Римо-католицький костел і греко-католицьке духовенство щодо православної церкви у Польщі в 1951-1970 роках

У квітні 1947 р. комуністична влада розпочала чергову акцію переселення українців у Польщі. Цього разу їх депортували на західні та північні землі Польщі. В результаті було переселено майже 150 тис. осіб, у переважній більшості греко-католиків. Депортація населення та духовенства призвела до остаточного занепаду Перемишльської грецько-католицької єпархії та Апостольської адміністрації Лемківщини. Після смерті Примаса А. Глонда переселені вікарії втратили свої повноваження, а новий Примас Польщі архієпископ Стефан Вишинський їх не відновив. Ще до операції «Вісла» в середині квітня 1947 р. було заарештовано 6-ть священиків та 6-ть черниць, які приїхали до Перемишля, а потім 5 -ть священиків та всіх сестер було передано офіційним органам радянської влади Pisulinski J. (2009), Op. cit., s. 503.. Разом з вірними було переселено більшість греко- католицьких священиків, а 22-х відправлено до Централізованого табору праці в Явожно. На місці залишилося лише 6-ть священнослужителів. Серед них о. Зенон Злочовський відправляв греко-католицькі богослужіння в Команчі. Це відбувалося до повернення з Явожно парафіяльного священика о. Омеляна Каленюка. Також о. Ян Височанський час від часу проводив богослужіння для тих декількох греко-католиків, які ще залишилися Halagida I. (2013), Op. cit., s. 188-189.. Комуністична влада визнавала, що переселення греко-католицького духовенства, ієрархів та вірних призвела до ліквідації греко-католицької церкви в Польщі. Однак не було зроблено жодних кроків, щоб надати цьому яку-небудь навіть ніби-то правову основу, як це зробили радянська влада в 1946 р., Румунія в 1948 р. і Чехословаччина в 1950 р. Не зробив цього також Святий престол і римо-католицький костел у Польщі.

Переселені священики по різному сприймали ситуацію, в якій вони опинилися. Деякі з них перестали виконувати священичі обов'язки. Інші перейшли на римо -католицький обряд. А де інші, такі як о. Орест Серединський у Битові, проводив богослужіння «за зачиненими дверима». Винятком в цьому був о. Михайло Ріпецький, який встановив каплицю в одній із кімнат закритої школи, що була відведена йому під помешкання. Тут він 2 липня 1947 р. відправив перше богослужіння. Хшаново швидко перетворилося у греко -католицький релігійний центр, до якого на богослужіння, особливо на великі свята прибували віруючі, й не лише з Вармії та Мазур11. Приклад о. Ріпецького наслідували інші священики. Отець В. Гриник, будучи адміністратором римо-католицької парафії у Верцинах, починаючи з квітня 1948 р. кожні два тижні відправляв богослужіння в Новому Дворі Гданськім. Це відбувалося за згодою римо - католицької курії у Гданську, яка таким чином намагалася перешкодити переходу греко- католиків на православ'я. Згодом він отримав парафію разом з плебанією у сусідньому Циганку, що дозволило йому щонеділі відправляти богослужіння. Після смерті о. Серединського у 1950 р. він отримав згоду курії в Гожові Великопольському на відправу богослужінь у Битові та Квасові, що поблизу Славна. Після звільнення з табору в Явожно в 1949 р. о. Омелян Камелюк почав правити служби Божі в Команчі Halagida I. (2008), Op. cit., s. 55. Дзюбина С., митрат, о. (1995), І стверди діло рук наших. Спогади, Варшава, с. 107-109..

У той час, однак, окремі ієрархи та римо-католицькі ксьондзи по різному ставилися до греко-католиків: від неприязні до прихильності. Таке відмінне ставлення пояснювалося тим, що Єпископат ще не мав чіткої позиції в політиці щодо греко -католиків. Примас А. Глонд після депортації українського населення не поновив титул вікарія для о. В. Гриника та о. А. Злупка. Новопризначений Примас архієпископ С. Вишинський, який після смерті А. Глонда став делегатом Святого Престолу в справах Східних обрядів у Польщі, також не наважився на це рішення. А. Глонд як і С. Вишинський не дозволяли греко-католицькому духовенству відправляти богослужіння у східному обряді, а лише латинському Лаба В. (Упорядн.), (1996), Документи до історії Української Греко-Католицької Церкви у Польщі в 1947-1960-х роках (З архіву о. Мітрата Мирослава Ріпецького), Львів. Док. 1-3. Korespondencja ks. M. Ripeckiego z kuri^ w Olsztynie i prymasem w sprawie odprawiania w obrz^dku lacinskim z listopada 1947 r., s. 6-8; tamze, dok. 23, s. 31. Вони, мабуть, побоювались, що відновлення діяльності греко-католицької церкви може стати ще одним джерелом поглиблення конфлікту між римо-католицьким костелом та владою. На це вплинула також, неприязнь польського населення до українців, з якими римо-католицьке духовенство мусило, якщо не рахуватися, то принаймні брати до уваги. Лише під тиском деяких греко -католицьких священиків та з огляду реальну можливість переходу греко-католиків на православ'я, Примас С. Вишинський дозволив у 1952 р. о. В. Гринику відправляти богослужіння у Битові та Новому Дворі. За його рекомендацією в квітні 1952 р. ординарій Вармінської єпархії офіційно відкрив греко -католицьку каплицю в Хшанове, а її ректором призначив о. М. Ріпецького Там само. Dok. 51. Dekret ordynariusza diecezji warminskiej dla ks. M. Ripeckiego erygjcy kaplic§ greckokatolickom w Chrzanowie z 25 kwietnia 1952 r. S. 75-76..

Активізація діяльності греко-католиків викликала занепокоєння з боку органів державної влади, які вирішили остаточно ліквідувати греко -католицьку церкву в Польщі. З цією метою в Польщі проводилися репресії щодо уніатського духовенства та підтримувався перехід греко- католиків на православ'я Ця стаття є скороченою і виправленою версією: Drozd R. (2003), Akcja misyjna Kosciola prawoslawnego wsrod grekokatolikow w Polsce w latach 1951-1989, Dzieje Najnowsze, № 4, s. 75-88.. Ця концепція була обнародувана після створення у березні 1950 р. Управління у справах релігій. У її рамках в 1951 р. відбулася інтронізація на главу православної церкви прибулого із СРСР Архієпископа Макарія. Відомо також, що він був одним із єпископів, який за наказом комуністичної влади та Московського патріарха ліквідовував у 1945-1946 рр. греко-католицьку церкву в СРСР Urban K. (1996), Koscioi prawosiawny w Polsce 1945-1970, Krakow, s. 77-78. Його обрання було не за-конним, а здійснено Архієрейською Радою, оскільки влада справедливо побоювалась провалу кандида-тури Макарія на посаду архієпископа.. Після обрання Митрополитом Варшавським і всея Польщі він почав втілювати в життя концепцію переходу греко-католиків на православ'я. 18 лютого 1952 р. він надав повноваження о. Іоанну Левяжу для створення мережі православних парафій у місцях компактного проживання греко -католиків на західніх та північній землях Польщі Ibidem, s. 163-164. Завданням місцевої влади було сприяти передачі церков, яке відбувалося за погодженням з Управлінням у справах релігій. Православні ієрархи відповідно мали забезпечити їх душпастирями. Однак ця акція наштовхнулася на опір з боку місцевої влади, яка в більшості випадків зайняла негативну позицію. У цій ситуації чиновники Управління у справах релігій були змушені вдатися до «переконань, а навіть категоричних директив» Archiwum Akt Nowych (AAN), Urzad do Spraw Wyznan (Ud/sW), sygn. 25/730. Zagadnienie grecko- katolickie w Polsce Ludowej z 1956 r.. Тим не менше, спільні дії влади, Митрополита Макарія та частини духовенства призвели до збільшення кількості православних парафій та філій. Наприклад, у Вроцлавському та Зеленогурському воєводствах до середини 1952 р. було організовано 28 таких осередків Archiwum Ministerstwa Spraw Wewn^trznych i Administracji (AMSWiA), Prezydium Rady Ministrow (PRM), sygn. 98/350. Sprawozdanie PWRN we Wroclawiu z realizacji uchwaly kwietniowej Biura Politycznego KC PZPR z 19 maja 1952 r.; Urban K. (1996), Op. cit., s. 170; Idem (1998), Z dziejow Koscioiaprawosiawnego na Dolnym Slqsku 1946-1956, Bialystok, s. 31-32.. До кінця того ж року було створено п'ять православних парафій у Кошалінському воєводстві й заплановано продовжити їх створення у повітах з найбільшою концентрацією українців Archiwum Panstwowe w Koszalinie (APK), Prezydium Wojewodzkiej Rady Narodowej (PWRN), sygn. 4577. Sprawozdanie Referatu do Spraw Wyznan PWRN w Koszalinie z dzialalnosci wsrod ludnosci ukrainskiej z 13 grudnia 1952 r.. Подібне зростання було зафіксовано в інших воєводствах на заході та півночі Польщі. На відміну від них, місцева влада Люблінського та Жешувського воєводств, побоюючись відродження українського націоналізму, виступала проти створення православних парафій. Управління у справах релігій також не підтримало поширення православної церкви на цих землях AMSWiA, Urzad Rady Ministrow (URM), sygn. 99/242. Sprawozdanie PWRN w Rzeszowie z wykonania kwietniowej uchwaly Biura Politycznego KC PZPR z 9 lipca 1953 r.

Місіонерська акція православної церкви у середовищі греко -католиків була підсилена репресіями. Проводилися арешти греко-католицького духовенства, подібно, як і римо - католицького. Зокрема, наприкінці 1952 р. заарештовано настоятеля Василіянського чину

о. Павла Пушкарського та о. Д-ра Миколу Денька, а в квітні 1954 р. - о. В. Гриника, засудивши їх до декількох років ув'язнення. Унаслідок цього перестали відбуватися богослужіння в Циганку. Репресії поширювалися також на осіб, які намагалися сприяти організації церковних богослужінь у Гродзіску поблизу Бань Мазурських. Зокрема, Яна Павлика, Василя Галушку та Петра Логіна було оштрафовано, а храм у Гродзіску - передано православній церкві Лаба В. (Упорядн.), (1996), Документи до історії... Дok. 85. Лист Івана Павлика до о. М. Ріпецького від 1 квітня 1953 р. С. 119-120; dok. 86. Pismo PWRN w Olsztynie do Jana Pawlyka z informacja o przekazaniu swiatyni w Grodzisku Kosciolowi prawoslawnemu z 13 maja 1953 r., s. 120.. Єдиними місцевостями, де продовжували відправляти богослужіння за греко -католицьким обрядом, були Хшанув та Команча. Однак, Управління у справах релігій подало заявку на закриття і цих двох об'єктів. 22 листопада Президія воєводської народної ради (ПВНР) у Білостоці розпорядилося «очистити приміщення, яке відведене під каплицю» Там само, dok. 68. Pismo PPRN w Elku do ks. M. Ripeckiego w sprawie opuszczenia zajmowanego pod kaplic§ budynku z 22 listopada 1952 r., s. 99-100.. Отець Ріпецький пробував оскаржити це рішення. І, зрештою, каплиця не була ліквідована. 10 липня 1953 р. начальник відділу в справах релігій ПВНР в Білостоці на нараді повітового керівництва заявив, що «церковний осередок в Хшанові не був ліквідований унаслідок втручання політичних чинників (Управління служби безпеки), які щодо цього отримали інструкції з Варшави» AAN, Ud/sW, sygn. 19/282. Notatka Ud/sW dotyczaca dzialalnosci ks. grekokatolickiego Miroslawa Ripeckiego z 1953 r.. Це твердження підтверджує наше припущення про те, що існування цього осередку було необхідне державним органам безпеки для відстеження настроїв українського населення. Можливо, з тих самих мотивів, незважаючи на зусилля Управління у справах релігій та ПВНР у Жешуві, збереглася греко-католицька церковна громада в Команчі АЛЫ, Ud/sW, sygn. 131/283. Р^то PWRN w Rzeszowie do Ud/sW w sprawie likwidacji plac6wki greckokatolickiej w Komanczy z 19 listopada 1954 г..

У 1956 р. змінилася ситуація в греко-католицькій церкві в Польщі. На це вплинули політичні зміни в СРСР та Польській Народній Республіці (ПНР), а також оздоровлення відносин церкви з державою. Скориставшись цим, греко-католицькі священики та вірні церкви активно домагалися дозволів на проведення богослужінь. 14 листопада 1956 р. о. В. Гриник вручив Примасу Польщі меморіал греко-католицького духовенства, в якому від імені вірних було постульовано активізацію греко-католицької церкви та розширення мережі її парафій на територіях, заселених греко-католиками, а також допущення священиків у катедру в Перемишлі та церкви в Кракові, Саноку, Ярославі, Любачові та Криниці Дзюбина С., митрат, о. (1995), Вказ. пр., dok. 9. Метогіаі duchowienstwa greckokatolickiego do prymasa z 14 listopada 1956 г., s. 258-260.. 23 листопада представники духовенства також подали свої вимоги на розгляд Управління у справах релігій. У свою чергою, чиновники управління рекомендували підготувати організаційний план греко -католицького душпастирського богослужіння, який було представлено 29 листопада AAN. Ud/sW, sygn. 131/291. Pismo ks. ks. B. Hrynyka і M. Ripeckiego do dyrektora Ud/sW Jerzego Sztachelskiego w sprawie staran О.О. KarmeИt6w о р^^сіе katedry greckokatolickiej w Ргаетйи z 24 stycznia 1957 г.. Того ж дня о. Б. Гриник та М. Ріпецький вручили його Примасу Польщі разом іншим меморіалом. У цьому меморіалі повторно прозвучали вищезазначені вимоги, а окрім них, йшлося про: повернення греко -католицькій церкві відібраного майна; виплату компенсацій за розібрані та знищені святині; реституцію Перемишльської єпархії та Лемківської апостольської адміністрації; передачі на потреби греко - католицької церкви незадіяних релігійних об'єктів на західних і північних землях; дозвіл на проведення богослужінь у римо-католицьких костелах АЛЫ, Ud/sW, sygn. 30/613. Реїуда duchowienstwa greckokatolickiego zlozona па г§се prymasa z 29 listopada 1956 г.. Як наслідок, це призвело до занепаду багатьох православних парафій, які були створені в розрахунку на греко-католиків, які, в свою чергу, повернулися до своїх богослужінь. Наприклад, у Кошалінському деканаті призупинили свою діяльність парафії в: Битові, Глодуві, Карсцині, Коникові, Жечниці, а в деяких інших як: Джоново, Олужна, Рокосово та Славно взагалі перестали існувати ШЬяп ^ (1996), Ор. еИ, s. 179-180..

Однак, не слід вважати, що державна влада прагнула відновлення греко -католицької церкви в Польщі. Її позиція визначалася політичними та економічними мотивами. Польща була єдиною соціалістичною країною, в якій греко-католицька церква не була ліквідована де-юре і дефакто. У СРСР уніатська церква була ліквідовано в 1946 р., у Румунії - в 1948 р., а в Чехосло- ваччині - в 1950 р. Тому владою вважалося, що «у випадку видачі дозволу на легалізацію гре- ко-католицького обряду в Польщі це могло перетворити її на єдиний організований осередок греко-католицизму в Європі (Центрально-Східний - РД), який може стати головною опорою Ватикану в цьому регіоні. Цей могло би вплинути на релігійну ситуацію та настрої осіб греко - католицького визнання в СРСР, Чехословаччині та Румунії» ААЫ, Ud/sW, sygn. 131/284. Шогтада Ud/sW dotycz^ca zagadnienia greckokatolickiego z 3 stycznia 1957 г.. У цій ситуації Управління у справах релігій не погодилося на: реституцію греко-католицької церкви як цілості; призначення апостольських адміністраторів і генеральних вікаріїв; створення єпархій та єпископських курій. Тим не менше, вважаючи за необхідне ліквідувати «небажане, а навіть шкідливе явище, яким є існування «релігійного підпілля» в державі, Управління у справах релігій висловилася за «врахування деяких вимог українського греко-католицького населення, які стосувалися задоволення їх релігійних потреб щодо відправи богослужінь рідною мовою» Там само.. Згодом ці пропозиції були схвалені особами, які були відповідальні за прийняття рішень. 14 березня 1957 р. на аудієнції у Примаса отці В. Гриник та М. Денько довідалися про те, що влада погоджується на відкриття декількох греко-католицьких парафій на західних та північних землях Польщі, але в цілому ви-

ступає проти реституції греко-католицької церкви Гарасим І. (1990), Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької Церкви в Польщі (1945-1985), Зустрічі, № 5-6. С. 24 -25.. 17 жовтня 1958 р. кардинал

С. Вишинський надав 16-и греко-католицьким священикам права парафіяльних священиків. Незважаючи на спротив з боку Управління у справах релігій, кардинал С. Вишинський й надалі видав дозволи на проведення греко-католицьких богослужінь. Наприклад, о. Яну Височансько- му було надано право надавати священичі послуги в Лосі та Висові AAN, Ud/sW, sygn. 69/42. Dekret prymasa S. Wyszynskiego nadany ks. J. Wysoczanskiemu z 22 maja 1959 r.. У цій ситуації влада намагалася адміністративними методами обмежити діяльність уніатських священиків. 30 жовтня 1958 р. ПВНР в Ольштині заборонила виділяти окремі церкви для потреб греко -католиків, а 26 квітня 1959 р. відправляти богослужіння у Бартошицях, Решлі та Венгожеві. З іншого боку, ПВНР у Жешуві заборонила о. Й. Височанському надавати релігійні послуги уніатам у Лосі та Висові, та о. Зенону Злочовському у Гломчі, Кальникові, Мжиглоді, Саноці та Загужу AAN, Ud/sW, sygn. 41/573. Pismo ks. B. Hrynyka dp prymasa S. Wyszynskiego w sprawie utrudniania przez wladze dzialalnosci duszpasterskiej ksi^zom unickim z 28 maja 1960 r. У названих населених пунктах бого-служіння відбувалися спорадично, переважно у великі свята..

Вищезазначені заборони, безсумнівно, були пов'язані зі створенням мережі православних установ серед греко-католиків, оскільки центральна влада не відмовлялася від їх переходу на православ'я. Вона виступали за створення православних парафій, але лише в місцях компактного проживання греко-католиків, які домагалися богослужінь в уніатському обряді AAN, Ud/sW, sygn. 25/730. Zagadnienie greckokatolickie w Polsce Ludowej z 1956 r.. Управління у справах релігій запропонувало також, «таємно» повідомити про цю акцію відповідальних секретарів Центрального комітету Польської об'єднаної робітничої партії (ПОРП) та голів ПВНР і переконати їх у необхідності підтримки цих заходів. Вважалося за доцільне сприяти передачі греко-католицьких церков тим особам, які висловлять бажання перейти на православ'я, а Санок перетворити в епіцентр розвитку цієї акції у Жешувському воєводстві AAN, Ud/sW, sygn. 30/612. Notatka dotyczaca grekokatolicyzmu z 1956 r.. У контексті реалізації цих планів заслуговує на увагу той факт, що влада звертала найбільшу увагу на Жешувське воєводство. Там навіть дотепер намагаються уникати створення мережі православних парафій. Однак зростання чисельності греко-католиків, які поверталися на рідні землі та їх вимоги щодо відновлення греко-католицьких парафій змусили владу змінити свою позицію.

Реалізуючи плани переходу греко-католиків на православ'я, митрополит Макарій доручив о. І. Левяжу, вивчити перспективи створення православних парафій в Жешувському воєводстві. Після ознайомлення із ситуацією на місцях о. І. Левяж констатував, що це можливо в ряді населених пунктів, у яких компактно проживали українці AAN, Ud/sW, sygn. 24/750. Sprawozdanie ks. Jana Lewiarza z wyjazdu sluzbowego do wojewdztwa rzeszowskiego z 20 sierpnia 1956 r. Згодом було розпочато створення православних парафій. Особливо успішними в цьому плані були 1958-1959 рр., коли було створено 14-ть парафій (Бартне, Блехнарка, Бодакі, Бобрка, Ганьчова, Гломча, Кальнікув, Клоковіце, Квятонь, Млодовице, Регєтов-Нижний, Санок, Висова, Загуж), що стало можливим завдяки численним поверненням українців на рідні землі, при одночасній забороні відновлення греко - католицьких парафій на цих теренах. У 1958 р. при Митрополії було створено Місіонерський комітет, а через рік - Жешувський деканат Urban K. (1996), Op. cit., s. 177-178..

Римсько-католицький костел та греко-католицьке духовенство виступили проти розширення мережі православних установ. У випадку з останніми це означало: бути чи не бути. Остаточна втрата вірних свідчила б про фактичну ліквідацію цього обряду. У свою чергу, римо - католицький костел не бажав поширення і зміцнення православ'я. Тому римо - і греко-католики намагалися запобігти експансії православ'я. Римо-католицький костел активно протидіяв заснуванню православних парафій і використовував для цього греко -католицьке духовенство, яким дозволялося проводити богослужіння в костелах. Наприклад, після заснування у Кальни- кові православної парафії, місцевий римо-католицький ксьондз Юзеф Прухніцький проявив ініціативу й дозволив декілька разів відправити греко-католицькі богослужіння у місцевому костелі. Це призвело до конфлікту між православними та католиками AAN, Ud/sW, sygn. 30/612. Pismo wyjasniajace ks. J. Pruchnika do Kurii Biskupiej w Przemyslu dotyczace. За ксьондза заступилася римо-католицька курія в Перемишліwysum§tych przez PWRN w Rzeszowie zarzut6w z 15 grudnia 1958 г.; ЛАМ, Ud/sW, sygn. 30/3. Рієшо ks. М. Poleszczuka do капсеїагіі теїшроШу w sprawie wydarzen w Kalnikowie z 25 czerwca 1959 г. ЛАК, Ud/sW, sygn. 30/612. Р^то PWRN w Rzeszowie do Кипі Вккир^ w Ргаету^и w sprawie dzialalnosci ks. J6zefa РтсИпіка z 2 grudnia 1959 г.; їатге, Ркто Кипі В^кир^ w Ргаету^и do PWRN w Rzeszowie w sprawie dzialalnosc ks. J. РтсЬпіка z 20 grudnia 1958 г.; ЛАК, Ud/sW, sygn. 30/3. Sprawozdanie z przeprowadzonego wyjasmema w sprawie zazalenia ks. Mikolaja Ро^хсхика х 27 ^^а 1958 г., а влада стала на бік православних.

Сприяння римо-католицького духовенства проведенню греко-католицьких богослужінь на території Жешувського воєводства наштовхнулися на протести з боку влади. Тим більше, що 28 серпня 1958 р. єпископська курія в Перемишлі, побоюючись заснування там православної парафії, звернулася до ПВНР в Жешові про надання згоди на створення греко-католицької парафії в Перемишлі ЛАК, Ud/sW, sygn. 30/612. Pismo Кигіі Вккир^ w Ргаету^и do ministra J. Sztachelskiego w sprawie nieprawnych dzialan PWRN w Rzeszowie z 25 stycznia 1959 г. 17 січня 1959 р. ПВНР у Жешові попередила курію про те, що у випадку подальшого сприяння діяльності греко-католицьких священиків, справа буде передана центральним органам влади для її розгляду на Спільній координаційній комісії представників уряду та єпископату. У той же час представникам курії нагадали, що відправлення богослужінь і виголошення проповідей за греко-католицьким обрядом «є діяльністю незаконою і такою, що суперечить положенням від 31 грудня 1956 р. «Про організацію та посідання церковних посад». Також заборонялося одночасно з прізвищами священиків використовувати уніатські титули: «па- рафяльний греко-католицький священик» і «греко-католицький вікарій» Татге. Pismo PWRN w Rzeszowie do кигіі przemyskiej w sprawie dzialalnosci ksi§zy greckokatolickich z 17 єїусхпіа 1959 г.. Обороняючи свої позиції єпископська курія в Перемишлі, одночасно виступила на захист греко -католиків. 25 січня 1959 р. вона направила листа до Спільної комісії уряду та єпископату, який було вручено міністрові Єжи Штахельському. В листі відкидалися звинувачення з боку ПВНР у Жешові, оскільки «Греко-католицька церква легально протягом століть існувала на польських землях і жодним державним законом не була ліквідована». При цьому наголошено, «якщо державна влада сприяє створенню парафій православного віросповідання, то рівною мірою це повинно стосуватися і греко-католиків, з яких лише деякі з туги за своїм обрядом та унаслідок цілеспрямованої пропаганди були змушені перейти на православ'я» Татге. Р^то Кигіі Biskupiej w Ргаетувіи do ministra J. Sztachelskiego w sprawie nieprawnych dzialan PWRN w Rzeszowie х 25 8їусхпіа 1959 г.. Це була перше звернення римо-католицького єпископа, в якому відкрито перед владою постала проблема греко - католицької церкви. Державними органами воно сприймалося як спроба відновлення греко - католицької церкви. Тому не дивно, що всі вимоги, висловлені в листі, були відхилені Татге. Pismo wicedyrektora Ud/sW Jana Lecha do biskupa рггешу8к^о Б. Baгdy w spгawie jego ркта do

1. Sztache1skiego г 1utego 1959 г..

23 лютого 1960 р. в Управлінні у справах релігій відбулася нарада щодо діяльності не римо - католицьких конфесій. Обговорюючи проблему греко-католиків, присутні висловилися про подальший їх перехід до православної церкви. Водночас підкреслено, що необхідно «запобігати будь-яким намаганням легалізації діяльності цієї церкви, а якщо такі спроби будуть виявлені, то необхідно провести роз'яснювальну роботу зі священиком на парафії, у якій вони збираються, або з єпископом та вимагати ліквідації. Визнано також доцільним зацікавитись діяльністю греко-католицького духовенства, особливо 16-и новопризначених парафіяльних священиків» АгсИтит Panstwowe w Gdansku (ЛPG), Котіїеї Wojew6dzki Polskiej Zjednoczonej Ратїіі Robotniczej (KW PZPR), sygn. 1859. Sprawozdanie Wydzialu d/s Wyznan PPRN w Gdansku z naгady w Ud/sW w spгawie wyznan nierzymskokatolickich z 25 lutego 1960 г.. У цьому плані діяльність влади ставала дедалі рішучішою, особливо в Жешувському воєводстві, де розпочалася ліквідація діючих греко-католицьких парафій. 5 липня 1961 р. працівники державних органів безпеки, вдавшись до обману, спричинили закриття церкви в Команчі. Після численних протестів греко-католиків, а також кардинала С. Вишинського, у 1962 р. вона знову почала діяти, але вже як православна церква. Побоюючись переходу населення на православ'я, греко-католицькі богослужіння почали відбуватися у місцевій римо -католицькій церкві Dokumenty dotyczдce tego zagadnienia рай^: ЛАК, Ud/sW, sygn. 131/283..

4 липня 1962 р. була також закрита церква в Кремпні Dokumenty dotycz^ce tego zagadnienia раР^: АА^ Ud/sW, sygn. 45/567..

Проблеми православної церкви в Жешувському воєводстві виявили зацікавлення з боку новообраного митрополита Стефана, відомого прихильника місіонерської діяльності щодо греко - католиків. 7 вересня 1965 р. він прибув до Жешова, де зустрівся з головою місцевого ПВНР й обговорив питання подальшого переходу на православ'я. Також митрополит ознайомив свого співрозмовника з наміром створити православну єпархію в Перемишлі, оскільки, як він висловився: «Створення православної курії в Перемишлі - це амбіція мого життя». З цією метою він висловися про передачу православним колишньої греко-католицької катедри або церкви на За- сянні, яка використовувалася як приміщення для місцевого архіву ЛАМ, Ud/sW, sygn. 75/40. Коїаїка z rozmowy теРпроІіїу Stefana z przewodnicz^cym PWRN w Rzeszowie z 8 pazdziernika 1965 г.. У листопаді він направив звернення до голови ПВНР у Жешові з проханням перевести 23-и святині у відання православної церкви ЛАК, Ud/sW, sygn. 131/284. Wykaz planowanych do р^^сіа cerkwi przez Кобсіоі prawoslawny z 22 ШїораРа 1965 г.. Однак місцева влада виступила проти. Лише під тиском керівництва держави вони погодилися негайно передати православним 8 греко-католицьких церков, а потім ще 10 Татге. Notatka Ud/sW dotycz^ca ргоЬІети gгeckokatolickiego w РоНсе х 28 ІШ^о 1966 г..

Однак, реалізація плану з посилення впливів православної церкви наштовхнулася на опір з боку місцевої влади, особливо на рівні повітів, яка побоювалися відродження українського націоналізму. Це було підтверджено в матеріалах комісії Управління у справах релігій, яка протягом 24-27 квітня 1967 р. інспектувала Жешувське воєводство. В підсумковому звіті за результатами перевірки, зокрема, зазначалося: «жешувські товариші виявляють занепокоєння зростанням націоналістичних настроїв [...], їм повсюди вбачається пробудження українського націоналізму і вони звинувачують православне духовенство в тому, що відносно українців (і лемків) вони проводять не лише релігійну, а й націоналістичну та соціальну діяльність [...] » ЛАК, Ud/sW, sygn. 127/56. Spгawozdanie z копїгоіі Wydzialu do Spraw Wyznan PWRN w Rzeszowie z 24-27 kwietnia 1967 г.. На цю позицію не вплинули регулярні інспекції Жешувського воєводства з боку Управління у справах релігій, а також відповідні розпорядження. За офіційними даними, до 1968 р. православна церква використовувала загалом 30-ть греко-католицьких церков ААИ, Ud/sW, sygn. 131/286. ІпЮгтада о роЬусіе w wojew6dztwie rzeszowskim delegacji Ud/sW z 22-24 1utego 1968 г.. Однак, не вдалося створити православну парафію в Перемишлі.

Діяльність греко-католицького духовенства була спрямована на перешкоджання поширенню православ'я в Жешувському воєводстві. Римо-католицький костел також простистояв поширенню впливів православної церкви. На цьому грунті нерідко виникали конфлікти, які набирали національного характеру, що використовувалося і, навіть підживлювалося місцевою владою. До найбільш відомих належать конфлікти у: Гломчі, Кальникові, Кункові, Роздзелі або найбільш гучний у Полянах. Останній, який тривав декілька років, призвів до безпосереднього врелювання проблеми на рівні Примаса і Митрополита, які обмінювалися листами з цього приводу Чимало документів стосовно цього конфлікту зберігається у фондах: ЛАМ, Ud/sW, sygn. 131/421..

З метою обмеження впливів православ'я в Жешувському воєводстві римо -католицький костел працював на випередження і намагався взяти під свою опіку релігійні об'єкти греко - католицької церкви. Це означало й створення нових латинських парафій. У березні 1962 р. Перемишльська єпархія використовувала вже 70-ть греко-католицьких церков. Намісник перемишльського єпископа Ф. Барди - єпископ Ігнацій Токарчук прославився як легальним так і незаконним захопленням церков. Тим не менше, влада погоджувалася навіть розібрати частину церков, а ніж передати їх на релігійні потреби ЛАК, Ud/sW, sygn. 67/46. Uchwala PWRN w Rzeszowie w sprawie гozbi6гki оті^п gгeckokatolickich z 20 схегоса 1963 г.; ЛАК, Ud/sW, sygn. 68/39. Uchwala PWRN w Rzeszowie w spгawie гozbi6гki 5даі^П greckokato1ickich х 17 8Іегрпіа 1964 г.. У квітні 1967 р. перемишльський єпископ

І. Токарчук домагався дозволу від ПВНР у Жешові на підпорядкування йому 46 -и православних церков. Отримавши негативну відповідь, він наказав місцевим ксьондзам самовільно заволодіти деякими з цих церков. У 1969 р. він представив список із 17-и таких церков. У результаті переговорів місцева влада погодилася на передачу 13 -и з них, а решту було захоплено самовільно. Загалом, у 1945-1985 рр. Перемишльська єпархія використовувала 167 греко- католицьких церков Wojewoda Z. (1994), 2а^ Ыstorii Ковсїоїа greckokatolickiego w Роксе w МасИ 1944-1989, Krak6w, s. 64.. Слід підкреслити, що захоплення церков римо-католицьким костелом врятувало їх від спустошення та руйнування.

Коли Едвард Герек став першим секретарем ЦК ПОРП, влада ПНР припинила підтримку православної церкви в її місіонерській діяльності щодо греко -католиків. Правлячий табір, який прийшов до влади, обрав курс на прискорену асиміляцію національних меншин, що на практиці позначилося обмеженням діяльності національних церков.

Висновки

Комуністична влада в Польщі не спромоглася, як це сталося в Радянському Союзі, Румунії та Чехословаччині, надати юридичного вигляду ліквідації Греко -Католицької Церкви. Вона дійшла висновку, що переміщення українського населення в 1944 -1947 роках призвело до ліквідації Церкви. Однак це не була ліквідація в юридичному сенсі. Її існування все ще було визнане Святим Престолом, а отже, і Римсько-католицькою церквою в Польщі. Це дозволило греко-католицькому духовенству та віруючим вжити заходів для відновлення діяльності Греко-католицької церкви в Польщі в нових умовах. Такі спроби були зроблені не лише в районах, звідки були переселені греко-католики, але перш за все в районах, де вони були поселені.

Однак комуністична влада не хотіла погодитися на це. По-перше, з міжнародних причин. Польща могла стати єдиною країною у Східному блоці, в якій діятиме ця Церква, і це могло викликати заперечення з боку інших країн, особливо Радянського Союзу. По -друге, оновлення Церкви не відповідало національній політиці польської влади, яка мала на меті денаціоналізацію українців, а Греко-католицька церква мала український національний характер. По -третє, це було пов'язано з необхідністю повернення або фінансової компенсації за конфісковане державою греко-католицьке майно. З цієї причини влада вирішила розв'язати греко-католицьке питання на основі православної церкви. Реалізація цього рішення була передбачена шляхом переходу греко-католиків до православної церкви. Тому православні установи відкривались там, де населення вимагало греко-католицьких служб.

Така ситуація призвела до конфлікту з Римо-католицьким костелом, який боявся надмірного зміцнення православної церкви в Польщі. Він, природно, підтримував греко -католиків у боротьбі за їхні релігійні права. З одного боку, це призвело до суперечок з православною церквою, а з іншого - дало можливість греко-католикам правити свої служби у римо-католицьких церквах. Такий стан справ було остаточно прийнято комуністичною владою, яка хотіла відвабити українське населення від повернення на батьківщину. Запуск греко-католицьких служб, в умовах невизнання владою їх законності, в кінцевому підсумку призвів до краху більшості православних установ, створених серед греко-католиків.

Оцінюючи ціле питання, можна зробити висновок, що кожна сторона конфлікту щось виграла, але й щось втратила. Владі не вдалося вирішити греко -католицьку проблему, але вдалося утримати більшість українців на новому місці поселення. Римо -католицька церква значно обмежила зміцнення православ'я, але мусила погодитися з відходом греко-католиків, які тепер почали відвідувати власні служби. Православна церква не зуміла долучити до себе всіх греко - католиків, але відкрила свої філії в Жешовському воєводстві. В свою чергу греко -католики отримали можливість відновити свої служби, але їх церква не була легалізована.

Список джерел

Гарасим І. (1990), Нарис вибраних аспектів історії Греко-католицької Церкви в Польщі (1945-1985), Зустрічі, № 5-6.

Гарасим І. (1998), Греко-католицька церква напередодні та після акції «Вісла», Козак М. (Ред.) В пошуках правди про акцію «Вісла», Перемишль.

Дзюбина С., митрат, о. (1995), І стверди діло рук наших. Спогади, Варшава.

Лаба В. (Упорядн.), (1996), Документи до історії УкраїнськоїГреко-КатолицькоїЦеркви у Польщі в 1947-1960-хроках (З архіву о. Мітрата Мирослава Ріпецького), Львів.

Місило Є. (1991), Греко-католицька церква в Польщі (1944-1947), Україна і Польща між минулим і майбутнім, Львів.

Archiwum Akt Nowych (AAN), Urz^d do Spraw Wyznan (Ud/sW), sygn. 19.282, 24/750, 25/730, 25/370, 30/3, 30/612, 30/ 613, 41/573, 45/567, 67/46, 68/39, 69/42, 75/40, 127/56, 131/283, 131/284, 131/286, 131/291, 131/421.

Archiwum Ministerstwa Spraw Wewnзtrznych i Administracji (AMSWiA), Prezydium Rady Ministrow (PRM), sygn. 98/350; Urz^d Rady Ministrow (URM), sygn. 99/242.

Archiwum Panstwowe w Gdansku (APG), Komitet Wojewodzki Polskiej Zjednoczonej Partii Robotniczej (KW PZPR), sygn. 1859.

Archiwum Panstwowe w Koszalinie (APK), Prezydium Wojewodzkiej Rady Narodowej (PWRN), sygn. 4577.

Drozd R. (2003), Akcja misyjna Kosciola prawoslawnego wsrod grekokatolikow w Polsce w latach 1951-1989, Dzieje Najnowsze, № 4, s. 75-88.

Halagida I. (2008), „Szpieg Watykanu”. Kaplan greckokatolicki ks. Bazyli Hrynyk (18961977), Warszawa.

Halagida I. (2013), Miqdzy Moskwq, Warszawq i Watykanem. Dzieje Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1970, Warszawa.

Pisulinski J. (2009), Przesiedlenie ludnosci ukrainskiej zPolski do USRR w latach 1944-1947, Rzeszow.

Misily E. (pod red.), (1999), Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraincow z Polski do USRR 1944-1946, T. II, Dokumenty 1946, Warszawa.

Urban K. (1996), Kosciolprawoslawny w Polsce 1945-1970, Krakow.

Urban K. (1998), Z dziejow Kosciola prawoslawnego na Dolnym Slqsku 1946-1956, Bialystok.

Wojewoda Z. (1994), Zarys historii Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1989, Krakow.

References

Harasym I. (1990), Narys vybranykh aspektiv istorii Hreko-katolytskoi Tserkvy v Polshchi (1945-1985), Zustrichi, № 5-6.

Harasym I. (1998), Hreko-katolytska tserkva naperedodni ta pislia aktsii «Visla», Kozak M. (Red.) V poshukakhpravdypro aktsiiu « Visla», Peremyshl.

Dziubyna S., mytrat, o. (1995), Istverdy dilo ruk nashykh. Spohady, Varshava.

Laba V. (Uporiadn.), (1996), Dokumenty do istorii Ukrainskoi Hreko-Katolytskoi Tserkvy u Polshchi v 1947-1960-kh rokakh (Z arkhivu o. MitrataMyroslava Ripetskoho), Lviv.

Misylo Ye. (1991), Hreko-katolytska tserkva v Polshchi (1944-1947), Ukraina i Polshcha mizh mynulym i maibutnim, Lviv.

Archiwum Akt Nowych (AAN), Urz^d do Spraw Wyznan (Ud/sW), sygn. 19.282, 24/750, 25/730, 25/370, 30/3, 30/612, 30/ 613, 41/573, 45/567, 67/46, 68/39, 69/42, 75/40, 127/56, 131/283, 131/284, 131/286, 131/291, 131/421.

Archiwum Ministerstwa Spraw Wewnзtrznych i Administracji (AMSWiA), Prezydi um Rady Ministrow (PRM), sygn. 98/350; Urz^d Rady Ministrow (URM), sygn. 99/242.

Archiwum Panstwowe w Gdansku (APG), Komitet Wojewodzki Polskiej Zjednoczonej Partii Robotniczej (KW PZPR), sygn. 1859.

Archiwum Panstwowe w Koszalinie (APK), Prezydium Wojewodzkiej Rady Narodowej (PWRN), sygn. 4577.

Drozd R. (2003), Akcja misyjna Kosciola prawoslawnego wsrod grekokatolikow w Polsce w latach 1951-1989, Dzieje Najnowsze, № 4, s. 75-88.

Halagida I. (2008), „Szpieg Watykanu”. Kaplan greckokatolicki ks. Bazyli Hrynyk (18961977), Warszawa.

Halagida I. (2013), Miqdzy Moskwq, Warszawq i Watykanem. Dzieje Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1970, Warszawa.

Pisulinski J. (2009), Przesiedlenie ludnosci ukrainskiej zPolski do USRR w latach 1944-1947, Rzeszow.

Misily E. (pod red.), (1999), Repatriacja czy deportacja. Przesiedlenie Ukraincow z Polski do USRR 1944-1946, T. II, Dokumenty 1946, Warszawa.

Urban K. (1996), Kosciol prawoslawny w Polsce 1945-1970, Krakow.

Urban K. (1998), Z dziejow Kosciola prawoslawnego na Dolnym Slqsku 1946-1956, Bialystok.

Wojewoda Z. (1994), Zarys historii Kosciola greckokatolickiego w Polsce w latach 1944-1989, Krakow.

Размещено на Allbest.ru