Розвиток спиртової промисловості в Українській Радянській Соціалістичній Республіці другої половини 40-80-х років ХХ століття

Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток спиртової промисловості в Українській Радянській Соціалістичній Республіці другої половини 40-80-х років ХХ століття

Роман Бей

Київ

Мета статті полягає в науково-історичному аналізі розвитку спиртової промисловості в УРСР другої половини 40-80-х рр. ХХ ст. Розглянуто основні тенденції розвитку галузі: концентрацію, комбінування, спеціалізацію та кооперування виробництва як передумови збільшення обсягів виробництва спирту та зростання його якості. Як один із чинників розвитку спиртової промисловості розглянуто зростання рівня її наукового забезпечення. Узагальнено наукові здобутки вчених УНДІСП: технології безперервної теплової обробки крохмалистої сировини, оцукрювання з вакуум-охолодженням, безперервно потоковий і циклічний методи бродіння тощо. Виділено напрями подальшого технічного вдосконалення галузі спиртової промисловості в УРСР.

Ключові слова: спиртова промисловість, виробництво спирту, спиртовий завод, концентрація виробництва, технічне забезпечення.

Bey R. The development of the alcohol industry of Ukrainian SSR in the second half of 40s - 80s of the XX century.

Key words: alcohol industry, alcohol production, distilling plant, production concentration, technical support.

Кризовий стан, в якому знаходиться нині вітчизняна спиртова галузь, вимагає здійснення суттєвих реформ у спиртовому виробництві. Так, потребують серйозного перегляду питання державної монополії на виробництво та реалізацію спирту етилового; низький рівень якості менеджменту і маркетингу спиртових заводів; розвиток сировинної бази для виробництва спирту, наукове забезпечення галузі та ін. Спиртові підприємства України мають великий виробничий потенціал, який був сформований історично [1; 3]. Тому поряд із впровадженням сучасних інноваційних технологій із виробництва спирту необхідно вивчати і творчо використовувати передовий позитивний досвід, випробуваний багаторічною практикою.

Окремі аспекти становлення та розвитку спиртової галузі УРСР знайшли відображення в наукових працях М. Т Кочубеєвої, В. Г. Пихова, П. В. Рудницького та ін. [2; 5; 6; 7]. Однак до цього часу ґрунтовно не узагальнено основні тенденції та здобутки розвитку спиртової промисловості в УРСР другої половини 40-80-х рр. ХХ ст., роль наукового забезпечення в зростанні обсягів виробництва спирту і поліпшенні його якості. З огляду на це дані завдання висувалися на перший план при проведенні дослідження. Методологічною основою дослідницького пошуку є загальнонаукові принципи історичної достовірності, наукової об'єктивності, наступності та діалектичного розуміння загального наукового процесу, загальнонаукові та історичні методи.

Проведений аналіз засвідчив, що за роки Другої світової війни майже половина спиртових заводів СРСР, у тому числі й УРСР, була зруйнована (із 1052 спиртових заводів, діючих у 1940 р., зберігся до 1945 р. лише 651). Підірвано сировинну базу, в результаті виробничі потужності спиртової промисловості скоротилися на 65% (до рівня 1932 р .). Відновлення спиртових заводів супроводжувалося їх технічним переоснащенням: автоматизацією виробничих процесів, механізацією трудомістких робіт; запровадженням напівбезперервних і безперервних технологічних схем; організацією виробництва вуглекислоти і хлібопекарських дріжджів на основі комплексного використання сировини, що перероблювалася на спирт. У 1946 р . у спиртовій промисловості СРСР вже діяло 740 заводів чи 70,3% від довоєнного рівня. Роботу з відновлення спиртових заводів було завершено повністю в 1946-1950 рр. У цей період побудовано 6 нових заводів (Фокінський, Ливенський, Долговський, Плавський, Ісфарінський, Гур'євський) [6].

У 1948-1949 рр. здійснювалося технічне переоснащення спиртової промисловості, переведення заводів, які переробляли крохмалисту сировину, на напівбезперервну схему виробництва з трьохступінчастим розварюванням і безперервним оцукрюванням, а заводів, які переробляли цукрову патоку-мелясу, - на безперервну схему виробництва. Подальший технічний прогрес супроводжувався вдосконаленням процесів спиртового виробництва. Виконувалися роботи зі збільшення бродильних ємкостей для запровадження подовженого терміну бродіння (до 72 год.) при переробці крохмалистої сировини, з герметизації бродильних ємкостей, із механізації трудомістких процесів тощо. Ректифікаційні апарати періодичної дії замінялися на багаторектифікаційні безперервної дії [7].

Як засвідчив аналіз, основними тенденціями розвитку спиртової промисловості в УРСР другої половини 40-80-х рр. ХХ ст. є концентрація, комбінування, спеціалізація і кооперування виробництва. Концентрація виробництва (створення крупних комбінатів, об'єднань) створила передумови для спеціалізації, кооперування і комбінування. Разом із тим спеціалізація сприяла розвитку концентрації, кооперуванню і комбінуванню виробництв. спиртовий промисловість кооперування

Крупні підприємства у спиртовій і лікеро-горілчаній промисловості мали ряд переваг над дрібними і середніми заводами. Зокрема, на крупних підприємствах були ширші можливості для запровадження нової техніки, високопродуктивного обладнання і вдосконалення технології; економніше використовувалася сировина; утилізувалися відходи виробництва. Крупні підприємства мали вищу продуктивність праці, потребували менших капітальних вкладень на реконструкцію діючих заводів і нове будівництво.

У спиртовій промисловості, котра переробляла значну кількість сільськогосподарської сировини, вирішальними факторами, які здійснювали вплив на рівень концентрації виробництва, були наявність і стан сировинної бази і витрати, пов'язані з постачанням сировини. Так, на рівень концентрації спиртових заводів УРСР, які перероблювали патоку, вплинуло збільшення посівних площ цукрового буряка і переробка його цукровими заводами на цукор. У лікеро-горілчаній промисловості на процес концентрації виробництва, збільшення розміру заводу значною мірою вплинув ріст чисельності та щільності населення, розміри затрат на транспортування готової продукції [2].

Загальними факторами, що сприяли рівню концентрації як спиртового, так і лікеро-горілчаного виробництв, є: удосконалення техніки і технологій, наявність паливної й енергетичної бази, забезпечення водою та робочою силою підприємств у даному регіоні.

Економічні переваги комбінування визначалися такими чинниками: 1) при розміщенні кількох підприємств на одній промисловій ділянці виключалася необхідність у складанні окремих проектів для кожного з них, скорочувалися затрати на проектування; 2) зменшувалися витрати на транспортування сировини і напівфабрикатів; 3) створювалися умови для комплексного та більш повного використання сировини і відходів виробництва; 4) скорочувалася тривалість виробничого циклу; 5) зменшувалися витрати праці та чисельність промислово-виробничого персоналу тощо [6].

У зазначений період запроваджено форми як внутрішньогалузевого, так і міжгалузевого комбінування. Прикладом внутрішньогалузевого комбінування у спиртовій промисловості є спиртові заводи, в складі яких поряд із виробництвом спирту функціонували цехи з виробництва кормових дріжджів, антибіотиків і вітамінів для тваринництва, вуглекислоти, пекарських дріжджів, сухого крохмалю та ін. Прикладом міжгалузевого комбінування є виноробні заводи, що виробляли пиво, безалкогольні напої, солод (пиво-безалкогольна промисловість), у їх складі функціонували цехи розливу вин (виноробна промисловість), горілки, настойок, наливок (лікеро-горілчана промисловість), тобто вони охоплювали виробництво трьох різних галузей.

Варто зазначити, що в спиртовій промисловості УРСР отримали розвиток різні форми комбінованого виробництва, що ґрунтуються на поєднанні послідовних стадій переробки сировини, її комплексному використанні, поєднанні в одному підприємстві різних спеціалізованих виробництв. Так, прикладом поєднання послідовних стадій із переробки сировини є зерно-картопляні спиртові заводи, що мали своє виробництво солоду, який потім поступав у спиртове виробництво для подальшої переробки на спирт.

Основною формою комбінування у спиртовій промисловості є комбіноване комплексне використання сировини та відходів виробництва. Спиртова промисловість переробляє крохмале- та цукровмісну сировину, котра окрім вуглеводів містить білки, жири, клітковину та інші речовини і за своїм характером вимагає комплексної переробки.

Важливим чинником збільшення обсягів виробництва спирту в УРСР досліджуваного періоду було зростання рівня його наукового забезпечення. Основними науковими установами, котрі здійснювали науковий супровід галузевих виробничих процесів, були Всесоюзний науково-дослідний інститут спиртової промисловості (ВНДІСП) та Український науково-дослідний інститут спиртової та лікеро-горілчаної промисловості (УНДІСП). Зокрема, УНДІСП розпочав свою історію як Київська філія ВНДІСП, створена за наказом Народного комісаріату харчової промисловості СРСР № 1020 від 8 вересня 1945 р. Відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР від 5 липня 1957 р. на її базі організовано самостійну наукову установу - УНДІСП. Із метою створення дослідної бази для апробації наукових розробок наказом Міністерства харчової промисловості СРСР від 27 грудня 1965 р. № 23 інституту підпорядковано Лужанський спиртовий завод Чернівецької області з перейменуванням його як структурного підрозділу у Лужанський експериментальний завод. У 1980 р. експериментальну базу інституту розширено з підпорядкуванням Попівського спиртового заводу у Сумській області. У зв'язку з розширенням профільної діяльності 11 грудня 1985 р. наказом Держагропрому СРСР УНДІСП перейменовано у Всесоюзний науково- дослідний інститут нових видів харчових продуктів і добавок (ВНДІХД). У 1988 р. із метою підвищення ефективності науково-дослідних робіт, впровадження наукових розробок і передового досвіду у виробництво в системі Держагропрому СРСР створено науково-виробниче об'єднання (НВО) «Харчові добавки» як головної структурної одиниці інституту, проектно-конструкторського бюро, Лужанського і Попівського експериментальних заводів [9].

У 50-80-х рр. ХХ ст. УНДІСП залишався провідною науковою установою спиртової галузі УРСР. Розробки, що пропонувалися на вітчизняному та зарубіжному ринках, вирішували всі проблеми виробництва етилового спирту із крохмалистої і цукристої сировини, а саме: забезпечували високий вихід цільового продукту з оптимальним використанням сировинних і енергетичних ресурсів. Комплексне використання сировини забезпечувало отримання крім цільового продукту, двоокису вуглецю, хлібопекарських дріжджів, кормових продуктів, органо-мінеральних добрив, біопалива, біогазу тощо.

Розглянемо найбільш вагомі наукові здобутки головних наукових центрів спиртової промисловості, завдяки яким УРСР посіла 3 місце в світі (після Бразилії та РРФСР) за обсягами виробництва спирту. Так, у 1954-1955 рр. співробітники ВНДІСП спільно з колективом Київської філії розробили способи безперервного розварювання крохмалистої сировини з автоматизацією регулювання цього процесу. Безперервна теплова обробка крохмалистої сировини забезпечила збільшення на 0,7 дал виходу спирту із 1 т крохмалю. У 1956-1957 роках були розроблені способи безперервного оцукрювання з вакуум-охолодженням і вперше у світовій практиці безперервно потокове бродіння. Практичне запровадження цього методу започатковано на Бурцевському спиртовому заводі автором цього методу В. Л. Яровенком. У результаті потужність бродильного цеху збільшилася на 19,3%, витрати води на охолодження браги скоротилися на 50%, продуктивність праці зросла на 17,4%. Ліквідоване дріжджове відділення, внаслідок чого зменшилися втрати крохмалю при солододорощувані, збільшився на 0,3 дал вихід спирту з 1т крохмалю. Запровадження на зерново-картопляних спиртових заводах безперервного розварювання і потокового методу бродіння дозволило перевести виробництво спирту із крохмалистої сировини на безперервну схему [6].

На патокових спиртових заводах двохпотоковна схема була замінена більш досконалою, однопотоковою. Запровадження безперервної схеми виробництва збільшило вихід спирту з 1 т умовного крохмалю на 0,6 дал, а потужність заводів - на 15%. Значним кроком у розвитку технічного прогресу спиртової промисловості стала розробка способу вирощування ферментів пліснявілих грибів (глибинним і поверхневим методом) для повної чи часткової заміни солоду в спиртовому виробництві. Завдяки високій активності амілолітичних ферментів пліснявих грибів, гідроліз крохмалю до цукрів, які зброджуються, проходив глибше, ніж при оцукрюванні солодом, у результаті вихід спирту зріс на 0,5%. У 1964 р. розроблено та запроваджено нову схему ректифікації спирту, яка дозволяла отримувати спирт високої якості з виходом 97% незалежно від виду та ступеня дефектності перероблюваної сировини, зменшити витрати пару та охолоджуючої води на 30% [4].

Значно збільшився рівень енергоозброєності спиртових заводів. Середня потужність енергетичного обладнання на 1 тис дал добової продуктивності заводу доведена в 1974 р. в цілому по СРСР до 187 кВт (у довоєнний період - 78 кВт). На 01.01.1974 р. із 336 зерно-картопляних заводів 167 переведено на безперервне розварювання, 131 - на безперервне оцукрювання, 65 - на безперервно потоковий і циклічний способи бродіння. Повністю на безперервні процеси переведено 59 заводів. Механізовано 43% трудомістких робіт і 60% робочих охоплено автоматизованою працею. Із 73 патоко-мелясних заводів 17 працювало на однопотоковій схемі [8].

Українськими вченими на спиртових заводах, що переробляють мелясу, розроблено та вдосконалено технологію виробництва глютамату натрію, бетаїну, кормового біоміцину та вітаміну В₁₂ із відходів спиртового виробництва. У 1973 р. розроблено та запроваджено в виробництво на Лужанському спиртовому заводі технологію отримання гранульованого мінерального добрива із упареної післядріжджової мелясної барди. Для потреб тваринництва на зерно-картопляних спиртових заводах вироблявся кормовий біоміцин у вигляді міцеліальної маси [6].

За новими технологічними схемами із застосуванням безперервної теплової обробки на заводах, які переробляли зерно-картопляну і соковиту (цукровий буряк) сировину, в 1974 р. вироблено більше 50% спирту і тільки 25% - на заводах, які запровадили безперервне бродіння. Біля 40% спирту вироблялося на зерно- картопляних заводах за безперервною схемою і тільки близько 8% - за застарілою періодичною схемою.

Запровадження на спиртових заводах безперервних процесів збільшило рівень техніки і культури виробництва, знизило технологічні втрати. Збільшились вихід спирту з 1 т умовного крохмалю та середньодобова потужність заводів, що дозволило ліквідувати ряд невеликих технічно відсталих заводів. У цілому спиртова промисловість СРСР за виходом із 1 т крохмалю випередила спиртову промисловість зарубіжних країн, де вихід спирту не перевищував 65,3 дал. Для прикладу, в 1940 р. на 1052 спиртових заводах СРСР було виготовлено 89,2 млн дал спирту-сирця, чи 75,5 тис дал в середньому на один завод; у 1974 р. на 406 заводах - 184,1 млн дал, чи 1745 тис дал в середньому на один завод [4].

На збільшення виробничої потужності підприємств, обсяг виробництва спирту здійснило вплив поряд із реконструкцією і запровадженням нової техніки та технології переведення більшої частини (90,4%) спиртових заводів УРСР на переробку патоки замість зерно-картопляної сировини. Частка виробництва спирту із патоки в цілому в СРСР зросла з 28,1% в 1950 р. до 39,2% у 1973 р., у тому числі в УРСР - з 58,8 до 75,1%. Починаючи з 1960 р. кількість заводів і виробництво спирту дещо стабілізувалося і розмістилося в основному в трьох республіках (табл. 1) [8].

Таблиця 1 Виробництво спирту в СРСР в 1955-1973 рр.

Провідними виробниками спирту в УРСР були Черкаська, Вінницька, Київська, Чернівецька, Житомирська області. Серед найбільших спеціалізованих спиртових підприємств республіки - Лохвицький (Полтавська обл.) та Андрушівський (Житомирська обл.) спиртові комбінати, Барський і Калинівський (Вінницька обл.), Івашківський (Харківська обл.), Косарський (Черкаська обл.), Лужанський (Чернівецька обл.) спиртові заводи.

У 70-х роках зв'язку з різким скороченням використання харчового спирту на технічні потреби, використанням його, головним чином, на харчові та медичні цілі, поставлено завдання значно зростити його якість і випускати у вигляді спирту- ректифікату вищого очищення і першого сорту. Станом на 01.01.1974 р. 260 спиртових і 16 лікеро-горілчаних заводів були обладнані ректифікаційними установками, загальна добова потужність яких склала 619,8 тис дал чи 158,6 млн дал на рік [6]. Виробничі потужності спиртових заводів, які виробляли спирт-сирець, за станом на 01.01.1974 р. склали 664,7 дал на добу, в тому числі 366,6 тис дал на зерно-картопляній і зерновій сировині, 240,0 тис дал на мелясі, 58,1 тис дал на змішаній сировині (зерновій і мелясі) [5].

Однак, як засвідчив аналіз, частка продукції, отриманої на основі комплексного використання сировини, в загальному обсязі виробництва все-таки залишалася незначною, що розглядалося як один із резервів зростання ефективності спиртового виробництва. У другій половині 70-80-х рр. ХХ ст. здійснювалися заходи з удосконалення спиртового виробництва, зокрема широке запровадження комплексного використання сировини і відходів спиртового виробництва, розширення виробництва кормових продуктів для потреб тваринництва, збільшення масштабів робіт із утилізації мелясної барди, організації виробництва глибинної культури ферментів [7]. Рівень механізації праці в основному виробництві спиртової промисловості зріс до 81% в 1970 р., до 84% в 1975 р., в лікеро-горілчаній - з 73 до 80%. Однак частка робочих, які займалися ручною працею, була досить високою і складала 39%. Найбільш низькою залишалася частка механізації допоміжних робіт [6].

Як основні напрями технічного вдосконалення виробництва в спиртовій промисловості розглядали: повне запровадження безперервних процесів, застосування ферментних препаратів замість солоду для оцукрювання крохмалистої сировини, застосування безперервної теплової обробки крохмалистої сировини, безперервне оцукрювання з вакуум-охолодженням, безперервно потоковий і циклічний методи бродіння, комплексне використання сировини при виробництві спирту із зерна, картоплі і меляси з метою отримання деяких харчових продуктів, медичних препаратів, кормів тощо.

У лікеро-горілчаній промисловості намітили подальше вдосконалення технології виробництва лікеро-горілчаних виробів, поліпшення їх оформлення, запровадження високопродуктивних автоматичних ліній для розфасування лікеро-горілчаних виробів. Загальними для спиртової і лікеро-горілчаної промисловості напрямами технічного прогресу залишалися: автоматизація технологічних процесів, комплексна механізація навантажувально-розвантажувальних, транспортних робіт [6].

Таким чином, спиртова промисловість УРСР в другій половині 40-80-х рр. ХХ ст. досягла високих показників розвитку. Як основні її тенденції розглядали: концентрацію, комбінування, спеціалізацію і кооперування виробництва, що в цілому дало змогу вдосконалити техніку і технології, скоротити витрати на транспортування сировини, створити умови для її комплексного та повного використання, скоротити тривалість виробничого циклу, зменшити чисельність промислово-виробничого персоналу та ін. Як один із чинників збільшення обсягів виробництва спирту в УРСР розглядали зростання рівня наукового забезпечення галузі. Встановлено, що науковими установами розроблено технології безперервної теплової обробки крохмалистої сировини, оцукрювання з вакуум-охолодженням, безперевнопотоковий і циклічний методи бродіння тощо. До кінця невирішеними питаннями залишалися: незначна частка продукції, отриманої на основі комплексного використання сировини; недостатньо високий рівень механізації і автоматизації виробничих процесів та ін.

Джерела та література

1. Губенко Н. Ю., Шматкова І. К. Сучасні тенденції розвитку спиртової та цукрової промисловості України // Пропозиція. 2012. № 5. С. 27-32.

2. Кочубеева М. Т Экономика, организация и планирование спиртового и ликерно-водочного производства. Москва, 1977. 343 с.

3. Мельничук О. І. Проблеми та перспективи розвитку спиртової галузі України в контексті виробництва біопалива // Економіка і держава. 2012. № 2. С. 15-21.

4. Основные направления развития ферментной, спиртовой, ликеро-водочной и ацетоно- бутиловой промышленности на 1966-1970 г.г. Москва, 1965. 148 с.

5. Пыхов В. Г. Экономика, организация и планирование спиртового производства. 2-е изд., перераб. и доп. Москва, 1973. 259 с.

6. Рудницкий П. В., Коваленко А. Д., Раев З. А. Справочник работника спиртовой промышленности. Киев: Техника, 1972. 381 с.

7. Рудницкий П. В. Формы общественной организации спиртового производства // Технология переработки мелассы на спирт и другие продукты. Киев, 1978. Вып. XIV. С. 3-18.

8. Технико-экономический уровень спиртовой и ликеро-водочной промышленности Украинской ССР и за рубежом / под общей редакцией П. В. Рудницкого. Киев, 1966. 166 с.

9. УкрНИИСП. Технология переработки мелассы на спирт и другие продукты: тематический сборник. Киев, 1972. Вып. XIV. 168 с.

References

1. Hubenko N. Yu., Shmatkova I. K. Suchasni tendentsiyi rozvytku spyrtovoyi ta tsukrovoyi promyslovosti Ukrayiny // Propozytsiya. 2012. № 5. S. 27-32.

2. Kochubeeva M. T Ekonomika, organizatsiya i planirovanie spirtovogo i likerno- vodochnogo proizvodstva. Moskva, 1977. 343 s.

3. Melnychuk O. I. Problemy ta perspektyvy rozvytku spyrtovoyi haluzi Ukrayiny v konteksti vyrobnytstva biopalyva // Ekonomika i derzhava. 2012. № 2. S. 15-21.

4. Osnovnye napravleniya razvitiya fermentnoy, spirtovoy, likero-vodochnoy i atsetono- butilovoy promyshlennosti na 1966-1970 g.g. Moskva, 1965. 148 s.

5. Pykhov V. G. Ekonomika, organizatsiya i planirovanie spirtovogo proizvodstva. 2-e izd., pererab. i dop. Moskva, 1973. 259 s.

6. Rudnitskiy P. V., Kovalenko A. D., Raev Z. A. Spravochnik rabotnika spirtovoy promyshlennosti. Kiev: Tekhnika, 1972. 381 s.

7. Rudnitskiy P. V. Formy obshchestvennoy organizatsii spirtovogo proizvodstva // Tekhnologiya pererabotki melassy na spirt i drugie produkty. Kiev, 1978. Vyp. XIV. S. 3-18.

8. Tekhniko-ekonomicheskiy uroven spirtovoy i likero-vodochnoy promyshlennosti Ukrainskoy SSR i za rubezhom / pod obshchey redaktsiey P. V. Rudnitskogo. Kiev, 1966. 166 s.

9. UkrNIISP. Tekhnologiya pererabotki melassy na spirt i drugie produkty: tematicheskiy sbornik. Kiev, 1972. Vyp. XIV. 168 s.

Размещено на Allbest.ru