Окремі аспекти діяльності дворян Бессарабської губернії в сфері дрібного кредиту

(Ізмаїл)

У статті розглянуто основні форми допомоги поміщицької верстви утворенню кредитних товариств на території Бессарабії. Виокремлено потреби сільського населення у вчасному та сприятливому кредитуванні. Зосереджено увагу на адміністративній роботі дворян у цьому напрямку. Представлено важливі компоненти співробітництва повітових і губернських органів влади; клопотання перед урядом про відкриття кредитних товариств. Окрема увага приділяється двосторонній взаємодії нобілітету та земських кас губернії; висвітлюються деякі приклади позарегламентного кредитування цих установ. Наукова новизна даного дослідження полягає в тому, що до цих пір ми не маємо комплексної роботи, яка б висвітлювала внесок дворянства Бессарабської губернії у становлення та розвиток кредитно-банківської системи регіону. Недостатньо розкрита активність нобілітету в сфері дрібного кредиту. В даній статті зроблена спроба дослідити окремі питання організації та функціонування установ дрібного кредиту. Зокрема, досліджено, що відкриття значної кількості установ короткострокового кредиту стало можливим завдяки клопотанням аристократії, яка була представлена в губернських та повітових адміністраціях.

Ключові слова: дворянство, кредитне товариство, земська каса, позика, вклад, Бессарабська губернія.

Михайлов А. Некоторыеаспектыдеятельности дворян Бессарабскойгубернии в сферемелкогокредита.

В статьерассмотреныосновныеформыпомощипомещичьегосословияобразованиюкредитныхобществ на территорииБессарабии. Выделеныпотребностисельскогонаселения в 56

своевременном и благоприятномкредитовании. Сосредоточено на административнойработе дворян в этомнаправлении. Представленыважныекомпонентысотрудничествауездных и губернскихоргановвласти; ходатайство перед правительством об открытиикредитныхобществ. Особоевниманиеуделяетсядвустороннемувзаимодействиинобилитета и земскихкассгубернии; освещаютсянекоторыепримерывнерегламентногокредитованияэтихучреждений. Научная новизна данногоисследованиязаключается в том, что до сих пор мы не имеемкомплекснойработы, котораяосвещалабы вклад дворянства Бессарабскойгубернии в становление и развитиекредитно-банковскойсистемырегиона. Недостаточнораскрытаактивностьнобилитета в сферемелкогокредита. В даннойстатьепредпринятапопыткаисследоватьотдельныевопросыорганизации и функционированияучреждениймелкогокредита. В частности, исследовано, чтооткрытиезначительногоколичестваучрежденийкраткосрочногокредита стало возможнымблагодаряходатайствуаристократии, котораябыла представлена в губернских и уездныхадминистрациях.

Ключевые слова: дворянство, кредитноеобщество, земскаякасса, заем, вклад, Бессарабскаягуберния.

Mihailov A. SomeaspectsofBessarabianprovinceinthefieldofsmallcredit.

InthearticlethebasicformsofaidlandedstrataformationofcreditsocietiesintheterritoryofBessarabia. Thesisthereisdeterminedtheneedsoftheruralpopulationin a timelyandfavorablelending. Theemphasisisonadministrativeworknobilityinthisdirection. Presentedimportantcomponentsofcooperationcountyandprovincialauthorities; a petitiontothegovernmentaboutopeningcreditsocieties. Specialattentionispaidtothebilateralinteractionnobilityandruralofficesoftheprovince; highlightssomeexamplesofpozarehlamentnoholendinginstitutions. ScientificnoveltyofthisstudyliesinthefactthatsofarwehavenocomprehensiveworkthatwouldcontributecoverednobilityprovinceofBessarabiatotheestablishmentanddevelopmentofcreditandbankingsystemintheregion. Insufficientdisclosednobilityactivityinthefieldofsmallloans. Thisarticleattemptstoexploresomeoftheorganizationandoperationofsmallcreditinstitutions. Inparticular, itwasinvestigatedthattheopeningof a significantnumberof short-termcreditfacilitieswasmadepossiblethankstotheeffortsofthearistocracy, whichwaspresentedtotheprovincialanddistrictadministrations.

Keywords: nobility, creditsociety, districtoffice, loan, deposit, Bessarabia.

Сьогодні активно розвивається такий напрям наукових досліджень як регіональна історія. Вивчення окремих аспектів історії Бессарабської губернії, особливо ролі дворянства в розвитку дрібного кредиту, дозволяє представити тогочасний економічний і соціальний розвиток регіону. Кращі зразки кредитної діяльності минулого можуть бути використані в умовах нашого часу. бессарабія кредитне товариство губернський

Хоча питання кредитної активності дворянства Бессарабії порушувалося багатьма дослідниками, на сьогоднішній день воно є недостатньо вивченим. До публікацій радянського періоду відноситься монографія Д.Є. Шемякова [11], який дав вагому статистичну інформацію щодо діяльності установ дрібного кредиту. Змістовними, на наш погляд, є розвідки сучасних українських учених, котрі досліджують різні аспекти роботи кредитних установ та нобілітету. Значну цінність для розробки даної тематики становить дослідження Л.Ф. Циганенко [10], в якому приділяється увага торговій і кредитно- фінансовій діяльності дворянства Бессарабської губернії. Загальну характеристику тогочасного розвитку дрібного кредиту та банківської системи в Україні надають дослідження Т.А. Балабушевича, В.Д. Барана, В.К. Барана та інших [4].

Мета даної статті - на основі архівних матеріалів і наукових праць проаналізувати окремі відомості про місце й значення поміщицької верстви регіону в утворенні та діяльності кредитних товариств і земських кас Бессарабської губернії.

У пореформені роки в Бессарабії утверджується суспільний розподіл праці, що став основою товарного капіталістичного виробництва. Ринкові відносини перемогли і в місті, і в селі. Держава володіла залізничним та водним транспортом, засобами зв'язку, здійснювала кредитні операції. Саме дворяни-чиновники, які знаходилися на державній службі, здійснювали урядову політику в кредитно-фінансовій сфері в губерніях і повітах.

Наприкінці XIX ст. кредитно-банківська система Російської імперії зазнала значних змін. Так, 1 червня 1895 р. було прийнято Положення про установи дрібного кредиту, в якому основною їх формою визнавалися кредитні товариства райффайзенівського типу. Програма документу поширювалася і на каси. Головна мета установ дрібного кредиту, за положенням, полягала в тому, щоб надавати населенню, в тому числі різним союзам, артілям, позики для задоволення господарських потреб і заощадження та накопичення невеликих грошових сум, на які нараховувалися відсотки. Джерелами коштів для відкриття кредитних товариств могли служити кредити Державного банку. Джерелами коштів для відкриття кас служили пайові внески членів товариства в сумі до ста карбованців. Через ряд об'єктивних причин, потреби населення, ці установи отримали широке розповсюдження і на території Бессарабської губернії [4, с. 583].

Реформи XIX ст. викликали зростання ділової активності. Виникла необхідність у короткострокових кредитах на вигідних умовах, яких не могли запропонувати приватні та інші установи [11, с. 169]. На це вказує оголошення керівника земської управи Акерманського повіту дворянина В.М. Пуришкевича: «Майже кожен знає, як часто сільське населення потребує позики коштів для своїх господарських потреб (придбати землю, купити коня чи корову, збудувати хату, сплатити податки, щоб не продавати за безцінь хліб, коли він ще дешевий, а почекати добрих цін). Для забезпечення населення у позиках можуть відкриватися у повітах так звані кредитні установи за загальноприйнятим статутом, що був виданий для цього урядом, кредитні товариства ...» [7, арк. 23].

Кредит був досить важливим для жителів Бессарабії, про що свідчать чисельні витяги архівних документів, котрі характеризують кредитні товариства як найбільш ефективний вид установ дрібного кредиту.

Загальним станом на 1914 р. у Бессарабській губернії діяло 233 кредитних товариства, що в декілька разів більше за кількість інших установ дрібного кредиту в регіоні. Сума їх балансу дорівнювала 16,9 млн. руб. [11, с. 174]. За позики товариства стягували від 8 до 12 %, а вкладникам сплачували, відповідно до термінів вкладів, від 4 до 6 %. Позики поділялись на 2 категорії: одні видавалися на термін до 6 місяців, інші - на термін до 12 місяців Звіти свідчать, що позик першої категорії нараховувалося - 44,5 %, а другої - 55,5 % [7, арк. 19-20].

Місцеве дворянство виявляло ініціативу щодо відкриття кредитних установ у регіоні. Особливо це стосувалося губернського чиновництва. Завдяки архівним джерелам стало відомо, що голова Бессарабської губернської земської управи дійсний статський радник Крісті Іван Васильович повідомляв у листі до повітових земських управ 24 лютого 1897 р.: «Губернські земські збори постановою від 12 січня 1897 р., уповноважили губернську управу клопотати перед урядом про дозвіл земствам відкривати сільські банки та інші установи дрібного сільського кредиту .» [5, арк. 410]. Таке повноваження щодо відкриття кредитних установ у повітах центральній Бессарабській управі надав спадковий дворянин тайний радник Іван Єгорович Катаржі, який на той час головував у губернських земських зборах [1, с. 5]. Проте частими були випадки, коли аристократи губернії самостійно обробляли інформацію відносно нових кредитних установ.

На ім'я голови Акерманської повітової земської управи дворянина В.М. Пуришкевича лютого 1902 р. було направлено доповідь, в якій зазначалося, що внаслідок відношення від 18 січня за № 564, Корочанська земська управа мала честь передати в Акерманську один екземпляр друкованих журналів Корочанського XXXVI чергового земського збору, на стор. 131 якого була розміщена доповідь управи про кредитні товариства й один екземпляр зразка статуту кредитних товариств. У ньому знаходилися вказівки щодо відкриття такого товариства, форма прохання до міністерства фінансів і форми відомостей, які обов'язково мали бути прикріплені до прохання [7, арк. 68]. Отже, ми бачимо зацікавленість дворян земств Бессарабської губернії у впровадженні нових ефективніших форм кредиту.

За статистичними даними можна побачити приріст товариств: на початку XX ст. у Бессарабії їх нараховувалося лише 3; у 1910 р. їх було 130, у 1913 р. - 231, а у 1917 р. - вже 270 кредитних товариств [11, с. 173].

У різних документах можна спостерігати схвальне ставлення до кредитних товариств. Так, наприклад, у листі на ім'я спадкового дворянина В.Г. Навроцького за 1905 р. наголошувалося, що метою кредитних установ було надання у важку хвилину жителям села потрібної їм для господарства суми [7, арк. 23].

Раніше існували волосні каси, але вони виявилися непридатними для села й у більшості випадків майже припинили свою діяльність, оскільки за ними не було належного догляду; справи велися невміло, часто не зовсім вигідно. Справами цих кас завідували одноосібно волосні старшини; самі ж жителі волості ніякої участі у справах каси не брали і розпоряджатися видачею грошей не могли. Позики, що видавалися з каси на особистий розсуд старости, нерідко потрапляли у неблагонадійні руки, або позиками користувались люди, що не потребували допомоги, платежі затягувалися, рахунки заплутувались і гроші зникали, а каси існували потім лише на папері. Тому волосні каси виявилися неефективними для сільського населення.

Кредитні товариства відрізнялися від волосних кас, перш за все, тим, що вони створювалися не волосним товариством, а декількома окремими мешканцями будь-якого стану (не менше 20 чол.). Вони мали погодитись бути товаришами, підписати статут і прохання про затвердження останнього. Ці особи ставали засновниками товариства і вважалися господарями кредитного товариства, тому обирали на загальних зборах зі свого оточення правління й раду. Причому правління видавало позики, отримувало їх і приймало вклади. Рада спостерігала за справами, перевіряла звітність і ревізувала правління. Загальні збори, до яких входили усі товариші, складали згідно зі статутом порядок, за яким рада і правління повинні були вести справи, перевіряли, чи правильно вони діяли, вказували, кому і за які відсотки видавати позики, скільки приймати вкладів, затверджували звіти, приймали нових товаришів тощо [5, арк. 123].

Таким чином, кредитні товариства були надійнішими, зручнішими і відповідальнішими для сільського населення, тим більше, що й відкривати їх було легше, оскільки гроші на обіг такого товариства давав Держбанк, а іноді й земство [7, арк. 24].

Разом з тим з'явилась ціла низка труднощів щодо позитивного їх функціонування в Бессарабській губернії. Так, в одному з документів спадковий дворянин В.М. Пуришкевич зазначав: «Розвитку кредитних товариств заважає високий обсяг відсотків, що стягується Міністерством за позики капіталів; земство могло б у цьому відношенні значною мірою полегшити справи товариства, позичивши їм оборотні капітали за нижчими відсотками зі спеціальних коштів. Другою, найбільш вагомою перешкодою діяльності кредитних товариств є відсутність підготовлених осіб для ведення справи товариства, бо справи ці, особливо система складання рахунків і визначення розмірів позик, не під силу малограмотним особам. Значно полегшити справу в такому випадку може земство: увійшовши до складу товариства членом-піклувальником, воно може через своїх агентів і контролювати, і спрямовувати справи товариства; допомога його стосовно цього буде значнішою для населення, ніж допомога інспекторів кредитних товариств, які призначаються по одному на всю губернію, в той же час виконуючи обов'язки, що і в інших відділеннях Держбанку...» [6, арк. 20]. Тобто, саме представники нобілітету в якості земських чиновників ставали необхідними учасниками та координаторами справ кредитних товариств.

Дія кредитних установ у Бессарабії мала значний успіх. Збільшувався фінансовий обіг, зростав капітал, з'являлася довіра населення. Це було характерним явищем і для функціонування земських кас у губернії. За статистичними даними, у 1914 р. земських кас у Бессарабській губернії було 8, сума їх балансу дорівнювала 13,3 млн. руб., з неї 11,8 млн. руб. виділялося цими касами саме на позики [11, с. 170].

Поступово розвивалась інфраструктура кас, відділення яких розповсюджувалися по всій Бессарабській губернії. Так, у земській касі дрібного кредиту Оргеєвського повіту в 1911 р., головою якої був дворянин Антоновський Володимир Петрович, існувала посада агента зі з>ясування кредитоздатності позичальників, яку займав поміщик П.К. Кирика [2, с. 246]. Це вказує на ретельну перевірку благонадійності клієнтів, які отримували позику.

Діяльність земських кас відзначалася високим рівнем доступності при організованому контролі своїх позичальників. Наприклад, в оголошенні Кишинівської земської каси дрібного кредиту 1914 р. міститься інформація про діяльність каси. Кредитна установа, підпорядкована Кишинівській земській управі під керівництвом поміщика М. Главче, приймала вклади, за які сплачувала клієнтам 4,5 % річних за безстрокові вклади і 6 % - за строкові. При цьому клієнтам надавалися такі пільги: відсотки, що отримували вкладники за свої вклади, не обтягувалися 5 % державного збору, вкладники звільнялися від гербового збору, у випадку смерті клієнта його вклад отримувала особа, що була обумовлена при внесенні вкладу без документів та податків. У оголошенні зазначалося, що каса надавала позики виключно установам дрібного кредиту Кишинівського повіту. За позики в основний капітал каса стягувала 6 % річних, а за короткострокові - 7-8% [3, с. 8]. Зазначені відомості вказують на те, що каса діяла лише в межах повіту, до якого була прикріплена. Правління в касах Бессарабської губернії очолювали ті, хто належав до дворянського і купецького стану, мав особисте звання або бюрократичний чин. За незначним виключенням, до складу кас могли входити працівники, що не мали чину. Саме дворяни вирішували, хто міг отримати позику та на яких умовах.

Участь дворянства в діяльності установ дрібного кредиту мала двосторонній характер. Ця закономірність стала досить яскравою на початку XX ст. З одного боку, дворяни виступали адміністраторами в організації сприятливої нормативної та функціональної бази установ, з іншого - використовували фінансові потужності цих установ для реалізації певних індустріальних проектів, благоустрою міст, вирішення особистих і посадових завдань.

Велике значення для розширення економічних зв'язків і торгівлі мала розбудова шляхів сполучення. Дворяни-підприємці ставали активними учасниками розвитку транспортної інфраструктури регіону. За даними Л.Ф. Циганенко, ще в 40-х роках XIX ст. в Одесі виник комітет з поліпшення шляхів, більшість членів якого складали дворяни. Інтенсивно розвивався і міський транспорт [10, с. 278]. Для успішного розвитку такої інфраструктури дворяни отримували своєчасну допомогу у формі грошових позик у місцевих кредитних організаціях.

Підтверджували цю тенденцію і дворяни адміністративного центру губернії - Кишинева. Залежність промисловості від банківських установ часто супроводжувалася залежністю від іноземного капіталу. Взагалі, іноземні промисловці на вигідних умовах створювали підприємства в регіоні. Звичайно, залучення зарубіжних товариств та організацій відбувалося за посередництвом бессарабського дворянства. Саме керівник Кишинівської міської управи, аристократ М. Главче у квітні 191 1 р . заключив з Бельгійським товариством договір на 40 років про перебудову трамваю з кінної тяги на електричну. Товариство зобов'язувалося виконати цю роботу за умови забезпечення трамвая електроенергією з міської електростанції. Варто наголосити, що електроенергія для бельгійців коштувала дуже дешево: від 4 до 5,5 коп. за кВт-годину - в 5-6 разів

нижче, ніж вона відпускалася приватним особам міста. Кишинівський трамвай виявився крупним споживачем електроенергії. У 1915 р. він витратив 1,5 млн. кВт-годин і 3,4 кВт- годин загального виробництва міської електростанції або 44 %. На це було витрачено 872 тис. руб. Для покриття витрат міська управа в грудні 1913 р. отримала в міській земській касі дрібного кредиту позику на 35 років у розмірі 1 млн. руб. На посаді голови цієї каси також перебував дворянин М. Главче [11, с. 193]. Залежність міського транспорту від іноземного капіталу супроводжувалася зростанням заборгованості Кишинева банкам і кредитним установам.

Зі звіту надзвичайним земським зборам від голови управи дворянина А.А. Ярошевича (9 травня 1917 р.): «...просимо затвердити, розподіливши чистий прибуток за 1916 р. в сумі 25 501 руб. 37 коп. згідно з припущенням правління каси і, по-друге, надати Правлінню каси повноважень з підписання у поточному році позик до мільйона рублів (1 000 000 руб.) через те, що надане минулого року повноваження на заключення позик до восьмисот тисяч рублів (800 000 руб.), у зв'язку з операціями каси поточного року, недостатньо». [8, арк. 156]. Функції земських кас, позики яких спершу були призначені для сільських союзних артілей та дрібних кредитних установ, все більше зростали.

У 1917 р ., через загострення політичної та економічної кризи, збільшилося навантаження на земські каси. Саме наприкінці цього року спадковий дворянин, голова Акерманської земської управи, А.А. Ярошевич наполегливо вимагав від земської каси дрібного кредиту надати значну позику для вирішення потреб управи.

Правління каси відповіло дворянину: «До цього часу земською управою вже було позичено в касі 550 000 рублів, а загальна кількість виданих позик складає 850 000 рублів. Тобто управа вже є найбільшим боржником установи. До того ж каса має виконувати свої зобов'язання перед вкладниками. Загальна сума вкладів - 1 500 000 рублів. Активи ж, якими володіє каса, складають 700 000 рублів (ці кошти зберігалися в різних кредитних установах і могли поступити звідти лише чеками, а не грошовими знаками).

У разі вимоги вкладниками своїх вкладів, каса має у своєму активі лише 700 000 рублів, тобто 50 коп. на 1 рубль вкладів. Беручи до уваги ці факти, навіть якщо б управа взяла на себе відповідальність за спроможність нашої установи реалізувати обов'язки перед вкладниками, каса не має в своєму розпорядженні коштів для видачі позики».

Незважаючи на таку категоричну відповідь правління Акерманської каси дрібного кредиту, А.А. Ярошевич адресував цій установі повторний запит: «Ми розуміємо, що вже на даний момент каса забезпечує кожен рубль вкладників лише 50 копійками, а всі інші установи взагалі припинили видачу вкладів. Проте, земська управа вважає можливим і безпечним для каси дрібного кредиту надати ще одну позику управі в розмірі 70 000 рублів» [9, с. 89].

Розвиток розгалуженої системи різних кредитних установ у Бессарабії був яскраво виражений напередодні Першої світової війни. Багато в чому це було досягнуто, завдяки Положенню про дрібні кредитні установи 1895 р. та підтримки губернського дворянства у відкритті таких товариств. Ці установи полегшували діяльність та господарську активність селян, покращували умови їх життя. Діяльність кредитних товариств вирізнялася своєю спрощеністю та спрямованістю на малозабезпечені верстви населення. У Бессарабській губернії їх кількість постійно зростала через субсидування Державним банком. Товариства надавали позики, приймали вклади, їх клієнти мали вказати причину позики, а правління зобов'язане було перевірити цільові витрати.

Земські каси, що підпорядковувалися повітовим земським управам, прикріплювалися до відповідних повітів, надаючи широкі пільги по вкладах і забезпечуючи позиками дрібні кредитні установи. Проте, поміщики часто порушували статути кас, отримуючи великі кредити на інші потреби. Керівництво касами здійснювали особи, що належали до дворянської або купецької верств населення.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Адрес-календарьБессарабскойгубернии на 1897 г . / [под. ред. Б.А. Топиро]. - Кишинёв: Губернскаятипография, [1897]. - 269 с.