Особливості бойових дій в німецькій Східній Африці у роки Першої світової війни

студент ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права

Більшість досліджень Першої світової війни часто обходять стороною Африканський театр бойових дій, або згадують його дуже побічно, концентруючи увагу на Європі та Російській, рідше Османській, імперії. Однак Велика Війна в Німецькій Східній Африці сильно відрізнялася від інших її фронтів, адже, на відміну від флегматичного сидіння роками в окопах під Верденом, біля Кіліманджаро відбувалися справжні бойові дії. А головним “винуватцем» такого стану речей, без сумніву, вважається німецький генерал-майор Пауль Еміль фон Леттов-Форбек, який і став там рушійною силою сюжету для війни більш ніж на чотири роки. Тому аналіз подій 1914 - 1918-х років у Німецькій Східній Африці є актуальним. Варто зазначити, що військові дії велили і в Німецькій Південно-Західній Африці, але вона змогла протриматися до липня 1915 року лише тому, що англійські війська з Південно-Африканського Союзу придушували ще одне повстання бурів. Зовсім по іншому події розгорталися у Німецькій Східній Африці.

Генерал-майор німецької імперської піхоти Пауль Еміль фон Леттов-Форбек більше чотирьох років Першої світової війни вів успішну партизанську боротьбу проти чисельно переважаючих його сил Антанти. При тому, що у нього за увесь цей час ніколи не було більше трьох тисяч німецьких піхотинців та п'ятнадцяти тисяч аскарі (набраних з місцевих племен солдатів), Леттов-Форбек відволік на себе більш ніж двісті п'ятдесят тисяч союзних (переважно англійських) військ [1, с. 374]. Саме така концентрація військової сили і слугує головним аргументом на користь того, щоб вважати події в Африці повноцінним театром бойових дій.

Тактика “Африканського лева» - саме таке прізвисько дали англійські газети Леттову-Форбеку, на перший погляд нічим визначним не виділялася для ситуацій з численним переважанням сил противника: партизанська віна, використання переваг місцевості (у джунглях техніка, кавалерія та артилерія майже зовсім не ефективні), постійні рейди в тил ворога, тактика випаленої землі, тощо [5, с. 17]. Він зарекомендував себе тоді скоріше ефективним менеджером, а не стратегічним генієм (хоча і не без цього), адже більшість померлих солдат у лавах Антанти було від дизентерії (близько 17 тисяч за чотири роки) [4, c. 55]. Форбек же зумів мінімізувати втрати за рахунок розумної організації війська та використання аскарі. Річ у тім, що на початку війни ніхто всерйоз не сприймав рекрутованих з місцевих племен солдатів, їх вважали в кращому випадку додатковими силами для риття окопів та носіння припасів, але Африканський лев задіяв їх потенціал на повну силу, зробивши з них повноцінних імперських піхотинців, наскільки це було можливо. Він навіть призначав їх на офіцерські посади, чого на той час ніхто не робив [6, c. 14]. Його солдати регулярно проходили сотні кілометрів через різноманітні віддалені від цивілізації місця між битвами, а крокодили, носороги, бджоли, бабуїни, отруйні змії та інші представники небезпечної фауни лише ускладнювали ведення військової кампанії. Виживати між битвами було не менш складно, ніж під час військових дій [2, c. 67].

Ще Сунь Цзи писав про те, що під час будь-якої війни найбільше страждає мирне населення [3, с. 21]. А коли вона відбувалася у таких важких умовах, їхнє становище ставало ще гірше. Обидві сторони призвали багато сотень тисяч африканців на трудову службу в якості вантажників і перевізників, що перевозили боєприпаси, продовольство та різноманітне військове устаткування. Через голод та хвороби у армії Антанти їх загинуло більше мільйона, а у Форбека близько 350 тисяч [7, c. 397]. Окрім того, солдати розграбували велику кількість сіл заради продовольства, залишаючи місцевих жителів помирати з голоду, тому загальне число загиблих становить 2,38 мільйона осіб [7, c. 398]. Тобто мирного населення внаслідок дій обох сторін в Африці загинуло більше, ніж військових у битвах. Та найпарадоксальніше те, що це не було якесь цілеспрямоване знищення, а побічні жертви війни. Більше того, після Берлінської конференції (1884 - 1885 років) та за договором про Конго 1885 року війна в митрополіях не мала стосуватися колоній, тому цих значних жертв можна було б уникнути, якби війська Антанти (передусім британці) не почали б наступ. Однак, заради об'єктивності варто зазначити, що Форбек у своїх мемуарах зазначав, що планував першим атакувати британців та відволікти на себе якомога більше сил, щоб вони не перекинулися на Європейський фронт [2, c. 4]. Тому не варто винити у цих масштабних жертвах мирного населення лише якусь одну сторону.

Метою цієї статті не є возвеличення тактичного генія Пауля Еміля фон Леттова-Форбека, який за чотири роки не програв жодної битви при тому, що війська Антанти перевищували його чисельно у вісім разів, тому ми не будемо розписувати деталі кожної битви, для цього є його мемуари та спеціальна література, але не назвати їх та не проаналізувати основні тенденції буде серйозним упущенням. Загалом військові події у Німецькій Південно-Східній Африці Першої світової війни умовно можна поділити на три періоди.

Перший період тривав з серпня 1914 до лютого 1916. Він пройшов під повним домінуванням німецьких військ. Загалом Форбек уникав відкритого зіткнення з чисельно переважаючими військами Антанти, ведуч и партизанську війну, головною метою якої були періодичні рейди на британські форти і залізні дороги в Родезії та Кенії. Усього на цьому етапі відбулося десять масштабних битв, серед яких особливе місце посідають битва за місто Тангу (листопад 1914, оборона міста та розгром індійського десанту) та битва при Ясині (січень 1915, наступ та оточення британських військ) [4, c. 19].

Другий період тривав з лютого 1916 по січень 1917. Від першого він відрізнявся тим, що Антанта вела широкомасштабний наступ під командуванням Яна Сметса. Форбек відступив до річки Руфіджі. Як і раніше, Африканський лев уникав прямого протистояння, завдаваючи серйозної шкоди союзникам. Загалом відбулося одинадцять більш-менш масштабних зіткнень, серед яких особливе місце посідають битва при Таборі - вересень 1916, англо-бельгійський наступ, який приніс їм контоль над Таньганьїкською залізниницею, від якої мало що залишилося, Курт Вале (відставний німецький генерал, доброволець та командувач у армії Форбека) вирвався з оточення у джунглі, яких навіть на картах тоді не було, завдавши чисельних втрат союзникам [6, c. 428].

Третій період тривав з січня 1917 до 23 листопада 1918. Наступ Антанти продовжився. Аналогічна тактика партизанської війни, сім масштабних битв 1917 року та три 1918. Після битви при Махіві (жовтень 1917), хоч і розбивши чисельно переважаючі сили союзників під командуванням генерала Якоба ван Девентера, внаслідок малої кількості провізії та великої кількості поранених, Форбек відступає на територію Мозамбіку (тодішня Португальська Східна Африка), де протягом 1917 - 1918 років відбулося ще п'ять масштабних битв [8, c. 439].

Отже, за чотири роки війни у Південно-Східній Африці, Антанта не здобула жодної військової перемоги, маючи чисельну перевагу. Більше того, німецькі війська були повністю ізольовані від метрополії, тому не могли отримувати підкріплення, або будь-яке постачання (боєприпаси, їжу ліки, тощо). На перший погляд може здатися, що уся справа у Леттові-Форбеку та його військовому генії й таланті природженого лідера, але не усе так однозначно. Звісно, його заслуга у цьому значна, це важко заперечувати, але окрім цього було ще багато факторів.

По-перше, місцевість. Воюючи у джунглях, не можна особливо ефективно використовувати кінноту, техніку та артилерію. По-друге, умови ведення військових дій, адже, на відміну від Європи, у Африці солдати кожен день марширували по 20 - 30 кілометрів при неймовірній спеці та вологості повітря, де було більше шансів померти не від ворожої кулі, а від хвороб, хижих звірів та зневоднення. Війська Антанти були не готові до такого, особливо у перші роки війни. По-третє, британська військова культура, яка базувалася на сильних упередженнях щодо індійських та африканських солдат, їх вважали ненадійними, хоча очевидно, що вони були більш пристосованими до тих умов, що видно з німецької армії, де аскарі працювали пліч-о- пліч з німцями на усіх рівнях. Вони навіть казали: “Mimi ni Askari mdaich» - “Я німецький солдат» [4, c. 77].

По-четверте, слабкість та недосвідченість військового командування Антанти, адже першим генералом, який мав хоч якийсь бойових досвід, був Ян Сметс, а він вступив у війну лише 1916 року, та й не міг повноцінно тягатися з німецькими командувачами, адже там була справжня меритократія. По-п'яте, міф, який створили самі британці, їх військові, чиновники та преса. Німецького солдата в Африці вважали непереможним, було багато випадків, коли солдати кидали рушниці та тікали просто побачивши його.

Усе це значно зменшувало шанси для військ Антанти на перемогу, тому не дивно, що Леттов-Форбек здався лише після того, як дізнався, що Німецька імперія капітулювала, зазначивши у своїх мемуарах, що міг воювати ще роками.

Бібліографія

тактика африканський війна аскарі

1. Залесский К.А. Первая мировая война. Правители и военачальники: Биографический энциклопедический словарь. - М.: Вече, 2000.

2. Леттов-Форбек, П.Э. фон. Мои воспоминания о войне в Восточной Африке. 1914-1918/ П.Э. фон Леттов-Форбек. - М.: Вече, 2017.

3. Сунь-Дзи. Мистецтво Війни. Переклад з давньокитайської: Сергій Лесняк; дизайн обкладинки: Назар Гайдучик. - Львів: Видавництво Старого Лева, 2015.

4. Crowson, Thomas A. When Elephants clash. A critical analysis of Major General Paul Emil von Lettow-Vorbeck in the East African Theatre of the Great War. (Fort Leavenworth, Kansas. Faculty of the US Army Command and General Staff College, Masterarbeit, 2003). Washington, DC: Storming Media, 2003.

5. Gaudi, Robert African Kaiser, General Paul von Lettow-Vorbeck and the Great War in Africa, 1914-1918. New York: Caliber, 2017.

6. Hoyt, Edwin P. Guerilla: Colonel von Lettow-Vorbeck and Germany's East African Empire. New York: MacMillan Publishing Co., Inc. 1981; and London: Collier MacMillan Publishers. 1981.

7. Paice, Edward. Tip and Run. The untold tragedy of the Great War in Africa. London: Weidenfeld & Nicolson, 2007.

8. Winter, J. (Ed.). The Cambridge History of the First World War (The Cambridge History of the First World War). Cambridge: Cambridge University Press, 2014.

Размещено на Allbest.ru