значенні як для польського суспільства, так і для Європи загалом [5, с. 455; 3, с. 230].

Значну роль у національно-визвольному русі поляків відіграло Краківське повстання 1846 р. Хоч воно тривало недовго й охопило малу територію, дослідники наголошують на його великому значенні. Вони вказують, що керівники повстання об'єднали боротьбу за національну незалежність із боротьбою за розкріпачення селянства [6, с. 14, 25; 8, с. 126; 3, с. 231]. Краківське повстання та події в Європі сприяли піднесенню руху у Великій Польщі.

Автори наголошують на великій ролі у польському питанні К. Маркса і Ф. Енгельса. А. Манусевич стверджував: «...с поражением национальноосвободительного движения в Познанщине польский вопрос не сошел с германской революционной сцены 1848 г.: знамя свободы и независимости Польши высоко держал боевой орган германской революционной демократии - «Новая рейнская газета» Маркса и Энгельса» [8, с. 140-141]. У Шустер вказав на підтримку останніми польського руху. За словами автора, вони бачили Польщу тільки демократичною [6, с. 48]. К. Маркс і Ф. Енгельс у поляках вбачали своїх союзників, з допомогою яких хотіли втілити власні революційні ідеї, тому й підтримували боротьбу за незалежність Польщі.

Дослідники звертали особливу увагу на підтримку визвольної боротьби польського народу народами Росії. Велику роль у співпраці цих двох народів відводять О. Герцену, який, на їхню думку, постійно відстоював свободу і незалежність Польщі [8, с. 148149; 6, с. 91]. Але тут знову виникає питання кордонів. І. Міллер і Т. Федосова у праці «Очерки революционных связей народов России и Польши 1815-1917» стверджують, що О. Герцен відстоював як право польського, так і право українського, литовського та білоруського народів на самостійне існування, адже виступав за федерацію слов'янських народів [9, с. 133].

Досить визначною подією в боротьбі польського народу за незалежність стало повстання 1863-1864 рр. Дослідники розглянули економічні та соціально-політичні умови, котрі викликали невдоволення населення, вивчили діяльність польського конспіративного руху на території Царства Польського і за його межами. Зробили акцент на співпраці російських і польських революційних організацій напередодні повстання.

Размещено на Allbest.ru