Специфіка здійснення педагогічної практики у вищих навчальних закладах освіти (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)

Анотація

У ході наукового пошуку встановлено, що система організації педпрактики в університетах мала свою специфіку та особливості. До неї як компонента загально-педагогічної підготовки вчителя середньої школи у різні періоди було неоднозначне ставлення. Вагомий час вона мала місце у період існування педагогічних курсів при імператорських університетах у 1860-- 1867 рр., де навчались випускники університетів. Вивчення досвіду організації педпрактики на педагогічних курсах при Київському та Харківському університетах [6; 8] свідчить, що вона здійснювалась у всіх гімназіях міста. Звітна документація університетів цього періоду засвідчує, що практика полягала у відвідуванні уроків досвідчених учителів для ознайомлення з кращими методами та прийомами викладання. З цією метою кожного студента закріплювали за одним учителем, крім того призначенням гімназичної ради зобов'язували відвідувати інші гімназії міста. Термін відвідувань визначався педагогічним комітетом з урахуванням індивідуальних здібностей кандидата. По завершенню спостережень майбутні вчителі випробовували себе у читанні класних лекцій для товаришів. Лише за умови її якісного проведення їм доручали самостійне викладання вибраних предметів у гімназії чи приватних училищах.

Підготовка кандидатів до виконання виховательських обов'язків проходила у чергуванні у рекреаціях, гімназичних пансіонах, наданні допомоги учням при виконанні домашніх завдань. Такий обсяг занять, за спогадами випускника педкурсів при Київському університеті Владимирського-Буданова, вимагав від майбутнього вчителя напружено працювати кожен день, особливо в дні відвідувань інших гімназій міста, які знаходились на відстані шість-сім верст.

Проведення практики у навчальних закладах міста призвела до того, що практична підготовка майбутніх учителів здійснювалась у гімназіях, які не відповідали вимогам "зразкових", а викладацький штат був недостатньо професійним. Так, за твердженням тогож самого курсиста, при двох київських гімназіях не існувало умов, відповідно яких були б зібрані дійсно зразкові досвідчені вчителі. Пасивне спостереження за їх діяльністю мала б суттєву користь. Насправі, пусте проведення часу було замінено тим, що вчитель перекладав на кандидата проведення частини власних уроків і тим самим в деякій мірі позбавлявся своєї роботи, але користі для справи у тому не було [1, с. 6-7]. університет досвід педпрактика

У ході дослідження з'ясовано, що система керівництва практикою була дуже складною, що вносило дезорганізацію у проведення практики. Так, очолював проведення практики педагогічний комітет, який складався із членів попечительської ради, професора педагогіки, директорів гімназій та осіб, які мають досвід педагогічної роботи. Комітет розподіляв кандидатів по гімназіях, визначав індивідуальні терміни проходження різних видів практики, здійснював контроль за проведенням класних лекцій та виборково - пробних уроків у гімназіях. Безпосереднє керівництво за роботою практикантів у навчальному закладі здійснювалось педагогічними радами гімназій та інспекторами. Як засвідчує педагогічна хроніка того часу [2], здійснюване керівництво попечительською радою мало фіктивний характер, бо її члени повинні булидотримуватися точки зору професора педагогіки, професора-предметника та відзивів попечительської ради гімназії та вчителів-керівників. Це породжувало байдуже ставлення до виконання власних обов'язків. При такій системі керівництва практикою не було досягнуто єдності у висуненні вимог щодо практичної діяльності практикантів, що безумовно мало вплив на якість проведення останньої.

Аналіз досвіду здійснення педагогічної практики в системі університетської педагогічної освіти в 60-ті роки ХІХ ст. дозволив виділити характерні риси її організації: чіткий розподіл занять кандидатів на теоретичні і практичні; прагнення ввести наступність та поступовість у викладацьку та виховну практику; використання досвіду найдосвідчених учителів гімназій; доцільність відвідувань уроків у різних середніх навчальних закладах міста.

Отже, незважаючи на певні недоліки в організації практики на педагогічних курсах при університетах, саме в їх системі відбулося організаційне та змістовне її оформлення у ланці підготовки вчителів середньої школи.

Після закриття в 1867 р. педагогічних курсів практика в системі університетської освіти фактично не проводилась. Ії обсяг був обмежений проведенням 1-2 показових уроків. Такий стан практичної підготовки вчителів тривав до 90-х років ХІХ століття, коли починає відновлюватись загальнопедагогічна підготовка. З цього часу відбувалось повернення обсягу практики. Про що ми маємо уривчасті відомості.

Отже, питання організації педпрактики в університетах потребує більш детального узагальнення. У ході наукового пошуку з'ясовано, що в Ніжинському історико-філологічному інституті педагогічна практика займала місце у навчальному процесі протягом всього часу існування цього закладу. Його автономність зумовила специфіку системи її організації. Вивчення звітної документації інституту, яка щорічно друкувалась у часописах, свідчить, що педагогічна практика майбутніх вчителів класичних мов, російської словесності та історії здійснювалась згідно Уставу інституту [4]. Так, відповідно до III розділу означеного документа, практика проводилась один раз за весь термін навчання протягом IV курсу в класичній гімназії. В цей час заняття в інституті не переривалися, а лише зменшувалась їх кількість. З цією метою Ніжинська гімназія 20 листопада 1874 року Державною Радою була підпорядкована історико-філологічному інституту і складала з останнім єдиний навчально-виховний заклад [4].

Очолював роботу гімназії директор інституту, безпосередньє ж керівництво здійснювалось одним із наставників-керівників гімназії, який призначався директором інституту. До штатного розкладу гімназії, окрім означених вище посад, входили наступні: наставники-керівники (вони ж і викладачі), класні наставники, наглядач, письмовод та лікар.

Перший директор Ніжинського Історико-філологічного інституту М.О. Лавровський чітко усвідомлював значення бази практики, гімназії, у справі педагогічної підготовки вчителів середньої школи. Підтвердженням тому є перший звіт директора гімназії про викриття інституту за 1874-1875 н.р., де він чітко визначив мету гімназії - бути інститутом органічно єдиним закладом та служити завданням останнього шляхом надання можливості практикуватися у викладанні. Гімназія, на погляд М.О. Лавровського, повинна мати зразковий характер. Саме тому, Ніжинська гімназія була предметом безперервних плідних спостережень педагога протягом п'яти місяців, де він вивчав особливості контингенту учнів та вчителів. У цьому була потреба, бо за короткий термін необхідно було надати звичайній гімназії характер зразкової [4]. Окрім того, одним із завдань гімназії М.О. Лавровський вбачав щорічну підготовку для інституту майбутніх благонадійних абітурієнтів з числа гімназичних стипендіатів.

Досліджуючи педагогічну практику у Ніжинському Історико- філологічному інституті, слід зазначити, що до неї, як одного із компонентів професійної підготовки вчителів історії та словесності, було неоднозначне становлення на різних етапах існування закладу. Як зазначають дослідники досвіду Ніжинської вищої школи Г.Г. Самойленко та В.З. Самойленко [7], кожний директор по-своєму спрямовував роботу закладу, згідно з тенденціями висунутих міністерством народної освіти, від педагогічної спрямованості до класицизму в навчанні.

У ході наукового пошуку нами встановлено, що найбільш плідні наробки з питання організації педагогічної практики припадають на етап директорства М.О. Лавровського. Звіти про роботу учительського закладу за часів його керівництва (1875-1882 р.р.) містять детальну інформацію щодо здійснення практики з кожного предмету. Викликає інтерес те, що вони відбивають погляд наставників-предметників щодо результатів проведення практики. Серед звітів наставників відмічались змістовністю звіт славеністів І.М. Бєлорусова з російської мови, О.О. Абрамова з римської та О.О. Златоустовського з грецької мови. В них відбивались хід практики, її зміст, загальний обсяг годин, типові недоліки уроків практикантів та результати. При цьому, поряд із загальною оцінкою проведення практики методисти вказували прізвища студентів, уроки яких були як вдалими чи навпаки [4].

Так, вивчення звіту наставника-методиста з римської словесності О.О. Абрамова за 1880-1881 н.р. [4] свідчить, що практика студентів з латинської мови починалась з відвідувань уроків у різних класах гімназії продовж місяця. За цей період студенти знайомились із загальним устроєм гімназії та з особливостями викладання предмету у різних класах по різним його відділам. Потім студентів залучали за бажанням до безпосереднього проведення уроків, а з часом - по розподілу наставника. Практиканти своєчасно отримували необхідні поради щодо проведення уроків та на урок являлись з твердо засвоєним матеріалом та більш чи менш продуманим планом. За подібною схемою здійснювалась практика з інших предметів. Проведення уроків здійснювалось у присутності наставника за предметом та всіх студентів того чи іншого відділення. Іноді уроки відвідували і викладачі інституту.

На наш погляд, заслуговує позитивної оцінки те, що у звітах методистів з педагогічної практики, окрім її описання, були виділені і типові недоліки практикантів, а саме: невміння володіти увагою всього класу; невитриманість під час невірної відповіді учнів (практикант поспішав відповісти сам чи не давав можливості відповісти другому учневі); невміння ставити запитання, їх неконкретність; відхилення від теми при викладанні матеріалу; не врахування вікових особливостей та рівня розвитку учнів при підборі методів та прийомів навчання; не обгрунтоване вживання похвали та догани.

Всі перелічені недоліки ретельно розбирались наставниками за підтримки директора інституту на так званих бесідах, які проводились один раз у два тижня, а на початку практики і частіше. Лише у другому півріччі практиканта безпосередньо залучали до обговорень уроків як власних, так і товарищів. Методист зазначав, що систематичне використання цього методу з часом призвело до зникнення недоліків та поліпшення якості проведення практичних уроків.

Після від'їзду з Ніжина у 1882 році професора М.А. Лавровського, на педагогічну практику вкрай мало зверталось уваги, втім, як і на всі предмети психолого-педагогічного циклу. Особливого занедбання педагогічна практика зазнала у період директорства М. Є. Скворцова у 1882-1893 р.р. Він наполегливо впроваджував у роботу закладу офіційну тенденцію класичної освіти та нехтування педагогічними науками. В цей період зібрано занадто мізерну інформацію про здійснення практики. В ній лише наводився обсяг проведених уроків практикантами за спеціальністю та стисло повідомлювалось про хід практики. Під час практики у 1882-1893 н.р., кожен студент проводив по 7-8 уроків, з них: чотири уроки з древніх мов у молодших та старших класах та один урок російської мови у молодших класах. Крім того, студенти історичного відділення проводили по два уроки історії, а студенти-славісти - по три уроки з церковно-слав'янської мови та історії російської літератури у старших класах. Такий розподіл годин, з перевагою пробних уроків викладання древніх мов, був не випадковим. Це було пов'язано із намаганням М. Є. Скворцова дотримуватися вказівок міністра освіти Делянова і внести зміни до навчального плану на користь класичної філології. М. Є. Скворцов пропанував запровадити відвідування студентами двух останіх курсів уроків учителів у гімназії у вільний від занять час, а в останньому семестрі - протягом шести-восьми тижнів проводити самостійні уроки. Поряд з тим, він вважав за доцільне сконцентрувати практику пробних уроків до певного часу і призначати практикантам теми уроків з матеріалу для повторення. Лише за цієї умови, на його погляд, "практика має бути об'єктом уваги та здійснювати вагомий вплив як на студентів, так і викладачів" [5].

На наш погляд, через такий мізерний обсяг практики не можливо було підготовити студентів до майбутньої педагогічної діяльності. За цей термін практиканти не могли набути професійних навичок викладання та на практиці засвоїти фахову методику. До того ж, теоретично-методична підготовка в інституті теж здійснювалась у мінімальному обсязі.

Отже, за період з 1882-1893 р.р. в організації педагогічної практики у Ніжинському історико-філологічному інституті спостерігаються регресивні тенденції: посилився класицизм у навчанні, що призвело до зменьшення обсягу практики та формального її здійснення. Проте, з'явилась ідея часового концентрування терміну практики.

Зазначимо, що позитивних змін організація педпрактики зазнала з призначенням у 1893 р. директором інституту Ф.Ф. Гельбке. Вже у перший рік його директорства Конференцією інституту було розглянуто питання про поліпшення організації та проведення педагогічної практики студентів четвертого курсу. Поряд з тим, було звернуто увагу і на посилення теоретично-педагогічної підготовки майбутніх вчителів. Так, Конференцією було ухвалено надати дидактичну спрямованість вивченню древніх мов. З цією метою до навчального плану інституту другого курсу були внесені бесіди про наукове та виховне значення древніх мов, які мав проводити А.В. Добіаш. До речі, саме він згодом був завідуючим гімназією при інституті. Також було визначено за необхідне здійснювати аналіз навчальних книг та посібників для середніх навчальних закладів [4]. Проте, з нашої точки зору, методична підготовка все одно була занадто мізерна і поверхня. Її обсяг складався всього з чотирьох загальних бесід, та із занять малими групами по аналізу гімназичних навчальних планів та навчальних посібників, які здійснювались як наставниками так і професорами та викладачами інституту.

Загальні бесіди проводились на початку практики пробних уроків, кожна з певного предмету і відбувались під головуванням директора інституту. На цих зборах наставники-керівники давали студентам загальні дидактичні та методичні поради, аналізували навчальні плани і програми гімназії та пояснювальні записки до них, роз'яснювали уроки, які були спостережені студентами під час пасивної практики. Зазначимо, що роль таких бесід була занадто важлива, бо спеціальні методики в Ніжинському інституті не викладались.

Відзначимо, що у період з 1893-1907 р.р. знову зазначались прізвища наставників-керівників практики, а також висвітлювалась їх діяльність щодо її підготовки та безпосереднього здійснення. Також за часів директорства Ф.Ф. Гельбке збільшилась тривалість пасивної практики до шести тижнів. Деякі зміни відбулися і в організації практики пробних уроків. Хоча їх обсяг зменшився до шести уроків, але значно змінилася їх спрямованість. Так, перевага надавалась предметам за фахом, а саме: студенти-славісти давали по чотири уроки з російської мови та словесності і по два - з древніх мов; студенти-класики проводили по п'ять уроків з древніх мов у старших і молодших класах і по одному - з російської мови у молодших класах; студенти- історики - по два уроки з історії, з географії та древніх мов. Щодо безпосередньої організації пробних уроків, то їх проведенню передувала консультація наставника-керівника про зміст навчального матеріалу та методів його викладання. По факту проведення уроків та ступеню їх успішності наставник мав право призначити додаткові уроки студентам, уроки яких були на низькому рівні.

Аналіз та обговорення кожного з уроків здійснювались індивідуально наприкінці тижня наставниками-керівниками за предметами. Після чого по закінченні практики відбувались ще чотири загальних бесіди, по одній з кожної групи однорідних предметів. Вони проходили у присутності всіх студентів, директора, професорів та викладачів інституту [4; 5].

Отже, впродовж 90-х років педагогічна практика у Ніжинському історико-філологічному інституті набула наближення до теоретичної педагогічної підготовки.

Впродовж 1901-1908 рр. Конференція інституту обговорювала питання про реорганізацію базової гімназії у зв'язку з реформою середньої школи про значне скорочення кількості класичних гімназій. Конференцією було розроблено новий навчальний план гімназії. Такі зміни у ланці середньої школи безумовно вплинули на спрямування педагогічної практики. Як зазначала Н.М. Дем'яненко [3], у 1907-1908 н.р. педагогічна практика зазнала деяких ускладнень у зв'язку із скороченням загальнопедагогічної підготовки. За сприянням О.Ф. Музиченка, який був призначений викладачем педагогіки та психології з 15 червня 1908 р., педагогічна практика знову проводилась у повному обсязі і до 1917 р. в її організації не відбувалось ніяких змін.

Таким чином, аналіз літератури з питання організації педагогічної практики дозволяє стверджувати, що вона була невід'ємним компонентом загальнопедагогічної підготовки вчителів. Практика здійснювалась за спеціально розробленим планом і була повністю керованою з боку як викладачів інституту, так і вчителів гімназії. Вона полягала у загальних співбесідах керівників та студентів стосовно методичних та організаційних засад викладання певних предметів, у спостереженнях за навчально-виховним процесом у базовій гімназії, у проведенні серії пробних уроків як за спеціальністю так і інших та їх аналізі. Поряд з тим організація педагогічної практики в інституті мала певні недоліки, які неминуче знижували її якість. А саме: вона проводилась лише один раз за весь період навчання на четвертому курсі, коли студенти мусили готуватись до випускних іспитів, що не надавало їм можливість ретельно готуватись до пробних уроків. Крім того, через відсутність систематичних курсів з методик викладання предметів за фахом не відбувалось повноцінного зв'язку із теоретичною підготовкою. Проте професорсько-викладацький склад прагнув до вдосконалення системи організації педагогічної практики і намагався ввести практику на молодших курсах та посилити зв'язок з теоретичною підготовкою. Особистий внесок у розробку цього питання внесли такі педагоги-методисти як, О.М. Лавровський, А.В. Добіаш, О.Ф. Музиченко.

Бібліографія