Історія національних рухів Шотландії та Уельсу: порівняння й аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Історія національних рухів Шотландії та Уельсу: порівняння й аналіз

Валерій Павленко, канд. іст. наук, проф.

Микола Половін, студент магістратури



Анотація

У статті розглянута історія національних рухів Шотландії та Уельсу, а також притаманні ним особливості. Показано спільні та відмінні риси національного руху в Шотландії та Уельсі, проведено аналіз історичних передумов формування націоналістично-налаштованих Scottish National Party (Шотландська національна партія) і Plaid Cymru (Партія Уельсу), проаналізовано вплив особливостей шотландського і валлійського націоналізму на електоральні успіхи партій.

Досліджено як шотландський, так і валлійський національні рухи в розрізі англійсько-шотландських та англійсько-валлійських відносин. Продемонстровано вплив британської колоніальної імперії на стримування націоналістичних тенденцій в Шотландії та Уельсі. Проаналізовано внутрішньополітичні особливості як шотландського, так і валлійського суспільств щодо відмінних рис національних рухів в цих країнах. Розкрито причини відносної сили шотландського руху за незалежність, а також показано порівняно невисоку популярність націоналізму в Уельсі. На основі тенденцій, наявних в шотландському і валлійському суспільствах, проведено аналіз перспектив Шотландської національної партії і Партії Уельсу в найближчому майбутньому.

Особливу увагу приділено невдалим референдумам 1979 року і успішним референдумам 1997 року про відновлення парламенту Шотландії і утворення національної асамблеї Уельсу. Досліджено передумови проведення голосувань, продемонстровано електоральні вподобання в обох країнах, за допомогою результатів референдумів наочно показано різницю між шотландським та валлійським національним рухом, а також різний рівень підтримки ідеї самоуправління серед населення Шотландії з одного боку і Уельсу з іншого.

Обґрунтовується думка, що, незважаючи на певні спільні риси, національні рухи в Шотландії та Уельсі істотно відрізняються за своєю суттю, з чого випливають діаметрально різні електоральні результати Шотландської національної партії та Партії Уельсу. Показано, що причиною цього слугують не лише історичні передумови, що складалися в обох країнах протягом віків, але і різний рівень економічного розвитку Шотландії та Уельсу, а також ідеологічні відмінності в рамках шотландського та валлійського націоналізму.

Ключові слова: Сполучене Королівство, Шотландія, Уельс, референдум, націоналізм, незалежність.



Valerii Pavlenko PhD in History, Professor

Mykola Polovin Master's Student

Taras Shevchenko National University of Kyiv

HISTORY OF THE SCOTTISH AND WELSH INDEPENDENCE MOVEMENTS: COMPARISON AND ANALYSIS

Abstract

The article addresses the history of the Scottish and Welsh approaches towards nationalism within the United Kingdom and features inherent in them. Similarities and differences between the Scottish and Welsh independence movements have been shown. Analysis of historical underpinnings of the creation of the Scottish National Party and the Party of Wales has been conducted. Influence of the Scottish and Welsh nationalism's unique characteristics on the parties' electoral performance has been analyzed.

Research on the Scottish and Welsh independence movements from the perspective of Anglo- Scottish and Anglo-Welsh relations has been carried out. Influence of the British colonial empire on the suppression of the nationalistic tendencies in Scotland in Wales has been demonstrated. Scottish and Welsh societies' special features concerning the differences between the independence movements in these countries have been analyzed. Causes of the relative success of the Scottish independence movement and reasons behind the relatively low popularity of nationalism in Wales have been identified. Based on the tendencies in the Scottish and Welsh societies, an analysis of future outlook of the Scottish National Party and the Party of Wales has been conducted.

Special attention is paid to the 1979 and 1997 referendums on the restoration of the Scottish Parliament and creation of the National Assembly of Wales. Research on the causes of the referendums has been carried out, electoral preferences have been demonstrated, differences between the Scottish and Welsh national movements and different levels of home rule support among the Scottish and Welsh have been shown.

It is argued that independence movements in Scotland and Wales are different in their nature, from which stem the Scottish national party's and Plaid Cymru's contrasting electoral results. It is demonstrated that the causes of such electoral performances are not only the historical underpinnings that have shaped both countries throughout centuries, but also the differences in Scotland's and Wales' economic development and the ideological distinctions within the Scottish and Welsh independence movements.

Key Words: United Kingdom, Scotland, Wales, referendum, nationalism, independence.



Результат британського референдуму про вихід Сполученого Королівства зі складу Європейського Союзу (процес відомий як Brexit) для багатьох виявився шоком. Як показало голосування, 51.9% жителів Великої Британії висловились за те, щоб вийти з ЄС, що поставило перед Лондоном цілий ряд нагальних питань як економічного, так і політичного характеру [34]. Окрім того, результати вказаного референдуму дали змогу з новою силою заговорити про свої незалежницькі плани шотландським націоналістам (Шотландська національна партія, далі - ШНП), які до того часу протягом майже двох років, з 18 вересня 2014 року, знаходились в пошуках нової стратегії після програного референдуму про незалежність Шотландії.

У той же час, набагато менше уваги дослідників і пересічних громадян було прикуто до феномену валлійського націоналізму, який протягом останнього століття уособлює Партія Уельсу. Лідером партії Адамом Прайсом в серпні 2018 року було опубліковано документ «Уельс 2030: Сім кроків до незалежності», в якому детально описано стратегію, яку Партія Уельсу на чолі з Прайсом планує застосувати задля досягнення валлійською нацією незалежності від Лондону до 2030 року [35]. Це, в свою чергу, змусило ряд англійських політичних діячів заговорити про загрозу як валлійського, так і шотландського націоналізму [6]. Хоча слід зазначити, що між шотландським і валлійським національними рухами існують суттєві відмінності.

Дослідженню шотландського руху за незалежність в останні декілька десятиліть в британській історіографії приділялось чимало уваги. Велика кількість праць з цього питання належить шотландським дослідникам. Так, в своїй роботі «Незалежність Шотландії» [17] професор шотландської політики Університету Абердіна Майкл Кітінг приділив значну увагу історії націоналізму в цій країні, а шотландський історик і політик Кристофер Харві в роботах «Виправляючи Шотландію» [11] та «Шотландія і Націоналізм: Шотландське Суспільство і Політика, 1707-1994» [12] дослідив особливості націоналізму в Шотландії. Питання шотландського націоналізму за часів Британської імперії і роль шотландців в її розвитку аналізують також Джон МакКензі та Томас Девайн в своїй роботі «Шотландія і Британська Імперія» [22]. В контексті вивчення історії Британської імперії дослідниками роглядалось і питання валлійського націоналізму. Зокрема, Х'ю Боуен робить це в роботі «Уельс і Британська Заморська Імперія: Взаємодії та Впливи, 16501830» [5]. Окрім того, великий внесок в дослідження валлійського суспільства, його настроїв щодо незалежності Уельсу було зроблено Кеннетом Оуеном Морганом в таких роботах як «Переродження нації: Уельс, 1880-1980» [23], «Валлійське Суспільсво і Державність” [25], а також у праці «Від Революції до Деволюції: Роздуми про Валлійську Демократію» [24]. Окрім британських дослідників, цю тему розробляли і вчені з інших країн. Так, питанням статусу Шотландії в 1990-ті роки, в тому числі і порівнянням політичних систем Шотландії та Уельсу в цей період, займалася російський історик Наталія Єрьоміна. Цій темі присвячено її дисертаційне дослідження «Етнорегіональні суспільства в процесах трансформації політичної системи сучасної Великої Британії: на прикладі Шотландії і Уельсу» [1]. В той же час, американський дослідник Софі Бултер в своїй роботі «Глобалізація і Націоналізм в Англії, Шотландії та Уельсі» [4] розглядає шотландський і валлійський націоналізм в контексті глобалізації. Що стосується вітчизняняної історичної науки, то в ній тема шотландського і валлійського націоналізму, на жаль, не знайшла свого відображення. Таким чином, метою даної роботи є висвітлення особливостей націоналізму в Шотландії та Уельсі, аналіз історичних обставин, що вплинули на його формування, а також демонстрація ключових відмінностей між двома внутрішньобританськими рухами за незалежність за допомогою електоральної історії двох політичних сил, які і уособлюють шотландський і валлійський національний рух - Шотландської національної партії і Партії Уельсу.

Як було зазначено вище, Шотландська національна партія і Партія Уельсу на перший погляд є схожими між собою. На думку ряду британських політиків, вони виглядають як загроза єдності Сполученого Королівства. Особливої популярності такі погляди набули після референдуму про членство Великої Британії в ЄС. Проте при більш детальному аналізі стає очевидним, що програми ШНП і Партії Уельсу, незважаючи на спільну кінцеву мету - вихід зі складу Сполученого Королівства, мають чималу кількість відмінностей. На цих відмінностях, в свою чергу, базується різний рівень їхньої популярності в очах пересічних шотландців і валлійців, що, в свою чергу, і визначає рівень електоральної успішності ШНП і Партії Уельсу всередині своїх країн. Аналізуючи особливості шотландського та валлійського націоналізму, слід також звернути увагу на історію відносин Шотландії та Уельсу з Англією.

Унія Шотландії та Англії (разом з Ірландією), яка була заключена 24 березня 1603 року і в результаті підписання якої під правлінням шотландського короля Джеймса VI об'єдналися землі Великої Британії, поклала кінець століттям воєн між шотландцями та англійцями [21, с.86]. Для Англії унія була вигідною з точки зору зміцнення своєї військової безпеки, даючи змогу Лондону забути про необхідність оборони своїх північних кордонів і сконцентрувати всю увагу на розвитку своєї морської імперії, яка станом на початок XVII ст. серйозно збільшувалась в розмірах. З точки зору Шотландії, яка на той час була незрівнянно біднішою за свою південну сусідку, союз також виглядав виграшно, адже шотландці отримували доступ до ринків Англії та Ірландії. Разом з тим, Шотландія ставала органічною частиною зростаючої імперії [21, с.62]. Подальша централізація влади в Королівстві Великої Британії відбулася в результаті підписання Акту про Унію 1707 року, що закріпив повноцінний політичний союз між Англією та Шотландією. За умовами договору шотландці залишили за собою певні унікальні права, в тому числі, як було прописано в Акті, верховенство Пресвітеріанської церкви на території Шотландії та особливу юридичну систему відому як Шотландське право, проте суверенітет країни був істотно обмежений (наприклад, перестав існувати Парламент Шотландії) [26, с.522-523]. Але шотландська політична еліта свідомо пішла на це заради певних переваг, які давала Британська імперія.

Така стратегія, в цілому, виявилась виграшною для Шотландії, яка, на думку переважної більшості як англійських, так і шотландських дослідників, відігравала велику роль в адміністративному, політичному і військовому житті метрополії протягом всього часу існування «імперії, над якою ніколи не заходить сонце» [22, с.13]. Це, в свою чергу, призвело до виникнення феномену «популярного імперіалізму» на території Шотландії в 50-их роках ХІХ століття, який заключався в суспільному консенсусі щодо розуміння важливої ролі шотландців в Британській імперії, і який органічно приглушив будь-які можливі прояви націоналізму в Шотландії на довгі десятилітття [10, с.16-17]. Концепція «популярного імперіалізму» домінувала у шотландських владних колах близько століття, аж до середини 1940-их, і втратила свою популярність тільки тоді, коли розпад Британської імперії став лише питанням часу.

На противагу англійсько-шотландському союзу, англійсько-валлійські відносини протягом століть розвивалась за зовсім іншим сценарієм. Будучи історично розділеним на ворогуючі королівства, Уельс ще в XII столітті був частково завойований англійцями [9, с.56-82]. Остаточне входження валлійських територій до складу англійської корони, а разом з тим і їх уніфікація, відбулося в 1284 році, а з укладанням Актів про закони в Уельсі 1535 і 1542 років країна була повністю підпорядкована англійським законам в рамках єдиної юрисдикції Англійського права. На території Уельсу було запроваджено норми англійського адміністративного управління, а судам в Уельсі заборонялося вести діяльність будь-якою мовою, окрім англійської [19, 20]. Більше того, власної незалежної церкви в Уельсі, на відміну від Шотландії, не було аж до 1920 року.

Слід зауважити, що валлійці, хоча і меншою мірою, ніж шотландці, отримали ряд переваг від інкорпорації до складу Англійського Королівства, а згодом і Великої Британії. Ці переваги, як і у випадку з Шотландією, основним чином стосувалися участі в адміністративному апараті імперії і розподілі ресурсів, які добувалися в колоніальних володіннях [5, с.20-24]. Проте враховуючи, що з ХІІІ століття Англія вважала Уельс частиною своєї території і навіть не розглядала Уельс в якості незалежної країни, не викликає подиву той факт, що валлійці ніколи не відігравали такої значущої ролі в адміністративно- політичному житті імперії, як шотландці.

Тим не менше, як в Шотландії, так і в Уельсі ще наприкінці ХІХ століття, коли Британська імперія знаходилась в зеніті своєї могутності, почали зароджуватися рухи, які розпочали боротьбу за розширення автономії для валлійців і шотландців в рамках Сполученого Королівства. На них, безсумнівно, значним чином вплинув Ірландський рух за гомрул (буквально «домашнє управління»), що зародився в 1870-их роках [16, с.33-39]. Така боротьба призвела до того, що в 1885 році було відновлено Офіс у справах Шотландії в Лондоні на чолі з міністром у справах Шотландії, який займався справами країни в британському парламенті. Окрім того, шотландські члени парламенту Британії в період між 1889 і 1914 щонайменше 13 разів пропонували законопроекти, які б надали гомрул Шотландії, проте такі спроби не мали серйозної підтримки й успіху [15]. В той же час, валлійські члени парламенту, на відміну від шотландських, а особливо ірландських парламентарів, які все частіше виступали за розширення автономії як Шотландії, так і Ірландії, жодного разу не пропонували законопроектів, які б обстоювали надання Уельсу більшої політичної автономії.

Треба зазначити, що в Уельсі зростання рівня самосвідомості супроводжувалося створенням різних суспільних організацій. Наприклад, в 1886 році групою людей на чолі з майбутнім прем'єр-міністром Сполученого Королівства Девідом Ллойд-Джорджем було започатковано організацію «Молодий Уельс» (валл. “Cymru Fydd”), яка виступала з програмою соціальних і політичних реформ як Уельсу (в тому числі - за окремий парламент), так і всієї Великої Британії [8]. Проте більш популярним став аполітичний валлійський націоналізм, що проявився у відкритті першого національного вищого навчального закладу - Уельського Університету - в 1893 році в Кардифі, а також Національної бібліотеки Уельсу та Національного музею Уельсу в 1907 році [14, 13].

Таким чином, станом на початок ХХ століття націоналістичні настрої в Шотландії і Уельсі ставали все більш помітними. Але вже тоді між шотландським та валлійським націоналізмом було видно істотні відмінності. Шотландський націоналізм, спираючись на значно багатшу традицію незалежного існування країни, а також наявність ряду ознак незалежної держави на зразок Шотландської церкви та Шотландського права, був сконцентрований на політичному аспекті і досягненні розширення політичних прав для Шотландії. Валлійський націоналізм, в свою чергу, у зв'язку з історичними передумовами був менш політизованим і приділяв набагато більше уваги культурному відродженню Уельса, а саме - літературі, історичним пам'яткам, валлійській мові [23, с.4].

Після завершення Першої світової війни, з якої Британська імперія вийшла переможницею, націоналізм у Уельсі й Шотландії дещо втрачає популярність, хоча саме протягом 1920-их років утворюються дві політичні сили, які в майбутньому стануть асоціюватися з рухом за незалежність в цих країнах. Так, в серпні 1925 року було створено Партію Уельсу, а в червні 1928 року - Національну партію Шотландії, яка в майбутньому перетвориться на Шотландську національну партію (ШНП) [32]. Спільною характеристикою обох партій на початковому етапі їх існування була відсутність серйозної підтримки серед населення Шотландії та Уельсу, так як протягом практично всього ХХ століття шотландці та валлійці, в більшості своїй, віддавали свої голоси на виборах Лейбористській партії Великої Британії.

Своїх перших електоральних успіхів ШНП і Партія Уельсу досягають в 1960-их роках, саме в той час, коли відбувається дезінтеграція Британської імперії в рамках процесу деколонізації. Так, в Уельсі в 1966 році на додаткових виборах у виборчому окрузі Кармартеншир вперше в історії Партії Уельсу переміг представник цієї політичної сили Гвінвор Еванс, таким чином вперше виборовши місце для Партії Уельсу в британському парламенті [2]. В наступному, 1967 році Вінні Ювінг, представниця Шотландської національної партії, змогла досягти аналогічного успіху, перемігши на додаткових виборах в окрузі Гемілтон (Шотландія) [3]. Тим не менше, після цих успіхів на виборах і шотландських, і валлійських націоналістів очікувало різне майбутнє. Партія Уельсу, продовжуючи головним чином концентруватися на питаннях відродження валлійської культури та валлійської мови, завоювала протягом 1970-1974 років ще 2 місця у Вестмінстері. Проте стає очевидним, що культурні питання знаходилися не на часі у валлійських виборців, що і зумовило низьку популярність Партії Уельсу в подальші роки.

З іншого боку, Шотландська національна партія вдало скористалася тим, що в 1970 році в шотландських територіальних водах було знайдено великі запаси нафти. Використовуючи популістський слоган «Це нафта Шотландії!» (англ. “It's Scotland's oil!”), ШНП на виборах в британський парламент в лютому 1974-го вперше в історії завоювала 7 місць, а на виборах в жовтні 1974 року спромоглася навіть покращити свій результат, додавши ще 4 місця і довівши сумарне представництво ШНП у Вестмінстері до 11 парламентарів [27, с.126]. Характерно, що саме з 1974 року тема фінансової могутності Шотландії починає постійно підніматися в передвиборчих кампаніях партії, яка протягом наступних років наголошувала не лише на тому, що 90% британської нафти (а з нею і прибутки від її продажу) належить Шотландії, а і на привабливості Глазго, Единбургу й Абердину для іноземних капіталів і інвестицій. Таким чином партія зосереджувала увагу на тому, що вищезгадані шотландські міста в фінансовому плані можуть успішно скласти конкуренцію Лондону. В той же час Уельс, будучи географічно значно ближче до найбільших англійських міст (Ліверпуль, Бірмінгем, Лондон), через цей факт протягом століть був набагато сильніше прив'язаний до Англії в економічному плані, що частково і зумовило небажання валлійців вести боротьбу за відокремлення від Британії і боротися за розширення своєї автономії [33].

У 1979 році з ініціативи Лейбористської партії Великої Британії були проведені референдуми, де розглядалися питання створення парламенту в Уельсі і відновлення парламенту в Шотландії. Шотландський референдум завершився з результатом 52% проти 48% на користь утворення парламенту, а явка склала 33%. Проте однією з умов, яку напередодні голосування висунув Вестмінстер, була 40%-ва явка голосуючих [28]. Таким чином, хоч більша частина шотландців, що взяли участь в референдумі, і віддали голос за відновлення власного парламенту, деволюції Шотландії довелось чекати ще майже два десятиліття. В той же час, показовими були результати аналогічного референдуму в Уельсі, який був проведений в 1979 році паралельно з шотландським. Не зважаючи на активну кампанію за створення валлійського парламенту з боку Партії Уельсу, за результатами референдуму майже 80% валлійців, що взяли участь в голосуванні, висловилися проти розширення своєї автономії в рамках Сполученого Королівства і побажали залишити все так, як є [29].

Результати референдуму показали, наскільки непопулярною серед валлійців була ідея політичної незалежності власної країни. Таким чином, в наступні півтора десятиліття всі розмови про необхідність деволюції парламенту в Уельсі були зведені до мінімуму. Однак протягом 1979-1997 років, коли правляча Консервативна партія поступово втратила свою популярність серед валлійців, питання утворення валлійського парламенту завдяки в тому числі зусиллям Партії Уельсу стало знову актуальним [30]. В той же час, в Шотландії результати референдуму 1979 недвозначно вказували на популярність серед населення країни ідеї про відновлення шотландського парламенту. Ще привабливішою ця ідея для шотландців стала в період знаходження Консервативної партії при владі, де лідером була Маргарет Тетчер, до політики якої шотландці ставились негативно. В результаті, перед виборами до парламенту Великої Британії в 1997 році Лейбористська партія пообіцяла в разі перемоги ініціювати повторні референдуми про деволюцію парламенту в Уельсі та Шотландії, що і було зроблено у вересні 1997 року [18].

На відміну від референдумів 1979 року, що завершились невдачею, в 1997 році як Шотландія, так і Уельс проголосували за деволюцію парламенту, проте результати і на цей раз виявилися кардинально різними. Якщо шотландці висловились за повернення окремого парламенту в країну з величезним відривом (74.3% «за», 25.7% «проти» при 60% явці), то валлійці, попри активну медійну кампанію з боку Партії Уельсу, Ліберальних Демократів і Лейбористів, проголосували майже порівну. Варіант за створення парламенту Уельсу переміг з мінімальних розривом (50.3% «за», 49.7% «проти» при 50.1% явці), а різниця між двома варіантами склала мізерні 6721 голос, при тому що загалом в референдумі взяли участь 1,112,117 валлійців [36]. Результати референдумів вкотре засвідчили різницю між шотландським та валлійським баченням майбутнього своїх країн всередині Сполученого Королівства. Показовими в цьому плані виявились і всі наступні парламентські вибори в Шотландії та Уельсі.

Починаючи з 1999 року, Шотландська національна партія, за виключенням 2003 року, набирала популярність, яка сягнула історичного максимуму в 2011 році, коли партія виграла 53 з 73 мажоритарних округів на виборах і вперше в історії шотландського парламенту завоювала абсолютну більшість з результатом 69 зі 126 місць [31]. Не зважаючи на програш кампанії за незалежність, яку ШНП активно вела перед невдалим для націоналістів референдумом 2014 року, на сьогоднішній день партія залишається провідною силою в шотландській політиці, маючи 48 парламентарів у Вестмінстері і 63 представника в парламенті Шотландії.

На противагу цьому, Партія Уельсу з 1999 року жодного разу не спромоглась перейти позначку бодай в 30% голосів валлійських виборців, виборюючи в середньому 12-15 місць з 60 можливих в парламенті Уельсу. На відміну від шотландських колег, які наголошують на економічній потужності своєї країни, Партія Уельсу намагається апелювати не до фінансового аспекту в своїх закликах до незалежності (адже Уельс економічно слабкіший за Шотландію і значно бідніший за Англію), а до культурної та лінгвістичної автономії Уельсу, в тому числі виступаючи за досягнення повного білінгвізму в країні. Така політика, судячи з результатів виборів починаючи з 1999 року, не знаходить достатньої підтримки серед населення.

На даному етапі, перспективи націоналістів з Шотландії виглядають значно краще, ніж у валлійських колег. Шотландія, так само як і Північна Ірландія, 23 червня 2016 року проголосувала за те, щоб залишитись в ЄС, причому у шотландців голоси розділилися з найбільшим серед всіх країн Сполученого Королівства розривом: 62% «за» членство в Євросоюзі і 38 «проти» [34]. В той же час, Англія і Уельс проголосували за те, щоб покинути Європейську спільноту. Відповідно, після оголошення загальних результатів Шотландська національна партія мала всі підстави заявити про те, що Англія «витягає» Шотландію з Європейського Союзу проти її волі. Незважаючи на програний в 2014 році референдум про незалежність, лідер націоналістів Нікола Стерджен з середини 2016 року закликає до другого референдуму, і соціальні опитування демонструють, що в разі його проведення більшість шотландців готова проголосувати за незалежність [7].

В порівнянні з успіхами ШНП, політика Партії Уельсу щодо незалежності країни виглядає менш перспективно. Продовжуючи підкреслювати пріорітет лінгвістично-культурної незалежності Уельсу над політичним та економічним аспектами, популярність Партії Уельсу серед валлійського населення залишається ще на достатньо низькому рівні в порівнянні з шотландськими націоналістами, коливаючись в межах 20-25% підтримки по країні. Це підтверджують не лише електоральні результати Партії Уельсу, а й останні соціологічні опитування населення Уельсу про підтримку незалежності країни. Ці опитування показали, що лише близько 28% опитаних підтримуюють від'єднання Уельсу від Сполученого Королівства [37]. Зрештою, не знаходять широкої підтримки і заклики лідера Партії Уельсу Адама Прайса про проведення другого Бгехії референдуму, головним чином через те, що на попередньому референдумі 52.5% валлійців вже висловились за вихід з ЄС [34].

Таким чином, можна зробити висновок, що національні рухи в Шотландії та Уельсі продовжують йти різними шляхами, що дає нам підстави говорити про дещо різне найближче майбутнє обох країн. Будучи значно більш розвиненою з економічної точки зору, а також маючи багату історію незалежного існування з багатьма елементами незалежної держави на зразок власної церковної організації і юридичної системи, Шотландія під керівництвом ШНП продовжує відстоювати право на незалежність від Лондона. Позиції Шотландської національної партії ще більше, на нашу думку, посились після Вгехїї референдуму, за результатами якого Шотландія виявилась найбільш єврооптимістичною країною з чотирьох складових частин Великої Британії. Уельс, в свою чергу, зважаючи на значно сильнішу політичну і економічну залежність від Англії протягом століть, а також відсутність власної потужної економіки, залишається країною з найнижчим рівнем підтримки виходу зі складу Сполученого Королівства. Майже столітня боротьба націоналістичної Партії Уельсу за незалежність так досі і не дала бажаних результатів, а отже загроза валлійського націоналізму, на наш погляд, на даному етапі є перебільшеною і не має під собою фактологічної основи.

шотландський валлійський націоналізм



Список використаних джерел та літератури

1. Еремина Н.В. Этнорегиональные сообщества в процессах трансформации политической системы современной Великобритании: на примере Шотландии и Уэльса / Наталья Еремина. Диссертация. - Санкт-Петербург, 2012. - 572 с.

2. 1966 By Election Results. Carmarthen [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://web.archive.Org/web/20081010212442/http://www.geocities.com/by elections/67.html (Last

Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

3. 1967 By Election Results. Hamilton [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://web.archive.org/web/20081010212442/http://www.geocities.com/by elections/67.html (Last

Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

4. Boulter S. Globalization and Nationalism in England, Scotland and Wales [Electronic Resource] / Sophie Boulter // Xavier Journal of Politics. - 2020. - Vol. 9, №1. - P. 44-66. - Mode of Access: https://www.xavier.edu/xiop/xiop-vol-ix-boulter.pdf

5. Bowen H.V. Wales and the British Overseas Empire: Interactions and Influences, 16501830 / Huw Bowen. - Manchester University Press, 2011. - 216 p.

6. Brexit is giving Welsh nationalism a new popular appeal [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.theguardian.com/commentisfree /2019/sep/28/wales-nationalism-brexit-

welsh-language (Last Accessed: 08.02.2021). - Title from the Screen.

7. Clear majority in favour of Scottish independence, poll shows [Electronic Resource]. -

Mode of Access: https://www.independent.co.uk/news/uk/politics/scotland-indy-ref-nicola-

sturgeon-maiority-boris-i ohnson-b1036611.html (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

8. Cymru Fydd - Young Wales [Electronic Resource]. - Mode of Access:

https://www.bbc.co.uk/wales/history/sites/themes/societv/politics cymru fydd.shtml (Last

Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

9. Davies R.R. The Age of Conquest: Wales, 1063-1415 / Robert Rees Davies. - Oxford University Press, 2000. - 530 p.

10. Finlay R.J. The rise and fall of popular imperialism in Scotland, 1850-1950 [Electronic Resource] / Richard Finlay // Scottish Geographical Magazine. - 1997. - Vol. 113, №1. - P. 13-21. - Mode of Access: https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/00369229718736986

11. Harvie C. Mending Scotland / Christopher Harvie. - Argyll Publishing, 2004. - 127 p.

12. Harvie C. Scotland and Nationalism: Scottish Society and Politics, 1707-1994 / Christopher Harvie. - Routledge, 2004. - 236 p.

13. History of The National Library of Wales [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.library.wales/about-nlw/about-us/about-nlw (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

14. History of the University of Wales [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.wales.ac.uk/en/AboutUs/Developments/History.aspx (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

15. Home Rule, 1870-1914: An Introduction [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://iournals.openedition.org/rfcb/3676 (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

16. Kearney H.F. Ireland: Contested Ideas of Nationalism and History / Hugh Francis Kearney. - NYU Press, 2007. - 308 p.

17. Keating M. The Independence of Scotland: Self-Government and the Shifting Politics of Union / Michael Keating. - OUP Oxford, 2009. - 214 p.

18. Labour Party Manifesto 1997 [Electronic Resource]. - Mode of Access:

http://www.labour-party.org.uk/manifestos/1997/1997-labour-manifesto.shtml (Last Accessed:

09.02.2021). - Title from the Screen.

19. Laws in Wales Act 1535 [Electronic Resource]. - Mode of Access:

https://www.legislation.gov.uk/aep/Hen8/27/26/contents (Last Accessed: 08.02.2021). - Title from the Screen.

20. Laws in Wales Act 1542 [Electronic Resource]. - Mode of Access:

https://www.legislation.gov.uk/aep/Hen8/34-35/26/contents (Last Accessed: 08.02.2021). - Title from the Screen.

21. Lee M. Government by Pen: Scotland Under James VI and I / Maurice Lee. - Champaign: University of Illinois Press, 1980. - 232 p.

22. Mackenzie J. Scotland and the British Empire (Oxford History of the British Empire Companion Series) / John Mackenzie, Thomas Martin Devine. - OUP Oxford, 2011. - 340 p.

23. Morgan K.O. Rebirth of a nation: Wales, 1880-1980 / Kenneth Morgan. - Oxford: Clarendon Press, 1981. - 480 p.

24. Morgan K.O. Revolution to Devolution: Reflections on Welsh Democracy / Kenneth Morgan. - Cardiff: University of Wales Press, 2014. - 272 p.

25. Morgan K.O. Welsh Society and Nationhood / Kenneth Morgan. - Cardiff: University of Wales Press, 1985. - 270 p.

26. Riley P.J.W. The Union of 1707 as an Episode in English Politics [Electronic Resource]

/ Paul Joseph Riley // The English Historical Review. - 1969. - Vol. 84, №332. - P. 498-527. - Mode of Access:

https://researchportal.northumbria.ac.uk/files/3024697/ HIS HIS53 04 S0018246X10000506a.pdf

27. Rose R. The Long and the Short of the SNP Breakthrough / Richard Rose, Mark Shephard // The British General Election of 2015. - London: Palgrave Macmillan, 2016. - P. 126139.

28. The 1979 Referendums. The results in Scotland [Electronic Resource]. - Mode of Access:

https://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/scotland/briefing/79referendums.shtml

(Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

29. The 1979 Referendums. The results in Wales [Electronic Resource]. - Mode of Access: http://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/wales/briefing/79referendums.shtml (Last

Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

30. The 1997 devolution referendums in Scotland and Wales [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://iournals.openedition.org/rfcb/1187 (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

31. The Scottish Parliament. The 2011 Election Results [Electronic Resource]. - Mode of

Access: http://www.parliament.scot/visitandlearn/Education/30313.aspx (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

32. The SNP's road to Independence [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://aberdeensnp.org/node/9 (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

33. The Welsh independence movement lags far behind the Scottish version. Why?

[Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.theatlantic.com/international/archive/2019/12/uk-election-wales-scotland-

independence/603283/ (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

34. UK's EU Referendum Results [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.bbc.co.uk/news/politics/eu referendum/results (Last Accessed: 08.02.2021). - Title from the Screen.

35. Wales 2030: Seven Steps to Independence [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://d3n8a8pro7vhmx.cloudfront.net/adamprice/pages/69/attachments/original/1534893284/Seve

n Steps to Independence1.pdf?1534893284 (Last Accessed: 08.02.2021). - Title from the Screen.

36. Welsh Referendum 1997. The final results [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/wales/live/index.shtml (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.

37. What does the latest YouGov poll tell us about support for Welsh independence? [Electronic Resource]. - Mode of Access: https://nation.cymru/opinion/what-does-the-latest- yougov-poll-tell-us-about-support-for-welsh-independence/ (Last Accessed: 09.02.2021). - Title from the Screen.



References

1. Eryomina, N. (2012). Etnoregional'nye soobshchestva v processah transformacii politicheskoj sistemy sovremennoj Velikobritanii: naprimere Shotlandii i Uel'sa. Saint Petersburg.

2. 1966 By Election Results. Carmarthen. Geocities: by-election results. Retrieved from: https://web.archive.org/web/20081010212442/http://www.geocities.com/by elections/67.html

3. 1967 By Election Results. Hamilton. Geocities: by-election results. Retrieved from: https://web.archive.org/web/20081010212442/http://www.geocities.com/by elections/67.html

4. Boulter, S. Globalization and Nationalism in England, Scotland and Wales. Xavier

Journal of Politics. 2020. 9, 1, 44-66. Retrieved February 9, 2021 from

https://www.xavier.edu/xiop/xiop-vol-ix-boulter.pdf

5. Bowen, H.V. (2011). Wales and the British Overseas Empire: Interactions and Influences, 1650-1830. Manchester University Press.

6. Brexit is giving Welsh nationalism a new popular appeal. The Guardian. Retrieved from: https://www.theguardian.com/commentisfree/2019/sep/28/wales-nationalism-brexit-welsh-language

7. Clear majority in favour of Scottish independence, poll shows. The Independent. Retrieved from: https://www.independent.co.uk/news/uk/politics/scotland-indy-ref-nicola-sturgeon- maiority-boris-iohnson-b1036611.html

8. Cymru Fydd - Young Wales. BBC. Retrieved from:

https://www.bbc.co.uk/wales/history/sites/themes/societv/politics cymru fydd.shtml

9. Davies, R.R. (2000). The Age of Conquest: Wales, 1063-1415. Oxford University Press.

10. Finlay, R.J. (1997). The rise and fall of popular imperialism in Scotland, 1850-1950.

Scottish Geographical Magazine. 113, 1, 13-21. Retrieved February 9, 2021 from

https://www.tandfonline.com/doi/abs/10.1080/00369229718736986

11. Harvie, C. (2004). Mending Scotland. Argyll Publishing.

12. Harvie, C. (2004). Scotland and Nationalism: Scottish Society and Politics, 1707-1994. Routledge.

13. History of The National Library of Wales. Wales National Library. Retrieved from: https://www.library.wales/about-nlw/about-us/about-nlw

14. History of the University of Wales. University of Wales. Retrieved from: https://www.wales.ac.uk/en/AboutUs/Developments/History.aspx

15. Home Rule, 1870-1914: An Introduction. Open Edition Journals. Retrieved from: https://iournals.openedition.org/rfcb/3676

16. Kearney, H.F. (2007). Ireland: Contested Ideas of Nationalism and History. NYU Press.

17. Keating, M. (2009). The Independence of Scotland: Self-Government and the Shifting Politics of Union. Oxford University Press.

18. Labour Party Manifesto 1997. Labour Party Website. Retrieved from:

http://www.labour-party.org.uk/manifestos/1997/1997-labour-manifesto.shtml

19. Laws in Wales Act 1535. UK Government Legislation Archive. Retrieved from: https://www.legislation.gov.uk/aep/Hen8/27/26/contents

20. Laws in Wales Act 1542. UK Government Legislation Archive. Retrieved from: https://www.legislation.gov.uk/aep/Hen8/34-35/26/contents

21. Lee, M. (1980). Government by Pen: Scotland Under James VI and I. Champaign: University of Illinois Press.

22. Mackenzie, J. & Devine, T.M. (2011). Scotland and the British Empire (Oxford History of the British Empire Companion Series). Oxford University Press.

23. Morgan, K.O. (1981). Rebirth of a nation: Wales, 1880-1980. Oxford: Clarendon Press

24. Morgan, K.O. (2014). Revolution to Devolution: Reflections on Welsh Democracy. Cardiff: University of Wales Press.

25. Morgan, K.O. (1985). Welsh Society and Nationhood. Cardiff: University of Wales Press.

26. Riley, P.J.W. (1969). The Union of 1707 as an Episode in English Politics. The English

Historical Review. 84, 332, 498-527. Retrieved February 9, 2021 from

https://researchportal.northumbria.ac.uk/files/3024697/ HIS HIS53 04 S0018246X10000506a.pdf

27. Rose, R., & Shephard, M. (2016). The Long and the Short of the SNP Breakthrough. The British General Election of 2015 (pp. 126-139). London: Palgrave Macmillan.

28. The 1979 Referendums. Results in Scotland. BBC News. Retrieved from:

https://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/scotland/briefing/79referendums.shtml

29. The 1979 Referendums. Results in Wales. BBC News. Retrieved from:

http://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/wales/briefing/79referendums.shtml

30. The 1997 devolution referendums in Scotland and Wales. Open Edition Journals. Retrieved from: https://iournals.openedition.org/rfcb/1187

31. The Scottish Parliament. 2011 Election Results. Parliament of Scotland. Retrieved from: http://www.parliament.scot/visitandlearn/Education/30313.aspx

32. The SNP's road to Independence. Aberdeen SNP Website. Retrieved from:

https://aberdeensnp.org/node/9

33. The Welsh independence movement lags far behind the Scottish version. Why? The Atlantic. Retrieved from: https://www.theatlantic.com/international/archive/2019/12/uk-election- wales-scotland-independence/603283/

34. UK's EU Referendum Results. BBC News. Retrieved from:

https://www.bbc.co.uk/news/politics/eu referendum/results

35. Wales 2030: Seven Steps to Independence. Party of Wales Programme Document. Retrieved from:

https://d3n8a8pro7vhmx.cloudfront.net/adamprice/pages/69/attachments/original/1534893284/Seve n Steps to Independence1.pdf?1534893284

36. Welsh Referendum 1997. The final results. BBC News. Retrieved from: https://www.bbc.co.uk/news/special/politics97/devolution/wales/live/index.shtml

37. What does the latest YouGov poll tell us about support for Welsh independence? Nation

Cymru. Retrieved from: https://nation.cymru/opinion/what-does-the-latest-yougov-poll-tell-us-

about-support-for-welsh-independence/

Размещено на Allbest.ru

...