Сутнісні індикатори розвитку гігієнічної науки на теренах України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутнісні індикатори розвитку гігієнічної науки на теренах України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Сергій Бондарчук

Статтю присвячено комплексному дослідженню становлення і розвитку гігієнічної науки в університетах на теренах України в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Поява нового напряму в медицині - гігієни, розглядається як закономірне явище, зумовлене соціально-економічним розвитком, викликами епохи та формуванням науково-теоретичних засад виокремлення профілактичної медицини в самостійний напрям медичних знань.

Особлива увага приділяється інституціоналізації і професіоналізації гігієнічної науки, використанню європейського досвіду, формуванню науково-лабораторної бази досліджень.

Розкривається персоніфікований внесок учених В.А. Суботіна, О.В. Корчак-Чепурківського, Г.В. Хлопіна та ін. у розвиток гігієнічної науки на теренах України, їхня соціокультурна місія, морально-етичні цінності, професійні якості.

Ключові слова: гігієнічна наука, Київський, Харківський, Одеський університети, лабораторії, кафедри, інтелектуальний простір, учені-лікарі.

Существенные индикаторы развития гигиенической науки на территории Украины во второй половине ХІХ - начале ХХ в.

Бондарчук С.

Статья посвящена комплексному исследованию становления и развития гигиенической науки в университетах на территории Украины во второй половине XIX - начале ХХ в. Появление нового направления в медицине - гигиены, рассматривается как закономерное явление, обусловленное социально-экономическим развитием, вызовами эпохи и формированием научно-теоретических основ выделения профилактической медицины в самостоятельное направление медицинских знаний.

Особое внимание уделяется институционализации и профессионализации гигиенической науки, использованию европейского опыта, формированию научнолабораторной базы исследований.

Раскрывается персонифицированный вклад ученых В.А. Субботина, А.В. Корчак- Чепурковского, Г.В. Хлопина и др. в развитие гигиенической науки в Украине, их социокультурная миссия, морально-этические ценности, профессиональные качества.

Ключевые слова: гигиеническая наука, Киевский, Харьковский, Одесский университеты, лаборатории, кафедры, интеллектуальное пространство, ученые-врачи.

Essential indicators of the development of hygienic science in the Universities of Ukraine (the second half of the Х№^ь - beginning of the ХХ).

Bondarchuk S.

The article is devoted to the complex investigation of settlement and development of hygienic science in the Universities of Ukraine in the second half of the ХІX^h - beginning of the ХХ^h). The appearance of a new branch in medicine such as hygiene is regarded as natural phenomenon influenced by social and economic development, challenges of epoch and formation of scientific and theoretical bases of definition of preventive medicine as an independent direction of medical science.

The particular attention is given to institutional and professional approach to hygienic science by using the European experience, formation of scientific laboratory basis of investigation.

The personal contribution in the development of hygienic science of Ukraine made by the scientists such as V.A. Subotin, O.V. Korchak-Chepurkivskyi, G.V. Khlopin and others as well as their social and cultural mission, moral and esthetic values, professional qualities are revealed.

Keywords: hygienic science, Kyiv University, Kharkiv University, Odessa University, laboratories, departments, intellectual space, scientist-doctors.

Розвиток гігієнічної науки в Київському університеті св. Володимира, Харківському та Одеському університетах відбувався у два етапи: І - початок - середина ХІХ ст.; ІІ - друга половина ХІХ - початок ХХ ст. На першому етапі в Київському, Харківському і Одеському університетах викладання гігієни здійснювалося на різних кафедрах і фахівцями інших галузей медицини. Такими кафедрами були - навчально-наукові підрозділи - «лікарознавства, токсикології, фармації, рецептури, медичної енциклопедії та методології» або «судової медицини, медичної поліції, медичної енциклопедії та методології». На другому етапі - лекційні курси і практичну підготовку проводили викладачі кафедр гігієни. На фахових кафедрах з гігієни концентрувалися навчальні дисципліни з профілактичної медицини. Уперше кафедра гігієни була створена в Київському університеті св. Володимира - 1865 р., згодом - у 1872 р. в Харківському, а в 1903 р. - Одеському університетах.

Важливим індикатором розвитку гігієнічної науки в університетах була її інституціоналізація - створення відповідних фахових кафедр та наукових лабораторій.

Визначальним чинником розвитку гігієнічної науки на кафедрах університетів було використання зарубіжного досвіду кадрового забезпечення. Для посилення наукового потенціалу вітчизняні університети зверталися за допомогою до європейських університетів, наукових установ та наукових шкіл. Група українських учених-гігієністів, серед яких і перший завідувач кафедри гігієни Київського університету св. Володимира - професор В.А. Суботін, пройшла стажування в Гігієнічному інституті Мюнхенського університету, який очолював видатний учений Макс Петтенкофер (1818-1901 рр.). Поглиблював медичні знання в Вюрцбурзькому університеті завідувач кафедри гігієни Харківського університету, професор А.І. Якобій. Професор-гігієніст Харківського університету І.П. Скворцов знайомився з викладанням гігієни в університетах та науково-дослідною роботою в лабораторіях Німеччини, Австро-Угорщини, Франції, Англії, Італії, Бельгії, Голландії, Швейцарії. Стажувався у Франції і був обраний там членом Ліги освіти завідувач кафедри гігієни Одеського університету Г.В. Хлопін.

Важливим чинником розвитку гігієнічної науки в університетах було її матеріально-технічне, фінансове забезпечення. Створення гігієнічних кафедр наштовхнулося з часом на непереборну перешкоду - відсутність або небажання влади виділяти кошти на розвиток науки. У багатьох випадках університетам було заборонено царською владою порушувати клопотання про додаткові асигнування на навчальні потреби. Проте професор В.А. Суботін постійно домагався збільшення навчальних годин з курсу гігієни, введення обов'язкових практичних занять, оновлення лабораторного обладнання, виділення коштів на придбання наочних посібників, розширення навчально-лабораторної бази. Декілька років добивався професор А.І. Якобій, завідувач кафедри гігієни Харківського університету, виділення нових приміщень для навчально-наукової роботи. Лише в 1877 р. кафедра одержала окреме приміщення для лабораторій та кабінет із двох кімнат, що сприяло налагодженню систематичних досліджень у галузі санітарії, які були конче необхідні для повсякденної практичної роботи лікарів. Величезних зусиль доклав професор Г.В. Хлопін, завідувач кафедри гігієни Одеського університету, для оснащення лабораторії сучасним обладнанням, придбання наочних посібників, навчальної літератури тощо. За даними дослідниці Л.І. Грабовської, навіть у 1950-х рр. в Одеському університеті користувалися лабораторним обладнанням, придбаним Г.В. Хлопіним за часів завідування кафедрою гігієни.

Формування перших кафедр, насамперед гігієнічного профілю в університетах на теренах України, було довготривалим і суперечливим процесом. Як відомо, розрізнені гігієнічні знання подавалися як складники галузей медицини у вищих навчальних закладах ще у XVIII ст. Починаючи з першої половини XIX ст. гігієнічні знання окремим розділом входили до комплексу предметів, що читалися в 1835 р., відповідно до університетського статуту, на двох кафедрах «лікарствознавства, токсикології, фармації, рецептури, дієтики, гігієни» та «судової медицини, медичної поліції, історії та літератури, медичної енциклопедії та методології». Викладання зводилося в основному до викладу норм індивідуальної гігієни відповідно до умов життя правлячих класів. Соціальної гігієни в сучасному розумінні цього слова не існувало. Окрім того, невдале поєднання предметів згідно з Статутом 1835 р., за яким функціонували всі інші університети Російської імперії, негативно впливало на організацію навчального процесу. Даючи оцінку цьому явищу, М.Ф. Владимирский-Буданов писав: «не потрібно бути фахівцем, щоб помітити, з якою незручністю і погрішністю проти логіки складена ця концепція медичних наук, у якій, наприклад, історія і література медицини віднесені до кафедри судової медицини. Очевидно, що схема медичної освіти тільки ще складалася і вироблялася на російському ґрунті» [3]. Про це ж свідчить, зокрема, і організація викладання гігієнічних наук. Частина з них (медична поліція і епізоотичні хвороби) викладалася на кафедрі судової медицини, інші (гігієна і дієтетика) - на кафедрі лікарського «веществословия» [11, c. 24].

Однією із особливостей Статуту Київського університету св. Володимира було об'єднання гігієнічних знань для викладання на одній кафедрі лікарствознавства разом з судовою медициною, лікарським законодавством і ветеринарною поліцією з епізоотичними хворобами [13]. На той час ця кафедра була єдиною в російських університетах. І лише Статутом Київського університету св. Володимира від 1842 р. гігієна вперше розглядається як наука, яка є основою санітарного нагляду (медичної поліції) [23]. В свою чергу це сприяло її становленню як важливої медичної науки та практичної галузі охорони здоров'я. Саме з цього часу розпочинається перший період становлення гігієнічної науки.

Розглядаючи започаткування гігієнічної науки в університетах України, доцільно звернутися до наукових поглядів професора С.С. Кагана, відомого вченого, соціального гігієніста радянських часів щодо тлумачення понять медичної науки взагалі. У своїй статті «Розвиток громадської медицини за сто років», опублікованій у збірнику наукових праць «Сто років Київському медичному інституту (1841-1941)», С.С. Каган зазначив, що із медичних наук з давніх часів виділяли соціальну медицину, основною метою якої було дослідження соціальних факторів захворюваності та пошуку шляхів боротьби з нею. На різних етапах розвитку суспільства її назва змінювалася. Зокрема, до кінця першої половини ХІХ ст. вона носила назву «державне лікарезнавство». Відповідно так і називалася кафедра, яка згідно з університетським статутом 1835 р. включала кілька дисциплін [6, с. 77].

Першим керівником кафедри державного лікарезнавства в січні 1842 р. призначено професора Віленської медичної академії Івана Федоровича Леонова, який був випускником Харківського університету. На цій посаді він працював до 1853 року. І.Ф. Леонов читав лекції за іноземними виданнями, а також викладав курс «Свод законов Российской империи». У 1853 р. опублікував брошуру «Простонародные малороссийские лекарства». В подальшому кафедру очолювали з 1853 до 1857 року - професор Мерінг Фрідріх Фрідріхович, з 1857 до 1871 року - професор Ергард Федір Федорович.

Упродовж чотирьохрічної педагогічної діяльності Ф.Ф. Мерінг приділяв особливу увагу проблемам гігієни. Відомі та популярні були його «Лекції по гігієні». Паралельно з курсом гігієни він читав історію медицини. Після Ф.Ф. Мерінга відбувається предметна диференціація на кафедрі державного лікарезнавства. Спочатку від неї відділяється судова медицина, яку читав з 1854 р. професор Ф.Ф. Ергарт.

Як окремий курс по кафедрі державного лікарезнавства гігієну в 1847 -1850 рр. читали ад'юнкт Х.Я. Гюббенет та доцент А.І. Слободзинський. Якщо порівняти структуру гігієнічної освіти в Київському університеті св. Володимира і Харківському університеті, помітимо розбіжність не лише у назвах кафедр, а й у предметному та погодинному фондах, спрямованих на фахову підготовку студентів. Це свідчить про відсутність в університетах Російської імперії єдиних підходів до організації та координації медичної підготовки, яка покладалася на Міністерство народної освіти.

З часу формування університетської підготовки лікарів, гігієнічні проблеми знаходилися в полі зору фахівців лікувальної справи (терапевтів, хірургів) та медичної громадськості, оскільки спеціалістів гігієнічного профілю не існувало. З цього приводу М.І. Пирогов указував на те, що «...радикальне покращення підготовки майбутніх лікарів і розвиток гігієнічної науки неможливі, якщо викладання гігієни буде зводитись до кількох лекцій, які читають фахівці різних профілів». До складеного ним проекту переліку кафедр нового медичного факультету Київського університету гігієна входила як окрема дисципліна [4]. У своїй доповіді «О значении медицины для России» в 1862 році О.П. Вальтер запропонував розділити медичний факультет на лікарське і гігієнічне відділення. В 1864 р. приват-доцент кафедри терапії Л.А. Маровський проголосив промову на засіданні Товариства київських лікарів: «О важности преподавания гигиены в учебных заведениях», у якій відстоював необхідність гігієнічних знань в усіх вищих навчальних закладах Російської імперії [17].

Проекти реорганізації медичної підготовки, в яких особлива увага приділялася викладанню гігієни, пропонували професори Санкт-Петербурзької медико-хірургічної академії І.П. Франк (1806) і П.П. Пелехін (1843). В оприлюднених проектах указувалося на доцільність відокремлення гігієни в окрему кафедру разом з фізіологією [12, с. 560].

Водночас ці пропозиції не реалізовувалися доти, доки під тиском об'єктивних причин: розвиток промисловості, який призводив до концентрації населення і погіршення санітарного стану міст, будівництво фабрик, заводів, великі міграції населення після реформи 1861 р., виникнення епідемій, а також суб'єктивних - вимог наукової громадськості Товариства київських лікарів, зрештою була створена кафедра гігієни в Київському університеті св. Володимира. Отже, на цей час визріли всі передумови до створення самостійної кафедри гігієни в Київському університеті св. Володимира.

Провідну роль у розвитку гігієнічної науки другої половини ХІХ ст. відіграли прогресивні погляди вчених щодо впровадження гігієнічних заходів, організації самостійних кафедр гігієни, спеціальної підготовки для санітарного лікаря і організації санітарно- гігієнічних факультетів.

Формування нового напряму в медицині - гігієнічної науки постійно перебувало в полі зору відомих учених. На доцільність і необхідність виокремлення гігієни указував у 1862 р. професор Санкт-Петербурзької військово-медичної академії Я.А. Чистович, зазначаючи, що «...на медичному факультеті необхідно створити суспільну гігієну і розробити її самостійними традиціями. А це є неможливим до того часу, доки кафедра гігієни не стала самостійною і не буде відокремлена від судової медицини» [638]. Відомий учений у галузі вітчизняної терапії С.П. Боткін указував, що «ця наука (тобто гігієна) повинна стати основою головної діяльності військового лікаря. Попередити розвиток хвороби, зменшити кількість хворих буде ще важливіше, ніж лікувати хворого». Він також звертав увагу на те, що «без хорошого знання природничих наук немислима розумна гігієна солдата» [19, с. 32].

Питання щодо створення самостійної кафедри гігієни неодноразово обговорювалося на раді медичного факультету Київського університету. В березні 1862 р. вищі навчальні заклади отримали «Проект загального статуту імператорських російських університетів», згідно з яким передбачалося читання курсів гігієни і медичної поліції, але при цьому гігієна разом з дієтетикою викладалася на кафедрі загальної терапії і фармакології, а медична поліція (з ветеринарною поліцією і вченням про епізоотичні хвороби) - на кафедрі судової медицини. Серед критичних зауважень до проекту найбільш вагомими були М.І. Пирогова про доцільність об'єднання гігієни з фармакологією [16].

Обговорюючи проект статуту, провідні вчені медичного факультету Київського університету вказали також на неправильність такого розподілу, зазначивши, що гігієна і медична поліція повинні складати один предмет викладання, оскільки гігієна є науковою основою для медичної поліції [22]. Це зауваження було враховано і за новим статутом, затвердженим у 1863 р., гігієна була об'єднана з курсом медичної поліції і викладалася на кафедрі судової медицини.

Отже, суттєвих змін у викладанні гігієни новий статут не вніс, вона так і не була відокремлена в самостійну дисципліну. Однак один із розділів цього статуту (розділ 3 Б, п. 4) передбачав право вносити пропозиції стосовно поділу факультету на відділення, об'єднання і розділення кафедр, заміну одних іншими, визначення дисциплін обов'язкових для викладання студентам [14]. Цей пункт статуту взяв до уваги медичний факультет Київського університету, піднявши в травні 1863 р. на раді питання щодо створення самостійної кафедри гігієни. І лише через п'ять років професор кафедри державного лікарствознавства Ф.Ф. Ергардт запропонував кандидатуру В. А. Суботіна для викладання гігієни. З метою підготовки В.А. Суботіна до професорського звання по кафедрі гігієни, його було рекомендовано на стажування за кордон. З цього приводу Ф.Ф. Ергардт зазначав: «Важливе значення, яке мають гігієна, медична географія та медична поліція як для медичної освіти, так і для держави, що ще в 1863 р. спонукало медичний факультет університету св. Володимира клопотати в міністра народної освіти про заснування окремої кафедри з цих предметів». Клопотання було направлено міністру після обговорення і схвалення Радою університету 15 жовтня 1864 р. [2, с. 263]. У зв'язку з цим у № 12 «Университетских известий» за 1863 р. наводиться протокол засідання Ради університету, на якій обговорювалося подання медичного факультету від 16 жовтня 1863 р. про виділення гігієни в самостійну кафедру. В цьому поданні зазначено: «Головною думкою факультету була наукова необхідність з'єднати в міру можливості в одній особі практичне і теоретичне викладання кожної дисципліни. Факультет завжди слідував цій думці і переконався на досвіді, що тільки при такому способі викладання професор, залишаючись на рівні вимог науки, має можливість уникнути однобічності і показати слухачам застосування теорії до практики. Керуючись цією ідеєю, факультет знаходить за необхідне внести такі зміни: ... Кафедру під № 15 розділити на дві кафедри: а) кафедру судової медицини з епізоотичними хворобами та ветеринарною допомогою; б) кафедру гігієни, медичної поліції, медичної географії та статистики ... » [2, с. 264].

З огляду на велику питому вагу знань з гігієни і медичної поліції і значимість цієї дисципліни для медичної освіти, Рада університету вийшла з відповідним клопотанням до Міністерства народної освіти через попечителя Київського навчального округу. У відповідь на це клопотання 28 вересня 1865 р. попечитель Київського навчального округу повідомив Раду університету, що міністр народної освіти дозволив відкриття окремої кафедри гігієни при Київському університеті.

Професор В.Д. Орлов у роботі, присвяченій історії кафедри, вказує, що заснування самостійної кафедри гігієни в Київському університеті зберігало деякий час «характер приватного видозмінення в розподілі кафедр медичного факультету, без будь-якого застосування до медичних факультетів інших російських університетів» [15, с. 37].

З часом питання організації самостійних кафедр гігієни стало предметом обговорення і в інших університетах. Проте реалізація давно назрілої проблеми створення самостійної кафедри гігієни наштовхувалася на характерну перешкоду - небажання виділяти необхідні кошти. У зв'язку з цим університетам було заборонено, навіть, порушувати клопотання про додаткові асигнування на навчальні потреби.

Іншою перешкодою на шляху відкриття самостійної кафедри гігієни була відсутність підготовлених кадрів, чим і пояснювався часовий розрив від заснування кафедр гігієни до їх практичної роботи. У Київському університеті св. Володимира юридично кафедра гігієни була заснована в 1865 р., але фактично почала діяти лише з вересня 1871 р., коли Радою університету В.А. Суботін був обраний штатним доцентом цієї кафедри. Майже одночасно розпочала роботу кафедра гігієни в Петербурзькій медико-хірургічної академії. Організатор і керівник першої в Україні кафедри гігієни, професор В.А. Суботін відзначав: «Перший почин організації заснування самостійної кафедри гігієни в російських університетах належить університету св. Володимира » [18, с. 214].

Отже, перші самостійні кафедри гігієни були створені в Київському університеті та Петербурзькій медико-хірургічної академії. Відповідно Київський університет поклав початок створення самостійних кафедр гігієни в Російській імперії. Саме Раді університету св. Володимира належала ініціатива першого офіційного рішення про створення окремої кафедри гігієни 15 жовтня 1864 р. Цю ініціативу підтримали Московський, Харківський, Казанський університети і Петербурзька медико-хірургічна академія, а 1865 р. його було офіційно затверджено Міністерством народної освіти. Проте остаточне відокремлення кафедри гігієни стало можливим лише в 1869 р. Проте ще два роки кафедра мала вакантні посади і свою діяльність розпочала лише восени 1871 року [13].

Таким чином, на першому етапі розвитку гігієни, як навчальної дисципліни і науки в Київському університеті св. Володимира, було характерне штучне об'єднання окремих знань з різних галузей медичної науки у складі кафедри державного лікарезнавства, яке ускладнювало науково-дослідницьку і педагогічну роботу. Соціальним мотивом, який визначав потребу у виокремленні гігієни на кафедрі державного лікарезнавства цього періоду, була необхідність боротьби з інфекціями, що загрожували країні. До переліку кафедральних дисциплін увійшли навчальні курси: медична поліція, медична географія, медична статистика, а пізніше - гігієна з епідеміологією. Ці дисципліни з деякими змінами викладалися і в подальшому, на наступних етапах розвитку вищої медичної школи і медичної науки.

Другий період розвитку гігієни як навчальної дисципліни і науки на медичному факультеті університету св. Володимира почався з моменту організації в 1871 р. самостійної кафедри гігієни, організатором якої був приват-доцент В. А. Суботін [11, с. 24].

У цей період, базуючись на досягненнях різних галузей науки, медицина другої половини ХІХ ст. перейшла до науково-експериментального методу пізнання. Чисельні експериментальні дослідження довели необхідність і актуальність навчання студентів за новими принципами та методами профілактики для ефективної протидії або упередження масових захворювань. З формуванням гігієни, як самостійної галузі медицини, відразу гостро постає питання підготовки фахівців профілактичного напрямку вітчизняної медицини.

До цього гігієнічними питаннями опікувалися ті лікарі, які на практиці зустрічалися з тією чи іншою гігієнічною проблемою. Для них вирішення гігієнічних проблем не було пріоритетом в лікарській практиці. Водночас з'являлися фахівці, які обирали своєю роботою гігієнічний напрям медицини. Однією з перших була визнана німецька школа гігієністів, де Макс Петтенкофер (1818 - 1901) згуртував навколо себе однодумців та організував найпотужнішу гігієнічну установу того часу, що працювала спочатку як кафедра гігієни, а потім - як Гігієнічний інститут Мюнхенського університету [1]. Сьогодні це одна з провідних наукових установ Німеччини, що носить назву Інститут мікробіології та гігієни ім. Макса фон Петтенкофера Мюнхенського університету. Наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. учні М. Петтенкофера очолювали гігієнічні кафедри та інститути в багатьох університетах Європи.

Перше покоління російських учених-гігієністів пройшло стажування в Мюнхенському університеті під керівництвом М. Петтенкофера, де переймав досвід вихованець Київського університету св. Володимира, доктор медицини В.А. Суботін [1, с. 42].

Формуючи вітчизняний гігієнічний напрям у медицині, в 1865 р. Київський університет св. Володимира проголосив створення гігієнічної кафедри та конкурс на заміщення вакантної посади завідуючого кафедрою. Вакантною вона залишалася до 1869 р., коли рада медичного факультету запропонувала молодому доктору медицини В.А. Суботіну, який захистив в цьому ж році дисертацію, пройти дворічне стажування для детального опанування гігієнічних здобутків центрально-європейської медичної школи та очолити кафедру гігієни [8].

Широкий відгук в Україні знайшли пропозиції академіка Ф.В. Овсянникова: «Про спеціалізацію предметів у медичних факультетах і докторських ступенів з окремих медичних наук» (1875), де обґрунтовувалася доцільність введення гігієни як спеціалізації, підкреслювалося, що без неї університетська підготовка лікарів є недосконалою. Постановка такого питання свідчила про прагнення передової частини вітчизняних науковців поліпшити стан медичної освіти в Російській імперії [9], який не відповідав загальному рівню розвитку науки. На це неодноразово вказували дослідники медичної освіти Росії, серед яких найбільш переконливо виступив О.Г. Лушников: «В предреволюционные годы уровень медицинского образования в России еще больше, чем раньше, не соответствовал уровню естественных наук. В преподавании был заметен хирургический уклон, что было архаизмом....» [10, с. 128].

Серед київських медичних кіл панувала думка про необхідність негайних змін у медичній освіті. На засіданні Товариства Київських лікарів професор О.В. Корчак- Чепурківський наголошував: «...Наш самобытный строй общественной медицины, благодаря отсутствию свободы преподавания, не находит себе применения среди медицинских наук в университетах. Эпидемиология, обзор общественно-санитарных организаций, санитарная статистика фактически не представлены вовсе в университетском преподавании.. Медицинское образование поэтому направляется на путь знакомства с индивидуальной терапией и совершенно игнорирует санитарно-общественное развитие врачебной науки» [21, с. 21-23].

З початку введення університетського Статуту 1884 р. навчальні плани медичних факультетів найменше, порівняно з іншими, переглядалися впродовж тривалого часу. Лікар, який готувався на медичних факультетах університетів, по закінченню вузу мав за кваліфікацією надавати лише лікувальну допомогу хворому. Профілактичних дисциплін в учбових планах майже зовсім не було.

Уже в 1912-1913 рр. у Міністерстві освіти і на самих медичних факультетах університетів були утворені комісії по розробці нових навчальних планів для вищих медичних шкіл. У нових планах передбачалося: збільшення практичних вправ по окремих клініках і на деяких теоретичних кафедрах, введення літнього практикуму в лікувальному розділі для студентів старших курсів. На шляху втілення цього проекту стала Перша світова війна; вона ж стала на заваді й розвитку санітарних органів України, хоча в 1912 р. у 4 губерніях (Київській, Подільській, Волинській та Таврійській) були відкриті санітарні організації [20, с. 5-8].

Раніше санітарні організації існували лише в 3 губерніях (Херсонській, Харківській та Катеринославській). За спогадами академіка Л.В. Громашевського до 1914 р. в 9 українських губерніях працював 91 санітарний лікар та 7 лікарів-епідеміологів [7, с. 22-23].

Воєнна кампанія стрімко набирала обертів. Поступово Київ став прифронтовим містом, у якому розташувалися шпиталі та інші військово-медичні заклади. Війна потребувала великої кількості медичного персоналу, тому навчання на медичному факультеті було скорочене до 8 семестрів. Окремі невдалі військові операції поставили місто під загрозу окупації. Як і інші установи, Київський університет в 1915 р. був евакуйований до Саратова [5]. Евакуація не стосувалась медичного факультету, який і далі готував лікарів за скороченою навчальною програмою. Більшість випускників майже відразу мобілізовувалась до військово-медичних закладів царської Росії.

Таким чином, медичному факультету Київського університету св. Володимира, де в 1865 р. була створена одна із перших в Російській імперії самостійних кафедр гігієни, належала особлива роль в розбудові вітчизняної гігієнічної науки завдяки видатним ученим-гігієністам, зокрема В.А. Суботіну. Саме він створив кафедру гігієни Київського університету св. Володимира, де як учень і послідовник видатного німецького вченого-гігієніста, основоположника наукової гігієни М. Петтенкофера, на новому науково-теоретичному і методичному рівнях створив концепцію санітарно-гігієнічної освіти у вузах Російської імперії. Водночас у 60-ті рр. ХІХ ст. викладання гігієнічних дисциплін проходило на базі однієї кафедри гігієни, медичної поліції, медичної географії й статистики без відповідної диференціації по галузях, що ускладнювало проведення науково-дослідницької роботи та педагогічної діяльності.

Наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. на медичному факультеті Київського університету св. Володимира створено передумови диференціації медичної науки, вперше закладено основи гігієнічного напрямку медицини та подальшого його розвитку. Професорами В.А. Суботіним та В.Д. Орловим були започатковані основи та головні напрямки науково-педагогічної гігієнічної школи вузу, які в подальшому розгорнулися в оригінальні профільні гігієнічні наукові школи. У процесі інституалізації і професіоналізації гігієнічна наука в університетах пройшла два етапи (початок - середина ХІХ і друга половина ХІХ - початок ХХ ст.) і як результат - якісно зріс фаховий потенціал учених, посилилися інтелектуальні зв'язки з науковими центрами гігієнічної науки Європи, визначилися актуальні пріоритетні напрями структуризації гігієнічної підготовки студентів медичного профілю.

інституціоналізація професіоналізація гігієнічний наука

Джерела та література

1. Базанов В.А. Русская общественность в борьбе за создание Женского Медицинского института / В.А. Базанов // Сов. здравоохранение. - 1972. - № 7. - С. 4245.

2. Баранник П.И. В.А. Субботин - организатор и руководитель первой кафедры гигиены на Украине / П.И. Баранник, Р.Я. Бенюмов, И.М. Макаренко // Материалы к истории гигиены и санитарии на Украине / [под ред. Д. Н. Калюжного, А. А. Грандо]. - К., 1962. - C. 264-277.

3. Владимирский-Буданов М.Ф. История императорского университета св. Владимира / М. Ф. Владимирский-Буданов. - К., 1884.

4. Гринзовський А.М. Системний аналіз становлення і формування медико- профілактичного факультету та гігієнічної науки Національного медичного університету імені О.О. Богомольця: дис. на здоб. наук. ступеня канд. мед наук: спец. 14.02.04 / А.М. Гринзовський. - К., 2005. - 243 с.

5. З ім'ям св. Володимира / [упоряд.: В. Коритний, В. Ульяновский]. - К.: Заповіт, 1994. - Кн. 1. - 398 с.

6. Каган С.С. Развитие общественной медицины за сто лет / С.С. Каган // Сто лет Киевскому медицинскому институту (1841-1941). - К., 1947. - 153 с.

7. Касяненко А.М. Санитарно-эпидемиологическая служба Украинской ССР / А.М. Касяненко // Гигиена и санитария. - 1982. - № 12. - С. 22-25.

8. Корчак-Чепурківський О.В. Їжа та здоров'я людини. Головні основи фізіології та гігієни що до живлення та харчування / О.В. Корчак-Чепурківський. - К.: Держвидав України, 1927. - 68 с.

9. Крыштопа Б.П. Высшее медицинское образование в Украинской ССР / Б.П. Крыштопа. - К.: Здоров'я, 1985. - 318 с.

10. Лушников А.Г. Медицинское образование в России и СССР / А.Г. Лушников // Из истории медицины. - Рига, 1964. - С. 128-133.

11. Макаренко И.М. Материалы о развитии гигиены на Украине (Вопросы гигиены в трудах и деятельности ученых мед. фак. Киевского ун-та): автореф. дис. на соиск. учен. степени канд. мед. наук: спец. 14.02.03 / И.М. Макаренко. - К., 1964. - 20 с.

12. Никберг И.И. К истории организации первых кафедр гигиены в России / И.И. Никберг // Врачеб. дело. - 1965. - № 6. - С. 660.

13. Нікберг І.І Перший український професор гігієни Віктор Андрійович Суботін / І.І. Нікберг // Агапіт. - 1996. - № 4. - С. 31-35.

14. Общий устав императорских российских университетов // Журн. М-ва народного просвищения. - СПб., 1863. - № 8.

15. Орлов В.Д. Виктор Андреевич Субботин, как ученый и профессор / В.Д. Орлов // Университетские изв. - 1899. - № 2. - С. 246-259.

16. Пирогов Н.И. Замечание на проект Общего устава Императорских Российских университетов / Н.И. Пирогов. - СПб., 1863.

17. Ступак Ф.Я. Громадська діяльність медиків Києва / Ф.Я. Ступак // Історія утворення і становлення Товариства Київських лікарів (до 170-річниці Товариства київських лікарів): матеріали конф. - К., 2010. - С. 21-29.

18. Субботин В.А. Лаборатория при кафедре гигиены / В.А. Субботин // Историко-статистиче ские записки об ученых и учебно-вспомагательных учреждениях университета св. Владимира / [под ред. В. С. Иконникова]. - К., 1884. - С. 213-221.

19. Суровцев С.Г. Материалы для истории кафедры гигиены в Императорской военно-медицинской академии / С.Г. Суровцев. - СПб., 1898. - С. 32.

20. Ткаченко 3.С. Підготовка лікарських кадрів в зв'язку з розвитком реконструкції промисловості і сільського господарства / 3.С. Ткаченко // Профілактична медицина. - 1930. - № 1. - С. 5-8.

21. Труды Общества киевских врачей с приложением протоколов за 1904-1905 г.г. - К., 1905. - т 7. - Вып. 1. - С. 21-23.

22. Университетское известие / Киевский ун-т св. Владимира. - К., 1862. - № 3. - С. 1-32.

23. 150 лет Киевскому медицинскому институту / [за ред. Е.Г. Гончарука]. - К.: Здоровье, 1991. - 264 с.

References

1. Bazanov V.A. Russkaya obshchestvennost v borbe za sozdanie Zhenskogo Meditsinskogo instituta / V.A. Bazanov // Sov. zdravookhranenie. - 1972. - № 7. - S. 42-45.

2. Barannik P.I. V.A. Subbotin - organizator i rukovoditel pervoy kafedry gigieny na Ukraine / P.I. Barannik, R.Ya. Benyumov, I.M. Makarenko // Materialy k istorii gigieny i sanitarii na Ukraine / [pod red. D.N. Kalyuzhnogo, A.A. Grando]. - K., 1962. - C. 264-277.

3. Vladimirskiy-Budanov M.F. Istoriya imperatorskogo universiteta sv. Vladimira / M.F. Vladimirskiy-Budanov. - K., 1884.

4. Hrynzovskyy A.M. Systemnyy analiz stanovlennya i formuvannya medyko- profilaktychnoho fakultetu ta hihiyenichnoyi nauky Natsionalnoho medychnoho universytetu imeni O.O. Bohomoltsya: dys. na zdob. nauk. stupenya kand. med nauk: spets. 14.02.04 / А.M. Hrynzovskyy. - K., 2005. - 243 s.

5. Z imyam sv. Volodymyra / [uporyad.: V. Korytnyy, V. Ulyanovskyy]. - K.: Zapovit, 1994. - Kn. 1. - 398 s.

6. Kagan S.S. Razvitie obshchestvennoy meditsiny za sto let / S.S. Kagan // Sto let Kievskomu meditsinskomu institutu (1841-1941). - K., 1947. - 153 s.

7. Kasyanenko A.M. Sanitarno-epidemiologicheskaya sluzhba Ukrainskoy SSR / А.M. Kasyanenko // Gigiena i sanitariya. - 1982. - № 12. - S. 22-25.

8. Korchak-Chepurkivskyy O.V. Yizha ta zdorovya lyudyny. Holovni osnovy fiziolohiyi ta hihiyeny shcho do zhyvlennya ta kharchuvannya / O.V. Korchak-Chepurkivskyy. - K.: Derzhvydav Ukrayiny, 1927. - 68 s.

9. Kryshtopa B.P. Vysshee meditsinskoe obrazovanie v Ukrainskoy SSR / В.P. Kryshtopa. - K.: Zdorovya, 1985. - 318 s.

10. Lushnikov A.G. Meditsinskoe obrazovanie v Rossii i SSSR / A.G. Lushnikov // Iz istorii meditsiny. - Riga, 1964. - S. 128-133.

11. Makarenko I.M. Materialy o razvitii gigieny na Ukraine (Voprosy gigieny v trudakh i deyatelnosti uchenykh med. fak. Kievskogo un-ta): avtoref. dis. na soisk. uchen. stepeni kand. med. nauk: spets. 14.02.03 / I.M. Makarenko. - K., 1964. - 20 s.

12. Nikberg І.І. K istorii organizatsii pervykh kafedr gigieny v Rossii / I.I. Nikberg // Vracheb. delo. - 1965. - № 6. - S. 660.

13. Nikberh I.I Pershyy ukrayinskyy profesor hihiyeny Viktor Andriyovych Subotin /І.І. Nikberh // Ahapit. - 1996. - № 4. - S. 31-35.

14. Obshchiy ustav imperatorskikh rossiyskikh universitetov // Zhurn. M-va narodnogo prosvishcheniya. - SPb., 1863. - № 8.

15. Orlov V.D. Viktor Andreevich Subbotin, kak uchenyy i professor / V.D. Orlov // Universitetskie izv. - 1899. - № 2. - S. 246-259.

16. Pirogov N.I. Zamechanie na proekt Obshchego ustava Imperatorskikh Rossiyskikh universitetov / N.I. Pirogov. - SPb., 1863.

17. Stupak F.Ya. Hromadska diyalnist medykiv Kyyeva / F.Ya. Stupak // Istoriya utvorennya i stanovlennya Tovarystva Kyyivskykh likariv (do 170-richnytsi Tovarystva kyyivskykh likariv): materialy konf. - K., 2010. - S. 21-29.

18. Subbotin V.A. Laboratoriya pri kafedre gigieny / V.A. Subbotin // Istoriko- statisticheskie zapiski ob uchenykh i uchebno-vspomagatelnykh uchrezhdeniyakh universiteta sv. Vladimira / [pod red. V.S. Ikonnikova]. - K., 1884. - S. 213-221.

19. Surovtsev S.G. Materialy dlya istorii kafedry gigieny v Imperatorskoy voenno- meditsinskoy akademii / S.G. Surovtsev. - SPb., 1898. - S. 32.

20. Tkachenko Z.S. Pidhotovka likarskykh kadriv v zvyazku z rozvytkom rekonstruktsiyi promyslovosti i silskoho hospodarstva / Z.S. Tkachenko // Profilaktychna medytsyna. - 1930. - № 1. - S. 5-8.

21. Trudy Obshchestva kievskikh vrachey s prilozheniem protokolov za 1904-1905 g.g. - K., 1905. - T. 7. - Byp. 1. - S. 21-23.

22. Universitetskoe izvestie / Kievskiy un-t sv. Vladimira. - K., 1862. - № 3. - S. 1-32.

23. 150 let Kievskomu meditsinskomu institutu / [za red. E.G. Goncharuka]. - K.: Zdorovye, 1991. - 264 s.

Размещено на Allbest.ru