В’язниця "святий хрест" у контексті пенітенціарної системи другої речі посполитої: вибрані аспекти організації та діяльності (1918-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

В'язниця "святий хрест" у контексті пенітенціарної системи другої речі посполитої: вибрані аспекти організації та діяльності (1918-1939 рр.)

Олег Разиграєв,

кандидат історичних наук, доктор гуманістичних наук Університету Марії Кюрі-Склодовської (м. Люблін, Польща), доцент Східноєвропейського національного університету

імені Лесі Українки, м. Луцьк



Анотація

У запропонованій статті висвітлюються вибрані аспекти організації та функціонування в'язниці «Святий Хрест» у контексті пенітенціарної системи Другої Речі Посполитої. Особлива увага звернена на внутрішню структуру, характеристику особового складу, перебування в тюрмі політичних та кримінальних в 'язнів. святий хрест в'язниця річ посполита

Методологія роботи ґрунтується на використанні загальнонаукових та спеціально історичних методів дослідження, в тому числі проблемно-хронологічного, синхронного, діахронного, порівняльно-історичного та ін.

В'язниця «Святий Хрест» розташовувалася в приміщенні колишнього високогірного бенедиктинського монастиря й призначалася для відбування покарання особами засудженими на тривалі терміни ув'язнення. Цей пенітенціарний заклад об'єктивно вважався одним із найсуворіших у міжвоєнній Польщі. Окрім особливо небезпечних злочинців та шпигунів тут перебували й політв 'язні - члени Комуністичної партії Західної України, Комуністичної партії Західної Білорусі, Організації українських націоналістів, тощо.

«Святий Хрест» становив замкнений комплекс, де окрім основного тюремного приміщення, розташовувалися шпиталь, господарські будівлі, вартовий пункт, адміністративні приміщення, стайня, склад та ін. Напередодні Другої світової війни в тюрмі працювало майже 100 осіб. Кількість ув'язнених мала постійну тенденцію до зростання, що призводило до переповнення пенітенціарного закладу й особливо відчувалося в другій половині 1930-хрр.

Встановлено, що адміністрація досліджуваної пенітенціарної установи, попри численні матеріальні та кардові труднощі, виконала завдання покладені на неї польською державою. Після початку Другої світової війни та окупації Польщі Третім Рейхом тут був облаштований табір для радянських військовополонених.

Ключові слова: «СвятийХрест», Польща, тюрма, в'язень, пенітенціарна система.



Oleh Razyhrayev, Ph.D. (History),

Associate Professor of Maria Curie-Sklodowska University (Lublin, Poland),

Associate Professor of Lesya Ukrainka Eastern European National University (Lutsk,

Ukraine)

THE HOLY CROSS PRISON IN THE CONTEXT OF THE PENITENTIARY SYSTEM OF THE SECOND POLISH REPUBLIC: SELECTED ASPECTS OF ORGANIZATION AND ACTIVITY (1918-1939)

Abstract. The proposed article highlights selected aspects of the organization and activity of the Holy Cross Prison in the context of the penitentiary system of the Second Polish Republic. Particular attention is paid to the internal structure, characterization of the staff, the imprisonment of political and criminal prisoners. The research methodology is based on the use of general scientific and special historical research methods, including problem-chronological, synchronous, diachronic, comparative-historical and others.

It is established that the Holy Cross Prison was located in the premises of a former highland Benedictine monastery and was intended to serve a sentence of long-term prisoners. This penal institution objectively was considered one of the harshest in interwar Poland. Except especially dangerous criminals and spies there were also political prisoners - the members of the Communist Parties of Western Ukraine and Western Belarus, the Organization of Ukrainian Nationalists, etc.

It is revealed that in the early 1930s, the prison had good physical condition, which was the result of a number of repairs. The Holy Cross was the closed complex where, in addition to the main prison premises, there were a hospital, outbuildings, guard post, administrative premises, a stable, a warehouse, etc. Before the Second World War the prison employed about 100 people. The number of prisoners had a steady upward trend, contributing to the overcrowding of the penitentiary facility, what was especially felt in the second half of the 1930s.

Based on the analysis of documentary sources, we assume that the administration of the Holy Cross, despite numerous material and personnel difficulties, fulfilled the tasks entrusted on it by the Polish state.

Keywords: Holy Cross, Poland, prison, prisoner, penitentiary system.



Завершення Великої війни (1914-1918 рр.) зумовило суттєві геополітичні зміни у Європі та світі загалом. Серед важливих наслідків цього збройного конфлікту був розпад великих імперій та виникнення нових держав у Центрально-Східній Європі. 11 листопада 1918 р., в один день із підписанням Комп'єнського перемир'я між Антантою і Німецькою імперією, відновлює свою самостійність й Польща - країна, яка понад сто років не мала державності, а її землі перебували у складі Росії, Австрії та Прусії.

Уже з перших днів незалежного існування Друга Річ Посполита розпочала процеси створення органів влади та управління. В контексті організації силових структур польська держава поступово розбудовує й пенітенціарну систему - інститут, який відав кримінальними покараннями, що накладались на громадян відповідно до закону. Формування в'язничної системи відбувалося поступово, що було зумовлено складанням території Другої Речі Посполитої, яка фактично усталилася лише в 1922 р. внаслідок різного роду воєн, збройних конфліктів, а також активних дипломатичних заходів.

Першочергово властями Другої Речі Посполитої було опановано в'язниці колишнього Конгресового Королівства (Польського Королівства) - частини польських земель, які, згідно рішення Віденського конгресу (1814-1815 рр.), відійшли до складу Російської імперії й були окуповані Німеччиною та Австро - Угорщиною влітку 1915 р. Наприкінці 1918 р. до пенітенціарної системи Польщі увійшла й одна з найбільших та найсуворіших в'язниць регіону - «Святий Хрест», яка розміщувалася неподалік міста Кельце. В міжвоєнний період тут відбували покарання особливо небезпечні злочинці засуджені на тривалі терміни ув'язнення. Перебували тут також і політв'язні - члени Комуністичних партій Західної України (КПЗУ) та Західної Білорусі (КПЗБ), активісти Організації українських націоналістів (ОУН), тощо.

Минувшина в'язниці «Святий Хрест» вивчалася здебільшого польськими істориками. Зокрема, можемо згадати праці Б. Кулана [36], В. Матисяка [37], Б. Моронга [38], З. Носала [39], М. Пшеньосло [41], тощо. В цих роботах порушуються окремі аспекти організації та діяльності пенітенціарного закладу в міжвоєнний час. Особливу увагу польські вчені звертають на одну з найбільш резонансних подій в історії тюрем Другої Речі Посполитої, яка мала місце в «Святому Хресті» - бунт в'язнів 20 вересня 1925 р. Зокрема, Б. Кулан присвятив цьому питанню окрему монографію [36].

Українські історики торкаються історії польської в'язниці «Святий Хрест» лише фрагментарно, згадуючи перебування там лідера ОУН С. Бандери та інших діячів цієї організації [5]. В той же час, у фонді № 611 «Тюрма «Святий Хрест»» Центрального державного історичного архіву України у м. Львові, який налічує 257 одиниць зберігання, наявний пласт документів безпосередньо присвячених функціонуванню цієї в'язниці. Вони укладені польською мовою та дозволяють дослідити різні сторони минулого цієї в'язниці. Відтак, з огляду на маловивченість теми у вітчизняній історіографії, мета запропонованої розвідки полягає у висвітленні окремих аспектів організації в'язниці «Святий Хрест», її особового складу, а також перебування там політичних та кримінальних в'язнів у контексті функціонування пенітенціарної системи Другої Речі Посполитої.

З ХІХ ст. в приміщенні, ліквідованого російськими імперськими властями, високогірного бенедиктинського монастиря - відомої польської святині розміщувалася одна з найсуворіших тюрем Конгресового королівства, а згодом міжвоєнної Польщі - «Святий Хрест». Її назва походила від однойменного монастиря, в якому зберігаються частики хреста, на якому завершив свій земний шлях Ісус Христос. Слід зазначити, що після перейняття монастиря властями Конгресового королівства там були зроблені окремі ремонті роботи і до 1864 р. ці приміщення слугували тюрмою для духовних осіб, які були засуджені цивільними судами за різні кримінальні злочини. У 1886 р. в монастирі було створено виправну тюрму [17, арк. 4-4зв.; 36, б. 39-48].

В 1918 р. в'язниця «Святий Хрест» перейшла до компетенції Міністерства юстиції Другої Речі Посполитої, а її першим начальником став А. Чубак. Пенітенціарний заклад майже рік не міг розпочати роботу, що було пов'язано з його незадовільним фізичним станом. В роки Великої війни приміщення в'язниці не використовувались за призначенням. За цієї ситуації місцеве населення демонтувало на власні потреби двері та вікна, й навіть стелю останнього поверхуголовноготюремного будинку. Керувати

найнеобхіднішими початковими ремонтними роботами та підготовкою пенітенціарного закладу до відкриття Міністерство юстиції делегувало вищезгадуваного інспектора А. Чубака, який, виконуючи директиви керівництва, зробив мінімальний ремонт. Наступним начальником в'язниці «Святий Хрест» став Л. Васильєв. За нетривалого керівництва останнього тюремна православна каплиця була замінена римо-католицькою. Натомість, в попередніх приміщеннях католицької каплиці облаштували склад для матеріалів ткацької майстерні для в'язнів [17, арк. 1, 4зв.].

1 жовтня 1919 р. тюрма «Святий Хрест» офіційно розпочала роботу в межах польської держави [34, б. 85]. В'язницю очолював начальник призначений Міністерством юстиції, а її адміністративну, господарську та фінансову діяльність упродовж 1919-1921 рр. контролювала Келєцька окружна тюремна дирекція. Така структура почала працювати 9 травня 1919 р. й розташувалася у приміщенні в'язниці м. Кельце. Юридичну підставу діяльності обох згаданих установ становили декрети від 7 лютого «Про організацію окружних тюремних дирекцій» та від 8 лютого 1919 р. «Щодо тимчасових в'язничних приписів» за підписами начальника держави Ю. Пілсудського, голови уряду І. Падеревського та заступника міністра юстиції Шмяровського [1, л. 61-63; 32, s. 48, 54-56, 115; 35, s. 251-252].

В'язниця «Святий Хрест» належала до пенітенціарного закладу І класу й призначалася виключно для відбування покарання особами засудженими на тривалі терміни ув'язнення та могла вмістити понад 450 осіб. До такого типу в'язниць належала також відома варшавська тюрма «Мокотув», пенітенціарні установи у містах Короново, Равіч, Вронки, Дрогобич, тощо. Польський історик Б. Кулан зазначає, що досліджувану в'язницю, з огляду на кліматичні умови місцевості, на якій вона розташовувалася, називали «польський Сахалін», а міністр юстиції С. Цар характеризував її як тип «давньої російської каторги» [36, s. 44, 82; 42, s. 1475-1476].

В листопаді 1920 р. в'язницю «Святий Хрест» очолив начальник М. Бутвіловіч, який залишився незмінним керівником цієї установи до початку Другої світової війни. Лише упродовж кількох місяців 1922 р. він тимчасово залишив стіни тюрми й, згідно рішення Міністерства юстиції, керував Гродненською в'язницею Білостоцького воєводства [2, л.1-2, 12; 3, л. 4; 17, арк.1-4].

Тюрма «Святий Хрест» розташовувалася на горі, висота якої сягала 650 метрів над рівнем моря. В'язницю оточував високий мур та ліс. Пенітенціарний комплекс складало в'язничне двоповерхове приміщення, в якому раніше розміщувався монастир, господарські будівлі, зруйнований в роки Першої світової війни костел та окремі, індивідуальні будівлі колишнього монастиря, тощо. Тривалий час освітлення тюрми здійснювалося нафтовими лампами, а обігрів - деревом [16, арк. 1-3].

Упродовж міжвоєнного періоду римо -католицтва церква неодноразово піднімала питання повернення їй приміщення колишнього бенедиктинського монастиря. В 1924 р. навіть у польському сеймі обговорювали можливість ліквідації тюрми «Святий Хрест» та передання її приміщень костелу. На початку 1926 р. тюрму інспектувала міжміністерська комісія. Офіційною метою перевірки було встановити чи в'язниця може виконувати покладені на неї функції з огляду на стан приміщення та пануючі там санітарні норми. Варто також зауважити, що створенню комісії передувала інформація парламентарів, духовенства та преси про те, що тюрма «Святий Хрест» не відповідає своєму призначенню, а перебування там зумовлює втрату здоров'я та високу смертність серед в'язнів [16, арк. 1-3].

Проведена перевірка констатувала відсутність вологості в камерах, вентиляція яких здійснювалася за допомогою відкриття вікон. В цей час двері камер поступово замінювали на грати, що сприяло кращому теплообміну та вентиляції. На момент ревізії камери не були переповненим, вологість помірною, а температура всередині приміщення становила плюс 12 градусів по Цельсію при зовнішній температурі 18 градусів морозу. В камерах, з огляду на міри безпеки, містилися тільки найнеобхідніші речі - миски, ложки, вішаки для рушників, мило, щітки та постіль. Туалети зі справною каналізацією розміщувалися у кожному коридорі. Окреме подвір'я відводилося для 20 -ти хвилинних прогулянок в'язнів, які відбували довічне або тривале ув'язнення. В тюрмі функціонували різні робітничі майстерні, лазня з дезінфектором, власна пекарня, кухня, продукти харчування зберігалися в сухому місці, стан харчування був констатований як задовільний [16, арк. 1-3].

У межах пенітенціарного комплексу розміщувався шпиталь, на потреби якого відводився окремий дерев'яний будинок, який, за оцінкою ревізорів, був завеликим, що утруднювало контроль за в'язнями й порушувало безпеку. На час перевірки там перебувало 15 в'язнів, з яких 12 мали відкриту форму туберкульозу. У кожному кутку тюремного комплексу розміщувалися стражниці з охоронцями [16, арк. 1-3].

Під час ревізії в'язні не з подавали скарг та нарікань і в підсумку комісія встановила, що тюрма «Святий Хрест» містилася у відповідному для такої мети приміщенні, не мала надмірної вологості, кількість в'язнів хворих на туберкульоз, топографічне розташування, умови праці та харчування теж не викликали занепокоєння. На думку комісії, у випадку закриття тюрми, слід було побудувати новий ізольований комплекс, що не відповідало тодішньому економічному потенціалу польської держави [16, арк. 1-3].

Вірогідно, відсутність нового приміщення й слугувала причиною позитивного висновку комісії, об'єктивність та правдивість якого викликає багато сумнівів. Відтак, «Святий Хрест» продовжив своє функціонування в межах пенітенціарної системи Другої Речі Посполитої. Щоправда, упродовж міжвоєнного періоду римо-католицька церква й далі намагалася повернути собі колишні монастирські приміщення досліджуваної тюрми, залучаючи для цього навіть судову владу. В підсумку, кілька будівель духовенству таки вдалося ревіндикувати, що викликало незадоволення тодішнього начальника в'язниці М. Бутвіловіча [17, арк. 4 зв].

Наприкінці 1920-х рр. приміщення тюрми «Святий Хрест» характеризувалися добрим фізичним станом. До в'язничного комплексу входили: основний тюремний будинок, новозбудований мурований шпиталь, господарський будинок (кухня, пекарня, млин, склади), вартовий пункт (склад зброї), дерев'яний адміністративний будинок, стайня, склад для деревини, два муровані адміністративні будинки (один з яких потребував ремонту), приміщення для охоронців, котре мало сполучення з головним тюремним комплексом. В основному тюремному будинку розміщувалося 35 камер, а адміністративних приміщеннях - 51 кімната для працівників пенітенціарного закладу. Наявна стічна каналізація промивалася водою, яку отримували з колодязя. Крім того, в'язниця споживала привозну воду з лісового колодязя. В'язні спали на матрацах наповнених соломою («сінниках»), якими устелювали підлогу камер [18, арк. 17].

Як уже зазначалося вище, у 1920-х рр. освітлення тюрми здійснювалося нафтовими лампами. Відтак, важливе значення для в'язниці «Святий Хрест» мала електрифікація, яку було складно реалізувати в умовах повоєнної економічної нестабільності. Крім того, поблизу досліджуваного пенітенціарного закладу не спостерігалося діючих джерел електрики, а на створення власної електростанції бракувало ресурсів [18, арк. 6]. У 1933 р. в'язницю таки вдалося електрифікувати, що суттєво покращило засоби безпеки. У зв'язку зі складністю прокладання комунікацій через грубі монастирські стіни та відповідно дорогим кошторисом таких робіт, керівництво тюрми прийняло рішення використати для цього отвори в стелі. В підсумку кожна з 35 камер освітлювалася 5 лампочками [17, арк. 3].

Між двома світовими війнами корпус працівників тюрми «Святий Хрест», окрім її незмінного начальника М. Бутвіловіча, складали його заступники та асистенти, канцеляристи, старші охоронці та охоронці, а також лікар, фельдшер, капелан, вчитель, тощо. В національно-релігійному плані абсолютну більшість з них становили поляки римо -католицького віросповідання. Важливим фактором прийняття на роботу в тюрму було наявність військового досвіду: як бойового в роки Великої війни, так і проходження строкової служби в польському війську в мирний час [21, арк. 4-5; 22, арк. 3-4; 23, арк. 3; 24, арк. 3]. Якщо в перші роки незалежності Польщі система рекрутування кадрів до роботи в тюрмах була досить ліберальною, то вже з початку 1920-х рр. в'язничні власті почали залучати до цієї справи поліцію, яка попередньо таємно збирала відомості про моральний рівень та поведінку кандидатів на посади охоронців. У серпні 1939 р. в тюрмі «Святий Хрест» працювало 94 особи [19, арк. 92-95; 22, арк. 8, 11].

Ефективність роботи працівників в'язниці великою мірою залежала від їхньої професійно-освітньої підготовки. Члени особового складу тюрми проходили навчання як в межах місця служби, так і в Центральній школі у

Варшаві. Небажання працівника тюрми підвищувати власний освітній рівень могло потягнути за собою дисциплінарну відповідальність. Так, наприклад, в 1923 р. на службу до в'язниці «Святий Хрест» на посаду охоронця було прийнято М. Салету, який навіть не закінчив початкової школи. Згодом керівництво пенітенціарного закладу зобов'язало його пройти начальний курс, що останній не виконав. Відтак, у листопаді 1937 р. начальник тюрми розпочав проти М. Салети дисциплінарне провадження з приводу невиконання наказу «щодо вивчення польської мови, арифметики і географії» [22, арк. 109]. У зізнанні слідству охоронець зазначив, що під час прийняття на службу в нього не питали, чи він закінчив початкову школу, натомість, увага зверталася лише на наявність військової служби та доброго здоров'я. В підсумку М. Салета відбувся лише доганою, однак, в 1939 р. таки закінчив підготовчі курси для нижчих службовців в'язничної охорони [22, арк. 33, 110, 123].

Ще одним чинником, який впливав на справність служби в тюрмі, була дисципліна її персонального складу. Наприклад, польський історик Б. Кулан серед найбільш поширених порушень дисципліни у в'язниці «Святий Хрест» виділяє недотримання службової субординації, запізнення на роботу, заборонені контакти з в'язнями, відсутність порядку, невиконання наказу, тощо [36, б. 67]. Схожі порушення дисципліни були фіксовані й в інших в'язницях Польщі, зокрема й у Луцькій тюрмі Волинського воєводства [6, с. 188-189].

Опрацьовані джерела дозволяють подати різні приклади недотримання дисципліни особовим складом тюрми «Святий Хрест». Так, поширеним видом дисциплінарного порушення було також спання на посту. Зокрема, в лютому 1931 р. інспектор тюрми «Святий Хрест» писав у рапорті начальнику: «...перевіряючи під час чергування пости на даху, виявив сплячого у вертикальній позиції, спертого похило на стіну комина охоронця Валентія Краску. Коли вийшов на дах, охоронець Мазур. намагався розбудити охоронця Краску. двічі вдарив його. насосом, але він спав так міцно, що прокинувся лише після третього удару.» [21, арк. 54]. В підсумку охоронець В. Краска отримав за таку провину сім днів дисциплінарного арешту. Очевидно, що останній не зробив належних висновків з попередньої ситуації, адже в грудні того ж року знову заснув на посту, що було зафіксовано помічником начальника тюрми. Як результат, на В. Краску наклали дисциплінарне стягнення у вигляді додаткових чергувань. В майбутньому цей охоронець допускався й інших дисциплінарних порушень, що однак, не завадило йому працювати в тюрмі «Святий Хрест» до вересня 1939 р. [21, арк. 58-59, 66, 79, 156].

У другій половині 1937 р. серйозні проблеми з дисципліною мав охоронець П. Черний, переведений сюди з Бережанської в'язниці Тернопільського воєводства. Службове слідство встановило різні порушення внутрішнього розпорядку з його боку, зокрема спання на посту, невихід на службу без відповідного рапорту, побиття цивільної особи (жінки), перешкоджання виконанню службових обов'язків іншими охоронцями. Сукупність та серйозність звинувачень зумовили остаточний розгляд цієї дисциплінарної справи головним інспектором в'язничної охорони Польщі Т. Криховським, який покарав П. Черного 14-денним арештом [24, арк. 190-191]. В травні 1939 р. начальник тюрми «Святий Хрест» виніс два дисциплінарні покарання для охоронця С. Судоля: догану за спізнення на чергування та три дні дисциплінарного арешту за невихід на роботу [23, арк. 29-30, 32].

У той же час, високий рівень службової дисципліни, освітнього рівня та відмінне виконання службових обов'язків окремими працівниками тюрми «Святий Хрест» слугувало приводом до відзначення їх нагородами різних рівнів [20, арк. 2-4]. Варто зазначити, що абсолютна більшість службовців пенітенціарних закладів Польщі належала до Союзу в'язничних працівників Польщі, який був створений в 1919 р. й мав свої регіональні відділи. Особовий склад досліджуваної нами в'язниці не становив виняток [37, б. 28]. Працівники тюрми «Святий Хрест» долучалися й до різних загальнодержавних харитативних акцій, зокрема в 1921 р. ними було зібрано пожертви на суму 3300 польських марок для членів родин полеглих учасників Сілезьких повстань - збройних акцій поляків у Верхній Сілезії 1919-1921 рр. спрямованих проти панування там німців [33, б. 82].

Як уже зазначалося вище, згідно нормативно -правових документів, у тюрмі «Святий Хрест» дозволялося утримувати понад 450 в'язнів. Натомість, величина пенітенціарного закладу дозволяла розмістити там 490 осіб. Польський історик Б. Кулан твердить, що якщо у 1920-х рр. кількість ув'язнених, попри постійне зростання, не перевищувала дозволених лімітів, то вже упродовж 1933-1939 рр. збільшувалася шаленими темпами й у 1938 р. навіть становила 816 осіб [36, б. 53].

Контингент осіб, які перебували в тюрмі «Святий Хрест», формувався з в'язнів із різних регіонів Польщі, які були засуджені на суворі та довготривалі покарання. Ці особи перебували на час проведення слідства у в'язницях в межах компетенції судів, які розглядали їхні справи, а вже після винесення вироку приймалося рішення щодо їхнього етапування до спеціально підібраного типу пенітенціарного закладу. Так, згідно розпорядження

Міністерства юстиції від 15 квітня 1920 р., до в'язниці «Святий Хрест» було скеровано 5 в'язнів з Бережанської тюрми Тернопільського воєводства, а 18 березня 1922 р. з цієї ж в'язниці прибуло ще 4 засуджених. У 1920 р. Міністерство юстиції дозволило транспортування до в'язниці «Святий Хрест» 12 в'язнів зі Стрийської тюрми Станіславського воєводства [7, арк. 3; 8, арк. 1, 14].

Не завжди переведення в'язнів у «Святий Хрест» були належно обґрунтованими. Зокрема, в 1920 р. Келецька окружна тюремна дирекція в листі до Секції в'язниць Міністерства юстиції зазначала, що серед в'язнів, яких скеровували до в'язниці «Святий Хрест» суди Східної Галичини, зафіксовано неповнолітніх, хворих та знесилених осіб. На думку керівника Келецької окружної тюремної дирекції, перебування таких осіб у згадуваній тюрмі було небажаним з огляду на залучення ув'язнених до важкої праці та перебування там рецидивістів та особливо небезпечних злочинців. У підсумку цих осіб доводилося повторно переводити до інших пенітенціарних закладів та шпиталів [8, арк. 11].

У тюрмі «Святий Хрест» перебували карні («звичайні») та політичні в'язні, однак згідно польського законодавства усі вони були кримінальними злочинцями. В той же час, документація досліджуваного пенітенціарного закладу свідчить, що диференціації засуджених на «політичних» та «кримінальних» все ж дотримувалася як адміністрація тюрми, так і внутрішнє середовище ув'язнених. У гендерному плані контингент в'язнів становили виключно чоловіки.

Під час відбування покарання засуджені залучалися до виконання різного виду робіт. Праця не тільки виконувала певного роду виховну функцію, а й становила для в'язня джерело невеликого доходу [14, 15, 27]. В 1920-х рр. в тюрмі «Святих Хрест» в'язні ткали полотно, виробляли замки в ковальсько - слюсарській майстерні, тощо [18, арк. 4]. Напередодні Другої світової війни тюремний відділ праці мав багато замовлень на вироби шевської та кравецької справи. Ряд в'язнів продовжували працю в слюсарській майстерні [10, арк. 2; 28, акр. 1-11]. У тюрмі діяла також школі та бібліотека [36, б. 59-60]

Релігійне життя в'язня міжвоєнної Польщі було гарантоване державою й становило інтегральну частину його повсякдення [40, б. 93-95]. В тюрмі «Святий Хрест» функціонувала римо-католицька каплиця, яка розміщувалася в приміщенні, ліквідованої ще на початках незалежності Польщі, православної каплиці. На контрактній основі працював й римо -католицький капелан. У 1930х рр. начальник тюрми дав згоду на духовне служіння православному священнику отцю Лотоцькому, що зумовлювалося великою чисельністю в'язнів цієї християнської конфесії. За відсутності православної каплиці богослужіння відбувалися в шкільному кабінеті. На думку начальника тюрми М. Бутвіловіча, така ситуація порушувала звичний ритм функціонування пенітенціарного закладу - під час релігійних практик навчання в школі не відбувалися. Крім того, в'язні, які перебували у сусідніх камерах, своїми вигуками навмисне створювали незручності під час богослужіння [17, арк. 4-5].

У 1936 р. карний департамент Міністерства юстиції навіть профінансував купівлю церковного інвентаря. В такій ситуації начальник в'язниці вирішив облаштувати окрему православну каплицю. Для цього було виділене занедбане складське приміщення, яке за кошти, отримані отцем Лотоцьким від уряду, ґрунтовно відремонтували, встановили опалення та нову підлогу. Після завершення ремонтних робіт це приміщення слугувало як місцем для православних богослужінь, так і для потреб тюремної бібліотеки з читальним залом. Однак, ця ситуація не сподобалася римо -католицькому духовенству, яке поскаржилося Мінюсту на начальника тюрми «Святий Хрест» [17, арк. 4-5].

Реагуючи на такі звинувачення М. Бутвіловіч, у листі до керівництва пенітенціарної служби від 19 січня 1938 р. зазначав: «Погоджуючись на звершення православних богослужінь, які, зрештою не дуже часто відбуваються.... не припускав, щоб в польській державі, яка віками славиться релігійною толерантністю, звершення богослужінь. християнських. могло інтерпретуватись як зневага до римо-католицької каплиці, яка розташована в тому ж будинку. В цій ситуації керувався лише практичністю та безпекою, а не бажанням зневаги. однак, якщо Міністерство, незважаючи ні на що, виступить проти православних богослужінь в цьому приміщенні, то воно, звичайно, може слугувати виключно для потреб бібліотеки і читального залу, натомість богослужіння для православних, як і раніше. будуть звершуватись в тюремній школі. Одночасно додам, що в довіреній мені тюрмі зараз перебуває 157 в'язнів православного віросповідання» [17, арк. 4-5].

Джерела фіксують також факти відвідин тюрми «Святий Хрест» греко - католицьким священником, близьким другом Андрея Шептицького, капеланом Й. Кладочним. У травні 1938 р. Міністерство юстиції Польщі скерувало його у більш ніж місячне відрядження до 15 в'язниць з метою виконання душпастирських обов'язків для осіб греко-католицької конфесії. Так, упродовж 3 травня - 4 червня того ж року він мав з капеланською місією відвідати різні тюрми Польщі, в тому числі й «Святий Хрест» [4, арк. 35].

Дисциплінарні порушення в'язнів великою мірою залежали від контингенту останніх. Наприклад, начальник тюрми «Святий Хрест» М. Бутвіловіч зазначав: «в групі в'язнів-рецидивістів наявні т.зв. вожаки, старші рецидивісти, які намагаються взяти в свої руки владу над іншими в'язнями, а коли досягають своєї мети починають їх використовувати ... в разі опору застосовують терор; на цьому ґрунті трапляються також сексуальні зловживання. зафіксований навіть такий випадок, коли в'язня, який чинив опір, в ночі накрили матрацом і ледве не вбили. ще був також такий випадок, коли в'язень. ножом поранив у шию іншого в'язня і той помер через десять днів від зараження крові. Про справжню причину смерті я довідався лише через три роки від іншого в'язня, який звільнявся з тюрми.» [17, арк. 1зв.-2].

Ситуація з дисципліною в тюрмі «Святий Хрест» покращилася після облаштування в камерах освітлення. Відтоді, за визначенням М. Бутвіловіча, припинився «нічний терор та сексуальні зловживання», адже вартові завдяки освітленню могли через грати наглядати за ситуацією в камері [17, арк. 2].

Небажання окремих в'язнів відбувати покарання спонукало їх до втеч. Найлегше було втекти під час виконання різного роду робіт, які нерідко проводилися поза межами тюрми. Так, 11 квітня 1921 р., під час здійснення робіт, з тюрми «Святий Хрест» втекло двоє засуджених [33, б. 51].

Набагато складніше було втекти з камери або іншого приміщення в'язничного комплексу. Зокрема, в березні 1921 р. невдалу спробу втечі з тюрми «Святий Хрест» здійснило 10 в'язнів, які з цією метою розібрали стелю й змогли вибратись на дах. Слідство встановило, що отвір в стелі був зроблений столовою ложкою. Під час експерименту за участі працівника прокуратури слідство дійшло до висновку, що такий отвір в стелі можна було зробити за п'ять хвилин. Причина цього полягала в тому, що під час ремонту, який здійснювався після Першої світової війни, для перекриття стелі були використані неякісні дошки з місцевої деревини, які швидко втратили свої властивості. Після цього інциденту, міністерство юстиції все ж не виділило коштів на заміну даху. Відтак, керівництво тюрми прийняло рішення виставити там три вартові пости по дві особи та облаштувати освітлення. Проте, вже за два роки в цій тюрмі трапилася подібна ситуація, коли п'ятеро в'язнів змогли дістатися даху та здійснили невдалу спробу втечі [17, арк. 1зв.-2].

20 вересня 1925 р. в тюрмі «Святий Хрест» мав місце один з найбільш резонансних бунтів в'язнів у міжвоєнній Польщі, підсумком якого стали смертельні жертви як зі сторони втікачів, так і серед корпусу працівників пенітенціарного закладу. Причини, перебіг та наслідки цієї події знайшли досить широке висвітлення у польській історіографії [36]. Нагадаємо лише, що більше, ніж через 10 років після цієї події начальник в'язниці М. Бутвіловіч у серпні 1937 р. писав Міністерству юстиції: «В'язниця Святий Хрест, будучи віддаленою від [міста] Кельце на 35 км, не може розраховувати, як виявилося під час збройного бунту в'язнів у 1925 р., на буд -яку допомогу, адже поліція прибула вже після ліквідації бунту, який тривав понад 7 годин, і тому тюрма має спиратися тільки на власні сили, створюючи такі умови безпеки, які б виключали усі можливості ексцесів зі сторони в'язнів, тим більше, що сили, на які може розраховувати в'язниця в критичний час, є невеликими тому, що половина охоронців мешкають поза Святим Хрестом. ...Мушу також додати, що в'язні Святого Хреста, як мені відомо, переконалися у неефективності індивідуальних виступів, або виступів нечисленних груп, а тому розглядають тільки масові виступи. які у випадку успіху, могли б загрожувати не лише життю самих службовців в'язничної охорони, але й членам їхніх родин. Наскільки є небезпечні в'язні Святого Хреста, підтверджують акції, які неодноразово повторювалися до 1925 р., коли в'язні незважаючи на постріли та отримані рани масово йшли на.тюремні мури» [17, арк. 2-3].

Особливий контроль в польських тюрмах здійснювався за в'язнями - іноземцями. Найбільша увага в цьому контексті приділялася засудженим за шпигунську діяльність. Пенітенціарні власті чітко розуміли, що ці категорії осіб шукають різні способи контакту із зовнішнім світом, в тому числі за допомогою використання системи спеціальних таємних кодів. Виявлені у засуджених шпигунів листи необхідно було терміново передавати військовій контррозвідці, яка мала спеціалістів з криптографії. Крім того, в'язні цієї категорії, котрі були громадянами інших країн, могли вести кореспонденцію виключно польською мовою [9, арк. 45-46, 51-53].

Станом на квітень 1934 р. в тюрмі «Святий Хрест» за шпигунство відбувало покарання 88 осіб, а чисельність цієї категорії в'язнів суттєво збільшилася в останні передвоєнні роки [26, арк. 2-3]. В другій половині 1930-х рр. ув'язнення тут відбував громадянин СРСР П. Ацута засуджений на 6 років позбавлення волі за шпигунство. Він, зокрема, передавав радянській розвідці відомості про польські військові об'єкти на теренах Барановицького повіту Новогрудського воєводства [29, арк. 16 зв.]. У квітні 1939 р. з в'язниці м. Грудзьондз до тюрми «Святий Хрест» було переведено Ю. Бартеліка, який шпигував на користь німецької розвідки й був засуджений на 10 років позбавлення волі за передачу німецькій стороні відомостей, які становили військову таємницю [30, арк. 1]. В цей же час до тюрми «Святий Хрест» етапували С. Букша засудженого на 6 років за шпигунську діяльність на користь Литви. До цього часу він вже відбув частину покарання в тюрмі м. Равіч та Віленських «Лукішках» [31, арк. 1-3].

У другій половині квітня 1939 р. Міністерство юстиції дало згоду на зустріч в'язня, який мав німецьке громадянство і перебував у тюрмі «Святий Хрест», з представником Німецького посольства в Польщі. Така розмова могла відбуватися виключно польською мовою в присутності начальника в'язниці або представника керівного складу, який був зобов'язаний стежити за її змістом і перебігом. Під час зустрічі заборонялося обговорювати питання кримінальної справи, натомість, дозволялося спілкуватись про родину, особисті питання або щодо обміну. Допускалося також залучення перекладача, який викликав довіру в тюремних властей [9, арк. 58].

Серед політв'язнів, які перебували в міжвоєнний період в тюрмі «Святий Хрест», варто згадати комуністів та українських націоналістів. Ці дві групи ув'язнених трималися в пенітенціарному закладі організовано, маючи власні замкнуті комуни.

Зокрема, комуністичну тюремну комуну очолювало «правління», яке обиралося з середовища в'язнів, але мало обов'язково затверджуватися політсилою поза тюрмою. До головних його функцій належав контроль за поведінкою та дисципліною в'язнів, контакти від їхнього імені з тюремною адміністрацією. Фактично, усе щоденне життя політв'язня-комуніста проходило під наглядом керівництва тюремної комуни, з якою він мав узгоджувати усі свої дії в тюрмі. Складовою частиною життя ліворадикальної тюремної групи була також політпросвіта. Відбувши кількарічне покарання, в'язень фактично мав уже закінчену партійну школу. Будучи у в'язниці, комуністи підтримували зв'язок із партійним осередком «на волі». Для цього вони послуговувалися різними засобами комунікації, більшість з яких були нелегальними. Найбільш поширений спосіб передачі інформації становили таємні записки - так звані «грипси». Їх можна було передати під час побачення в тюрмі з членами родини або адвокатом, за допомогою «домовленостей» з охороною в'язниці, під час виконання різних видів робіт поза межами тюрми, тощо [9, арк. 2-3, 8, 16, 27-31].

У середині 1930-х рр. в тюрмі «Святий Хрест» перебували особи засуджені за членство в КПЗБ. Згідно документів тюремної адміністрації в середовищі цих в'язнів стався розкол на дві групи. Один із засуджених В. Собкало навіть звернувся з проханням до керівництва тюрми про дострокове звільнення у зв'язку з відбуттям більшості терміну ув'язнення. «...цим засвідчую, що хоч я і був засуджений за приналежність до Комуністичної партії Західної Білорусі, однак ніколи до жодної комуністичної партії не належав і не належу, при цьому урочисто присягаються, що належати не буду» - писав В. Собкало 13 грудня 1934 р. [25, арк. 2, 5].

Іншу групу політв'язнів становили українській націоналісти, які теж творили в тюрмі власне замкнуте середовище зі своїми правилами поведінки та внутрішньою ієрархією. 9 березня 1936 р. Міністерство юстиції скерувало до начальника тюрми «Святий Хрест» лист, в якому містилися 16 прізвищ в'язнів - українців котрі відбували покарання в цій тюрмі з питанням кого з них «у зв'язку зі зразковою поведінкою» можна було перевести до інших пенітенціарних закладів [9, арк. 22].

У тюрмі «Святий Хрест» перебували й члени ОУН, які були арештовані за підозрою у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Б. Пєрацького. Зокрема, в квітні 1936 р. на потреби органів слідства, з цієї в'язниці до Варшави транспортували С. Бандеру, М. Лебедя, Я. Карпинця, Б. Підгайного, Р. Мигаля, І. Малюцу та М. Климишина. З метою безпеки та унеможливлення втечі, оунівців перевозили в різні дні трьома групами й лише в денну пору доби. До того ж документи щодо тимчасового розміщення цих осіб у Варшавських тюрмах конвой отримував лише після прибуття на залізничний вокзал столиці Польщі [9, арк. 24].

2 березня 1938 р. директор карного департаменту Мінюсту Польщі в таємному листі до начальника тюрми «Святий Хрест» рекомендував терміново перевести карного в'язня, лідера ОУН, С. Бандеру до Вронківської тюрми. На звороті цього листа містилася також віза начальника тюрми «Святий Хрест» про переведення 25 березня 1938 р. С. Бандери до тюрми в м. Вронки. Крім того, містився запис про те, що, відповідно до телефонного розпорядження від 24 березня 1938 р., було транспортовано 29 березня того ж року до в'язниці м. Равіч - М. Лебедя, до тюрми в м. Сєдльце - М. Климишина та Я. Карпинця до Гродненської тюрми [9, арк. 47-47 зв.].

Тюремні власті Польщі з особливою відповідальністю віднеслися до транспортування вищевказаних членів ОУН, а особливо С. Бандери. Так, 19 березня 1938 р. - за тиждень до переведення його до тюрми м. Вронки, суспільно-політичний відділ Келецького воєводського управління звернувся до прокурора місцевого окружного суду з інформацією про те, що, за повідомленням Львівського воєводського управління, один з діячів ОУН О. Тюшка володіє детальною схемою тюрми «Святий Хрест», яку він нещодавно показував одному зі своїх знайомих, котрий нещодавно звільнився з цієї тюрми, з метою уточнень окремих деталей плану пенітенціарного закладу. На думку керівництва суспільно -політичного відділу Келецького воєводського управління створення графічної схеми тюрми без сумніву було пов'язане з намірами О. Тюшки та інших оунівців звільнити крайового провідника з тюрми [11, арк. 1]. «На питання, в якому стані зараз перебуває ця справа (звільнення Бандери), Тюшка сказав знайомому, що наразі ще докладно не знає, як ця справа вирішиться, зазначаючи, що нічого невідомо у зв'язку з відсутністю коштів, а їх «мученики» наказують не робити якихось дурниць», - писав заступник суспільно-політичного відділу Келецького воєводського управління Е. Краковіан до прокурора окружного суду в м. Кельце [11, арк. 1].

Варто зазначити, що організація втечі С. Бандери з тюрми «Святий Хрест» планувалася у 1936-1937 рр., однак з різних причин все ж не була реалізована. Згідно однієї версії, переведення лідера ОУН до тюрми у м. Вронки становило превентивну міру, яка мала унеможливити його втечу з досліджуваної нами в'язниці.

9 травня 1939 р. керівник Слідчого управління Келецького воєводського управління державної поліції в листі до начальника тюрми «Святий Хрест» писав, що отримав від Львівських колег інформацію про те, що у вищевказаній в'язниці у проміжку між 1 і 20 липням 1935 р. була написана праця «Ідеологія українського націоналізму». Її автором міг бути один або кілька українських націоналістів, які в цей час перебували в цій тюрмі. Відтак, поліція звернулася з проханням до керівництва тюрми «Святий Хрест» надати відомості про усіх українських політв'язнів, які в цей час перебували в цій в'язниці. До списку, який уклав начальник в'язниці М. Бутвілович, увійшло 22 особи, в тому числі виконавець замаху на начальника канцелярії консульства СРСР у Львові Д. Майлова - М. Лемик, який перебував тут з 6 березня 1935 р. по 19 травня 1936 р. допоки не був конвойований до в'язниці в м. Тарнов. В той же час М. Бутвілович відкинув можливість нелегального винесення з тюрми «Святий Хрест» будь-якого «грипсу», в тому числі й згаданої праці [12, арк. 1-2зв.].

З наближенням Другої світової війни все більшої актуальності набувало питання мобілізації. Відповідно до польського законодавства, в'язні, які мали терміни ув'язнення до 2 років, були зобов'язані поповнити армію під час загальнодержавного термінового призову. Однак, у переддень Другої світової війни виявилося, що в особових папках в'язнів, які зберігалися в тюрмі, військові документи були відсутні або неповні. Усе це не дозволяло керівництву пенітенціарних закладів приймати оперативні рішення. Зокрема, начальник тюрми «Святий Хрест» М. Бутвіловіч 31 серпня 1939 р. скерував ряд листів з цього приводу до військових властей [13, арк. 1-5].

Отже, в'язниця «Святий Хрест», яка розташовувалася в приміщенні колишнього високогірного бенедиктинського монастиря, належала до пенітенціарного закладу І класу й призначалася виключно для відбування покарання особами засудженими на тривалі терміни ув'язнення та об'єктивно вважалася однією з найсуворіших тюрем міжвоєнної Польщі.

Після проведення ряду ремонтних робіт, на початку 1930-х в'язниця характеризувалася належним фізичним станом. Загалом, у міжвоєнний період там працювало майже 100 осіб. Кількість ув'язнених мала постійну тенденцію до зростання, що сприяло переповненню пенітенціарного закладу. Окрім, небезпечних кримінальних злочинців, у тюрмі «Святий Хрест» відбували покарання також особи засуджені за шпигунство, діяльність на користь комуністичних політсил або участь в українському національному русі. В той же час, перебування політв'язнів у цій тюрмі вимагає глибших досліджень.

Аналіз документальних джерел свідчить, що очолювана М. Бутівловичем адміністрація досліджуваної пенітенціарної установи, попри численні матеріальні та кардові труднощі, виконала завдання покладені на неї польською державою. Після початку Другої світової війни та окупації Польщі Третім Рейхом тут був облаштований табір для радянських військовополонених.



Список використаних джерел та літератури:

1. Государственный архив Брестской области, ф. 99, оп.1, д.1.

2. Государственный архив Гродненской области (ГАГрО), ф.55, оп.1, д. 26.

3. ГАГрО, ф.55, оп.1. д. 34.

4. Державний архів Волинської області, ф.47, оп.1, спр. 8.

5. Посівнич М. Степан Бандера в польських тюрмах [Електронний ресурс] / М. Посівнич - Режим доступу: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/9/29017/ - (Дата звернення: 01.02.2020). - Назва з екрану.

6. Разиграєв О. Луцька в'язниця між двома світовими війнами: становлення, організація, особливості функціонування / Олег Разиграєв // Український історичний збірник Інституту історії України НАН України / За заг. ред. Т. Чухліба. - Київ, 2014. - Вип. 17. - С.185-193.

7. Центральний державний історичний архів України, м. Львів (ЦДІАЛ України), ф. 151, оп.1, спр. 68.

8. ЦДІАЛ України, ф. 151, оп.1, спр. 356.

9. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 1.

10. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 4.

11. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 7.

12. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 8.

13. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 9.

14. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 10.

15. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 11.

16. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 14.

17. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 15.

18. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 16.

19. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 18.

20. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 20.

21. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 21.

22. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 22.

23. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 23.

24. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 24.

25. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 25.

26. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 26.

27. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 27.

28. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 28.

29. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 29.

30. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 31.

31. ЦДІАЛ України, ф. 611, оп.1, спр. 37.

32. Archiwum Panstwowe w Kielcach (APK), zesp. 21/186, sygn.1.

33. APK, zesp. 21/186, sygn. 3.

34. APK, zesp. 21/186, sygn. 12.

35. Dekret w przedmiocie organizacji okr^gowych dyrekcji wi^ziennych (7 lutego 1919 r.) // Dziennik Praw Panstwa Polskiego. - 1919. - № 14. - Poz. 173.

36. Kulan B. G. Bunt w wi^zieniu na Swi^tym Krzyzu w dniu 20 wrzesnia 1925 roku / B. G. Kulan. - Torun : Europejskie Centrum Edukacyjne, 2013. - 181 s.

37. Matysiak W. Historia wi^zienia na Swi^tym Krzyzu 1886-1939 / W. Matysiak. - Kielce : Swi^tokrzyskie Towarzystwo Regionalne, 2006. - 128 s.

38. Mor^g B. Historia Wi^zienia na Swi^tym Krzyzu / B. Mor^g. - Warszawa : Komisja Wydawnicza Studenckiego Kola Przewodnikow Swi^tokrzyskich przy Politechnice Warszawskiej, 1987. - 41 s.

39. Nosal Z. Pieklo na swi^tej gorze / Z. Nosal. - Kielce : «Dom Ksi^zki», 1989. - 165 s.

40. Pawlak K. Wi^ziennictwo polskie w latach 1918-1939 / K. Pawlak - Kalisz: Centralny Osrodek Szkolenie Sluzby Wi^ziennej w Kaliszu, 1995. - 212 s.

41. Przenioslo M. Wi^zienie na Swi^tym Krzyzu w latach 1918-1939 / Marek Przenioslo // Klasztor na Swi^tym Krzyzu w polskiej kulturze narodowej / Red. D. Olszewski, R. Gryz. - Kielce : Kieleckie Towarzystwo Naukowe, 2000. - S. 205-223.

42. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 22 czerwca 1928 r. o wykonaniu rozporz^dzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 7 marca 1928 r. w sprawie organizacji wi^ziennictwa // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. - 1928. - № 64. - Poz. 591.

References:

1. Gosudarstvennyj arhiv Brestskoj oblasti, f. 99, op.1, d.1.

2. Gosudarstvennyj arhiv Grodnenskoj oblasti (GAGrO), f. 55, op.1, d. 26.

3. GAGrO, f.55, op.1. d. 34.

4. Derzhavnyj arxiv Volynskoyi oblasti, f. 47, op.1, spr. 8.

5. Posivnych, M. Stepan Bandera v polskyx tyurmax [Stepan Bandera in Polish prisons]. Retrieved from: https://www.istpravda.com.ua/articles/2011/03/9/29017/ [In Ukrainian].

6. Razyhrayev, O. (2004). Lucka vyaznycya mizh dvoma svitovymy vijnamy: stanovlennya, orhanizaciya, osoblyvosti funkcionuvannya [Lutsk prison between the two world wars: formation, organization, peculiarities of functioning]. Ukrayinskyj istorychnyj zbirnyk Instytutu istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny, 17, 185-193 [In Ukrainian].

7. Centralnyj derzhavnyj istorychnyj arxiv Ukrayiny, m. Lviv (CDIAL Ukrayiny), f. 151, op.1, spr. 68.

8. CDIAL Ukrayiny, f. 151, op.1, spr. 356.

9. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 1.

10. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 4.

11. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 7.

12. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 8.

13. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 9.

14. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 10.

15. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 11.

16. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 14.

17. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 15.

18. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 16.

19. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 18.

20. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 20.

21. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 21.

22. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 22.

23. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 23.

24. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 24.

25. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 25.

26. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 26.

27. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 27.

28. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 28.

29. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 29.

30. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 31.

31. CDIAL Ukrayiny, f. 611, op.1, spr. 37.

32. Archiwum Panstwowe w Kielcach (APK), zesp. 21/186, sygn.1.

33. APK, zesp. 21/186, sygn. 3.

34. APK, zesp. 21/186, sygn. 12.

35. Dekret w przedmiocie organizacji okr^gowych dyrekcji wi^ziennych z dnia 7 lutego 1919 r. Dziennik Praw Panstwa Polskiego, 14,173.

36. Kulan, B. G. (2013). Bunt w wigzieniu na Swigtym Krzyzu w dniu 20 wrzesnia 1925 roku [Rebellion in the the Holy Cross prison on September 20, 1925]. Torun: Europejskie Centrum Edukacyjne (In Polish).

37. Matysiak, W. (2006). Historia wigzienia na Swigtym Krzyzu 1886-1939 [The History of the Holy Cross prison 1886-1939].Kielce: Swi^tokrzyskie Towarzystwo Regionalne (In Polish).

38. Mor^g, B. (1987). Historia Wigzienia na Swigtym Krzyzu [The History of the Holy Cross prison]. Warszawa: Komisja Wydawnicza Studenckiego Kola Przewodnikow Swi^tokrzyskich przy Politechnice Warszawskiej (In Polish).

39. Nosal, Z. (1989). Piekto na swigtej gorze [Hell on the holy mountain]. Kielce: «Dom Ksi^zki» (In Polish).

40. Pawlak, K. (1995). Wigziennictwo polskie w latach 1918--1939 [The Polish prison system in 1918--1939]. Kalisz: Centralny Osrodek Szkolenie Sluzby Wi^ziennej w Kaliszu (In Polish).

41. Przenioslo, M. (2000). Wi^zienie na Swi^tym Krzyzu w latach 1918-1939 [The Prison on the Holy Cross in 1918-1939]. Klasztor na Swigtym Krzyzu w polskiej kulturze narodowej. Ed. D. Olszewski, R. Gryz. Kielce: Kieleckie Towarzystwo Naukowe, 205-223 (In Polish).

42. Rozporz^dzenie Ministra Sprawiedliwosci z dnia 22 czerwca 1928 r. o wykonaniu rozporz^dzenie Prezydenta Rzeczypospolitej z dnia 7 marca 1928 r. w sprawie organizacji wi^ziennictwa. Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej, 64,591.

Размещено на Allbest.ru

...