Участь Київських митрополитів у засіданнях Святішого Урядуючого Синоду Російської Православної Церкви

Размещено на http://www.allbest.ru/

Участь Київських митрополитів у засіданнях Святішого Урядуючого Синоду Російської Православної Церкви

священик Ярослав Черенюк

Анотація

У статті на основі архівних та друкованих джерел XIX - поч. XX ст. розкривається церковна діяльність Київських митрополитів у засіданнях найвищого органу церковного управління Російської Православної Церкви - Святійшого Урядуючого Синоду в т.зв. синодальну добу (1721-1917 роки). Висвітлено внутрішню структуру Синоду і місце в ньому Київського митрополита. церковний митрополит синодальний

Ключові слова: Святійший Синод, Київський митрополит, обер-прокурор, Київська кафедра.

Від часу ліквідації патріаршества в Російській Православній Церкві, згідно з виданим 25 січня 1721 року державною владою маніфестом, найвищим органом церковного управління об'явлено Духовну колегію ¹. Відразу ж назву цієї установи було змінено на Святійший Урядуючий Синод, однак обов'язки і завдання залишалися непорушними впродовж 200 років ². При утворенні Святійшого Синоду було зазначено, що він повинен замінити владу патріарха, тому що колегіальне управління є набагато кращим і безпечнішим ніж одноосібне ³.¹ Духовный Регламент, тщанием и повелением Всепресветлейшего, Державнейшего Государя Петра Первого, императора и самодержца Всероссийского. - М.: Синодальная типография, 1883. - С. 16.

² Лотоцький О., проф. Автокефалія: У 2-х т. - Варшава: Праці Українського Наукового Інституту, 1935-1938. - Т. 2: Нарис історії автокефальних Церков. - 1938. - С. 409.

³ Цыпин В., прот. Курс церковного права. - Клин: Христианская жизнь, 2004. - С. 327.

Згідно з "Духовним регламентом" Святійший Синод мав складатися з 12 осіб, проте в маніфесті Петра І про його встановлення зазначається 11 осіб. За правління імператриці Анни Іоанівни (1730-1740) у Синод входили три архієреї, два архімандрити та два протоієреї (настоятелі кремлівських соборів - Успенського та Благовіщенського). За штатом 1764 року в Синоді визначено було бути трьом архієреям, двом архімандритам і одному протоієрею. За штатом 1819 року Св. Синод складався із сімох осіб: трьох митрополитів (петербурзького, московського та київського) та чотирьох архієреїв та архімандритів. Петербурзький митрополит іменувався "першоприсутнім" у Синоді. За імператора Миколая І (1825-1855) місця архімандритів в Синоді зайняли головний священик гвардії та гренадерських корпусів (він же духівник царя) і головний священик армії та флоту Федоров В.А. Русская Православная Церковь и государство. Синодальный период. 1700-1917 гг. - М.: Русская панорама, 2003. - С. 14..

Київські митрополити спочатку не були залучені до діяльності в найвищому органі Російської Православної Церкви, до складу якої вони увійшли ще з 1686 року. І лише наприкінці XVIII століття архіпастирям Київської кафедри було долучено до титлу звання "члена Святійшого Урядуючого Синоду". Першу згадку про це ми знаходимо в ґрунтовній історичній праці про Київську ієрархію митрополита Київського і Галицького Євгенія (Болховітінова) (1822-1837). Зокрема про призначення на Київську кафедру митрополита Гавриїла (Кременецького) (1770-1783) він зазначає:

"Гавриіл в 1749 році вересня 17 поставлений на єпископа Коломенського, у 1755 році липня 25 - у Санкт-Петербург і 29 липня отримав сан архієпископа, а 1770 року вересня 22 призначений у Київ митрополитом з наданням йому звання члена Святійшого Синоду, і 25 того місяця пожалуваний йому білий клобук" Євгеній (Болховітінов), митр. Вибрані праці з історії Києва / Упор., вст. ст. та додатки Т Ананьєвої. - К.: Либідь - ІСА, 1995. - С. 205..

Наступнику митрополита Гавриїла по кафедрі митрополиту Самуїлу (Миславському) (1783-1796), за свідченням митрополита Євгенія (Болховітінова), також з призначенням на Київську кафедру 22 вересня 1783 року був наданий титул і члена Святійшого Синоду Там само. - С. 209.. Проте вищезгадані митрополити не брали участі в засіданнях Синоду, як і митрополит Київський і Галицький Ієрофей (Малицький) (1796-1799)⁷, який з призначенням отримав "титул Києво-Печерської Лаври архімандрита і члена Святійшого Синоду"⁸. Очевидно, цей титул був як нагорода і означав особливий статус Київської єпархії, бо практика обов'язкової присутності в засіданнях Святійшого Синоду стає нормою після штатів 1819 року.

Слід зауважити, що сам титул Київські митрополити не завжди одержували разом зі своїм призначенням на Київську кафедру. Так, митрополит Гавриїл (Бонулеско-Бодоні) (1799-1803) був призначений у Київ 29 вересня 1799 року ⁹, проте членом Святійшого Синоду став аж 24 квітня 1801 року ¹⁰;¹¹. До того ж, у наказі про це призначення є досить цікаве зауваження: "Без отлучения от вашей пастви"¹². Як наслідок - владика Гавриїл не був на жодному засіданні найвищого органу управління РПЦ, хоч "постійним" членом його він буде вважатись аж до смерті, навіть після того, як залишить Київську кафедру ¹³.⁷ О умерствии Преосвященнейшего Иерофея, митрополита Киевского и кавалера 1799 г. сентября в второй день. - Арк. 1.

⁸ Євгеній (Болховітінов), митр. Вибрані праці з історії Києва / Упор., вст. ст. та додатки Т. Ананьєвої. - К.: Либідь - ІСА, 1995. - С. 238.

⁹ О Всемилостивейшем пожаловании митрополита Новороссийского Гавриила митрополитом Киевскими Галицким, Киево-Печерская Лавры Священно архимандритом. 27 октября 1799 г. - Арк. 2.

¹⁰ По указу Синодальному о Всемилостивейшем пожаловании первенствующему в Синоде члену Новгородскому и Санкт-Петербургскому Амвросию белого клобука с именованием притом его митрополитом. 20 марта 1801 г. - Арк. 16.

її О Всемилостивейшем Его Императором пожаловании преосв. Гавриила, митрополита Киевского, Синодальным Членом и ордена св. апостола Андрея Первозванного Кавалером и об отсылке на титул Российского Кавалера ордена Высочайшего рескрипта для приложения печати и потому ордену. 24 апреля 1801 г. - Арк. 1.

^{1 2} Там само. - Арк. 2.

13 Чеховский В. Киевский митрополит Гавриил Банулеско-Бодони (1799-1803). - К.: Тип. И.И. Горбунова, 1905. - С. 12.

^{1 4} По указу Святейшего Правительствующего Синода о всемилостивейшем пожаловании архиепископа Казанского и Свияжского Серапиона митрополитом Киевским. 2 января 1804 г. - Арк. 23.

Митрополит Серапіон (Александровський) (1803-1822) теж не відразу, після призначення в Київ стане членом Святійшого Синоду ¹⁴. Як відомо, за своїм характером він не полюбляв далеко від'їжджати за межі Києва, через що протягом 19-річного перебування на кафедрі він жодного разу не оглянув власну єпархію. Цей факт, можливо, послужився до того, що владику ніколи не викликали на засідання Святійшого Синоду Терновский Ф. Серапион митрополит Киевский // Киевская старина. - 1883. - № 8. - С. 91..

Справжню бурхливу діяльність у роботі Св. Синоду на посаді Київського митрополита проявив митрополит Євгеній (Болховітінов) (1822-1837). Одночасно із призначенням на Київську кафедру його було наділено й членством у Святійшому Синоді Об освобождении от управления епархиею митрополита Серапиона и на его место архиепископа Евгения. 21 февраля 1822 г. - Арк. 1 зв.. Митрополит Євгеній був за своїм характером справжнім новатором ідей, свідченням чого є ряд проектів, поданих на розгляд Синоду (наприклад, утворення екзархатів, реформування церковно-навчальних закладів)^{1 7} Історія релігій в Україні: В 10-ти т. / За ред. А. Колодного (голова) та ін. - К.: Український Центр духовної культури, 1996-1999. - Т. 3: Православ'я в Україні. - 1999. - С. 215.. Саме за його участю було прийнято в 1823 році Святійшим Синодом "Положение о презрении бедных духовного звания" та цілий ряд інших нормативних заходів для покращення матеріального становища духовенства^{1 8} Положение о призрении бедных духовного звания с прибавочными правилами от Киевского Попечительства для сотрудников. - СПб.: Синодальная типография, 1823. - С. 3.. Звичайно, що владика був чудовим адміністратором, але разом з тим - неперевершеним науковцем та дослідником минулого. Наслідки цього напряму діяльності митрополита Євгенія відчуваються в тих постановах Синоду, які стосуються духовних шкіл, наприклад, створення Академічних Конференцій чи Цензурних Комітетів тощо^{1 9} Рапорты монастырей и духовных правлений о получении указов консистории. 1807 г. - Арк. 6..

З часу митрополита Євгенія (Болховітінова) членство Київських архіпастирів у Святійшому Синоді перестає бути формальним, оскільки їх постійно будуть викликати на засідання Синоду. Перебуваючи на вершині церковної влади, кожний митрополит проявить себе по-різному, але від їхніх дій залежатиме перебіг церковних подій не тільки в церковному житті України, але й всієї Росії Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви: В 4-х т. - К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 1998. - Т. 3. - С. 253..

Митрополит Філарет (Амфітеатров) (1837-1857) вражав своїх сучасників істинним подвижництвом і нелицемірним аскетизмом Тальберг Н. История Русской Церкви. - М.: Изд-во Сретенского монастыря, 1997. - С. 736..

Ще до свого призначення в Київ, владика в 1836 році бере участь у засіданнях Святійшого Синоду, а з 1837 року разом із возведенням у сан митрополита, одержує й статус "постійного" члена Сообщение Киевской Духовной Консистории о назначении Филарета, архиепископа Ярославского митрополитом Киевским и Галицким. 18 мая 1837 г. - Арк. 2..

Нетривалий час його перебування у Святійшому Синоді (1836-1842) був надзвичайним періодом подій і реформ у галузі вищого церковного управління РПЦ. Це, насамперед, возз'єднання уніатів у 1839 році, перетворення Канцелярії Святійшого Синоду, відкриття Духовної Академії в Казані, переклад Біблії російською мовою, зміна "Уставів" духовно-навчальних закладів тощо О золотой медали Высочайшего соизволения препроведенной Его Высокопреосвященству Киевскому и Галицкому митрополиту и священноархимандриту Кие во-Печер ской Лавры Филарету в память совершившегося в 1839 г. возсоединение униатов и Высокопреосвященством пожертвовании в ризницу Лаврской и прочих пожертвованиях архипастыря. 5 апреля 1841г. - Арк. 1..

У той же час не менш енергійну участь у роботі Синоду брав видатний ієрарх Російської Православної Церкви у ХІХ столітті митрополит Московський і Коломенський Філарет (Дроздов). Київський владика в окремих питаннях мав певні розбіжності з московським митрополитом. Проте найбільші суперечки розгорілись у Синоді між вищезгаданими архієреями і владним обер-прокурором графом М.О. Протасовим (1836-1855). Саме на 30-40-ві роки ХІХ століття припадає період переростання ролі обер-прокурора Святійшого Синоду із "присутнього" члена на фактичного керівника цього органу24 ^{Лотоцький О., проф.} Автокефалія: У 2-х т. - Варшава: Праці Українського Наукового Інституту, 1935-1938. - Т. 2: Нарис історії автокефальних Церков. - 1938. - С. 415..

З таким станом речей ніяк не погоджувався ні імпульсивний митрополит Філарет (Дроздов), ні смиренно мудрий митрополит Філарет (Амфітеатров). Наслідком натягнутих і неспокійних відносин у Святійшому Синоді стало те, що ці два вищезгадані впливові архієреї виїхали до своїх єпархій та відмовилися брати участь у найвищому органі церковного управління25 ^{Сушко в Н.} Об увольнении Киевского и Московського митрополитов в епархии. - М.: Тип. Университета (Катков и К ⁰), 1869. - С. 18..

Разом з тим митрополити Московський Філарет (Дроздов) та Київський Філарет (Амфітеатров) до кінця свого життя зберігали формальне членство в Синоді, хоч і не брали в ньому діяльної участі навіть з приходом до влади нового обер-прокурора. Звідси можна зробити логічний висновок, що вищезгадана ситуація була спровокована царським урядом, який намагався повністю перетворити Церкву на контрольовану і слухняну організацію. Покинувши галасливу й неспокійну столицю, владика Філарет (Амфітеатров) більше докладає зусиль для праці у своїй Київській єпархії, а також піклується про власне духовне зростання через постійні молитовно-аскетичні подвиги таємного схимника Сергий (Василевский), архим. Высокопреосвященнейший Филарет в схимонашестве Феодосий (Амфитеатров) Митрополит Киевский и Галицкий и его время: В 3-х т. - Казань: Типо-литография И.С. Перова, 1888. - Т. 3. - С. 484..

Принцип формування присутності у Святійшому Синоді в другій половині ХІХ століття залишився незмінним. Архієреї призначалися в Синод імператором за поданням обер-прокурора. Від нього фактично залежав і термін присутності, який зазначався в іменних указах членам Святійшого Синоду і у найвищих повеліннях присутнім. Дійсний в автокефальних Православних Церквах порядок почерговості виклику архієреїв у керівний орган Церкви в Російській Церкві не дотримувався27 ^{Алексеева} С.И. Святейший Синод в системе высших и центральных государственных учреждений пореформенной России 1856-1904 гг. - СПб.: Наука, 2003. - С. 44.. Оскільки постійними членами Синоду були архієреї трьох найголовніших кафедр РПЦ, то на ці кафедри з цього часу призначають угодних обер-прокурору архієреїв, щоб через Святійший Синод можна було проводити вигідну для самодержавства політику.

Митрополит Ісидор (Нікольський) (1858-1860) недовго пробув на Київській кафедрі28 ^{О назначении Высокопреосвященнейшего Екзарха Грузии Исидора митрополитом Киевским и Галицким и священноархимандритом Киево-Печерской Лавры от 8 апреля 1858 г.} - Арк. 2.. Проте ще до свого призначення сюди, він неодноразово викликався на засідання в Синод, що суттєво вплине на всю його подальшу життєву кар'єру29 ^{Каргопольцев И.} Альбом в Боге почивших иерархов Российской Церкви. - СПб.: Коммерческая скоропечатня Е. Тилле, 1894. - Вып. 1-ый: Высокопреосвященный Исидор, митрополит Новгородський, Санкт-Петербургский и Финляндский. - С. 34.. У столиці владика Ісидор своїм поступливим і м'яким характером імпонував більше, аніж запальний митрополит Філарет (Дроздов). Саме це посприяло швидкому переміщенню Київського митрополита Ісидора (Нікольського) до Санкт-Петербурга, де він протягом більш як 30 років очолював місцеву кафедру. Водночас протягом цього періоду митрополит був незмінним "першоприсутнім" членом Святійшого Синоду при кількох постійно змінюваних обер-прокурорах, не входячи з жодним із них у відкриті суперечки і конфронтації Высокопреосвященный Исидор, митрополит Новгородский, Санкт-Петербургский и Финляндский // КЕВ. - 1892. - Ч.2. - №18. - С. 655..

Проте необхідно згадати і київський період його членства в Синоді, під час якого було дано дозвіл на відкриття нового журналу "Труди КДА"^{3 1} Об издании при Академии журнала "Труды КДА". 9 ноября 1858 г. - Арк. 9. та запровадження мережі церковнопарафіяльних шкіл32 ^{Высокопреосвященный Исидор, митрополит Новгородский, Санкт-Петербургский и Финляндский // КЕВ.} - 1892. - Ч.2. - №18. - С. 653..

Дієву участь у засіданнях Святійшого Синоду проявив митрополит Арсеній (Москвін) (1860-1876) Высокопреосвященный Арсений, митрополит Киевский и Галицкий. Некролог. Кончина и погребение // КЕВ. - 1876. - Ч. 2. - № 9. - С. 280.. Сам період, у якому прийшлося йому керувати Київською єпархією, був наповнений широкомасштабними реформами не лише в церковному, але й державно-політичному житті Російської імперії34 ^{Чиркова О.} Біле духовенство Київської митрополії у період реформ 60-70-х років ХХ ст. // Всеукраїнська Міжнародна Християнська асамблея: Матеріали науково-практичної конференції (17-18 лютого 1998 р.). - К.: Вид. УПЦ Київського Патріархату, 1998. - С. 111.. У 1860 році при Синоді був створений особливий Комітет для розгляду пропозицій щодо реформування церковного життя. Головував у цьому органі колишній ректор КДА архієпископ Херсонський і Одеський Димитрій (Муретов). Однак навіть участь такого видатного реформатора не привела до конкретної діяльності, оскільки Комітет лише розглядав і подавав пропозиції до Синоду. З призначенням нового обер-прокурора Д.А. Толстого в

1865 році справу було зрушено з місця, причому вплив державної ініціативи на церковні реформи носив переважно характер зверхній і примусовийз ³ Смолич И.К. История Русской Церкви 1700-1917: В 2-х ч. - М.: Изд-во Спасо- Преображенского Валаамского монастыря, 1997. - Ч. 1. - С. 452..

З приходом до влади обер-прокурора графа Д.А. Толстого позиції митрополита Арсенія у Святійшому Синоді дещо зміцніли. 18 березня

1866 року був заснований новий Комітет для опрацювання статутів духовних шкіл. Головою цієї установи став Київський митрополит, однак провідну роль відігравав у ньому архієпископ Нижньогородський і Арзамаський Нектарій (Надєждін). Крім цих двох архієреїв, до складу Комітету входили два представники від світських установ, у тому числі міністерства народної освіти. У травні 1867 року Синод затвердив нові статути духовно-навчальних закладів РПЦ Смолич И.К. История Русской Церкви 1700-1917: В 2-х ч. - М.: Изд-во Спасо- Преображенского Валаамского монастыря, 1997. -Ч.1. - С. 455..

Незважаючи на своє головування в Комітеті і пряму участь у реформах, які проводив Синод, митрополит Арсеній намагався завжди підтримувати виважену позицію щодо основних напрямків реформування церковного життя^{3 7} Арсений (Москвин), митрополит Киевский. Замечание на проект устава Духовных Академий. - К.: Тип. Киевопечерской Лавры, 1868. - С. 25.. Він неодноразово висловлював свої критичні оцінки щодо реформ, не погоджуючись принципово з окремими напрямками діяльності Святійшого Синоду. Так, наприклад, всупереч домаганням вищевказаного органу щодо скорочення кількості сільських парафій з метою покращення фінансування духовенства, владика Арсеній хоч і формально видав резолюції про закриття дрібних парафій, однак у той же час підтримував ці парафії і навіть призначав їм окремих священиків^{3 8} Певницкий В. Воспоминания о митрополите Киевском Арсении // Труды КДА. - К.: Тип. В. Давиденко, 1877. - № 7. - С. 152..

Крім того, Київський митрополит висунув пропозицію до Синоду надавати наукові ступені магістра й доктора богослів'я лише тим особам, які мали духовний сан. Суттєвими були також його "доповнення" щодо духовно-судової реформи, яку він у своїй записці до Синоду піддав різкій критиці. Таким чином, у загальному митрополит Арсеній (Москвін) був одним із найвидатніших Київських архіпастирів, які енергійно і наполегливо брали участь у роботі Святійшого Синоду РПЦ.

Наступний архієрей на Київській кафедрі - митрополит Філофей (Успенський) (1876-1882), на відміну від своїх попередників, не вражав сучасників ні яскравою постаттю, а ні енергійною діяльністю. У його особистості більше проявлялися риси справжнього монаха- аскета, ніж єпархіального архієрея. Проте разом з призначенням у Київ митрополит змушений був брати участь у засіданнях Святійшого Синоду^{3 9} О вызове Киевского митрополита в Синод. 1880 г. - Арк. 1.. Смиренний і спокійний у своїх поглядах, він мало втручався в загальний перебіг церковного життя, лише зрідка подаючи свої замітки та нотатки Листи та нотатки архієпископа Тверського, згодом Київського митрополита Філофея Успенського до обер-прокурора Синоду, Собору Києво-Печерської Лаври та до інших, про недоцільність влаштування недільних шкіл при семінаріях, про торгівлю книгами в Лаврі та про особисті справи. 1881 р. - Арк. 34..

Призначення 1 березня 1880 року на посаду обер-прокурора К.П. Побєдоносцева суттєво вплинуло на розвиток церковно-державних відносин у Російській імперії. Ця особистість стала найяскравішим вираженням політично-суспільної реакції, яка торкнулася також і Церкви наприкінці ХІХ століття. Часто саме через опір К.П. Побєдоносцева розбивалися будь-які спроби оновлення і реформування церковного життя, що виходили із середовища прогресивного духовенства^{4 1} Тальберг Н. История Русской Церкви. - М.: Изд-во Сретенского монастыря, 1997. - С. 452..

Саме в цей неспокійний час прийшлося брати участь у засіданнях Святійшого Синоду Київському митрополиту Платону (Городецькому) (1882-1891)42 ^{Копии указов Синода за 1882 г.} - Арк. 10.. Обачливий і далекоглядний владика намагався уникати непорозумінь із всесильним обер-прокурором, погоджуючись на всі рішення і задуми нового реакціонера. У 1882 році, коли на розгляд Синоду було винесено питання про звершення богослужінь на національних мовах народів Російської імперії, митрополит Платон підтримав цю пропозицію. Вказувалось, що в "не російських" парафіях церковне богослужіння на рідній, зрозумілій мові є важливим засобом християнського просвітництва і виховання в них релігійного духу і любові до Православної Церкви. Після нетривалих дискусій все ж таки було дано дозвіл на звершення богослужінь національними мовами Циркулярные указы Святейшего Правительствующего Синода за 1867-1900 гг. / Собрал А. Завьялов. - Изд. 2-ое. - СПб.: Электропечатня, 1901. - С. 183.. Про впровадження української мови для богослужінь у Київській та інших православних єпархіях в Україні після видання "Валуєвського циркуляру" 1863 року та "Емського Указу" 1876 року звичайно не могло бути й мови.

Разом з тим не слід вважати, що митрополит Платон (Городецький) зовсім не підіймав у Синоді питань про загальноукраїнські проблеми. Завдяки наполяганням митрополита було затверджено законопроект святкування 900-ліття Хрещення Русі в Києві. Незважаючи на заздрісні і недружелюбні погляди з північної столиці, Київ усього на кілька днів знову перетворився на всеправославний центр не тільки для українських земель, але й для всієї Російської імперії Церковные юбилейные празднества в Киеве. - К.: Тип. Киевопечерской Лавры, 1888. - С. 4..

На відміну від свого попередника, митрополит Іоанникій (Руднєв) (1891-1900) був неоднозначною особистістю. До свого призначення на Київську кафедру він, перебуваючи на посаді митрополита Московського і Коломенського, брав енергійну участь у засіданнях Святійшого Синоду Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской церковной иерархии на 1885 год. - СПб.: Синодальная типография, 1885. - С. 1.. Так, ще в 1883 році він увійшов до складу особливої Комісії для розгляду статутів духовно-навчальних закладів. Кінцевий варіант цього законопроекту був розроблений, очевидно, у канцелярії обер-прокурора і проведений через Святійший Синод без обговорення46 ^Смолич И.К. История Русской Церкви 1700-1917: В 2-х ч. - М.: Изд-во Спасо- Преображенского Валаамского монастыря, 1997. - Ч. 1. - С. 466.. Перебуваючи на Київській кафедрі владика Іоанникій добивається в Синоді дозволу на організацію свічного заводу, прибуток якого йшов би на утримання вихованців Київських духовних шкіл47 ^{Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1900 год.} - СПб.: Синодальная типография, 1903. - С. 13..

Саме тоді розпочалися перші суперечки владики Іоанникія із всевладним обер-прокурором К.П. Побєдоносцевим (1880-1905), що, без сумніву, спричинилося до переведення першого з Московської на більш віддалену кафедру Російської Церкви - Київську.

Після смерті Санкт-Петербурзького митрополита Ісидора (Нікольського) в 1892 році, столичним митрополитом і першо-присутнім членом Синоду, несподівано для всіх, став архієпископ Паладій (Раєв). При цьому був порушений звичай ієрархічного старшинства, бо митрополит Іоанникій (Руднєв) залишився лише "присутнім" членом Святійшого Синоду. Проте все змінилося після смерті Петербурзького митрополита Паладія (Раєва) в 1898 році, бо будучи старшим по хіротонії серед двох присутніх у Синоді митрополитів Московського і Коломенського Володимира (Богоявленського) та новопризначеного Санкт-Петербурзького і Ладозького Антонія (Вадковського), 25 грудня 1898 року митрополит Київський і Галицький Іоанникій (Руднєв) стає першопристунім членом Святійшого Синоду Перерва В. Статус Київських митрополитів кін. ХУІІІ-ХІХ ст. // Вісник Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка. - 1999. - № 42. - С. 45..

Митрополит Іоанникій (Руднєв) представляв собою тип архієрея- аскета і пастиря, ревного до церковної служби. Він не був відомий при царському дворі і так і не отримав його симпатій. За свідченням Л.О. Тихомирова, митрополит Іоанникій "не розділяв, не підтримував модних петербурзьких устремлінь і "оживлення" духовенства; у нього студенти не проповідували, товариства тверезості не було... Навіть оновлення консисторії не було. Проте він вів строгий чернечий спосіб життя"49 ^{Тихомиров} Л.А. Тени прошлого. Воспоминания / Сост., вступ. ст. и примеч. М.Б. Смолин. - М.: Изд-во журнала "Москва", 2000. - С. 405..

Тому, удостоївшись титулу "першоприсутнього" члена Синоду, митрополит Іоанникій не був переведений в Санкт-Петербург. Разом з тим слід відмітити, що відносини між митрополитом і обер-прокурором і надалі погіршувались і лише несподівана смерть владики поклала кінець численним суперечкам і непорозумінням між ними Высокопреосвященный Иоанникий, митрополит Киевский и Галицкий. - К.: Тип. Киевопечерской Лавры, 1899. - С. 22..

На 1900 рік особовий склад Синоду складався з 5 членів: 1) Першоприсутній - Іоанникій, митрополит Київський і Галицький;

2) Антоній, митрополит Санкт-Петербурзький і Ладозький;

3) Володимир, митрополит Московський і Коломенський; 4) Флавіан, екзарх Грузії; 5) Феогност, архієпископ Новгородський і Староруський^{5 1} Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской церковной иерархии на 1900 год. - СПб.: Синодальная типография, 1900. - С. 3.. До кінця синодального періоду з цих п'яти членів Святійшого Синоду ще троє (крім Санкт-Петербурзького митрополита Антонія) будуть очолювати Київську кафедру. Митрополит Іоанникій (Руднєв) був першим Київським архіпастирем, який був першоприсутнім членом Синоду, проте не останнім.

Після смерті митрополита Іоанникія (Руднєва) 7 червня 1900 року за височайшим імператорським повелінням від 13 серпня 1900 року митрополитом Київським і Галицьким був призначений архієпископ Новгородський і Староруський Феогност (Лєбєдєв) (1900- 1903) Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской церковной иерархии на 1902 год. - СПб.: Синодальная типография, 1902. - С. 13.. З 1895 року він брав участь в засіданнях Синоду на правах постійного члена. Якщо підрахувати тривалість перебування митрополита Феогноста (Лєбєдєва) на засіданнях Святійшого Синоду, то виявляється, що з 13 серпня 1900 року (дня призначення) до 22 січня 1903 року (дня смерті) він більше провів часу в Санкт-Петербурзі, ніж у Києві (без урахування часу, витраченого на переїзд).

Так, ставши Київським митрополитом 13 серпня 1900 року, владика Феогност з 13 жовтня 1900 року вже бере участь у засіданнях Синоду Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1900 год. - СПб.: Синодальная типография, 1903. - С. 5. до 24 квітня 1901 року54 ^{Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1901 год.} - СПб.: Синодальная типография, 1905. - С. 6.. Присутність у Синоді преосвященного Феогноста (Лєбєдєва) відновлюється 6 листопада 1901 року Там само. - С. 6. і продовжується до 5 травня 1902 року56 ^{Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1902 год.} - СПб.: Синодальная типография, 1905. - С. 6.. Далі митрополит Київський і Галицький Феогност (Лєбєдєв) їде на свою останню сесію в Святійший Синод, з 24 жовтня 1902 року57 ^{Там само.} - С. 6. до дня своєї смерті 22 січня 1903 року58 ^{Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1903-1904 год.} - СПб.: Синодальная типография, 1909. - С. 44.. Потрібно зазначити, що митрополит Феогност (Лєбєдєв) був другим членом Святійшого Синоду після першоприсутнього столичного митрополита59 ^Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской

церковной иерархии на 1902 год. - СПб.: Синодальная типография, 1902. - С. 30..

1 лютого 1903 року митрополитом Київським і Галицьким був призначений архієпископ Харківський і Охтирський Флавіан (Городецький) (1903-1915) Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской

церковной иерархии на 1906 год. - СПб.: Синодальная типография, 1906. - С. 23.. Свою діяльність в Синоді преосвященний Флавіан розпочав ще 1898 року будучи архієпископом Карталінським і Кахетинським, екзархом Грузії. У 1901 році він був переміщений на Харківську кафедру із залишенням його у званні члена Святійшого Синоду Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1901 год. - СПб.: Синодальная типография, 1905. - С. 8..

Ставши Київським митрополитом владика Флавіан (Городецький) з 18 листопада 1903 року бере вже участь у засіданнях Святійшого Синоду62 ^{Всеподданейший отчет обер-прокурора Святейшего Синода по ведомству православного исповедания за 1903-1904 год.} - СПб.: Синодальная типография, 1909. - С. 44., будучи змушеним перебувати тривалий час за межами своєї єпархії. Це викликало незадоволення українського суспільства, особливо в тяжкі часи революційних подій 1905-1907 років. Митрополит Флавіан перебував на сесіях Синоду впродовж восьми місяців, не приїжджаючи навіть на Різдвяні та Пасхальні свята, беручи участь в обговоренні основних напрямків церковного курсу63 ^{Надтока} Г.М. Православна Церква і процес українського національного відродження 1900-1917 років. - К.: Київський нац. університет ім. Т.Г. Шевченка, 1996. - С. 89..

Митрополит Флавіан будучи далеко від своєї пастви, через участь в роботі Синоду, усе-таки піклувався про своє духовенство. За його поданням Святійший Синод нагороджував священнослужителів та членів Київської єпархії64 ^{Журнал заседаний консистории. 1907 г.} - Арк 4.. Також за поданням преосвященного Флавіана Синод призначав фінансову допомогу духовенству єпархії65 ^{Там само.} - Арк 14..

До 1912 року Київський митрополит Флавіан (Городецький) займав третє місце по ієрархії в складі Синоду після першоприсутнього Санкт-Петербурзького митрополита Антонія (Вадковського) та Московського митрополита Володимира (Богоявленського) Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской

церковной иерархии на 1911 год. - СПб.: Синодальная типография, 1911. - С. 3.. Після смерті 2 листопада 1912 року митрополита Антонія (Вадковського) митрополитом Санкт-Петербурзьким і Ладозьким та першоприсутнім членом Синоду був призначений Московський митрополит Володимир (Богоявленський) і відповідно Київський митрополит Флавіан (Городецький) зайняв друге місце в російській ієрархії67 ^Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской

церковной иерархии на 1914 год. - СПб.: Синодальная типография, 1914. - С. 3..

За період управління Київською кафедрою митрополитом Флавіаном (1903-1915) у житті Російської імперії та Російської Православної Церкви відбулися надзвичайні події. У зв'язку з революційними подіями 1905-1907 років у церковному середовищі з'явилася надія на реформування вищого церковного устрою РПЦ. Вищим ієрархам усієї імперії було запропоновано відповісти на поставлені запитання щодо бачення реформування Православної Церкви в Російській імперії. Київський митрополит Флавіан надіслав один з найбільш ґрунтовних "відзивів" про необхідність докорінних реформ устрою РПЦ Мейендорф И., прот. Православие в современном мире. - Клин: Фонд "Христианская жизнь", 2002. - С. 287..

З утворенням Передсоборної Присутності 1906 року митрополит Флавіан (Городецький) бере в ній активну участь, вносячи суттєві пропозиції69 ^{Каннингем Дж. В.} С надеждой на Собор: Русское религиозное пробуждение начала века: Пер. с англ. прот. Георгия Сидоренко. - Лондон: Overseus Publications Interchange Ltd, 1990. - С. 206.. Таким чином, митрополит Флавіан через присутність у Синоді в революційний період мало турбувався про свою паству, проте багато здійснив для функціонування Святійшого Синоду.

Митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький) помер 4 листопада 1915 року. Новим і останнім у синодальну добу митрополитом Київським і Галицьким стає 23 листопада 1915 року Петроградський і Ладозький митрополит Володимир (Богоявленський) із залишенням за ним звання "першоприсутнього" члена Святійшого Синоду Состав Святейшего Правительствующего Всероссийского Синода и российской церковной иерархии на 1916 год. - СПб.: Синодальная типография, 1916. - С. 3.. Таке переміщення на менш престижну кафедру, порівняно зі столичною, відбулося через неприязнь митрополита Володимира до Распутіна.

Новий митрополит Київський і Галицький Володимир (Богоявленський) (1915-1918) брав участь як присутній член Святійшого Синоду ще з 1892 року, коли він був призначений екзархом Грузії. З 1898 року, ставши Московським митрополитом, він продовжує засідати в Синоді, беручи в ньому активну участь. Коли ж у 1912 році він стає столичним митрополитом, то одночасно з цим отримує звання ""першоприсутнього" члена Святійшого Синоду і залишається ним до кінця існування Російської імперії, будучи вже митрополитом Київським і Галицьким.

У тяжкі дні першої Світової війни (1914-1918) першопристуній член Синоду Київський митрополит Володимир (Богоявленський) змушений був майже ввесь час перебувати в столиці Петрограді (нова назва м. Санкт-Петербург - прим. авт.) і тим самим мало піклуватися про свою київську паству. Відомо, що ще до відречення від престолу імператора Миколая ІІ першоприсутній член Святійшого Синоду митрополит Володимир виступив разом зі всіма членами Синоду проти пропозиції товариша обер-прокурора М.Д. Жевахова, який вимагав засудити діяльність Державної Думи як провідника революційного духу Жевахов Н.Д. Воспоминания товарища Обер-Прокурора Святейшего Синода: В 2-х т. - М.: Родник, 1993. - Т. 1. - С. 288..

Після відречення російського імператора від влади Святійший Синод, очолюваний першоприсутнім членом митрополитом Київським і Галицьким Володимиром (Богоявленським), розпоряджається не поминати царя та його родину і приймає рішення довіритися новій владі Тимчасового уряду Соловьев И. Церковь и революция // Российская Церковь в годы революции. Сборник / Подг. текст и публ. М.И. Одинцова. - М.: Крутицкое Патриаршее подворье, 1995. - С. 4.. Проте нова влада і новий обер-прокурор В.М. Львов добивається розпущення синодального складу в квітні 1917 року і таким чином припиняється діяльність у Святійшому Синоді Київського митрополита Володимира (Богоявленського). Після скликання Помісного Собору Російської Православної Церкви в серпні 1917 року він був обраний почесним його головою Цыпин В., прот. Курс церковного права. - Клин: Христианская жизнь, 2004. - С. 339..

Таким чином, підсумовуючи діяльність Київських митрополитів у засіданнях Святійшого Урядуючого Синоду РПЦ, потрібно зазначити, що розпочалася ця діяльність не відразу після встановлення Синоду в 1721 році. Лише починаючи з митрополита Київського і Галицького Гавриїла (Кременецького) (1770-1783) до титулу Київського митрополита додається звання "члена Святійшого Урядуючого Синоду". Проте участь у засіданнях Синоду стає обов'язковою з 1819 року, і з цього часу Київські митрополити постійно викликаються в столицю імперії для присутності в Синоді.

Перебуваючи в Синоді, Київські архіпастирі, у залежності від характеру, проявляли себе по-різному в роботі Святійшого Синоду. Їхня діяльність також обмежувалася обер-прокурорами Синоду, як це було за обер-прокурорства Д.А. Толстого та К.П. Побєдоносцева. Проте в кінці ХІХ століття Київський митрополит стає першоприсутнім членом Святійшого Синоду, тобто стає першим ієрархом у Російській Церкві, як це було з митрополитом Іоаникієм (Руднєвим) та з останнім Київським митрополитом синодальної доби - митрополитом Володимиром (Богоявленським), який і став останнім першо-присутнім членом Святійшого Урядуючого Синоду.

Список джерел і літератури