До питання побуту радянських бійців у ході Радянсько-Афганської війни 1979-1989-го років

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання побуту радянських бійців у ході Радянсько-Афганської війни 1979-1989-го років

Володимир Сіропол, Дмитро Островик

У роботі, на основі усних свідчень та мемуарів, авторами робиться спроба розкриття умов бойового побуту та повсякдення під час афганської війни 1979-1989-го років, як одного з чинників, що мав великий вплив на формування бойових якостей радянських бійців. Зокрема, досліджена система харчування військовослужбовців у ході воєнної кампанії, постачання в цілому, яке залежало від ряду об'єктивних чинників, в основі яких лежать, насамперед, особливості клімату та географії: гори, кам'янистість місцевості та суцільні піски, що ускладнювало транспортування провіанту. Доставка продуктів визначалась раз на місяць, у формі сухпайків. Разом із цим, організація харчування радянського військового контингенту могла залежати від територіального розташування певної частини, з'єднання на території Афганістану, що було однією з особливостей облаштування побуту воїнів-«афганців». У статті також зазначено, що умови проживання формували власне самі військовослужбовці, котрі також суттєво залежали від керівного складу на місцях.

Ключові слова: Афганська війна, побут, повсякдення, землянка, житло, палатка, харчування, гігієна, усні свідчення, мемуари.

К вопросу быта советских бойцов в ходе советско-афганской войны 1979-1989-го годов.

Сиропол В., Островик Д.

В работе, на основе устных свидетельств и воспоминаний, авторами делается попытка раскрытия условий боевого быта и повседневности во время афганской войны 1979-1989-го годов, как одного из факторов, который имел большое влияние на формирование боевых качеств советских бойцов. В частности, исследована система питания военнослужащих в ходе военной кампании, снабжение в целом, которое зависело от ряда объективных факторов, в основе которых лежат, прежде всего, особенности климата и географии: горы, каменистость местности и сплошные пески, что затрудняло транспортировку провианта. Вместе с тем, организация питания советского военного контингента могла зависеть от территориального расположения определенной части, соединения на территории Афганистана, что было одной из особенностей устройства самого быта воинов-«афганцев». В статье также отмечается, что условия проживания формировали собственно сами военнослужащие, которые также существенно зависели от руководящего состава на местах.

Ключевые слова: афганская война, быт, повседневность, землянка, жилье, палатка, питание, гигиена, устные свидетельства, мемуары.

On the question to mode of soviet soldiers' life during soviet-afgan war of 1979-1989.

Siropol V., Ostrovyk D.

In this paper, based on oral testimonies and memoirs the authors made an attempt to disclose the conditions of fighting mode of life and usualness during the Afghan war of 1979-1989 as one of the factors that had a great influence on shaping the fighting qualities of Soviet soldiers. In particular, has been studied the system of soldiers ' nourishment during the military campaign as a whole, which depended on a number of factors that are based primarily on features of climate and geography: mountains, stony terrain and dense sand, making it difficult to transport supplies. Delivery of products was determined once a month, in the form of dry rations. Meanwhile, catering of Soviet troops could depend on a certain part of territorial location, connection to Afghanistan, which was one of the features of soldiers ' «Afghans» life equipping. The article also states that living conditions have been formed by soldiers themselves, who in addition at least depended on the leading staff in the field.

Keywords: Afghan War, mode of life, usualness, dugout, shelter, tent, nourishment, hygiene, oral testimony, memoirs.

Війна - найбільше лихо людства. Вона завжди привертала увагу дослідників різних напрямів, чільне місце серед яких займають фахівці з історії. Особливий інтерес збройні конфлікти становлять у переломні часи життя країни, в яких на сьогодні опинилася Україна та українське суспільство. Нові умови та реалії неоголошеної війни Росією Україні ставлять перед нами низку завдань, де вивчення історичного досвіду бойових дій повинно дозволити в подальшому уникнути прикрих ситуацій та зробити висновки на майбутнє.

Тому одним із наших завдань є якомога ширший аналіз даної проблеми із застосуванням нових надбань історичної науки, зокрема, в методологічній частині. Одним із важливих інструментів у вивчені вказаних аспектів є усна історія, що передбачає залучення спогадів військовослужбовців, щоденників та мемуарної літератури, власних автобіографічних відомостей, які обрано в якості об'єкту нашого дослідження.

Під час опрацювання нових матеріалів та фактів подій 2014 р. на теренах нашої держави варто не забувати недавній досвід бійців, які приймали участь у так званій Афганській війні. Тим паче, що її відголоски в нових реаліях на Донбасі є досить відчутними. Саме події 1979-1989 рр. ще добре закарбовані в пам'яті наших співвітчизників, досвід яких активно застосовується в ході сьогоднішніх бойових зіткнень на Сході України, зокрема, в частині тактики та стратегії ведення бойових операцій. Особливе місце займає питання стану бійця та бойового духу, де умови побуту грають чи не одне з головних місць у загальній системі боєготовності військового контингенту, формування тощо. У зв'язку з цим є необхідність дослідження побутового аспекту з метою збагачення знань для подальших напрацювань у частині підняття рівня якісного показника функціонування сучасної армії.

Події радянсько-афганської війни 1979-1989 рр. висвітлювались як науковцями, так і військовими, що безпосередньо брали участь в управлінні військами в ході збройного протистояння. Щодо питання нашого дослідження, необхідно вказати, що досить значні наукові напрацювання, пов'язані із «фронтовим» побутом військовослужбовців, містяться в роботах О. Синявської [20; 21]. Значною мірою тематика побутового облаштування радянських військових частин, із залученням окремих відповідних архівних матеріалів, присутня в колективній роботі російських дослідників Д. Гая та В. Снєгірьова [3]. Окремі побутові питання даного збройного конфлікту розкриті радянськими офіцерами, серед яких Б. Громов [2], М. Пашкевич [14], О. Ляховський [9]. Елементи побутового устрою радянських військових частин, відповідно до родів військ та їх спеціалізації, наведені в дослідників М. Жирохова [6], О. Чікішева [25], Г Лобачьова [12], Ю. Лапшина [11]. Разом із цим, потужний пласт із досліджуваної проблематики наявний у матеріалах, що містять автобіографічні відомості воїнів-«афганців», як офіцерського, так і сержантсько-рядового складу [19]. Також ми використовували усні свідчення радянських військовослужбовців, які були безпосередніми учасниками тих подій [7; 8; 9].

Ведучи мову про умови бойового побуту радянських військовослужбовців, побутові моменти утримання частин та підрозділів, необхідно розглянути загальну структуру військ в Афганістані. Так, угрупування військ для введення в Афганістан визначалося в складі 40-ї Армії: 108-а і 5-а гвардійська мотострілкові дивізії, 860-й окремий мотострілковий полк, 56-а окрема десантно-штурмова бригада, 2-а зенітно- ракетна бригада, 103-я повітряно-десантна дивізія і 345-й окремий парашутно-десантний полк; 34-й змішаний авіаційний корпус та 353-я артилерійська бригада [14]. Вказані підрозділи були передислоковані на афганську територію із 25 грудня 1979 р. (дата початку перетину кордону військами) до середини січня 1980 р. [14]. Разом із цим, у контексті загальної структури контингенту радянських військ, необхідно вказувати на дії керівництва армії, пов'язані з вимушеною роботою по розподілу, вже в ході війни, організаційно-штатної структури військ; в першу чергу це робилося задля пристосування частин та підрозділів до фізико-географічних умов регіону та виходячи із необхідності ведення операцій відповідно до тактики та дій моджахедів - партизанської війни [10, с. 60-61]. Воєнні заходи 1980-го року показали, що дивізії виявились занадто громіздкими чисельно та перевантаженими тяжкою бойовою технікою. Їм надавались досить великі, в географічному розумінні, зони відповідальності (дивізія контролювала близько 200 тис. км. кв., полк - 70-100 тис.); контролювати таку територію повністю було неможливо. Відповідно, відразу ж були введені зміни: при проведенні маневрених операцій основною тактичною одиницею сухопутних сил стали окремі посилені батальйони. Їх дії проходили за підтримки тактичних повітряних десантів та з розрахунком на дії окремих чергових підрозділів, які проводили заходи по даним розвідки, володіючи інформацією про чисельність, озброєння та місце знаходження бандформувань противника [10, с. 61; 18, с. 94]. Відповідно, ці посилені батальйони ставали основними одиницями, всередині яких формувався весь «фронтовий» уклад, його матеріально-технічне оснащення та забезпечення бійців, що служили в його складі.

Визначальну ознаку організації облаштування радянських військ, у плані споруджень будівель для військовослужбовців в Афганістані, подають у своїй роботі Д. Гай, В. Снегірьов. Зокрема, дослідники наводять фрагмент плану заходів по облаштуванню військ, підписаного 21 січня 1980 р. заступником начальника Генерального штабу генералом армії В. Варенніковим та заступником міністра оборони, генерал-полковником - інженером М. Шестопаловим: «... Побудувати силами військ польові воєнні містечка для розміщення особового складу та техніки. Будівництво проводити лише за типовими рішеннями із застосуванням збірних елементів, виготовлених на базах постачання» [3 с. 259]. Про серйозні позиції державного управління згідно даного плану свідчить показ дослідниками останнього його пункту: «Підготувати звернення в ЦК КПРС і Раду Міністрів СРСР... щодо постачання союзними республіками, міністерствами і відомствами індустріальних конструкцій у сейсмічному виконанні (збірних конструкцій будинків і комунально- побутових споруджень) [3 с. 260].

Характерною особливістю розгортання військових частин, як окремих з'єднань, ймовірно, було те, що у період введення військ, бойове забезпечення - технічне і тилове - проводилось штатними силами та засобами введених військ. Є. Нікітенко пов'язує це із тим, що всі загальноармійські органи, на території Радянського Союзу не були приведені в необхідну ступінь готовності вищим військовим керівництвом, насамперед пов'язуючи це з прихованістю створення групи військ [13, с. 69]. Інформацію про прихованість підготовки військ до ведення бойових дій на території Афганістану підтверджує, на прикладі десантних військ, тодішній начальник розвідки 103-ї повітряно-десантної дивізії М. Скринніков. Зокрема, військовий посадовець писав: «Вся підготовка 103-ї повітрянодесантної дивізії по вводу в Афганістан проводилась таємно, під виглядом навчань із практичним десантуванням військ. Зі штабами дивізії і частин були проведені командно-штабні навчання, а з підрозділами - тактико-строєві заняття на місцевості. Реальні цілі цих заходів знали лише командир дивізії та командири частин. До особового складу жодна інформація не доводилась. Аеродроми вильоту висхідних районів десантування дивізій знаходились на різній віддалі від місць дислокації частин та підрозділів. Тому їх вихід із військових містечок здійснювався вночі, комбінованим способом» [23, с. 47].

Про те питання технічного і тилового забезпечення радянських військ саме на етапі вводу в Афганістан покладалось на власні сили самих частин було також зазначено у директиві та розпорядженні міністра оборони та Генерального штабу Збройних Сил СРСР [14]. Як зазначає Б. Громов, паралельно із веденням планових бойових дій військовослужбовці почали займатись облаштуванням армії - в першу чергу будувати воєнні містечка для частин. «Багато хто із офіцерів як і раніше жили в палатках і кунгах, там, де влаштувались ще зимою (мається на увазі з перших днів 1980 року, після того як пересікли кордон Афганістану - авт.). Активно пристосовувались для потреб ОКРВ (Окремий контингент радянських військ в Афганістані - авт.) об'єкти, що вже були на балансі у міністерства оборони Афганістану.

Радянські воєнні спеціалісти майже не виходили, наприклад, з території Баграмського і Шиндантського аеродромів, для того, щоб якомога раніше у якості своїх баз їх почали використовувати льотчики 40-ї армії» [2, с. 65]. Інформацію про облаштування частин та підрозділів армійської авіації, а разом із цим їх матеріально-побутові умови, в Афганістані подає у своїй роботі В. Рунов. Дослідник зазначає, що вони базувались, головним чином, на цивільних аеродромах, а також на спеціально облаштованих майданчиках у районах зосередження загальновійськових частин і підрозділів. У місцях їх зосередження розташовувались стоянки вертольотів, командний пункт, позиції підготовки ракет та боєприпасів і т.п. [18, с. 373]. «Житлові авіаційні містечка знаходились, як правило, поблизу аеродромів або площадок. На території авіаційного містечка розташовувався штаб, житлові будівлі (модулі) для відпочинку особового складу, їдальня, місце для перегляду кінофільмів, бані з невеликими басейнами та інші службові приміщення», - зазначає фахівець [18, с. 384]. Тому, власне, навколо цих містечок формувався повсякденний уклад бійців, в даному випадку, - льотчиків.

Говорячи про умови бойового побуту бійців у ході афганської війни 1979-1989 рр., ми можемо зробити логічне припущення, що головним чином, вони різнились у плані різних «зручностей», наявних у тих чи інших військових підрозділах. Головним чином, це пов'язувалось із специфікою даного протистояння, - війною локального характеру, яка велась у складних фізико-географічних умовах, в ході якої була «відсутня» лінія фронту. Більше 70 % особового складу військовослужбовців 40-ї армії основним своїм завданням мали охорону різних воєнних та господарських об'єктів, були задіяні до супроводу різних бойових колон, несли службу на сторожових заставах у горах та пустелі [18, с. 94]. Так, до прикладу, стосовно функціонування застав, можна навести слова командира одного із батальйонів М. Пашкевича: «Вся республіка знаходилася в мережі сторожових застав. Вони були навколо Кабула, вздовж доріг, навколо малих та великих гарнізонів. Застави були і в долині і у горах, у «зеленці» і на рівнинах, на яких пекло сонце. Сторожова застава - це головна надія на безпеку, хоча б відносну, для колон, що рухались по дорогах із вантажем. Це щит, який перший приймав на себе удар, але це ще не меч, що здатний в короткий термін завдати поразки противнику» [15, с. 16]. Не менш цікавими та важливими є свідчення цього офіцера стосовно матеріально-технічного оснащення таких воєнних формувань. «Мої сторожові застави, - описує М. Пашкевич, - розташовувались у більшості своїй у глиняних, як правило, двохповерхових будівлях. Використовуючи підручні матеріали ми їх укріплювали як могли: будували пости для спостереження з бійницями, укриття для танків та бронетранспортерів, облаштовували вогневі позиції для вогнеметів...місця для збереження боєприпасів та продовольства» [14, с. 16]. Тобто вся робота по «благоустрою» такого роду воєнних структурних одиниць лягала на плечі самих солдат.

Свідчення про облаштування побутових умов проживання в горах залишив спецназівець Р Дашкін: «Облаштування йшло таким чином - підривалась гірська порода - в горі утворювалась ніша з розрахунком, щоб вона могла стати житлом для 3-4 чоловік. В такому «бліндажі» завжди темно, однак завжди спокійно - ми були не доступними для душманських куль. Всередині все дуже просто - солдатські ліжка із тумбочками, все однакове.незамінний атрибут - залізна піч. Освітлювалось приміщення від акумуляторної батареї» [4, с. 170]. Так, із описаних спогадів можна говорити про те, що побутовий уклад на прикладі застав у горах був одноманітним стосовно наявних «зручностей» та визначався невеликим приміщенням.

Для кращого розуміння того, що становила собою сторожова застава, в плані побутового укладу, ми звернули свою увагу на спогади Ю. Лапшина - заступника командира 345-го гвардійського парашутно-десантного полку (на прикладі застав на висотах Панджшерської долини): «Після Панджшерської операції у 1984 році рішенням командування для контролю долини застави були виставлені на всій протяжності. Застави займали «квадрат» землі 100 на 100 метрів, десь на вершині гори. Для облаштування залучали практично весь підручний матеріал. Перш за все - каміння, яке збирали навколо та викладали із нього відкриті вогневі точки, захисні стінки від куль. Окопи у гірській породі буквально видовбувались підривними способами. З часом окопи перекривали колодами, посилювали камінням та, де-не-де, встановлювали стандартні броньовані ковпаки із інженерних комплектів. Бункери для житла, приготовлення і прийому їжі, для бані, для боєприпасів споруджували на схилах в найбільш безпечних від нападу, обстрілу місцях» [11]. У контексті мережі застав на висотах Панджшеру ми звернули увагу на свідчення командира взводу, а згодом десантної роти 345-го полку повітряно-десантних військ. Військовослужбовець провів на 16 сторожовій заставі на висоті 2550 метрів більше року. «16-та сторожова застава, - згадує С. Подгорнов, - була вся вкопана в землю, і зверху перекрита колодами та камінням; там були бункери, доти. Воду доставляли вертольотами, але не часто. Іншого джерела надходження води не було. Взимку сніг топили. Взагалі, все постачання, і харчування і боєприпаси і обмундирування поступало лише повітрям - вертольотами. Пішим ходом здійснити доставку можливості не було, оскільки, кругом були мінні поля» [5].

Функціонально на радянські сторожові застави в Афганістані покладалось чимало завдань. Окрім забезпечення охорони господарських об'єктів, супроводу автоколон, до службових обов'язків такого роду з'єднань входило головне завдання - усесторонній контроль над територією, на якій вони зосереджувались. У силу різних ситуацій вони мали самостійно протистояти проникненню крупних банд-формувань на підконтрольні радянськими силами території, на інші застави. Тобто від кращого облаштування залежало життя солдат та офіцерів, що несли службу на заставах. Тому сторожова застава, як опорний пункт, повинна була мати в облаштуванні необхідні місця для боєприпасів, майна та продовольства.

Справді, житло солдат являлось одним із головних елементів при характеристиці побутових умов. Використовувались усі доступні для цього умови та споруди. Так, О. Рамазанов у роботі «Родная афганская пыль» вказує на часті випадки розміщення радянських підрозділів на посту дорожньої міліції, у придорожній чайхані, асфальтовому заводі (мається на увазі довоєнний), провінційному аеровокзалі, на прикордонному посту (афганський), у рабаті (глинобитна споруда), контейнерах (обшиті зсередини дошками), природних печерах [17, с. 148]. Для збереження техніки та матеріально-технічного забезпечення будувались збірні металеві конструкції із гофрованого заліза. Один із наших респондентів також наголошував на таких конструкціях, як на основній формі житлової казарми, з якими він безпосередньо був ознайомлений. Однак, як розповідав Климук О., який служив у розвідувальній роті спецназу Джелалабадської частини, такі конструкції були наявними лише у військових частинах: «ми жили у модулях, що розташовувались у землі, вони були частково вкопаними... на базі частини функціонували душ, пральня та їдальня. модуль становив собою збірно-щитовий комплекс, що призначався для розміщення військовослужбовців у польових умовах». «Це одноповерховий, широкий приземистий барак. фанерний. Підлога у модулі цементована. Стіни умивальника і туалету обкладені плиткою. Коридор широкий, із низькою стелею. Жилі кімнати по обидві сторони коридору», - зазначав очевидець [8].

Звісно зовсім інші умови побуту були для солдат, які стояли серед пустелі, «розбиті» по палатковому «містечку», звідки вони йшли на операції. О. Морозюк із цього приводу зазначав, що жили в палатках, у два яруси по 40 чоловік, а по «царські», як говорив військовослужбовець, було коли був лише один ярус [7]. Також із його слів стає зрозуміло, що дуже важко бійцям було у плані температури повітря у житлових приміщеннях, коли «засинали о першій годині ночі, а вставати приходилось о 4-5-ій годині, для того, щоб виконувати якусь роботу, зокрема, біля техніки, бо вдень на «броню» не вилізеш.» [7]. Також бійці намагалися пристосовувати свої житла до добових температур та клімату в цілому. Відтак «обшивали» ящиками із-під боєприпасів внутрішні частини тих самих жарких палаток; набиваючи у «віконні» отвори «верблюжу колючку» та зволожуючи її водою, військовослужбовці домагалися, щоб потоки холодного повітря потрапляли всередину. У таких випадках вітер «ганяв» старий акумулятор та «віджилі своє» двигуни [7]. Матеріал для «обшивання» просили у танкістів або артилеристів; також ці дощечки могли для краси обпалювати порохом, як не дивно на війні. Окрім пристосування до добових температур, у такий спосіб розраховували ще й на захист від «афганця», - вітру, який гнав «суцільний пісок. можна сказати, три метри нічого не бачиш, задуває куди завгодно, і у що завгодно» [9]. Спогади про умови проживання військовослужбовців серед пустелі знаходимо у командира батальйону О. Черкашина: «Великі палатки встановлювали в три лінії для особового складу і малі - для офіцерів та обслуговуючих підрозділів. Кожен батальйон займав по три ряди. В тилу - споруджені великі столи для їдальні. до кінця літа встановили великий ангар із сріблястого металу. Для офіцерів спорудили навіси, там було не так жарко, продувались вітром» [26].

Часто бійці жили просто у землянках. До прикладу умов їх проживання можемо навести уривок розповіді командира кулеметно-гранатометного взводу, прапорщика Скокленка П.: «5 рота стояла у Баркандійській ущелині, прикриваючи шлях із Пандшерської «діамантової» долини в Пакистан. 5 листопада я прибув у роту. Переді мною вишикувався мій взвод. Дивитися на хлопців було страшно - вони жили в землянках, всі як один були з вошами, одним словом - жах. Запущений взвод потрібно було приводити у порядок, і через 2 дні ми зробили із старого котла топку і влаштували собі банний день» [19, с. 6].

Відтак стає зрозуміло, що дійсно, частини та формування за своїми побутовими умовами різнились, головною мірою в силу природних характеристик окремих регіонів їх дислокації та цільового призначення військового з'єднання в тому чи іншому місці.

Важливим питанням у контексті нашого дослідження являється харчування бійців на війні. Зі слів респондентів ми можемо говорити про наявність різних «сухпайків», хоча, зрозуміло, що існували їдальні та продовольчі склади на базі військових частин [7; 8]. «В жару особливо їсти не хочеться. білий хліб пекли на місці. все було «сухпайками», - зазначав Морозюк О. Цікаві свідчення стосовно даного питання ми отримали від іншого військовослужбовця Климука О.: «хліб у такому вигляді як він є, я їв два рази, решта - у вигляді сухарів.привозили нам законсервовану в банки тушковану картоплю». У питанні із хлібом, Климук О. говорив про те, що збудовані пекарні відразу намагались підірвати, як і шпиталі [8]. Можливо, це пов'язано із тим, що Джелалабад, де проходив службу боєць, розташований на досить не великій відстані від кордону з Пакистаном; у цих районах дуже частими являлись збройні зіткнення із душманами.

Цікавими з приводу харчування являються спогади І. Рубцова: «Якось звикли існувати без того, дістаючи час від часу картопельку не з металевої бляшанки, а живу. Консервована віддавала металевим присмаком і йшла у спільний котел. А справжня, неочищена, яку ми із задоволенням патрали, через що наші пальці ставали чорними від лушпиння, її ми здобували з-під землі... «Хто що охороняє, той оте й має». Овочевий склад знаходився поруч із нашим караульним приміщенням. Власне, він був підземним. Назовні стирчав тільки шиферний дах. Тим самим, у сховищі підтримувалася, трохи нижча від вуличної, температура влітку і однозначно було тепліше зимою. Вночі, за командою старших товаришів, пара молодих воїнів знімала шиферину і... починався бенкет для всього караулу» [16].

Іншою була ситуація під час бойових виходів, коли солдати брали із собою згущене молоко і шоколад. У таких випадках, як зауважував респондент, ставка робилась на висококалорійну їжу, яка була необхідною солдатам при «засадах» і т. п. [9]. Бували ситуації, коли солдати в ході операції залишались практично без провізії, - «.доходило до того, що під час однієї із операцій у провінції Лагман нас кинули практично без їжі, час йшов, а провізію не доставляли. А їсти жахливо хотілось! Тоді декілька наших солдат спустились із висоти та забили одного із телят, що паслись на рівнині. Телятину прийшлось їсти прісною, оскільки солі ні грама не було...» [19, с. 13].

Коротку характеристику умов бойового побуту, на рівні посту постійної дислокації, розташованого на горі, можна навести із слів О. Сеннікова: «Верхівка гори часто бувала у хмарах. Туди відправляли «зальотчиків». Мене одного разу також відправили туди на 5 днів. Літом на посту 26-А давалась кружка води на день. Їжа доставлялась караванами або вертольотами»; «афганець» зазначає, що на таких постах несло службу цілодобово не менш як 20 бійців, а щоб піднятись на пост необхідно було подолати 6 км. вгору [20].

Життєво важливим для бійців було питання водопостачання, тому наявність будь- яких водних артерій полегшувала їх забезпечення. В окремих військових частинах були пробиті свердловини, звідки качали воду і доставляли її в гори, на застави і т.п. [7; 9]. М. Пашкевич, командир одного із батальйонів, з цього приводу пише: «Воду із ариків накопичували у спеціально викопаних басейнах. Перш ніж використовувати її в їжу, дезінфікували спеціальними таблетками або хлоркою, потім кип'ятили. На застави, розташовані в горах, її часто, не маючи іншої можливості, доставляли вертольотами» [16, с. 17]. О.Морозюк розповідав, що воду їм возили за 12 км., качаючи її із природного арика [7]. О.Тумаха з приводу забезпечення видою батальйону писав: «Свердловину із водою пробурили на початку березня 1983 року.поруч на зварні рами поставили цистерни від підбитих наливників, промили їх, продезінфікували і зробили умивальниками для батальйону» [24].

Також містяться певні факти в мемуарах «афганців» щодо наявності в окремих воєнних частинах бані. Зокрема О. Тумаха описує наступне: «Першу баню в батальйоні збудували артилеристи. У них і виходів менше було, і після кожної стрільби ящики лишались, ще й «ГРАДовці» допомагали, там снаряд - ящик» [24].

Вагомою складовою внутрішнього стану бійців у «мирний» час було задоволення своїх потреб у плані певного розслаблення організму, зняття стресу за допомогою легких наркотичних речовин. Саме ця особливість, за словами О. Синявської, є чи не культурною традицією серед відмінних рис війни на Сході [21, с. 74]. Такими речовинами часто являлась, як зазначається, індійська конопля та опіумний мак, який в Афганістані буквально ріс під ногами. Ці слова значною мірою підтверджуються самими «афганцями»: «курили там все, починаючи від «Паміру» і ... «трави» було достатньо, однак старався не зловживати...» [7]. В загальному, стосовно окресленого моменту, О. Климук зазначав: «... усе залежало від солдата (в плані зловживань), можливість була у кожного дістати. часто міняли на дрова - розбивали ящики з-під боєприпасів, давали в'язку місцевим «бачатам» (бача - хлопець); міняли також на старий одяг, який був зношений» [8].

Таким чином, на основі характеристики даних та опублікованих джерел умови бойового побуту та повсякдення в ході афганської війни 1979-1989 рр. різнились у питанні житлово-побутових умов, а також в плані санітарно-гігієнічних «зручностей» військових частин, формувань та з'єднань. Загалом, причиною такого стану речей, цілком ймовірно, як свідчать очевидці, були природно-географічні чинники. Разом із цим, можливість якнайкращого забезпечення воєнних формувань, по мірі можливостей облаштування воєнного побуту, залежала від специфіки війни локального характеру - на гірських заставах, в умовах дислокації з'єднань серед пустелі та інші. Аналіз свідчень також дозволяє говорити про достатню, в умовах війни, організацію харчування серед військовослужбовців, яка також залежала від природно-географічних умов окремих воєнних формувань.

Джерела та література

1. Войт В.О банно-прачечном обслуживании, отоплении и вещевом довольствии

2. Громов Б.В. Ограниченный контингент / Б.В. Громов. - М., «Прогресс», 1994. - 180 с.

3. Гай Д. Вторжение. Неизвестные страницы необъявленной войны / Д. Гай, В. Снегирев. - М.: СП «ИКПА», 1993. - 380 с.

4. Дашкин Р.А В таком блиндаже круглые сутки темно, но зато всегда спокойно / Р.А. Дашкин // От солдата до генерала. Воспоминания о войне. Том 15. - М.: Академия исторических наук, 2012. - С.167-173.

5. Документальний фільм Окопная жизнь. Досуг

6. Жирохов М.А. Опасное небо Афганистана. Опыт боевого применения советской авиации в локальной войне. 1979-1989 / М.А. Жирохов. - М., Вид. Центрполіграф, 2012. - 160 с.

7. Із інтерв'ю з Морозюком О.М. від 28.08.2014 // Особистий архів.

8. Із інтерв'ю з Климуком О.В. від 23.08.2014 // Особистий архів.

9. Із інтерв'ю з Горайчуком О.А. від 12.12.2014 // Особистий архів.

10. Ляховский А.А. Тайны афганской войны / А.А. Ляховский, В.М. Забродин. - М.: «Планета», 1991. - 373 с.

11. Лапшин Ю.М. 2 пдб 345 гв. опдп на заставах в Панджшере

12. Лобачев Г.С Команда «Карпаты» отряда особого назначения КГБ СССР «Каскад» / Г.С. Лобачев. - Одесса: Астропринт, 2010. - 302 с.

13. Никитенко Е.Г. Афганистан: от войны 80-х до прогноза новых войн / Е.Г. Никитенко. - М.: ООО «Издательство Апрель»: ООО «Издательство АСТ», 2004. - 362 с.

14. ОСОБАЯ ПАПКА Часть II. Ввод войск 40 Армии в Афганистан. Директиви и распоряжения министра обороны и генерального штаба ВС СССР. Организация подготовки и ввода войск

15. Пашкевич М. Афганистан: война глазами комбата / М. Пашкевич. - М.: Воениздат, 1991. - 128 с.

16. Рубцов І. Афганські спогади, 3-тя редакція

17. Рамазанов А. Родная афганская пыль / А. Рамазанов. - М. : «Єскмо», 1998. - 169 с.

18. Рунов В.А. Афганская война. Боевые операции / В.А. Рунов. - М.: «Єскмо», 2008. - 403 с.

19. Северин М. Из рассказа Скокленко П. / М. Северин, А. Ильюшечкин // Я дрался в Афгане. Фронт без линии фронта. - С. 5-16.

20. Сенников А. 9 рота

21. Сенявская Е.С. Психология войны в XX веке: исторический опыт России / Е.С. Сенявская. - М.: «Российская политическая энциклопедия», 1999. - 383 с.

22. Сенявская Е.С. Человек на войне. Историко-психологические очерки / Е.С. Сенявская. - М.: «Институт российской истории РАН», 1997. - 229 с.

23. Скрынников М.Ф. Спецназ ВДВ. Диверсионно-разведывательное операции в Афгане / М.Ф. Скрынников. - М.: Яуза, Эскмо, 2005. - 320 с.

24. Тумаха А. О гигиене

25. Чикишев А. Спецназ в Афганистане / А. Чикишев. - М.: «Олма - пресс образование», 2004. - 320 с.

26. Черкашин А. Афган глазами комбата. Начало

афганській війна військовослужбовець бойовий

References

1. Voyt V. O banno-prachechnom obsluzhivanii, otoplenii i veschevom dovolstvii

2. Gromov B.V. Ogranichennyiy kontingent / B.V. Gromov. - M., «Progress», 1994. - 180 s.

3. Gay D., Snegirev V. Vtorzhenie. Neizvestnyie stranitsyi neob'yavlennoy voynyi / D. Gay, V. Snegirev. - M. : SP «IKPA», 1993. - 380 s.

4. Dashkin R.A V takom blindazhe kruglyie sutki temno, no zato vsegda spokoyno / R.A. Dashkin // Ot soldata do generala. Vospominaniya o voyne. Tom 15. - M.: Akademiya istoricheskih nauk, 2012. - S.167-173.

5. Dokumentalniy film Okopnaya zhizn. Dosug

6. Zhirohov M.A. Opasnoe nebo Afganistana. Opyit boevogo primeneniya sovetskoy aviatsii v lokalnoy voyne. 1979-1989. / M.A. Zhirohov. - M., Vid. Tsentrpollgraf, 2012. - 160 s.

7. Iz Interv'yu z Morozyukom O.M. vid 28.08.2014 // Osobistiy arhiv.

8. Iz Interv'yu z Klimukom O.V vId 23.08.2014 // Osobistiy arhIv.

9. Iz Interv'yu z Goraychukom O.A. vId 12.12.2014 // Osobistiy arhIv.

10. Lyahovskiy A.A. Taynyi afganskoy voynyi / A.A. Lyahovskiy, V.M. Zabrodin. - M.: «Planeta», 1991. - 373 s.

11. Lapshin Yu.M. 2 pdb 345 gv. opdp na zastavah v Pandzhshere

12. Lobachev G.S Komanda «Karpatyi» otryada osobogo naznacheniya KGB SSSR «Kaskad» / G.S. Lobachev. - Odessa: Astroprint, 2010. - 302 s.

13. Nikitenko E.G. Afganistan: ot voynyi 80-h do prognoza novyih voyn / E.G. Nikitenko. - M.: OOO «Izdatelstvo Aprel»: OOO «Izdatelstvo AST», 2004. - 362 s.

14. OSOBAYa PAPKA Chast II. Vvod voysk 40 Armii v Afganistan. Direktivi i rasporyazheniya ministra oboronyi i generalnogo shtaba VS SSSR. Organizatsiya pIdgotovki i vvoda voysk

15. Pashkevich M. Afganistan: voyna glazami kombata / M. Pashkevich. - M.: Voenizdat, 1991. - 128 s.

16. Rubtsov I. AfganskI spogadi, 3-tya redaktsIya

17. Ramazanov A. Rodnaya afganskaya pyil / A. Ramazanov. - M. : «Eskmo», 1998. - 169 s.

18. Runov V.A. Afganskaya voyna. Boevyie operatsii / VA. Runov. - M.: «Eskmo», 2008. - 403 s.

19. Severin M. Iz rasskaza Skoklenko P / M. Severin, A. Ilyushechkin // Ya dralsya v Afgane. Front bez linii fronta. - S. 5-16.

20. Sennikov A. 9 rota

21. Senyavskaya E.S. Psihologiya voynyi v XX veke: istoricheskiy opyit Rossii / E.S. Senyavskaya. - M.: «Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya», 1999. - 383 s.

22. Senyavskaya E.S. Chelovek na voyne. Istoriko-psihologicheskie ocherki / E.S. Senyavskaya. - M., «Institut rossiyskoy istorii RAN», 1997 g. - 229 s.

23. Skryinnikov M.F. Spetsnaz VDV. Diversionno-razvedyivatelnoe operatsii v Afgane / M.F. Skryinnikov. - M.: Yauza, Eskmo, 2005. - 320 s.

24. Tumaha A. O gigikne

25. Chikishev A. Spetsnaz v Avganistane / A. Chikishev. - M.: «Olma - press obrazovanie», 2004. - 320 s.

26. Cherkashin A.Afgan glazami kombata. Nachalo

Размещено на Allbest.ru