Імперський та радянській виміри українського національного питання у публіцистичному доробку О. Лотоцького

Размещено на http://www.allbest.ru/

Імперський та радянській виміри українського національного питання у публіцистичному доробку О. Лотоцького

Михайленко Галина, кандидат історичних наук, доцент, Херсонський державний університет

Анотація

Мета. Полягає у дослідженні публіцистичного доробку О. Лотоцького як в період революцій 1905-1907 рр., 1917-1921 рр., так і в умовах еміграції 1920-1930 рр. Основна увага зосереджена на аналізі положення українських земель в імперську добу та радянський період, а також баченні ключових проблем та політичних перспектив, які запропоновані в статтях О. Лотоцького.

Методологія дослідження спирається на принципи історизму та об'єктивності. У роботі використано як загальнонаукові, так і спеціально-історичні методи: історико-порівняльний, проблемний, інструментарій історії ідей (інтелектуальної історії) та біографістики. Наукова новизна полягає в зосереджені уваги на аналізі змісту публіцистичного доробку О. Лотоцького в контексті можливостей розв'язання українського національного питання в умовах Російської імперії та Радянського Союзу.

Висновки. Творчий доробок О. Лотоцького містить значну кількість публіцистичних матеріалів. їх тематика різноманітна: від оглядів економічного положення українських земель, до аналізу стану освітніх установ в Російській імперії та проблем духовенства. Значна увага в цих матеріалах приділена й українському національному питанню. Зважаючи на активну громадську діяльність О. Лотоцького протягом 1906 - 1917 рр., тематика його нарисів досить часто перепліталася з тими проблемами, у розв'язанні яких він брав безпосередню участь (наприклад, статус української мови та відміна заборон щодо її використання). Положення українських земель як у складі Російської імперії, так й інших держав в окреслений період перебували в особливому фокусі його уваги.

В емігрантську добу публіцист продовжив висловлювати своє бачення щодо положення українських територій у складі СРСР. Головна ідея, що червоною ниткою проходить скрізь більшість матеріалів O. Лотоцького цього періоду: державна політика і Російської імперії, і СРСР не передбачала створення незалежної української держави, тож мова не могла йти навіть про підтримку української культури. Зважаючи на увесь історичний досвід українських земель, О. Лотоцький у 1920-1930х рр. виступав як активний прихильник створення незалежної держави.

Ключові слова: О. Лотоцький, публіцистика, Російська імперія, Державна дума, СРСР, українське національне питання.

This paper aims at studying O. Lototsky's journalistic works during the revolutions of 1905-1907, 1917-1921 and the emigration of 1920-1930. The main focus is on the analysis of the position of Ukrainian lands in the imperial era and the Soviet period, as well as the vision of key problems and political prospects proposed in the articles of O. Lototsky.

The research methodology is based on the principles of historicism and objectivity. Both general scientific and special-historical methods are used in the study, namely: historical and comparative, problematic, research tools of the history of ideas (intellectual history) and biographistics. The scientific novelty of the research is determined by its focus on the analysis of the content of Lototsky's journalistic works in the context of opportunities to solve the Ukrainian national issue in the conditions of the Russian Empire and the Soviet Union.

Conclusions. O. Lototsky's creative legacy contains a significant amount of journalistic material. Their topics are diverse: from reviews of the economic situation of Ukrainian lands to the analysis of the state of educational institutions in the Russian Empire and the problems of the clergy. Considerable attention in these materials is devoted to the Ukrainian national issue. Due to O. Lototsky's active social activity from 1906 to 1917, the topics of his essays frequently intertwined with the problems in which he was directly involved (for example, the status of the Ukrainian language and the abolition of bans on its use). The position of the Ukrainian lands as part of the Russian Empire and other states in the specified period was of his particular concern.

During the emigrant era, the publicist continued to express his vision of the situation of Ukrainian territories within the USSR. The leading idea expressed in most of O. Lototsky's materials of that period was that the state policy of both the Russian Empire and the USSR did not provide for the creation of an independent Ukrainian state, let alone support for Ukrainian culture. Given the historical experiences of the Ukrainian lands, O. Lototsky in the 1920s and 1930s was an active supporter of the creation of an independent state.

O. Lototsky's diverse creative legacy, his active social and political activities leave many more aspects for further elaboration, analysis, and determination of the significance of his heritage in the intellectual history of Ukraine and the Ukrainian movement.

Keywords: O. Lototsky, journalism, the Russian Empire, the State Duma, the USSR, Ukrainian national issue.

Imperialnyiradziecki wymiary ukrainskiego problemunarodowego wpublicystyce O. Lotockiego

Mychajlenko Halina.

Celem artykuiu jest zbadanie tworczosci publicystycznej O. Lotockiego zarowno w okresie rewolucji 1905-1907, 1917-1921, jak i w warunkach emigracji w latach 1920-1930.Giownq uwagf skupia sif na analizie sytuacji ziem ukrainskich w epoki imperialnej i radzieckiej, a takze wizjf kluczowych problemow i perspektyw politycznych, ktore proponuje w artykuiach O. Lotockiego.

Metodologia badan opiera sif na zasadach historyzmu i obiektywizmu. Praca wykorzystuje zarowno ogolne, jak i specjalne metody historyczne: historyczno-porownawcze, problemowe, narzfdzia historii idei (historia intelektualna) oraz biografif. Nowosc naukowa polega na skupieniu sif na analizie tresci pracy publicystycznej O. Lotockiego w kontekscie mozliwosci rozwiqzania ukrainskiej kwestii narodowej w warunkach Imperium Rosyjskiego i Zwiqzku Radzieckiego.

Wnioski. Tworczosc O. Lotockiego zawiera znacznq ilosc materiaiow publicystycznych. Ich tematyka jest roznorodna: od przeglqdow sytuacji gospodarczej ziem ukrainskich, po analizf stanu placowek oswiatowych w Imperium Rosyjskim i problemy duchowienstwa. Duzq uwagf w tych materiaiach poswifca sif kwestii narodowej Ukrainy. W zwiqzku z aktywnq dziaialnosciq publicznq O. Lotockiego w latach 1906 - 1917 temat jego esejow byi czfsto splatany z problemami, w rozwiqzywanie ktorych byi bezposrednio zaangazowany (np. status jfzyka ukrainskiego i zniesienie zakazow) w sprawie jego uzytkowania). Szczegцlnq uwagg poswigcii sytuacji ziem ukrainskich w ramach Imperium Rosyjskiego i innych panstw we wskazanym okresie.

W okresie emigracji publicysta nadal wyrazai swojq wizjf sytuacji ziem ukrainskich w ZSRR. Giцwnq ideq jest to, ze wifkszosc materiaiцw O. Lotockiego z tego okresu jest wspцlnym wqtkiem: polityka panstwowa zarцwno Imperium Rosyjskiego, jak i ZSRR nie przewidywaia stworzenia niepodlegiego panstwa ukrainskiego, wi$c nie mogio nawet chodzic o wspieranie Kultury ukrainskiej. Biorqc pod uwagf caie historyczne doswiadczenie ziem ukrainskich, O. Lotocki w latach 20 i 30 XX w. byi aktywnym zwolennikiem powstania niepodlegiego panstwa.

Rцznorodna twцrczosc O. Lotockiego, jego aktywna dziaialnosc spoieczno-polityczna pozostawia o wiele wigcej aspektцw do dalszego opracowania, analizy i okreslenia znaczenia jego dziedzictwa w intelektualnej historii Ukrainy i ruchu ukrainskiego.

Slowa kluczowe: O. Lotocki, publicystyka, Imperium Rosyjskie, Duma Panstwowa, ZSRR, ukrainska kwestia narodowa.

Вступ

Українська інтелектуальна історія першої половини ХХ ст. позначена потужними постатями, що лишили помітний спадок у вигляді наукових творів, значного публіцистичного доробку та досвіду політичних практик. Це зумовлює не лише кропітке та ретельне збирання історичних фактів про минувшину, а й осмислення творчого надбання наших попередників. Особливу увагу привертають праці істориків, що були учасниками боротьби за українську державність та залишались активними діячами наукового, громадського, політичного життя українців в еміграції.

За тридцятирічний період незалежності історичні наукові студії поповнились суттєвим доробком, в якому представлене життя та діяльність політичних, громадських, культурних діячів першої половини ХХ ст. Слід відмітити, що традиційні біографічні нариси доповнилися завдяки залученню інструментарію інтелектуальної біографії, який активно використовувався українськими історіографами наприкінці ХХ - на початку ХХІ ст. Насичене громадсько-політичне життя перших десятиліть ХХ ст., наявність значного багатоаспектного доробку українських діячів, активна діяльність українців в еміграції упродовж 1920-1930-х рр. зумовлює те, що біографічні дослідження зберігають свою привабливість для дослідників. Зокрема доцільно згадати такі розвідки: В. Андрєєва та С. Андрєєвої, присвячена відносинам Б. Грінченка та Д. Дорошенка (Andryeyev & Andryeyeva, 2020); В. Тельвака, І. Лозинської та P. Новацького - проблемам становлення української історичної науки в еміграції (Telvak, Lozynska & Nowacki, 2020); В. Андрєєва, О. Каряки - сторінкам інтелектуальної біографії В. Петрова (Andryeyev, 2019; Andryeyev, Kariaka, 2019). Постать О. Лотоцького також перебувала у полі зору не лише українських, а й польських науковців (Kozak., 1996; Михайленко, 2017, 2020), однак його насичена громадсько-політична та науково-освітня діяльність містить ще низку не розкритих аспектів, які доповнять інтелектуальну біографію діяча. Зокрема, додаткової уваги заслуговують публіцистичні матеріали науковця, що відбивають його ставлення та оцінки до політичних, культурних, освітніх процесів на українських землях в першій половині ХХ ст.

Мета роботи полягає у дослідженні публіцистичного доробку О. Лотоцького як в період революцій 1905-1907 рр., 1917-1921 рр., так і в умовах еміграції 1920-1930 рр.. Основна увага зосереджена на аналізі положення українських земель в імперську добу та радянський період, а також баченні ключових проблем та політичних перспектив, які запропоновані в статтях О. Лотоцького.

Виклад основного матеріалу

Олександр Гнатович Лотоцький (1870-1939) знаний насамперед як політичний діяч періоду українських національно-визвольних змагань 1917-1920 рр. та історик церкви і церковного права. Історія церкви зацікавила Олександра Гнатовича ще у часи навчання у Київській духовній академії. Проте, у силу життєвих обставин, після завершенні навчання, він тривалий час більше уваги приділяв не науковим історичним розвідкам, а громадсько-політичній та публіцистичній діяльності. В період з 1900 до 1917 р. О. Лотоцький мешкав у Петербурзі. Служба у Державному контролі, співпраця з українськими видавництвами, спілкування з цензорами щодо отримання дозволу на публікацію українських книжок, підтримка студентів-українців, які навчалися в університетах та інститутах російської столиці - усе це було підґрунтям для роздумів й оцінок змісту національної політики імперії, зокрема її української складової.

В умовах лібералізації, яка була спричинена наслідками першої російської революції, з'являються періодичні видання, на сторінках яких О. Лотоцький мав можливість публікуватися. Загальна ейфорія, пов'язана із проголошенням свобод, прийняттям конституції та початком діяльності Державної думи, позначилась й на підвищенні активності українців, що мешкали, або переїхали в цей період до Петербургу. Висвітлення діяльності українських парламентаріїв та найнагальніших проблем, які вони намагались розв'язувати, а згодом, в цілому питань, пов'язаних з аналізом різних аспектів життя в українських губерніях, стало основним змістом його публіцистичного доробку в період між революцією та Першою світової війною.

Публіцистичний доробок Олександра Гнатовича став реакцією на виклики, з якими зіштовхнулось тогочасне українство, що потребувало якомога ширшого висвітлення національних та суспільно-політичних проблем початку ХХ ст.

Доцільно наголосити, що особливістю публіцистики О. Лотоцького, по-перше, було постійне звернення до історичного підґрунтя проблем, яким присвячувався черговий нарис. По -друге, аналіз подій початку ХХ ст. та виявлення їх передумов, були відображенням громадсько-політичної позиції діяча. Цей час став і періодом формування того методологічного інструментарію, який в подальшому використовувався в наукових студіях. І, по -третє, увага до українського національного питання буде характерною рисою діяльності Олександра Гнатовича протягом різних етапів його життя. Тому проблеми, з якими зіштовхувалась Україна з різних контекстах та політичних умовах, залишались ключовою темою його публіцистичного доробку.

У матеріалах О. Лотоцького висвітлювалися актуальні проблеми для українців, наприклад: розгляд українського національного питання у російській Державній думі, територіальні проблеми, відношення представників різних політичних партій до потреб українства. Тематика його публіцистичних нарисів часто перепліталася з питаннями, до вирішення яких він безпосередньо долучався. У першу чергу, це проблеми використання української мови, діяльність українських видавництв, поширення книг українською мовою, отримання дозволу від цензорів на друк книг українських авторів. О. Лотоцький сам був учасником боротьби щодо відміни обмежень використання української мови. На його тверде переконання, політика знищення мови була одним з головних факторів, що стримував розвиток національної культури (Лотоцький, 1926).

Постать Тараса Шевченка, яка від моменту його смерті поступово перетворювалась на важливий символ українського національного єднання та руху, від початку ХХ ст. набувала особливої ваги. Однак, російська влада намагалась обмежувати вияви національних уподобань, зокрема й шляхом заборон вшанування дат пам'яті, приурочених поету. Олександр Лотоцький неодноразово ілюстрував це на прикладах заборон щодо вшанування Т. Шевченка, з якими зіткнулася українська громада у Петербурзі. Причини запровадження обмежень щодо святкування ювілеїв з дня народження поета, вшанування його пам'яті у річниці смерті, Олександр Гнатович убачав у тому, що ідеї Тараса Шевченка і на початку ХХ ст. були актуальними, відгукувалися у думках і прагненнях українців. На переконання О. Лотоцького, масові заходи, присвячені постаті українського поета, звичайно, впливали б на піднесення національної самосвідомості українців.

Проте, урядові заборони подібних акцій не зменшували, а навпаки - посилювали увагу до питань національної ідентичності та окремішності українського народу. Масовий прояв незгоди українців із заборонами щодо вшанування пам'яті Тараса Шевченка призвів навіть до обговорення цього питання у Державній думі. Обмеження не були відмінені, однак, за словами О. Лотоцького, позитив був уже в тому, що українці не замовчували проблему. Обговорення дозволу на вшанування українського поета посприяло зверненню до ширшого кола національних проблем (Белоусенко, 1916, с. 7-8; Білоусенко, 1909, с. 1-2). Слід відмітити, що О. Лотоцький постійно відображав у своїх замітках позицію депутатів Державної думи щодо українського питання (Билоусенко, 1906), с. 68-69; Лотоцкій, 1906, с. 91-96; Spectator, 1906, с. 123-132).

Зокрема, висвітлював позицію таких депутатів як О. Александров, С. Іванов, В. Дзюбинський, які, на жаль, рідко демонстрували знання українських потреб. Виключенням серед російських депутатів був лідер, партії кадетів П. Мілюков. В програмних документах цієї політичної сили була представлена цілком зважена позиція до національного питання, зокрема, йшлося про можливості створення національних автономій на основі культурно-територіальних засад. Він демонстрував обізнаність щодо українського національного питання та прагнення розібратися в окремих проблемах. Однак подібна позиція була радше винятком, оскільки в цілому, російська громадськість демонструвала байдуже ставлення до українського національного питання, на чому наголошував в своїх публікаціях О. Лотоцький (Липовецкий, 1909, с. 38-43).

У своїх публіцистичних нарисах О. Лотоцький зосереджував найбільше уваги на освітніх, мовних проблемах. Разом із тим, у поле його уваги потрапляли й питання, по'язані з політичним, адміністративним, економічними аспектами положення українських губерній, та інших територій, на яких історично проживала значна кількість етнічних українців. Зокрема, йдеться про так зване «Холмське питання», яке перетворилось на один із ключових напрямків роботи ІІІ державної думи. У матеріалах, присвячених цій темі, О. Лотоцький надав загальну характеристику проблеми виділення холмських земель зі складу королівства Польського, запропонував історичний екскурс щодо витоків проблеми та здійснив аналіз його розгляду депутатами Державної думи. Глибоке обурення публіциста викликала низка моментів. По-перше, усі обговорення проводилися виключно представниками польської та російської сторін, позиція власне населення Холмщини нікого не цікавила (Білоусенко, 1909, с. 1). По-друге, учасники переймалися не тим, що зможе покращити становище населення Холмських земель, а як максимально задовольнити прагнення польської та російської сторін (Білоусенко, 1912, с. 11-15). На думку О. Лотоцького, будь-який варіант вирішення цього питання аж ніяк не впливав би на соціально-економічне положення краю. Головні зміни, на його думку, мали стосуватися національного аспекту: полонізація чи русифікація? (Білоусенко, 1909, с. 2).

Характеризуючи позиції двох сил, що вирішували подальшу долю етнічних українців Холмщини, він запропонував таке означення «неослов'янська політика російсько-польських кіл» (Білоусенко, 1909, с. 1). Для обох сторін «національне питання» залишалося поза увагою. І така позиція була характерна не лише стосовно українського, а й білоруського, литовського та інших народів (Білоусенко, 1909, с. 1). Головна проблема, що гальмувала розв'язання національних питань в Російській імперії, на думку О. Лотоцького, полягала у відсутності (серед більшості депутатів) не лише обізнаності у проблемі, а навіть бажання розібратися (Білоусенко, 1912, с. 10, 21).

Подібна бездіяльність політичних сил щодо вирішення нагальних суспільно-політичних проблем часто ставала об'єктом критики О. Лотоцького, адже, на його думку, така практика зводила нанівець саму ідею народного представництва у Державній думі (Білоусенко, 1909, с. 1). Суттєвою проблемою для українців, у вирішенні національних проблем, ставала відсутність реальної політичної сили, що відстоювала б інтереси населення українських земель.

У своїх нарисах О. Лотоцький звертався й до висвітлення питань розвитку західноукраїнських земель. Зокрема, йому належить авторство кількох розділів праці «Галичина, Буковина, Угорская Русь», що була підготовлена співробітниками журналу «Украинская жизнь» 1915 р., а саме: «Національний і літературний рух у ХІХ ст.», «Адміністративний устрій», «Національні відносини», «Політичне життя», «Церковні відносини» (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 57-166).

У цій розвідці Галичина характеризувалася О. Лотоцьким як осередок культурного життя, на який вона перетворилася протягом ХІХ ст. Аналізуючи ключові риси національного відродження в Галичині, дослідник відзначав вагому роль у цьому процесі видатних українців, насамперед - М. Драгоманова та М. Грушевського Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 57-79). Однак, незважаючи на піднесення культурної сфери, О. Лотоцький наголошував й на збережені польсько-шляхетської присутності в управлінні краєм, що викликало занепокоєння у зв'язку із посиленням полонізаційних тенденцій. Саме це, на думку діяча, спонукало українців Східної Галичини виступати за відділення від Західної, і боротися за національну рівноправність (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 88-94).

Надаючи огляд буковинських земель, О. Лотоцький підкреслював достатньо високий рівень освіти населення краю та активність культурно-просвітницької роботи. Однак, Буковина зазнала значної румунізації, що призвело до суттєвого ослаблення культурних зв'язків з іншими українськими територіями. Загострення національної боротьби, на думку діяча, не відбувалося через те, що німецька адміністрація намагалася встановити баланс між румунами й українцями (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 80-83).

У найгіршому положенні, за спостереженнями О. Лотоцького, перебувала Угорська Русь. Дослідник відмічав економічну відсталість, культурний занепад, надзвичайну слабкість політичного руху, низький рівень національної самосвідомості навіть серед представників інтелігенції (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 84-87). Головна причина такого стану на території Угорської Русі вбачалася ним в політиці Угорщини, адже вона спрямовувалася на поглинання усіх народностей (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915 , с. 95-97, 140-145).

Розглядаючи положення західноукраїнських земель, О. Лотоцький окремо аналізував румунсько-українські, польсько-українські, німецько-українські, угорсько-українські відносини, які відзначалися постійною напругою через прагнення сусідніх народів поглинути український елемент.

Ключовою ідеєю О. Лотоцького, щодо можливостей змін у стосунках українців з сусідніми народами був заклик до налагодження добросусідських відносин. Їх встановлення, на його думку, можливе лише шляхом вилучення елемента пригнічення зі сторони сусідніх народів (росіяни, поляки, румуни, угорці та інші) та елемента підкорення зі сторони українців (Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь»), 1915, с. 98-139).

Перебування в еміграції скоригувало професійну діяльність О. Лотоцького: освітньо-наукова діяльність стала головною сферою його життєвої активності. Однак публіцистика залишалась не менш важливим компонентом його творчого життя. У Петербурзький період свого життя, О. Лотоцький постійно висвітлював проблеми, що пов'язувались із українськими територіями у складі Російської імперії, особливостями розвитку західноукраїнських земель, проблемами української громади у російських містах, насамперед - у столиці. Тематика емігрантської доби багато в чому перегукувалася з питаннями, що розглядалися О. Лотоцьким протягом попереднього періоду. Україна та проблеми її населення в умовах приходу до влади більшовиків та радянського періоду продовжувала перебувати в центрі його наукових та громадських зацікавлень.

Ще у нарисах, що побачили світ на початку ХХ ст., О. Лотоцький характеризував час перебування українських земель у складі Російської імперії як період їх політичного та культурного занепаду. У 1920-ті рр., в еміграції, погляди діяча щодо політичного майбутнього українських земель навіть радикалізувалася, тож попередні століття він називав пропащим часом України (Лотоцький, 1926, с. 5).

Виникнення на світовій мапі нового державного утворення, Радянського Союзу, на думку О. Лотоцького, не сприяло появі «добросусідського порозуміння» між українським та російським народами. Головна перешкода вбачалася ним у прагненні українців до незалежності та небажанні росіян визнавати право на власну політичну історію. Лотоцький пропускав, що порозуміння можливе було б лише через у разі тривалого окремого державного розвитку.

Власне сам Радянський Союз О. Лотоцький вважав «федеративною фікцією», а договори про «добровільний» федеративний зв'язок - лише маскуванням національного поневолення російським урядом інших народів. «Комедія федеративності» та «дотепна правна еквілібристика» - так іменував діяч проголошене право республік на вихід із Союзу, адже реальний стан речей надзвичайно контрастував із гаслами московських урядовців. Надаючи оцінку новоствореному Радянському Союзу, О. Лотоцький наголошував на продовжуваності національно-державної політики Російської імперії новим, радянським урядом, адже відмінностей «між старою, царською практикою та новою, робоче-селянською, власне немає» (Лотоцький, 1926, с. 3-9). Ілюстрацією цього можна вважати і ставлення до українського національного питання: незалежності українських земель не було у планах радянської держави так само, як і в планах царської Росії (Лотоцький, 1927, с. 9).

Проведення радянською владою українізації не викликало довіри у вченого і сприймалося як тактичний відхід від більшовицької ідеології, який створював лише зовнішню картинку розвитку національної культури, залишаючи базові моменти без змін. Зокрема, за даними, що наводить О. Лотоцький, на державній службі чисельність росіян та євреїв за роки українізації зросла до 75 %. (Лотоцький, 1926, с. 12-18). Підтверджують переконання О. Лотоцького й матеріали звіту про видавництво книг на українських радянських землях за 1926 р. Чисельність українських видань становила лише 10% від загального тиражу, тож в таких умовах, за словами дослідника, скоріше мова йшла про розвиток преси на українських землях, а не про українську пресу. Усі гасла українізації повністю суперечили більшовицькій ідеології, тож неможливо було очікувати їх реального втілення від більшовицької «окупаційної влади» (О.Б., 1926, с. 16-19).

На думку Олександра Гнатовича, повноцінний розвиток національної культури посприяв б свідомому поверненню на українську землю емігрантів і мова б не йшла лише про так зване «поворотництво», зумовлене впливом радянських спецслужб (Лотоцький, 1930, с. 13). Особисто для себе О. Лотоцький не вбачав умов для повернення на рідну землю: каяття за попередню діяльність, виконання вимог радянської влади, постійне очікування репресій, умови життя ще гірші, ніж емігранти мали закордоном. Найголовніше, на його думку, повернення мало бути гідним, а відмова від своїх переконань не залишала такої можливості (Лотоцький, 1926, с. 3-7). За роки еміграції ще більше зросла впевненість О. Лотоцького в тому, що визначальним напрямом політичного розвитку для українських земель має бути державна незалежність. Головними аргументами в цьому був як історичний досвід перебування українських земель у складі Російської імперії, так і актуальні для О. Лотоцького умови їх національно-політичного розвитку у складі Радянського Союзу, що стали продовженням імперської національної політики.

На завершення доцільно згадати, що О. Лотоцький вважав СРСР нетривалим утворенням, тож слід було лише дочекатися слушної нагоди для відновлення боротьби за державну незалежність, накопичуючи організованість та витривалість (Лотоцький, 1926, с. 7). На думку дослідника, найбільш запекла боротьба за українські землі мала відбутися саме після розпаду СРСР, що, на жаль, і підтверджується сучасними подіями україно-російської війни.

лотоцький імперія національний земля

Висновки

Творчий доробок О. Лотоцького містить значну кількість публіцистичних матеріалів. Їх тематика різноманітна: від оглядів економічного положення українських земель, до аналізу стану освітніх установ в Російській імперії та проблем духовенства. Значна увага в цих матеріалах приділена й українському національному питанню. Зважаючи на активну громадську діяльність О. Лотоцького протягом 1906-1917 рр., тематика його нарисів досить часто перепліталася з тими проблемами, у розв'язанні яких він брав безпосередню участь (наприклад, статус української мови та відміна заборон щодо її використання). Положення українських земель як у складі Російської імперії, так й інших держав в окреслений період перебували в особливому фокусі його уваги.

Перебуваючи в еміграції, публіцист не залишав поза увагою ситуацію в радянській Україні, ця тема залишалась домінуючою в його журналістькому доробку. Головна ідея, що червоною ниткою проходила крізь більшість матеріалів О. Лотоцького цього періоду: державна політика і Російської імперії, і СРСР не передбачала створення незалежної української держави, тож мова не могла йти навіть про підтримку української культури. Зважаючи на увесь історичний досвід державотворення, О. Лотоцький у 1920-1930-х рр. виступав як активний прихильник створення незалежної держави.

Різноплановий творчий доробок О. Лотоцького, його активна громадсько-політична діяльність залишають ще багато аспектів для подальшого опрацювання, аналізу та визначення значення його спадщини в інтелектуальній історії України та українського руху.

Подяка. Висловлюю вдячність членам редакційної колегії журналу та рецензентам за конструктивні зауваження, побажання та консультації, надані під час підготовки статті до друку.

Фінансування. Авторка не отримувала фінансової підтримки для проведення дослідження й публікації цієї статті.

Джерела та література

1. Белоусенко А. (псевдонім О. Лотоцького) (1916). На общественом посту. М.С. Грушевский как общественный деятель. Украинская жизнь, 12, 17-29.

2. Билоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1906). Украинский парламентский клуб. Украинский вестник, 1, 68-69.

3. Білоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Борець за народну свободу і партія «Народної свободи». Рада, 56, 1-2.

4. Білоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Комиші. Рада, 110, 1.

5. Білоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Практичні наслідки Холмської справи. Рада, 90, 1-2.

6. Білоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1912). Украинские моменти в Холмсом вопросе. Украинская жизнь, 3, 10-23.

7. Білоусенко О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Українці в холмській справі. Рада, 89, 1-2.

8. Білоусенко, О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Холмська справа. Рада, 86, 1.

9. Галичина, Буковина, Угорська Русь (составлено сотрудниками журнала «Украинская жизнь») (1915). Москва, 231 с.

10. Липовецкий О. (псевдонім О. Лотоцького) (1909). Дни нашей жизни Украинская жизнь, 8-9, 35-45.

11. Лотоцкій А. (1906). Шаблон и жизнь. Украинский вестник, 2, 9196.

12. Лотоцький, О. (1926). Безконечна казка (на тему поворотництва). Тризуб, 43, 5 вересня, 2-8.

13. Лотоцький О. (1926). Історичні основи нашої державної незалежності. Тризуб, 7, 7 лютого, 3-7.

14. Лотоцький О. (1926). Коли і як? Тризуб, 40,15 серпня, 2-7. Лотоцький, О. (1930). Підсумки (під новий рік). Тризуб, 214, 11-21. Лотоцький, О. (1926). Слова і діла. Тризуб, 13-14, 9-20.

15. Лотоцький О. (1927). Справжні пружини. Тризуб, 42 (100), 13 листопада, 9-12.

16. Лотоцький О. (1926). Українська книга. Прага, 10 с.

17. Лотоцький О. (1926). Федеративна фікція. Тризуб. 19, 21 лютого, 2-9.

18. О.Б. (псевдонім О. Лотоцького) (1926). Видавнича справа на Україні. Тризуб, 43, 5 вересня, 16-20.

19. Михайленко Г. (2020). Ідея української державної незалежності у науково-публіцистичній спадщині Олександра Лотоцького. Крути: проблеми державотворення від доби Української революції (1917-1921 рр.) до сьогодення. Вип. ІІІ. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції (Крути, 29 січня 2020 р.), 251-260.

20. Михайленко Г. (2017). О. Лотоцький у Празі: від політичних змагань до науково-викладацької роботи. Література та культура Полісся. Серія «Історичні науки», 87, 91-100.

21. Andryeyev V., Andryeyeva S. (2020). Borys Hrinchenko and Dmytro Doroshenko: history of cooperation of Ukrainian intellectuals.

22. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 16, 85-95. doi: 10.24919/2519-058x.16.210877.

23. Andryeyev V. (2019). Viktor Petrov (1894-1969): the scythian issue in the scientific heritage of scientist. Chronology in the timeline of historical knowledge: collective monograph. Lviv-Torun: Liha-Pres, 1-21.

24. Andreyev V. (2019). Viktor Petrov's «epoch theory»: the phenomenon in the national historiography of the middle twentieth century. Relevant research of historical sciences: collective monograph. Lviv-Torun: Liha-Pres, 5-30.

25. Andryeyev V., Kanaka О. (2019). Problems of the Baltic-Slavic Linguistic unity and Ancient Prussian language in the scientific heritage of Victor Petrov. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 10, 8-17.

26. Kozak S. (1996). Oleksandr Lotockyj - uczony, dyplomata i polityk. Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze, 3, 265-276.

27. Spectator (псевдонім О. Лотоцького) (1906). На Украине. Украинский вестник, 2, 123-132.

28. Telvak V., Lozynska I., Nowacki R. (2020). Ukrainian historical science in the Second Polish Republic: institutional aspect. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 16, 176-183.

1. Belousenko A. (psevdonim O. Lototskoho) (1916). Na obschestvenom postu. M.S. Grushevskiy kak obschestvennyiy deyatel. Ukrainskaya zhizn, 12, 17-29. [in Russian].

2. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1906). Ukrainskiy parlamentskiy klub. Ukrainskiy vestnik, 1, 68-69. [in Russian].

3. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Borets za narodnu svobodu i partiia «Narodnoi svobody». Rada, 56, 1-2. [in Ukrainian].

4. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Komyshi. Rada, 110, 1. [in Ukrainian].

5. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Praktychni naslidky Kholmskoi spravy. Rada, 90, 1-2. [in Ukrainian].

6. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1912). Ukraynskye momenty v Kholmsom voprose. Ukraynskaia zhyzn, 3, 10-23. [in Russian].

7. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Ukraintsi v kholmskii spravi. Rada, 89, 1-2. [in Ukrainian].

8. Bilousenko O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Kholmska sprava. Rada, 86, 1. [in Ukrainian].

9. Galichina, Bukovina, Ugorska Rus (sostavleno sotrudnikami zhurnala «Ukrainskaya zhizn») (1915). Moskva, 231 s. [in Russian].

10. Lipovetskiy O. (psevdonim O. Lototskoho) (1909). Dni nashey zhizni Ukrainskaya zhizn, 8-9, 35-45. [in Russian].

11. Lototskiy A. (1906). Shablon i zhizn. Ukrainskiy vestnik, 2, 91-96. [in Russian].

12. Lototskyi O. (1926). Bezkonechna kazka (na temu povorotnytstva). Tryzub, 43, 5 veresnia, 2-8. [in Ukrainian].

13. Lototskyi O. (1926). Istorychni osnovy nashoi derzhavnoi nezalezhnosti. Tryzub, 7, 7 liutoho, 3-7. [in Ukrainian].

14. Lototskyi O. (1926). Koly i yak? Tryzub, 40,15 serpnia, 2-7. [in Ukrainian].

15. Lototskyi O. (1930). Pidsumky (pid novyi rik). Tryzub, 214, 11-21. [in Ukrainian].

16. Lototskyi O. (1926). Slova i dila. Tryzub, 13-14, 9-20. [in Ukrainian].

17. Lototskyi O. (1927). Spravzhni pruzhyny. Tryzub, 42 (100), 13 lystopada, 9-12. [in Ukrainian].

18. Lototskyi O. (1926). Ukrainska knyha. Praha, 10 s. [in Ukrainian].

19. Lototskyi O. (1926). Federatyvna fiktsiia. Tryzub. 19, 21 liutoho, 2-9. [in Ukrainian].

20. O.B. (psevdonim O. Lototskoho) (1926). Vydavnycha sprava na Ukraini. Tryzub, 43, 5 veresnia, 16-20. [in Ukrainian].

21. Mykhailenko H. (2020). Ideia ukrainskoi derzhavnoi nezalezhnosti u naukovo-publitsystychnii spadshchyni Oleksandra Lototskoho. Kruty: problemy derzhavotvorennia vid doby Ukrainskoi revoliutsii (1917-1921 rr.) do sohodennia. Vyp. III. Zbirnyk materialiv Vseukrainskoi naukovoi konferentsii (Kruty, 29 sichnia 2020 r.), 251-260. [in Ukrainian].

22. Mykhailenko H. (2017). O. Lototskyi u Prazi: vid politychnykh zmahan do naukovo-vykladatskoi roboty. Literatura ta kultura Polissia. Seriia «Istorychni nauky», 87, 91-100. [in Ukrainian].

23. Andryeyev V., Andryeyeva S. (2020). Borys Hrinchenko and Dmytro Doroshenko: history of cooperation of Ukrainian intellectuals. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 16, 85-95. [in English].

24. Andryeyev V. (2019). Viktor Petrov (1894-1969): the scythian issue in the scientific heritage of scientist. Chronology in the timeline of historical knowledge : collective monograph. Lviv-Torun : Liha-Pres, 1-21. [in English].

25. Andreyev V. (2019). Viktor Petrov's «epoch theory»: the phenomenon in the national historiography of the middle twentieth century. Relevant research of historical sciences : collective monograph. Lviv-Torun : Liha-Pres, 5-30. [in English].

26. Andryeyev V., Kariaka O. (2019). Problems of the Baltic-Slavic Linguistic unity and Ancient Prussian language in the scientific heritage of Victor Petrov. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 10, 8-17. [in English].

27. Kozak S. (1996). Oleksandr Lotockyj - uczony, dyplomata i polityk. Warszawskie zeszyty ukrainoznawcze, 3, 265-276. [in Polish].

28. Spectator (psevdonim O. Lototskoho) (1906). Na Ukraine. Ukrainskiy vestnik, 2, 123-132. [in Russian].

29. Telvak V., Lozynska I., Nowacki R. (2020). Ukrainian historical science in the Second Polish Republic: institutional aspect. Skhidnoievropeiskyi Istorychnyi Visnyk [East European Historical Bulletin], 16, 176-183. [in English].

Размещено на Allbest.ru