Політика нацистської Німеччини в окупованому Криму (1941-1944)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Політика нацистської Німеччини в окупованому Криму (1941-1944)

Олександр Понипаляк,

канд. іст. наук.

У статті розглянуто політику нацистської Німеччини в окупованому впродовж 1941-1944 рр. Криму. Дослідження спрямоване вивчити і проаналізувати особливості окупаційного режиму нацистів на території Кримського півострова. Автор аналізує плани нацистського керівництва стосовно майбутнього Кримського півострова у повоєнній стратегії Берліна до захоплених територій, розглядає основні підходи у здійсненні тут Генерального плану «OST». У статті відображено основні концепції майбутнього положення Кримського півострова у геостратегічних розрахунках Третього Райху. Зокрема, розглянуто плани міністра у справах східних окупованих територій А. Розенберга, розрахунки генерального комісара «Таврії» А. Фраунфельда, керівника нацистського Трудового фронту Німеччини Р.Лея, та майбутні планування стосовно долі півострова лідера Третього Райху - А. Гітлера. Досліджено репресії стосовно місцевого населення та ставлення німецької адміністрації до окремих етнічних і політичних груп, зокрема, до євреїв, кримських татар, росіян, українців, кримчаків. У статті відображено діяльність айнзатцгрупи «D» та її зондеркоманд на території Криму. Узагальнено наслідки етнічних чисток нацистів у Криму та описано перебіг і особливості здійснення Голокосту на території півострову.

Ключові слова: Крим, Німеччина, Друга світова війна, окупаційний режим, репресії, геополітика, Готенланд.

Abstract

Oleksandr Ponypaliak,

Ph.D (History)

Taras Shevchenko National University of Kyiv, Kyiv, Ukraine

THE POLICY OF NAZI GERMANY ON THE TERRITORY OF THECRIMEAN PENINSULA (1941 - 1944)

The article considers the policy of Nazi Germany in the occupied Crimea during 1941-1944. The study aims to study and analyze the features of the Nazi occupation regime on the territory of the Crimean peninsula. The author analyzes the plans of the Nazi leadership for the future of the Crimean peninsula in the postwar strategy of Berlin to the occupied territories, considers the main approaches in the implementation ofthe Generalplan OST. The basic concepts of the future position of the Crimean peninsula in the geostrategic calculations of the Third Reich are reflected. In particular, the plans of the Minister for the Eastern Occupied Territories A. Rosenberg, the calculations of the General Commissioner of "Tavria" A. Fraunfeld, the leader of the Nazi Labor Front R. Leigh, and future plans for the fate of the peninsula leader of the Third Reich - A. Hitler. The repressions against the local population and the attitude of the German administration to certain ethnic and political groups, in particular, to the Crimean Tatars, Russians, Ukrainians, and Crimean Tatars, were studied. The article reflects the activities of Einsatzgruppe D and its sounding teams in the Crimea. The consequences of ethnic cleansing of the Nazis in the Crimea are generalized and the course and features of the Holocaust on the territory of the peninsula are described.

The issue of relations between the Crimean Tatars and the German occupation administration is covered separately. The course of hostilities for the Crimean peninsula is analyzed, the main milestones of the German-Soviet armed struggle for the Crimea are described. Revealing the issue in the context of hostilities between the Wehrmacht and the Red Army, the author attempted to explain the difficult position of the peninsula in the administrative structure of the occupiers and the main reasons for its long rule directly by the German military command. The aspect of administrative and territorial subordination of Crimea during the occupation has been studied. In general, the author made an attempt to comprehensively consider the policy of the Nazis in the Crimea in its various aspects and planes.

Key words: Crimea, Germany, World War II, occupation regime, repressions, geopolitics, Gothenland.

Здійснивши військову агресії проти СРСР, й окупувавши значні його території, нацистська Німеччина зіштовхнулась із необхідністю впорядковувати захоплені землі. Серед загарбницьких планів по розчленуванню завойованих територій, особливо репрезентативними є приклад Кримського півострова.

Від давніх часів Крим славився багатокультурним різноманіттям та своїм поліетнічним складом. Однак у XX ст. ця земля перетворилась на епіцентр терору, соціальних та расових експериментів тоталітарних режимів. Займаючи вигідне географічне положення, Крим є ключем до контролю над північною частиною басейну Чорного моря, разом з Таманським півостровом замикає вихід із Азовського моря, є мостом між південними регіонами України та Кубанню з виходом на Кавказ. Тому й не дивно, що у стратегічних планах воюючих сторін періоду Другої світової війни він займав особливе місце.

У вітчизняній історіографії дана тематика відображена у дослідженнях О. Романька [10;11], О. Лисенка [6], А.Чайковського [12], О. Пагірі [9], Г. Бекірової [1] та інш. Зарубіжна історіографія теж не оминула цю тему. Дослідження історії Криму в період німецької окупації відображені у працях Дж. Гофманна [16], І. Фляйшхауера [15], Н. Кунца [17]. Джерельна інформація не вирізняється тематичним представленням. Окремі сюжети по темі зустрічаються у збірниках документів, щоденниках та спогадах учасників командного складу воюючих сторін і їхніх політичних керівництв [2;7;13].

Після початку німецько-радянської війни, А. Гітлер 16 липня 1941 р. на нараді вищого нацистського керівництва заявив чітко: «Крим повинен бути звільнений від чужинців і зазеленений німцями» [9]. Додаючи у цьому ж виступі на необхідності масових депортацій мирного населення у глибинні районі Росії, лідер нацистів вже тоді бачив Крим як звільнений майданчик подальшої колонізаційної політики Німеччини [ 9].

На початок листопада 1941 р. підрозділи 11 німецької польової армії під командуванням Еріха фон Манштейна пробилась до Перекопського перешийку, здолали опір частин Червоної армії і вийшли у степову частину Криму. На осінь 1941 р. сили Червоної армії на південному напрямку були вже знекровлені, командуванню залишалось лише відступати з боями і замикатися в основних вузлах оборони - у Севастополі та Керчі, звідки можна було, заручившись підтримкою ВМС СРСР, тримати оборону. У листопаді 1941 р. супротивник окупував степову частину Криму і вийшов до південного узбережжя [7]. «Звідси мене вже жодна собака не вижене», - так прокоментував успіх захоплення Криму А. Гітлер [11].

Окупація великих просторів Східної Європи і просування Вермахту вглиб Росії поставили перед нацистським керівництвом завдання адміністративно розділити контрольовані території. Насамперед потрібно було ідеологічно обґрунтувати німецьку присутність на далеких від Німеччини землях. Якщо стосовно України, Білорусії і Балтики нацистські ідеологи не знайшли конкретних пропагандистських формулювань, створивши там окупаційні генерал-губернаторства, то стосовно Криму їм вдалося віднайти в історичних хроніках факти перебування тут германських племен часів великого переселення народів, зокрема присутності на півдні України германських племен готів. Саме довкола готської концепції нацисти сформували міф про давню належність Криму до германських земель. Відтак, Міністерство окупованих східних територій на чолі з Альфредом Розенбергом вирішило, що територія Кримського півострова є давньою германською територією і під назвою «Готенланд» (Земля готів) разом із частиною Херсонської і Запорізької областей - край «Таврія», у майбутньому будуть адміністративно підпорядковуватимуться безпосередньо до Третього Райху [11].

Однак окупувати західні радянські республіки і Крим виявилось замало. У грудні 1941 р. Червона армія перейшла у контрнаступ під Москвою і Ростовом- на-Дону, а на початку 1942 р. розпочала наступ під Харковом у напрямку Дніпропетровська і зробила спробу деблокувати Севастополь ударом із Керченського півострова. Паралельно, Чорноморський флот СРСР провів десантні операції у Феодосії та Євпаторії. Безпосередні бойові дії у Криму завершилися лише 3 липня 1942 р. після падіння Севастополя, а остаточно відкинути ЧА від сусідньої Кубані Вермахту вдалося впродовж літа цього ж року [4].

Постійні бойові дії у Криму, його близькість до основних фронтів південного напрямку не давали нацистам перетворити півострів у безпечний тил, створити там повноцінну цивільну адміністрацію і повною мірою втілити задуми із германізації. Так, вищим органом цивільної окупаційної адміністрації у генеральній окрузі «Таврія» мав стати генеральний комісаріат на чолі з Альфредом Фраунфельдом, але через близькість цих територій до зони бойових дій, стати до своїх обов'язків генеральний комісар зміг лише 1 вересня 1942 р. [11]. Водночас, Крим так остаточно не увійшов під його юрисдикцію, як це було заплановано у міністерстві А. Розенберга, й, відповідно, належав до Райхскомісаріату «Україна» номінально. Тому півострів продовжував перебувати під безпосереднім контролем командування 11 (Е. Манштейн) і 17 (Е. Йєнеке) армій (з 1942 р. у підпорядкуванні груп армій А, з 1944 р. - під командуванням груп армій «Південна Україна») [11].

Властиво, Крим був виокремлений у тилову область №553 під командуванням генерала Генріха Дела у його підпорядкуванні перебували польові та міські комендатури [11]. Паралельно, було створено цивільну адміністрацію у містах із місцевих мешканців - міські управи, які налагоджували функціонування міських систем життєзабезпечення, побуту цивільних та на пряму підпорядковувались військовим комендатурам. Таким чином реальну владу у Криму впродовж окупації зберігало командування розташованих тут частин Вермахту.

Встановивши свою владу у Криму, нацисти, відповідно до Генерального плану «OST», розпочали терор, який не відрізнявся від їхньої репресивної політики в Райхскомісаріатах «Українка» чи «Остланд». Масові облави і арешти, розстріли заручників, страти осіб, що були звинувачені у саботажі чи партизанському русі стали тут звичними практиками німецької окупаційної політики.

Виконуючи положення Наказу «Про військове судочинство у районі «Барбаросса» і особливих повноваженнях у військах» від 13 травня 1941 р. за підписом фельдмаршала Вільгельма Кейтеля, судочинство в умовах війни покладалось на командування Вермахту різних рівнів [14]. Цим наказом запроваджувались воєнні і військово-польові суди, які чинили розправи над місцевим населенням, партизанами та над будь-якими проявам непокори. Так, питання життя і смерті відводилось до компетенції офіцерів німецької армії. Також у наказі прописувались механізми колективної відповідальності місцевих мешканців у разі нападу на воєнні контингенти Вермахту чи представників німецької адміністрації. Населенні пункти з яких був здійснений напад й у яких точно не вдавалось виявити винуватців - підпадали під репресії. Більше того, даним наказом знімалась будь-яка юридична відповідальність з німецьких військовослужбовців за військові злочини на території СРСР. Обґрунтовуючи жорсткість цього наказу, наводився приклад 1918 р. Нібито занадто лояльна політика німецького командування того часу призвела до сходження більшовизму і спричинила «страждання німецькому народу» [14]. Таким чином, ще до початку збройної агресії, німецьке військове командування визначило характер своєї діяльності на окупованих територіях і ставлення до місцевого населення. Відповідно, війна на сході для нацистів була не просто бойовими діями, а світоглядним протистоянням між націонал-соціалізмом і більшовизмом, жорстокою помстою за поразку 1918 р. і відплатою комуністам [14]. Яскравим прикладом втілення цієї політики в Криму є масове вбивство семи тисяч цивільних осіб у Багеровському протитанковому рові другого грудня 1941 р. [1]. Так, наступ на схід став не просто черговою кампанією Вермахту, а хрестовим походом, важливим елементом якого було тотальне винищення військ супротивника, військовополонених і цивільних. Крим у цій політиці нічим суттєво не вирізнявся, ба навпаки, був епіцентром здійснення цієї доктрини.

Оскільки півострів як і всі загарбані землі планувалося «зачистити» від небажаних для нацистів національних елементів, то окупанти вже у перші тижні почали змінювати етнічний склад місцевого населення. Втілюючи програму «остаточного вирішення», до 11 армії була прикріплена айнзатцгрупа Б, її дві з п'яти айнзацкоманди 11а, 11Ь та зондеркоманда 10Ь безпосередньо діяли в Криму [9; 11]. З настанням окупації на півострові було створено п'ять гетто (у Ялті, Алушті, Джанкойї, Феодосії, Войковштадті). Здебільшого вони проіснували кілька тижнів. У Сімферополі були запроваджені юденрати, окупанти зобов'язали єврейське населення вносити грошові контрибуції і залучали до примусової праці [9].

У грудні 1941 р. командувач айнзатцгрупи «Б» Отто Олендорф зробив запит у Берлін стосовно кримчаків, на що отримав відповідь, що оскільки кримчаки сповідують іудаїзм, відтак вони є євреями, які говорять татарською мовою і перебувають у змішаних шлюбах із місцевими народами. Ця відповідь призвела до вбивства ще близько шести тисяч осіб [9]. Лише у перший місяць з 16 листопада по 15 грудня 1941 р. тут було розстріляно 17 646 євреїв, 2 504 кримчаків, 824 ромів, 212 комуністів і партизан [9]. Загалом, за час окупації з листопада 1941 р. по квітень 1944 р. окупанти вбили близько 40 тисяч євреїв і кримчаків, дві тисячі ромів, а загальне число загиблих внаслідок терору цивільних осіб сягає 90 тисяч 243 особи [9]. У подальші роки німецької окупації терор здійснювала поліція і СД, штабквартира якої розміщувалась у Сімферополі (під керівництвом начальника СД П. Цапла) [9].

Осередками масового винищення і експлуатації людей в Криму стали табори військовополонених, які були організовані у Бахчисараї, Джанкої, Феодосії, Ялті, Сімферополі, Севастополі, Керчі та у низці інших міст та селах півострова [12]. Загальна чисельність полонених червоноармійців, що перебували у цих таборах могла сягати кількох сотень тисяч осіб (полонені оборонці Севастополя, матроси Чорноморського флоту, десантники, солдати і офіцери 44, 47, 51 радянських армій, що брали участь у Керченсько - Феодосіївській наступальній операції 1942 р.) [4].

Втілюючи імперський принцип «розділяй і володарюй» окупанти проводили різну політику стосовно народів Криму. Закономірно в етнічній ієрархії на півострові першість займали німці та їхні союзники із іноземних контингентів, а також місцеві мешканці болгарської національності (кількадесят тисяч етнічних німців, що до війни мешкали на території Криму більшовики встигли примусово виселити ще до приходу Вермахту). Для «обраних» створювались окремі умови, надавались спеціальні перепустки і посвідчення особи, що прирівнювало їх у правах до німців. Для цих категорій населення виокремлювались заклади, громадські місця, куди було заборонено заходити представникам народів, чиї права були урізані окупантами [1]. Далі за національною градацією нацистів слідували кримські татари, росіяни та українці - основна маса місцевого населення, права якого були значно упосліджені. У самому низу перебували євреї, кримчаки і роми, які підлягали цілковитому винищенню [9; 4]. Подібна расово-етнічна сегрегація повинна була створювати умови для «неповноцінних» категорій населення і забезпечувати передумови до втілення подальших колонізаційних заходів.

У контексті цієї політики вирізняється ставлення нацистів до кримських татар. Їхня очевидна етнічна і культурно-релігійна відмінність від українців, росіяни, євреїв з одного боку та неналежність до привілейованих груп населення (німців, болгар) з іншого, у поєднанні із фактом автохтонності, сприяла зарахуванню цього народу до начебто «лояльної категорії» мешканців Криму. В перший період окупації кримські татари розглядались німецькою адміністрацію як ймовірні союзники по опануванню і контролем окупантами півострова. Протягом січня - березня 1942 р. німецьке командування у всіх крупних містах Криму створило Мусульманські комітети - органи місцевого самоврядування, які перебували під контролем німецької поліції і служби безпеки (СД) [1]. Дані структури залежали від німецької адміністрації і грали роль допоміжних органів місцевої влади, через які здійснювалась взаємодія із місцевими мусульманськими громадами. Здебільшого Мусульманські комітети відали культурно-освітньою сферою, не рідко виступали інституціями у яких кримські татари могли знайти порятунок від переслідувань окупантів. Наприклад, німецьке командування запідозрило мешканців села Біюк-Озенбаш у допомозі партизанам. Мешканці були врятовані від репресій саме завдяки втручанню місцевого мусульманського комітету [1].

Однак, така відносно лояльна політика німців до кримських татар не призвела до створення окремої національної автономії у Криму. На третій місяць окупації, у січні 1942 р., представники кримськотатарської еміграції Джафер Сейдамет і Мустеджип Улькюсал прибули до Берліна у надії знайти серед політичного керівництва Німеччини підтримку у створені національного самоуправління. Їхні пропозиції не знайшли схвалення і, загалом, були зустрінуті байдужістю серед берлінських урядовців [1].

Окремим напрямком по взаємодії із місцевим населенням була мобілізації мешканців Криму до військових формувань Німеччини. Набір на військову службу здійснювався за національною ознакою. Росіян агітували приєднатися до Російської Визвольної Армії (РОА) [1], кримських татар - до батальйонів допоміжної поліції. Всього до літа 1943 р. було формовано 10 таких батальйонів (147 - 156-й) [8], деякі із яких брали участь в обороні Криму від наступаючої весною 1944 р. РСЧА і потім були частково евакуйовані з півострова разом із німецько-румунськими військами [9].

Аналіз геополітичних планів нацистів стосовно майбутнього Криму і його населення можна умовно поділити на чотири основні групи. Перший план очільника Міністерства східних окупованих територій А. Розенберга спершу передбачав адміністративне приєднання Криму до окупованої України, потім був замінений на безпосереднє підпорядкування Берліну. У своєму бажані адміністративного прикріплення півострова до материка, А. Розенберг, як балтійський німець, вочевидь наслідував приклад Таврійської губернії, яка існувала в часи Російської імперії. Тому й не дивно, що за своєю структурою тут відновлювався дореволюційний адміністративний поділ, але вже під німецьким пануванням [10].

Також саме А. Розенбергу належить просування концепції Готенландії і обґрунтування присутності в Криму начебто сильного германського духу (для підтвердження чого споряджались пошукові експедиції, які шукали історичні й археологічні підтвердження готського минулого). Окремо зазначалось, що німецькі колоністи ХІХ століття начебто володіли тут значними землями. «Навряд чи де-небудь на землі протягом століть так утримувався (германський - авт.) народних дух, як в Криму, готи є тому живим прикладом», - підсумовував й сам лідер Німеччини 2 липня 1942 р. напередодні остаточної окупації Севастополя [10].

Другий план генерального комісара «Таврії» А. Фраунфельда передбачав більш конкретні заходи із германізації півострова. Зокрема, він у 1942 р. запропонував переселити до Криму німецьке населення Південного Тіролю (спірних земель із союзницькою Італією), близько двох тисяч етнічних німців із Палестини й 140 тисяч німецьких колоністів із Трансністрії, що перебувала під контролем Румунії. Третій план Роберта Лея (керівника Трудового фронту Третього Райху) доповнював два перші ідеєю перетворення Криму на рекреаційну зону, курорт для німецьких робітників [10;11].

Четвертий план належав самому лідеру Третього Райху. Не заперечуючи на колонізації півострова, А. Гітлер бачив Крим насамперед як важливий геополітичний пункт своєї імперії. Кримський півострів мав стати територіальною опорою Німеччини на Чорному морі, завдяки йому планувалось контролювати німецьких союзників - Болгарію та Румунію й впливати на сусідню Туреччину. «Німецький Гібралтар», як назвали Крим нацисти, повинен був, за задумом А. Гітлера, перетворитися у ворота на Схід [10].

Саме через Крим мав пролягти трансконтинентальний маршрут, що сполучав би Німеччину із Кавказом, Каспієм і вів у напрямку Персії. Головний архітектор Третього Райху Альберт Шпеєр згадував таке: «Весною 1943 р. А. Гітлер вимагав розпочати будівництво п'ятикілометрового моста через Керченську протоку. Тут ми збудували підвісну дорогу, яка була запущена 14 червня 1943 р. і доставляла тисячу тон вантажу щоденно. Цього вистачало для потреб оборони 17-ї армії. Але А. Гітлер не відмовився від свого плану прориву до Персії через Кавказ. Роботи проводились безупинно і, відповідно до них, починаючи із зими 1943 р., керівництво щоразу надсилало нові вимоги стосовно зведення мосту. В останній директиві йшлося про те, що міст через Керченську протоку має бути завершений до першого серпня 1944 р.» [13]. І хоча плани нацистів з будівництва стаціонарного мосту на Тамань не були реалізовані, однак це ще раз доводить важливість Криму у геополітичній стратегії Німеччини того часу.

Загалом, всі чотири плани дотримувались положень «Генерального плану «Ост»: правові, економічні й територіальні основи розвитку Сходу», який передбачав колонізацію українських земель протягом 25 років. Стосовно Криму передбачалося суттєве зменшення місцевого населення (поряд із цілковитим знищенням євреїв, кримчаків, ромів, політично неблагонадійних осіб). Планувалось цілком виселити росіян у глибинні території Євразії. Стосовно українців і татар висувались ідеї перетворити їх на обслуговуючий персонал, хоч радикальне крило нацистів на чолі із керівником штурмових загонів нацистської партії Генріхом Гіммлером ратувало за цілковите обезлюднення (проти чого виступав А. Розенберг). Керівник СС теж не стояв осторонь кримського питання. Г. Гіммлер розраховував, що після війни півострів буде підпорядкований саме його структурам, які куруватимуть тут колонізаційну політику [10].

Однак, плани із германізації Криму були провалені швидким наближенням фронту. Після поразки Вермахту під Сталінградом і втратою німцями Донщини і Кубані. Вже у серпні 1943 р. командувач ОКВ генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель виступив проти будь-якого переміщення населення в умовах війни [10]. Відтак, окупантам довелося відмовитися від втілення своєї колонізаційної політики в Криму. Плани по побудові Готенландії провалилися із наближенням фронту і перетворенню Криму у німецьку оборонну фортецю.

Таким чином, політика нацистської Німеччини в окупованому Криму (1941-1944) вирізнялась деякою своєрідністю. Попри ідеологічне обґрунтування його захоплення, нацистам до кінця не вдалося розробити особливу «кримську політику» стосовно окупованого півострова. Вони впроваджувати здійснювати тут практики свого режиму відповідно до плану "OST", а їхні програми стосовно майбутнього Криму, окрім загальних бачень на перспективу, не вирізнялися чітким плануванням чи конкретними заходами із втілення. Близькість до зони бойових дій, присутність в акваторії Чорного моря Чорноморського флоту СРСР, а також затятий опір Червоної армії і її спроби відбити Крим, завадили остаточно закріпити тут усталений окупаційний режим і створити необхідні умови для втілення політики по германізації.

Список використаних джерел і літератури

політика нацистської німеччини окупований крим

1. Бекирова Г. Заложники войны: оккупация Крыма (1941-1944). [Электронный ресурс]/ Г. Бекирова // Крым Реалии.-Режимдоступа:ййР5://ги.кгутг.сот/а/26992591.й1т1?1^:'Ьс1Ы=^АЯ3КМп9Р'исС1;8ТКТр3АОйВ3 hvqrN2oAErqgXYarbCvVKETJSBKg3xuqQZhU (Дата обращения:08.01.21). - Название с экрана. Гальдер Ф. Военный дневник. Ежедневные записи начальника Генерального штаба Сухопутных войск 1939-1942 гг. [Электронный ресурс] / Ф. Гальдер. - М.: Воениздат, 19681971. - 512 с.- Режим доступа: Мі;р://ті1і1;ега.1іЬ.т/йЬ^аМег/іпйехТі;т1/(Датаобращения:08.01.21). - Название с экрана.

2. Гулима О. Колабораціонізм кримських татар у роки Другої світової війни: причини і наслідки [Електронний ресурс] / О. Гулима // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. - 2017.

- Вип. 2(2). - С. 38-43. - Режим доступу:http://nbuv.gov.ua/UJRN/NZTNPU_ist_2017_2%282%29 7/ (Дата звернення: 08.01.21). -Назва з екрану.

3. Исаев А.«Битва за Крым 1941-1944» [Электронный ресурс]/ А. Исаев.- Москва: Эксмо, 2016. - 896 с. - Режим доступа: https://www.1itres.ru/a1eksey-isaev/bitva-za-kryrn-1941- 1944/chitat-on1ayn/- (Дата обращения: 08.01.21). - Название с экрана.

4. Крымские татары во время Великой Отечественной Войны [Электронный ресурс].Режим доступа: http://evpatoriva-historv.info/natsiona1nii-vopros/tatari-v-ve1ikoi-otechestvennoi-voine.php/ (Дата обращения:08.01.21). - Название с экрана.

5. Лисенко О. Крим у період Другої світової війни: регіональний вимір : збірник наукових праць / О. Лисенко // Крим від античності до сьогодення: Історичні студії. - К.: Ін-т історії України НАНУ, 2014.- С. 442 - 457.

6. Манштейн Э. Утерянные победы.[Электронный ресурс] / Сост. С.Переслегин, Р.Исмаилов. - М.: ACT; СПб TerraFantastica, 1999. - 896с.; MansteinE. von. Ver1oreneSiege/ E. Manstein.- Bonn, 1955.-Режим доступа: http://mi1itera.1ib.ru/memo/german/manstein/index.htm1/(Дата обращения 08.01.21). - Название с экрана.

7. Окороков А. Антисоветские воинские формирования в годы второй мировой войны [Электронный ресурс] / А. Осокоров.- М., 2001. - 479 с. - Режим доступа: https://www.dissercat.com/content/antisovetskie-voinskie-formirovaniva-v-godv-vtoroi-mirovoi-voiny/ (Дата обращения:08.01.21). - Название с экрана.

8. Пагіря О. Місця нацистського терору на території Криму.[Електронний ресурс] / О.Пагіря //Територія терору. - Режим доступу: http://www.territoryterror.org.ua/uk/pub1ications/detai1s/?newsid=819/(Дата звернення: 08.01.21). - Назва з екрану.

9. Романько О. Крым в планах военно-политического руководства третьего рейха (1941-1944): известные факты и малоизвестные проекты / О.Романько // Интеллектуал. - Симферополь, 2006. - №4. - С. 42 - 46.

10. Романько О. От «немецкого Гибралтара» до арийского «Готенланда». Крымский полуостров в малоизвестных планах военно-политического руководства Третьего Рейха (1941-1944)[Электронный ресурс]/ О.Романько // Историческое наследие Крыма. -Симферополь, 2006. - №14. - С. 115 - 121. - Режим доступа: http://a-pesni.org/ww2/oficial/krym/a-otnemgibr.php/ (Дата обращения:08.01.21). - Название с экрана.

11. Чайковський А. Невідома війна. (Партизанський рух в Україні. 1941-1944 рр. мовою документів, очима історика) / А. Чайковський.- К., 1994. - 255 с.

12. Шпеер А. Воспоминания [Электронный ресурс]/ А. Шпеер. - М.: «Захаров»,2010. - 688 с. - Режим доступа: https://ш.divu.online/flle/dqdEMrv7RIZSL/(Дата обращения 08.01.21).- Название с экрана.

13. Наказ «Про військове судочинство у районі «Барбаросса» [Електронний ресурс] / «Fьhrer-Erlasse» 1939-1945 (ьberdieAusьbungderKriegsgerichtsbarkeitimGebiet «Barbarossa»).-Режим доступа:

https://books.google.com.ua/books?id=Q4Dw_Bt0zcC&pg=PA172&lpg=PA172&dq=aus%C3%B Cbung+der+kriegsgerichtsbarkeit+im+gebiet&source=web&ots=GVNk1VGek&sig=i0rilKVNjf06 3tUOr11j3XsfWGQ&redir_esc=y#v=onepage&q=aus%C3%BCbung%20der%20kriegsgerichtsbar keit%20im%20gebiet&f=false/ (Дата звернення 08.01.21).- Назва з екрану.

14. Fleischhauer I. Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion/I.Fleischhauer. - Stuttgart, 1983. - 257 s.

15. Hoffmann J. Kaukasien 1942-43. Das deutsche Heer und die Orientvцlker der Sowjetunion / J. Hoffmann. - Freiburg, 1991. - 534 s.

16. Kunz N. Die Krim unter deutscher Herrschaft (1941-1944). Germanisierungsutopie und Besatzungsrealitдt/ N. Kunz. - Darmstadt, 2005. - 448 s.

References

1. Bekirova, H. (2015). Zalozhnyky vo^: okkupatsyiaKtyma (1941 -1944).KrymRealii.Retrieved from https://ru.krymr.com/a/26992591.html?fbclid=IwAR3NMn9Fuc Ct8TRTp3AOhB3hyqrN2oAErqgXYarbCvVKETJSBKg3xuqQZhU

2. Halder, F. (1971). Voennyi dnevnyk. Ezhednevnye zapysy nachalnyka Heneralnoho shtaba

Sukhoputnykh voisk 1939-1942 hh. Moskva: Voenyzdat. Retrieved fromhttp://militera.lib.ru/db/halder/index.html.

3. Hulyma, O. (2017). Kolaboratsionizm krymskykh tatar u roky Druhoi svitovoi viiny:prychyny i naslidky. Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istoriia. 2(2), 38-43.Retrieved from http://nbuv.gov.ua/UJRN/NZTNPU ist 2017 2%282%29 7.

4. Ysaev, A.(2016). «Bytva za Krym 1941-1944». Moskva: Eksmo. Retrieved from https://www.litres.ru/aleksey-isaev/bitva-za-krym- 1941-1944/chitat-onlayn/.

5. Krymsky e tatary vo vremia Velykoi OtechestvennoiVoiny.Retrieved from http://evpatoriya-history.info/natsionalnij-vopros/tatari-v-velikoj- otechestvennoj -vojne.php.

6. Lysenko, O. (2014). Krym u period Druhoi svitovoi viiny: rehionalnyi vymir : sbornyk nauchnуkh trudov. Krym vid antychnosti do sohodennia: Istorychni studii, (pp. 442-457). K.: Instytut istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny.

7. Manshtein, E. (1999). Uteriannye pobedy. Moskva: ACT; SPb Terra Fantastica. Retrieved from http://militera.lib.ru/memo/german/manstein/index.html; Manstein, E. (1955). Verlorene Siege. Bonn. Retrieved from http://militera.lib.ru/memo/ german/manstein/ index.html/

8. Osokorov, A. (2001).Antysovetskye voynskye formyrovanyia v hody vtoroi myrovoi voiny. Moskva. Retrieved from https://www.dissercat.com/content/an tisovetskie-voinskie-formirovaniya- v-gody-vtoroi-mirovoi-voiny.

9. Pahiria, O. (2015).Mistsia natsystskoho teroru na terytorii Krymu. Terytoria teroru.Retrieved from http://www.territoryterror.org.ua/uk/publications/ details/?newsid=819.

10. Romanko, O. (2006).Krym v planakh voenno-polytycheskoho rukovodstva treteho reikha (1941-1944): yzvestnye fakty y maloyzvestnуe proeкtу.Yntellektual, 4, 42-46.

11. Romanko, O. (2006). Ot «nemetskoho Hybraltara» do aryiskoho «Hotenlanda». Krymskyi poluostrov v maloyzvestnуkh planakh voenno-polytycheskoho rukovodstva Treteho Reikha (1941-

1944). Ystorycheskoe nasledye Kryma,14, 115-121.Retrieved from http://a-pesni. org/ww2/oficial/krym/a-otnem gibr.php.

12. Chaikovskyi, A. (1994).Nevidoma viina. (Partyzanskyi rukh v Ukraini. 1941-1944 rr. movoiu dokumentiv, ochyma istoryka). Kyiv: Vydavnytstvo Ukraina.

13. Shpeer, A. (2010). Vospominania. Moskva: Zakharov.Retrieved from https://ru.divu.online/file/dqdEMrv 7RIZSL.

14. Nakaz «Pro viiskove sudochynstvo u raioni «Barbarossa» / «Fьhrer-Erlasse» 1939-1945 (ьber die Ausьbung der Kriegsgerichtsbarkeit im Gebiet «Barbarossa»). Retrieved from https://books.google.com.ua/books?id=Q4Dw_Bt0zcC&pg=PA172&lpg=PA172&dq=aus%C3%BCbung+der+kriegsgerichtsbarkeit+im+gebiet&source=web&ots=GVNk1VGek&sig=i0rilKVNjf063tUOr11j3XsfWGQ&redir_esc=y#v=onepage&q=aus%C3%BCbung%20der%20kriegsgerichtsbarkeit%20im%20gebiet&f=false.

15. Fleischhauer, I. (1983). Das Dritte Reich und die Deutschen in der Sowjetunion. Stuttgart: Oldenbourg Wissenschaftsverlag.

16. Hoffmann, J. (1991). Kaukasien 1942/43. Das deutsche Heer und die Orientvцlker der Sowjetunion. Freiburg: Rombach.

17. Kunz,N. (2005). Die Krim unter deutscher Herrschaft (1941-1944). Germanisierungsutopie und Besatzungsrealitдt. Darmstadt: Wissenschaftliche Buchgesellschaft.

Размещено на Allbest.ru