Літописне Куднове сільце та боярство Переяславля Руського

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Літописне Куднове сільце та боярство Переяславля Руського

Володимир Колибенко

У статті розглядається життєдіяльність кількох відомих за різними джерелами переяславських бояр. Вони залишили свій слід не лише в літописних джерелах, але й у житіях, «Києво-Печерському патерику». Навіть побіжний огляд життєдіяльності цих діячів, часто згаданих у джерелах лише кілька разів, показує, наскільки важливе місце займали вони у житті переяславських, великих київських та інших князів, як багато від них залежало, і як часто саме вони вирішували долю того чи іншого князя. Їх діяльність була прямо чи опосередковано пов'язана з найвідомішим переяславським князем Володимиром Мономахом та його безпосередніми нащадками. Зроблено спробу локалізації окремих топонімів, пов'язаних із переяславськими боярами.

Ключові слова: переяславські бояри, Кудин, Дем'ян Кудьнович, Чобітько, Симон, Георгій, Куднове сільце, Демінеск.

Серед численних неукріплених поселень Переяславської землі, які розташовувались у її найбільш захищеній частині - на території Переяславської волості, - лише незначна кількість згадується у літописах та інших джерелах (житіях, «Києво-Печерському патерику»). Як правило, це були княжі, боярські чи монастирські села. Крім того, їхні згадки, у більшості випадків, пов'язані з різними військово-політичними подіями.

Метою даної статті є спроба локалізації окремих літописних сіл Переяславщини, поява яких пов'язана з боярською верствою Переяславської землі.

Наприклад, Куднове сільце, відоме за літописною згадкою 1149 р. У цій великій за розміром літописній статті описано протистояння військ Ізяслава Мстиславича та Юрія Долгорукого неподалік від Переяславля Руського. Якщо уважно проаналізувати літописний текст, то виходить, що Куднове сільце розташовувалось на лівому березі останньої водної перешкоди - р. Стрякова (Стрякви). В Іпатіївському літопису вказано: «Дюрдии же рек поидемъ к Переяславлю тоути ему прити да негли тоу покориться и пришедше сташа оу Кудьнова селца перешедше Стряковъ ... и тако оудумавша тоу перебредоста ДнЪпръ и оттуду поидоста во Лто и ту приде к нима вість в полудние оже оуже стрілци переїхали чересъ Стряковъ а полци оуже идуть чере Стряковъ къ городоу ... Изяславъ же и Ростиславъ пришедша к Переяславлю и переїхавше Лтицю поидоста за городъ полкы своими и стаста по Троубежю а Гюрги стоя 3 дни оу Стрякве а четвертыи день поиде от Стрякве мимо городъ по зори исполцився и ста межи валома ста же полкы своими об оноу стороноу Троубеша за звЪринцемъ оу рощения стояша же межи собою полци оли до вечера а стрілци бьяхоуся межи полкома пришедши же ночи Изяславъ и Ростиславъ тоу и съсЬдоста верхъ города по Троубешю а Гюрги тамо и ста оу рощени» [6, стб. 378-379].

Названий гідронім Стряковъ більшістю сучасних дослідників упевнено пов'язується з невеликою нині існуючою річкою Броварка [9].

Дослідження, які проводили переяславські археологи протягом 90-х рр. ХХ ст. на території Переяславщини, дозволили виявити значну кількість невідомих раніше пам'яток давньоруської доби, у тому числі й низку давньоруських селищ, які є археологізованими залишками тих сіл, що існували у давньоруську добу на цій території. Серед них привертають увагу 4 давньоруських селища, розміщених на лівому березі р. Броварки.

Як вказано у літописній статті 1149 р., Юрій Долгорукий рухався на Переяславль у напрямку від так званого Басанського шляху (Басанки). Для цього його війську потрібно було пройти повз місцевість, де розташоване сучасне с. Студеники, й вийти до місця переправи через останню водну перешкоду - Стряков (р. Броварку). Це місце розташоване біля сучасного с. Мар'янівка, навпроти хут. Плескачі. На цьому відрізку ріки археологічними розвідками було виявлено давньоруські селища в ур. Старе та Левада (с. Воскресінське), Облоги (с. Мар'янівка), Шпиль (с. Чирське) [3, с. 28, 31-32; 4, с. 21; 9, с. 134; 10]. З перерахованих вище пам'яток, селище за 700-800 м на південний захід від с. Мар'янівка в ур. Облоги найкраще відповідає опису шляху Юрія Долгорукого, оскільки воно розташоване прямо поруч із місцем вірогідної переправи через ріку. Воно займало невелике підвищення на краю заплави лівого берега р. Броварки навпроти хут. Плескачі й з трьох сторін оточувалось водою. На думку багатьох дослідників, саме тут розташовувалось літописне Куднове сільце [3, с. 28].

Надзвичайно близьким до топоніму Куднове сільце є відомий з пізнього (20-30-ті рр. XVI ст.) Никонівського літопису переяславський антропонім - Дем'ян Кудьнович або Куденевич. Цікаво, що згадується він у Никонівському літопису під 1148 р., тобто, практично у той же час, що й Куднове сільце в Іпатіївському літопису (1149 р.): «Демьянъ же Куденевичь скоро тече съ своимъ слугою на конехъ, и срітаеть князя Гліба Юрьевича на полі близь посада... Того же літа пріидоша мнози Половци сь Давыдовичи и со княземь Глібомь Юрьевичемъ, и взяша градъ Дегинь, и безвістно идоша кь Переаславлю на великого князя Мстислава Изяславичя, и нощію пріидоша кь Переаславлю на ранней зарі, и посадь зажгоша, никомуже ихъ відящу, яко ратніи пріидоша; они же оступиша градь, и бысть во граді много смущеніе и плачь» [15, с. 178].

Вважається, що друга частина імені цього боярина (Кудьнович) може вказувати, що його батька звали Кудин (Кьдинь). Наприклад, так вважав мовознавець В.М. Брахнов: «Кудново (Кудьново) - сільце, згадуване в літописі під 1149 р.; містилось десь у районі сучасного села Строкови. Дехто гадає, що сучасна Строкова. Є й інші, як нам здається, менш вдалі припущення. В основі назви, очевидно, лежить ім'я Кудин, аналогічно до імені Чудинь (Х-ХІ ст.) (...) можливо, у Никонівському літописі під 1146 р. «Демьянь Куденевичь» слід розглядати як ім'я і по батькові» [2, с. 45].

Мовознавець О.С. Стрижак також вважав, що від імені Кудин (можливо, скорочення з Анкудинь), виникла назва «Куднове сільце» як посесив на -ов- [7, с. 74]. Разом з тим, друга частина імені може бути й катойконімом, тобто вказувати на населений пункт, звідки родом походить носій цього імені. Безсумнівно, що боярин Дем'ян Куднович міг не тільки бути сином свого батька Кудина, але й походити з населеного пункту під назвою Куднове сільце, яке називалося так, бо належало його вищеназваному батькові. Така ситуація дозволяє бути впевненим у історичності цієї особи [15, с. 177-178].

Відомий дослідник історії давньоруської Переяславщини М.М. Корінний, розглядаючи сюжети літературних праць, створених тут у давньоруську добу, відзначав, що, враховуючи реальність таких персонажів як Мстислав Ізяславич та Гліб Юрійович, а також очевидність подій 40-х років ХІІ ст., відображених у інших джерелах, є всі підстави вважати перекази про Дем'яна Кудьновича історичним героїко-патріотичним твором усної народної творчості місцевого населення [11, с. 204].

Попередник М.М. Корінного, автор класичної праці «История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст.» В.Г. Ляскоронський, після проведених на початку ХХ ст. на території Переяславщини археологічних розвідок, звернув увагу на відповідне місце Никонівського літопису й зауважив, що в ньому записано народний переказ про переяславського богатиря Дем'яна Кудьновича, який розбивав цілі полчища половців. Крім того, він вказав: «И теперь еще среди местных жителей сохраняется легенда о борьбе св. Кузьмы-Демьяна со Змеем, при чем последний был побежден Кузьмой, запряжен в плуг, которым и проведены те валы, что находятся в окрестностях Переяславля. Несомненно, возникновение легенды относится ко временам борьбы степняков с утверждавшеюся здесь оседлостью. Интересно заметить, что малорусский богатырь Чеботко (см. путешествие Эриха Лассоты к запорожцам), очень схож по своей деятельности с Кузьмой-Демьяном летописи, и мы делаем предположение, не есть ли нынешнее с. Чеботки древнее Кудново, и это тем более, что неподалеку находится и д. Шкудановка» [12, с. 134, прим. 4].

Отже, ще В.Г. Ляскоронський звернув увагу на близькість сюжету про Дем'яна Кудьновича у статті Никонівського літопису з записаними Еріхом Лясотою народними переказами про богатиря Чобітька. Як відомо, цей австрійський дипломат і військовик, у червні 1594 р. за дорученням німецького імператора Рудольфа ІІ виїхав до Запорізької Січі, щоб запросити запорізьких козаків на імператорську службу для участі у війні проти Османської імперії. У щоденнику своєї подорожі, який зберігся і є цінним історичним джерелом, він описав серед іншого й Києво-Печерський монастир. У описі Лясота вказав: «Здесь с давнего времени имели обыкновение хоронить покойников и тела, лежащия здесь, по большей части еще сохранились нетленными. В числе их я видел между прочими мощи св. Дениса (полагаю что это св. Дионисий), св. Алексея, св. Марка (но не евангелиста), также одного великана и богатыря, называемаго Чоботка, о котором рассказывают, будто он однажды, застигнутый в расплох многочисленными врагами в то время, когда он надел один сапог, тотчас вооружился, за неимением другого оружия, другим, которого еще не успел обуть, желая дать отпор, и положил на месте всех нападавших, - отчего и получил это прозвище» [5, с. 159]. історичний літописний переяславль

Таким чином, народні перекази про богатиря Чобітька, наведені Лясотою, широко побутували на Переяславщині ще й у середині ХХ ст., і походження назви села Пологи-Чобітьки на Переяславщині місцевим населенням, як правило, пов'язувалося саме з ним.

Існує ще один літературний сюжет, який має зв'язок із описаними у літописній статті 1149 р. подіями. У «Києво-Печерському патерику» («Слово 1»), у його початковій частині оповідається, що «Бысть в земли Варяжской княз Африканъ, брат Якуна Слепаго, иже отбеже от златы луды, биася плъком по Ярославі с лютымь Мьстиславом. И сему Африкану бяху два сына - Фриадъ и Шимон. По смерти же отцю ею изъгна Якунъ обою брату от области ею. Прииде же Шимонъ къ благовірному князю нашему Ярославу; его же приимь, въ чести имяше и дасть его сынови своему Всеволоду, да будет старей у него; приа же велику власть от Всеволода. Вина же бысть такова любвии его къ святому тому місту.

При благовірномь и великом князи Изяславі в Киеві половцем ратию пришедшимъ на Рускую землю в літо 6576, и изыдоша сие трие Ярославичи въ сретение им: Изяславъ, Святославь и Всеволод, имый съ собою и сего Шимона. Пришедшим же им к великому и святому Антонию молитвы ради и благословениа, старець же отвръзъ неложнаа своа уста и хотящую имъ быти погыбель ясно исповедаше. Сий же варягъ пад на ногу старцу и моляшеся съхранену ему быти от таковыа бідьі. Блаженны же рече тому: «О чадо, яко мнози падут острием меча, и бежащимь вамь от супостат ваших, попрани и язвени будете и в водт истопитеся; ты же, спасень бывь, зде имаеши положеньбыти в хотящей създатися церкви».

Бывшим же имь на Лті, съступишася плъци обои, и Божиимь гнівом побіжени бысть христиане, и біжащим имь, убьени быша и воеводы съ множеством вои, егдаже съступишася. Ту же и Шимонъ лежаше язвен посріді их. ВъззрЬв же горі на небо, и виді церковь превелику, якоже прежде виді на мори, и въспомяну глаголы Спасовы, и рече: «Господи! Избави мя от горкиа сиа смерти молитвами пречистыа твоеа Матере и преподобную отцу Антониа и Феодосиа!» И ту абие нікаа сила изъят его из среды мертвых, и абие исцілі от ранъ и вся своа обріті цільї и здравы. (...) Старець же похвали Бога о семь, рекь варягови: «Чадо, отселе не наречется имя твое Шимонъ, но Симонъ будет имя твое». (...) Оттоле сынъ его Георгий велику любовь иміаше ко святому тому місту. И бысть посланъ от Володимера Мономаха в Суждальскую землю сий Георгий, дасть же ему и сына своего Георгиа. По літех же мнозіх сіді Георгий Владимерович в Киеві; тысяцькому же своему Георгиеви, яко отцу, предасть землю Суждальскую» [8].

Отже, у цій частині «Києво-Печерського патерика» оповідається про двох переяславських бояр - Симона (Шимона), що служив переяславському князю Всеволоду Ярославичу, та про його сина Георгія. Цей переяславський боярин знаходився на службі у Володимира Мономаха, а пізніше був відряджений останнім до Ростово-Суздальської землі як воєвода і старший наставник для зовсім ще юного князя Юрія Володимировича - одного з молодших синів Мономаха [17, с. 170-171].

Не підлягає сумніву, що в даному фрагменті «Києво-Печерського патерика» наведено інформацію про реальні події та реально існуючих людей. Події ці достатньо точно датовані. Вони відбувалися у період до смерті Ярослава Володимировича у 1054 р. та під час і після битви 1068 р. на р. Альті, яка закінчилася жахливою поразкою руських військ і, відповідно, впевненою перемогою половецьких сил. Учасником битви на р. Альті Симон (Шимон) був як воєвода переяславського князя Всеволода Ярославича.

С. М. Міхєєв, який присвятив спеціальну статтю вивченню історичного контексту подій, пов'язаних зі скандинавами на Русі (Якуном, Африканом та Шимоном), зазначав, що «имя Шимонследует признать отображением антропонима с начальным формантом Ј/Ј-. Вероятно, Шимон на родине звался Сигмундом (ітипйт).(...) Я считаю доказанным, что русскому князю Ярославу Владимиричу помогал в междоусобной борьбе с его братом Мстиславом хладирский ярл Хакон Эйрикссон, изгнанный из Норвегии Олавом Святым. Это подтверждается, во-первых, сюжетным сходством рассказов о деятельности Хакона на Руси и в Скандинавии, во-вторых, родственными и союзническими связями Ярослава с хладирскими ярлами и, в-третьих, тем, что имена родственников Хакона, упоминаемые в искаженном виде в Киево-Печерском патерике, судя по всему, восходят к именам, входившим в традиционный именослов хладирских ярлов» [14, с. 32].

Ще один переяславський боярин Георгій - син згаданого вище Симона - був уже досвідченим воєводою Володимира Мономаха, коли останній доручив йому свого малолітнього сина Юрія, призначивши його на князювання у віддалений від тодішніх значних центрів Русі Ростов. Перед цим Володимир Мономах 12 січня 1108 р. одружив Юрія у Переяславі на доньці половецького хана Аєпи. Через багато років, у 1129/1130 р., Іпатіївський літопис називає Георгія Шимоновича тисяцьким Юрія Володимировича [13, с. 184].

«Києво-Печерський патерик» містить пряму мову Георгія Симоновича, яка розкриває нам деякі деталі подій 1149 р. на Переяславщині, що, на нашу думку, дозволяють висловити припущення стосовно локалізації деяких селищ, пов'язаних із боярськими володіннями. Мова йде про «Слово 10» «Києво-Печерського патерика» під назвою «Об оковании раці преподобнаго отца нашего Феодосиа Печерьскаго»: «И сего ради пишю епистолью сию посліднему роду своему, да никтоже отлученъ буди дому пресвятыа владычица Богородица и преподобныхъ отець Антониа и Феодосиа.

Аще ли кто въ посліднее убожество приидеть, не могый что дати, да поне в селехъ церьки тоа положенъ будет: везде бо молитва Антониева и Феодосиева заступаеть. Егда бо приидохом на Изяслава Мстиславича с половци, и видихомъ град высок издалеча, и абие идохомь на нь, и никтоже знааше, кий то есть град. Половци же бишася у него, и мнози язвени быша, и бежахом от града того. Посліди же увидихом, яко село есть святыа Богородица обители Печерьскиа, града же николи ту ність бывало, ниже тии сами сущеи в селі том разумівше бывшаго, но ишедше заутра, видіша крови пролитие и почюдишася бывшему» [8; 17, с. 175].

Георгій Симонович явно розповідає деякі подробиці походу Юрія Долгорукого 1149 р. проти Ізяслава Мстиславича, під час якого половці були побиті під якимось начебто «градом високим», який виявився й не «градом» зовсім, а неукріпленим поселенням - селом «святыа Богородица обители Печерьскиа». Отже, безсумнівно, що мова йде про реальний населений пункт, який не був фантазією чи вигадкою самого Георгія Симоновича. Никонівський літопис під 1155 р. оповідає про монастир Різдва Богородиці під Переяславом [16, с. 201]. У тій же статті 1155 р. також є згадка про розташований неподалік від Переяслава населений пункт, який було «повойовано» половцями - Демінеск: «Того же літа пріидоша Половци, и воеваша Деминескъ, и пріидоша къ Переаславлю, и многа зла сотвориша, овъ избиша, а другихъ живыхъ пліниша, и возвратишася въсвоаси» [Там же, с. 203].

Розглядаючи житійну літературу як історичне джерело, М.Ю. Брайчевський висловлював таку думку стосовно «Києво-Печерського патерика»: «Житія, що входять до складу «Патерика», відзначаються своєрідним поєднанням історично достовірного матеріалу з найфантастичнішими вигадками, поданими в дусі поширених «мандрівних» сюжетів. Характерною її рисою є також фантастична інтерпретація реальних фактів. Історичність жанру пояснюється тим, що канонізовані церквою святі були звичайними живими людьми, які так чи інакше брали участь у суспільному житті країни. Були серед них і визначні діячі - політичні, культурні, церковні тощо, які залишили помітний слід в історії Русі. Отже, в основі житій лежать, зрештою, реальні біографії конкретних осіб, на підставі яких є можливість отримати достовірну інформацію про реальну обстановку тих часів. Більше того, «Патерик» значно розширює наші знання щодо персоналій давньоруської культури» [1, с. 647].

Така точка зору М.Ю. Брайчевського підтверджується й даними, які нам дає уважний аналіз інформації «Патерика» щодо життєдіяльності деяких переяславських бояр у поєднанні з іншими джерелами, у тому числі й археологічними. Наприклад, цікавим є факт виявлення у 1954 р. на території с. Дем'янці поблизу Переяслава, в ур. Гайок, амфори Х ст. Неодноразові обстеження цієї місцевості, проведені у 1979, 1985 та 1988 рр., дозволили виявити найбільше, на думку дослідників, мисове селище на р. Альті площею близько 10 га. Воно було розташоване на північній околиці с. Демянці, на миловидному виступі плато й схилах лівого берега р. Альти. Зважаючи на семантичну тотожність таких назв (імен) як Дем'янці - Демінеск - Дем'ян Куднович (Куденевич), було висловлено думку про їх зв'язок між собою [9, с. 134]. Крім того, неподалік від с. Дем'янці (між ним та селом Борисівка) розташоване ур. Монашеське поле, яке також може бути пов'язане зі згадкою Никонівського літопису (1155 р.) про монастир Різдва Богородиці під Переяславом, хоча вірогідніше, звичайно, пов' язувати цей мікротопонім із пізнішим часом. Відомо, що у XVII-XVIIIст. названа територія належала деякий час ченцям Межигірського монастиря, що й могло привести до виникнення топоніму Монашеське поле.

Отже, існує можливість реконструювати частину мережі давньоруських селищ Переяславщини, які належали боярській верстві Переяславля Руського, й пов'язати її появу та функціонування з конкретними історичними особами - наближеними до переяславських князів значними боярами.

Література

1. Брайчевський М.Ю. Твори. Київ 2004. Т 1. 720 с.

2. Брахнов В.М. Про місцеві назви Переяслав-Хмельницького району на Київщині // Мовознавство. Київ 1957. Т 14. С. 40-51.

3. Бузян Г.М., Буйлук М.М., Колибенко О.В., Товкайло М.Т. Звіт про роботу Переяслав- Хмельницької археологічної експедиції за 1990 р. // НА ІА НАНУ, 1990/186. 40 с.

4. Бузян Г.М., Буйлук М.М., Колибенко О.В., Товкайло М.Т. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції за 1991 р. // НА ІА НАНУ, 1991/211. 25 с.

5. Дневник Эриха Ляссоты из Стеблева // Мемуары относящиеся к истории Южной Руси, вып. 1 (ХУІ ст.). Киев, 1890. С. 137-190.

6. Ипатьевская летопись // Полное собрание русских летописей. Том второй, 2-е изд. Москва, 2001. 648 с.

7. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. Ред. О.С. Стрижак. Київ, 1985. 254 с.

8. Киево-Печерский патерик [Электронный ресурс] // Библиотека литературы Древней Руси / РАН. ИРЛИ; под ред. Д.С. Лихачева, Л.А. Дмитриева, А.А. Алексеева, Н.В. Понырко, т. 4, XII век. URL: http://lib.pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=4945

9. Колибенко О.В. Давньоруські топоніми Переяславщини // Наукові записки з української історії. Переяслав-Хмельницький, 2002. Вип. 13. С. 128-139.

10. Колибенко О.В. До питання про літописне Янчине сільце // Проблеми вивчення середньовічного села на Поліссі. Чернігів, 1992. С. 62-66.

11. Коринный Н.Н. Переяславская земля, Х - первая половина ХІІІ века. Киев, 1992. 312 с.

12. Ляскоронский В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. 2-е изд. Киев, 1903. 422 с., карта.

13. Махновець Л.Є. Літопис Руський. Київ, 1989. 591 с.

14. Михеев С.М. Варяжские князья Якун, Африкан и Шимон: литературные сюжеты, трансформация имен и исторический контекст // Древняя Русь. Вопросы медиевистики. Москва, 2008. № 2 (32). С. 27-32.

15. Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. Том девятый. Санкт-Петербург, 1862. 256 с.

16. Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. Том десятый. Санкт-Петербург, 1885. 244 с.

17. Художественная проза Киевской Руси ХІ-XIIIвеков. Москва, 1957. 370 с.

References

1. Braichevskyi M.Yu. Tvory [Writings]. Kyiv, 2004, vol. 1, 720 p.

2. Brakhnov V.M. Pro mistsevi nazvy Pereiaslav-Khmelnytskoho raionu na Kyivshchyni [About local names of Pereyaslav-Khmelnitsky region in Kyiv region]. Movoznavstvo, Kyiv, 1957, vol. 14, pp. 40-51.

3. Buzian H.M., Builuk M.M., Kolybenko O.V., Tovkailo M.T. Zvit pro robotu Pereiaslav-Khmelnytskoi arkheolohichnoi ekspedytsii za 1990 r [Report on the work of Pereyaslav-Khmelnytsky archaeological expedition in 1990]. NA IA NANU, 1990/186, 40 p.

4. Buzian H.M., Builuk M.M., Kolybenko O.V., Tovkailo M.T. Zvit pro robotu Pereiaslav- Khmelnytskoi arkheolohichnoi ekspedytsii za 1991 r [Report on the work of Pereyaslav-Khmelnitsky archeological expedition in 1991]. NA IA NANU, 1991/211, 25 p.

5. Dnevnik Erikha Lyassoty iz Stebleva [Diary of Erich Lassota from Steblev]. Memuary otnosyashchiesya k istorii Yuzhnoy Rusi, issue 1 (XVI st.), Kiev 1890, pp. 137-190.

6. Ipatyevskaya letopis [Ipatiev Chronicle]. Polnoe sobranie russkikh letopisey. Tom vtoroy, 2-e izd., Moskva, 2001, 648 p.

7. Etymolohichnyi slovnyk litopysnykh heohrafichnykh nazv Pivdennoi Rusi [Etymological Dictionary of chronicles of geographical names of Southern Rus']. red. O.S. Stryzhak, Kyiv, 1985, 254 p.

8. Kievo-Pecherskiy paterik [The Kiev Pechersk Paterik]. Biblioteka literatury Drevney Rusi / RAN. IRLI; pod red. D.S. Likhacheva, L.A. Dmitrieva, A.A. Alekseeva, N.V. Ponyrko, vol. 4, XII vek. URL: http://lib.pushkinskijdom.ru/Default.aspx?tabid=4945

9. Kolybenko O.V. Davnoruski toponimy Pereiaslavshchyny [Old Rus' place names of Pereyaslavl region]. Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii. Pereiaslav-Khmelnytskyi, 2002, issue 13, pp. 128-139.

10. Kolybenko O.V. Do pytannia pro litopysne Yanchyne siltse [On the question of the annals village of Yankees]. Problemy vyvchennia serednovichnoho sela na Polissi, Chernihiv, 1992, pp. 62-66.

11. Korinnyy N.N. Pereyaslavskaya zemlya, X - pervaya polovina XIII veka [Pereyaslav land, X - the first half of the 13th century]. Kiev, 1992, 312 p.

12. Lyaskoronskiy V.G. Istoriya Pereyaslavl'skoy zemli s drevneyshikh vremen do poloviny XIII st. [History of Pereyaslavl land from ancient times to half of the 13th century]. 2-e izd., Kiev, 1903, 422 p., karta.

13. Makhnovets L.Ie. Litopys Ruskyi [Chronicle of Rus']. Kyiv, 1989, 591 p.

14. Mikheev S.M. Varyazhskie knyaz'ya Yakun, Afrikan i Shimon: literaturnye syuzhety, transformatsiya imen i istoricheskiy kontekst [Varangian princes Yakun, African and Shimon: literary subjects, the transformation of names and historical context]. Drevnyaya Rus'. Voprosy medievistiki, Moskva, 2008, № 2 (32), pp. 27-32.

15. Nikonovskaya letopis [The Nikon Chronicle]. Polnoe sobranie russkikh letopisey. Tom devyatyy, Sankt-Peterburg, 1862, 256 p.

16. Nikonovskaya letopis [The Nikon Chronicle]. Polnoe sobranie russkikh letopisey. Tom desyatyy, Sankt-Peterburg, 1885, 244 p.

17. Khudozhestvennaya proza Kievskoy Rusi XI-XIII vekov [Art prose of Kievan Rus' of the 11th-13th centuries]. Moskva, 1957, 370 p.

Размещено на Allbest.ru