Наукова та педагогічна діяльність Василя Данилевича в царині історичної географії

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (м. Кам'янець-Подільський)

Анотація

У статті аналізується наукова та викладацька діяльність в галузі історичної географії учня В.Б. Антоновича Василя Юхимовича Данилевича (1872-1936рр.). Висвітлюється його праця в Харківському і Київському університетах, на Київських вищих жіночих курсах, у Варшавському університеті (під час його евакуації до Ростова-на-Дону), в Інституті червоної професури. Охарактеризовано навчальні плани та програми з історичної географії Росії, всесвітньої історичної географії та історичної географії СРСР, які він склав. Проаналізовано як відомі, так і неопубліковані наукові праці В.Ю. Данилевича з історичної географії. Ці сторінки науково- педагогічної біографії вченого реконструйовано переважно на основі аналізу матеріалів його особового фонду, який зберігається в Інституті рукопису НБУ ім. В. Вернадського. історичний географія данилевич

Ключові слова: В.Ю. Данилевич, історична географія, навчальний курс, Харківський університет, Університет св. Володимира, Київські вищі жіночі курси, Варшавський університет, Інститут червоної професури.

S. Trubchaninov

The Ivan Ohiyenko Kamianets-Podilskyi National University

Vasyl Danylevych (1872-1936) was one of the well-known and bright students worked with the founder of the Kyiv historical school Volodymyr Antonovych. Little-known to the public, his scientific and pedagogical biography was the topic for many Ukrainian researchers in the late XX - early XXI century. In particular, they studied his activities in the field of archeology, history of Kyivan Rus and Slobozhanshchyna, numismatics, ethnography and regional studies. However, his activity in the field of historical geography has never been the subject of a special research. Both his pedagogical activity and historical-geographical studies are analyzed in this article. Based on the various documents, mainly from his personal archival fund at the Institute of Manuscripts of Volodymyr Vernadsky National Library of Ukraine, we investigated his development as a teacher and a historian. In particular, the historical and geographical components of his only published monograph, written in student years, "Essay on the history of the Polotsk land to the end of the fourteenth century" (1894-1896) was analyzed. The article described the work of Vasyl Danylevych as a teacher at the Kharkiv and Kyiv universities, the Kyiv High School Womens Courses, the University of Warsaw (during its evacuation period in Rostov-on- Don), and the Institute of Red Professors. The author described the various plans and programs on the historical geography educational disciplines (1903-1936) compiled by Vasyl Danylevych. For example, the history of ancient Russian lands, the historical geography of Russia, the world-historical geography, the historical geography of the USSR etc. He studied the notes, lecture abstracts, drafts, bibliographic lists and extracts from books on historical geography done by Va- syl Danylevych. The author clarified the range of interests of the historian in the field of historical geography. In the article, the author analyzed little-known and unpublished scientific works of Vasyl Danylevych on the problems of historical geography.

Keywords: Vasyl Danylevych, historical geography, educational course, Kharkiv University, St. Volodymyr's University, Kyiv High School Women's Studies, Warsaw University, Institute of Red Professors.

Одним із відомих і яскравих представників Київської історичної школи В.Б. Антоновича був Василь Юхимович Данилевич (1872-1936 рр.), який залишив помітний слід в історії історичної науки та вищої освіти у Наддніпрянській Україні в першій третині XX ст.

Першою 40-річну наукову діяльність В.Ю. Данилевича проаналізувала його учениця В. Є. Козловська у некролозі в часописі "Советская археология" (Козловская, В. 1937). Побіжні згадки про В.Ю. Данилевича та його наукову біографію містяться в різних працях про діяльність академічних установ, зокрема науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського. Лише наприкінці XX - на початку XXI ст. наукова та педагогічна діяльність В.Ю. Данилевича стали предметом спеціального вивчення українських науковців. Зокрема, увагу дослідників привернули його праця в галузях археології (Ляшко, С. 2003), історії Слобідської України (Маслійчук, В. 2003, 2004; Гомоляко, А. 2010), нумізматики (Міщук, Г. 2003), етнографії (Іванчи- шен, В. 2016), краєзнавства (Кузьминська, О. 2005), його науково-педагогічна діяльність у Київському університеті (Гомоляко, А. 2009). Науково-педагогічна діяльність В.Ю. Данилевича в цілому стала предметом спеціального дисертаційного дослідження (Гомоляко, А. 2012), яке пізніше було видане як монографія (Гомоляко, А. 2013).

Оскільки в зазначених працях поза увагою залишився історично-географічний вектор діяльності В.Ю. Данилевича, нам видається важливим актуалізувати саме цю сторінку його науково-педагогічної біографії. У статтях, присвячених різним аспектам розвитку історично-географічних досліджень в Україні, ми лише побіжно торкалися діяльності В.Ю. Данилевича в царині історичної географії (Трубчанінов, С. 2014a, 2014b, 2015, 2016).

Мета дослідження - з'ясувати місце історичної географії у викладацькій діяльності В.Ю. Данилевича у вишах, де він працював (з перервами) з 1903 р. по 1936 р., а також охарактеризувати його історично-географічні праці. Для цього, зокрема, необхідно вивчити навчальні плани та програми з історичної географії, які склав В.Ю. Данилевич. Варто також познайомитися з його нотатками, конспектами лекцій, чернетками, витягами з книг, бібліографічними списками тощо, документами вченого, що зберігаються в його особовому архівному фонді в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (далі - ІР НБУВ), де налічується 1851 одиниця зберігання (Девільє, М. 2003, с. 151).

До наукової діяльності студент історико-філологічного факультету Університету св. Володимира в Києві, син спадкового дворянина Київської губ., уродженець міста Курська В.Ю. Данилевич долучився під впливом В.Б. Антоновича ще на першому курсі (Данилевич, В.Е. 1908, с. 346). У 1910-х рр., готуючи свій Curriculum vitae, В.Ю. Данилевич наголошував, що студентом "він займався спеціально російською історією під керівництвом професора В.Б. Антоновича і тільки частково під керівництвом П.В. Голубовського та В.С. Іконнікова, а також займався доісторичною археологією і нумізматикою - під керівництвом проф. В.Б. Антоновича" ([Данилевич, В. Е.]. Curriculum vitae. Арк. 1).

Саме В.Б. Антонович запропонував студентові другого курсу Василю Данилевичу зосередитися на вивченні історії Полоцької землі. 1894 р. за конкурсну роботу "Нарис історії Полоцької землі до кінця XIV ст." юнака нагородили золотою медаллю. Вітаючи учня, В.Б. Антонович побажав йому працювати в тому самому напрямку (Гомоляко, А. 2013, с. 30). 1896 р. цю студентську працю опублікували в "Університетських Вістях", також вона вийшла окремим виданням (Данилевич, В. 1896a) і стала найвагомішою опублікованою працею В.Ю. Данилевича. Тому варто коротко зупинитися на її характеристиці, адже саме вона зробила ім'я молодого вченого знаним у наукових колах.

Монографія В.Ю. Данилевича була побудована за типовим для праць по історії земель-князівств планом (Трубчанінов, С.В. 2014a, с. 137-143): 1) географічний огляд (розділ I - 15% обсягу основного тексту. Тут і далі підрахунки наші. - С. Т.), 2) історичний нарис Полоцької землі від кам'яного віку до кінця XIV ст. (розділи II-V - 56% обсягу), 3) характеристика внутрішнього устрою та соціально-економічних відносин у Полоцькому князівстві (розділ VI - 29% обсягу).

У першому розділі В.Ю. Данилевич дослідив територіальні межі Полоцької землі. Завершення формування її території автор відносив до другої половини XII ст. Її ядром, на його думку, була корінна територія літописних полочан. Полоцька земля також частково охоплювала території племен дреговичів, а також фінських і литовських племен. Дослідник проаналізував зміни західного та східного кордонів землі в "долитовський період". Далі автор описав риси фізичної географії краю, мережу поселень у "долитовський період", 11 відомих з літописів волостей (уділів), роздробленість землі в другій половині XIII-XIV ст., огляд мережі поселень "литовської доби" (Данилевич, В. 1896a, с. 1-38). Окремі питання історичної географії Полоцької землі розглядались і в наступних розділах книги.

Монографія В.Ю. Данилевича показала відмінне вміння автора працювати з джерелами та його фундаментальну обізнаність із науковою літературою. Роботу було написано на основі вивчення свідчень десятків давньоруських літописів і західноєвропейських хронік, а також ста п'ятдесяти наукових праць. Всього ж список використаних джерел та літератури як для студентської роботи був дуже розлогим і налічував 241 позицію (Данилевич, В. 1896a, с. XI-XXIII).

Першу монографію молодого історика схвально оцінили старші колеги. Так, М.С. Грушевський, хоча й відзначив окремі недоліки, проте оцінив працю як дуже добру, "корисну і пожадану роботу, бо для Полоцької землі за часів політичної відрубності її не було досі спеціальної монографії" (Грушевський, М. 1897, с. 22-23). Через два десятиліття цю ж працю, в розрізі характеристики наукової діяльності В.Ю. Данилевича, так охарактеризував Д. І. Багалій: "Найбільша по розміру і найважніша по змісту його праця - "Очерк истории Полоцкой земли до конца XIV в." - це одна з тих численних монографій з історії древнеруських князівств-областей, котрі вийшли з школи небіжчика В.Б. Антоновича. Тут вже ми бачимо ті археологічні та іс- торико-топографічні студії, якими й потім цікавився В.Ю. Данилевич. Оброблена ця монографія дуже пильно й старанно" (Багалій, Д. 1919, с. LXXXIX).

Відомий лише один негативний відгук на цю книгу, автором якого був знаний численними аж занадто критичними рецензіями професор Новоросійського університету І. А. Линниченко (Отзыв И.А. Линниченко...).

Підготовка до публікації тексту монографії, а також тяжка хвороба завадили підготовці юнака до іспитів у державній комісії 1895 р. Тому іспити Василь Данилевич склав у травні 1896 р., закінчивши Університет св. Володимира з дипломом 1-го ступеня (Данилевич, В.Е. 1908, с. 346).

Перша опублікована робота випускника Університету св. Володимира, яка з'явилася на сторінках "Київської старовини" у вересні 1896 р., засвідчила глибокий інтерес молодого вченого до історичної географії. В.Ю. Данилевич прорецензував монографію екстраординарного професора Варшавського університету І.П. Філевича (1856-1913 рр.), яка мала претензійну назву "Історія давньої Русі. Т. 1. Територія і населення", але насправді переважно стосувалася т.зв. Угорської Русі. Молодий дослідник розкритикував прийоми й методи І.П. Філевича. Хоча той і стверджував, що застосовував "Надєждінський метод", але, як вважав В.Ю. Данилевич, погано зрозумів цей метод: "Помилковість методу п. Філевича проявляється особливо яскраво, коли він досить дивно і однобічно пояснює географічні назви: він тлумачить всі назви лише з допомогою російської мови, за таких обставин, звісно, всі вони виявляються російськими" (Данилевич, В. 1896b, с. 74). Коли ж автор вступає в область історичних фактів, то його "фантазія не знає ніяких меж", - наголошував В.Ю. Данилевич. У зв'язку з цим рецензент показав численні пересмикування фактів на прикладі історії Полоцького князівства (Данилевич, В. 1896b, с. 75-77).

В.Ю. Данилевич хотів і далі торувати науковий шлях, але, оскільки два роки навчання в університеті він отримував "учительську стипендію", її необхідно було відпрацювати три роки (Гомоляко, А. 2013, с. 31). Спроби знайти роботу в будь-якому університетському місті виявилися безрезультатними. Довелося їхати до Баку, де він протягом навчального року викладав історію та географію в реальному училищі. Молодого вчителя не полишало бажання повернутись до наукових студій і підготуватися до магістерських іспитів, тому вже через два місяці він почав шукати можливості переведення до університетського міста, де була наукова бібліотека (Михальченко, С.И. 1997, с. 190). Йому пощастило перевестися до міста Юр'їв (Тарту), де він почав викладати історію й географію в місцевому реальному училищі (Гомоляко, А. 2013, с. 32).

У Юр'єві В.Ю. Данилевич долучився до діяльності Науково-літературного товариства при Імператорському Юр'ївському університеті. 1898 р. молодий учений видав у збірнику товариства ґрунтовну історично-географічну розвідку "Шляхи сполучення Полоцької землі до кінця XIV ст." (Данилевич, В. 1898). Як підкреслював В.Ю. Данилевич, питання про шляхи сполучення в Давній Русі було одним із найбільш темних і найменш розроблених. До того ж не висвітлювалося в монографії автора про Полоцьку землю. Саме тому В.Ю. Данилевич вирішив заповнити цю прогалину, склавши максимально повний перелік шляхів сполучення Полоцької землі та давши їхні описи, включаючи характеристику й безпечність шляхів (Данилевич, В.Е. 1897. Арк. 1; Данилевич, В. 1898, с. 3-4). Головними джерелами дослідження стали літописи, але також було використано лівонські хроніки, праці вітчизняних і зарубіжних учених та карту Головного штабу. Це дало змогу описати 28 шляхів, які вели за межі Полоцької землі (5 - на захід, 7 - на північ, 5 - на схід, 11 - на південь), а також внутрішні комунікації.

Автор підкреслив важливе значення водних шляхів, особливо по річці Західна Двіна. Князеві Борису Всеславовичу навіть приписували очищення фарватеру Західної Двіни від каменів. Водночас сухопутні шляхи були важко прохідними, особливо весною та восени (Данилевич, В. 1898, с. 16-17). Практично не було мостів через річки. Пересуватися шляхми Полоцької землі було доволі небезпечно через напади розбійників та часті військові дії (Данилевич, В. 1898, с. 18-20).

Жваво цікавлячись новинками наукової літератури, В.Ю. Данилевич не міг оминути увагою монографію В.Г. Ляскоронського (1860-1928 рр.) "Історія Переяславської землі з найдавніших часів до середини XIII ст.", яка вийшла друком у Києві 1897 р. Автор, учень В.Б. Антоновича, готувався захистити її як магістерську дисертацію. Незважаючи на те, що 1898 р. вже було опубліковано два відгуки на цю роботу, В.Ю. Данилевич вирішив написати власну рецензію. В особовому фонді ученого в ІР НБУВ збереглися три її варіанти. Рецензент показав слабкі місця роботи В.Г. Ляскоронського: схильність автора відволікатися від теми, надмірне захоплення непотрібними сторонніми фактами, недостатній рівень ознайомлення з літературою з предмету дослідження (Данилевич, В.Е. Новая книга. Арк. 13 зв.). У той же час він підкреслив і новизну даних, які мали відношення до історичної географії й археології Переяславського князівства. В.Ю. Данилевич вважав, що в історичній географії Переяславщини В.Г. Ляскоронський орієнтувався набагато краще за своїх попередників, оскільки особисто відвідав більшу частину історичних місць. До того ж В.Г. Ляскоронський широко використовував старовинні карти. Останнє було особливо корисним при написанні нарису про лісову рослинність на Переяславській землі, який рецензент вважав найкращою частиною праці В.Г. Ляскоронського (Данилевич, В.Е. Новая книга. Арк. 11-11 зв.).

Перебуваючи в Юр'єві, В.Ю. Данилевич спробував стати вчителем історії та географії в одному з навчальних закладів Петербурга. Збереглася чернетка його листа на ім'я одного з високопосадовців Міністерства освіти, де В.Ю. Данилевич мотивував своє переведення необхідністю готуватися до складання магістерських іспитів, оскільки це потребувало частих відвідин наукових закладів столиці (Данилевич, В.Е. Новая книга. Арк. 10). Перевестись до Петербурга не вийшло. 1900 р. В.Ю. Данилевич переїхав до м. Ревель (Таллінн), де "службові й матеріальні умови були ліпші" ([Данилевич, В. Е.]. Curriculum vitae. Арк. 3). У Ревелі він працював учителем історії та географії жіночої Олександрівської гімназії (Данилевич, В. 1897-1901).

Після закінчення терміну обов'язкової праці на посаді вчителя В.Ю. Данилевич улітку 1901 р. виїхав до Харкова, вирішивши присвятити себе науковій діяльності. З травня по грудень 1902 р. він готувався складати магістерські іспити з російської історії в Харківському університеті. Паралельно з підготовкою вів археологічні розкопки спільно з Катериною Мельник (незабаром після цього вона вийшла заміж за В.Б. Антоновича. - С. Т.), а також брав участь у підготовці XII Археологічного з'їзду, який пройшов у Харкові 1902 р. (Данилевич, В.Е. 1908, с. 347). Так, улітку 1902 р. В.Ю. Данилевич обстежив Донецьке городище на високому правому березі р. Уд за 8 верст від Харкова. У попередньому звіті він припустив, що це - залишки давньоруського городища ХІІ-ХІІІ ст., яке використовували для тимчасового перебування мешканці навколишніх поселень. Для учасників ХІІ Археологічного з'їзду В.Ю. Данилевич провів оглядову екскурсію на це городище. Пізніше нові дослідження дали молодому вченому підстави ототожнити Донецьке городище з літописним містом Донець, яке заснували сіверяни. Коли ж населення залишило городище, його зайняли половці й дали йому назву Шарукань (Данилевич, В.Е. 1905, с. 1-15).

З осені 1902 р. В.Ю. Данилевич працював учителем історії в Харківській жіночій гімназії Д. Оболенської, а з 1903 р. - також і в жіночій Вознесенській гімназії (при євангельсько-лютеранській церкві) та в Марийській 1-й гімназії. Після прочитання двох "пробних лекцій" навесні 1903 р. йому було присвоєно вчене звання приват-доцента кафедри російської історії (Данилевич, В.Е. 1908, с. 347). Опублікований текст лекції В.Ю. Данилевича "Значення нумізматики у вивченні російської історії" засвідчив глибокі пізнання автора зі спеціальних історичних дисциплін. Так, лектор зіставляв нумізматику з метрологією, археологією, палеографією, дипломатикою, сфрагістикою, показав її значення для вивчення соціально-економічного життя Давньої Русі, історії мистецтва тощо (Данилевич, В.Е. 1903).

З осіннього півріччя 1903-1904 академічного року В.Ю. Данилевич приступив до викладацької діяльності в Харківському університеті - читав факультативний курс "Історія давніх руських земель", розрахований на 32 лекції. В особовому архівному фонді В.Ю. Данилевича в ІР НБУВ збереглися чернетки конспектів лекцій з цього курсу. Розв'язання важливих історично-географічних проблем стало предметом 7-ї та 8-ї лекцій. Так, В.Ю. Данилевич, проаналізувавши різні концепції щодо розташування землі полян, визнав перевагу над іншими поглядів В.Б. Антоновича й М.С. Грушевського. Зокрема, в дохристиянський період територія полян обмежувалася течією річок Дніпро, Рось та Ірпінь. У лекції також аналізувалися територія племені деревлян, межі Київської землі в XII ст. (Данилевич, В.Е. 1903/1904. Арк. 27-32). Слід зазначити, що в курсі лекцій порушувались також інші історично-географічні питання: утворення різних волостей і земель, походи князів, князівські міжусобиці, розселення половців, чорних клобуків тощо.

В Харкові В.Ю. Данилевича теплі товариські відносини поєднали з професором Д. І. Багалієм. Саме за порадою й підтримкою останнього восени 1904 р. В.Ю. Данилевич обрав для дисертаційного дослідження історію Слобідської України. Він склав план-проспект магістерської дисертації, опрацьовував опубліковані праці, робив з них витяги (Данилевич, В.Е. 1904). Щоб удосконалити джерельну базу дослідження, В.Ю. Данилевич двічі (1905 і 1907 рр.) відвідував архівосховища Москви ([Данилевич, В. Е.]. Curriculum vitae. Арк. 2). 1906 р. безпосередньо почав писати текст дисертації "Нариси із історії Слобідської України XVII-XVIII ст.". Через різні обставини робота над текстом просувалася дуже повільно й так і не була завершена. Проте молодий учений опублікував низку ґрунтовних праць, присвячених різноманітним аспектам історії Слобожанщини, зокрема історично-географічним. Так, В.Ю. Данилевич спростував поширену думку про одночасне виникнення Слобідських полків. Він довів, що Охтирський полк виник у 1655-1658 рр., Сумський - у 1658-1659 рр., Харківський - у 1659-1660 рр., а Балаклійський - у 1668-1669 рр. (Данилевич, В.Е. 1909).

1907 р. В.Ю. Данилевича запросили до Київського університету як приват-доцента на вакантну кафедру давньої історії Росії, яку раніше обіймав П.В. Голубовський (1857-1907 рр.). У київській пресі тоді розглядали те, що, цю кафедру може посісти М.С. Грушевський (Alma Mater, с. 87-110, 165). Як і багато інших професорів та приват-доцентів Університету св. Володимира В.Ю. Данилевич також викладав на Київських вищих жіночих курсах (далі - КВЖК), на Вечірніх вищих жіночих курсах та на Вищих жіночих курсах А.В. Жекуліної ([Данилевич, В. Е.]. Curriculum vitae. Арк. 1зв.).

У 1908-1909 акад. р. В.Ю. Данилевич розробив лекційний курс "Російська історична географія", який читав у весняному семестрі в Університеті св. Володимира та на КВЖК. В особовому фонді вченого (ІР НБУВ. Ф. XXIX) зберігаються чернетка конспекту лекцій, які він читав у весняному семестрі 1908-1909 акад. р., ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909), недатована навчальна програма курсу (Данилевич, В.Е. Программа курса.), навчальна програма курсу, яка датована квітнем 1910 р. ([Данилевич, В. Е.]. Программа по исторической географии России), конспекти окремих лекцій (Данилевич, В.Е. Итальянские.; [Данилевич, В. Е.]. Этнографическое следствие.) та нотатки. Це дає змогу визначити мету й завдання навчального курсу, якнайповніше реконструювати зміст дисципліни, методичні засади та посібники, які використовував лектор.

По-перше, В.Ю. Данилевич вважав історичну географію частиною географічної науки, яка взаємодіє з такими її відділами як порівняльна географія, антропогеографія, фізична географія, біогеографія, політична географія тощо ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 1).

По-друге, В.Ю. Данилевич відзначав великий вплив "успіхів західноєвропейської думки" на погляди російських учених щодо ролі географічного фактору в російському історичному процесі ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 9).

По-третє, він наголошував, що метою історичної географії є "вивчити, яким законам підпорядковані взаємовідносини населення і середовища, які спостерігаються в даній країні, а також географічний розподіл окремих явищ історичного процесу по її території" ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 15). Щоправда, це визначення, на думку В.Ю. Данилевича було тільки ідеалом, якого прагне досягнути історична географія ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 15).

В.Ю. Данилевич виділяв такі джерела історичної географії: писемні й друковані матеріали; географічні карти і атласи; креслення та плани; краєвиди місцевостей; археологічні дані; матеріали лінгвістики; топографічна номенклатура ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 16-17).

Розповідаючи про природні умови Російської імперії, лектор найбільшу увагу приділяв кліматичному зонуванню, водним ресурсам, ґрунтам, флорі та фауні різних природних зон ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 18-31).

Найдавнішу географію Європейської Росії В.Ю. Данилевичем подавав за творами Геродота й інших грецьких авторів. Аналізувалися погляди різних авторів на Скіфію і скіфів. Лектор звертав увагу на грецькі колонії та переселення готів, гунів, аварів, аланів, хозарів, болгар, угрів, степових кочівників (печенігів, торків, половців) (Данилевич, В.Е. Программа курса. Арк. 1 зв.).

Ґрунтовно аналізувалося розселення сусідів слов'ян - італійських колоній у Північному Причорномор'ї, а також литовських і фінських племен (водь, сосоли, очели, ліб, іжора, карела, меря, мурома, мордва, мещера, за- волоцька чудь, перм, печера, ям, югра) (Данилевич, В.Е. Итальянские.).

Велике значення В.Ю. Данилевич надавав пошуку прабатьківщини індоєвропейців та слов'ян. Він розглядав відомі на той час теорії та вказував на їхні слабкі й сильні місця. Так, В.Ю. Данилевич відкидав теорію про азійську батьківщину індоєвропейців. Вказував на можливе розміщення останньої на Сході Європи, віддалік від морів. Лектор підкреслював давні зв'язки окремих груп племен між собою: литовців з іранцями, слов'ян - з фінами, германцями та фракійцями. Вчений допускав, що індоєвропейські племена розселялися близько 2000 р. до н. е. В.Ю. Данилевич схилявся до думки, що прабатьківщиною слов'ян була Волинь ([Данилевич, В. Е.]. 1908/1909. Арк. 32-34).

Звертаючись до етнографічних наслідків слов'янської колонізації, В.Ю. Данилевич зазначав, що в етнографічному сенсі "тип великорусів має риси фінської домішки", проте "фіни не збагатили російського словника" ([Данилевич, В. Е.]. Этнографическое следствие. Арк. 1).

Далі навчальна програма курсу історичної географії передбачала з'ясування розселення "руських слов'ян", політичної географії Руської землі та інших земель у X-XIV ст., Золотої Орди, зростання Московського князівства в XIV-XV ст., політичної географії Московської держави у XVI-XVII ст., татарських ханств, Великого князівства Литовського, політичної географії Російської імперії, розміщення церков, колонізації (починаючи з Новгорода та Ростово-Суздальської землі до колонізації Сибіру в XVI-XIX ст.), розміщення населення в різні періоди, розвитку міст і фабрично-заводської промисловості, географії шляхів (з IX ст.), торгівлі ([Данилевич, В. Е.]. Программа по исторической географии России).

Список рекомендованої літератури до курсу включав праці російських істориків М.П. Барсова, Д. І. Іловайського, С.К. Кузнецова. Ф. І. Леонтови- ча та П.М. Мілюкова, навчальний атлас Є. Є. Замисловського, посібники за редакцією М.В. Довнар-Запольського, роботи М.С. Грушевського ("Киевская Русь" (СПб., т. 1) та "Історія України-Руси", т. I-IV), "Історичну географію давньої Польщі" Зигмунда Глогера та "Географічно-статистичний словник Російської імперії" за редакцією П.П. Семенова (Данилевич, В.Е. Программа курса... Арк. 1).

Одночасно В.Ю. Данилевич розробив курс з історії України (закінчувався 1783 р.), який засвідчив глибоку обізнаність ученого з джерелами, у т. ч. іноземного походження. Значну увагу він приділяв історії українського козацтва, соціально-економічному та культурному розвитку українських земель, висвітлюючи також і питання історичної географії. Курс він уперше прочитав у 1909-1910 акад. р. на історико-філологічному факультеті Київського університету й на КВЖК ([Данилевич, В. Е.]. 1909/1910).

Навесні 1910 р. В.Ю. Данилевич прочитав на КВЖК курс "Історія російської колонізації". Хронологічно цей курс охоплював період з IX по XIX ст. Автор викладав традиційні для історичної географії теми (заснування Новгорода та колонізація В. Новгорода, колонізація Ростово-Суздальської та Муромо-Рязанської земель, Дону, заселення Слобідської України та ін.). Водночас В.Ю. Данилевич окремо зупинився на дискусійному питанні про спустошення України після Батиєвої навали, загалом підтримавши позицію В.Б. Антоновича та М.С. Грушевського (Данилевич, В.Е. 1910).

Збереглася рукописна чернетка неопублікованої роботи В.Ю. Данилевича "Час заселення нашої країни", де йшлося про розселення народів по Східній Європі, починаючи від палеоліту. Автор охарактеризував розселення скіфів-сколотів, готів, нашестя гунів, появу угрів, Хозарського каганату, розміщення фінських і литовських племен, появу степових племен печенігів, торків та половців і їхні взаємини з сусідніми землями, італійські колонії, звернувся до питання про індоєвропейську і слов'янську прабатьківщини ([Данилевич, В. Е.]. Время заселения.).

Для слухачок історико-філологічного відділення КВЖК В.Ю. Данилевич читав курс "Історія Давньої Русі", який включав також історично-географічний компонент. Так, лекції 6-а і 7-а було присвячено впливові природи на історичний розвиток, у 8-й та 9-й лекціях ішлося про грецьку колонізацію, а в 10-й і 11-й - про причини розселення слов'ян ([Данилевич, В. Е.]. История Древней Руси. Арк. 1-14, 18-39, 40-64).

Уявлення про педагогічне навантаження молодого викладача в Університеті св. Володимира можна отримати з огляду викладання на історично-філологічному факультеті за 1914-1915 навчальний рік. Так, в осінньому півріччі він викладав джерелознавство російської історії (2 години на тиждень), а у весняному - "Історичну географію Росії" (2 години на тиждень), в обох півріччях проводив практичні заняття по давньоруській історії (2 години на тиждень) (Обозрение... 1914, с. 15).

В Університеті св. Володимира та на КВЖК у В.Ю. Данилевича склалися довірливі відносини з багатьма студентами і слухачками. Окремим з них він зумів прищепити свої наукові інтереси. Так, серед його учениць були знані в майбутньому історики й археологи В. Є. Козловська та Н.Д. Меньшова (Полонська-Василенко). Менше відомо про Н.П. Голубовську, доньку покійного професора, яка під керівництвом В.Ю. Данилевича досліджувала історію Київської Русі. Зокрема, в збірнику студентських наукових праць КВЖК "Minerva" за 1913 р. вона опублікувала ґрунтовну розвідку "Географічні дані в Руській Правді" (Кобченко, К.А. 2007, с. 143-144).

На становище В.Ю. Данилевича на історико-філологічному факультеті Університету св. Володимира негативно вплинув стрімкий злет Є. Д. Ста- шевського (1884-1938 рр.), який 17 листопада 1913 р. захистив магістерську дисертацію, а в лютому 1915 р. був обраний екстраординарним професором кафедри російської історії. В.Ю. Данилевич, який вважав роботу Є. Д. Ста- шевського дуже слабкою в науковому відношенні, про що і написав у опублікованому відгукові на дисертацію, відмовився працювати асистентом з новим професором (Гомоляко, А. 2013, с. 48-50).

У 1920-х рр. у Curriculum vitae В.Ю. Данилевич зазначав: "Після обрання на тую катедру, що я заміщував, в 1915 р. того Є. Сташевського, що обікрав московські та київські архіви, я прийняв пропозицію Варшавського університету й перейшов туди приват-доцентом та старшим асистентом" ([Данилевич, В. Е.]. Curriculum vitae. Арк. 3). Висловимо припущення, що цю пропозицію міг ініціювати професор Варшавського університету І. П. Козловський (1869-1942 рр.), адже В.Ю. Данилевич був опонентом на захисті його магістерської дисертації в Харкові 1907 р. (Казарова Н.А., 2016a, с. 263).

Варшавський університет наприкінці червня 1915 р. був поспішно евакуйований з Польщі, а в серпні - вересні 1915 р. почалося переміщення вцілілого майна університету, викладачів і студентів до Ростова-на-Дону (Schiller-Walicka, J. 2016, s. 681-683). Відомо, що під час евакуації в ніч з 22 на 23 червня 1915 р. з Варшави виїхало тільки 16 професорів з сім'ями. У Ростові-на-Дону університет поступово зміг відновити основні напрямки й масштаби своєї діяльності (за винятком матеріальної бази), хоча гостро стояло питання про забезпечення викладацькими кадрами (Данилов, А.Г. 2005a, с. 30-32). Перебуваючи в Ростові-на-Дону в лютому 1916 р., В.Ю. Данилевич спробував знайти роботу в наукових закладах Москви, проте безуспішно (Гомоляко, А. 2013, с. 50-51).

Навесні 1916 р. було вирішено питання про перехід професора І. П. Козловського на роботу директором Ніжинського інституту (Казарова Н.А., 2016b, с. 184-185). Серед курсів, які він читав у Варшавському університеті, була також історична географія (Казарова та ін. 2014, с. 24). Мабуть, саме тому В.Ю. Данилевич почав викладати "Історичну географію Росії" у Варшавському університеті з осені 1916 р. Відомо, що вступну лекцію на тему "Роль географічного фактору в російському історичному процесі" він прочитав 22 вересня 1916 р. о 12-й годині в актовій залі університету. Зміст лекції засвідчує велику ерудицію лектора, який проаналізував погляди десятків учених на значення географії в історичному розвитку (від Гіппократа й Арістотеля до С. Соловйова, І. Забєліна, В. Ключевського та М. Любавського). В.Ю. Данилевич визначив сильні та слабкі сторони різних концепцій. Так, він підкреслював, що політичний устрій не залежить від природи. Поділяючи погляди В. Ключевського на значення ґрунтів і ботанічних умов для економічного розвитку, лектор відкидав твердження С. Соловйова та І. Забєліна про вирішальне "значення для господарського побуту лісу і степу" ([Данилевич, В. Е.]. 1916. Арк. 9).

В особовому фонді вченого зберігся конспект лекцій з "Історичної географії Росії", В.Ю. Данилевич прочитав у 1916-1917 акад. р. ([Данилевич, В. Е.]. 1916/1917). З ініціативи студентів неповний конспект курсу лекцій було видано в літографії акціонерного товариства А.М. Гордона в Ростові-на-Дону. (Данилевич, В. 1917). Порівняно з курсом лекцій, який В.Ю. Данилевич читав в Університеті св. Володимира, видання охоплює лише окремі теми: 1) предмет історичної географії та її місце серед інших наук; 2) поділ історичної географії на частини; 3) джерела історичної географії Росії.

В.Ю. Данилевич наголошував, що історична географія існує дуже короткий час. З інших географічних дисциплін вона найближча до порівняльної географії й антропогеографії (Данилевич, В. 1917, с. 5). Лектор вказував, що історична географія як наука поділяється на три частини: 1) описова історична географія, яка описує та досліджує окремі історично-географічні факти і явища; 2) систематика історичної географії, яка класифікує чи систематизує історично-географічні явища; 3) теоретична історична географія, яка досліджує і узагальнює матеріал, добутий названими двома частинами науки, на підставі його вивчення з'ясовує загальні історично-географічні закони (Данилевич, В. 1917, с. 15-16). В.Ю. Данилевич також скрупульозно проаналізував джерела історичної географії Росії, поділивши їх на види та вказавши студентам на можливості їхнього використання (Данилевич, В. 1917, с. 16-32).

В.Ю. Данилевич стежив за новинками наукової літератури з історичної географії. Про це свідчить той факт, що до списку загальних посібників до курсу крім "класичних" праць М.С. Грушевського, М.П. Барсова, Є.Є. Замисловського, Д.І. Іловайського, С.К. Кузнєцова. Ф. І. Леонтовича, П.М. Мілюкова було додано роботи Д.І. Багалія, М.К. Любавського, С.М. Сєрєдоніна та Л.Д. Сініцького, які з'явилися в 1914-1916 рр., а також V-VII томи "Історії України-Руси" М.С. Грушевського (Данилевич, В. 1917, с. 3-4).

В.Ю. Данилевич захоплено зустрів Лютневу революцію й навіть поринув у вир політичної боротьби: активно виступав із публічними лекціями, брав участь у мітингах та маніфестаціях. Він став одним з лідерів української громади Ростова-на-Дону (Гомоляко, А. 2013, с. 51-52). На початку травня 1917р. Тимчасовий уряд вирішив заснувати з 1 липня в Ростові-на-Дону університет і присвоїти йому назву "Донський". Так було завершено трансформацію Варшавського університету в Донський (Данилов, А.Г. 2005b, с. 28).

Наприкінці травня 1917 р. історико-філологічний факультет доручив В.Ю. Данилевичу з наступного навчального року вести просемінарій на молодших курсах замість практичних занять на старших курсах (Историкофилологический факультет... Арк. 1). Восени 1917 р. В.Ю. Данилевич прочитав перед громадськістю регіону цикл лекцій під загальною назвою "Україна і Росія". Так, у Таганрозі 30 вересня він виголосив лекцію "Причини, по яким Україна потрібна Росії", а в Ростові-на-Дону 6 жовтня - "Переяславський трактат 1654 р.". Попри соціалістичну фразеологію (цитування Бебеля, Енгельса, Каутського) лектор намагався показати складну історію відносин між двома народами ([Данилевич, В. Е.]. 1917).

1918 р. В.Ю. Данилевич повернувся в Україну. 4 липня він написав заяву до ради професорів Київського державного Українського університету, який заснував гетьман П. Скоропадський, про бажання працювати на користь українського народу й науки професором по кафедрі української історії або історичної географії України, або передісторичної археології України. Його обрали на посаду екстраординарного професора російської історії. З 1920 р. багато років В.Ю. Данилевич працював професором Київського вищого інституту народної освіти ім. М.П. Драгоманова (Гомоляко, А. 2013, с. 79-80).

Водночас В.Ю. Данилевич тісно співпрацював з різними науковими інституціями. Наприклад, у січні 1919 р. очолив Археологічну секцію Українського наукового товариства, став членом комітету для заснування Всенародної бібліотеки України. Менш відомий інший факт його інтелектуальної біографії - участь у діяльності Постійної комісії для складання історично-географічного словника української землі під головуванням О.С. Грушевського.

Починаючи з п'ятого засідання Постійної комісії (з 11 червня 1919 р.), В.Ю. Данилевич брав активну участь у її діяльності (Протоколи. Арк. 11). Навіть на короткому дев'ятому засіданні Постійної комісії, яке відбулося 30 серпня 1919 р. в умовах стану облоги й заборони населенню з'являтися на вулицях після 8-ї години, розглянули низку важливих питань. Зокрема, проф. В.Ю. Данилевичу доручили обстоювати на зборах Комітету Національної бібліотеки прохання комісії передати в її розпорядження історично-географічні матеріали, які могли потрапляти до бібліотеки (Протоколи. Арк. 19-19 зв.). У вересні - листопаді 1919 р. В.Ю. Данилевич брав активну участь в обговоренні рефератів, своєрідних пробних статей для Історично-географічного словника, які читали на засіданнях Постійної комісії Є. Ю. Перфецький (про м. Олесько), О.Ю. Гермайзе (про м. Гадяч), М.М. Ткаченко (про м. Остер), К.О. Лазаревська (про м. Бахмач) (Протоколи. Арк. 21-28).

У грудні 1919 р. - січні 1920 р. засідань Постійної комісії не було. Коли ж вони в лютому 1920 р. відновилися, В.Ю. Данилевич участі в них уже не брав (Протоколи. Арк. 29). Хоча в різноманітних матеріалах Постійної комісії зазначалося, що 1920 р. за В.Ю. Данилевичем було закріплено вивчення Східного Поділля (Трубчанінов, С.В. 2016, с. 34). Також наприкінці 1920 р. на засіданні Постійної комісії стверджувалося, що "археологічні зводки були доручені в Комісії групі спеціалістів-археологів, на чолі з В.Ю. Данилевичем. Але останній зрікся від роботи і вона так і не почалася" (Звіти. Арк. 64). Подібний закид нам видається достатньо несправедливим, оскільки В.Ю. Данилевич брав участь у роботі Постійної комісії на громадських засадах. Так, згідно з інформацією від 26 липня 1919 р. лише 3 працівники Постійної комісії одержували заробітну плату, решта 20 членів комісії не одержували постійної платні. Серед останніх був і професор В.Ю. Данилевич (Листування. Арк. 36-37). Нам також нічого не відомо про зведення археологічного матеріалу силами членів Постійної комісії в подальшому (Трубчанінов, С.В. 2014b).

1924 р. В.Ю. Данилевич став дійсним членом щойно створеної науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського, в якій очолив підсекцію історії матеріальної культури. Зокрема, він викладав аспірантам археологію та вів семінарські заняття з матеріальної культури і техніки передісторичної й історичної доби (Історія Національної Академії наук України. 1924-1928, с. 224-227).

У 1918-1925 рр. В.Ю. Данилевич опублікував 32 роботи, переважно це були рецензії, зокрема й на праці зарубіжних авторів ([Данилевич, В. Е.]. Список моих сочинений. Арк. 8-10). Результати своїх багаторічних археологічних досліджень В.Ю. Данилевич узагальнив у монографії "Археологічна минувшина Київщини", опублікованій 1925 р. Для нас цікава історично-географічна характеристика регіону, яку він дав. "За справжню Київщину, - підкреслював учений, - я визнаю лише тую територію, яку зрошують річки, що по них мешкали древляни та поляни. Звісно, тії племена становлять головну підвалину, з якої повстала ціла сучасна людність нашої Київщини. Суміжних районів поза межами тих річок я свідомо не торкався, бо перш за все в археології вони ще замало досліджені. Тільки на півдню та на південь-заході я залишив у загальних рисах кордони старорежимної губернії. Сюди тяглася полянська колонізація, бо з природнього боку ця територія подібна до решти Київщини" (Данилевич, В. 1925, с. 3).

У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, 1 жовтня 1929 р. В.Ю. Данилевич подав заяву про звільнення з посади дійсного члена науково-дослідної кафедри історії України (Гомоляко, А. 2013, с. 63). Можливо, саме перебування на пенсії врятувало життя вченому на початку 1930-х рр., коли репресували співробітників М.С. Грушевського.

У 1932-1933 навчальному році відновив діяльність Київський університет. Напевно, це підштовхнуло В.Ю. Данилевича повернутися до викладацької роботи в Київському державному університеті. Він працював також в Інституті червоної професури (далі - ІЧП), який мав готувати висококваліфіковані кадри для наукової, педагогічної та практичної роботи в соціалістичному господарстві й різних галузях культурного будівництва. Серед предметів, які викладав у цих вишах В.Ю. Данилевич, були історична географія СРСР та всесвітня історична географія. В особовому фонді вченого (ІР НБУВ. Ф. XXIX) зберігаються авторські конспекти лекцій з всесвітньої історичної географії ([Данилевич, В. Ю.]. Всесвітня...) та історичної географії СРСР ([Данилевич, В. Ю.]. 1936/1937), план, проспекти лекцій, тези й література з курсу історичної географії СРСР ([Данилевич, В. Ю.]. План, проспекти лекцій.), а також стенограми лекцій, які виконали слухачі ІЧП (Лекції Данилевича В.Ю.). Ці матеріали відносяться до 1935-1936 та 1936-1937 навчальних років. Але під час підготовки до лекцій В.Ю. Данилевич також використовував свої давні "дореволюційні" записи, перекладаючи їх українською мовою та додаючи "ідеологічно правильні" вказівки на кшталт: "німецькі фашистські вчені (Коссіна й ін.) [вважають] фінів за тубільців і за арійців" (Данилевич, В.Е. Итальянские... Арк. 6 зв.).

Програма В.Ю. Данилевича з всесвітньої історичної географії передбачала спершу характеристику різноманітних теорій (расова теорія й сполучені з нею теорії; теорія завоювань; теорія міграцій; теорія центрів і культурних кіл; теорія "правітчин" та "пранародів" і питання про автохтонність). Далі мав розглядатися географічний чинник за передісторичних часів (у конспекті лекцій передісторична географія включала як добу палеоліту, так і державу інків). Після цього мали вивчатися країни Переднього Сходу (Шумер і Аккад, хети, Елам, Єгипет), відомості про Європу в II-I тис. до н. е., Грецію, Малу Азію та Африку в VI-IV ст. до н. е., грецькі колонії, монархію Олександра Македонського, Римську імперію в її розвитку та деякі інші проблеми давньої історичної географії. В конспекті лекцій було зроблено витяги з давньої етнографії країн Переднього Сходу, про Давній Єгипет (з власноруч намальованою картосхемою), Передню Азію (Сирію, Фінікію та Палестину) ([Данилевич, В. Ю.]. Всесвітня. Арк. 2-7 зв., 26-31).

Вивчення середньовічної історичної географії розпочиналося "Добою великої вандрівки народів". Особливий акцент робився на історичній географії Європи. Виділялися хрестові походи. Далі мали вивчатися доба географічних відкриттів і колоніальні завоювання європейців. У конспекті лекцій ґрунтовно пропрацьовано історичну географію Індії (від навали арійців у III тис. до н. е. до повстань 1919 і 1921 рр.), Кореї, Китаю та Японії ([Данилевич, В. Ю.]. Всесвітня. Арк. 2 зв., 8-26).

Історична географія нового часу мала розпочинатися вивченням Європи з середини XVII ст., а закінчуватися з'ясуванням питання про захоплення та переділи колоній за доби імперіалізму (1875-1918 рр.) ([Данилевич, В. Ю.]. Всесвітня. Арк. 2 зв.). Конспектів лекцій з цього періоду ми не виявили. Тоді ж В.Ю. Данилевич підготував лекцію "Імперіалістична війна та її наслідки" (1914-1935 рр.) ([Данилевич, В. Ю.]. Всесвітня. Арк. 1-1 зв.).

Більш ґрунтовно В.Ю. Данилевич пропрацював план, проспект курсу і конспекти лекцій з історичної географії СРСР. Численні нотатки й навіть витяги на невеличких клаптиках паперу, на наш погляд, якнайкраще засвідчують постійне доопрацювання та вдосконалення навчального матеріалу. Значно розширилася географія залучених для вивчення регіонів: Кавказ (Дагестан, Адигея, Абхазія, Аджарія, Вірменія, Азербайджан, Грузія та ін.), Карелія, Поволжя (Татарстан, Башкирія), Середня Азія (Таджикистан, Узбекистан, Киргизія), Сибір, території, які перебували за межами СРСР (Бессара- бія, Північно-Американські володіння Росії) ([Данилевич, В. Ю.]. 1936/1937).

Надзвичайно ґрунтовно було опрацьовано список джерел і літератури для слухачів ІЧП. Найбільш повний список налічував 191 позицію. Насправді їх було ще більше, бо під одним номером було записано "всі так звані обласні монографії" (11 авторів), або праці М. І. Петрова по історії земель (5 назв), або "всі археологічні мапи та мапи монетних скарбів", або ж списки населених місць, які видавалися губерніальними статистичними комітетами ([Данилевич, В. Ю.]. План, проспекти лекцій... Арк. 30-37 зв.).

За умов сталінського тоталітаризму навіть при висвітленні далеких від політики проблем від учених вимагали суворо дотримуватися "класового підходу". Так, статтю В.Ю. Данилевича про III з'їзд Міжнародної географічної спілки та його аналіз першої частини "Матеріялів до історії картографії України" В. Кордта 1933 р. не рекомендував до друку рецензент К. Є. Антипович ([Данилевич, В.]. Рецензії. Арк. 25). Іронія долі - колишні аспіранти М.С. Грушевського, працівники Історично-географічної комісії К. Є. Антипович і О. І. Баранович, як свідчить звіт Історичного циклу ВУАН за 1933 р., "виступали проти націоналістичних концепцій української буржуазної історіографії, особливо М. Грушевського і окремих представників його школи" (Історія Національної Академії наук України. 1929-1933, с. 316). Саме тому В.Ю. Данилевич і мусив включати до тексту лекцій звинувачувальні випади про фашистів та їхніх "прислужників". Так, він вказував, що деякі вітчизняні автори роблять велику послугу німецькому фашизму, "бо їхні погляди лише ховають за іменами Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна та за класами фашистську расову теорію, доводячи її до справжнього безглуздя" ([Данилевич, В. Ю.]. 1936/1937. Арк. 30 зв.). В серпні 1936 р. на зборах у Київському університеті старий професор навіть виступав з "гарячою" промовою з приводу "терористичної діяльності Троцького, Зінов'єва, Каменева" (Козловская, В. 1937, с. 315).

Про те, що слухачі ІЧП недостатньо розуміли лекції з історичної географії СРСР, свідчить такий факт. Слухачка Берлянт надрукувала на друкарській машинці стенограму двох лекцій, яка містила чимало граматичних помилок. Обурений професор наклав на ній таку резолюцію: "Нахабне шахрайство під назвою стенограми. Неписьменна, безглузда суміш покалічених українських та російських слів з словами, що в жодній мові не існують. Ані про етимологію, ані про складню, ані, взагалі про щось письменне ця шахрайка не чула" (Лекції Данилевича В.Ю. Арк. 1).

Сповнений творчих планів, В.Ю. Данилевич помер 16 листопада 1936 р. Напевно, він ще встиг прочитати нову вступну лекцію до курсу історичної географії СРСР, у якій понад половину місця відводилося критиці расової теорії ([Данилевич, В. Ю.]. 1936/1937. Арк. 99-99 зв.).

Таким чином, Василь Юхимович Данилевич, якого відносять до плеяди старших учнів В.Б. Антоновича, протягом більш ніж 40-річної наукової та понад 30-річної викладацької діяльності проявив себе в різних галузях. Найбільше визнання йому принесли праці з археології та історії Київської Русі. Проте значне місце в його науково-педагогічній біографії посідала також історична географія. Нам видається можливим і необхідним і далі досліджувати місце історичної географії в біографіях інших видатних вітчизняних учених.