Повсякдення радянських військовослужбовців під час війни в Афганістані 1979-1989-х рр. (за матеріалами усних свідчень та спогадів)

Размещено на http://www.allbest.ru

Повсякдення радянських військовослужбовців під час війни в Афганістані 1979-1989-х рр. (за матеріалами усних свідчень та спогадів)

Володимир Сіропол, Дмитро Островик

Переяслав-Хмельницький

У статті, на основі спогадів та усних свідчень респондентів - військовослужбовців Обмеженого контингенту радянських військ, авторами робиться спроба висвітлення окремих аспектів із повсякденного життя у ході їх служби в умовах війни. Зокрема, розглянуто низку питань, котрі були складовими повсякденного життя 40-Армії в Афганістані. Важливе місце серед останнього займало, власне, повсякдення - зайнятість військовослужбовців та умови їх функціонування на різних рівнях організації військових з'єднань, регламентація укладу занять бійців відповідно до родів військ та умов бойової обстановки в тому чи іншому регіоні несення бійцями служби. Окремим пунктом повсякденного життя було питання зайнятості особового складу, оскільки існували проміжки часу без активних бойових дій, де значне місце посідало питання фізичної підготовки бійця як за власної ініціативи, так і за ініціативи командного складу. Значна роль, як засвідчують спогади військовослужбовців, у повсякденні відводилася психологічним моментам функціонування - спілкуванню, зібранню у колективах, власних розташуваннях і переписка з рідними.

Встановлено, що саме характер військових дій афганської кампанії - війна з опорою на військові бази, пункти постійної дислокації, численні військові застави - був першорядним серед чинників, котрі визначали умови несення служби військовослужбовців контингенту радянської армії.

Ключові слова: Афганістан, війна, Обмежений контингент радянських військ, респонденти, усні свідчення, спогади, повсякдення, побут.

Сиропол В., Островык Д. Повседневность советских военнослужащих во время войны в Афганистане 1979-1989-х гг. (за материалами устных свидетельств и воспоминаний).

В статье, на основе воспоминаний и устных свидетельств респондентов - военнослужащих Ограниченного контингента советских войск, авторами делается попытка освещения отдельных аспектов повседневной жизни бойцов в ходе их службы в условиях войны. В частности, рассмотрен ряд вопросов, которые были составляющими повседневной жизни 40-Армии в Афганистане. Важное место среди последней занимал вопрос занятости военнослужащих и условия их функционирования на различных уровнях организации военных соединений, регламентация уклада занятий бойцов согласно родов войск и условий боевой обстановки в том или ином регионе несения бойцами службы. Отдельным пунктом повседневной жизни был вопрос занятости личного состава, поскольку существовали значительные периоды времени без активных боевых действий, где важное место занимали вопросы физической подготовки бойца как по собственной инициативе, так и по инициативе командного состава. Значительная роль, как свидетельствуют воспоминания военнослужащих, в повседневности отводилась психологическим моментам функционирования - общению, собранию в коллективах, личных расположениях и переписка с родными.

Установлено, что именно характер военных действий афганской кампании - война с опорой на военные базы, пункты постоянной дислокации, многочисленные военные заставы - был первостепенным среди факторов, которые определяли условия несения службы военнослужащих контингента советской армии.

Ключевые слова: Афганистан, война, Ограниченный контингент советских войск, респонденты, устные свидетельства, воспоминания, повседневность, быт.

Siropol W., Ostrovyk D. Daily life of Soviet troops during the war in Afghanistan in 1979-1989-th (based on oral testimonies and memories).

In the article, on the base of memories and oral testimonies of respondents - soldiers of Limited contingent of Soviet troops, the authors attempt to highlight certain aspects of everyday life during their corps on war. In particular, the number of issues that were a part of everyday life of the 40th Army in Afghanistan were reviewed.

Prominent place took the question of employment of servicemen and conditions of their functioning at different levels of military units, regulation ofstructure of fighters' occupation according to the armed forces and conditions of the combat situationin a given region of soldiers corps. Since there were substantial periods of time when there was no action, where considerable space occupied question of physical training of a fighter on his own initiative and on the initiative of crew member as well. Quite often there were significant periods of so-called lull.

There was determined that the nature of military operations of Afghan campaign - a war relied on military bases, the bases, numerous military collateral was paramount among the factors that determine the conditions of corps of military contingent of the Soviet army.

Keywords: Afghanistan, war, limited contingent of Soviet troops, the respondents, oral testimonies, memories, everyday life.

Основна частина

Проблематика війни в Афганістані 1979-1989-х рр. за участю Радянського Союзу, або ж, як її називають в українській історіографії, воєнно-політична спецоперація СРСР все частіше стає об'єктом дослідження з боку науковців-суспільствознавців. Причому спектр питань, які підіймаються дослідниками, досить широкий - від питань початку війни в умовах тодішнього геополітичного розвитку регіону до вивчення її воєнного параметру. Проте менш досліджуваними, а то й зовсім невивченими, залишаються аспекти, які стосуються питань становища радянських військовослужбовців в умовах війни та організації повсякдення радянських військових у цілому. Це пов'язано, значним чином, із низкою об'єктивних причин - доступом до закритих архівних матеріалів, соціально-економічною та політичною специфікою розвитку радянського та пострадянського суспільства, неоднозначним ставленням дослідників до джерел усної історії, методологія якої залишається малорозробленою серед науковців і т п. Утім застосування цієї методи стає більш популярним, особливо в питанні антропологічної історії, яка вийшла на якісно новий рівень наукових досліджень. Окреслені тенденції змушують науковців по новому розробляти низку недосліджених проблем.

Разом із цим, подібного роду дослідження мають практичну сторону з огляду на те, що збройні конфлікти у світі тривають і в наш час. Яскравим прикладом для нас є Україна, військові якої відстоюють територіальну цілісність держави. А, як відомо, на війні, бої та повсякденне життя тісно переплітаються, а повсякденна сторона війни - зайнятість військових, умови їх функціонування в «тихий» час на передовій є важливою емоційною, психологічною складовою готовності окремих бійців та підрозділів у цілому. Тому вивчення попереднього досвіду є вкрай важливим. Об'єктивніше висвітлити дану проблему, на наш погляд, вдасться за допомогою масиву спогадів «афганців», котрі вже стали надбанням мемуаристики та потребують аналізу з боку істориків. Тому, використовуючи у якості об'єкта дослідження сукупність наявного наративу джерел, а також усних свідчень військовослужбовців, ставимо за мету розкрити окремі аспекти повсякденного життя радянських військових у ході війни в Афганістані у зазначених хронологічних рамках.

Аналіз літератури з даного питання розкриває поодинокі спроби висвітлення його з боку дослідників. Так, наприклад, окремі аспекти дозвілля, із залученням свідчень бійців, висвітлені у роботі науково-популярного характеру російських дослідників Д. Гая, В. Снєгірьова [1] та англійського автора Р Брейтвейта [2]. Спогади щодо регламентації зайнятості військовослужбовців залишили офіцери Ю. Лапшин, М. Пашкевич, А. Черкашин [11; 12; 19]. Характеристику умов побуту «афганців» у ході війни, порівняно з побутом бійців Червоної армії протягом 1941-1945 рр., подано О. Синявською [16; 17]. Однак російська дослідниця не ставила за мету розкрити умови повсякдення бійців ОКРВ, а радше, - звертала увагу на психологічні чинники афганського протистояння, сприйняття його військовослужбовцями. Тому питання організації повсякденного життя радянських військових в Афганістані не знайшло наукового висвітлення з боку дослідників, що й становить для нас важливу передумову його вивчення.

Вивчаючи дане питання, вважаємо за необхідне вказати на певні теоретичні розробки науковців, зокрема О. Синявської, з приводу повсякдення контингенту радянських військ. Так, дослідниця визначила поняття укладу повсякденного життя військовослужбовців в умовах війни, акцентуючи на таких моментах, як заповнення часу службовими обов'язками на рівнях організації військових частин, заставах і т п. Окрім того, О. Синявська підкреслює, що на війні існує дві основні частини воєнної дійсності, виокремлюючи, з одного боку, небезпеку (бій, екстремальну ситуацію), з іншого, - повсякдення побуту. Разом із цим дослідниця вказує на елементи, що, власне, складали уклад повсякдення у бойовій обстановці: несення вартової служби, обслуговування бойової техніки та виконання інших робіт, притаманних окремим родам військ [16, с. 66]. Тому, як бачимо, побут виступає невід'ємною складовою повсякдення радянських військовослужбовців, оскільки значна частина зусиль самих бійців стосувалася якнайкращого облаштування умов свого проживання.

Вивчаючи умови бойового побуту радянських військовослужбовців в умовах даного збройного протистояння на таких рівнях організації військових з'єднань як військові частини, пункти постійної дислокації, прикордонні застави серед пустелі або ж на високогір'ях, ми прийшли до висновку, що умови несення служби залежали передусім від специфіки війни. Саме військовий параметр кампанії - операції радянських формувань, підрозділів у окремих місцевостях країни, планові рейди на територію ворога, супровід автоколон, котрі забезпечували доставку провіанту до віддалених гарнізонів, охорона господарських комунікацій, застави серед пустель і в умовах гірської місцевості, які контролювали визначені долини та висоти відповідно, так звані спецназівські полювання на «каравани» моджахедів - визначав дислокацію контингенту радянської армії [15, с. 87]. Тобто, це був один з об'єктивних чинників, що визначали, в цілому, умови проживання бійців та їх функціонування. Відтак, повсякдення військовослужбовців також визначалось специфікою несення служби бійцями - чи то на базі великих гарнізонів, перерахованих вище, чи на рівні постів, «точок» та застав серед пустелі та у горах.

Складовою повсякдення побуту на афганській війні для радянських військових поряд із облаштуванням своїх позицій та їх житлово-побутовим забезпеченням була регламентація життєвого укладу формувань. Спогади із цього приводу зустрічаються в роботі М. Пашкевича. Командир батальйону вказував на регламентацію розкладу занять відповідно до умов обстановки. Офіцер писав також і про те, що «служба на заставі стомлює своєю монотонністю та одноманіттям... вдень ведеться спостереження одним або двома вартовими з постів. Окрім цього, у постійній готовності знаходиться один із вогневих засобів, як правило, танк або міномет. Вночі службу несуть подвійні пости. черговий сержант міняє людей на постах, контролює щоб ніхто не заснув. Нічні пости перекликаються між собою» [12, с. 17-18]. У цілому, як зазначав офіцер, життя на заставах було тяжким через «замкнутий простір, обмежений чотирма стінами дувалу», спілкування з одним і тим самим колом осіб, виконання кожного дня одних і тих самих обов'язків, харчування лише консервованими продуктами, часто не отримуючи листів та газет, відсутність кінопереглядів, електричного світла, без можливості вільного переміщення, у постійному очікуванні обстрілів» та вимагало неабиякої емоційної стійкості від бійців [12, с. 17]. Про труднощі такого роду монотонної служби для бійців на заставах пригадував заступник командира десантної роти С. Подгорнов: «Іншим разом хотілось стріляти в місяць. Інколи вдень йшов із застави, хоч це категорично заборонялось, і ходив по сусідніх схилах. Не лякали ані міни, ані «духи», ані покарання комбата. Напевно, був би радий, якби мене відізвали в угрупування для того, щоб покарати. Кожного дня одні і ті ж обличчя, ті ж події. І одноманітні консерви. Знайомі до кожного камінця гори у мареві спеки. Майже весь час витрачали на будування окопів та дотів. Навіть новий майданчик для посадки Мі-8 на схилі збудували, літо потратили, але «садили» на неї вертоліт лише двічі.» [11]. На важливу необхідність зайнятості, при такому роді служби, вказував лейтенант О. Карцев: «Головне, щоб солдати мали справжню роботу. ми слідкували, щоб усі були чимось зайняті й не мали забагато вільного часу. На додачу до звичного зміцнення укріплень, я влаштував щоденні заняття з фізпідготовки. У нас не було радіо й телевізора, газети приходили не постійно, й інформації нам бракувало. Увечері я спонукав солдатів розповідати про свій дім і родину, а ті, хто вмів грати на гітарі чи гармошці, влаштовували концерти» [1, с. 216]. О. Черкашин, на прикладі служби свого батальйону, також звертався до питання необхідної зайнятості військових. Зокрема, комбат писав, що час між операціями використовувався для підготовки до чергових бойових дій: до вечері особовий склад був зайнятий бойовою підготовкою, технікою, озброєнням. А відрізком часу, котрий вимагав особливого контролю з боку офіцерів відносно солдат був вечірній час та особистий вільний час солдат. Тоді проводились виховні, пізнавальні заходи - перегляд кінофільмів, відвідування концертів артистів [19]. Один із респондентів - військовослужбовець «трубач» П. Карпюка проходив службу на «точці», «де окопувались відділеннями по 7 чоловік. Периметр десять на десять, через тиждень підкріпили відділенням БМП (Бойова машина піхоти). На «точці» головне було виспатись від нічної варти. Офіцерів та прапорщиків не було, всі свої сержанти» [9]. Так, очевидно, подібні заходи як з боку офіцерів, так і окремих відділів армії мали виступати певним психологічним розвантаженням для бійців на війні в умовах затишшя.

Про службу свого формування на одній із «точок» пригадував О. Кадигриб: «... ожвавлення у «фортеці» відбувалось лише із настанням вечора. Як тільки почало темніти, вартові «двійки» займали позиції на постах. З цього часу майже до ранку колектив жив в особливому режимі. Спали лише ті, кому скоро заступати на пост, або ті, кого вже замінили. З настанням сумерків наш другий пост перебирався на дах бліндажу, куди через лаз у дахові виповзала перша двійка бійців. Несли службу по дві з половиною години. З собою на пост часто брали ящик гранат, які за час чергування кидали в «зеленку». Гранати кидали хаотично, без визначеного інтервалу часу між вибухами. Щоб «духи», якщо насміляться підійти до фортеці, не змогли вгадати, в який момент впаде сюрприз від «шураві». При чому, із п'яти постів вибухи линули майже почергово... всю ніч, не даючи можливості «душманам» підійти до стін «фортеці» [10].

Аналіз спогадів та усних свідчень військовослужбовців 40-ї Армії дозволяє говорити про таку складову повсякдення бійців, як заняття на споруджених спортмайданчиках. Ю. Лапшин із цього приводу згадував про те, як «на багатьох постах слідом за їдальнею та банею відразу споруджували спортмістечка. Тут у хід йшло все, що потрапляло під руку. Обов'язково робилась перекладина, а штангу частіше робили, прикріпивши траки гусениць танків до металевої труби. було цікаво спостерігати, як у вертоліт разом із дровами, боєприпасами та водою вантажать двопудові гирі, щоб відправити на вершину, на заставу» [11]. Про заняття у спортмістечках згадували й наші респонденти. Зокрема, військовослужбовець 70 Окремої мотострілкової бригади В. Чеб (1980-1982 роки служби) говорив, що фізичною підготовкою займалися всі, хто хотів, хлопці часто «крутились» на турніках [8]. Інший військовослужбовець - боєць 154-го Окремого батальйону спецназу О. Климук (Джелалабад) пригадував, як кожного дня зранку була зарядка, біг по 5 кілометрів, у неділю - 25 кілометрів (якщо «не йшли на війну»), дві години - фізпідготовки - заняття на брусах, перекладині, рукопашний бій. Постійні «маршкидки» («спереду бронетранспортери, а ззаду ми із автоматами, біжимо ротами»). Загалом, розвідник, характеризуючи повсякдення своєї військової частини, зазначав, що служба - все, те саме, що в Союзі, тільки, що на війну ходили». Окрім цього, за умови відсутності «бойових», солдати самі домовлялись між ротами та грали у футбол, перетягували канат [5]. Про те, що хлопці самі організовували «змагання» у спортмістечку у вільний час пригадували також офіцери О. Трофимчук - замполіт роти 350-го окремого парашутно-десантного полку (1983-1984 рр.) та командир роти розмінування Окремого інженерного саперного батальйону 5-ї Шиндантської дивізії О. Горайчук: «спортмістечко. перекладина, бруси, самі робили «тренажери» та займались у вільний час... у футбол хлопці не грали, на очах у «духів» особливо не побігаєш» - батальйон з гір «прострілювався»; це можна було організовувати на базі великих гарнізонів» [7; 6]. О. Климук - розвідник, спецназівець пригадував, що складовою фізичної підготовки у їхньому батальйоні був рукопашний бій, прийоми якого солдати відпрацьовували з інструкторами, котрі вели ці заняття [5].

Розкриваючи тематику організації повсякдення контингенту в Афганістані, вважаємо за необхідне звернути увагу на нього в умовах безпосередньої підготовки військовослужбовців відповідно до їхніх службових обов'язків. Тут у нагоді стали свідчення вищезгаданого офіцера О. Горайчука. За словами «афганця», їх гарнізон у Адраскані включав у себе саперний батальйон, артилерійську батарею, роту радіорозвідки та трубопровідників. Щодо підготовки своїх солдат - із роти розмінування, військовослужбовець наголошував на виконанні ними так званої семиденної програми, котра включала такі елементи як особливості викриття та пошуку мін, їх знешкодження, порядок зняття мін. «Постійні заняття із собаками (європейські вівчарки) - це в першу чергу. Годувати, напувати, прибирати у вольєрах, готувати їм їсти, бо вони, також як і солдати, стояли на балансі. Собаки, як бойова техніка, як бойова одиниця, потрібно слідкувати, щоб не ощенились, оскільки місяць до пологів і місяць після необхідно її знову вводити у стрій», - зазначав командир роти [6]. Окрім цього, офіцер, як командир, особисто проводив заняття солдатам - вчив розмінуванню, порядку зняття мін, ознайомлював із основними методами та ознаками виявлення мін, навчав їх тактико-технічним характеристикам, ознайомлював із мінами іноземних армій, що було характерним по роду служби його формування, оскільки, за словами офіцера, надходили накази щодо виявлення та знешкодження мін, котрих ще не було в Союзі, а потім, готувалась методика роботи із ними. «Заняття проходили у розташуванні роти. солдати зав'язаними очима здавали тактико-технічні характеристики мін. Італія, Бельгія, США, Китай, Швеція. на підготовку відводилось стільки часу, скільки необхідно було для належної підготовки бійця, дивився по особовому складу, по їх розумінню та сприйняттю інформації» [6]. Дану програму, за словами офіцера, виконували солдати, котрі були в розташуванні гарнізону, а потім вони змінювали бійців, котрі приходили із бойових виходів. Так, почергові виходи на завдання замінювались відповідними обов'язками, котрі військові виконували, перебуваючи в розташуванні. Говорячи про безпосередні обов'язки військовослужбовців в умовах війни, звернемо увагу на свідчення П. Карпюка, який виконував обов'язки оператора насосної станції, слідкував за тиском на вході й виході палива. Військовослужбовці його підрозділу щодня «проводили регламентні роботи: відкрити-закрити крани з подачею бензину, дизпалива, керосину. В Термезі стояла база паливно-мастильних матеріалів, палива треба було багато постачати у формування, а «наливники» не встигали забезпечувати, тим більше - їх часто обстрілювали» [9].

Окрім занять зі згаданої підготовки військові перебували на бойовому чергуванні: допомагали «трубачам» (трубопровідні війська) на виїздах по ліквідації поломок, котрі відбувались внаслідок ворожих диверсій, а головним чином, розміновували підходи до згаданих пошкоджень системи постачання палива. З дванадцятої до шістнадцятої години, як говорив О. Горайчук, солдати, якщо перебували на місці, - відпочивали, у зв'язку зі сильною спекою [6]. Про «спеціальний літній розпорядок дня» на базі полігону джелалабадської бригади згадував О. Півень, котрий зі своїм полком зупинився там на певний час для отримання подальших завдань. Офіцер писав, що в тих умовах з десятої години ранку до п'ятої всі заняття припинялися, солдати та офіцери знаходились у модулях [18, с. 118].

Важлива складова занять солдат контингенту стосувалась покращення вміння навиків стрільби у вільний від занять час. Про заняття на стрільбищах говорив згадуваний нами «афганець» О. Климук: «часто їздили на стрільбища - «точки», «маячки», які треба було «погасити» в гірській місцевості [5]. «Старшина виводив солдат на стрільби кожен день, боєприпасів не рахували. стріляли по консервних банках на близьких сопках», - пригадував О. Горайчук [6]. «Стрельбища. вчили молодь стріляти, відпрацьовували метання гранат», - зазначав О. Трофимчук [7].

Разом із цим, усні свідчення, отримані від респондентів, а також сукупність спогадів військовослужбовців зосередили нашу увагу на наступному аспекті. Життя та функціонування військовослужбовців в умовах тієї війни вимагало від них модифікації наявного озброєння, обмундирування та бойової техніки, що, за спогадами Д. Рєзнікова, було обумовлено невідповідністю вимог до майна та озброєння радянських військових при виконанні поставлених завдань в умовах жаркого клімату, специфікою ведення афганської війни у цілому. Так, серед основних предметів удосконалення обмундирування були так звані «розгрузки» - жилети для носіння боєприпасів, які витісняли підсумки; «модифікувалась» бійцями також холодна зброя - виготовлення власноруч ножів та кинджалів; добавляли озброєння, бронетехніку й автотранспорт [13]. Детальні «видозмінення» не є предметом нашого дослідження, проте, очевидно, вони виступали елементом повсякдення побуту військовослужбовців ОКРВ.

Далеко на остання роль на службі в Афганістані для контингенту радянських військ відводилась політичній підготовці. З цього приводу замполіт О. Трофимчук говорив нам наступне: «Політзаняття проводили постійно. З «гір спускались» (реалізація розвідданих і т п.) і «доганяли» конспекти: щоб солдати були політично підковані, не піддавались на провокації. Особливо після того, як натрапили у горах на антирадянські листівки, зокрема, - звернення до солдат та офіцерів Червоної армії, «що ви окупанти, повертайтесь додому». Як зазначав офіцер, в силу його служби на базі одного з найбільших гарнізонів радянських військ в Афганістані - поблизу аеродрому м. Кабул, «перевіряючих по політроботі вистачало» [7]. Інформацію з даного питання ми також зустріли у спогадах вже згадуваного комбата О. Черкашина. Офіцер писав, що «Ленінська кімната - кращий показник роботи політпрацівників 40-ї Армії. Одна велика палатка відводилась під ленкімнату» [19]. «Листів хлопці страшно чекали. «Ленінська» кімната в роті, - ВЛКСМ. «наш шлях комунізм», - щити наглядної агітації; там хлопці писали листи додому», - говорив О. Горайчук [6]. Так, даний момент виступав у якості невід'ємної складової зайнятості повсякдення бійців в умовах всієї афганської кампанії за участю Збройних сил СРСР.

Висновок

Отже, із наведеного стає зрозумілим, що питання побуту становить собою значний, як науковий, так і практичний інтерес для історичної науки. Аналіз спогадів та усних свідчень «афганців» дозволяє говорити про те, що повсякдення військовослужбовців 40-ї армії, в першу чергу, визначалося розпорядком укладу того чи іншого радянського збройного формування відповідно до родів військ та виконуваних завдань. Поруч з обов'язковими статтями служби в радянській армії, повсякдення військових ОКРВ визначалось першочерговими потребами з отримання навиків бойової, фізичної та політичної підготовки. Також чільне місце у повсякденні відводилось облаштуванню власних позицій, «модифікації» озброєння особового складу, заповненню вільного часу заняттями на спортмайданчиках, в розташуваннях частин та підрозділів. Значна роль у повсякденні, як засвідчують спогади військовослужбовців, належала психологічним моментам функціонування - спілкуванню, зібранню у колективах, власних розташуваннях та переписка з рідними, що, у свою чергу, полегшувало умови несення служби далеко від Батьківщини.

радянський війна служба повсякденний

Джерела та література

1. Брейтвейт Р. Афганці: росіяни в Афганістані (1979-1989) / Р. Брейтвейт. - К.: Темпора, 2013. - 480 с.

2. Гай Д. Вторжение. Неизвестные страницы необъявленной войны / Д. Гай, В. Снегирев. - М.: СП «ИКПА», 1993. - 380 с.

3. Громов Б.В. Ограниченный контингент / Б.В. Громов. - М.: «Прогресс», 1994. - 180 с.

4. Із інтерв'ю з Морозюком О.М. від 28.08.2014 // Особистий архів.

5. Із інтерв'ю з Климуком О.В. від 23.08.2014 // Особистий архів.

6. Із інтерв'ю з Горайчуком О.А. від 12.12.2014 // Особистий архів.

7. Із інтерв'ю з Трофимчуком О.А. від 29.08.2016 // Особистий архів.

8. Із інтерв'ю з Чебом В.Г. від 18.07.2016 // Особистий архів.

9. Із інтерв'ю з Карпюком П.С. від 23.07.2016 // Особистий архів.

10. Кадыгрыб А.М. Кандагарская бригада [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// artofwar.ru/k/kadygrib_a_m/text_0030.shtml.

11. Лапшин Ю.М. 2 пдб 345 гв. опдп на заставах в Панджшере [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://artofwar.rU/b/beshkarew_a_i/345_zastawy.shtml.

12. Пашкевич М. Афганистан: война глазами комбата / М. Пашкевич. - М.: Воениздат, 1991. - 128 с.

13. Резников Д.В. «Кулибины» Афганской войны [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.artofwar.net.ru/profiles/reznikov_dmitrii_v/view_book/kulibiny_afganskoi_voiny.

14. Рамазанов А. Родная афганская пыль / А. Рамазанов. - М.: «Экмо», 1998. - 169 с.

15. Сіропол В. До питання побуту радянських бійців у ході радянсько-афганської війни1979-1989-го років / В.О. Сіропол, Д.А. Островик // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2015. - Вип. 36. - С. 85-93.

16. Сенявская Е.С. Психология войны в XX веке: исторический опыт России / Е.С. Сенявская. - М.: «Российская политическая энциклопедия», 1999. - 383 с.

17. Сенявская Е.С. Человек на войне. Историко-психологические очерки /

Е.С. Сенявская. - М.: «Институт российской истории РАН», 1997. - 229 с.

18. Пивень А. Черно-белая война. Афганистан / А. Пивень. - К.: Саммит-Книга, 2013. - 684 с.

19. Черкашин А. Афган глазами комбата. Начало [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://artofwar.rU/c/cherkashin_a_p/text_0020.shtml.

REFERENCES

1. Breitveit R. Afhantsi: rosiiany v Afhanistani (1979-1989) / R. Breitveit. - K.: Tempora, 2013. - 480 s.

2. Hai D. Vtorzhenie. Neizvestnye stranitsy neobyavlennoy voyny / D. Hai, V. Snehyrev. - M.: SP «YKPA», 1993. - 380 s.

3. Hromov B.V. Ogranichennyy kontingent / B.V. Hromov. - M.: «Prohress», 1994. - 180 s.

4. Iz interviu z Moroziukom O.M. vid 28.08.2014 // Osobystyi arkhiv.

5. Iz interviu z Klymukom O.V. vid 23.08.2014 // Osobystyi arkhiv.

6. Iz interviu z Horaichukom O.A. vid 12.12.2014 // Osobystyi arkhiv.

7. Iz interviu z Trofymchukom O.A. vid 29.08.2016 // Osobystyi arkhiv.

8. Iz interviu z Chebom V.H. vid 18.07.2016 // Osobystyi arkhiv.

9. Iz interviu z Karpiukom P.S. vid 23.07.2016 // Osobystyi arkhiv.

10. Kadyhryb A.M. Kandaharskaia bryhada [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http:// artofwar.ru/k/kadygrib_a_m/text_0030.shtml.

11. Lapshyn Iu.M. 2 pdb 345 hv. opdp na zastavakh v Pandzhshere [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://artofwar.ru/b/beshkarew_a_i/345_zastawy.shtml.

12. Pashkevych M. Afganistan: voyna glazami kombata / M. Pashkevych. - M.: Voenyzdat, 1991. - 128 s.

13. Reznykov D.V. «Kulybyny» Afhanskoi voiny [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.artofwar.net.ru/profiles/reznikov_dmitrii_v/view_book/kulibiny_afganskoi_voiny.

14. Ramazanov A. Rodnaia afhanskaia pyl / A. Ramazanov. - M.: «Ekmo», 1998. - 169 s.

15. Siropol V. Do pytannia pobutu radianskykh biitsiv u khodi radiansko-afhanskoi viiny 1979-1989-ho rokiv / V.O. Siropol, D.A. Ostrovyk // Naukovi zapysky z ukrainskoi istorii: Zbirnyk naukovykh statei. - Pereiaslav-Khmelnytskyi, 2015. - Vyp. 36. - S. 85-93.

16. Senyavskaya E.S. Psikhologiya voyny v XX veke: istoricheskiy opyt Rossii / E.S. Senyavskaya. - M.: «Rossiyskaya politicheskaya entsiklopediya», 1999. - 383 s.

17. Senyavskaya E.S. Chelovek na voyne. Istoriko-psikhologicheskie ocherki / E.S. Senyavskaya. - M.: «Ynstytut rossyiskoi ystoryy RAN», 1997 h. - 229 s.

18. Pyven A. Cherno-belaya voyna. Afganistan / A. Pyven. - K.: Sammyt-Knyha, 2013. - 684 s.

19. Cherkashyn A. Afhan hlazamy kombata. Nachalo [Elektronnyi resurs]. - Rezhym dostupu: http://artofwar.ru/c/cherkashin_a_p/text_0020.shtml.

Размещено на Allbest.ru