Соціальна історія південних та західних слов’ян (1991-2000-ті рр.) в українській навчальній літературі

Размещено на http://allbest.ru

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна.

Соціальна історія південних та західних слов'ян (1991-2000-ті рр.) в українській навчальній літературі

Козак О.В.

Анотація

Abstract

Social History of Southern and Western Slavs (1991-2000) in Ukrainian Educational Literature

O. Kozak

V.N. Karazin Kharkiv National University

Keywords: historiography, textbooks, modem history, western and southern Slavs, Central and Eastern Europe.

Слов'янські спільноти, які є одними з найчисленніших етносів Європи, відігравали та відіграють суттєву роль у формуванні європейської цивілізації та геополітичного становища на континенті. Безсумнівно, що вивчення минулого й сьогодення слов'янських народів багато значить для розуміння історичного процесу й адекватного тлумачення внеску слов'янства в загальнолюдські надбання.

Проте вирішити це завдання неможливо без навчальної літератури -- посібників, підручників, хрестоматій, де закладається підґрунтя для з'ясування змісту наукових досліджень. Аналіз навчальних видань для всіх ланок історичної освіти від початкової до вищої завжди актуальний з огляду на безперервне оновлення наукового знання. Відсутність такого аналізу унеможливлює модернізацію та вдосконалення історичної освіти загалом і для вищої школи зокрема, здолання розриву між нагромадженим гуманітарним знанням та його засвоєнням і практичним застосуванням.

Загально визнано, що навчальні видання у історіографічному процесі займають своє місце та відіграють роль історіографічного джерела. Типовими особливостями видових ознак історіографічних джерел на тлі інших є те, що з одного боку вони фіксують інформацію щодо історіографічних досліджень (у даному разі в славістиці), а з іншого -- є доробком цих досліджень (Колесник, І. 2013, с. 62).

У національній академічній традиції висвітлення історичного досвіду слов'янських спільнот на сторінках навчальних видань для закладів вищої освіти є сталою тенденцією. З'явилися навіть посібники, присвячені окремим його сторінкам (наприклад: Самчук, В. Л. 2002; Миколенко, Д. В. 2011). Доведено, що з кінця ХХ ст. українська історична наука вирішує доволі складне завдання -- одночасного пошуку «власного обличчя» та «вписування в світове історіописання». щоб подолати відставання українського історичного знання від світових взірців (Зашкільняк, Л. О. 2016, с. 18). Цілком очевидно: зазначений процес не міг опосередковано не віддзеркалитися на контенті навчальної літератури. В академічних колах України ще з початку 1990-х рр. у зв'язку з крахом соціалізму на європейському континенті сформувалося чітке усвідомлення того, що необхідно стверджувати нові концептуальні засади підручників, зокрема щодо минулого й сьогодення південних та західних слов'ян.

У цьому зв'язку слід розглядати появу 1995 р. першого в пострадянській Україні навчального посібника, спеціально присвяченого досвіду слов'янських країн 1944-1995 рр., за редакцією В. І. Ярового (Яровий, В. І. & Антонюк, С. І. & Чепусов, А. Т. 1995). До першої половини 1990-х рр. належать і перші спроби теоретично обґрунтувати нові підходи до змісту навчальної літератури з історії слов'янських етносів регіону ЦСЕ, тому не віддзеркалено багато аспектів їх сучасного буття (Алексєєв, Ю. М. 1992, с. 80-83; Алексєєв, Ю. М. & Кравченко, Н. М. & Павленко, В. В. 1993, с. 86-94; Мітряєв, А. І. та ін. 1992, с. 109-115).

Спостереження й висновки автора спираються на дослідження контенту підручників і посібників, що побачили світ у 1995-2000-х рр. Частина їх (наприклад: Самчук, В. I. 2002; Рудько, С. О. 2010; Черній А. І. & Черній В. А. 1999; Кріль, М. М. 2006) з огляду на місце видання й тираж виявилися недоступними. Адже вони одразу ж перетворилися на бібліографічну рідкість.

Проте на з'ясування загальних тенденцій у висвітленні соціального буття слов'янських спільнот ЦСЄ це принципово вплинути не може. Низка начальних видань з'ясовувала історичний шлях південних і західних слов'ян у межах регіону ЦСЄ або континенту (Яровий, В. І. 1996; Яровий, В. І. 1997; Яровий, В. І. 2005; Яровий, В. І. & Антонюк, С. І. & Чепусов, А. Т. 1995; Пугач, Є. П. та ін. 1998; Кріль, М. М. 2008; Зашкільняк, Л., ред. 2001) чи глобального світу (Горбань, Ю. А., ред. 2003; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2015; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004; Іваницька, О. П. 2003; Орлова, Т В. 2017; Орлова, Т В. 2008). Усі видання пройшли експертизу науково-педагогічної громадськості та були схвалені в Міністерстві освіти та науки (назви цієї установи змінювалися), що опосередковано засвідчувало позицію держави стосовно змісту історичної освіти. Загально відомо, що посткомуністичний досвід слов'янських спільнот ЦСЄ привертав і привертає увагу широкого кола фахівців у різних галузях соціогуманітарного знання, політологів не тільки в країнах регіону, але й за його межами. Українські дослідники теж виявляють значний інтерес до вивчення та викладання історії слов'янських країн.

Академічні центри славістичних досліджень у Харкові, Києві, Одесі, Львові сформувалися ще в ХІХ ст. У сучасній Україні традиція цих досліджень набула подальшого розвитку. Фахівці з історії народів ЦСЄ, зокрема західних і південних слов'ян, працюють у закладах вищої освіти та наукових установах не тільки зазначених міст, але практично в усіх регіонах.

Отже, кадровий потенціал цілком достатній для створення актуального науково-методичного контенту навчальної літератури з проблеми, винесеної в назву. Глибока та стала традиція славістичних досліджень в Україні, безсумнівно, посприяла вирішенню завдання викладу сучасного буття слов'янських етносів у навчальних виданнях. Проте попри різноманіття тематичної спрямованості розвідок, присвячених сьогоденню південних і західних слов'ян, проблема, винесена в назву, незважаючи на її актуальність, іще не знайшла віддзеркалення в українській науковій традиції.

Мета роботи: не претендуючи на всебічний соціальний аналіз історичного досвіду посткомуністичної доби південних і західних слов'ян на підґрунті вивчення доступної автору навчальної літератури для закладів вищої освіти України розкрити її науково-методичний контент щодо соціальної історії західно- та південнослов'янських спільнот Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) 1991-2000-х рр., спираючись на контент-аналіз та історіографічний аналіз з'ясувати основні тенденції у її висвітленні.

Пізнавальні можливості соціальної історії в адекватному розумінні не тільки минулого, але й сучасності слов'янських етносів ЦСЄ надзвичайно широкі. Вони базуються на зв'язку теоретичних досліджень із соціальної історії з практикою історичного процесу. На сьогодні вітчизняні дослідники з'ясували та визначили провідні принципи й ідеї соціальної історії як течії в історичній науці. Загально відомо, що дослідницька програма соціальної історії постійно еволюціонувала та еволюціонує. Зокрема, в другій половині 1960-х рр. з'явилася парадигма «нової соціальної історії» (Горобець, В. М. 2010, с. 439). З кінця 1970-х рр. стверджується соціальна історія сучасності (Чеканцева, З. А. 2018, с. 12) Зараз у сферу уваги соціальної історії потрапляють не тільки соціальні структури та процеси, але й те, як соціальна реальність екстраполюється на свідомість, менталітет, цінності людей -- носіїв того чи іншого історичного процесу, як вони усвідомлюють соціокультурні явища, сучасниками котрих стали, їх соціальний досвід і таке інше. Проте спроби визначити межі предметно-тематичного поля соціально-історичних розвідок, пропри їх численність, на сьогодні вважаються безперспективними (Репина, Л. П. 2009, с. 13) з огляду на постійне поглиблення спеціалізації досліджень і дроблення на окремі субдисципліни (культурна й соціальна антропологія, етноісторія, демографічна історія, усна історія, історична екологія, історія асоціальних явищ, соціальна історія релігії, локальна історія, історія побуту та повсякдення, історія родини, тендерна історія, історія дитинства, історія культурності, історія праці й громадської діяльності, тощо). У цьому зв'язку закономірно, що брак єдиної методологічної платформи соціальної історії надає широкі можливості вибирати соціальні явища, які є маркерами для визначення стану суспільства на певних етапах його розвитку, залежно від мети викладення його історичного буття (Строкин, С. И. 2016).

Отже, віддзеркалюючи посткомуністичну добу в житті слов'янських країн, автори начальних видань тією чи іншою мірою «приречені» звертатися до різноманітних за змістом дослідницьких програм соціальної історії. На тлі постійного оновлення фактографії за умов незавершеності політичних процесів, коли передчасно було визначати результати, зазначені звернення давали змогу уточнювати їх зміст і спрямованість. З іншого боку, тематична спрямованість і мета навчальних видань визначає, наскільки повно віддзеркалено сюжети з соціальної історії слов'янських країн ЦСЄ для з'ясування досвіду їх розвитку протягом 1990-х -- 2000-х рр. З початку 2000-х рр. постсоціалістична доба -- отже, й питання її соціальної історії -- у розвитку західних та південних слов'ян стали висвітлювати в межах концепту «Центрально-Східна Європа», тобто долаючи етнонаціональні кордони. В такий спосіб у навчальних виданнях було зафіксовано зміни їх геополітичного становища. Зазначені зміни відбулися у зв'язку з задекларованим розширенням ЄС і НАТО на Схід Європи. Зміст концепту «Центрально-Східна Європа» трактувався по-різному залежно від політичних обставин (Лешкович, Н. О. 2016; Рор, І.-А. 2015; Кріль, М. М. 2008, с. 4; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2001, с. 49-50) та національної наукової традиції. За спостереженнями українського історика І. Колесник, у дискурсі українських істориків пострадянського періоду зазначений концепт функціонує як ментальній продукт. Критерієм його конструювання є поширення провідних цивілізаційних ідей, які сформували суспільну свідомість мешканців, а також головні міжнародні події, що позначилися на долі держав і націй (Колесник, І. 2013, с. 439). Отже, саме розуміння історико-географічного конструкту ЦСЄ, як воно ствердилося в українській гуманітаристиці, передбачає апеляцію не тільки до економічних та політичних реалій, але й до суспільних трансформацій, предметного поля соціальної історії при висвітленні сучасного досвіду слов'янських країн регіону на сторінках навчальних видань.

Інвазії в соціальну історію мали місце, хоча сьогодення південних і західних слов'ян традиційно висвітлювали як їх політичну історію. Попри фрагментарність, вони не тільки відігравали роль засобу конкретизації транзитивних процесів, але й давали змогу з'ясувати їх соціальну вартість та наслідки: адже так чи інакше торкалися позаполітичних та позаекономічних взаємодій і явищ. Ідеться про революції 1989-1991 рр., війни та конфлікти (на теренах колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославії), що традиційно пов'язано з предметом соціальної історії в межах найбільш загальної дефініції. Поза увагою не залишилися стан масової свідомості, соціальна поведінка та її нематеріальні мотиви, етнічні конфлікти й етнодемографіч- ні процеси, конфесійний чинник, привнесені в історичні дослідження завдяки пошукам «нової соціальної історії». Соціокультурне обличчя національних колективів, як правило, не віддзеркалювалося на сторінках підручників. Винятком стали кілька видань. Серед них -- авторський навчальний посібник М. М. Кріля (Кріль, М. М. 2008, с. 187-188, 201, 229, 265-269). До речі, це єдине навчальне видання, де представлене сьогодення єдиного бездержавного слов'янського етносу -- лужицьких сербів (Кріль, М. М. 2008, с. 261-269) у статусі національної меншини в Німеччині. Також соціокультурну традицію південних і західних слов'ян у тій формі, як вона збереглася на початок ХХІ ст., фрагментарно виклав В. І. Яровий (Яровий, В. І. 2005, с. 127, 229-230, 365, 635, 644-645). У зазначених виданнях ішлося про надбання в цій галузі у Словаччині (Кріль, М. М. 2008, Яровий, В. І. 2005), Словенії, Хорватії (Кріль, М. М. 2008), Болгарії, Македонії, Польщі, Чехії (Яровий, В. І. 2005).

До дослідницьких програм соціальної історії зверталися різними шляхами: через не тільки постійне осучаснення фактографії, але й висвітлення досвіду слов'янських спільнот регіону 1990-х -- 2000-х рр. на підґрунті полідисциплінарного підходу (що найпослідовніше втілено в навчальних посібниках Т. В. Орлової (2017), М. М. Кріля (2008), залучення понятійного апарату й надбань суміжних з історією соціогуманітарних галузей знання, персоніфікацію політичних процесів.

В історію південних і західних слов'ян повернулася людина. «Безіменну» людину було представлено через характеристику масових рухів. Адже вони давали змогу визначити, наскільки суспільство пристосувалося до нових умов. Масові рухи озцінювалися як вирішальний фактор створення нової соціальної реальності в демонтажі комунізму, за умов наступу лівих партій у Болгарії в 1994-1996 р. (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 107) та Польщі в 1993-1994 рр. (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 107), «автократичної самоізоляції» (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588) 1991-1998 рр. у Словаччині (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004. с. 462), в Союзній Республіці Югославія, коли 2000 р. було покладено край правлінню С. Мілошевича (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 589), 1997 р. в Чехії (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 608; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 459; Кріль, М. М. 2008, с. 249; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 396) під час виступів проти соціальної політики уряду, в Македонії 1992 р. у зв'язку з вирішенням питання про міжнародне визнання країни (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 433). Було звернено увагу на стан суспільної свідомості як маркер соціальних змін. Окремі навчальні видання вказують на масові настрої ейфорії, які з'явилися на тлі революцій 1989-1991 рр., та ілюзорні очікування швидкого розв'язання всіх суспільних проблем, що накопичувалися десятиліттями (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588; Яровий, В. І. 1997, с. 212; Орлова, Т В. 2017, с. 220).

Вочевидь, ці ілюзії виявилися поза матеріальною складовою в мотивації соціальної поведінки більшості населення слов'янських країн регіону. Соціально-історичні й соціально-психологічні аспекти, які визначали загалом позицію національного колективу при народженні нових слов'янських держав у регіоні в досліджуваний період, докладно з'ясовуються у зв'язку з ліквідацією Чеської та Словацької Федеративної Республіки (Яровий, В. І. 1997, с. 239, 242; Яровий, В. І. 1996, с. 345-346; Яровий, В. І. 2005, с. 627, 623, 624) і розпадом Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 429, 441, 442; Яровий, В. І. 1997, с. 266; Яровий, В. І. 1996, с. 399; Яровий, В. І. 2005 с. 745, 764-765, 778, 779; Кріль, М. М. 2008, с. 221).

На відміну від видань радянської доби, в частині текстів мала місце персоніфікація історичних змін завдяки залученню біографічних даних тих національних лідерів, які були висунуті масовими рухами у найбільш драматичні періоди життя національних колективів. Вони були носіями провідних тенденцій і визначали формування громадської думки. В цьому зв'язку зауважувалося, що їх типовою ознакою, як правило, була відсутність негативного досвіду адміністрування за умов тоталітаризму (Газін, В. П. & Копилов, А. С. 2004. с. 49). Зрозуміло, що їх визначення серед надзвичайного різноманіття на тлі попередньої доби громадських і політичних течій у буремний період першої половини 1990-х рр. потребувало від авторів неабияких академічної культури й аналітичних здібностей. До кола лідерів, з якими асоціювалися епохальні зміни сучасності на сторінках підручників, зазвичай відносили В. Гавела (Чехословаччина) (Яровий, В. І. 1997, с. 198; Яровий, В. І. 2005 с. 619; Яровий, В. І. 1996, с. 342; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 336, 337; Газін, В. П. & Копилов, А. С. 2004, с. 49), В. Меч'яра (Словаччина) (Яровий, В. І. 1997, с. 243; Яровий, В. І. 2005, с. 636, 638; Яровий, В. І. 1996, с. 346; Кріль, М. М. 2008, с. 178), Л. Валенсу (Польша) (Яровий, В. І. 1997, с. 219-- 220; Яровий, В. І. 2005, с. 348, 350; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 312; Орлова, Т В. 2017, с. 331; Кріль, М. М. 2008, с. 132; Газін, В. П. & Копилов, А. С. 2004, с. 49), Ж. Желева (Яровий, В. І. 1997, с. 226; Яровий, В. І. 2005, с. 116117; Кріль, М. М. 2008, с. 46; Яровий, В. І. 1996, с. 367; Газін, В. П. & Копилов, А. С. 2004, с. 149), Ф. Туджмана (Хорватія) (Яровий, В. І. 1997, с. 254; Яровий, В. І. 1996, с. 395), С. Мілошевича (Сербія) (Яровий, В. І. 1997, с. 256; Яровий, В. І. 2005, с. 783; Яровий, В. І. 1996, с. 398; Кріль, М. М. 2008, с. 162, 163). Зрозуміло, що на сторінках підручників неможливо було дотриматися всіх етапів дослідницької процедури, яка розкривала їх взаємодію з соціумом. Це відбувалося опосередковано через виклад неординарних соціальних процесів -- революцій 1989-1991 рр., демонтажу соціалізму. слов'янський соціальний етноісторія освіта україна

Сутність зазначених революцій досі чітко не з'ясована та визначається по-різному. В підручниках другої половини 1990-х рр. вони вважалися анти- тоталітарними, народними, антикомуністичними за змістом (Яровий, В. І. 1997, с. 185; Яровий, В. І. & Антонюк, С. М. & Чепусов, А. Т. 1995, с. 78), демократичними за спрямуванням (Яровий, В. І. 1997, с. 185). Ці визначення збереглися (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 584; Іваницька, О. П. 2003, с. 334; Газін, В. П. & Копилов, А. С. 2004, с. 48; Горбань, Ю. А. (ред.) 2003, с. 376). їх складові уточнювали, але постійно наголошувалося на їх демократичності, народності. Було з'ясовано кілька моделей.

Перша -- «переговорна» (Польща), друга позначилася приходом до влади комуністів-реформаторів з поступовою зміною політичної системи (Болгарія), в третій поєдналися боротьба у вищій партійній еліті з масовими, загалом мирними виступами практично всіх соціальних верств (Чехословаччина) (Іваницька, О. П. 2003, с. 335; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 46-47; Яровий, В. І. 2005, с. 341). Однак автори не завжди визначали зміст революційних потрясінь у ЦСЄ (Кріль, М. М. 2008, Орлова, Т. В. 2017, с. 5). Натомість зводили їх до демонтажу комуністичних / тоталітарних режимів або використовували узагальнену сталу характеристику, залучену в науковий обіг із публіцистики та засобів масової інформації на межі 1980-х -- 1990-х рр., називаючи їх «оксамитовими» (Орлова, Т. В. 2008, с. 317; Горбань, Ю. А., ред. 2003, с. 378).

Зміст соціальних перетворень початку 1990-х рр. у слов'янських країнах ЦСЄ пояснювали з урахуванням людського досвіду попередньої доби та оцінювали як відмову від нього. На сторінках навчальних видань цей досвід польського, чеського, словацького, болгарського національних колективів, народів югославської федерації позначався термінами «тоталітаризм», «адміністративно-бюрократична система» (вже не соціалістичний вибір), «авторитарно-планова розподільча система» (Яровий, В. І. 2005, с. 5, Яровий, В. І. 1996, с. 5). У подальшому в зв'язку з нагромадженням наукового знання про сучасний досвід країн регіону змінювався понятійний апарат. Його застосування свідчило про розширення меж поняття «соціальне», яке є одним з базових концептів соціальної історії на всіх етапах її розвитку. «Соціальне» функціонувало як «позаполітичне» та «позаекономічне». Йшлося про різні соціальні явища та процеси в межах предметного поля соціальної історії й уживалася відповідна наукова термінологія. Характеризуючи хід транзитивних процесів, первинні та вторинні наслідки соціальної модернізації, автори навчальних видань роблять акцент не тільки на поляризації суспільства та появі середнього класу. Стосовно соціального буття Польщі визначається межа соціального мінімуму (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 368) й життєвий стандарт (Кріль, М. М. 2008, с. 139), звертається увага на актуалізацію соціального вчення католицької церкви (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 369; Кріль, М. М. 2008, с. 136) та ролі Костьолу у відносинах суспільства тп держави (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 385; Яровий, В. І. 1996, с. 306; Кріль, М. М. 2008, с. 135, Газін, В. П. & Копилов, М. М. 2004.с. 285, 287, 288; Орлова, Т. В. 2017, с. 232, 250), спроби соціального партнерства через ухвалу «Пакту про державне підприємництво» (1993) (Яровий, В. І. 1996, с. 308), проринковий менталітет населення як фактор сприяння змінам (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 284) та економічний націоналізм у мисленні нового управлінського корпусу (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 284).

Говорячи про досвід Чеської і Словацької Федеративної Республіки 1991 грудень -- 1992 рр., автори вказували на низку негативних соціальних факторів -- корумпованість, дезінтеграцію, відсутність загальних позитивних прагнень (Яровий, В. І. 1997, с. 239; Яровий, В. І. 2005, с. 623) -- як перешкоду на шляху реалізації завдання побудови «інтелектуального та ... справді культурного суспільства», яке проголосив В. Гавел. Нерівність соціального захисту населення (Яровий, В. І. 1996, с. 345; Яровий, В. І. 1997, с. 239) та деяких стартових можливостей (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 454; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 394; Яровий, В. І. 1997, с. 346) виявилися позаекономічною і позаполітичною причиною її розпаду. Соціальний досвід чеського суспільства з утворенням Чеської Республіки (з січня 1993 р.) описано в термінах відносна «соціальна стабільність» першої половини 1990-х рр. (Яровий, В. І. 2004. с. 629; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. - 608; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 396), «людські ресурси» (для інтеграції до ЄС) (Яровий, В. І. 2005, с. 627), зміни в «структурній зайнятості населення та його соціальному становищі» (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 608; Кріль, М. М. 2008, с. 248). Стосовно Словацької Республіки (з січня 1993 р.) маркерами соціальних процесів були безробіття/зайнятість населення, його життєвий рівень (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 465; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 398; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 609; Кріль, М. М. 2008, с. 186; Яровий, В. І. 2005, с. 637), статус угорської меншини (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 462; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 609; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 399; Кріль, М. М. 2008, с. 183, Яровий, В. І. 1997, с. 244; Яровий, В. І. 2005, с. 638), унійної та римо-католицької церкви (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 462; Кріль, М. М. 2008, с. 181, 184). Говорячи про соціальні аспекти буття болгарського суспільства, автори навчальних видань звертають увагу на безробіття та загострення соціальних суперечностей (Кріль, М. М. 2008, с. 51; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 409; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 108; Яровий, В. І. 1997, с. 228; Яровий, В. І. 2005, с. 122, 123; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 622) протягом усієї посткомуністичної доби, соціальні наслідки кризи фінансової системи (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 408; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 107; Зашкільняк, Л. ред. 2001, с. 623), «хлібну кризу» 1996 р. (Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 409; Яровий, В. І. 1997, с. 229; Зашкільняк, Л. (ред.) 2001, с. 623; Орлова,Т. В. 2017, с. 299) щодо 1990-х рр., низьку народжуваність та масову еміграцію молоді за кордон (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 108; Яровий, В. І. 2005, с. 123; Орлова, Т. В. 2017, с. 302) у 2000-ні рр. Досвід розвитку більшості національних колективів, що входили до складу колишньої Соціалістичної Федеративної Республіки Югославія, як правило, з'ясовувався на тлі її розпаду та збройних конфліктів у 1990-ті й подолання наслідків цього в 2000-ні рр. У цьому зв'язку превалювали мілітарні сюжети та з'ясовувалися питання про статус біженців і етнічних меншин в іншонаціональному оточенні (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 626, 627, 635, 639; Яровий, В. І. 1997, с. 261, 264, 266; Яровий, В. І. 1996, с. 402, 405, 406; Газін, В. П. & Копилов; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 429, 431, 432, 435, 441), етнічні та етноконфесійні конфлікти (Яровий, В. І. 1997, с. 262, 263; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 500, 508, 528; Кріль, М. М. 2008, 222-223; Яровий, В. І. 2005, с. 745, 766, 778; Пугач, Є. П. та ін. 1998, 436, 459), показники працевлаштованості населення та його життєвий рівень (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 627, 629; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 495, 515; Кріль, М. М. 2008, с. 200, 221, 224, 228; Зашкільняк, Л., ред. 1998, с. 429, 431, 452, 453-454). Стосовно Республіки Словенія вказувалося не стільки на роль військових конфліктів, скільки на роль соціальних чинників у становленні державності. Зокрема, висока соціальна та конфесійна однорідність населення вважалася фактором, який стабілізував розвиток молодої держави (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 513; Кріль, М. М. 2008, с. 194-195; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 425).

Отже, на сторінках навчальних видань мали місце звернення до суміжних з історією соціо-гуманітарних наук при висвітленні сучасної соціальної історії слов'янських спільнот. Відповідний цим наукам понятійний апарат, залучений до контенту навчальних видань, почасти характеризував відносини, пов'язані з етно-соціальними процесами, економічною діяльністю населення, взаємодією з державою, соціальними наслідками транзитивних процесів та економічних перетворень, воєнних дій, -- тобто складовими, які безпосередньо впливають на суспільну свідомість. При цьому дефініції не набували додаткових конотацій, а вживались у сталому розумінні. Це особливо важливо: адже традиція залучення частини з них -- соціальний мінімум, дезінтеграція суспільства, економічний націоналізм, конфесійна однорідність населення, тощо -- в науково-методичний контент української навчальної літератури з історії південних та західних слов'ян тільки закладалася. Почасти саме так реалізовувалося вже згадане актуальне для національної історичної науки завдання: «вписування в світове історіописання» (Зашкільняк, Л. О. 2016, с. 18). Слід зауважити, що, говорячи про початковий етап докорінних змін у житті слов'янських спільнот, лише окремі навчальні видання згадували про соціальну вартість трансформацій та вважали її занадто високою (Яровий, В. І. 2005, с. 354, 1997, с. 213; Яровий, В. І. 1997, с. 213; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588, 590; Орлова, Т. В. 2017, с. 220). Проте загалом єдиної думки про соціальні результати історичного досвіду слов'янських країн 1990-х -- початку 2000-х рр. на сторінках навчальних видань, які порушували це питання, не склалося. Зазначена обставина обумовлена не тільки метою й завданнями конкретної начальної дисципліни, де йдеться про їх розвиток. Іноді ще було передчасно говорити про нього (залежно від року видання): адже соціальні результати того чи іншого суспільного процесу можуть бути «розтягнені» в часі. У цьому зв'язку виявляється, що найбільш вичерпна їх характеристика знайшла віддзеркалення там, де реалізовано переваги полідисціплінарного (міждисціплінарного/субдисціплінарного) підходу при викладенні різних за змістом курсів гуманітарних наук. Деякі автори прямо заявляють свою позицію щодо його доцільності (Орлова, Т. В. 2017, с. 2).

Інша група звертається до нього фрагментарно, апелюючи, наприклад, до результатів соціологічних опитувань (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 588; Яровий, В. І. 2005, с. 625; Яровий, В. І. 1997, с. 240; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 458) або використовуючи різного роду статистичні дані чи надбання етноісторії (Кріль, М. М. 2008, с. 265, 268) й соціології націй, коли йдеться про з'ясування етноісторичних причин кризи та розпаду югославської федерації (Яровий, В. І. 2005, с. 736, 739; Яровий, В. І. 1997, с. 246249; Яровий, В. І. 1996, с. 389-391; Кріль, М. М. 2008, с. 54, 101, 225, 436, 441-444; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 29, 488), розпаду Чеської і Словацької Федеративної Республіки (Яровий, В. І. 1997, с. 234-237; Яровий, В. І. 1996, с. 345; Яровий, В. І. & Антонюк, С. І. & Чепусов, А. Т. 1995, с. 119; Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 589), етноконфесійну ситуацію в Словацькій Республіці (Кріль, 2008, с. 182-184; Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004 с. 462; Яровий, 1997, с. 244; Пугач, Є. П. та ін. 1998, с. 399; Яровий, 2005 с. 638) та Чеській Республіці (Кріль, М. М. 2008, с. 242, 243). На парадоксальний результат соціального досвіду спільнот південних і західних слов'ян звернула увагу Т. Орлова: «Руйнуючи “стару систему”..., суспільство, яке прагнуло більшої соціальної справедливості, стало ще більш економічно і соціально стратифікованим» (Орлова, Т. В. 2017, с. 220). З іншого боку підкреслюється, що навіть кризові ситуації, негативні соціальні процеси, невідповідність соціальних очікувань маси населення реальним соціальним змінам та ін. не примусили звернути з обраного шляху (Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004, с. 48). «Тектонічні зміни. в суспільній свідомості привели» до принципових та незворотних результатів -- «переорієнтації з колективістських на індивідуалістичні стереотипи громадської поведінки» (Зашкільняк, Л., ред. 2001, с. 589).

Жодне з аналізованих видань не оминуло увагою асоціальні явища, якими супроводжувалися транзитивні процеси -- безробіття, невпевненість у завтрашньому дні. Опосередковано це слугує поясненням причин ностальгії за «соціалістичним» минулім тієї частини населення, для котрої попередня доба була втіленням стабільності. Серед результатів соціального розвитку національних колективів південних і західних слов'ян, які в 1990-х -- 2000-х рр. формували нові держави, вказується на зміни у їх самосвідомості. Однак про це згадується на сторінках лише одного з аналізованих навчальних посібників (Кріль М. М., 2008). У зв'язку з сьогоденням Чорногорії йшлося про зміну співвідношення між сербами та чорногорцями на користь останніх і зміцнення самоусвідомлення чорногорців (Кріль, М. М. 2008, с. 260), появу нової етнічної самоідентифікації -- мораванин -- у Чеській Республіці (Кріль, М. М. 2008, с. 242). Таким чином, контент української навчальної літератури віддзеркалив один з базових принципів соціальної історії -- принцип соціального підходу. Як вторинні жанри наукової комунікації підручники та посібники містили певні (попри їх фрагментарність) відомості з соціальної історії слов'янських країн. Ця інформація мала як прикладний, так й науковий характер. Інвазії в соціальну історію слугували перш за все засобом деталізації політичних процесів. Опосередковано навчальні видання зафіксували пізнавальні результати дослідницької діяльності науковців як пов'язані з сучасним їм людським досвідом західно- та південнослов'янських спільнот. У висвітленні сучасних подій, попри активне звернення практично всіх авторів до закономірностей транзитивних процесів у викладі посткомуністичної доби, слід визнати брак загальної концепції щодо стану суспільств західно- та південнослов'янських спільнот, які вже вирішили завдання вступити до НАТО та Європейського Союзу. Поза будь-якими сумнівами, наявність такої концепції сприяла б з'ясуванню актуального та важливого питання щодо формування нових ідентичностей на теренах регіону. Як засвідчив аналіз навчальних видань, можливості соціальної історії у вирішенні завдання науково обґрунтовано, логічно та несуперечливо викладати сучасну історію слов'янських країн ЦСЄ залучено недостатньо.

Слідування методологічним підходам соціальної історії, яке може поєднуватися з різними ідейними переконаннями, було б продуктивним та сприяло б розумінню сьогодення спільнот західних та південних слов'ян у ширшому соціальному контексті. Звернення до дослідницьких програм і тематичного поля соціальної історії у висвітленні сучасного буття слов'янських країн ЦСЄ не тільки урізноманітнює уявлення про закономірності транзитивних процесів загалом, але й наближає до розуміння характеру та потреб їх суспільного розвитку (як він закодований на сторінках навчальних видань) після вирішення завдань перехідної доби. Саме це може бути однією з перспектив вивчення теми, винесеної в назву. Окрім того, зміст навчальних видань дає підстави почасти реконструювати зміни уявлень про слов'янські країни регіону в українському академічному середовищі 1991-2000-х рр., що теж видається актуальним напрямом дослідження.

Бібліографія

1. Алексєєв, Ю. М. 1992. Деякі проблеми викладання і вивчення історичних дисциплін у педагогічному вузі. Український історичний журнал. № 7-8. С. 80-83.

2. Алексєєв, Ю. М. & Кравченко, Н. M. & Павленко, В. В. 1993. Теоретичні засади курсу історії слов'янських народів в українській вищій школі. Український історичний журнал. № 10. С. 86-94.

3. Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2015. Новітня історія країн Європи та Америки на початку ХХІ ст. Кам'янець-Подільський: КПНУ імені Івана Огієнка.

4. Газін, В. П. & Копилов, С. А. 2004. Новітня історія країн Європи та Америки. 1945- 2002роки. Київ: Либідь.

5. Горбань, Ю. А. (ред). 2003. Історія сучасного світу. Соціально-політична історія XV-XX століть. Київ: Вікар.

6. Горобець, В. М. 2010. Нова соціальна історія. Енциклопедія. Історія України. Т. 7. Мл -- О. Київ: Наукова думка. С. 439-440 [Online]. Available at: https://cutt.ly/HjYHsyf

7. Зашкільняк, Л. О. 2016. Про свободу і обмеження в пізнанні минулого: українська історіографія на початку ХХІ століття. Харківський історіографічний збірник. Вип. 15. С. 14-27.

8. Зашкільняк, Л. (ред). 2001. Історія Центрально-Східної Європи. Львів: Львівський національний університет імені Івана Франка.

9. Іваницька, О. П. 2003. Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). Вінниця: Фоліант.

10. Колесник, І. 2013. Українська історіографія. Концептуальна історія. Київ: НАН України. Інститут історії.

11. Кріль, М. М. 2008. Історія країн Центрально-Східної Європи (кінець ХХ -- початок ХХІ ст.). Київ: Знання.

12. Лешкович, Н. О. 2016. Конструювання концепту «Центрально-Східна Європа» в історіографічних дискурсах ХХ -- початку ХХІ ст. Дриновський збірник /Дриновски сборник. Т. ІХ. С. 275-286.

13. Мітряєв, А. І. & Пугач, Є. П. & Страшнюк, С. Ю. & Чернявський Г Й. 1992. Яким має бути підручник «Історія західних та південних слов'ян» для студентів історичних факультетів вищих навчальних закладів України. Відродження мов і культур західних та південних слов'ян в Україні. Київ: Вежа. С. 109-115.

14. Миколенко, Д. В. 2011. Македнське питання у 1878-1919рр. Харків: Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна.

15. Орлова, Т. В. 2017. Сучасна політична історія країн світу. Київ: Ніжин: Лисенко М. М.

16. Орлова, Т. В. 2008. Історія сучасного світу. XV-XXI століття. Київ: Вікар.

17. Пугач, Є. П. та ін. 1998. Історія західних та південних слов'ян. Харків: Око.

18. Репина, Л. П. 2009. «Новая историческая наука» и социальная история. Москва: Издательство ЛКИ.

19. Строкин, С. И. 2016. Социальная история: выбор методологии исследования. Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. [Online]. Available at: https://cutt. ly/FjYHfxb [Дата звернення: 26. 06. 2019].

20. Чеканцева, З. А. 2018. Антропологизация историографии: идентичность историка в ХХ в. Электронный научно-образовательный журнал «История». Т. 9. Вып. 8 (72). D0I:10.18254S0002438-0-1 [Дата звернення: 13.12.2018]

21. Яровий, В. І. & Антонюк, С. І. & Чепусов, А. Т. 1995. Історія новітнього часу країн Центральної та Південно-Східної Європи. 1944-1994. Дніпропетровськ: Промінь.

22. Яровий, В. І. 1996. Історія західних та південних слов 'ян у ХХ ст. Київ: Либідь.

23. Яровий, В. І. 1997. Новітня історія країн Східної Європи. 40-і -- 90-ірр. ХХ ст. Київ: Либідь

24. Яровий, В. І. 2005. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ ст. Київ: Генеза.

25. Рор, І.-А. 2015. Law and Regulation in Eastern Europe, 16-20 century. Proceeding of ICSH 2015. Jinan. RT15. Jinan. CD-ROM, 12 cm. System requirements: Are lacking. Title on CD case.

References

1. Aleksyeyev, Yu. M. 1992. Deyaki problemy vykladannya i vyvchennya istorychn'x dyscyplin u pedagogichnomu vuzi [Some Problems of Teaching and Studying Historical Disciplines at a Teacher-Training University]. Ukrayins'kyi istorychnyjzhurnal (UIZh). № 4. S. 80-83. [in Ukrainian]

2. Aleksyeyev, Yu. M., & Kravchenko, N. M., & Pavlenko, V V. 1993. Teoretychni zasady kursu istoriyi slov'yans'kyx narodiv v ukrayins'kij vyshhij shkoli [The Theoretical Principles of the Course of the History of Slavic Peoples in the Ukrainian Higher Institutes of Learning]. UIZh. № 10. S. 86-94. [in Ukrainian]

3. Gazin, V P. & Kopylov, S. A. 2015 Novitnya istoriya krayin Yevropy ta Ameryky na pochatku XXI st. [The Contemprary History of Europe and America at the Beginning of the XXI Century]. Kamenets-Podil's'kyj: KPGP Ivan Ohiienko. [in Ukrainian]

4. Gazin, V P. & Kopylov, S. A. 2004. Novitnya istoriya krayin Yevropy ta Ameryky (19452002 roky) [The Modern History of Europe and America (1945-2002)]. Kyiv: Lybid'. [in Ukrainian]

5. Gorban', Y. A. (Ed.). 2003. Istoriya suchasnogo svitu. Social'no-politychna istoriyaXV- XX stolit' [The History of the Modern World. Socio-Political History of XV-XX Centuries]. Kyiv: Vika. [in Ukrainian]

6. Horobets, V. M. 2010. «Nova sotsialna istoriia» [«New Social History»]. Entsyklopediia. Istoriia Ukrainy, T. 7: Ml -- O. Kyiv: Naukova dumka. S. 439-440. [Online]. Available at: https://cutt.ly/HjYHsyf [in Ukrainian]

7. Zashkil'nyak, L. O. 2016. Pro svobodu i obmezhennya v piznanni mynulogo: ukrayins'ka istoriografiya na pochatku XXI stolittya [On Freedom and Limitations on the Knowledge of the Past: Ukrainian Historiography at the Beginning of the XXI-st Century]. Kharkivs'kyj istoriografichnyj zbirnyk. № 15. S. 13-27. [in Ukrainian]

8. Zashkil'nyak, L. (Ed.). 2001. Istoriya Central'no-Sxidnoyi Yevropy [The History of Central and Eastern Europe]. L'viv: L'vivs'kyej nacional'nyj universytet imeni Ivana Franka. [in Ukrainian]

9. Ivanyts'ka, O. P. 2003. Novitnya istoriya krayin Yevropy ta Ameryky (1945-2002) [The Modern History of Europe and America (1945-2002)]. Vinnytsa: Foliant. [in Ukrainian]

10. Kolesnik, I. I. 2013. Ukrayins'ka istoriografiya. Konceptual'na istoriya [Ukrainian Historography as Conteptual History]. Kyiv: Nacional'na akademiya nauk Ukrayiny, Instytut istoriyi Ukrayiny. [in Ukrainian]

11. Kril', M. M. 2008. Istoriya krayin Central'no-Sxidnoyi Yevropy' (kinets' XX -- pochatok XXI st.) [The History of Central and Eastern Europe (end of the 20th -- beginning of the 21st Cent.)]. Kyiv: Znannya. [in Ukrainian]

12. Leshkovych, N. O. 2016. Konstruyuvannya konceptu «Central'no-Sxidna Yevropa» v istoriografichny'kh dy'skursakh XX -- pochatku XXI st. [The Constructoin of the Concept «Central-Eastern Europe in the Historical Discourses of the 20th -- Early 21st Century]. Drynovs'kj zbirnyk -- Drynovsky collection. T. IX. S. 275-286. [in Ukrainian]

13. Mitryayev, A. I. & Pugach, Ye. P. & Strashnyuk, S. Yu. & Chernyavs'kyj, G. J. 1995. Yakym maye buty pidruchnyk «Istoriya zaxidnyh ta pivdennyh slovyan» dlya studentiv istorychnyx fakul'tetiv vyshhyx navchal'nyx zakladiv Ukrayiny [What Should be the Textbook «History of Western and Southern Slavs» for Students of Historical Faculties of Higher Educational Institutions of Ukraine]. Vidrodzhennya mov i kul'tur zakhidnyx ta pivdennykh slov'yan v Ukrayini Kyiv: Vezha. S. 109-115. [in Ukrainian].

14. Orlova, T. V. 2017. Suchasna politychna istoriya krayin svitu [The Modern Political History of the World]. Kyiv: Nizhyn: Lysenko M. M. [in Ukrainian]

15. Mykolenko, D. V. Makedons'ke Pytannya u 1978-1919 rr. [The Macedonian Question in 1978-1919]. Kharkiv: V. N. Karazin Kharkiv national university. [in Ukrainian]

16. Orlova, T. V. 2008. Istoriya suchasnogo svitu. XV-XXI stolittya [The History of the Modern World]. Kyiv: Vikar. [in Ukrainian]

17. Pugach, Ye. P. et al. 1998. Istoriya zakhidnykh ta pivdennykh slov'yan [The History of the Western and Southern Slavs]. Kharkiv: Oko. [in Ukrainian]

18. Repina, L. P. 2009. «Novaya istoricheskaya nauka» i sotsialnaya istoriya [«New History» and Social Hisory]. Moscow: LKI Publishers. [in Russian]

19. Strokin, S.I., 2016. Sotsialnaya istoriya: vybor metodologii issledovaniya [Social history: the choice of a research methodology]. In: Zhurnal nauchnykh publikatsiy aspirantov i doktorantov. [Online]. Available at: : https://cutt.ly/FjYHfxb [Accessed: 26.06.2019]. [in Russian]

20. Chekantseva, Z. A. 2018. Antropologizatsiya istoriografii: identichnost istorika v XX v. [Anthropologization of Historiography: the Identity of the Historian in the 20^th Century]. Elektronnyy nauchno-obrazovatelnyy zhurnal «Istoriya». T. 9. Vyp.8 (72) DOI:10.18254S0002438-0-1 [Accessed: 13.12.2018]. [in Russian]

21. Yarovyj, V. I. & Antonyuk, S. I. & Chepusov, A. T. 1995. Istoriya novitnogo chasu krayin Centralnoyi ta Pivdenno-Skhidnoyi Yevropy. 1944-1994 [The History of the Modern Time of the Central and South Eastern Europe Countries. 1944-1994]. Dnipropetrovs'k: Promin'. [in Ukrainian]

22. Yarovyj, V. I. 1996. Istoriya zakhidnykh ta pivdennykh slov'yan u XX st. [The History of the Western and Southern Slavs in the 20^th Century]. Kyiv: Lybid'. [in Ukrainian]

23. Yarovyj, V. I. 1997. Novitnya istoriya krayin Skhidnoyi Yevropy 40-i -- 90-i rr. XXst. [The Modern History of the Eastern Europe Countries. 40 s and 90s of the 20^th Cent.]. Kyiv: Lybid'. [in Ukrainian]

24. Yarovyj, V. I. 2005. Novitnya istoriya Central'noyevropejskykh ta Balkans'kikh krayin. XX st. [The Modern History of the Central European and Balkan Countries. The 20^th Cent.]. Kyiv: Geneza. [in Ukrainian]

Размещено на Allbest.ru