Особливості формування органів дворянського самоврядування Волинської губернії (кінець ХVІІІ — 30-ті роки ХІХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Волинський національний університет імені Лесі Українки

Особливості формування органів дворянського самоврядування Волинської губернії (кінець ХVІІІ -- 30-ті роки ХІХ ст.)

В.І. Бортніков

А.В. Бортнікова

Анотація

самодержавство імператор дворянський самоврядування

Проаналізовано еволюцію політики російського самодержавства за часів імператорів Павла І, Олександра І та Миколи І щодо ролі польського дворянства, польських політико-правових норм і традицій у системі адміністративно-територіального управління й дворянського самоврядування на теренах Волинської губ. Акцентовано увагу на організації та порядку виборів у дворянські зібрання, включно й вибори предводителів дворянства.

Ключові слова: Російська імперія, Волинська губ., дворянське самоврядування, вибори, губернський/повітовий маршалок, предводитель дворянства.

The Peculiarities of the Nobility Self-Government Bodies Formation in Volyn Province (Late 18^th Cent. -- 1830's)

V. Bortnikov

Lesya Ukrainka Volyn National University

A. Bortnikova

Lesya Ukrainka Volyn National University

Annotation

In the article, we analyzed the evolution of the Russian autocracy policies during the time of the emperors Paul I, Alexander I, and Nicholas I. Also, we focused on their role towards the Polish system of administrative-territorial management and nobility self-government in the Volyn province. The purpose of the article was to analyze the evolution of nobility's self-government in Volyn from the Polish political and legal tradition to the full implementation of Russian norms into the practice of non-government civilian rule on the territories annexed from the lands of the Polish-Lithuanian Commonwealth.

The establishment of nobility provincial assemblies went in connection with the incorporation of the Volyn province in accordance with Russia's Charter of the rights and freedoms of nobility in 1785.

In each province, adult male hereditary noblemen formed a noble community whose members executed the right to participate in meetings and to discuss public needs and elections. Provincial and county marshal (marshalok) was an analog of the provincial and district leaders of the nobility. This institution was an important link to the Polish-Lithuanian Commonwealth local government, which was preserved on the annexed territories due to the policies of Paul I and Alexander I. Both monarchs had organically combined the efforts to unify the system of governance within the empire with local traditions. In this article, we focused on the organization and order of elections to the nobility meetings, including the election of the leaders of the nobility.

Since the establishment of the Southwest Territory, there had been a gradual but steady process of adaptation of the annexed lands to the rules and cultural traditions of the Russian Empire. At the same time, legal regulations and mechanisms of power and governance, including public self-governance, adapted to local conditions. In the 1830's, rules and procedures of aristocratic self-government in Right-Bank Ukraine followed the Russian model. At that period, the nobility's self-government, remnants of which existed on the lands transferred from the Polish-Lithuanian Commonwealth, ceased to exist.

Keywords: Russian empire, Volyn province, nobility self-government, elections, provincial/county marshalok, leader of the nobility.

Постановка проблеми

Дослідження історії органів державної влади та місцевого самоврядування Волинської губ. наприкінці ХVІІІ -- першої третини ХІХ ст. є невід'ємною складовою пізнання ґенези українського державо- й націєтворення. Актуалізує матеріали статті й проблема пошуку історичних детермінантів впровадження оптимальної моделі місцевого самоврядування у контексті адміністративно-територіальної реформи, що розпочалася в Україні.

Діяльність вищих і центральних органів державної влади, самоврядних інститутів Волинської губ. обумовлено сукупністю обставин, пов'язаних із поділами Речі Посполитої й інтегруванням правобережних українських земель до складу Російської імперії. Ці землі входили до Росії на тлі гострого суперництва за право панувати над автохтонним українським населенням між офіційною російською владою й місцевою польською: самодержавство мало долати спротив місцевої еліти, позаяк абсолютну більшість землевласників становили польські дворяни, які тяжіли до історичної Польщі («від моря до моря»). Представники російської високої чиновної аристократії не випадково вважали Волинь однією «из самых затруднительных для управления» Історія державної служби в Україні: у 5 т. Т. 4. Документи і матеріали. 1775-1913 / [упоряд.: Г.В. Боряк (кер. кол. упоряд.), Л.Я. Демченко, В.С. Шандра]. К.: Ніка-Центр, 2009. С. 633., не в останню чергу завдяки тому, що там жили поляки,

«люди вообще в Волынской губернии образованные, принадлежащие к лучшим фамилиям» Директорія державної служби в Україні: у 5 т. Т. 4. Документи і матеріали. 1775-1913 / [упоряд.: Г.В. Боряк (кер. кол. упоряд.), Л.Я. Демченко, В.С. Шандра]. К.: Ніка-Центр, 2009. С. 633.

50.

Пропонована стаття є однією з небагатьох, де розглядається проблема організації дворянського самоврядування Волинської губ. кінця XVIII ст. -- 1930-х рр. (Бовуа, Д. 2011; Маркевич, О. 2016; Шандра, В. 2008; Шандра, В. 2020). Фактично вона є логічним продовженням досліджень з історії Правобережної України таких відомих сучасних зарубіжних та вітчизняних науковців, як М. Бармак, Д. Бовуа, Б. Гудь, Л. Казначеєва, С. Лисенко, К. Мацузато, Є. Чернецький, В. Шандра, Н. Щербак та ін.

Як слушно зауважив О. Реєнт, історично склалося так, що «в українській історичній науці тривалий час превалювали соціально-економічні та політичні студії. Тож історія адміністрування в Україні, дослідження управлінських систем на українських землях у XIX ст., становлення бюрократії, осмислення діяльності державних і самоврядних органів територіальної влади залишалися поза увагою істориків та правників» (Реєнт, О. 2007, с. 218). У цьому контексті слід зазначити, що комплекс нормативно-правових актів, які засвідчували еволюцію російського імперського законодавства щодо дворянського самоврядування на теренах Волинської губ. значною мірою залишався поза увагою дослідників.

Із останніх публікацій, дотичних до проблеми, що розглядається, важливою є публікація В. Шандри. Як влучно зауважила вчена, в другу половину XIX ст. Російська імперія вступила становою монархією, де спадкове дворянство було привілейоване у спадковому державному й економічному житті. Ці привілеї стали «своєрідним відшкодуванням за позбавлення політичних прав (котрими вже сповна послуговувалися у Західній Європі)» (Шандра, В. 2020, с. 47).

Дослідницький інтерес викликає стаття О. Маркевич, яка розглянула окремі аспекти дворянського самоврядування на Волині до початку «великих реформ». За спостереженням дослідниці, найдовше (дев'ять років) на посаді губернського маршалка перебував Г.С. Ленкевич -- (1829-1838 рр.), тобто три терміни поспіль. Два повні періоди цю посаду обіймав С.С. Ворцель, з огляду на його заслуги у розвитку освіти для поляків (Маркевич, О. 2016, с. 146).

Наукова новизна статті полягає в поглибленому дослідженні процедури обрання дворян до органів дворянського самоврядування у Волинській губ. у першій третині XIX ст., а також у використанні матеріалів Волинського державного архіву, що запроваджуються в науковий обіг уперше.

Метою статті є характеристика еволюції порядку обрання органів дворянського самоврядування на Волині від польської політико-правової традиції кінця ХУЛІ ст. до імплементації російських норм у практику дворянського громадянського станового управління на приєднаних до Російської імперії землях у 1830-ті рр.

Під час підготовки та написання статті використано низку загальнонаукових та спеціальних методів досліджень у їх комплексному застосуванні. Системний та процесуальний підходи дали змогу розглядати дворянське самоврядування як важливий інститут системи державного управління, що перебував у розвитку. Серед спеціальних методів застосовано конкретно-історичний, проблемно-хронологічний та історико-правовий методи, а також метод контент-аналізу під час розгляду нормативно-правової бази дворянського самоврядування.

Дворянські губернські зібрання засновано згідно з привілеєм Катерини ІІ дворянству 1785 р. Повнолітні спадкові дворяни чоловічої статі в кожній губернії утворювали дворянську спільноту, члени якої мали право участі в зібраннях для обговорення суспільних потреб і виборах органів громадського управління та предводителів дворянства. За згаданою грамотою, безпомісний дворянин, молодший від 25-ти років, міг бути присутнім на дворянських зборах, але без права голосу. Цей орган перебував у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ (МВС) і був найвищою становою інстанцією дворян-поміщиків губернії.

Збори вели багато станових справ дворян: складали родовідні книги, приймали до стану та виключали з нього, дбали про опіку, обирали чиновників на адміністративно-судові уряди, які заміщувалися в порядку дворянських виборів. За зборами залишалося право звертатися до Сенату й імператора зі скаргами та клопотаннями про місцеві потреби. Предводителів дворянства обирали на трирічний термін і, за поданням МВС, їх затверджував імператор. Обраний на цих зборах губернський предводитель дворянства ставав членом усіх комітетів, комісій і «присутствий» на рівні губернії. На дворянському зібранні обиралися два кандидати в губернські предводителі дворянства, одного з яких губернатор призначав на цю почесну посаду. Для підсилення авторитету предводителів дворянства, а водночас і впливу на них із боку центральної влади, ця посада указом Сенату від 26 серпня 1818 р. віднесена до V класу, а, за законом про дворянські вибори від 26 грудня 1831 р. -- до VI класу державної служби з наданням відповідних прав.

За дослідженням В. Шандри, дворянське губернське зібрання першої половини ХІХ ст. обирали особи зі штату місцевих чиновників, серед котрих такі високі посадовці, як голови палат цивільного й кримінального суду, засідателі цих палат, совісний суддя, повітові судді та засідателі повітових і совісних судів, а також земські справники й засідателі земських судів. Виборні посади становили майже третю частину державних службовців, до того ж у губернській адміністрації переважали державні чиновники, а в повітовій -- третину становили виборні (Шандра, В. 2008, с. 113-130).

Аналогічна організація створювалася й на рівні повіту. Дворяни повіту обирали свого предводителя, справника, повітового суддю, засідателів повітового та нижнього земських судів. Повітові предводителі дворянства очолювали присутствія, а також ставали головами повітових комітетів. Повітових предводителів дворянства так само затверджував губернатор.

Суттєво структуру та порядок формування органів влади й місцевого самоврядування відкорегував Павло І, віддавши належне польським традиціям організації діяльності місцевих державних установ і громадського управління. За його указом від 6 лютого 1797 р., у приєднаних губерніях дозволялося скликати дворянські зібрання, на яких мали обирати трьох-чо- тирьох кандидатів на посади голів суду з затвердженням одного із них указом імператора¹.

Загальне уявлення про сукупність правових норм щодо порядку формування контингенту чиновників у Волинській, Подільській та Мінській губ., посади яких заміщувалися шляхом обрання, дає доповідь Сенату від 1 листопада 1800 р., в основу якої покладено ідеї управителя Мінської, Волинської та Подільської губ., генерала, графа І.В. Гудовича (березень 1798 р. -- червень 1798 р.). Цей акт також показує відмінності між російською й польською правовими традиціями, оскільки сенатська доповідь побудована на узагальненні низки правових актів Росії й Речі Посполитої: указів імператора -- від 12 грудня 1796 р., 7 лютого 1797 р., 7 жовтня 1797 р., 14 жовтня 1799 р.; указів Сенату -- від 23 вересня 1797 р., 20 січня 1799 р.; найвище конфірмованої доповіді Сенату від 7 жовтня 1797 р., постанови Сенату від 20 грудня 1798 р., а також розділу четвертого першого артикулу Литовського статуту та Конституції конвокаційного сейму 1764 р.

Оскільки замість палати суду й розправи, яких не було за польської системи управління, вводилися головні суди, голови яких мало обирати дворянство в повітах через кожні три роки з представленням кандидатів на затвердження імператору, а засідателів -- щорічно Полный свод законов Российской империи (ПСЗР). Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXIV. № 17789. Історія державної служби в Україні: у 5 т. Т. 4. Документи і матеріали. 1775-1913 / [упоряд.: Г.В. Боряк (кер. кол. упоряд.), Л.Я. Демченко, В.С. Шандра]. К.: Ніка-Центр, 2009. С. 223-227..

Дворянство за майновим становищем та родовитістю в приєднаних територіях, зокрема Південно-Західному краї, було досить строкатим. Значна частина шляхти за рівнем і способом життя мало відрізнялася від пересічних селян. Це не могло не турбувати владну еліту, яка намагалася зберегти «чистоту» лав і власне станове status quo, для чого не допустити безпомісну польську шляхту до місцевого управління. Якщо за Павла І указом від 19 березня 1800 р. наказано в приєднаних від Речі Посполитої губерніях «всех вообще даже безпомесных шляхтичей допускать к дворянским выборам»¹, то вже за Олександра І політика дещо змінюється. Так, в указі Сенату від 19 червня 1802 р. наголошувалося на тому, що «в некоторых из губерний число беспоместных шляхтичей весьма велико, особливо окольных..., что и было в последних выборах причиною многих замешательств и беспорядков.» ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVII. № 20288. С. 159. ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVII. № 20288. С. 159.. Відповідно до згаданого указу вводилися обмеження до участі таких шляхтичів у дворянських виборах.

Вирішено у Віленській, Гродненській, Мінській, Волинській, Подільській і Київській губ. допускати до виборів лише тих дворян, які платили до скарбниці податок «именем офяры» або мають у володінні казенну землю під будь-якою назвою, утримують партикулярну оренду з терміном не менше десяти років, або володіють маєтком «по закладу или пожизненно» ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVII. № 20288. С. 159.. Однак указ певною мірою йшов назустріч шляхті та не вимагав, як про це йшлося в дарованій дворянству грамоті (1785 р.), щоб ті, хто бере участь у виборах, мали обер-офіцерські чини. Дія цього указу поширювалась у часі на чотири наступних вибори Державний архів Волинської області (Держархів Волинської обл.). Ф. 486. Оп. 1. Спр. 3. Арк. 208..

Зазначена норма загалом зберігалася й у подальшому. За вимогами указу імператора від 3 березня 1805 р. «О порядке дворянских выборов в губерниях, от Польши присоединенных», до виборів стали допускатися й ті дворяни, які мали нерухомість, що давала понад 150 руб. доходу. Окрім того, маєток повинен був мати не менш ніж вісім «димів». Активне виборче право дворяни отримували у 18 років, із набуттям повноліття, пасивне -- у 23 роки. Цікаво, що повнолітній син мав право голосу при батькові, якщо останній відповідав означеним вимогам. Але «... два сына при отце не могут иметь голоса, если отец не имеет 16 дымов, а три -- если не имеет 24 дымов и так далее» ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVIII, № 21646.. За цим указом передбачалися суворий контроль і кримінальна відповідальність за правильністю внесення повітовим маршалом прізвищ дворян, які відповідали означеним умовам у спеціальну шнуровану книгу, завірену печаткою та підписом губернатора й губернського маршала.

На дворянські вибори 1808 р. імператорським указом підтверджувалася дія правових норм указів 1802, 1805 рр. щодо порядку дворянських виборів Держархів Волинської обл. Ф. 486. Оп. 1. Спр. 16. Арк. 128-129.. 1811 р. тема дворянських виборів у Віленській, Гродненській, Мінській, Волинській, Подільській і Київській губ. знову стала предметом уваги імператора, який в указі від 11 серпня підтвердив дію своїх попередніх настанов.

За нормами указу Сенату від 17 лютого 1810 р. на губернських дворянських зібраннях до виборів не допускалися дворяни, засуджені й не виправдані в суді, а лише помилувані за традиційними царськими маніфестами. Однак таке право можна було отримати після відповідного звернення до Сенату, який міг піти назустріч прохачеві. Наступного 1811 р. Сенат заборонив під час процедури виборів приймати доручення від дворян (передоручати свій голос іншому), які на той час не були фізично присутніми; а ті дворяни, які на момент виборів брали участь у зібранні, мали голосувати лише особисто за себе.

У липні 1814 р. закінчувався трирічний термін перебування дворян на виборних посадах, тому проблема дворянських виборів знов постала на «порядок денний». 1814 р. закінчувалась і дія указу від 8 червня 1802 р., який дозволяв брати участь у виборах дворянам, котрі не мали обер-офіцерських чинів, тому «многие из начальников помянутых губерний входили с представлениями, что если к выборам дворянским допускаемы будут токмо дворяне, кои имеют обер-офицерские чины то по весьма большому в оных недостатку, неминуемо последует затруднение в наполнении мест, от дворян зависящих» Держархів Волинської обл. Ф. 486. Оп. 1. Спр. 30. Арк. 90-90 зв..

6 грудня 1831 р. імператор Микола І підписав і 14 грудня оприлюднив Маніфест і «Положение о порядке дворянских собраний, выборов и службы по оным», що регламентували порядок формування та діяльність дворянських зібрань на найближчу перспективу. За Положенням, губернські дворянські зібрання поділялися на звичайні й надзвичайні. Звичайні дворянські губернські зібрання скликалися раз на три роки з дозволу та за розпорядженням начальника губернії, тобто губернатора. Надзвичайні зібрання скликалися на вимогу губернського предводителя дворянства так само з дозволу губернатора й були присвячені конкретному важливому питанню. Завданням перших було обирати чиновників на різні посади, а також обговорювати поточні проблеми місцевого життя. Зібрання дворянства складалися лише зі спадкових дворян, серед яких не всі мали право голосу. Не останню роль у визначенні права на участь у дворянському зібранні мав суб'єктивний чинник -- рівень довіри до особи з боку керівництва, оскільки враховувалася поведінка дворянина:

«§ 15. Право участвовать в делах или иметь голос в постановлениях собрания, принадлежит дворянину, когда он соединяет в себе следующие условия: 1) Когда он честного и неукоризненного поведения и не находится в явном пороке или подозрении. 2) Когда он внесен в родословную книгу той губернии, в собрании коей желает участвовать, и имеет в оной недвижимую собственность. 3) Когда он в совершенных по общим узаконениям летах, то есть имеет не менее 21 года. ... 4) Когда он имеет как минимум чин 14-го класса, полученный во время действительной службы, а не при определении в оную; или, когда он прослужил уже три года по выборам дворянства. 5) Когда представлен им аттестат или указ об увольнении от последнего места его служения...

§ 17. Быть в собрании, не участвуя в положениях онаго, могут потомственные дворяне и не имеющие никакого чина, не служившие по выборам и не владеющие никаким недвижимым имуществом.

§ 18. Право голоса в делах собрания есть двоякое: 1) иметь голос во всех положениях собраний, кроме выборов; и 2) иметь голос и в выборах.

§ 19. Право первого рода принадлежит всем потомственным дворянам, соединяющем в себе условия в § 15 изложенном.

§ 20. Право избирать в должности, истекая из соединения сих условий, зависит сверх того от качества и количества состоящей за дворянином недвижимой собственности; и сообразно сему, приводится в действие или непосредственно или посредством уполномоченных» ПСЗР. Собр. 2. СПб., 1832. Т. VI. № 4989..

Правом безпосередньої участі наділялися спадкові дворяни, які мали володіння не менше як 10 років і котре складалося не менше ніж зі 100 душ або не менше 3000 десятин землі. Через уповноважених мали право брати участь у виборах дворяни, які мали не менше п'яти душ поселених селян або 150 десятин землі.

Параграф 48 Положення зобов'язав усіх дворян, які мали право брати участь у виборах, бути присутніми на зібраннях, за винятком особливих, спеціально оговорених випадків, наприклад, коли дворянину більше ніж 60 років.

Не мали права участі в зібраннях особи, які, за рішенням суду, позбавлялися права обіймати посади в державному управлінні, а також дворяни, маєтки яких, за рішенням суду, взято під опіку за зловживання поміщицькою владою. Певні обмеження щодо виборних посад стосувалися особистих дворян.

Положення Маніфесту від 6 грудня 1831 р. містить важливу інформацію щодо переліку тогочасних виборних посад та їх відповідності класам (Табл. 1).

У 1830-ті рр. російське законодавство щодо дрібнопомісної шляхти стало значно жорсткішим. За свідченням Д. Бовуа, поряд із підвищенням майнового цензу на право участі у виборах, додалися політичні: «достатньо бути запідозреним у симпатії до повстання 1831 р., щоб бути викресленим зі списку виборців. Що ж до права бути обраним, то тут вимоги ще більш суворі: за указом від 12 жовтня 1835 р. в списки вносять лише тих, хто може підтвердити десятирічну службу в імперській адміністрації, вищу освіту або шестирічне перебування на якійсь шляхетській посаді» (Бовуа, Д. 1996, с. 207). Унаслідок такої політики до 1840 р. право голосу на шляхетських зборах залишилося за невеликою групою осіб (Табл. 2).

Таблиця 1 Табель должностям, замещаемым по дворянским выборам и классам, присвояемым должностям сим за уряд Манифест о порядке дворянских собраний, выборов и службы по оным. 6 декабря 1831 г. // ПСЗР. Собр. 2. СПб., 1832. Т. VI. № 4989.

Таблиця 2. Кількість осіб, що мали право голосу на дворянських зібраннях на Правобережній Україні (Бовуа, Д. 1996, с. 207)

Губернський і повітовий маршал (маршалок) -- аналог губернського й повітового предводителів дворянства. Загалом маршали були провідними фігурами дворянського самоврядування й виконували переважно адміністративні, поліційні й наглядові функції. Повітові маршали обиралися з-поміж місцевого дворянства, а губернський маршал -- відповідно, з повітових.

Цей інститут був важливою ланкою місцевого самоврядування Речі Посполитої, яка на приєднаних територіях зберігалася завдяки політиці Павла І та Олександра І, де намагання уніфікувати систему управління в межах імперії органічно поєднувалися з урахуванням місцевих традицій. Особливою прихильністю до збереження польських самоврядних структур у західних губерніях вирізнявся Павло І. 6 лютого 1797 р. він видав указ, який у низці губерній поновлював посади губернських і повітових маршалів¹.

Однак норми, за якими жила польська шляхта, суперечили порядкам, які запроваджувало тогочасне російське законодавство. Тому 1802 р. ухвалено замінити деякі норми польського права в напрямі їх уніфікації відповідно до російських правових норм. Зокрема, за чинною в Речі Посполитій традицією, губернський і повітовий маршали обиралися довічно, втім за нормами російського законодавства предводителі дворянства мали обиратися кожні три роки; так само мали обиратися й маршали ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXIV. № 17790. ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVII. № 20273..

Наступним кроком щодо уніфікації посад маршалів і предводителів дворянства, став іменний Указ від 3 березня 1805 р. «Про порядок дворянських виборів в губерніях, від Польщі приєднаних», де прямо вказувалося на відповідність посад маршалів і предводителів дворянства. Водночас наголошувалося на уніфікації процедурних питань відповідно до російського законодавства ПСЗР. Собр. 1. СПб., 1830. Т. XXVIII. № 21646..

На початку 1830-х рр. відбувається рішучий наступ на залишки польської вольності: згідно з сенатським указом від 23 лютого 1831 р. «Про іменування в документах предводителями дворянства всіх тих осіб, які, перебуваючи на цих посадах, мають у деяких губерніях різні назви», ліквідується назва «повітовий маршал» і «губернський маршал», а всі вони, як у великоросійських губерніях, стали називатися предводителями дворянства.

Як ішлося в документі, «...Государь Император Высочайше повелеть соизволил: дабы отныне впредь в бумагах на русском языке всюду именовались губернскими и уездными предводителями дворянства все те лица, которые в иных губерниях, неся должности по выборам дворянства одинакового значения с предводительскими, имеют названия различные» ПСЗР. Собр. 2. СПб., 1832. Т. VI. № 4382.. З початку 1832 р. старі шляхетські зібрання -- сеймики отримали назву дворянських зібрань.

За свідченням істориків, після польського повстання 1863 р. в Західних губерніях практику виборів предводителів дворянства було припинено.

Київський генерал-губернатор А.П. Безак виступав за призначення предводителями дворянства мирових посередників, штат яких формувався переважно з представників великоросійських губерній (Долбилов, М. & Миллер, А. 2007, с. 265).

1864 р. вийшов імператорський указ про призначення губернських предводителів дворянства Правобережної України у Сенат за поданням начальників губерній лише з російських спадкових дворян. За зауваженням українських дослідників, виконати це повеління імператора було надто складно, оскільки знайти дворянина російського походження, який би відповідав умовам для зайняття такої високої посади в специфічних умовах Правобережжя, було важко. Саме тому цей посади губернаторів у згаданому регіоні довго залишалися вакантними (Тимошенко, В. 2009, с. 289).

Отже, від часу утворення Південно-Західного краю відбувалася поступова, але неухильна адаптація приєднаних земель до правил і культурних традицій, якими жила Російська імперія; водночас відшукувались і відпрацьовувалися правові норми та механізми влади й управління, включно громадське самоврядне, адекватні місцевим умовам. У 1830-ті рр. на Правобережжі завершилась уніфікація правил і процедур організації дворянського самоврядування за російським зразком -- порядок організації й інститути шляхетського самоврядування припинили існування.

Перспективи подальших досліджень. Обрана проблема потребує подальшого опрацювання, зокрема в таких напрямах: виявлення особливостей імплементації урядових розпоряджень щодо впровадження дворянського самоврядування на приєднаних землях після зміни урядових кабінетів за російських імператорів Павла І, Олександра І, Миколи І; дослідження детермінації рівня податкового навантаження й волевиявлення суб'єктів дворянського самоврядування; вивчення наслідків соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку регіонів унаслідок припинення практики здійснення дворянського самоврядування на Волині після 1831 р.

Література

1. Бовуа, Д. 1996. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831-1863) / пер. з фр. З. Борисюк; наук. ред. В. Шандра, Н. Яковенко. Київ: ІНТЕЛ.

2. Бовуа, Д. 2011. Гордиев узел Российской империи: власть, шляхта и народ на Правобережной Украине (1793-1914) / пер. с фр. М. Крисань. Москва.

3. Долбилов, М. & Миллер, А. 2007. Западные окраины в последней трети ХІХ в. Западные окраины Российской империи. Москва: Новое литературное обозрение. С. 259-300.

4. Маркевич, О. 2016. «Nobless Oblige», або як регулювались дворянські вибори на Волині (кінець ХУІІІ -- 60-ті рр. ХІХ ст.). Intermarum: історія, політика, культура. Вип. 3. С. 144-155.

5. Реєнт, О. 2007. Історія України ХІХ -- початку ХХ ст.; методологічний зріз і тематичні напрями наукового пошуку. Українській історичний журнал. № 7. С. 218-232.

6. Тимошенко, В. 2009. Губернські предводителі дворянства Правобережної України другої половини ХІХ ст.: соціокультурний портрет. Проблеми історії України ХІХ -- початкуХХст. Вип. XVI. С. 288-294.

7. Шандра, В. 2008. Державна служба в українських губерніях Російської імперії. Нариси історії державної служби в Україні / [О.Г. Аркуша, Є.І. Бородін, С.В. Віднянський та ін.; редкол.: С.В. Кульчицький (кер. авт. кол.) та ін.]. Київ: Ніка-Центр. С. 113-130.

8. Шандра, В. 2020. Дворянство «українських губерній» Російської імперії у земському самоврядуванні 1860-ті -- початок XX ст. Український історичний журнал. 2020. № 4. С. 46-60. DOI: https://doi.org/10.15407/uhj2020.04.046.

9. Bovua, D. 1996. Shljahtych, kripak i revizor. Pol s'ka shljahta mizh caryzmom ta ukrai'ns'kymy masamy (1831-1863) [Nobleman, Serf and Auditor. Polish Gentry Between Tsarism and the Ukrainian Masses (1831-1863)] / per. z fr. Z. Borysjuk; nauk. red. V. Shandra, N. Jakovenko. Kyi'v: INTEL. [in Ukrainian].

10. Bovua, D. 2011. Gordiev uzel Rossijskoj imperii: vlast', shljahta i narodna Pravoberezhnoj Ukraine (1793-1914) [Gordian Knot of the Russian Empire: Power, Gentry and People in the Right-Bank Ukraine (1793-1914) ] / per. s fr. M. Krisan'. Moskva [in Russian].

11. Dolbilov, M. & Miller, A. 2007. Zapadnye okrainy v poslednej treti XIX v. [Western Outskirts in the Last Third of the 19^th Century]. Zapadnye okrainy Rossijskoj imperii. Moskva: Novoe literaturnoe obozrenie, 2007. S. 259-300. [in Russian].

12. Markevych, O. 2016. «Nobless Oblige», abo jak reguljuvalys' dvorjans'ki vybory na Volyni (kinec' XVIII -- 60-ti rr. XIX st.) [«Nobless Oblige», or how the Noble Elections in Volhynia Were Regulated (Late 18'^lh -- 60's of the 19^th Century).]. Intermarum: istorija, polityka, kul'tura. Vyp. 3. S. 144-155. [in Ukrainian].

13. Rejent, O. 2007. Istorija Ukrai'ny XIX -- pochatku XX st.; metodologichnyj zriz i tematychni naprjamy naukovogo poshuku [History of Ukraine of the 19^th -- Early 20^th Centuries; Methodological Section and Thematic Areas of Scientific Research]. Ukrai 'ns 'kij istorychnyj zhurnal. 2007. № 7. S. 218-232. [in Ukrainian].

14. Tymoshenko, V. 2009. Guberns'ki predvodyteli dvorjanstva Pravoberezhnoi' Ukrai'ny drugoi' polovyny XIX st.: sociokul'turnyj portret [Provincial Leaders of the Nobility of the Right-Bank Ukraine in the Second Half of the 19^th Century: a Socio-Cultural Portrait]. Problemy istorii'Ukrai'nyXIX--pochatkuXXst. Vyp. XVI. S. 288-294. [in Ukrainian].

15. Shandra, V. 2008. Derzhavna sluzhba v ukrai'ns'kyh gubernijah Rosijs'koi' imperii' [Civil Service in the Ukrainian Provinces of the Russian Empire]. Narysy istorii' derzhavnoi' sluzhby v Ukrai'ni / [O.G. Arkusha, Je.I. Borodin, S.V. Vidnjans'kyj ta in.; redkol.: S.V. Kul'chyc'kyj (ker. avt. kol.) ta in.]; Golov. upr. derzh. sluzhby Ukrai'ny, In-t istorii' NAN Ukrai'ny. Kyi'v: Nika-Centr, 2008. S. 113-130. [in Ukrainian].

16. Shandra, V. 2020. Dvorjanstvo «ukrai'ns'kyh gubernij» Rosijs'koi' imperii' u zems'komu samovrjaduvanni 1860-ti -- pochatok XX st. [The Nobility of the «Ukrainian Provinces» of the Russian Empire in the Zemstvo Self-Government of the 1860's -- Early 20^th Century]. Ukrai'ns'kyj istorychnyj zhurnal. 2020. № 4. S. 46-60. DOI: https://doi.org/10.15407/ uhj2020.04.046 [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru