"Батьківщина кличе!": діяльність радянських органів репатріації серед переміщених осіб з України в Західній Європі (1947-1953)

Брак листів пропагандистського змісту, особливо від осіб, раніше репатрійованих до УРСР, відчувався постійно. Не допомагали й постійні «нагадування», «прохання» та прямі вимоги чиновників із Москви та Києва щодо «активізації» цього напрямку роботи. Дійшло до того, що офіцери радянських репатріаційних місій, маючи під рукою базу даних переміщених осіб, які перебували в таборах західних зон окупації Німеччини, писали листи особисто. І зрідка навіть отримували відповіді. Наприклад, з інформації начальника відділу репатріації та розшуку громадян об'єднаних націй Радянської військової адміністрації в Німеччині генерала-майора Юркіна, датованої 25 червня1949 р., дізнаємося, що офіцерами якоїсь «групи товариша Важеніна» написано та відправлено конкретним людям 226 листів (із них 205 дописів надіслано переміщеним особам до американської зони окупації Німеччини через французьку зону]. Найбільше вражає гранично низька ефективність подібних зусиль: листи-відповіді із запевненнями про бажання повернутися до СРСР було отримано лише від ...чотирьох адресатів.

Певне місце в агітаційній роботі серед переміщених осіб української національності посідала кінопропаганда. Проте наприкінці 1940-х рр. можливості радянських репатріаційних місій у застосуванні цього інструменту впливу на людей у різних окупаційних зонах були не однаковими. Найдоступнішими для перегляду радянські документальні та художні кінострічки були в таборах DP на території французької зони окупації Німеччини. Наприклад, у квітні 1949 р. радянська репатріаційна місія організувала там 11 кіносеансів, які відвідало 4,680 осіб. Серед документальних і художніх стрічок, які демонструвалися, були й українськомовні фільми «Наталка-Полтавка», «Запорожець за Дунаєм», «Батьківщина кличе», На рідній землі». В англійській зоні окупації було проведено 10 кіносеансів, які відвідали 530 осіб. Тут також демонстрували фільми українською мовою, зокрема документальну стрічку «На рідній Україні». Характерною особливістю подібних кіносеансів були обов'язкові виступи перед глядачами офіцерів репатріаційних місій. У їхніх «вступних словах» чи «післямовах» ішлося здебільшого про практичні питання репатріації.

Виникає питання, наскільки заходи з агітації за повернення переміщених осіб-українців до СРСР були ефективними? На нашу думку, стрижневим мірилом їх дієвості є реальна чисельність репатріантів. Факти свідчать, що фінансові та матеріальні ресурси, витрачені на забезпечення заходів із повернення цих осіб у 1948-1953 рр., є непорівнянними з реальною кількістю тих, хто повернувся. У цьому випадку статистика досить промовиста. Наприклад, на «політичну роботу» серед етнічних українців і вихідців з України в таборах західних зон окупації Німеччини в другому та третьому кварталах [квітень-вересень] 1949 р. із республіканського бюджету витратили 1,021,800 рублів. При цьому, у липні, серпні та жовтні того року до УРСР прибуло всього 337 репатріантів. Із них із непідконтрольної СРСР території Західної Європи повернулося лише... 16 осіб. За відомостями відділу репатріації РМ УРСР, протягом січня-листопада 1950 р. до України повернулося 1383 репатріанти. Проте в цій статистиці відсутня деталізація кількості людей, які прибули із західних зон окупації Німеччини. З іншого боку, статистика засвідчує поступове зменшення чисельності репатріантів. Скажімо, якщо 1950 р. до Львівської області повернулося 90 громадян, то в наступному - 66, а 1952-го - тільки 46 осіб.

Висновки

Після Другої світової війни українці та вихідці з України становили найчисленніший національний контингент переміщених осіб - радянських громадян, які перебували в таборах, контрольованих США, Великобританією та Францією окупаційних зон Німеччини та Австрії, та згідно з ялтинськими домовленостями підлягали репатріації до СРСР.

Попри багатонаціональність громади таборів переміщених осіб, українцям і вихідцям з України разом із громадянами анексованих країн Балтії в радянській репатріаційній стратегії відводилося дуже важливе місце. І не лише через чисельність їх. Масове неповернення українців загрожувало СРСР втратою нещодавно набутого іміджу «визволителя Європи від нацизму», формуванням на заході чергової хвилі політично активної антирадянської еміграції та стратегічно наближало поразку в «холодній війні». Очевидно, що неповернення частини громадян, активна фаза національно-визвольної боротьби, що тривала в Україні, сприймалися в Кремлі та Києві як вагомі чинники внутрішньої та міжнародної дестабілізації режиму.

Погіршення стосунків між СРСР і його західними союзниками та початок «холодної війни» безпосередньо вплинули на зміну характеру репатріації. Обов'язкове (фактично примусове] передання радянській стороні всіх без винятку громадян - вихідців із СРСР після 1946 р. змінило принцип добровільної репатріації. Це супроводжувалося ускладненням доступу радянських репатріаційних місій до місць утримання переміщених осіб і зміною пріоритетів у методах роботи з ними. Головним завданням органів репатріації ставало забезпечення добровільного рішення переміщених осіб про своє повернення на батьківщину, а обмеженість безпосередніх активних контактів із DP радянська сторона намагалася компенсувати активізацією дистанційних форм впливу. Важливим чинником активізації пропагандистського оброблення переміщених осіб-українців із боку радянських органів репатріації була збільшувана агітація за неповернення, що проводилася в західних зонах окупації Німеччини та інших непідконтрольних СРСР країнах Європи.

Напрямки роботи з контингентом передбачали не лише звичну для попереднього етапу репатріації масову політичну обробку та агітацію переміщених осіб за повернення до СРСР, але й індивідуальний вплив на конкретних людей. Набір методів та інструментів такого впливу передбачав безпосередню агітацію мешканців таборів переміщених осіб, друк і розповсюдження радянської преси та агітаційної літератури (зокрема й українськомовної], демонстрацію художніх і документальних кінофільмів радянського виробництва, регулярну радіопропаганду українською мовою, а також написання індивідуальних і колективних листів особам, які ще залишалися за кордоном. Весь цей пропагандистський контент піддавався жорсткій цензурі.

Практика підготовки та поширення вербального, друкованого, візуального чи епістолярного пропагандистського контенту, орієнтованого на цільову аудиторію переміщених осіб-українців, протягом 1947-1953 рр. демонструвала нестабільність як за кількістю, так і заякістю подібної продукції. Справжньою проблемою для органів репатріації стала організація контрольованого листування з переміщеними особами, які мешкали в західних зонах окупації Німеччини та Австрії. Місцевій владі не завжди вдавалося схиляти людей в Україні, особливо нещодавно репатрійованих осіб, писати своїм рідним, близьким, друзям і колегам за кордон листи із закликами про повернення.

На нашу думку, головним критерієм ефективності пропагандистських заходів, що проводилися радянськими органами репатріації серед переміщених осіб-українців з метою повернення їх до СРСР, є реальна чисельність репатріантів. Аналіз джерел свідчить, що витрачені з цією метою фінансові та матеріальні ресурси є непорівнянними з реальною кількістю поверненців. Незначна чисельність репатріантів-українців, які в 1948-1952 рр. поверталися на батьківщину з територій західних зон окупації Німеччини та Австрії, може свідчити про несприйняття радянської пропаганди значною частиною тих, хто так і не повернувся до СРСР.

References

1. Andrieiev, A. S. (2018). Ahitatsiino-propahandystska diialnist radianskykh orhaniv repatriatsii sered «peremishchenykh osib» z Ukrainy (1944-1953 rr.) [Agitational and propagandistic activities of the Soviet repatriation authorities among the "displaced persons" from Ukraine (19441953)]. Kyiv: Vyd-vo DIA. [in Ukrainian].

2. Brjuhanov, A. I. (1958). Vot kak jeto bylo: О rabote missii po repatriacii sovetskih grazhdan [Here's how it was: On the work of the mission to repatriate Soviet citizens]. Moskva: Gospolitizdat. [in Russian].

3. Dyczok M. The Grand Alliance and Ukrainian Refugees. Oxford: St. Antony's College, 2000. 277 p.

4. Halchak, S. D. (2001). Diialnist radianskykh repatriatsiinykh misii na pochatku «kholodnoi viiny» [Activities of Soviet repatriation missions at the beginning of the Cold War]. Visnyk Kamianets-Podilskoho natsionalnoho universytetu imeni Ivana Ohiienka. Istorychni nauky, 4, 555561. [in Ukrainian].

5. Hatsa, O., Korniichuk, T. & Sliesarieva, N. (Ed.). Pamiat zarady maibutnoho. Spohady. [Memory for the sake of the future. Memoirs]. Kyiv. [in Ukrainian].

6. Keidanskyi, K. (1994). Tabory dlia peremishchenykh osib и Nimechchyni ta Avstrii. Pohliad na strukturu ta diialnist [Camps for displaced persons in Germany and Austria. A look at the structure and activities]. Ukrainska diaspora, 1-2, 108-123. [in Ukrainian].

7. Kunytskyi, M. P. (2007). Prymusova repatriatsiia radianskykh hromadian do SRSR pislia Drahoi svitovoi viiny (ukrainskyi vector) [Forced repatriation of Soviet citizens to the USSR after the SecondWorld War (Ukrainianvector)]. Lutsk: VAT «Volynska oblasna drukarnia». [in Ukrainian].

8. Lysenko, O. Ye. & Dereiko, I. I. (2008). Krymska konferentsiia 1945, Yaltynska konferentsiia 1945. [Crimean Conference 1945, Yalta Conference 1945]. In V. A. Smolii (Ed.) Entsyklopediia istorii Ukrainy (T. 5, p. 358-360) [Encyclopedia of the History of Ukraine]. Kyiv: Vyd-vo «Naukova dumka». [in Ukrainian].

9. Makar, Yu. I. & Rudyk, S. Ya. (1995). Problema vydachi ukrains'kykh vtikachiv і peremischenykh osib Radians'komu Soiuzu pislia Drahoi svitovoi vijny [The problem of extradition of Ukrainian refugees and displaced persons to the Soviet Union after the Second World War]. Pytannia novoi ta novitn'oi istorii krain Yevropy і Pivnichnoi Ameryky, 4-2,141-146. [in Ukrainian],

10. Maruniak, V. (1985). Ukrains'ka emigratsiia v Nimechchyni і Avstrii po Druhijsvitovij vijni. T. 1: 1945-1951. [Ukrainian emigration to Germany and Austria after the Second World War. T. 1: 1945-1951]. Miunkhen: Akademichne Vyd-vo d-ra Petra Beleia. [in Ukrainian].

11. Minsotspolityky: ponad 3 mln ukraintsiv pratsiuie za kordonom na postijnij osnovi. Radio Svoboda. Ofitsijnyj sajt [Ministry of Social Policy: more than 3 million Ukrainians work abroad on a permanent basis. Radio Liberty. Official site]. Retrieved from https://www.radiosvoboda.Org/a/news-trudovi-mihranty-z-ukrainy/30087119.html

12. Podobied, O. A. (2018). Ukrains'ka planeta DiPi: Kul'tura ta povsiakdennia [Ukrainian planet DP: Culture and everyday life.]. Zhytomyr: Vyd. O. O.Yevenok. [in Ukrainian].

13. Polyan, P. (2002). Zhertvy dvux diktatur. Zhizn', trad, unizhenie і smert' sovetskix voennoplennyx і ostarbajterov na chuzhbine і na rodine [Victims of two dictatorships. Life, work, humiliation and death of Soviet prisoners of war and Ostarbeiters in a foreign land and at home], Moskva: ROSSPE'N. [in Russian].

14. Rudyk, S. (2003). Pereselennia ukrains'kykh bizhentsiv і peremischenykh osib do SShA ta Kanady pislia Druhoi svitovoi vijny: prychyny, osoblyvosti, naslidky (1945-1953 rr.) [Resettlement of Ukrainian Refugees and Displaced Persons to the USA and Canada after World War II: Reasons, Peculiarities, Consequences (1945-1953)] (Extended abstract of Candidate's thesis). Kyiv. [in Ukrainian].

15. Stril'chuk, L. V. (1999). Ukrains'ki politychni bizhentsi ta peremischeni osoby pislia Druhoi svitovoi vijny [Ukrainian political refugees and displaced persons after the Second World War](Extended abstract of Candidate's thesis). Chernivtsi. [in Ukrainian].

16. Subtelny O. Ukrainians in North America. An illustrated history. Toronto-Buffalo-London, 1991. P. 191.

17. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh obiednan Ukrainy [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine - CSAPAU].

18. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnia Ukrainy [Central State Archives of Supreme Authorities and Governments of Ukraine - CSASAGU].

19. Zemskov, V. N. (2004). Repatriacija peremeshhennyh sovetskih grazhdan [Repatriation of displaced Soviet citizens]. In G. N. Sevast'janov (Ed.) Vojna і obshhestvo. 1941-1945 gg. (Vol. 2, p. 331-358) [War and society. 1941-1945]. Moskva: Nauka. [in Russian].

Размещено на Allbest.ru