Ментальність, звичаї, обряди населення Московії у XVI -XVII ст. за уявленнями іноземців

Размещено на http://www.allbest.ru/

Ментальність, звичаї, обряди населення Московії у XVI -XVII ст. за уявленнями іноземців

Анна Капітан

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня вищої освіти факультету історії та права)

Науковий керівник - кандидат історичних наук, доцент Пономаренко Л.В.

Ключові слова: звичай, ментальність, обряди.

Постановка проблеми. Проживаючи серед населення Московії, іноземні посли, мандрівники по-різному описували ментальність, риси характеру чоловіків, жінок, представників різних станів від чиновників до простолюдинів. Дані характеристики московітів не завжди були об'єктивними (для них вони були дивними), оскільки часто при опису їхніх звичаїв, обрядів, норову превалювали етнічна та релігійна упередженість іноземців (німці, австрійці, англійці, французи були католиками чи протестантами) і які, як правило, зверхньо ставилися до московського люду (православних).

Виклад основного матеріалу

Так, Юрій Крижанич, хорватський релігійний, політичний діяч, мислитель, історик, мовознавець, який у 1659 р. приїхав до Москви на службу, але через свої погляди був царем Олексієм засланий до Сибіру, де й пробув до смерті монарха до 1676 р., а потім виїхав до Литви й Польщі, вважав, що рисами московітів були брехливість, грубість, дикість, жахливе пияцтво й содомія, порок, яким чоловіки хвалилися навіть публічно. Наприклад, у кабаках музиканти співають сороміцьких пісень, на відкритих вулицях, в лялькових театрах молоді та дітям показують сценки із содомії. Спіймані за такі злочини чоловіки не каралися серйозно, хоча й засуджувалися. У суботу ввечері припинялася робота, неділя вважалася вихідним днем. У всі будні дні року заборонялося розважатися, кататися на гойдалках, грати з собаками, зате можна було пиячити [3, с. 160- 63].

Узагальненими рисами народного характеру населення Московії XVI-XVII ст. можна вважати, за описами іноземців, наступні. Московський люд був гордовитий, марнославний, хвалькуватий, свого правителя вважав кращим, ніж інші монархи, а відтак й себе визнавали вище інших народів. Московітам заборонено було відвідувати інші країни, займатися науками, а тому, не знаючи життя й звичаї народів Європи, свою країну й порядки в ній вважали кращими за інші, часто із зневагою ставилися до іноземців, не поважали їх звичаї. Московітів іноземці вважали підступними, але вірними своїй державі, правителю чи господарю (якщо дізнавалися про зраду, то відразу доносили царю), набожними (зі всіх людей бралася клятва на хресті, Євангелії, люди дуже боялися патріаршого відлучення від церкви, накладення єпитимії). Побожні люди в Московії ходили до церкви, господарі запрошували до себе духівництво, служили в оселі молебні, годували жебраків і подавали милостиню, відвідували в'язниці й давали милостиню злочинцям. За такі благодійні вчинки царі підвищували в чині, як за службу. Водночас, багато людей були готові брехати, лжесвідчити й мистецтво обману вважалося у них ознакою високих розумових здібностей [5, с. 202-203].

Олеарій А. вказував на сварливість, грубість, постійне лихослів'я московітів. Здебільшого їх розмови за столом були про розпусне життя, про мерзенні вади, про непристойні та аморальні вчинки, які вчинялися співбесідниками чи іншими людьми. Вони розповідали різні ганебні байки і хто промовляв найгрубіші непристойності, з особливою мімікою, той вважався найкращим співрозмовником. Вони не соромилися привселюдно й так, щоб було помітно всім, робити відрижку, пукати. А оскільки московіти багато їли часнику та цибулі, то важко було довго знаходитися в їх присутності. Танці також супроводжувалися непристойними рухами тіла. На вулицях постійно чути суперечки, лайку між чоловіками, жінками, прохожими, хоча до бійки не часто доходило, але якщо й билися, то кулаками лупили по боках, по статевих органах. Знатні особи також билися, але батогами, сидячи верхи на конях [6, с. 193-194].

Маржерет Ж. стверджував, що московіти прості в обходженні й навіть до незнайомців звертаються на «ти». Якщо вони чують щось несправедливе, то замість слів «вибачте», відповідають: «ти брешеш» [4, с. 296].

Рейтенфельс Я. вказував на доброчинність московітів щодо бідних. Наприклад, можна було постійно бачити натовп жебраків, які отримували їжу, одяг, гроші біля будинків багатих людей. У невдачах вони тверді духом. Щоб не трапилось, вони відповідають: «Так Богу завгодно, все буде добре» [7, с. 142].

Законодавство Московії допомагало церкві, забороняючи працювати у святковий час; забороняло судити й сидіти в приказах у великі свята та неділю, торгові люди повинні були припиняти торгувати напередодні недільного й святкового дня за три години до вечора; і навіть у будні з нагоди храмових свят і хресних ходів заборонялося працювати й торгувати до закінчення богослужіння. Але ці правила виконувалися погано, простий народ почитав свята пияцтвом: чим більше було свято, тим буйніше був розгул.

Багато іноземних мандрівників і послів відзначали таку рису московітів, як схильність до пияцтва, що часто призводило до злочинів, пожеж. Уряд постійно боровся з цим явищем, але коли відбувалося якесь свято, то народу дозволялося пиячити (пили горілку в кабаках, варили пиво, робили настій з меду та хмелю) й вести розгульне життя. Люди зневажали осіб, котрі не пиячили. До обіду люди працювали, а опісля весь час проводили у харчевнях чи шинках і пиячили, а, відтак, ввечері від них ніяких послуг не можна було отримати. Часто в шинках люди пропивали майно, дітей, себе й ставали холопом чи жебраком [5, с. 208-209].

За А. Олеарієм: «...порок пияцтва був поширений серед усіх станів, як у духовних, так і у світських осіб, чоловіків та жінок, молодих і старих, і якщо на вулицях бачиш лежачих у бруді п'яних, то навіть вже не звертаєш на це уваги; до того все це буденно. Якщо який-небудь візник зустрічає таких знайомих п'яних, то він їх кидає у свій візок і везе додому, де отримує плату за проїзд. Ніхто з них (московітів) ніколи не пропустить нагоди, щоб гарненько напитися, коли б, де б і за яких обставин це не було; п'ють при цьому найчастіше горілку» [6, с. 181].

І далі Олеарій зазначає, що жінки не вважають для себе соромом напиватися й падати поруч із чоловіками. У шинках панувала розпуста: чоловіки й жінки подавали один одному питво, цілувалися, бралися за руки й грали між собою. Господар запрошував гуслярів та скоморохів: співалися геройські, молодецькі, сороміцькі пісні; скоморохи тішили компанію непристойними сценками, часто розповідали спокусливі анекдоти, шуміли, свистіли, плескали один в одного вином, а іноді й билися, траплялися й вбивства, особливо з-за місць за столом. Так само легко було зустріти п'яного священика й ченця, як і п'яного мужика [6, с. 182-183].

В описах іноземців святкові звичаї московітів зображувалися яскраво, колоритно, і постійно зазначалося, як складова свят, багате частування, пияцтво, яке інколи закінчувалося бійками. Охарактеризуємо деякі з них.

У XVI й XVII ст. Новий рік святкувався 1 вересня. У Москві все духівництво збиралося в Кремлі, народ юрмився на площі, цар у супроводі бояр був у святковому вбранні. Патріарх та єпископи благословляли людей на майбутній рік. Особливістю святкування Різдва Христового було славити Христа. Священики ходили від оселі до оселі. Люди пекли калачі та посилали їх друзям. Вечори Святок були часом ворожінь і дівочих забав. Час від дня Різдва до Богоявлення проводився розгульно; пияцтво доходило до безчинства, відбувалися кулачні бої; на свято Богоявлення деякі купалися в річці після закінчення водосвяття. На Масницю теж вчинялися безчинства, щоранку в Москві підбирали трупи п'яних і убитих. У неділю, перед постом, рідні та знайомі відвідували один одного й прощалися. З настанням Великого посту починалися дні стриманості, чоловіки уникали дружин, посилали один одному гостинці з різними фруктовими ласощами й вином. На Великдень виготовляли фарбовані яйця, гусячі, курячі варені, або дерев'яні. Бояри йшли до царя й підносили подарунки; так само підносили дари селяни панам. Зі свого боку й пани їх обдаровували, подекуди цілували. Весь тиждень дзвонили у дзвони, віруючи, що цей дзвін утішає на тому світі покійних. Московіти, зустрічаючись між собою, цілувалися: ніхто не міг відмовитися від пасхального поцілунку; однак вищі не завжди дозволяли це нижчим себе. Так, цар не христосався ні з ким, крім патріарха, а давав цілувати свою руку. У день Великодня після заутрені ходили на могили батьків і родичів та вигукували: «Христос воскрес!» І кидали яйце на могилу. Натовпи наповнювали шинки, на вулицях вешталися п'яні, ночами траплялися вбивства. Троїцька субота була днем загального поминання спочилих, і разом з тим, днем забав та розваг. Народ збирався на кладовищах: спочатку плакали, голосили за рідними, потім з'являлися скоморохи: лемент та плач змінювалися радістю; співали пісні й танцювали. Свято Купала народ проводив у забавах: чоловіки, жінки, молоді та старі вбиралися й збиралися на ігрища, де танцювали та співали. Танці були одноманітні: дівчата, стоячи на одному місці, притупували, крутилися, розходилися й сходилися, плескали в долоні, вивертали спину, підпирали руками боки, махали навколо голови вишитою золотом хусткою, рухали в різні боки головою, підморгували бровами - всі ці рухи робилися під звуки інструменту скомороха. Серед знаті танці вважалися непристойними, але перед дворянством танцювали їх раби (литовські й татарські бранці). Церква вважала танці, особливо жіночі, гріхом через, на її думку, безсоромні жестикуляції [1, с. 182-183; 4, с.275-276].

Серед розваг московітів іноземці називають кулачні та кийові бої, що відбувалися взимку на льоду у святкові дні. Охочі збиралися у дві ворожі сторони. За свистком вони кидалися одна на іншу з криками, гуркотіли бубни, бійці били в груди, в обличчя, в живіт, часто виходили звідти каліками.

Гідною знаті забавою було полювання. У XVI ст. тяглі люди зобов'язані були ходити на вовчі, лисячі та ведмежі поля. У різних місцях були влаштовані двори для утримання собак і спійманих звірів, приготованих для цькування. Цар виїжджав у поле з великою свитою князів і бояр. Половина мисливців були одягнені в чорний, інша - у жовтий одяг. Оточивши гай, всі кричали й пускали гончих собак, ті виганяли зайців. Вбивали до 300 зайців одночасно. Могли полювати й на великого звіра (за раз могли вбити, наприклад, 5060 лосів) [1, с. 310-312].

Увечері влаштовували бенкет, вживали різні закуски, вино та мед. Живих ведмедів і вовків ловили тенетами, щоб потім організовувати видовища їх цькуванням. Змушували ведмедів боротися з собаками і з людьми. Флетчер Д., наприклад, засвідчував: «Диких ведмедів тримали в ямах і клітях. У призначений день збирається двір біля місця, яке обведене глибоким ровом для того, щоб ні звір, ні мисливець не могли вийти. Там боєць з рогатиною й ведмедем, який стає дибки, реве й прагне розірвати чоловіка. Мисливець сильним махом всаджує рогатину в звіра, а інший кінець її встромляє до землі ногою. Ведмідь лізе грудьми на залізо, ломить древко й гине» [8, с. 121].

Церква карала відлученням тим, хто піддавався таким забавам. Соколине й кречетне полювання здавна вважалось благородною забавою князів і царів, особливо за правління Олексія Михайловича. Птахи ловилися в Сибіру і на берегах річки Печори за допомогою сіток, до яких прив'язували голубів. Таким чином полювали на лебедів, журавлів (більше 100 сокольничих займалися дресируванням тисяч птахів) [2, с. 91].

У Московії були поширені ігри на виграш: зернь (кості з білою й чорною стороною, виграш визначався тим, якою стороною впадуть кості), карти, шахи й шашки (улюблені заняття знаті). При Івану Грозному любили такі змагання: стрільбу з лука у повстяні цілі й в поставлені шапки, бої з кийками, біг наввипередки, кінські перегони, боротьбу, метали списом чи ножиком у кільце, покладене на землю [7, с. 149].

Вважалося неприпустимим вживати тютюн. Московіти отримували його від європейських торговців, зі Сходу, з України. Тютюн струменів із коров'ячого рогу, посередині якого вливалася вода і вставлялася трубка з тютюном. Дим проходив через воду. Курці затягувалися до того, що в два-три прийоми закінчували трубку і падали без почуттів. Олеарій зазначав, що цар Михайло Романов в 1634 р. поряд з приватними шинками для продажу горілки й пива заборонив торгівлю тютюном і його вживання. Винуватці (чоловіки й жінки) каралися розщепленням носа й биттям батогом [6, с. 184].

Улюбленим заняттям дівчат були гойдалки на мотузках, часто по кілька людей, які стояли обличчям до обличчя на дошці й дошки, покладені на колоду (простолюдини гойдалися на вулицях, а знать - у себе на подвір'ях і садах). Зимовими іграми чоловіків і жінок було катання на ковзанах по льоду й на санчатах. Зимові святкові вечори проводилися у домашньому колі та з приятелями: співали пісні, розповідалися казки, співрозмовники загадували загадки, вбиралися, смішили один одного, дівчата ворожили [7, с. 149].

Царі забороняли народу будь-які веселощі. Але в палаці теж бавилися: були сліпі музиканти, які виконували старовинні билини й пісні, дурні-блазні й вертушки, карли та карлиці, люди, які напивалися й робили всякого роду дурощі у п'яному стані. Любов'ю народу користувалися мандрівники та юродиві, або

блаженні. Вони нехтували одягом і навіть у морози ходили роздягненими. Їх боялися та шанували. Вони могли безперешкодно заходити в крамниці і даром брати все, що їм потрібно. Юродиві вважалися святими й сміливо говорили правду в очі навіть царем [2, с. 95].

Для благочестивих церковний спів було єдиною розвагою. Хлопчики навчалися у церковних дяків і співали у хорі. Жебраки, просячи милостиню, з жалібними причетами співали пісні морального та релігійного змісту. Інструментальна музика переслідувалася церквою, народні пісні вважалися бісівськими.

У московітів були такі національні інструменти: гусла, гудки (ящики зі струнами), сопіли, дудки, труби, домри, накри (вид литавр), волинки, мідні роги та барабани. На них грали скоморохи, переслідувані церквою. Група скоморохів (біля 50 осіб) ходили від міста до міста у свята (на святки, Масницю, весілля) й розважали натовп: грали на музичних інструментах, танцювали, показували народу дресированих собак і ведмедів, були сміхотворцями-потішниками, деякі носили на голові дошку з рухомими ляльками, робили сценічні вистави, розігрували ролі, вбиралися у квітчатий одяг, надягали на себе маски, популярні були вистави з Петрушкою. Влада переслідувала скоморохів, ламала й палила їхні інструменти, маски, били батогами [2, с. 98-99].

Висновки

московія культура обряди світогляд

Отже, твори європейців, які писали про Московію XVI - XVII ст., дають нам цінну інформацію про повсякденну культуру, звичаї, обряди, світогляд жителів країни: іноземці помічають ті сторони життя московітів, які самими мешканцями Московії не освітлювалися в джерелах. Різні цілі, заради яких складалися подібні твори, дозволяють побачити в творах окремих авторів своєрідні прояви повсякденної культури московітів, допомагають зрозуміти й відтворити реальну епоху XVI - XVII ст.

До творів іноземних авторів та інформації, яка ними подається про життя, звичаї, обряди московського люду, слід відноситися обережно, з певною долею скептицизму, оскільки автори часто налаштовані упереджено. Ними часто керували стійкі стереотипи сприйняття, викликані соціальною, етнічною, релігійною приналежністю. Багато в розвідках іноземців допускалося помилок і неточностей, пов'язаних з нерозумінням мови, традицій, звичаїв місцевого населення. Треба враховувати також й такі фактори, як приналежність авторів до тієї чи іншої держави (дружньої чи ворожої на той момент до Московії), політичну та ідеологічну ситуацію в Європі, ступінь запозичення з праць попередників, доступ автора до інформації, що його цікавила, мета створення твору та інші чинники.

Бібліографія

московія культура обряди світогляд

1. Герберштейн С. Записки о Московии / С. Герберштейн / Пер. с нем. А.И. Малеина и A.B. Назаренко. Под ред. В.Л. Янина. - М.: Изд- во МГУ, 1988. - 430 с.

2. Зарин А.Е. Царские развлечения и забавы за 300 лет: Исторические очерки. - Л: изд. Межд. фонда истории науки, 1991. - 131 с.

3. Крижанич Ю. Русское государство в половине XVII века: рукопись времен царя Алексея Михайловича / Ю. Крижанич. - М.: тип. Александра Семена, 1859. - Ч. 1. - 438 с.

4. Маржерет Ж. Состояние Российской державы и великого княжества Московского [Електронний ресурс] / Ж. Маржерет. - Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus6/Margeret/framevved.htm

5. Московское государство XV - XVII по сказаниям современников-иностранцев. - 2-е изд. / Сост. Н.В.Бочкарев. - М: «Крафт+», 2000.

- 248 с.

6. Олеарий А. Описание путешествия в Московию / А. Олеарий. - М.: Российские семена, 1996. - 368 с.

7. Рейтенфельс Я. Сказания светлейшему герцогу Тосканскому Козьме третьему о Московии. - [Електронний ресурс] / Я. Рейтенфельс

- Режим доступу: http://www.vostlit.info/Texts/rus9/Reutenfels/pred2.phtml7idM175

8. Флетчер Дж. О государстве русском // Россия XVI в. Воспоминания иностранцев / Дж. Флетчер / Пер. с англ. И. Белозерской, Ю. Готье. Пер. с нем. И. Анонимова, И. Полосина. - Смоленск: Русич, 2003. - С. 14 - 151.

Размещено на Allbest.ru