Зародження наукових осередків і розвиток мережі дослідних установ Всеросійського товариства цукрозаводчиків (1896–1911 Рр.)

Аналіз діяльності дослідних полів Мережі показав, що з моменту її заснування до 1908 р. до її складу входили поля, які характеризувалися змінністю місця розташування і завдань досліджень. Проте навіть такі недовготривалі дослідження давали доречні рекомендації, що приносили результати в умовах сталого виробництва. За період з 1901 по 1908 рр. виходи цукру в порівнянні з попередніми роками, до заснування Мережі, значно збільшилися, як з одиниці ваги цукрового буряка, так і з одиниці площі посіву.

На 1 січня 1910 р. до складу Мережі входило 8 дослідних полів: 1) Мошно-Городищинське - при містечку Мошно-Городище Черкаського повіту Київської губернії; поле знаходилося на Байбузівській ділянці Мошно-Городищенського маєтку Є.А. Балашевої; 2) Ладижинське - в Ладиженському маєтку спадкоємця Н.А. Терещенка, Уманського повіту Київської губернії; 3) Червонне - в маєтку Червонне, наслідника Ф.А. Терещенко Житомирського повіту Волинської губернії; 4) Ялтушківське - в маєтку Ялтушковського Товариства цукрорафінадного заводу в м. Ялтушково Могілевського повіту Подільської губернії; 5) Шебекінське - в Миколаївській економії Шебеківського маєтку графів Ребіндер при с. Нікольському Волчансського повіту Харківської губернії; 6) Офросимівське - в маєтку М.В. Сабашникова Курської губернії; 7) Мар'їнське - в маєтку Товариства Марийського цукрорафінадного заводу при с. Пенах Льговського повіту; 8) Рокитянське - в Рокитнянському маєтку княгині З.Н. Юсупової графині Сумароковой-Ельстон при слободі «Боброва» Грайворонского повіту Курської губернії. Деякі дослідні поля були обладнані метеорологічними станціями І-го класу, а саме - Ялтушкове, Червонне та Рокитне, інші поля були обладнані дощовимірювачами [3].

Окрім дослідних полів до Мережі дослідних установ входили Центральне бюро, котре розташувалося у м. Києві на Бибіковському бульварі №9, (нині - бульвар Т. Шевченка), контрольна насіннєва і метеорологічна станція ІІ-го класу та лабораторія (остання розміщувалася у м. Києві по вул. Миколаївській №3 (нині - вул. Городецького) [3].

Спеціальні аналітичні роботи лабораторії були присвячені вивченню складу гною, процесам нітрифікації та надходженню окремих поживних речовин до рослин цукрового буряку в різні періоди його вегетації.

Центральне бюро Мережі, лабораторія та контрольна станція розміщувалися в найманій квартирі. Бюро займало три кімнати квартири, в яких розміщувалися бібліотека, кабінет роз'їзних агрономів і канцелярія. Лабораторія займала дві кімнати, що були обладнані на чотирьох осіб, здебільшого в них розміщувалися прибори та посуд. У період посиленого надходження добрив для контролю кількість працюючих у лабораторії зростала до 8 осіб. Лабораторія була оснащена газом і водопроводом від загальної місцевої мережі. У дослідах використовувалася дистильована вода, що добувалася у лабораторії. Для цього застосовувався перегінний куб, який давав 6 відер дистильованої води. Контрольна-насіннєва станція займала одну кімнату, була обладнана на 3 осіб. На той час фахівці Мережі вже мали у наявності 2 термостати для пророщування насіння.

Лабораторія і насіннєва станція виконували замовлення фахівців Мережі ВТЦ, приватних осіб та інших товариств на виконання аналізів щодо складу та дії добрив, фізичних і хімічних властивостей ґрунтів, аналізу насіння тощо. Так, наприклад, протягом 1909 р. лабораторія виконала 3 179 аналізів різноманітних добрив, інсектицидів і фунгисидів та провела 1 241 аналіз зразків насіння. Більшу частку аналізів, проведених у лабораторії, становили штучні мінеральні добрива. Крім того, лабораторія проводила аналізи ґрунтів дослідних полів, що входили до складу Мережі. Деколи приймалися замовлення від приватних осіб на дослідження ґрунтів з їхніх приватних ділянок.

Таким чином, лабораторія пропонувала такі послуги: аналіз насіння та рослин буряку, цукрових продуктів і матеріали, що використовувалися при цукроварінні; хімічне та колориметричне дослідження палива; хімічні та бактеріологічні аналізи води; аналізи ґрунтів, добрив та інсектицидів.

Безкоштовно досліджувалися продукти та напої на наявність цукру, визначалася його кількість у рідині. У 1909 р., крім вищезгаданого, додалися послуги щодо визначення радіонуклідів, розширився спектр досліджень на макро- і мікроелементи.

Як відзначалося вище, всі кошти на утримання Мережі дослідних установ взяло на себе Правління ВТЦ, усі ж витрати, пов'язані з постановкою дослідів, брали на себе власники маєтків, в яких проходилися досліди.

Аналізуючи оголошення щотижневика агрономічної лабораторії ВТЦ, що було надруковано у «Віснику цукрової промисловості» (№31 від 16 серпня 1903 р.) та порівнюючи із сучасними оголошеннями аналогічних закладів, навіть враховуючи проміжок часу у сто років, можемо визначити, що спектр досліджуваних питань майже зовсім не відрізнявся від сучасних, оплата здійснювалася за чітко визначеними розрахунками, тобто «по таксі».

Структура Мережі постійно удосконалювалася внаслідок зміни пріоритетів, запропонованих замовниками. Незмінним залишалось одне з головних завдань: підвищення продуктивності цукрового буряку та підвищення родючості ґрунту за рахунок внесення органічних і штучних добрив. Мережа займалася виключно польовими дослідами, тож не мала окремого приміщення для стаціонарних вегетаційних дослідів. Усі поля для своєї потреби користувалися загальними побудовами й інвентарем господарства, в якому вони розташовувалися. В основній дослідницькій діяльності використовувалися точні прилади для лабораторій, на які ВТЦ щорічно витрачало до 2 085 руб., на платину - 257 руб., прилади для пересувних лабораторій - 639 руб., креслярське та канцелярське обладнання - 293 руб., меблі - 673 руб., інші витрати складали до 155 руб.

Безумовно, програму зі складання поточних дослідів на кожен рік розробляло керівництво Мережі. Крім того, виникало безліч повсякденних питань, для виявлення та обговорення яких кожного року збиралися з'їзди завідувачів дослідних полів.

Особливістю програми дослідної Мережі ВТЦ була її чітка побудова за окремими напрямками. Під кожен напрямок виділялася окрема дослідна ділянка. Кількість ділянок у кожному маєтку змінювалася залежно від їхньої доцільності для повторення того чи іншого досліду в різноманітних ґрунтових умовах.

Головним питанням новоствореної організації, у першу чергу, було вивчення культури цукрового буряку та застосування мінеральних добрив у цукробурякових господарствах Південно-Західного краю імперії. Всі мінеральні добрива випробувалися за схемою Жоржа Вілля - 12 ділянок, пізніше фосфорнокислі добрива (суперфосфат і томасшлак) при 4 - 8 різних нормах (16 ділянок), також селітра, при 6-ти різних нормах (18 ділянок), розкидане та рядове живлення (суперфосфат і томасшлак) при 2-х нормах (10 ділянок), дефекаційний бруд при 3-х нормах (6 ділянок). Порівнювалася техніка внесення добрива, тобто зіставлялися результати врожаю після розкидного і рядкового внесення. Так, для аналізу дії двох різних норм фосфорнокислого добрива за різним способом його внесення було виділено 10 ділянок. Для вивчення цього напрямку програми, що складався з п'яти дослідів без обліку дворазової повторності, усього було виділено 60 ділянок.

Програма Мережі дослідних установ ВТЦ дає уявлення про розчленування дослідів з добривами. Загальний напрям програми відносно впливу мінеральних добрив розбивався на наступні підпитання: 1) вплив окремих поживних речовин на врожайність і цукристість буряку; 2) форми поживних речовин; 3) способи внесення мінеральних добрив під буряк; 4) кількість добрив; 5) час внесення селітри; 6) спільний висів насіння і добрив; 7) застосування дефекаційного бруду; 8) досліди з вапном; 9) досліди із содою; 10) досліди із зеленим добривом; 11) досліди з гноєм і заміною його мінеральними добривами. При постановці останніх дослідів вивчалися такі питання: 1) норма гною; 2) вплив гною і мінерального добрива на врожайність озимини; 3) дія гною, внесеного під озимину, на врожайність буряку цукрового; 4) вплив спільного удобрення гноєм і мінеральними туками під озимину на врожайність буряку; 5) дія на буряк мінеральних добрив, внесених під озимину; 6) порівняльна дія мінеральних добрив при внесенні їх під озимину і безпосередньо під буряк; 7) вплив змішаних і мінеральних добрив під озимину на цукристість буряка і т.д.

З початку свого існування на дослідних полях Мережі проводилися дослідження за густотою посівів і результатами проривання в різних маєтках, що знаходилися у різних кліматичних і ґрунтових умовах. Протягом 1905-1907 та наступних років програма досліджень ускладнювалася введенням дослідів з іншими рослинами. З цього часу Мережею проводилися систематичні досліди з культури картоплі, пізніше - з культури озимих і ярових зернових [15].

Майже три роки (1901-1903 рр.) проводилися дослідження з двохкратним повторенням, а з часом дослідження показало, що цього замало, тож дослідження перейшло з двохкратного повторення на чотирикратне.

Крім того, на дослідних ділянках Мережі постійно велися наступні ретельні спостереження: перед прориванням цукрового буряку визначалася вага 100 рослин, перед викопуванням даного коренеплоду визначалася сахаристість і вага 40 рослин. На кожному з дослідних полів закладалася, крім дослідних, певна ділянка для спостереження за ходом росту цукрового буряка, де вивчався протягом всього вегетаційного періоду цукрового буряка вплив мінеральних добрив шляхом взяття проби через кожні 10 днів. Також почали проводитися досліди з вивчення дії гною і мінеральних добрив під озимину та цукровий буряк. Проводячи ряд таких дослідів ділянки закріплювалися мережею на три роки. В інших випадках - при проведенні дослідів з вивчення дії мінеральних добрив, внесених безпосередньо під цукровий буряк, - ділянки для такого типу дослідження відводилися в клинах сівозміни, що була загальноприйнятою для господарства. Здебільшого дослідні ділянки пристосовувалися до загальних посівів господарства, де розташовувалося дослідне поле, тож спеціальні сівозміни не організовувалися. Дослідні ділянки закладалися двох величин: якщо досліди закладалися на декілька років, то величина ділянки сягала 100 кв. саж. (2*50), якщо ж лише на один рік, то величина становила 80 кв. саж. (2*40). Слід зауважити, що мінеральні добрива вносилися комбінованими сіялками при ділянці не меншій 60 кв. саж.

Програма дослідної Мережі ВТЦ мала загальні риси з програмами Харківської та Харитоненської мереж дослідних полів. Подібність з Харківською програмою полягала у тому, що обидві мережі проводили польові досліди в приватних господарствах цукробурякового району. Київська і Харитоненська мережі мали обладнані центральні агрономічні лабораторії і власний агрономічний персонал, який виконував польові досвіди в приватних господарствах. В.В. Вінер, порівнюючи ці дослідні організації, вказував, що мережа ВТЦ за масштабом своєї діяльності була кроком уперед порівняно з мережею у маєтках Харитоненка. З іншого боку, їй тривалий час не вистачало стаціонарного базисного поля, яким для мережі Харитоненка була Іванівська дослідна станція.

Незважаючи на те, що дослідна мережа ВТЦ не мала чіткої методологічної централізації, яка проводилася в маєтках одного господаря Харитоненка, її програма, завдяки керівництву талановитого організатора С.Л. Франкфурта, цілком охоплювала всі питання розробки цукробурякового господарства [11].

Незважаючи на скорочення дослідних полів у 1904-1910 рр., у результаті дослідницької діяльності Мережі накопичувався великий за обсягом різнобічний матеріал, який вимагав ретельного аналізу досвідченими науковцями та агрономами-практиками. У зв'язку з цим до штату дослідної організації Мережі цукрозаводчиків входили агрономи, які безпосередньо аналізували результати дослідів, агрономи-спостерігачі на кожному дослідному полі, під керівництвом яких проводилася робота, і персонал центральної київської лабораторії ВТЦ. Оскільки аналітичні рекомендації з вирощування культур у цукробурякових господарствах виправдували себе, Товариство цукрозаводчиків вчасно і цілком самостійно фінансувало всі науково-практичні розробки дослідної Мережі.

Завдяки розширенню досліджень за програмою Мережі ВТЦ, їхніми результатами цікавилися вчені-аграрії та практики не тільки українських губерній, а й усієї чорноземної зони Росії.

Свої праці, програму та схему проведення дослідів як за перший рік існування, так і протягом усього періоду науково-дослідної діяльності Мережа ВТЦ друкувала у «Вестнике сахарной промышленности» (1901, №28). Крім того, результати досліджень публікувалися на сторінках провідних галузевих журналів і газет аграрного спрямування різного рівня. Наприклад, результати дослідів Мережі висвітлювалися у регіональному київському журналі «Хозяйство» [11, с. 59]. На шпальтах періодичних видань з керівниками та фахівцями Мережі товариства велися дискусії, пропонувалися удосконалення програм.

Кожен рік науково-дослідної діяльності Мережі відображений у щорічних звітах або окремих виданням, що мали спільну назву: «Труди мережі дослідних полів ВТЦ». Аналізуючи ці видання, приходимо до висновків, що з кожним роком удосконалювалася програма дослідів, що впливало на вирішення галузевих проблем. Паралельно у цих виданнях друкувалися і щорічні звіти діяльності лабораторії та контрольно-насіннєвої станції Мережі. Працюючи з цими історично-науковими джерелами, необхідно відзначити, що науковий рівень офіційно опублікованих звітів науково-дослідницької діяльності Мережі дослідних полів ВТЦ вражає і сьогодні своєї масштабністю та багатоплановістю проведених дослідів.

Таким чином, на початку ХХ ст. дослідження питань підвищення врожайності та цукровості вітчизняних сортів буряків систематично проводилося за чітко визначеною програмою співробітниками Мережі дослідних полів ВТЦ. Відомий фахівець в аграрній галузі, завідувач Мережі С.Л. Франкфурт очолював організаційно-методичну роботу всієї системи дослідних установ товариства, що включала мережу дослідних полів у приватновласницьких господарствах членів товариства. У розробленій для Мережі програмі (1911 р.) вчений обґрунтував необхідність поєднання різних дослідних прийомів з рільництва: спостереження повторюваності результатів дослідів за різних умов часу й місця на змінних дослідних полях і довготривалі дослідження на стаціонарному полі станції.

Результати дослідної діяльності Мережі ВТЦ перевірялися на практиці, обговорювалися в широких колах науковців і рекомендувалися для впровадження у виробничо-промисловий цикл, що мало велике значення для піднесення вітчизняної цукробурякової промисловості.

Джерела та література