На службі у ІІ Речі Посполитої: українці в оцінках польських офіцерів

Размещено на http://www.allbest.ru/

На службі у ІІ Речі Посполитої: українці в оцінках польських офіцерів

Ігор Мрака

Львівський національний університет імені Івана Франка кафедра історичного краєзнавства



Анотація

У статті зроблено спробу проаналізувати сприйняття/характеристики військовиків українців з боку командного складу польської армії в 1921-1939 рр. На основі численних рапортів, доповідних записок, що зберігаються в Центральному військовому архіві (Варшава, Польща), висвітлено бачення офіцерами рівня національної, громадянської свідомости "українців"/ ''русинів", їх еволюцію протягом окресленого періоду, освітній рівень новобранців, ставлення українців до Речіпосполитої, служби у війську, взаємини з іншими рядовиками і поведінку у військових частинах. Попри значну увагу і польських, і українських дослідників до проблеми двосторонніх відносин, тема, винесена у назві статті, є маловивчена в історичній літературі. Окремі її аспекти висвітлені у працях польських науковців, а українські вчені цю тему практично не студіювали.

Ключові слова: українці, "українці", "русини", Східна Галичина, Волинь, Холмщина, Полісся, національна свідомість, польська армія.



UKRAINIANS AT THE SERVICE OF THE RZECZPOSPOLITA BY THE EVALUATION OF POLISH OFFICERS

Ihor MRAKA

Ivan Franko National University of Lviv Department of Local History

Having analyzed the reports of military bases and district units commanders the author claim the following:

1. The beginning of the 1920s the national consciousness of the majority of Ukrainian servicemen that came from Volynia and Polissya, the areas of the former Russian empire was extremely low. The recruits from Eastern Galicia had somewhat higher level of national consciousness. In the 1920-1930s the situation gradually was changing. Under the influence of studying at school, activities of cultural and educational organizations, "Prosvita" in particular, Ukrainian political parties, OUN (Organization of Ukrainian Nationalists), the gradual growth of national consciousness of recruits from "Eastern Borderlands" took place. The commanders of military bases reported that each year the number of nationally conscious Ukrainians was increasing and they realized that they were the part of Ukrainian people. However, the commanders admitted that nationally conscious Ukrainians were not destabilizing factor in the army because of large distribution in different departments.

2. Civic consciousness of the majority of recruits before the military service call was extremely low, and many of them didn't have it at all. In the reports commanders claimed that being influenced by military service (educational activities, excursions, communication with seniors from Polish and other nationalities), their consciousness improved and leaving the military base, reservists realized that they

3. Ukrainians demonstrated political loyalty in the army regardless of the tension in Ukrainian- Polish relations, which was after the defeat of the Western Ukrainian People's Republic. However, this demonstrative loyalty was obviously because of the fear to be accused and punished for anti-state activity, belonging to some political organization or propaganda of political ideas, all that was forbidden for servicemen by the law of interwar Poland. Yet, from the second half of the 1920s and in the 1930s the commanders more often reported about the growth in number of servicemen suspected in political anti-state activity, and recorded the incidents of propaganda of independent ideas in the army, but they were not numerous.

4. The level of education of Ukrainians from the territories of the former Russian empire was extremely low due to the absence of compulsory studying in pre-war time. People from Galicia had somewhat better level of education, although commanders stated about the large percentage of completely illiterate recruits. It could be explained by the fact that Ukrainians from Eastern Galicia didn't show their knowledge of the Polish language, that was one of the ways to boycott Polish authorities and such recruits also were numbered among those completely/partly illiterate who finished Ukrainian school, but didn't speak Polish. During the interwar period the situation improved due to teaching literacy in the army and, also, educational policy of Polish authority. According to commanders, Ukrainians, except rare cases, were capable students, were willing to study in the army, and in the end of serving they could read/write in Polish.

5. Ukrainians were characterized as physically developed, enduring, willing to work but at the same time shy, closed, distrustful to the commanders or seniors from other nationalities in the beginning of the service. The commanders stated that it was more difficult for natives from Volynia and Polissya to get used to military way of life than for natives from Eastern Galicia, who, at the same time, were more interested in political life and had an active correspondence with their families and friends. But over time all of them got used there and served properly. In the relationships with others Ukrainians they were friendly, kind, hospitable, they didn't provoke misunderstandings in inter-ethnic relations.

All in all, Ukrainians showed themselves as good servicemen and as the commanders admitted they could be the example of a serviceman as for Polish as for representatives of other nationalities.

Keywords: Ukrainians, "Ukrainians", "Rusyns"(Ruthenes), Eastern Galicia, Volyn, Polissya, national consciousness, Polish army.



Завершення воєнних дій, переведення армії на службу в умовах миру, поширення практики загальних бранок на усіх громадян Речі Посполитої незалежно від національносте спричинило поступове збільшення представників національних меншин у війську. У 1921 р. до армії почали брати українців Волині, Полісся, Холмщини - територій, що напередодні Першої світової війни перебували у складі Російської імперії. У грудні 1922 р. розпочато призовну кампанію у Східній Галичині¹. Після проходження оглядово-лікарської комісії новобранців, придатних до служби, у січні 1923 р. відправлено до військових частин. Українці служили переважно в піхоті, кінноті та артилерії. Так, наприклад, у піхотні частини О.К. І (Варшава) потрапило 2813 осіб, кінноту - 1775, артилерію - 753. Аналогічно в О.К. V (Краків) ці показники були такими: піхота - 2898, кіннота - 1200, артилерія - 2144Про проведення призову Міністерство внутрішніх справ оголосило 29 листопада 1922 р. на підставі постанови Ради Міністрів від 20 листопада та листа Міністра військових справ від 29 листопада 1922 р. (Pobor rocznikow 1900 i 1901,30 listopada 1922 r., Державний архів Львівської області, ф. 243 а, оп. 1, спр. 374, арк. 6). Rozkaz wcelenia rekrutow rocznikow 1900 i 1901 ze Wschodniej Malopolski (rozdzielnik przeznaczenia i wcelenia),Warszawa, styczen 1923, Centralne Archiwum Wojskowe Wojskowego Biura Historycznego im. gen. broni Kazimierza Sosnkowskiego (далі - CAW), zesp. І.371.8, sygn. 50.

© Мрака І., 2018. Отже, станом на 1 травня 1923 р. у польській армії служили 24517 вихідців зі Східної Галичини і 18744 з Волині та Холмщини, що відповідно дорівнювало 9,59 % і 7,33 %. В сумі військову службу проходило 43261 українців, що становило 16,92% від загальної кількості жовнірівMaciej Krotofil, "Ukraincy w Wojsku Polskim w okresie mi^dzywojennym", [w:] Mniejszosci narodowe i wyznaniowe w Silach Zbrojnych DrugiejRzeczypospolitej 1918--1939, pod redakcja Zbigniewa Karpusia, Waldemara Rezmera, (Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikolaja Kopiernika, 2001), 132.. У армії їх ділили на "українців" і "русинів". "Українцями" вважали вихідців з колишньої Російської імперії, "русинами" ж іменували новобранців зі Східної ГаличиниIbid., s. 128.. армія польський військовик

Збільшення у війську представників національних меншин породило питання їхньої політичної лояльности, особливо українців зі "східних кресів" - недавніх супротивників збройної боротьби за Львів, терени Східної Галичини. Тому для вивчення суспільно-політичних настроїв в армії наказом Міністра військових справ від 28 лютого 1922 р. створено Реферат у національних справах при ІІ відділі Генерального штабу, згодом при кожному штабі О.К. Від 1924 р. Реферат займався винятково вивченням настроїв представників національних меншин, яких узагальнено називали "чужими"Реферат у національних справах при ІІ відділі Генерального штабу був до 1936 р. У 19361939 рр. Реферат підпорядковувався Міністерству військових справ. Попри структурні зміни, вивчення суспільно-політичних настроїв у війську, особливо серед представників національних меншин, було важливим напрямком діяльности аж до початку Другої світової війни (Tadeusz Kowalski, Mniejszosci narodowe w Silach Zbrojnych Drugiej Rzeczypospolitej Polskiej (1918--1939). (Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 1997), 82-88). Прийняття і застосування терміну "чужі" було наслідком національної політики польських урядів, які вважали представників національних меншин податливими на антипольські настрої/заклики з боку ворожих держав (Tadeusz Kowalski, "Pobor mniejszosci narodowych do wojska II Rzeczypospolitej", Wojskowy Przeglid Historyczny, № 1 (1996), 75).. Згідно з інструкціями командири частин повинні були вивчати рівень національної і громадянської свідомости, ставлення до Речіпосполитої, до служби у армії, рівень освіти новобранців, причини дезертирства, взаємини представників національних меншин з військовиками польської національносте.

Перший аналіз чисельности, національного складу армії, морально-політичних настроїв рядовиків Реферат у національних справах ІІ відділу Генерального штабу провів весною 1922 р. Результати роботи репрезентував документ під назвою "Obce narodowosci w Wojsku Polskim", датований 17 червня 1922 р."Obce narodowosci w Wojsku Polskim, Warszawa, 17 czerwca 1922 r.", CAW, zesp. І.371.5/А, sygn. 190. У документі чи не вперше наведено характеристики новобранців-українців, що походили з Волині, Холмщини, Полісся. Автори документа стверджували, що національна свідомість у більшости з них була дуже низькою. Подібно як і білоруси, на прохання вказати свою національність, називали себе "тутешніми" і, щонайголовніше, не вважали себе громадянами Польської держави. Про "русинів", які служили в статусі "добровольців" ("ochotniki"), позаяк офіційно їх не призивали, автори лаконічно зауважили: "характеристика ідентична з Українцями"Ibid..

Детальніші характеристики "русинів" почали надходити весною 1923 р. і вони різнилися. Так, наприклад, майже усі командири частин О.К. V (Краків) констатували низький рівень національної свідомости українців, але водночас і німців, євреїв, білорусів"Raport narodowosciowy, Krakow, 21 lipca 1923 r.", "Raport narodowosciowy, Krakow, 23 lipca 1923 r.", "Raport narodowosciowy, Krakow, 25 lipca 1923 r.", "Raport narodowosciowy, Krakow, 16 sierpnia 1923 r.", "Raport narodowosciowy, Bielsko, 14 sierpnia 1923 r.", CAW, zesp. I.371.5, sygn. 31.. Результати спостережень в цілому по армії узагальнено в документі під назвою "Obce narodowosci w Armii Polskief" від 18 жовтня 1923 р. Отож, у порівнянні з попереднім роком, коли більшість рекрутів були селянами з низьким рівнем національної свідомости, ситуація змінилася. Зросла кількість національно свідомих новобранців, які не лише принесли з собою політичні настрої зі Східної Галичини, але й "ятрять ними, зумовлюють непевність і провокують до дезертирства інших українців і русинів""Obce narodowosci w Armii Polskiej, Warszawa, 18.X.1923 r. (Nr.19739/II.Inf.n.F.)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2676.. Під впливом галичан сталися помітні зміни і серед "українців". Автори документа стверджували:

"на Волинь почали проникати впливи русинів зі Східної Малопольщі, відомих своєю свідомою опозицією до Речіпосполитої, внаслідок чого темна маса українського люду починає допоминатися для себе спеціяльних прав. Якщо зважимо, що український рекрут виходить з тієї маси і на ньому відбиваються настрої, що панують на Волині, то мусимо констатувати, що відносно минулого року (1922 - І. М.)український рекрут, не втрачаючи своїх фізичних даних, показав багато моральних змін, а саме став норовливішим, хитрішим, дезертирує не з туги за рідним селом, а до Радянської Росії, Німеччини, згідно з вказівками місцевих агітаторів, внаслідок підбурювання новобранця русина"Ibid. "Raport narodowosciowy za czas od 1.X.1924 r. do 1.1.1925 roku, Warszawa, dnia 30.I.1925 r. (L.dz.269/Inf.tjn./25.)", CAW, zesp. I.303.4, sygn. 2510..

Характеризуючи "українців", командири інколи підкреслювали відмінності між вихідцями з Волині і Полісся. Так, у рапорті від 30 січня 1925 р. командування О.К. І (Варшава), аналізуючи морально-психологічні риси "українців", поділило їх на дві групи: 1) з Волині і 2) з Полісся. "Перші менш національно свідомі порівняно з русинами зі Східної Малопольщі, натомість більше від українців з Полісся - є елементом, що легко піддається під вплив навіть невеликої горстки розагітованих русинів зі Східної Малопольщі. Результатом того є факт, що до української національности зараховують себе навіть ті, які початково декларували себе як "свої", "тутейші", "волиняки". Слід додати, що українці з Волині здебільшого не відрізняють національности від релігії". Другі - "українці з Полісся майже повністю несвідомі", але, стверджували автори документа, сприймають політичну і просвітницьку агітацію і з боку "русинів"/"українців", і зі сторони колег-поляків ¹¹. Незважаючи на певний поступ, національна свідомість у багатьох "русинів"/"українців" на початку 20-х рр. була низькою, набагато нижчою аніж, наприклад, у євреїв або ж німців"Obce narodowosci w Armii Polskiej, Warszawa, 18.X.1923 r. (Nr.19739/II.Inf.II.F.)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2676..

Упродовж міжвоєнного періоду ситуація поступово змінювалася. Відчутним був вплив школи, культурно-просвітницьких організацій, особливо "Просвіти", українських політичних партій, ОУН. Як наслідок, від кінця 20-х рр. командири частин все частіше повідомляли про зростання національної свідомости рекрутів зі "східних кресів". Так, у рапорті за друге півріччя 1927 р. командування О.К. VIII (Торунь) повідомляло: "спостереження за новобранцями з числа національних меншин, особливо з останніх двох призовів, дають підстави стверджувати, що антидержавна діяльність, особливо на східних кресах, не зменшується, радше навпаки, стає інтенсивнішою і проникливішою""Raport wojskowo-narodowosciowy za II polrocze 1927 r., Torun, dnia 21 listopada 1927 r. (L.dz.6309/Inf.27.)", CAW, zesp. I.371.8/A, sygn. 391, s.427-428.. Аналогічного змісту рапорти надходили й з інших округів. У рапорті за перше півріччя 1929 р. командування О.К. VI (Львів) доповідало:

"Русини як кістяк і найбільша меншина, є елементом з високою національною свідомістю, що тяжіє до українського націоналізму, що, без сумніву, є наслідком діяльности різних товариств та спілок напередодні призову. Менш інтелігентні русини-селяни ставляться до Держави, здавалося б, байдуже, однак, відчуваються тенденції до слідування за прагненнями інтеліґенції, серед представників якої відчутні сепаратистські настрої (...)

Сепаратистські настрої та ознаки націоналізму корелюють з віддаленістю призовника від міських центрів, осередків української інтеліґенції; причому, можна зауважити, що ці прагнення зменшуються пропорційно до ступеня віддалености. Націоналістично-сепаратистські тенденції є найслабшими серед людей неосвічених, натомість, найбільш відчутні серед освічених, самосвідомих призовників, часто високого соціяльного статусу""Raport wojskowo-narodowosciowy za za I polrocze 1929 r., Lwow, dnia 21.VI.1929 r., (L.972/ Inf.c/29)", CAW, zesp. I.303.4, sygn. 2511..

Тенденція зростання кількості національно свідомих новобранців яскраво простежується упродовж 30-х років. Командири окремих частин повідомляли, що "українці приходять до війська національно свідомі, розуміють, що належать до власної національности і є іншої віри", а "політичне виховання, отримане напередодні призову, діє так, що кожен русин чується частиною українського народу""Raport wojskowo-narodowosciowy /w mysl rozkazu D.O.K.VI. Sam.Ref.Inf.L.130/tj./Inf./N/ 32. z dnia 8 kwietnia 1932 r./ Raport obejmuje: 52 p.p. Baon Usam.II/43, 9 p.ul, 12 p.ul, 22 p.ul.", CAW, zesp.I. 371. 6/A, sygn.136, s. 302.. Та попри зростання національної свідомости українців, особливо вихідців зі Східної Галичини, командири визнавали, що вони не становлять небезпеки, оскільки сильно розпорошені по різних відділах"Komunikat informacyjny, Krakow, 28 lipca 1928 r. (L.2423/Inf.N.tjn.)", CAW, zesp. I.371.5/ A, sygn. 394; "Raport wojskowo-narodowosciowy i raport o stanie i przyczynach dezercji, Poznan, dnia 7 czerwca 1930 r. (L.dz.1918/Inf.tj.)", CAW, zesp. I.371.7/A, sygn.26, s.559-560..

Важливою проблемою для військово-політичного керівництва країни була політична лояльність українців до Речіпосполитої і ставлення до військової служби. Незважаючи на демонстрацію частиною призовників небажання іти до війська, антипольську агітацію напередодні призовів, напруженість у польсько- українських відносинах, особливо у Східній Галичині, реалії військового життя вносили певні корективи не лише у ритм, але й поведінку/настрої українців. У звітах за 1924 р. командування О.К. V (Краків), де зокрема служило чи не найбільше українців зі Східної Галичини, констатувало, що вони "не проявляють антидержавних настроїв", є "лояльними", їхнє ставлення до держави "не можна назвати приязним, радше нормальним і з кожним місяцем воно покращується", хоча "службу у польському війську вважають чужою для себе справою""Raport o zachowaniu si? niepolskich narodowosci w oddzialach DOK № V Krakow w miesiacu styczniu i lutym 1924", CAW, zesp. I.371.5/A, sygn. 394, s.73.. Такі характеристики подавали не лише командири частин, де "русини" становили невеликий відсоток, але й ті, де їх було доволі багато. Прикладом може бути 23-й полк польової артилерії, у якому з 894 осіб, 413 були українцями. Аналогічно командування 2 полку рокитнянських кіннотників, чисельність якого становила 875 осіб, з яких 481 були українці зі Східної Галичини, у рапорті від 23 липня 1923 р. повідомляло про їхнє лояльне ставлення до Польської держави"Raport narodowosciowy, Bielsko, 21 lipca 1923 r. (L.478/...pf)", CAW, zesp. I.371.5, sygn. 31.. Про неприхильне, відверто вороже ставлення рекрутів-українців до Польщі командири повідомляли вкрай рідко"Raport narodowosciowy za czas od 10.XI.26 do 10.V.27, dnia 9.05.1927", CAW, zesp.I.371.8/ A, sygn.391; "Meldunek o stanie dezercji za miesiac czerwiec 1923 r. z podaniem przyczyny dezercji, wnioski i opinie Dowodztw", CAW, zesp.I.371.5/A, sygn.204; "Meldunek o stanie dezercji za miesiac lipiec 1923 r. z podaniem przyczyny dezercji, wnioski i opinie Dowodztw", CAW, zesp.I.371.5/A, sygn.204..

Утім, зважаючи на напругу, яка запанувала після закінчення польсько- української війни у двосторонніх взаєминах, висновки командирів про лояльність "українців''/''русинів" не завжди відповідали дійсності. Небажання політикувати було спричинене кількома чинниками. Командири насамперед констатували: українці усвідомлювали, що перебувають під постійним наглядом, а тому старалися уникати будь-яких розмов на політичні теми, аби не бути звинуваченим в антидержавній діяльності"Raport wojskowo-narodowosciowy /w mysl rozkazu D.O.K. VI Sam. Ref. Inf. L.130/tj./Inf./ N/32. z dnia 8 kwietnia 1932 r./", CAW. zesp.I.371.6/A, sygn. 136, s. 303.. Нарешті, показова байдужість до політики була зумовлена боязню кари, оскільки командири могли це потрактувати як політичну агітацію, звинуватити у належності до політичної організації, що було заборонено для військовиківСтаття 20 Закону про обов'язки і права рядових польської армії гласила: "Рядовикам заборонено належати до політичних організацій, брати участь у політичному житті" (Ustawa z dnia 18 lipca 1924 r. o podstawowych obowiazkach i prawach szeregowych wojska polskiego // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. 1924. № 72. Poz. 698)..

Від кінця 1920-х і в наступні роки командири все частіше повідомляли, що підозрюють багатьох новобранців у приналежності до різних політичних організацій/партій. Так, у звіті О.К. VII (Познань) за друге півріччя 1931 р. вказано, що "під наглядом перебуває 252 військових руської національности - переважно русини, підозрювані у приналежності до УВО, члени "Лугу", "Сокола", "Сельробу", українські патріоти""Raport wojskowo-narodowosciowy, Poznan, 22 grudnia 1931 r. (L.dz.3909/Inf.tjn.B.31)", CAW, zesp. I.371.7/A, sygn. 26, s. 575 verte.. Українці в більшості були прихильниками незалежницьких ідей, тому їх рідко підозрювали у симпатіях до комуністичних/ соціялістичних гасел. Багато апологетів комуністичної ідеології було серед білорусів, поляків, але найбільше серед євреїв, яких часто вважали вороже налаштованими до держави. Прикладом може бути характеристика рядовиків єврейської національности, подана командуванням О.К. ІІ (Люблін):

"Євреї під маскою лояльности, крім дуже нечисленних випадків, є рішуче вороже налаштовані до держави і як елемент продажний є посередниками у пропагуванні комунізму у Польщі. Усі командири відділів, де євреї становлять численну групу, скаржаться, що вони є деструктивним елементом у війську, елементом на який ніколи не можна розраховувати, а свої уміння і гендлярську спритність використовують більш у негативному, аніж позитивному сенсі""Raport wojskowo-narodowosciowy D.O.K. II za czas od dnia 21.V do dnia 20.XI.1932 r.", CAW, zesp. I.371.2/A, sygn. 90..

Активізація політичного життя у Східній Галичині у 30-х роках безперечно проявлялася у війську. Хоча й не часто, новобранці приносили агітаційні матеріяли українських політичних партій. Так, командування О.К. І (Варшава) у рапорті до Міністра військових справ від 31 грудня 1936 р. доповідало, що у новобранців зі Східної Галичини вилучено газети: "Свобода", "Наш Лемко", "Громадський Голос", "Діло", "Нова Зоря", "Батьківщина", "Українська Нива", "Новий Час", "Мета""Zolnierze narodowosci ruskiej - nastroje. Wykaz czasopism ukrainskich znalezionych u zolnierzy narodowosci ruskiej w m.listopadzie 1936 r., Warszawa, dnia 31.XII.1936 r. (L.dz. 6411/ Tjn.36.)", CAW, zesp.I.300.1, sygn 1380.. Водночас, траплялися випадки, коли рядовики проводили агітацію серед військовиків. Так, командування 55 Познанського полку піхоти у рапорті від 2 листопада 1934 р. повідомляло, що рядовик Никифоришин Микола "зібрав групу стрільців-русинів вдома одного з представників національних меншин, перед якими виголосив промову у проукраїнському шовіністичному дусі"Polroczny raport wojskowo-narodowosciowy, Leszno, dnia 2 listopada 1934 r. (L.dz.475/ Inf.Tj.34), CAW, zesp.I.371.7/A, sygn. 26, s. 589..

Військово-політичне керівництво країни доволі успішно боролося з політичною агітацією в армії та намагалося використати час перебування українців у війську, аби якнайбільше інтегрувати їх в суспільство, асимілювати, виховати у них почуття політичної лояльности. Для цього командири систематично проводили виховні лекції, присвячені історії Польщі, її політичному устроєві, показували переваги правового становища громадян Речі Посполитої у порівнянні з СРСР і Німеччиною тощо. Та попри бравурні звіти про успіхи виховної роботи, деякі командири все ж визнавали, що освітньо-виховна робота в армії не давала очікуваних результатів, а українці, повертаючись додому, не вирізнялися від інших своїми політичними поглядами"Raport wojskowo-narodowosciowy /w mysl rozkazu D.O.K.VI. Sam.Ref.Inf.L.130/tj./Inf./N/ 32. z dnia 8 kwietnia 1932 r./ Raport obejmuje: 52 p.p. Baon Usam.II/43, 9 p.ul, 12 p.ul, 22 p.ul.", CAW, zesp.I. 371. 6/A, sygn. 136.. Передовсім це стосувалося галичан, які, на відміну від українців з теренів колишньої Російської імперії, практично не підлягали асиміляції у війську"Raport narodowosciowy za okres styczen-marzec 1925 r. Lwow, dnia 1 kwietnia 1925 r.", CAW, zesp. I.303. 4, sygn. 2511, s. 266., а під час служби активно цікавилися політичним життям краюIbid., s. 273; "Raport wojskowo-narodowosciowy z terenu OK VIII za drugie polrocze 1928 r, (L.dz.2031/Inf.29sc.tjn.)", CAW, zesp. I. 371.8/А, sygn. 423, s. 3..

Єдине, що, за словами командирів, змінювалось - це громадянська свідомість, яка у багатьох новобранців була надзвичайно низька або ж взагалі відсутня. Під впливом служби (виховна робота, екскурсії, спілкування з рядовиками польської та інших національностей), констатували командири, вона покращувалася, а більшість резервістів, залишаючи військову частину, усвідомлювали, що є громадянами Речі Посполитої"Raport narodowosciowy za czas od 1.X.1924 r. do 1.1.1925 roku, Warszawa, dnia 30.I.1925 r. (L.dz.269/Inf.tjn./25.)", CAW, zesp. I.303.4, sygn. 2510, s. 249, 251, 254, 260, 261, 262, 263, 266, 269, 272, 273.. Щодо українців, то цілком очевидно, що вони в переважній більшості вважали себе не стільки громадянами Речі Посполитої, а радше такими, що проживають у Речі Посполитій.

Важливим елементом образу військовика є його освіта. У перші повоєнні роки до армії Речі Посполитої призвано велику кількість малограмотних або й цілком неграмотних рекрутів, що істотно утруднювало їхній вишкіл. Низький рівень освіти призовників був одним з наслідків перебування територій відродженої Речі Посполитої у складі Австро-Угорської, Німецької і Російської імперій, освітні системи яких істотно різнилисяУ Російській імперії освіта була не обов'язковою. Тому рівень неграмотности населення, що опинилося у Речіпосполитій, був найвищий. В окремих повітах ситуація була катастрофічна. Це підтвердив перепис населення 1921 р. Так, наприклад, неграмотність серед населення Камінь- Каширського повіту дорівнювала 92%, Любомльського - 84%, Сарненського - 82%, Лунинецького - 81%. Дещо кращою була ситуація на теренах, успадкованих від Австро-Угорщини. Але й тут, незважаючи на обов'язковість освіти, не усі відвідували школу Згідно з переписом 1921 р. 48,8% українців греко-католицького віросповідання (мешкали в основному у Львівському, Тернопільському і Станиславівському воєводствах) були анальфабетами, 38,1% мали початкову освіту, 0,7% - середню, 0,1% - середню спеціяльну, 0,2% - вищу, 12,1% - не встановлено (Andrzej Gawryszewski Ludnosc Polski w XX wieku. (Warszawa: Drukarnia Klimiuk, 2005), 319322).. Серед усього загалу українці не були винятком, а чисельність новобранців-"українців", що закінчили початкову школу, коливалася в межах 25-70 %"Obce narodowosci w Wojsku Polskim, Warszawa, 17 czerwca 1922 r.", CAW, zesp. I.371.5/A, sygn. 190. Згідно з даними ІІ відділу Генерального штабу, станом на жовтень 1923 р. кількість рядовиків-"українців", що задекларували наявність початкової освіти зросла і коливалася в межах 35-70%. Знання ж польської було катастрофічно низьке ("Obce narodowosci w Armii Polskiej, Warszawa, dnia 18.X.1923 r. (Nr.19737/II.Inf.II.F.)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn.2676.. Водночас вони практично не знали польської мови, оскільки в Російській імперії її викладали лише у поодиноких приватних школахAndrzej Gawryszewski Ludnosc Polski w XX wieku. (Warszawa: Drukarnia Klimiuk, 2005), 319-322..

Не кращою була ситуація і серед галичан. Після першого призову у грудні 1922-січні 1923 рр. зі Східної Галичини до О.К. V (Краків) скеровано 8446 новобранців, з яких, згідно з повідомленням командування корпусу, 1854 були повністю анальфабетами, 4468 - піванальфабетами, що разом дорівнювало 74 % усіх новобранців. При цьому, як відзначено в рапорті, це були здебільшого русини"Dow. Okr. Korp. № V w Krakowie do Ministra spraw wojskowych, 15.IX.1923. Program dwuletniej pracy oswiatowo-wychowawczej w formacjach, zakladach i urz^dach wojskowych Krakowskiego Okrcgu Korpusnego, (L.11641/III.tajne)", CAW, zesp. ².303.5, sygn. 206, s. 49.. Українці зі Східної Галичини часто приховували факт навчання у школі чи знання польської мови, що було своєрідною формою бойкоту польської влади. У згаданому вище документі під назвою "Obce narodowosci w Armii Polskiej" від 18 жовтня 1923 р. констатувалось, що "русин, що подає себе у призовних списках за абсолютно неграмотного, нерідко виявляється інтелігентом з середньою освітою, національно свідомим і оперує цілим арсеналом опозиційних аргументів щодо Польщі""Obce narodowosci w Armii Polskiej, Warszawa, dnia 18.X.1923 r. (Nr.19737/II.Inf.II.F.)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2676.. Незнання польської мови, навіть попри наявність будь-якої освіти рідною мовою, було підставою, згідно з вказівками Генерального штабу, аби вважати новобранця анальфабетом чи піванальфабетом"Odpis Oddzialu III Sztabu Generalnego do Dowodztwa Okrcgu Korpusu nr. V o Programie dwuletniej pracy oswiatowo-kulturalnej w wojsku, 30.X.1923 r., (L.11641/OK/III Szt.)", CAW, zesp. 2.303.5, sygn. 206, s. 350..

Відтак протягом 20-х-початку 30-х років кількість новобранців-українців, яких зараховували до анальфабетів або піванальфабетів була досить висока. Це підтверджують звіти командування О.К. ІІ (Люблін) за 1927-1930 рр. (див. табл. 1). Низький рівень освіти новобранців констатували командувачі інших округів. Так, командування О.К. VI (Львів) у рапорті від 21 липня 1929 р. повідомляло, що 33% рядового складу є анальфабетами, 47% - піванальфабетами, 18 % мають початкову освіту і лише 2 % середню"Raport wojskowo-narodowosciowy za I polrocze 1929 r., Lwow, dnia 21.VI.1929 r.(L.972/ Inf.c/29)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2511, s. 508 verte.. Певною мірою це віддзеркалювало стан освіти на території східних воєводств. Так, станом на 1931 р. у Львівському воєводстві було 31,5% неписьменних, Тернопільському - 32 %, Станиславівському - 40 %, Волинському - 53 %Богдан Ступарик Шкільництво Галичини (1772-1939). (Івано-Франківськ: Інститут системних досліджень освіти, 1994), 124..

У міжвоєнний період армія докладала значних зусиль для подолання неграмотности рядовиків і досягла певних результатівJan Kcsik Praca oswiatowo-wychowawcza wsrdd mniejszosci narodowych w Wojsku Polskim 1918-1939 [w:] Mniejszosci narodowe i wyznaniowe w silach zbrojnych Drugiej Rzeczypospolitej 1918-1939, red. Zbigniewa Karpusia, Waldemara Rezmera. (Torun: Wydawnictwo Uniwersytetu Mikolaja Kopiernika, 2001), 209-232; Aneta Ignatowicz Zolnierskie Szkofy Nauczania Poczqlkowego (1919-1939). (Torun: Wydawnictwo Adam Marszalek, 2008), 93-111, 136-154; Piotr Stawecki Polityka wojskowa Polski 1921-1926. (Warszawa: Wydawnictwo Ministerstwa Obrony Narodowej, 1981), 116-124.. У звітах майже усі командири констатували, що українці охоче вчили польську мову. Так, у звіті командування О.К. VI (Львів) від 20 травня 1928 р. про освітню роботу серед "русинів" зазначено: "Вчаться старанно, хоча часто бракує їм вроджених здібностей. За рік починають говорити по-польському. Їх листи додому наприкінці служби, то повна мішанина. Якщо прийшли до війська з руською початковою освітою, то вживають польських виразів і руського алфавіту, якщо ж прийшли як повні анальфабети, то пишуть по-польському, часто використовуючи руські словосполучення""Raport wojskowo-polityczny za okres listodad 1927-kwiecien 1928, Lwow, 20 maja 1928 r.", CAW, zesp. 303.4, sygn. 2511, s. 452-453.. Небажання вчитись, особливо польську мову, декларували одиниці. Як приклад - випадок у 58 полку піхоти О.К. VII (Познань), коли один з рекрутів-українців відмовлявся вчити польську мову"Raport wojskowo-narodowosciowy za czas od 1.V.-31.X.28, Poznan, dnia 1 grudnia 1928 r. (L.dz.2318Inf.tj.)", CAW, zesp. I.371.7/A, sygn. 26, s. 527.. Інколи небажання іти на навчання, які відбувалися ввечері, рядовики пояснювали фізичною втомою після військових навчань"Raport wojskowo-narodowosciowy za I polrocze 1929 r., Lwow, dnia 21.VI.1929 r.(L.972/ Inf.c/29)", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2511, s. 507.

* О.К. VI (Львів) обіймав територію Львівського (крім кількох повітів), Тернопільського і Станиславівського воєводств (Про формування територіяльних меж О.К. VI (Львів) дет. див. Adam Adrian Ostanek VI Okr^g Korpusu w dziejach wojskowosci polskiej w latach 1921-1939. (Warszawa: Wydawnictwo Neriton, 2013), 54-68.. Попри певні успіхи, рівень неграмотности серед новобранців був достатньо високий.

До кінця 30-х років ситуація поступово покращилася. Про це свідчать дані про новобранців-українців 1917 року народження, призваних на службу з О.К. VI (Львів)*. З 10579 юнаків 1847 (17,46 %) були анальфабетами, 3030 (28,64 %) закінчили 1-3 клас загальної школи, 4904 (46,36 %) - 4-6 клас, 599 (5,66 %) - 7 клас, 51 (0,48 %) - 6-8 клас, 128 (1,21 %) - отримали атестат зрілости або ж закінчили вищий навчальний заклад, 20 (0,19 %) - не встановлено (детальніше див. табл. 2)"O.K. VI. Wyksztalcenie. R.1917", CAW, zesp.I.300.37, sygn. 26, s. 115-151.. Рівень освіти призовників польської національности був дещо кращим - анальфабетів - 7,34 %, таких, що закінчили 1-3 клас загальної школи - 19,82 %, 4-6 клас - 44,22 %, 7 клас - 16,61 %, 6-8 клас - 2,61 %, отримали атестат зрілости - 8,11 %, не встановлено - 1,29 % (детальніше див. табл. 3). Найкращим був рівень освіти призовників-євреїв (детальніше див. табл. 4).

Окреме місце у рапортах відведено аналізові фізичних якостей рядовиків, їхнім взаєминам з представниками інших народностей. Говорячи про українців, то їх характеризували у більшості випадків "фізично розвинутими, здоровими, витривалими, охочими до праці, хоча й дещо повільними". Під час служби вони повільно пристосовувалися до нового середовища, для них характерною була певна недовіра до командирів, рядовиків інших національностей, скутість, соромливість, скритість, але з часом вони освоювалися в частинах і справно несли службу, старанно виконували свої обов'язки. Водночас командири зауважували і певні відмінності у характері українців з різних регіонів. Так, наприклад, командування О.К. VIII (Торунь) у рапорті за друге півріччя 1928 р. повідомляло: "Волиняк більш темний і відсталий, набагато важче пристосовувався до нових умов життя у війську, аніж його побратим зі Східної Малопольщі - інтелігентніший і політично свідомий". Галичани, підкреслювали командири, більше цікавилися українським політичним життям, вели активну кореспонденцію з родиною і товаришами. Обох їх об'єднували впертість і зарозумілість"Raport wojskowo-narodowosciowy z terenu OK VIII za drugie polrocze 1928 r, (L.dz.2031/ Inf.29sc.tjn.)", CAW, zesp.I. 371.8/A, sygn. 423, s. 3.. Попри поодинокі випадки дезертирства, українці назагал мали добру репутацію, що неодноразово підкреслювали офіцери частин. "Українці є добрими військовиками і можуть бути прикладом і для поляків, і представників інших національностей" - рапортував командир 51 полку піхоти О.К. VI (Львів)"Raport narodowosciowy za okres styczen-marzec 1925 r., Lwow, dnia 1 kwietnia 1925 r.", CAW, zesp. I 303.4, sygn. 2511, s. 260..

У взаєминах з іншими військовиками українці загалом зарекомендували себе товариськими, доброзичливими, приязними, а "непорозумінь на міжнаціональному грунті не зауважено""Raport wojskowo-narodowosciowy za czas od dn. 20.XI.27 r. do dn. 20.V.28 r., Lublin, dnia 20 maja 1928 r. (L.dz.840/Inf.tjn.27)", CAW, zesp. I. 371.2/A, sygn. 88, s. 43, "Raport narodowosciowy za okres styczen-marzec 1925 r., Lwow, dnia 1 kwietnia 1925 r.", CAW, zesp. I 303.4, sygn. 2511, s. 266.. Водночас командири відзначали, що українці полюбляли збиратися у своєму колі, де розмовляли рідною мовою"Raport wojskowo-narodowosciowy za I polrocze 1929 r., Lwow, dnia 21.VI.1929 r.(L.972/ Inf.c/29) ", CAW, zesp. I. 303.4, sygn. 2511, s. 508.. У подібному дусі характеризовано рядовиків німецької національности:

"Добрий моральний стан. Розумовий розвиток і освіченість як у поляків. За рівнем культури є значно вищі від інших національностей, відзначаються особливою схильністю до порядку і чистоти (...)

Лояльно ставляться до військової служби. Поведінка під час служби і поза нею - добра. Сповнені довіри до командирів, доброзичливі до колег, але з особливим сентиментом до колег своєї національносте (.) Проявів невдоволення, а також випадків непослуху не було""Raport wojskowo-narodowosciowy za czas od dn.20.V. do dn.20.XI.1928 r., Lublin, dnia 20 listopada 1928 r.", CAW, zesp. I.371.2/A, sygn.88, s. 61. Цілком по-іншому командири характеризували рядовиків єврейської національности:

"Ставлення до військової служби - неохоче, служать тільки з примусу і зі страху перед покаранням. У ставленні до командирів і рядовиків інших національностей нещирі, натомість щодо своїх єдиновірців дуже солідарні і товариські. Загалом у війську творять замкнуту групу, солідарнішу, ніж інші національності і не зживаються з тими, що їх оточують" (Ibid., s.62)..

Отже, на підставі аналізу рапортів командирів військових частин і командувачів округів корпусів можемо констатувати таке:

1. На початку 20-х років національна свідомість більшости військовиків- українців, що походили з Волині і Полісся - теренів колишньої Російської імперії - була надзвичайно низькою. Дещо вищим її рівень був у новобранців зі Східної Галичини, що було наслідком діяльности українських політичних партій і громадських організацій в часи Австро-Угорської монархії і під час Першої світової війни. Впродовж 20-30-х років ситуація поступово змінювалася. Під впливом навчання в школі, діяльности культурно-просвітницьких організацій, особливо "Просвіти", українських політичних партій, ОУН відбулося поступове зростання національної свідомости новобранців зі "східних кресів". Командири окремих частин повідомляли, що з кожним роком зростала кількість національно свідомих українців, вони усвідомлювали, що є частиною українського народу. Проте командири визнавали, що національно свідомі українці не були дестабілізаційним чинником в армії через сильне розпорошення по різних відділах.

2. Громадянська свідомість у більшости новобранців напередодні призову була надзвичайно низькою, а у багатьох взагалі відсутня. У рапортах командири стверджували, що під впливом служби (виховна робота, екскурсії, спілкування з рядовиками польської та інших національностей), вона покращувалася, а резервісти, залишаючи військову частину, усвідомлювали, що є громадянами Речі Посполитої. Проте українці в переважній більшості, таки, вважали себе не стільки громадянами Речі Посполитої, а такими, що живуть у Речі Посполитій.

3. Українці демонстрували у війську політичну лояльність, попри напругу у польсько-українських відносинах, що існувала після поразки ЗУНР. Однак ця демонстративна лояльність була зумовлена радше боязню бути звинуваченим і покараним за антидержавну діяльність, належність до політичної організації, пропаганду політичних ідей, що військовикам забороняло законодавство міжвоєнної Польщі. Проте з другої половини 20-х і впродовж 30-х років командири все частіше рапортували про зростання кількости військовиків, запідозрених у політичній антидержавній діяльності, фіксували, хоча й не численні, випадки пропаганди незалежницьких ідей у війську.

4. Рівень освіти українців з територій колишньої Російської імперії був катастрофічно низький, що пояснювалося відсутністю обов'язкового навчання у довоєнний час. Дещо кращим був рівень освіти у галичан, хоча командири констатували великий відсоток цілком неграмотних новобранців. Українці зі Східної Галичини приховували знання польської мови, що було одним зі способів бойкоту польської влади. Водночас це слугувало командирам підставою зарахувати їх до числа цілком/частково неграмотних, попри те, що закінчили українську школу, але не володіли польською мовою. Впродовж міжвоєнного періоду ситуація покращилася завдяки навчанню грамоти в армії, а також освітній політиці польської влади. За словами командирів, українці, крім поодиноких випадків, були здібними учнями, охоче навчалися у війську і наприкінці служби вміли читати/писати по-польському.

5. Українців характеризували фізично розвинутими, витривалими, охочими до праці, але водночас на початках служби соромливими, скритими. Командири констатували, що вихідці з Волині і Полісся важче пристосовувалися до військових порядків, аніж вихідці зі Східної Галичини, які водночас більше цікавилися політичним життям, вели активну кореспонденцію з родиною і товаришами. Але з часом усі освоювалися у частинах і справно несли службу. У взаєминах з іншими українці були товариськими, доброзичливими, приязними, такими, що не провокували непорозумінь на міжнаціональному ґрунті.

Загалом українці зарекомендували себе добрими військовиками і, як стверджували неодноразово командири, могли бути зразком військовика і для поляків, і для представників інших національностей.

Таблиця 1

Відсоток анальфабетів від загальної кількості новобранців в OK II (Люблін) (01.07.1927 - 30.05.1931 рр.)⁴⁸

Національність	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%	К-ть	%
Поляки	10664	10%	12249	12%	12663	8%	14537	11%	12862	13%	12864	10%	15224	12,4%	11829	14,3%	19641	12%
Русини	514	43%	996	41%	2047	27%	1712	25%	1905	26%	2063	26%	2551	27,5%	1886	26,7%	2483	23,6%
Українці	1889	18%	1293	21%	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Німці	386	13%	348	19%	384	27%	362	12%	391	14%	481	11%	404	8%	325	8,4%	447	8%
Білоруси	598	29%	140	-	147	42%	79	38%	74	32%	ЗО	37%	70	38%	89	-	361	-
Євреї	1085	29%	803	33%	736	22%	513	18%	523	15%	400	16%	591	22	353	21%	400	17%
Чехи	5	3 ос.	2	0%	3	0	6	0	-	-	-	-	6	0	1	0	-	-
Росіяни	-	-	162	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-	-
Інші	41	-	63	-	99	-	97	-	45	-	зо	-	44	-	55	-	77	-
Звітний період	01.01.1927- 20.05.1927	20.05.1927- 20.11.1927	20.11.1927- 20.05.1928	20.05.1928- 20.11.1928	20.11.1928- 20.05.1929	20.05.1929- 20.11.1929	21.11.1929- 20.05.1930	21.05.1930- 20.11.1930	20.11.1930- 20.05.1931

Таблиця 2

Рівень освіти призовників-українців 1917 р.н. з О.К. VI (Львів)⁵⁰

\ Рівень \ освіти Повіт \	Анальфабети	1-3 класи заг. школи (читають по- польському)	4-6 класи заг. школи	7 клас заг. школи	6-8 клас середньої школи	Атестат зрілости, вища	Не встановлено	Всього
Бережани	12	30	34	6	-	5	1	88
Бібка	3	21	38	16	2	2	-	82
Борщів	12	22	51	5	1	1	-	92
Броди	11	25	31	8	2	2	-	79
Бучач	14	35	64	13	1	4	1	132
Городенка	7	10	19	8	-	-	-	44
Долина	6	8	43	12	-	4	-	73
Жидачів	3	14	25	6	-	-	-	48
Жовква	3	10	28	11	6	3	-	61
Заліщики	4	16	23	1	2	3	-	49
Збараж	11	24	53	10	1	2	-	101
Зборів	11	19	29	11	1	1	6	78
Золочів	7	40	52	10	4	-	-	113
Калуш	2	10	36	12		1	-	61
Кам'янка Стр.	5	25	66	12	2	4	2	116
Коломия	17	18	63	24	3	11	-	136
Копичинці	10	16	69	8	1	-	-	104
Косів	2	3	6	2	-	-	-	13
Львів (місто)	5	17	100	217	26	181	40	586
Львів (повіт)	12	65	146	49	5	24	1	302
Надвірна	2	9	33	24	3	3	-	74
Перемишляни	8	30	50	5	2	8	-	103
Підгайці	15	27	46	9	-	-	-	97
Рава Руська	7	21	47	8	3	5	-	91
Радехів	1	15	44	6	2	2	-	70
Рогатин	7	21	49	5	-	3	-	85
Скалат	15	51	85	7	1	2	-	161
Снятин	2	4	8	6	2	1	-	23
Сокаль	12	25	48	9	4	3	1	102
Станиславів	4	15	55	49	19	12	-	154
Стрий	1	8	33	36	4	19	-	101

Теребовля	17	48	90	19	3	3	-	180
Тернопіль	31	44	111	24	1	11	-	222
Т лумач	11	18	36	7		1	-	73
Чортків	5	33	67	13	4	5	-	127
Всього	295	797	1778	668	105	326	52	4021
%	7,34	19,82	44,22	16,61	2,61	8,11	1,29	100

Таблиця 3

Рівень освіти призовників-поляків 1917 р.н. з О.К. VI (Львів)⁵⁰

\ Рівень \освіти Повіт \	Анальфабети	1-3 класи заг. школи (читають по- польському)	4-6 класи за г. школи	7 клас заг. школи	6-8 клас середньої школи	Атестат зрілости, вища	Не встановлено	Всього
Бережани	42	72	106	12	1	4	-	237
Бібрка	18	69	156	23	3	2	-	271
Борщів	84	136	155	9	-	-	-	384
Броди	25	60	77	10	3	1	-	176
Бучач	32	79	114	1	1	-	-	227
Городенка	74	79	105	17	2	-	-	277
Долина	153	118	104	14	2	2	1	394
Жидачів	26	100	112	10	1	-	-	249
Жовква	21	59	180	32	1	3	-	296
Заліщики	28	64	105	4	-	2	-	203
Збараж	21	55	116	9	1	1	-	203
Зборів	35	62	78	8	2	1	6	192
Золочів	31	74	134	7	3	1	-	250
Калуш	92	120	173	32	-	-	-	417
Кам'янка Стр.	14	60	105	6	-	1	-	186
Коломия	116	183	261	53	3	12	-	628
Копичинці	29	54	148	15	-	1	1	248
Косів	48

Подобные документы

• Етнічна консолідація й національно-духовне піднесення української народності у XV-першій половині XVII ст.

  Розвиток українського народу після входження до складу Речі Посполитої. Чисельність та етнічний склад населення. Традиційна їжа та одяг українців. Мовна ситуація на українських землях. Вплив гуманістичних ідей на кристалізацію національної свідомості.
  
  реферат [19,3 K], добавлен 16.03.2010
  

• Аграрна політика Другої Речі Посполитої

  Економічні передумови проведення аграрної реформи. Основні напрями польської урядової аграрної політики, шляхи та методи її реалізації у процесі реформування аграрного устрою у 1921-1939 рр. та її наслідки для соціально-економічного розвитку країни.
  
  дипломная работа [41,0 K], добавлен 06.07.2012
  

• Вищий командний склад Червоної армії у період Другої світової війни

  Формування вищого командного складу Робітничо-селянської Червоної армії (РСЧА). Система відбору, навчання і підготовки. Репресії проти командного складу РСЧА та їх наслідки. Оцінка діяльності вищого командного складу Червоної армії в звільненні України.
  
  курсовая работа [79,9 K], добавлен 23.12.2015
  

• Політика греко-католицької церкви у сфері шкільництва Східної Галичини (1919-1939 рр.)

  Дослідження перебування Східної Галичини у складі Другої Речі Посполитої. Денаціоналізація самоідентифікації українців. Збереження української мови та освіти у період окупації. Переселення неблагонадійних учителів у центральні та західні райони Польщі.
  
  статья [20,0 K], добавлен 10.08.2017
  

• Становище православної церкви у Україні та Білорусі міжвоєнного періоду (1921-1939 рр.): огляд сучасної історіографії

  Спроба загального аналізу наукового доробку сучасних українських та білоруських істориків з проблеми становища Православної церкви у Західній Україні та Західній Білорусі в складі ІІ Речі Посполитої, а також конфесійної політики польської влади.
  
  статья [21,1 K], добавлен 11.08.2017
  

• Українці в діаспорі

  Українська діаспора, що проживає в колишніх радянських республіках. Культура українців за межами України, поділ на групи. Поняття етносу (етнічної спільності). Передумови для інтенсифікації етнічних процесів. Особливості поселень "аграрних" українців.
  
  реферат [23,9 K], добавлен 10.04.2009
  

• Три поділи Речі Посполитої

  Особливості становища Речі Посполитої до початку першого розподілу, обґрунтування його причин. Дослідження передісторії та історії розділів, роль у них російської, австрійської і прусської сторін. Визначення здобутків союзників та втрат Речі Посполитої.
  
  курсовая работа [45,7 K], добавлен 17.01.2010
  

• Козацька доба

  Козак - незалежна, озброєна людина. Зовнішній вигляд запорозького козака. Причини, з яких українці йшли у козаки. Утиски з боку панів Речі Посполитої як причина виникнення козацтва. Заснування першої Січі гетьманом Дмитром Вишневецьким у 1556 р.
  
  презентация [7,4 M], добавлен 03.02.2011
  

• Роль Добровольчої Армії у громадянській війні на теренах України і півдня Росії

  Риси періоду громадянської війни на теренах України і півдня Росії. Формування і бойовий шлях Добровольчої Армії, склад її регулярних частин. Позиція офіцерства стосовно армії і держави. Роль старших офіцерів у Збойних силах Руської армії Врангеля.
  
  курсовая работа [46,6 K], добавлен 08.01.2013
  

• Українське питання в політиціпольського еміграційного уряду та підпілля в роки Другої Світової війни

  Політика польських урядів щодо українців напередодні війни. Україна та українці у стратегії і тактиці польського еміграційного уряду та підпілля, та його реакція на загострення польсько-українських стосунків. Реалізація політики в українському питанні.
  
  диссертация [216,4 K], добавлен 21.08.2008
  

• Еволюція польсько-українських відносин: від конфронтації до нормалізації (1921-1939 рр.)

  Закономірності та особливості відносин польської і української громади в Другій Речі Посполитій на місцях і в політичному житті в міжвоєнний період. Загальна картина розвитку подій та їх вплив на українську національну меншину Польщі 20-х-30-х рр. XX ст.
  
  научная работа [516,9 K], добавлен 10.12.2013
  

• Пластовий рух на території Галичини в міжвоєнний період 1920–1939 р.

  Діяльність української скаутської організації Пласту на Галичині протягом міжвоєнного періоду 1920-1939 р. в умовах перебування території під владою Другої Речі Посполитої. Його відносини з польською владою, роль у молодіжному русі й суспільному житті.
  
  курсовая работа [89,6 K], добавлен 25.06.2015
  

• Проблема фактологічного вивчення та концепційного осмислення історії Польщі другої половини XVIII століття

  Передумови, причини та здійснення першого поділу Речі Посполитої. Політична ситуація в 1770-х – 1780-х роках та другий поділ Польщі. Реформи сеймів та стан земель, окупованих Австрією, Росією та Пруссією. Третій поділ Польщі та ліквідація Речі Посполитої.
  
  дипломная работа [80,0 K], добавлен 06.07.2012
  

• Причини поразки та уроки української революції 1917-1921 рр. Підсумки громадянської війни

  Загальні відомості щодо революції. Причини перемоги більшовиків у громадянській війні, встановлення польської влади на західноукраїнських землях, поразки української революції. Уроки української революції 1917–1921 рр., використання в подальшій історії.
  
  реферат [17,8 K], добавлен 16.12.2010
  

• Україна за литовсько-польської і польсько-козацької доби

  Українські землі у складі Великого Князівства Литовського; під владою Речі Посполитої; у складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави, Кримського ханства. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Соціально-економічні процеси.
  
  презентация [334,2 K], добавлен 06.01.2014
  

• Сучасні антропологічні типи українців

  Визначення антропологічних типів українців, їх особливостей, території поширення, походження. Нащадки місцевого староукраїнського населення ХІІ–ХІІІ ст., що мають слов’янську основу. Особливості поліського типу. Ознаки динарського та карпатського типу.
  
  презентация [9,9 M], добавлен 18.11.2015
  

• Етнічний розвиток Русі-України

  Завершення формування української народності. Міграція уличів на початку X століття у межиріччі Південного Бугу й Дністра. Роль Київської землі в Середньому Подніпров'ї. Заняття й побут русів-українців. Суспільна організація та культура русів-українців.
  
  реферат [22,5 K], добавлен 22.07.2010
  

• Антропологічні типи українців

  Роль антропології в дослідженні етногенезу. Сучасні антропологічні типи українців. Через пізнання і вшанування людиною своїх кровних предків відбувається й пізнання генетичних коренів свого народу, і шанобливе ставлення до його святинь.
  
  реферат [18,9 K], добавлен 19.11.2005
  

• Проведення Польщею політики асиміляції та фальсифікації щодо українців

  Дослідження історії українсько-польського співжиття у 20-30-і роки XX століття. Форми насильницької асиміляції, ставлення до українців, що опинилися в складі Польщі в результаті окупації нею західноукраїнських земель, нищення пам'яток історії і культури.
  
  реферат [30,2 K], добавлен 24.05.2010
  

• Правове регулювання прямих податків на українських землях під владою Литви, Польщі та Речі Посполитої (середина XIV-XVII ст.)

  Аналіз системи прямого оподаткування на українських землях під владою Литви, Польщі та Речі Посполитої в середині XIV-XVII ст. Основні види податків: данина, подимщина, серебщина, стація. Зближення Великого князівства Литовського з Королівством Польським.
  
  статья [27,9 K], добавлен 11.08.2017
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам