Історик Олександр Грушевський: штрихи до портрету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ «Переяслав- Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди»

Історик Олександр Грушевський: штрихи до портрету

Ігор Довжук, доктор історичних наук, професор кафедри документознавства

Анотація

Постановка проблеми. З початку 90-х рр. ХХ ст. спостерігається активний розвиток грушевськознавства як окремого напряму історичних досліджень. Це свідчить про неабиякий інтерес науковців і громадськості до творчої спадщини видатного українського історика М. С. Грушевського та членів його родини. Активна діяльність сучасних грушевськознавців невпинно стирає білі плями в історії родини Грушевських, винищеної радянським тоталітарним режимом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Розглядуваній проблемі так чи інакше прислужилися праці Г. С. Бреги (Брега, 2003), І. Б. Гирича (Гирич, 1991), В. А. Качкана (Качкан, 1995), І. Б. Матяш (Матяш, 1997, 1998, 2001), Р. Я. Пирога (Пиріг, 1994, 2017)та ін.

Мета розвідки: з позицій сучасної історичної науки проаналізувати найважливіші аспекти наукової діяльності Олександра Грушевського, показати його внесок у розвиток історії України, архівознавства, етнографії.

Виклад основного матеріалу

Олександр Сергійович Грушевський - молодший брат Михайла Сергійовича Грушевського, дослідник історії України, літературознавець, етнограф, архівіст. Народився в м. Ставрополь у 1877 р. У 18881893 рр. навчався у Владикавказькій класичній гімназії. У 1899 р. закінчив історико-філологічний факультет Імператорського університету Святого Володимира (м. Київ) з дипломом I ступеня.

По закінченню університету О. Грушевський обрав фахом науково-викладацьку діяльність. Він їде до Австрії та Німеччини, де працює в музеях, архівах і бібліотеках з метою поглиблення своїх знань. У 1904 р. склав іспити на ступінь магістра російської історії. У 1907-1908 рр. - приват-доцент кафедри російської історії Новоросійського університету (м. Одеса). Проте за читання лекцій з історії України українською мовою змушений був залишити стіни цього навчального закладу. О. Грушевський у 1909 р. працював у Московському університеті, а з 1910 р. почав викладати в С.-Петербурзькому університеті (до 1917 р.) історію України та спецкурси (Брега&Юркова, 2004: 235). грушевський архівознавство педагогічний історія

О. С. Грушевський під час Української революції був членом Української Центральної Ради від Української трудової партії. Після відкриття в Києві Українського народного університету - приват-доцент (1917 р.), а в 1918-1919 рр. - професор. Олександр Сергійович працював у низці наукових товариств, комісій, видань (з 1920 по 1936 р. - голова Комісії АН УРСР зі складання географічного словника України; з 1921 р. - директор історико-географічної комісії ВУАН, дійсний член археографічної комісії ВУАН і дійсний член НТШ, член Українського Наукового Товариства; друкувався на сторінках Літературно-наукового вісника, Записок НТШ тощо). У 19221923 рр. працював під керівництвом М. Василенка на Науково-дослідній кафедрі історії України. З вересня 1917 р. очолював бібліотечно-архівний відділ при департаменті мистецтв Генерального секретарства справ освітніх УЦР (із січня 1918 р. - Народного міністерства освіти УНР) (Довідник з історії України, 2001: 186).

О. С. Грушевський першим поставив питання про необхідність проведення архівної реформи в Україні (а в її контексті - організацію архівної освіти й започаткування архівної періодики) і зробив перші кроки до розроблення такого проекту. Згідно з цими планами, загальне керівництво, координацію теоретичних досліджень і практичних робіт у галузі архівної справи мав здійснювати бібліотечно-архівний відділ, яким керував Олександр Сергійович. При цьому відділі створювалися археографічна комісія для розроблення теоретичних проблем архівознавства, наукова бібліотека, редакція спеціалізованого часопису «Пам'ятки». Учений заклав основи загальної архівної реформи в Україні (1918 р.), що передбачала створення Національного архіву Української держави в Києві та губернських архівів і комісій на місцях.

На початку 1920-х рр. О. Грушевський розробив один із варіантів проекту положення про Український архівно-археологічний інститут (інший варіант назви - Український археологічний інститут). За задумом Олександра Сергійовича, інститут мав бути загальнодержавним. Серед основних предметів викладання в УАІ називалися історія України, історична географія, археологія, нумізматика, геральдика, сфрагістика, архівознавство, загальне бібліотекознавство тощо. Крім лекцій передбачалося проведення наукових екскурсій. Незважаючи на те, що концепція УАІ так і не була прийнята, О. Грушевський упродовж 1920-1921 н. р. працював у Київському археологічному інституті, викладаючи історію України, історичну географію та архівознавство, залишивши роботу лише в лютому 1921 р. (Матяш, 2001: 24-25).

У першій половині 1920-х рр. О. Грушевський активно займався науковою і викладацькою діяльністю. Так, у цей період він - керуючий історичним циклом Вищого інституту народної освіти ім. М. П. Драгоманова, керівник Секції історії українського права при Правничім товаристві, директор Постійної Комісії для складання історично-географічного словника українських земель (з березня 1919 р.) та ін. Як педагогу вищої школи вченому доводилося викладати не лише історичні дисципліни, а й літературу та грецьку мову.

У 1924 р., після повернення з еміграції Михайла Сергійовича Грушевського й організації ним історичних установ, Олександр Сергійович став дійсним членом Археографічної комісії ВУАН, членом редколегії журналу «Україна», «Записок історично-філологічного відділу ВУАН» тощо. Цікава з точки зору архівістики робота О. Грушевського в Археографічній комісії, яку очолював О. Ю. Гермайзе. Так, за дорученням комісії вчений працював з архівними документи, що торкалися історії міського землеволодіння періоду Гетьманщини, увійшов до складу спеціального редакційного комітету (М. С. Грушевський, О. Ю. Гермайзе, К. О. Лазаревська, Є. К. Тимченко), де розроблялися правила археографічних публікацій. Досвід архівної роботи дозволив О. С. Грушевському запропонувати методику описування архівних збірок і колекцій документів (Кіржаєв, 1994: 43-44, 80).

У червні 1929 р. О. С. Грушевського обрано до складу Ради Історичної секції ВУАН, куди, крім нього, входили М. С. Грушевський, О. Ю. Гермайзе, І. І. Щітківський, Ф. Я. Савченко, М. М. Ткаченко, В. Д. Юркевич. Навантаження Олександра Сергійовича й далі зростає. Він - директор Історично-географічної комісії, заступник голови Історичної секції, керівник секції соціальної і політичної історії при Науково-дослідній кафедрі історії України в Києві. Він також співпрацює в Комісії районного дослідження Лівобережної України та Археографічній комісії.

Вражає не тільки науково-організаційна та педагогічна діяльність О. С. Грушевського. Він є автором понад 100 наукових праць, присвячених історіографії, етнографії, історії України, історії літератури. Серед них: монографії «Пинское полесье» (1901 р.), «Очерки истории Туровского княжества» (1902 р.), «Города Великого княжества Литовського в 14-16 вв.» (1918 р.); численні розвідки із соціальної та політичної історії України XVI-XVШ ст., української історіографії XVШ-XIX ст.; серія нарисів про українських письменників ХІХ-ХХ ст. («З сучасної української літератури. Начерки і характеристики», 1909 р.; «Галицька молодь та Куліш в 1860 р.», 1928 р. та ін.) (Брега&Юркова, 2004: 236).

О. Грушевський створює оригінальну галерею портретів-есе відомих фольклористів, етнографів та істориків (М. Костомаров, М. Максимович, М. Маркевич, І. Франко та ін.). Звернемо увагу на працю «Из харьковских лет Н. И. Костомарова», видану 1908 р. На значній документальній базі автор створив чи не найкращий і досі науково-популярний нарис про визначного вченого-історика М. І. Костомарова. Олександр Сергійович не захоплюється деталізацією біографії Миколи Івановича; він дає тільки необхідні факти, дати. Основне завдання дослідник бачить у тому, аби розкрити найважливіші грані пошуків М. Костомарова на ниві науки (Грушевський, 1908).

У нарисі-дослідженні «Н. А. Маркевич: Из прошлого украинской литературы и историографии», що побачив світ у 1911 р., О. Грушевський розкриває найважливіші віхи життя і творчих здобутків літератора. Учений робить висновок про те, що сильні українські враження М. Маркевич проніс через усе своє життя. В основі тих вражень - любов до рідного краю, його природи, побуту, минувшини (Грушевський, 1911).

О. Грушевському належить низка праць, написаних на стику фольклористики, етнографії та літературознавства. Візьмемо, наприклад, нарис «Из истории украинской этнографии: изучение исторических песен» (1905 р.). Це, по суті, огляд фольклористичних досліджень М. Цертелєва («Опыт собранія старинных малороссийских песен»), М. Максимовича («Малороссійскія песни»), І. Срезневського («Запорожская старина»), О. Бодянського («О народной поэзш славянских племен»), М. Костомарова («Об историческом значеніи русской народной поэзш»), М. Маркевича («Записки о Малоросіи, ея жителях і произведеніях»). О. Грушевський проаналізував ці праці, підвівши читача до висновку про те, що саме в основі інтересу до вивчення української пісенної творчості лежало почуття захоплення народною поезією, яке й було першим поштовхом до збирання та вивчення фольклору (Грушевський, 1905).

В аналітичній розповідці «Из истории украинской этнографии: Этнографические темы в украинской литературе» (1910 р.), О. Грушевський, починаючи від «Енеїди» І. Котляревського, розглядає твори Г. Квітки-Основ'яненка («Мертвецький великдень»), М. Костомарова («Великодня ніч»), М. Маркевича («Відьма», «Чарівниця», «Вінки», «Поминальний день», «Іван Купала» та ін.), інших письменників. Він підводить читача до думки, що для української літератури тієї епохи - то «був час шукань. Старі теми, внесені у літературу людьми старшого покоління, були уже прийняті. Керівні принципи - реалізм і демократизм - і надалі зберегли свій вплив і захоплення, але ж треба було творити новий зміст...» (Грушевський, 1910: 21).

Науково-організаційна й педагогічна діяльність О. С. Грушевського була припинена в серпні 1933 р. - його звільнено зі всіх посад у ВУАН. У тривозі минали роки, на які припали смерть брата, масові репресії проти української інтелігенції. Олександра Грушевського заарештували 9 серпня 1938 р. як одного з учасників антирадянської української націоналістичної організації (Матяш, 2001: 28).

Допити О. Грушевського тривали в Київській тюрмі НКВС до березня 1939 р. Упродовж кількох місяців заарештований мужньо відкидав висунуті проти нього звинувачення. Тільки 14 березня слідчим удалось оформити протокол допиту, який свідчить, що О. Грушевського зламали лише частково. Ось одна з його відповідей: «Я повторяю, що учасником антирадянської націоналістичної організації я ніколи не був. Що ж до підривної роботи, то дійсно, у своїй практичній науковій роботі я, як переконаний український націоналіст-«самостійник» і послідовник свого брата академіка Грушевського М. С. . проводив установки і різні теорії у своїх роботах, які носили явно антирадянський націоналістичній характер». О. Грушевський погодився на внесення цих зізнань до протоколу, але наполягав на такому доповненні: «Повинен сказати, що це робилося мною та іншими співробітниками академії не свідомо, з метою завдати певної шкоди радянській науці, а диктувалося внутрішніми націоналістичними переконаннями» (Пиріг&Тельвак, 2017: 542).

Підслідний О. Грушевський змушений був визнати, що його «підривна робота» полягала в перекручуванні суті того чи іншого історичного явища й поданні в такому вигляді молодим науковцям. А «саботаж» зводився до того, що з 1930 р. він не видав жодної праці. Хоча, зрозуміло, це сталося через початок погрому наукової школи М. Грушевського. Можемо уявити, якого тиску з боку слідчих НКВС зазнав Олександр Сергійович і якої мужності вимагало відкидання звинувачень. У протоколі є й така його відповідь: «В організацію я ніким, у т. ч. і Грушевським М. С., не залучався і організованої боротьби з Радянською владою не вів» (Пиріг&Тельвак, 2017: 542). Це означало, що Олександр Грушевський нікого не обмовив, включаючи й покійного брата.

О. Грушевський був засуджений Особливою нарадою при НКВС СРСР 5 жовтня 1939 р. За участь в антирадянській націоналістичній організації він отримав п'ять років заслання до Казахстану. Місцем заслання визначили м. Павлодар.

За звільнення Олександра Грушевського боролася його дружина Ольга Олександрівна - людина енергійна й освічена, яка закінчила С.-Петербурзький університет. Отримавши інформацію про те, що справу Олександра Сергійовича направлено на розгляд Особливої наради, О. Грушевська виїздить до Москви і звертається з листом до НКВС СРСР. Вона доводить, що її чоловік ніколи не належав до антирадянських організацій, а віддавав усі сили науці. Причину арешту вона вбачає в підлому оббріхуванні, намаганні звести рахунки. З листа виходить, що під час арешту та обшуку було вилучено бібліотеку, більш як 5600 книг, значна частина яких належала їй особисто. Ольга Олександрівна також просила повернути бібліотеку. Лист осів у слідчій справі.

Наприкінці жовтня 1939 р. О. О. Грушевська довідалася про долю Олександра й у відчаї надіслала телеграму особисто Й. В. Сталіну. Наведемо її повністю мовою оригіналу: «Великий Сталин! Сегодня радостью наполнилось мое сердце, когда я узнала, что благодаря Вашей мудрой политике Западная Украина стала радянской и вошла в семью свободных народов. Она освободилась от ига польских панов и может теперь радостно смотреть на будущее. Слава Вам и Вашим соратникам.

И какая ирония судьбы. Сегодня я узнала горе, в такой радостный день! Мне сообщили, что моего мужа проф. Александра Сергеевича Грушевского, шестидесятилетнего старика высылают по приговору ОСО на 5 лет в Алма-Ату, подозревая в национализме. Он никогда не был ни шовинистом, ни националистом, а только украинцем и честным радянским служащим. Он первым в 1906 г. читал лекции на украинском языке в Одесском университете, за что в 1907 г. получил выговор и запрещение читать лекции в южных университетах, и мы жили до 18 г. в Ленинграде. Теперь, когда украинская речь звучит во всех университетах Украины неужели не вспомните его и в этот великий день присоединения Украины, не дадите свободу ему, верному сыну украинского народа и всего Союза. Будьте милостивы к нам, Дорогой Великий наш Вождь!

28.Х.39 Ольга Грушевская» (Пиріг&Тельвак, 2017: 545).

Наступного дня телеграма була зареєстрована в загальному відділі ЦК ВКП(б), після чого надійшла до НКВС. Трохи пізніше Ольга Олександрівна також звертається з проханням про звільнення безвинно засудженого чоловіка до всесильного Л. П. Берії. Проте телеграма до Берії не потрапила.

О. Грушевський мешкав у Павлодарі по вул. Фрунзе, 189- б, працював рахівником, перебував під наглядом міліції. У січні 1940 р. Олександр Сергійович подає апеляцію на скасування вироку Особливої наради. Важко сказати, яка із заяв Ольги та Олександра Грушевських справила свій вплив, але в червні 1940 р. справу знову розглядали в секретаріаті Особливої наради. Однак там дійшли висновку, що підстав для перегляду справи немає. Відмову у вересні 1940 р. затвердив заступник наркома внутрішніх справ СРСР В. Меркулов, а наприкінці листопада це повідомлення досягло Києва і Павлодара (Пиріг&Тельвак, 2017: 547).

Помер Олександр Сергійович Грушевський у 1942 або 1943 р. Документальних даних про його смерть та місце поховання не знайдено. Був реабілітований у 1989 р.

Висновки та перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Таким чином, Олександр Сергійович Грушевський, як і його брат Михайло Сергійович, також значною мірою прислужився українській науці, у тому числі в таких галузях, як історія України, етнографія, археографія, архівознавство. Багато часу його прізвище було в числі тих, на кого тоталітарна влада наклала ідеологічне табу. І на сьогодні спадщина О. С. Грушевського ґрунтовно не вивчена, тому дана тематика має перспективи подальшого дослідження.

Джерела та література

1. Брега Г. С., Юркова О. В. Грушевський Олександр Сергійович. Енциклопедія історії України: В 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. Київ: Наук. Думка, 2003. Т. 2: Г-Д. 2004. 528 с.

2. Гирич І. Б. Листи Михайла Грушевського до Олександра Грушевського (до проблеми взаємин двох братів). Український історик. 1991. № 3/4. Т. 28/29. С. 416-432.

3. Грушевский А. С. Из истории украинской этнографии: этногр. темы в украинской литературе. Санкт-Петербург, 1910. 29 с.

4. Грушевский А. Из харьковских лет Н. И. Костомарова. Санкт-Петербург, 1908. 65 с.

5. Грушевский А. Н. А. Маркевич: Из прошлого украинской литературы и историографии. Санкт-Петербург, 1911. 82 с.

6. Грушевский А. С. Из истории украинской этнографии: изучение исторических песен. Киев, 1905. 14 с.

7. Довідник з історії України (А-Я): посібн. для серед. загальноосв. навч. закл. / за заг. ред. І. Підкови, Р. Шуста. Київ: Ґенеза, 2001. 1136 с.

8. Качкан В. А. З родоводу Грушевських (Олександр Грушевський - історик, етнограф, літературознавець). Українське народознавство в іменах: У 2 ч. Ч. 2. Навч. посібник. Київ: Либідь, 1995. С. 160-171.

9. Кіржаєв С. М. Археографічна комісія ВУАН (1918-1934): внесок у розвиток археографії в Україні: Дис... канд. істор. наук. Київ, 1994. 250 с.

10. Матяш І. Літературознавець, історик, архівіст Олександр Грушевський. Слово і час, 1998. № 8 (452). С. 38-39.

11. Матяш І. Перший голова Бібліотечно-архівного відділу (до 120-ліття від дня народження О. С. Грушевського). Студії з архівної справи та документознавства, 1997. Т. 2. С. 104-110.

12. Матяш І. Б. Особа в українській архівістиці: Біографічні нариси / Держ. комітет архівів України; Укр. держ. НДІ арх. справи та документознавства; Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України. Київ, 2001. 228 с.

13. Пиріг Р. Рідний брат Михайла Грушевського. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ, 1994. № 1. С. 89-93.

14. Пиріг Р. Я., Тельвак В. В. Михайло Грушевський: біографічний нарис. Київ: Либідь, 2017. 576 с.

References

1. Breha, H. S. & Yurkova, O. V. (2003). Hrushevskyi Oleksandr Serhiiovych [Alexander Grushevskyi]. Entsyklopediia istorii Ukrainy: V 10 t. / redkol.: V. A. Smolii (holova) ta in. Kiev, Nauk. Dumka, 2: H-D, 2004, 528 [in Ukrainian].

2. Hyrych, I. B. (1991). Lysty Mykhaila Hrushevskoho do Oleksandra Hrushevskoho (do problemy vzaiemyn dvokh brativ) [Letters from Mikhail Grushevsky to Alexander Grushevsky (to the problem of relations between two brothers)]. Ukrainskyi istoryk, 3/4, 28/29, 416-432 [in Ukrainian].

3. Grushevsky, A. S. (1910). Iz istorii ukrainskoj jetnografii: jetnogr. temy v ukrainskoj literature [From the history of Ukrainian ethnography: ethnographic topics in Ukrainian literature]. St. Petersburg, 29 [in Russian].

4. Grushevsky, A. (1908). Iz har 'kovskih let N. I. Kostomarova [From the Kharkov years of N. I. Kostomarov]. St. Petersburg, 65 [in Russian].

5. Grushevsky, A. (1911). N. A. Markevich: Iz proshlogo ukrainskoj literatury i istoriografii [N. A. Markevich: From the past of Ukrainian literature and historiography]. St. Petersburg, 82 [in Russian].

6. Grushevsky, A. S. (1905). Iz istorii ukrainskoj jetnografii: izuchenie istoricheskih pesen [From the history of Ukrainian ethnography: the study of historical songs]. Kiev, 14 [in Russian].

7. Pidkova, I.& Shust, R. ed. (2001). Dovidnykz istorii Ukrainy (A-Ia) [A guide to the history of Ukraine]: posibn. dlia sered. zahalnoosv. navch. zakl. Kiev: Geneza, 1136 [in Ukrainian].

8. Kachkanm, V. A. (1995). Z rodovodu Hrushevskykh (Oleksandr Hrushevskyi - istoryk, etnohraf, literaturoznavets) [From the Grushevsky family (Alexander Grushevsky - historian, ethnographer, literary critic)]. Ukrainske narodoznavstvo v imenakh: U 2 ch. Ch. 2. Navch. posibnyk. Kiev: Lybid, 160-171 [in Ukrainian].

9. Kirzhaiev, S. M. (1994). Arkheohrafichna komisiia VUAN (1918-1934): vnesok u rozvytok arkheohrafii v Ukraini [Archaeographic Commission of the All-Ukrainian Academy of Sciences (1918-1934): contribution to the development of archeography in Ukraine]: Dys... kand. istor. nauk. Kiev, 250 [in Ukrainian].

10. Matiash, I. (1998). Literaturoznavets, istoryk, arkhivist Oleksandr Hrushevskyi [Literary scholar, historian, archivist Alexander Grushevsky]. Slovo i chas, 8 (452), 38-39 [inUkrainian].

11. Matiash, I. (1997). Pershyi holova Bibliotechno-arkhivnoho viddilu (do 120-littia vid dnia narodzhennia O.S.Hrushevskoho) [The first head of the Library and Archives Department (to the 120th anniversary of A.S. Grushevsky)]. Studii z arkhivnoi spravy ta dokumentoznavstva, 2, 104-110 [in Ukrainian].

12. Matiash, I. B. (2001). Osoba v ukrainskii arkhivistytsi [Person in Ukrainian Archivism]: Biohrafichni narysy / Derzh. komitet arkhiviv Ukrainy; Ukr. derzh. NDI arkh. spravy ta dokumentoznavstva; In-t ukr. arkheohrafii ta dzhereloznavstva im. M. S. Grushevskoho NAN Ukrainy. Kiev, 228 [in Ukrainian].

13. Pyrih, R. (1994). Ridnyi brat Mykhaila Hrushevskoho [Brother of Michael Grushevsky]. Z arkhiviv VUChK-HPU- NKVD-KHB, 1, 89-93 [in Ukrainian].

14. Pyrih, R. Ya. & Telvak, V. V. (2017). Mykhailo Hrushevskyi: biohrafichnyi narys [Mikhail Grushevsky: a biographical sketch]. Kiev: Lybid, 576 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru