Грецький досвід суспільних трансформацій другої половини ХХ століття

Размещено на http://www.Allbest.Ru/

Грецький досвід суспільних трансформацій другої половини ХХ століття

Н. Щербина

Ю. Махінла

Анотація

У статті висвітлюються теоретичні та практичні аспекти важливих суспільних трансформацій в Греції 60-70-х років ХХ століття, їх вплив на подальший розвиток країни. Розглядаються місце та роль демократичних та авторитарних засад в процесах функціонування державного апарату та життєдіяльності суспільства. Подається специфіка формування режиму військової диктатури, її лідерський компонент в умовах кризового стану країни. Аналізуються світоглядні основи традиційного й сучасного авторитаризму, його соціально-економічні підходи в контексті глибинних суспільних перетворень, особливостей масової свідомості перехідного суспільства. Здійснюється порівняльний аналіз процесів історичного розвитку Греції та інших країн Європи та світу. Пропонуються авторські узагальнення і висновки щодо осмислення історичної спадщини грецького авторитаризму та його подолання в контексті масштабних суспільних перетворень в сучасній Україні та перспектив її подальшого сталого розвитку як нової незалежної держави Східної Європи.

Ключові слова: трансформація, суспільство, партія, демократія, диктатура, лідерство, геополітика, Греція.

Annotation

Shcherbyna N., Makhinla Y. Greek experience of social transformations the second half of the 20th century

The article covers the theoretical and practical aspects of important social transformations in Greece of the 60-70s of the XX century, their influence on the further development of the country. The place and role of democratic and authoritarian principles in the processes offunctioning of the state apparatus and the vital functions of society are considered. The specificity of forming a regime of military dictatorship, its leader component in the conditions of the crisis state of the country is given. The ideological foundations of traditional and modern authoritarianism, its socio-economic approaches in the context of profound social transformations, features of mass consciousness of transition society are analyzed. A comparative analysis of the processes of historical development of Greece and other countries of Europe and the world is being carried out. The author's generalizations and conclusions about comprehension of the historical heritage of Greek authoritarianism and its overcoming in the context of large-scale social transformations in modern Ukraine and prospects of its further sustainable development as a new independent state of Eastern Europe are offered. Taking into account both positive and negative, sometimes frankly devastating manifestations of the autocratic model of being, should secure the nation and the state from repeating the destructive experience of the past, and create the preconditions for overcoming the labile tendencies in Ukraine.

Key words: transformation, society, party, democracy, dictatorship, leadership, geopolitics, Greece.

Вступ

Постановка проблеми дослідження в даній статті здійснена в контексті сучасних наукових підходів та у зв'язку із важливими науковими і практичними завданнями. Йдеться, зокрема про необхідність подальшого і глибокого вивчення зарубіжного, й особливо європейського досвіду масштабних суспільних трансформацій з огляду на подібні процеси в сучасній Україні. Саме у другій половині ХХ століття Греція набула історичного досвіду мирної, еволюційної зміни державно-політичного ладу, проведення структурних реформ в соціально-економічній та гуманітарній сфері. Країна, розташована в південно-східній Європі, з переважним православним християнським населенням вочевидь становить інтерес для новітнього українського суспільства і державності, відновленої наприкінці ХХ століття.

Аналіз останніх досліджень і публікацій пов'язаний з роботами, у яких започатковано розв'язання проблеми. Зокрема йдеться про праці таких дослідників, як К.А. Шеменков, що розглядає проблеми сучасної історії Греції, А.А. Улунян, що досліджує політичну історію сучасної Греції в широкому хронологічному контексті - від кінця XVIII століття до 1990-х років, К.В. Балабанов з аналізом історичної спадщини та перспектив співпраці незалежної України із Грецією, Є.Г. Кругова, що висвітлює деякі аспекти функціонування режиму «чорних полковників» у Греції впродовж 1967-1974 років, О.Є. Петруніна, монографія якої присвячена основним тенденціям суспільно-політичного розвитку грецької нації та держави протягом XVIII-ХХ століть. Вагому складову дослідницького процесу становлять зразки зарубіжної історіографії, перекладені українською мовою - праця з історії грецького етносу італійського вченого Індро Монтанеллі, грецький розділ «Історії європейської цивілізації» за редакцією Умберто Еко. Певні аспекти досліджуваної проблематики представлені у роботах британського автора М. Вудхауза - «The Rise and Fall of the Greek Colonels», «Modern Greece a Short History», А. Нафплиотиса - «Britain and the Greek Colonels: Accommodating the Junta in the Cold War».

Наукові завдання статті визначаються важливістю поставленої проблеми та мають визначений напрямок дослідження - висвітлити ключові, подекуди маловивчені події, процеси та явища новітньої історії Греції, що справили як позитивний, так і негативний вплив на хід суспільного розвитку. Статус України як нової незалежної держави центрально-східної Європи, її взаємодія з географічно, духовно і культурно близькими країнами також формують сутність дослідницького завдання даної розвідки.

Мета статті полягає у висвітленні теоретичних та практичних аспектів важливих суспільних трансформацій в Греції 60-70-х років ХХ століття, їх впливу на подальший розвиток країни, у розгляді місця та ролі демократичних та авторитарних засад в процесах функціонування державного апарату та життєдіяльності суспільства, у поданні специфіки формування режиму військової диктатури, її лідерського компоненту в умовах кризового стану країни, у аналізі світоглядних основ традиційного й сучасного авторитаризму, його соціально-економічних підходів в контексті глибинних суспільних перетворень, особливостей масової свідомості перехідного суспільства, у здійсненні порівняльного аналізу процесів історичного розвитку Греції та інших країн Європи та світу.

Виклад основного матеріалу дослідження

демократичний авторитарний військовий диктатура греція

21 квітня 2017 р. виповнилось 50 років з того дня, коли в Греції відбувся військовий переворот й до влади прийшли люди, пізніше названі «чорними полковниками». Через кілька десятиліть, після багатьох років правління демократів, як правих, так і лівих, значна частина грецького суспільства з певною ностальгією згадує часи диктатури. Шеменков К.А. (1987) Греция: проблемы современной истории. М.: Мысль, С. 28-36.

Слід відзначити, що 1960-ті - середина 1970-х років в історії багатьох країн позначена тенденцією переходу від несталої демократії до авторитарних режимів. Одним з провідних завдань цих режимів поставало формування так званих технократичних урядів, покликаних розв'язати соціально-економічні проблеми подібних держав. Так, в 1960 р. в Туреччині представниками офіцерського корпусу був здійснений державний переворот, метою якого було встановлення популістської військової диктатури, яка б за допомогою методів «сильної руки» здійснила низку заходів в інтересах незаможних верств населення. Путчисти мали намір створити уряд технократів, що мали опікуватися соціально-економічними питаннями, натомість функцією силовиків вважалося дотримання суспільно-політичної стабільності. В 1961 р. відбувається переворот в Південній Кореї, який потягнув форсовану економічну і науково-технологічну модернізацію, що згодом дало підстави вести мову про корейське економічне диво. Дещо пізніше, в 1964 р. у Бразилії також стався військовий переворот, внаслідок якого було сформовано технократичний уряд, орієнтований на масштабну економічну модернізацію країни. Провідним гаслом його діяльності був «Розвиток за будь-яку ціну». Відповідно попередні політичні еліти та лідери були відсторонені від важелів управління. В 1973 р. в південноамериканській країні Чилі стався прихід до влади генерала Августо Піночета. Запрошені ним фахівці так званої «чикагської школи», керуючись ліберальними підходами, спромоглися вивести країну з тривалої економічної кризи. Вже на початку 1980-х років світові експерти констатували чилійське економічне диво. Хунта А. Піночета змогла утриматися при владі майже 16 років, ставши вкрай суперечливим прикладом суспільної модернізації шляхом поєднання політичного авторитаризму і засад економічного лібералізму.

На середину 1960-х років Греція перебувала в глибокій економічній і соціальній кризі. Деякі спроби еволюційного розв'язання ситуації не мали успіху, серйозні політико-ідеологічні розбіжності та особисті амбіції грецьких лідерів щоразу призводили до зриву переговорного процесу. За таких умов передача влади військовим, не пов'язаним з діяльністю попередніх урядів, сприймалася більшістю населення як реальна можливість вирішення ключових суспільних проблем. Улунян А.А. (1998) Политическая история современной Греции. Конец XVIII в. 90-е гг. ХХ в. М.: ИВИ РАН. С. 33-51. Враховуючи історичний досвід політичного розвитку країни і світу, зокрема перебування у владі представників військових кіл впродовж ХХ століття, дехто розраховував, що згодом силовики дадуть змогу сформувати цивільний уряд реформаторського типу, а самі військові відійдуть від влади. Проте події набули іншого характеру і вперше в історії Греції військова диктатура існувала протягом такого тривалого часу (1967-1974 рр.).

Слід зазначити, що тогочасна адміністрація США покладалася на військових як на силу, що здатна протистояти поширенню комунізму в Азії та Латинській Америці. Натомість вона вважала, що в Європі від подібної практики більше шкоди, ніж користі, адже цей континент мав демонструвати перевагу демократичних цінностей над тоталітарним «соціалістичним табором». В цьому контексті військовий переворот, що стався навесні 1967 року в Греції, став несподіванкою не лише для СРСР, але і для США. Нагадаємо, що ще з часів Першої світової війни Греція не відзначалася політичною стабільністю. Внутрішні суперечності не вщухали навіть за доби нацистської окупації, під час якої греки чинили відчайдушний опір загарбникам. В національному Русі Опору вагому роль відігравали ліві сили, зокрема Комуністична партія Греції. Її представники мали наміри поборотися за владу в країні після звільнення від нацистів. Втім участь КПГ в уряді принципово не влаштовувала західних союзників, й насамперед Британію. Тому прем'єр-міністр У. Черчилль на переговорах з радянським лідером Й. Сталіним домігся компромісу - Греція залишиться демократичною й у сфері впливу Заходу. Внаслідок цього опоненти КПГ, спираючись на всебічну підтримку Британії, розпочали процес роззброєння комуністичних формувань. У 1946 році ці дії спричинили розгортання в Греції громадянської війни. Петрунина О.Е. (2010) Греческая нация и государство в XVIII-ХХ вв.: очерки политического развития. Монография. М.: КДУ. С. 74-95.

Протистояння з КПГ було проблемою не лише для Британії, а й для США, які в рамках так званої «доктрини Трумена» ставили завдання недопущення подальшого поширення комунізму в західному світі. Радянське керівництво певний час вагалося щодо своїх дій і остаточних рішень стосовно грецької ситуації. Адже пряма підтримка місцевих комуністів створювала серйозні ризики, вона вимагала додаткових ресурсів, яких у СРСР було недостатньо. Крім того, кремлівський вождь все ж продовжував дотримуватися досягнутих раніше домовленостей, згідно яких Греція не входила до сфери радянського впливу. Це стало однією з причин того, що у підсумку в жовтні 1949 р. громадянська війна завершилася поразкою комуністів. По завершенню цього масштабного конфлікту КПГ була офіційно заборонена, багато її представників були піддані переслідуванням. Трагічним фіналом грецької драми стала й загальна кількість загиблих в цій війні, яка перевищила 50 тисяч чоловік. (2010) Історія греків / Індро Монтанеллі; з італ. пер. Ю. Педан; Італ. ін-т культури в Україні. Л.: Літопис,. С. 35-51. Таким чином «комуністична загроза», за термінологією Заходу, була подолана й вже в 1952 р. Греція була прийнята до НАТО. Згодом у грецькому уряді та збройних силах був розроблений план дій на випадок надзвичайної ситуації, під якою малася на увазі можливість комуністичного заколоту або прямої агресії зі Сходу. Цей план був дуже ретельно опрацьований і згодом був використаний зовсім в інших цілях, адже саме ним скористались «чорні полковники», які зуміли дуже швидко опанувати державну владу. (2016) Історія європейської цивілізації. Греція / за ред. Умберто Еко; пер. з італ.: О.В. Сминтина та ін. Харків: Фоліо. С. 115-118.

У 1965 р. в Греції вибухнула чергова політична криза, відома в історії як «Апостасія». Протягом наступних двох років так і не вдалося сформувати дієздатний уряд, нові вибори до парламенту були призначені на 28 травня 1967 року. Як очікували спостерігачі, лідерську позицію у перегонах посяде «Спілка Центру» на чолі з Георгіосом Папандреу, якому для формування парламентської більшості очевидно доведеться утворити коаліцію з Єдиною демократичною лівою партією. Правоконсервативні сили вбачали в ЄДЛП легальну форму діяльності забороненої КИТ, що мало під собою певні підстави. Праворадикальні сили не могли допустити того, що вони вважали «комуністичним реваншем». За цих обставин вони все більше схилялися до встановлення відкритої військової диктатури. Здійснення військового перевороту ставало лише питанням часу. Круговая Е. Г. (2001) «Черные полковники» в Греции. 1967-1974 гг., Новая и новейшая история. №3. С.

68.

На світанку 21 квітня до грецької столиці увійшли близько 100 панцерників, які зайняли найважливіші об'єкти державної влади та управління, насамперед міністерство оборони. Країна і світ дізналися прізвища ініціаторів та провідників заколоту, адже полковники Теоргіос Пападопулос, Ніколаос Макарезос, генерал Стіліанос Паттакос вирішили змінити хід новітньої історії Греції. Очолив змовників і правлячу хунту саме Т. Пападопулос. Вже у перші дні путчисти заарештували чи не всіх провідних політиків, а загалом були затримані тисячі громадян. Легальна діяльність всіх політичних партій була зупинена. Щодо самої назви організаторів перевороту існує думка, що вона пов'язана з чорним кольором форми офіцерів державної безпеки. Всі противники цього режиму називали його диктатурою «чорних полковників» або хунтою, натомість в середовищі лівих і комуністів його кваліфікували як неофашистський. Наголосимо, що у виступі та захопленні влади брали участь не лише полковники, а й носії інших військових звань - майори, лейтенанти, тощо. Улунян А.А. (2004) Ошибка полковника Пападопулоса. М.: ИВИ РАН. С. 32-40.

Серед причин успіху прихильників авторитаризму на перше місце слід поставити тривалий політичний безлад, подекуди хаос, що панував у Греції впродовж двох років (так звана «Апостасія 1965»). Багаторічне урядування консерваторів змінилось приходом до влади реформатора Теоргіоса Папандреу, проте його партія «Спілка Центру» мала значні розбіжності з позицією грецького монарха Костянтина II, який відправив у 1965 р. його кабінет у відставку. Спроби створити новий Кабінет не мали успіху, тому король Костянтин ухвалив рішення про тимчасовий уряд, який очолив І. Параскевопулос. Відповідно нові парламентські вибори призначено на 28 травня 1967 р. Водночас деякі правоконсервативні діячі, зокрема Т. Ралліс, та й власне монарх, побоювались, що вибори виграє поміркована партія Т. Папандреу і йому доведеться вступити в коаліцію з ЄДЛП (яку розцінювали як прокомуністичну).

В певних колах політичного істеблішменту робилися припущення, що монарх схильний до запровадження в державі режиму особистої влади, спираючись на частину генералітету. Деякі зарубіжні засоби масової інформації, висвітлюючи події одразу після перемоги заколотників, спрямували свої підозри і навіть звинувачення в тому, що відбулося, саме на адресу короля. Адміністрація США не виключала подібного розвитку подій, проте й захоплення від них не відчувала. Так, Ф. Телбот, посол США в Греції, вжив щодо тієї ситуації такий вислів як «зґвалтування демократії». Втім зовсім відмовитися від підтримки нового режиму, який проголошував антикомуністичні засади у своїй діяльності, США все ж не наважилися. На відміну від них низка західноєвропейських держав фактично призупинила свої стосунки з авторитарними правителями Греції. Отже йдеться про те, що тодішня вашингтонська адміністрація де-факто лояльно поставилася до військової диктатури. У Білому Домі виходили з того, що Греція за будь-якого режиму є надто важливою для цілісності та безпеки не комуністичної частини європейського континенту. Більше того, деякі дослідники та медіа наводять, за їх твердженням, факти, що нібито свідчать про певну участь спеціальних служб США в підготовці «квітневої революції». Щоправда пізніше, наприкінці 90-х років Сполучені Штати надали Греції офіційні вибачення за колишню підтримку військової хунти. Улунян А.А. (2005) После режима. М.: ИВИ РАН. С. 42-53.

Окремої уваги заслуговує її ставлення до «цитаделі комунізму»: «чорні полковники» не вдалися до розриву дипломатичних відносин з Радянським Союзом. На зустрічі з послом СРСР представники уряду заявили про свою зацікавленість у збільшенні товарообігу між обома державами. Але водночас пропагандистська машина СРСР і його сателітів активно використовувала тему військової диктатури в Греції, демагогічно дорікаючи Заходу за підтримку «антинародного режиму».

Неоднозначною постає і роль тодішнього глави грецької держави. Так, у день, коли в Афінах з'явились панцерники, уряд звернувся до монарха Костянтина Другого із закликом знешкодити заколот. Проте він не вжив потрібних заходів, й більш того, заявив, що «впевнений, що вони діяли заради порятунку країни». Втім подальші стосунки сторін розвивалися складно: лідери заколотників нанесли візит королю, але їх спілкування відбувалося у нервовій обстановці й на підвищених тонах. Фактично відразу проявився конфлікт інтересів. Однак остаточно погодитися на роль маріонеткової фігури монарх все ж не міг. У грудні 1967 р. король разом з родиною прибув до містечка Кавала на півночі Греції. За допомогою вірних йому офіцерів він планував організувати боєздатний загін та взяти під контроль друге за величиною місто Салоніки. Повстання проти хунти, спираючись на сили ВМС і ВПС Греції, розпочалось 13 грудня 1967 р. в порту Кавали. Початкова фаза виступу мала успіх - вдалося порушити зв'язок між Північчю та Афінами. Негативним чинником стала впевненість монарха у абсолютній підтримці його акції населенням і місцевими політиками, адже він навіть не спробував налагодити зв'язок з чиновниками ні у віддалених районах, ні у самій Кавалі. Наслідком цього став крах його задумів - опозиціонери були заарештовані, а сам Костянтин вилетів до Італії разом з 9 родиною. Улунян А.А. (2004) Ошибка полковника Пападопулоса. М.: ИВИ РАН. С. 105-120.

Ідеологічним гаслом нових володарів стало «Греція - країна християн». Серед офіцерства наростало невдоволення тим, що вони називали «анархо-комуністичним» порядком. Вони не сприймали певні субкультури (рух хіпі, рок-музика), зростання атеїстичних настроїв, поширення лівих ідей (соціалізм, комунізм). У наведеному гаслі міститься і доволі відвертий шовіністичний підтекст: Греція для православних греків. Правляча хунта намагалася виробити власну ідеологічну доктрину, в якій на противагу комунізму висувалася «християнська добродійність» та етнічний націоналізм. Всю країну вкрили пропагандистськими плакатами: «Греція - країна християн, в ній немає місця комунізму».

Прийшовши до влади у не правовий спосіб, хунта намагалася хоч якось легітимізувати своє перебування у ній, прагнула розширити власну соціальну базу, залучити на свій бік більш широке коло політиків. У 1968 р. ухвалено новий Основний закон, почалися перемовини з представниками різних політичних сил, яких хотіли схилити до співпраці. 24 листопада 1970 р. було сформовано так званий «Малий парламент» («Представницькі збори»). До його складу увійшли 92 депутати, призначені безпосередньо указом Глави уряду (Г. Пападопулос), і фактично цілком контрольовані ним. Урядова хунта визначала «Малий парламент» як крок до створення у майбутньому повноцінного законодавчого органу. Але в тих умовах це зібрання майже не справляло жодного впливу на процес ухвалення важливих рішень. Водночас завдяки йому правлячій верхівці вдалося отримати певну підтримку частини суспільства, невдоволеного політичною нестабільністю. Стабілізація політичної ситуації створила передумови для певного покращення стану господарства. Глава хунти Г. Пападопулос вважав за потрібне поступово зменшувати силовий ресурс управління, вдавався до незначної лібералізації, що не схвалювалося деякими його прибічниками. Nafpliotis Alexandros. (2012) Britain and the Greek Colonels: Accommodating the Junta in the Cold War. London: Tauris Academic Studies. 320 p.

Одним з пріоритетів діяльності тодішнього уряду була система освіти та виховання. У школі, яка і раніше контролювалася державою, були суттєво змінені навчальні програми з гуманітарних дисциплін. Відтепер історія Греції, географія, грецька мова і література викладалися у відповідності з офіційною ідеологією диктаторського режиму. З'явився навіть спеціальний предмет, присвячений «Революції 21 квітня». Не можна не згадати певних заходів уряду, що мали позитивне значення - будівництво нових шкіл, університетських корпусів, підвищення заробітної плати вчителів, викладачів ВНЗ, середніх спеціальних закладів освіти при одночасному зменшенні навантаження, відкриття шкіл-інтернатів для обдарованих дітей. Навчання у ВНЗ стало безкоштовним, як і підручники на всіх ступенях освіти. Дані перетворення сприяли розв'язанню гострої суспільної проблеми - нестачі власних кваліфікованих кадрів. Вони заклали підґрунтя для формування орієнтованого на національну державу середнього класу, що згодом стане джерелом демократизації та суспільної стабільності.

За всієї своєї оригінальності світогляд «чорних полковників» мав спільні риси з іншими диктаторами другої половини ХХ століття. Прагнення вийти з під іноземного впливу можна зіставити з антиколоніальними підходами Г. Насера у Єгипті, з теорією і практикою «Джамахірії» М. Каддафі у Лівії, апелювання до традиційних християнських цінностей - з настановами Ф. Франко в Іспанії, А. Салазара в Португалії. Проте, це був єдиний випадок не лише грецької, а й загалом європейської історії, коли військова диктатура формувала свої ідеологічні засади, спираючись на православ'я.

Форма правління також зазнала змін: до 1973 р. Греція була монархією, й за відсутності короля Костянтина діяв призначений регент. У цих умовах правляча верхівка оголосила загальний референдум, на якому 85% грецьких виборців проголосували за скасування інституту монархії та проголошення республіки. В червні 1973 р. лідер хунти Г. Пападопулос був проголошений президентом Греції.

Сумною сторінкою того періоду стали події довкола Афінського Політехнічного університету, де розпочалися студентські заворушення, викликані указом про надання міністерству оборони права призупиняти надану на час навчання відстрочку від призову в ЗС. 21 лютого 1973 р. тисячі студентів висунули вимогу негайного скасування цього указу. 17 листопада, в Міжнародний день студентів, почалося масштабне повстання студентів АПУ проти «чорних полковників». Виступ студентів мав суспільний резонанс, в місті сталися сутички з силовиками, а студентське радіо відкрито закликало населення до повалення диктатури. Армія отримала наказ про втручання в події, біля університету з'явилася колонна бронемашин. Розташовані навпроти університету панцерники розбили ворота й розпочався короткий штурм, в ході якого загинуло 23 людини, понад тисячу поранено. Сотні студентів були заарештовані, антиурядові демонстрації було придушено силовим шляхом. Після подій 17 листопада 1973 р. в АПУ Г. Пападопулос, із звинуваченням у «відході від ідеалів Революції 1967 року», був усунутий від влади. Його замінив інший представник хунти - міністр закордонних справ Дімітріос Іоаннідіс. Шеменков К.А. (1987) Греция: проблемы современной истории. М.: Мысль. С. 80-87. Улунян А.А. (1998) Политическая история современной Греции. Конец XVIII в. 90-е гг. ХХ в. М.: ИВИ РАН. С. 92-98.

Незважаючи на силові методи хунти, суспільне невдоволення продовжувало зростати. За цих умов режим вирішив вдатися до «маленької переможної війни», що мала створити героїчний образ його вождів та збільшити його популярність. Було прийнято рішення провести швидку операцію з приєднання острова Кіпр до Греції, більшість населення якого складали етнічні елліни. Вже 15 липня 1974 р. на Кіпрі військовими заколотниками був відсторонений від влади законний президент, архієпископ Макаріос. Місцеву версію хунти назвали «чорними майорами», але кіпрська авантюра мала важкі наслідки. Під приводом захисту турецького населення острова на його територію прибули армійські підрозділи Туреччини. Сусідні держави постали перед небезпекою початку широкомасштабного конфлікту, а Кіпр опинився розколотим на грецьку і турецьку громади. Згодом була навіть проголошена квазідержава - Турецька Республіка Північного Кіпру, не визнана у світі.

Фіаско кіпрської операції остаточно зруйнувало залишки авторитету «чорних полковників», проти них вже виступали чи не всі політичні сили, що у підсумку й зумовило повалення хунти. Її глава Д. Іоаннідіс повністю дискредитував себе, а значною мірою і увесь диктаторський режим. Президент Федон Гізікіс скликав нараду авторитетних політичних діячів «старої гвардії» (Панайотіс Канеллопулос, Спірос Маркезініс, Стефанос Стефанопулос, Євангелос Аверовас), на якій шукали вихід з критичного становища. У серпні 1974 р. військові були змушені передати владу цивільному уряду. З вигнання у Франції прибув опозиційний політик Константінос Караманліс, який створив партію «Нова демократія», що перемогла на парламентських виборах 1974 року. Того ж року Греція оголосила про вихід з військової структури блоку НАТО, що вочевидь свідчило й про крах зовнішньополітичних пріоритетів диктатури, про зростання антимілітаристських настроїв в суспільстві. Незабаром вищі керівники хунти - Пападопулос, Іоаннідіс, Макарезос, Паттакос - були заарештовані і постали перед судом, який виніс їм смертні вироки. Щоправда згодом вони були замінені на довічне ув'язнення. Улунян А.А. (2005) После режима. М.: ИВИ РАН. С. 120-138.

Повертаючись до геополітичних аспектів даної проблематики, зазначимо, що американська адміністрація, яка свого часу сприяла військовому перевороту в Греції, досить швидко переглянула своє ставлення до нових правителів. Адже замість керованих маріонеткових урядників США мали справу з самостійним у своїх діях режимом, орієнтованим на зміцнення національної державності. Вашингтон ініціював світову кампанію проти «чорних полковників», домігся їх міжнародної ізоляції. За участі британців було спровоковано політичну кризу довкола надзвичайно вразливого для греків кіпрського питання, що призвело до повалення хунти. Греція повернулась на демократичний шлях розвитку, отримавши в спадок від попереднього режиму зміцнілу національну валюту, суттєво піднесений рівень життя населення, модернізовану транспортну інфраструктуру, сучасну систему освіти. Зі слаборозвиненої, переважно аграрної, з низькими соціальними стандартами країни Греція перетворювалась на респектабельну європейську державу, яка претендувала на вступ до Європейського Економічного Співтовариства. Круговая Е.Г. (2001) «Черные полковники» в Греции. 1967-1974 гг. Новая и новейшая история. №3. С. 78.

Відгомін тих подій й досі відчувається в грецькому суспільстві. У сучасному політичному спектрі позиції правих, центристів, лівих, націоналістів, протистояння політичних кланів Караманліс - Папандреу, невирішена кіпрська проблема, ставлення до можливого відновлення монархії - всі ці актуальні аспекти сягають своїм корінням тієї суперечливої доби. Прихід до влади ліворадикалів з партії СІРІЗА пов'язаний з масовим невдоволенням виборців тривалим урядуванням раніше популярних партій Всегрецький соціалістичний рух (ПАСОК) та правоцентристська «Нова Демократія». Прем'єр-міністр Алексіс Ципрас заявив альтернативні підходи щодо подолання глибинної фінансової та економічної кризи 2000-х років. Помірковані політичні сили із занепокоєнням спостерігають зростання популярності партії ультраправих популістів «Хрісі Авгі» («Золотий Світанок»), яка апелює до ідей ксенофобії та моделі «сильної руки» задля вирішення нагальних питань суспільного буття.

Висновки

Підсумовуючи дане дослідження, вважаємо за потрібне запропонувати певні авторські узагальнення та висновки. Грецький історичний досвід суспільних трансформацій другої половини ХХ століття видається важливим з огляду на сучасні українські реалії, зокрема на процеси революційних та реформаторських перетворень в країні. Осмислення історичної спадщини грецького авторитаризму та його подолання, переходу до демократичних засад державно-політичного життя, функціонування гуманітарно-культурної сфери постає вкрай вагомим чинником в контексті перспектив подальшого сталого розвитку України як поліетнічної, мультикультурної держави Східної Європи. Врахування як позитивних, так і негативних, іноді відверто руйнівних проявів автократичної моделі буття має убезпечити націю і державу від повторення деструктивного досвіду минулого, створити передумови для подолання лабільних тенденцій в Україні.

Література

1. Історія греків (2010) / Індро Монтанеллі; з італ. пер. Ю. Педан; Італ. ін-т культури в Україні. Л.: Літопис,. С. 35-51.

2. Історія європейської цивілізації (2016) Греція / за ред. Умберто Еко; пер. з італ.: О.В. Сминтина та ін. Харків: Фоліо,. С. 115-118.

3. Круговая Е.Г. (2001) «Черные полковники» в Греции. 1967-1974 гг., Новая и новейшая история. №3. С. 68.

4. Петрунина О.Е. (2010) Греческая нация и государство в XVIII-ХХ вв.: очерки политического развития. Монография. М.: КДУ. С. 74-95.

5. Улунян А.А. (1998) Политическая история современной Греции. Конец XVIII в. 90-е гг. ХХ в. М.: ИВИ РАН.

6. Улунян А.А. (2004) Ошибка полковника Пападопулоса. М.: ИВИ РАН.

7. Улунян А.А. (2005) После режима. М.: ИВИ РАН.

8. Шеменков К.А. (1987) Греция: проблемы современной истории. М.: Мысль

9. Nafpliotis Alexandras. (2012) Britain and the Greek Colonels: Accommodating the Junta in the Cold War.

10. London: Tauris Academic Studies,. 320 p.

References

1. Istoriya hrekiv / Indro Montanelli; z ital. per. YU. Pedan; Ital. in-t kul'tury v Ukrayini. - L.: Litopys, 2010. - 335 s.

2. Istoriya yevropeys'koyi tsyvilizatsiyi. Hretsiya / za red. Umberto Eko; per. z ital.: O.V. Smyntyna ta in. - Kharkiv: Folio, 2016. - 1158 s.

3. Kruhovaya E.H. «Chernye polkovnyky» v Hretsyy. 1967-1974 hh. // Novaya y noveyshaya ystoryya. - 2001. - №3. - S. 64-80.

4. Petrunyna O.E. Hrecheskaya natsyya y hosudarstvo v XVIII-KHKH vv.: ocherky polytycheskoho razvytyya. Monohrafyya. - M.: KDU, 2010.- 745 s.

5. Ukrayina-Hretsiya: arkhivna ta knyzhkova spadshchyna hrekiv Ukrayiny: Nauk. zb. / red.: V.A. Smoliy; In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny. - K., 1998. - 169 c.

6. Ukrayina - Hretsiya: istorychna spadshchyna i perspektyvy spivrobitnytstva, Mariupol, 27-29 trav. 1999 r.: Zb. nauk. pr. mizhnar. nauk.- prakt. konf. T. 1, ch. 1 / red.: K.V. Balabanov; In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny. - Mariupol, 1999. - 318 c.

7. Ukrayina - Hretsiya: istorychna spadshchyna i perspektyvy spivrobitnytstva, Mariupol, 27 - 29 trav. 1999 r.: Zb. nauk. pr. mizhnar. nauk.- prakt. konf. T. 1, ch. 2 / red.: K.V. Balabanov; In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny. - Mariupol, 1999. - 544 c.

8. Ukrayina - Hretsiya: istorychna spadshchyna i perspektyvy spivrobitnytstva, Mariupol, 27-29 trav. 1999 r.: Zb. nauk. pr. mizhnar. nauk.- prakt. konf. T. 2 / red.: K.V. Balabanov; In-t istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny. - Mariupol, 1999. - 276 c.

9. Ulunyan A.A. Oshybka polkovnyka Papadopulosa. - M.: RAN, 2004.- 320 s.

10. Ulunyan A.A. Polytycheskaya ystoryya sovremennoy Hretsyy. Konets XVIII v. - 90-e hh. KHKH v.- M.: YVY RAN, 1998.- 331 s.

11. Ulunyan A.A. Posle rezhyma. - M.: YVY RAN, 2005. - 242 s.

12. Shemenkov K.A. Hretsyya: problemy sovremennoy ystoryy. - M.: Mysl, 1987.- 286 s.

13. Nafpliotis Alexandros. Britain and the Greek Colonels: Accommodating the Junta in the Cold War. - London: Tauris Academic Studies, 2012. - 320 p.

14. Woodhouse C.M. Modern Greece a Short History. - London: Faber & Faber, 1998. - 280 p.

15. Woodhouse C.M. The Rise and Fall of the Greek Colonels. - London: Olympic Marketing Corp, 1985. - 270 p.

Размещено на allbest.ru