Діяльність Українського наукового товариства у Києві у фокусі вітчизняних досліджень: зміна методологічних підходів і парадигм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Діяльність Українського наукового товариства у Києві у фокусі вітчизняних досліджень: зміна методологічних підходів і парадигм

Інна Демуз (Переяслав-Хмельницький), Ігор Шпильовий (Київ)

У статті проаналізовано вітчизняну історіографію ХХ - початку ХХІ ст., у якій накопичено відомості про діяльність Українського наукового товариства, що функціонувало у Києві у 1907-1921 рр. як самостійне громадське наукове об'єднання академічного типу, згодом увійшовши (в 1921 р.) до складу Всеукраїнської академії наук.

Виділено основні історіографічні акценти у дослідженні даної теми. Встановлено, що публікації дорадянського періоду про Українське наукове товариство за своєю суттю були описовими і, як правило, узагальнювали діяльність товариства за певний проміжок часу. Загалом такі розвідки спрямовувалися на популяризацію наукового об'єднання. У радянський період історія товариства майже не вивчалася у зв'язку з кваліфікацією УНТ буржуазно-націоналістичним осередком, досвід якого не становив цінності для радянської науки. Аналіз провідних тенденцій сучасної історіографії засвідчує, що історії УНТ приділено достатньо уваги та, головне, - по-новому оцінено значення і роль товариства як у процесах українського відродження в цілому, так і в становленні національної науки зокрема. Як правило, в історичній науці вивчається загальна історія наукового осередку, передумови його виникнення, етапи становлення, структура, персональний склад, видавнича й інші напрями наукової діяльності, прослідковано процес створення окремих секцій і комісій товариства, окреслено їхній внесок у розвиток українознавчих досліджень, частково - медичних, природничих і правових.

У статті також накреслено перспективні напрями дослідження окремих сегментів теми для інших науковців.

Основними методологічними засадами та підходами, на основі яких вдалося реконструювати процес прирощення знань з історії Українського наукового товариства, були принципи історизму, об'єктивності, системності, всебічності, методи історіографічного аналізу та синтезу розвитку знань, наративний, метод інтерпретації, критики історіографічних джерел тощо.

Ключові слова: Українське наукове товариство у Києві, наукова діяльність, видавнича діяльність, українська наука, секція, Українська академія наук, історіографія.

Демуз И., Шпилевой И. Деятельность Украинского научного общества в Киеве в фокусе отечественных исследований: смена методологических подходов и парадигм.

В статье проанализирована отечественная историография ХХ - начала ХХІ вв., в которой накоплена информация о деятельности Украинского научного общества, что функционировало в Киеве в 1907-1921 гг. как самостоятельное общественное научное объединение академического типа, со временем вошедшее (в 1921 р.) в состав Всеукраинской академии наук.

Выделены основные историографические акценты в исследовании данной темы. Установлено, что публикации досоветского периода об Украинском научном обществе по своей сути были описательными и, как правило, обобщали деятельность общества за определенный промежуток времени. В целом такие работы были направлены на популяризацию научного объединения. В советский период история общества почти не изучалась в связи с квалификацией УНО буржуазно-националистической ячейкой, опыт которой совсем не представлял ценности для советской науки. Анализ ведущих тенденций современной историографии подтверждает, что истории УНО уделено достаточно внимания и, главное, - по-новому оценены значение и роль общества как в процессах украинского возрождения в целом, так и в становлении национальной науки в частности. Как правило, в исторической науке изучается общая история научного объединения, предпосылки его возникновения, этапы становления, структура, персональный состав, издательская и другие направления научной деятельности, изучен процесс создания отдельных секций и комиссий общества, очерчен их вклад в развитие украиноведческих исследований, частично - медицинских, естественных и правовых.

В статье также очерчены перспективные направления исследования отдельных сегментов темы для других учёных.

Основными методологическими принципами и подходами, на основании которых нами реконструирован процесс наращивания знаний с истории Украинского научного общества, были принципы историзма, объективности, систематичности, обстоятельности, методы историографического анализа и синтеза развития знаний, наративный, метод интерпретации, критики историографических источников и др.

Ключевые слова: Украинское научное общество в Киеве, научная деятельность, издательская деятельность, украинская наука, секция, Украинская академия наук, историография.

Demuz I., Shpylyovy I. The Ukrainian scientific society's activity in Kyiv in the focus of national reserch: changes of methodological approaches and paradigms.

The article analyze the national historiography of the ХХіН - early ХХКН centuries and information about the Ukrainian Scientific Society activity, functioning in Kyiv in 1907-1921 as an independent public scientific association of academic type, subsequently having entered (in 1921) in the Ukrainian Academy of Sciences.

The main historiographical accents in the study of the theme were highlighted. It was established that the pre-Soviet publications about the Ukrainian Scientific Society were inherently descriptive and as a rule generalized the society's activity for a certain period of time. Generally such works were directed at a scientific association popularization. In the Soviet period the society's history practically has not been studied because of the USS qualification as a bourgeois-nationalist center, whose experience was valuable for Soviet science. Analysis of the leading tendencies of modern historiography shows that enough attention is paid to the history of USS and most significantly, significance and role of the society in the processes of Ukrainian revival in general and in the development of national science in particular were reappraised. As a rule, general history of a scientific society, preconditions of its origin, formation stages, structure, personnel, publishing and other scientific activities are investigated in historical science, the process of individual society sections and its commissions creating were retraced, their contribution to the development of Ukrainian studies and partially - medical, natural and legal studies was identified.

The article also outlined upcoming research trends of individual theme segments for other scientists.

The main methodological principles and approaches on which it was possible to reconstruct the process of increasing knowledge on the history of the Ukrainian Scientific Society were the principles of historicism, objectivity, consistency, comprehensiveness, historiographical methods of analysis and synthesis of knowledge development, narrative, method of interpretation, historiographical method of sources criticism etc.

Keywords: the Ukrainian Scientific Society in Kyiv, scientific activity, publishing activity, Ukrainian science, section, Ukrainian Academy of Sciences, historiography.

Оформлення і діяльність національних наукових товариств таких як Наукове товариство імені Тараса Шевченка у Львові (далі - НТШ) і Українське наукове товариство у Києві (далі - УНТ), за словами дослідників, завершувало перший і найскладніший цикл інституціоналізації української науки, внаслідок чого вона почала розвиватися як нова соціальна реальність як в інституційно-організаційній формі, так і в предметно- дисциплінарному сенсі [16, с. 17]. Розбіжності у законодавстві австрійського й російського урядів формували різні умови функціонування громадських організацій на Західній і Наддніпрянській Україні: якщо у Львові ще з кінця ХІХ ст. визрівали елементи громадянського суспільства з розвинутою національно-культурною інфраструктурою, то в тогочасному Києві історично-ідеологічний вектор російської імперської політики щодо українців гальмував і руйнував становлення українського культурного дискурсу, а національні громади, не маючи змоги реалізувати науково-видавничі проекти, перетворювалися на напівлегальні, ставали вузькоклубними групами без організаційного оформлення і широкої публічної діяльності. Український науковий простір імперської доби у двох державах, характеризувався, безсумнівно, регіональним спрямуванням, однак, беручи до уваги функції національно-культурної самоврядності, які виконували наукові інституції, його можна означити відповідником цілісної конфігурації національно-державних потенцій. Науково-дослідна програма НТШ і УНТ відрізнялася від інших як інонаціональних, так і конкретно-галузевих російських і австрійських товариств загальноімперських масштабів. Окрім НТШ і УНТ, завдання розвивати українські дослідження саме як національні за змістом і мовною формою не брала на себе жодна інституція в Україні у ХІХ - на початку ХХ ст [16, с. 347, 348, 349].

Актуальність запропонованої теми зумовлена, по-перше, тим фактом, що досвід діяльності наукових товариств ХІХ - початку ХХ ст. є важливим у різних галузях сучасної науки. Звернення України до європейських наукових традицій передбачає різноманітність форм організації науки, тому вивчення досвіду ефективного розвитку недержавних форм її організації корисне у сучасній ситуації реформування наукової системи України. Подруге, певна спадковість в існуванні наукових товариств вимагає забезпечення актуалізації багаторічного досвіду їхньої діяльності в суспільстві. Так, наразі в Україні відновлено роботу ліквідованих у радянський час наукових товариств, що спонукає сучасних дослідників дедалі частіше звертатися до практики, набутої попередниками у XIX - на початку XX ст. Тогочасні наукові товариства мали досить високоорганізовану систему, яка може стати моделлю для сучасних громадсько-наукових організацій. Дослідження творчої діяльності учених та їхніх колективів, виникнення і розвиток наукових осередків привертає увагу істориків науки та соціологів у зв'язку з необхідністю вивчення не лише ґенези ідей, теорій, історії створення окремих наукових напрямів, але й характерних рис людини науки, закономірностей колективної наукової роботи, пошуку оптимальних форм організації наукових досліджень і механізмів управління наукою. По-третє, відсутність на сьогоднішній день комплексних досліджень історіографічного характеру про діяльність наукових товариств України ХІХ - початку ХХ ст. зумовлює необхідність систематизації, класифікації і аналізу вже існуючого пласту наукової літератури, визначення особливостей дослідження конкретних тем залежно від соціально-політичних та ідеологічних реалій доби, особистих уподобань і професійних пріоритетів учених, а також виділення перспективних напрямів дослідження теми для інших науковців.

Метою даної статті є аналіз вітчизняної історіографії ХХ - початку ХХІ ст., у якій накопичено відомості про діяльність Українського наукового товариства, що функціонувало у Києві у 1907-1921 рр. як самостійне громадське наукове об'єднання академічного типу, згодом увійшовши (з 1921 р.) до складу Всеукраїнської академії наук.

Якщо говорити про історіографічний аспект зазначеної проблеми, то варто зупинитися лише на кількох публікаціях, у яких більшою чи меншою мірою присутня оцінка напрацювань попередників, які вивчали історію УНТ. Це, власне, історіографічні узагальнення у роботах Т Щербань і З. Зайцевої. Як вважають В. Онопрієнко, О. Реєнт, Т Щербань, ідеологічні заборони, в першу чергу радянського періоду, стали перепоною на шляху дослідження діяльності УНТ, крім того, ідеологічне табу підсилювалося відомим штампом про виникнення Української Академії наук уже при радянській владі, що відсікало дослідження дорадянської історії національної науки в Україні; не менш вагомою причиною відсутності публікацій були названі рання ліквідація товариства і злиття його установ з Академією наук, що ускладнювало реконструкцію його історії [22, с. 10]. Лише в окремих офіційних історичних виданнях, на що вказують автори, вміщено найкоротші відомості про товариство та його видання [7-8]. Майже не приділялася увага УНТ і в зарубіжній україніці, на відміну, наприклад, від НТШ. З кінця 1980-х рр. і особливо з початку 1990-х рр. почали з'являтися невеликі роботи про осередок, однак основна увага в них приділялася діяльності в галузі природознавства в післяреволюційний період і взаєминам УНТ з Українською Академією наук у період організації останньої. Як наголосили автори монографії, інші сторони діяльності товариства, аналіз його ролі як у системі науки, так і в суспільно-політичних структурах не досліджувалися [22, с. 1 1].

З. Зайцева, оцінюючи здобуток Т. Щербань та інших істориків незалежної України, вказує на те, що автори цих публікацій мали на меті реконструювати історію академічної науки, спростувати штамп про виникнення Української Академії наук за радянської влади, який фактично закривав можливість дослідження дорадянського періоду історії національної науки, а особливістю узагальнень Т Щербань було те, що вона акцентувалася на самоврядному вільному - і тому може скластися враження, - майже любительському характері наукової діяльності УНТ, що, на думку авторки, применшує вагу цієї інституції як науково-академічного проекту [13, с. 53].

Роботу В. Онопрієнка, О. Реєнта і Т Щербань [22] З. Зайцева оцінила досить високо, однак відзначила, що поза увагою істориків залишився ряд невисвітлених питань: особливості початку діяльності УНТ, а саме той момент, коли вироблялися концептуальні засади наукової діяльності, дискутувалися мовні форми та видавничі проекти; суто академічні інтенції і науково-методологічні аспекти діяльності членів УНТ; хронологічно вектор дослідницького інтересу спрямований на останній період роботи товариства, коли воно позиціонувалося стосовно вже заснованої Академії наук у Києві. Наголошування авторами демократизму УНТ, притаманних йому рис вільної асоціації учених зумовлене, як і в попередніх публікаціях Т Щербань, дискусією 1990-х рр. щодо реформування НАН України, переосмислення національної системи наук, коли, на думку авторів, «державна її організація повинна доповнюватись і коригуватись громадсько-ініціативними формами» [22, с. 9, 128]. Такий посил, на думку З. Зайцевої, дещо зашкодив глибшому окресленню основних напрямів і сутнісних проблем діяльності товариства [13, с. 54]. український науковий товариство

Особлива увага З. Зайцевою приділена й історіографії видавничої діяльності УНТ, окремі аспекти якої опрацьовувалися бібліографами, журналістами, дослідниками історії періодичної преси, авторами праць біографічного жанру. Щодо видань товариства, то до їх кола деякі автори включають журнал «Україна» 1907 року видання, вважаючи його офіційним органом УНТ. Так, І. Клименко і О. Коновець переконані, що цей журнал «видавався під егідою УНТ» [18, с. 38; 19, с. 60]; О. Валіон помилково стверджує, що УНТ видавало з 1907 р. окрім «Записок» ще й журнал «Україна» [1, с. 103]. На думку ж самої З. Зайцевої, журнал «Україна» навіть ніколи не титулувався як орган УНТ [13, с. 55].

Однак не дивлячись на незначну кількість досліджень власне з фактологічним описом про даний науковий осередок, історична наука репрезентована окремими розвідками як дорадянського, так радянського та сучасного періодів. Слід відмітити, що першими дослідниками діяльності УНТ виступили його активні учасники, публікації яких друкувалися на шпальтах періодичних видань. До 1917 р. з'явилося кілька таких розвідок, зокрема, за авторства М. Грушевського, В. Перетца, Д. Дорошенка, перші з яких, однак, носили більше публіцистичний, а не дослідницько-науковий характер. Значення даних публікацій полягало у тому, що громадські діячі, в першу чергу, популяризувати діяльність товариства, надаючи йому надзвичайно важливого значення в системі тогочасної науки. Так, М. Грушевський назвав осередок «новим огнищем української наукової мислі», виголосив основні завдання новоствореного об'єднання: здійснення організації наукової роботи та популяризація здобутків тогочасної науки. На шпальтах видання голова УНТ знайомив громадськість зі структурою нового товариства, його завданнями, висував пропозиції щодо покращення роботи. М. Грушевський детально охарактеризував намічений план наукової роботи, а також висунув пропозиції щодо заснування друкованого органу осередку - «Записки Українського наукового товариства в Києві». Очільник товариства покладав надію на те, що воно зі своїм науковим видавництвом згодом перетвориться у «сильний і діяльний орган інтенсивної і планової наукової роботи, вільного й об'єктивного, справді наукового досвіду» [6, с. 117]. В. Перетц окреслив найближчі завдання по філологічній секції для УНТ [24].

У 1913 р. у журналі «Украинская жизнь» була надрукована розвідка Д. Дорошенка, у якій громадський діяч оцінив п'ятирічні здобутки УНТ (1907-1912 рр.). Досягнення товариства були названі досить значними (до того часу вже було опубліковано 10 томів «Записок», два томи «Збірника Технічної секції», два томи «Медичного збірника» та кілька окремих книг) [10, с. 127]. Д. Дорошенко високо оцінив напрацювання члена УНТ проф. В. Перетца та його школи молодих київських філологів, а також коротко охарактеризував видавничу роботу як секцій товариства, так і осередку в цілому; відмітив й інше завдання, успішно виконуване товариством: популяризацію наукових знань через влаштування лекцій і публічних засідань. Д. Дорошенко відмічав, що, не дивлячись на складні умови, «Товариство витримало першу пробу організаційного періоду, довело свою життєздатність і назрівшу необхідність для повноти українського культурно-національного розвитку: воно об'єднало в ім'я інтересів української культури старих і молодих українських наукових діячів» [10, с. 130].

Того ж року вийшла друком невеликого об'єму брошура, в якій публікувався звітний матеріал УНТ за п'ять років: показано організацію товариства, процеси створення історичної, філологічної, природничо-технічної, медичної (лікарської) секцій; етнографічної, статистично-економічної комісій, комісії мови, подано коротку характеристику наукової діяльності осередку (представлено інформацію про кількість засідань по секціях за 19071912 рр., а також представлено доповіді, читані як на загальних засіданнях товариства, так і по секціях та комісіях); подано короткий фінансовий звіт [20].

Вже у радянський період, а саме у 1920-х рр., на шпальтах журналу «Україна» опубліковано ряд розвідок з історії УНТ. Йдеться про публікації О. Грушевського, М. Грушевського, В. Різниченка, О. Черняхівського, О. Гермайзе. Так, О. Грушевський подав коротку історію УНТ, детально зупинився на його видавничій діяльності (охарактеризував організацію наукового трьохмісячника українознавства «Україна», видання якого розпочато в 1913 р.), а також на процесі утворення та відокремлення секцій товариства. Громадський діяч закцентувався на діяльності осередку і після 1917 р., вказуючи на безперервність у діяльності УНТ і Академії наук, що, між тим, не завадило у подальшому радянським науковцям штучно приховати цей зв'язок [9]. У своїй публіцистичній статті М. Грушевський висловлював думку тогочасної наукової інтелігенції щодо значення УНТ в цілому: «занадто обережна і анемічна робота українських національних груп і гуртків - все таки дала великі наслідки» [5, с. 181], про товариство говорив як про «чисто українську організацію» [5, с. 185], а також акцентуючи увагу на тому, що як «чисто українське і чисто наукове, маніфестуючи постулят повноти української культури, вінчаної науковими аспіраціями і науковими дослідженнями, воно пересаджувало на український грунт наукову працю... в очікуванню можливості здійснити план української академії наук» [5, с. 186]. Однак М. Грушевський розумів, що здійснити це в тогочасних умовах було майже неможливо: адміністративні утиски й обмеження віддзеркалювалися на виборі тем і розробці тематик; не знаходилося широкої аудиторії для тем, уже пропущених через «цензурне сито», адже результатами наукової роботи по лінії українознавство цікавилося лише т.зв. «свідоме українство».

Член природничо-технічної секції УНТ В. Різниченко подав окремі розрізнені факти з її історії [25]. О. Черняхівський, секретар природничо-лікарської секції УНТ, висвітлив питання створення і діяльності даної секції, а також простежив участь медиків у роботі осередку в цілому. Автор відзначив складність роботи, адже «медиків, здатних науково працювати тоді було взагалі не багато, .організувати збірник секції було важко, тим більше, що треба було разом з тим бути піонером і в медичній термінології» [26, с. 209]; виділив дві форми роботи секції: заснування «Збірника Медичної Секції Українського Наукового Товариства в Києві», утворення медичної термінології. О. Черняхівський велику заслугу в перейнятті наукового досвіду покладав на НТШ, зокрема на його математично- природописно-лікарську секцію і її друкований орган, який став попередником природничо- лікарської секції УНТ. Автор вказував, як і інші дослідники, на певну тяглість традиції від секцій УНТ до Академії наук, відзначав, що лише завдячуючи досягненням дореволюційної медичної науки, концентрованої в Києві, сучасна йому наука досягла відповідного рівня. О. Гермайзе також висвітлив коротку історію УНТ, особливу увагу звернув на історію товариства вже після 1917 р., його структуру і склад [4].

Після 1920-х рр. будь-які дослідження історії УНТ узагалі припинилися. Показовою в цьому плані є лише невелика публікація в «Українському історичному журналі» за 1967 р. А. Катренко і Т Сусло проаналізували історію товариства, відзначивши його внесок у розвиток гуманітарних, медичних і природничо-технічних наук в Україні. Однак авторами наголошено на тому, що ряд статей, опублікованих у «Записках» і «Україні», написані з буржуазно-націоналістичних позицій, тому не становлять наукової цінності для тогочасної науки [17, с. 132].

Першими в незалежній Україні ґрунтовно, з використанням масиву історичних джерел і архівів, почали досліджувати різні аспекти діяльності УНТ Т Щербань і В. Онопрієнко [23; 29-31]. Так, Т. Щербань у невеликій за об'ємом брошурі вперше спростувала штамп, який активно впроваджувався в громадську свідомість протягом радянського періоду, - що українська наука почала плідно розвиватися лише після «Жовтневої революції», з якою не завжди коректно пов'язували організацію Української Академії наук як національного наукового центру. Авторка проводить думку про те, що в Україні формування національної науки почалося у перших просвітницьких товариствах, а згодом продовжилося у двох громадських структурах - НТШ у Львові та УНТ у Києві, які стали попередниками Української Академії наук. Т. Щербань розкрила історію створення УНТ, його структуру, проаналізувала завдання, статут, діяльність протягом 1907-1921 рр., а також плідну роботу на ниві української науки фундаторів і перших членів осередку: М. Грушевського, П. Житецького, В. Перетца, М. Петрова, А. Кримського, П. Тутковського, С. Ефремова, М. Василенка та ін. Дослідниця доводить, що секціями УНТ за досить короткий термін був закладений фундамент української науки та культури, що досягнення товариства стали основою для розвитку українознавства в цілому; більше того, Т. Щербань висловила досить дискусійну (як помітно з подальших підходів і оцінок істориків) думку, що осередок діяв на принципах вільної наукової асоціації; що, маючи значний науковий потенціал і власну програму досліджень, УНТ завдяки відносній відділеності від державного та партійного бюрократичного апарату (уже в радянський період) було здатне виступати авторитетною альтернативою Українській Академії наук як державній установі [31, с. 48].

Згодом, а саме у 1998 р., було видрукуване ґрунтовне колективне монографічне видання, автори якого узагальнили та доповнили відомі вже до того часу факти про діяльність УНТ новими архівними справами, джерелами та документами. Так, детально було висвітлено передумови виникнення осередку, цілі та завдання, етапи становлення і основні напрями діяльності, роль товариства в науковому середовищі. Слушною вважаємо думку дослідників про те, що саме досвід, накопичений українськими товариствами та гуртками попереднього періоду, підготував підґрунтя для виникнення УНТ [22, с. 38]. Дослідники охарактеризували внутрішню структуру УНТ, напрями його роботи, а також тематику напрацювань членів товариства. Як вважали науковці, дослідження історичної секції, підготовлені на багатій основі та опубліковані в працях товариства, склали вагомий інформаційний масив, який, на жаль, не був достатньою мірою використаний наступними поколіннями істориків і становить інтерес для сучасних дослідників [22, с. 53].

Природничо-медична секція почала свою діяльність зі складання термінологічних словників, розробляючи питання природознавства, техніки, медицини тощо, проте внаслідок значної диференціації наукових проблем «було прийняте рішення про відокремлення медиків у самостійну секцію УНТ» [22, с. 69], що позитивно позначилося на наступних розробках. Автори приділили значну увагу і практичним аспектам роботи медичної секції, що було пов'язано з організацією медичного обслуговування населення. Авторським колективом висвітлено практичні заходи членів УНТ щодо надання можливостей для розвитку освіти і науки на національних засадах, зокрема, в ході революційних подій 1917 р. і становлення державності в післяреволюційний час. Як зазначають автори, «УНТ з самого початку його діяльності була притаманна орієнтація на наукове обслуговування національно-культурного процесу і тісні зв'язки з суспільно-політичними процесами в Україні. В роки відновлення української державності УНТ значною мірою забезпечувало кадровий склад вищих представницьких органів, органів влади та управління і відігравало видатну роль у розгортанні українського культурно-просвітницького руху» [22, с. 129]. Особливу увагу автори звернули на розвиток товариства після повалення царської влади, тому недостатньо висвітленими залишилося перше десятиліття функціонування товариства.

Цінністю даного монографічного видання є внесення до його змісту передруків окремих документів і матеріалів, що стосувалися діяльності товариства, зокрема, Статуту УНТ за 1906 р., взятого з фондів ЦДІА України (м. Київ) (с. 141-149); оформленої бібліографії праць УНТ за 1908-1922 рр. (с. 150-169); ряду доповідей, прочитаних на урочистому засіданні Історичної секції ВУАН 25 листопада 1928 р. з приводу 20-річчя заснування Українського наукового товариства в Києві та його видавництва, та опублікованих у журналі «Україна» за 1929 р., Кн. 32: М. Грушевського «Велике діло» (с. 176-189), О. Гермайзе «Праця Київського Українського наукового товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України» (с. 189-202), В. Різниченка «Природнича течія в Українському науковому товаристві в Київі» (с. 202-208), О. Черняхівського «Природничо- лікарська і медична секція Українського наукового товариства в Київі» (с. 208-215). Крім того, авторами монографії складено біографічний довідник видатних діячів УНТ. Дана монографія за авторства В. Онопрієнка, О. Реєнта, Т Щербань до сьогоднішнього дня залишається вагомою науковою працею та одним з небагатьох ґрунтовних досліджень, присвячених історії УНТ.

У 2000-х рр. продовжували публікуватися ряд досліджень Т. Щербань [27-28], у яких, наприклад, висвітлена історія технічної і природничої секції товариства, а також розглянуто діяльність членів секції мистецтв у першій половині XX ст., які разом із НТШ зробили вагомий внесок у становлення системи українознавчих досліджень, визначивши їхню структуру і стратегію, що їх згодом сприйняла і розвинула Українська академія наук.

Важливим внеском в історичну науку стало видання джерел з історії УНТ, здійснене В. Онопрієнком і Т. Щербань [21]. Дана праця, присвячена 100-річчю заснування товариства та 90-річчю заснування Національної академії наук України, містить історію УНТ як предтечі УАН, зокрема, висвітлюються передумови створення товариства, становлення напрямів дослідження, а також співпраця і реорганізація його власне в УАН. Цінним дослідження є у зв'язку з включенням до його структури ряду документів і матеріалів. Порівняно з попереднім виданням авторів [22] у цьому додано публікації М. Грушевського «Українське наукове товариство в Київі й його наукове видавництво» (с. 109-117), В. Перетца «Найближчі завдання вивчення історії української літератури» (с. 117-123), Д. Дорошенка «Украинское учёное общество в Киеве» (с. 123-130), О. Янати «Перспективи розвитку природознавства на Україні та завдання відділу природничих наук Українського наукового товариства» (с. 135-145), О. Грушевського «Українське наукове товариство в Київі та Історична секція при Всеукраїнській Академії Наук в рр. 1914-1923» (с. 145-158), окремі опубліковані архівні джерела, а також і архівні документи, зокрема з Інституту рукопису НБУ імені В.І. Вернадського, що засвідчують роботу УНТ у 19181921 рр.

У цей же час з'явилася публікація професора, історика медицини Я. Ганіткевича про Медичну секцію УНТ [2] (до речі, дослідник уже звертався до даної проблематики ще в середині 1990-х рр., вмістивши в біобібліографічному довіднику про українських лікарів розвідку про дану секцію [3]). Діяльність УНТ після 1917 р., зокрема участь його активних членів у творенні та забезпеченні функціонування українських університетів - важливих осередків національного відродження українства, стала предметом дослідження О. Завальнюк [11].

Вагомим внеском до сучасної вітчизняної історіографії даної проблеми стали ґрунтовні напрацювання згадуваної вже неодноразово З. Зайцевої. Зокрема, у ряді наукових статей [12; 14-15], дисертаційному дослідженні та монографії дослідниці [13; 16], опублікованих з середини 1990-х до середини 2000-х рр., експлікована низка історіографічних стереотипів у висвітленні діяльності УНТ, здійснено відхід від схематичного трактування осередку як культурологічного утворення. Зокрема, п'ятий розділ дисертаційного дослідження авторки присвячений з'ясуванню питань, як відбувалося формування керівних органів УНТ і складу редакції друкованого органу; особлива увага приділена порівняльній характеристиці УНТ і НТШ, їх структурної будови, чисельного складу, видавничої практики, стилю проведення зборів. Встановлено, що концепція діяльності УНТ формулювалася кілька разів і з різних позицій; викладена у статуті товариства ця концепція корегувалася у напрямі відходу від українофільської - національно невиразної - малоросійщини (у мовному аспекті це означало необхідність припинення практики двомовності видань, а в науково- організаційному - розширення науково-галузевого спектра досліджень і відмежування від загальноросійських наукових установ).

Авторкою здійснено аналіз особливостей становлення проблемного поля діяльності секцій та комісій УНТ, в якому переважав гуманітарний комплекс дисциплін, однак, за словами З. Зайцевої, його перевагу не варто абсолютизувати й нехтувати тим, що в товаристві від самого заснування наукових асоціацій діяли й природознавчі секції, а отже, здійснювався вихід за межі традиційного українознавства. Крім того, у роботі висвітлена реалізація видавничої програми товариства. Дослідження дискусії навколо формату друкованого органу УНТ дало змогу дослідниці встановити, що перетворення «України» - спадкоємиці «Киевской старины» на титульне видання УНТ не відбулося, тому поширене у літературі твердження, що цей журнал виходив під егідою УНТ, визнано некоректним. Здійснений аналіз творення титульного видання осередку - Записок Українського Наукового Товариства у Київі - довів, що організація класичного академічного видання передбачала оновлення автури, ширше залучення вчених з університетських сфер, відповідного високопрофесійного складу редакції та технічного персоналу. Застосована М. Грушевським НТШ-івська концепція діяльності УНТ передбачала тісну співпрацю зі львівським товариством, опертя на його видавничу практику, досвід різногалузевих студій та міжнародних контактів у сфері науки. Як доводить З. Зайцева, УНТ за структурою, критеріями членства і принципами видавничої роботи відповідало академічним стандартам наукової діяльності, маніфестувало постулат повноти національної культури. На глибоке переконання дослідниці, імперативне дотримання УНТ академічних параметрів діяльності сформувало у ньому функціональні еквівалентності з академією наук, що сприяло інкорпорації товариства у світовий науковий простір.

Враховуючи усе вищесказане, вважаємо, що публікації дорадянського періоду про Українське наукове товариство у Києві за своєю суттю були не науково-дослідницькими працями, а радше описовими і, як правило, узагальнювали діяльність товариства за певний проміжок часу. Вони створювалися переважно членами товариства (секретарями, головами) або представниками української свідомої інтелігенції; тематично стосувалися передумов виникнення наукового осередку, основних етапів його діяльності, структури і складу, роботи окремих секцій, частково - напрямів і форм роботи. Загалом такі публікації спрямовувалися на популяризацію діяльності об'єднання.

Плідним періодом у плані вивчення історії УНТ виявилися 1920-ті рр., коли відзначався 20-річний ювілей від дня заснування товариства: висвітлювалася видавнича діяльність осередку, робота його секцій, значення товариства для розвитку національної української науки в цілому (публікації членів товариства та діячів ВУАН О. Грушевського, М. Грушевського, В. Різниченка, О. Черняхівського, О. Гермайзе). У подальшому історія УНТ не вивчалася, оскільки, як вважали радянські історики, буржуазно-націоналістичний характер діяльності товариства зовсім не становив цінності для науки. Окрім того, непопулярність тематики підсилювалася відомою тезою про виникнення Української Академії наук уже при радянській владі, до якої УНТ нібито не мало прямого відношення.

Аналіз провідних тенденцій сучасної історіографії засвідчує, що історії діяльності УНТ з 1990-х рр. і по сьогодні приділено достатньо уваги та головне - по-новому оцінено значення і роль товариства як у процесах українського відродження в цілому, так і в становленні національної науки зокрема. Як правило, в історичній науці вивчається загальна історія наукового осередку, передумови його виникнення, етапи становлення, структура, персональний склад, видавнича й інші напрями наукової діяльності, частково прослідковано процес створення окремих секцій і комісій товариства, окреслено їхній внесок у розвиток українознавчих досліджень, частково - медичних, природничих і правових. Наголосимо, зокрема, на особливій заслузі В. Онопрієнка, О. Реєнта і Т Щербань у спростуванні деяких недостовірностей і прогалин радянської доби про діяльність УНТ. Саме ними детально висвітлено передумови виникнення осередку, цілі, завдання, етапи становлення й основні напрями функціонування товариства, його роль у науковому середовищі, опубліковано джерела з його історії. З. Зайцевою здійснено відхід від схематичного трактування УНТ як культурологічного утворення (наявне в роботах Т. Щербань) та акцентовано увагу на тому, що товариство за своєю структурою, критеріями членства й принципами видавничої роботи відповідало академічним стандартам наукової діяльності.

Незважаючи на наявні дослідження, у тому числі й монографічні, окремі тематичні сегменти з проблематики залишаються не достатньо розробленими. Так, вивчення діяльності УНТ варто розширювати шляхом заглиблення в особливості роботи його окремих секцій і комісій, а також через особистісний, людський вимір; у науковій літературі наразі не здійснено бібліографічних описів видань товариства. Потребує детального аналізу не лише персональний склад осередку, а й за гендерним, віковим, соціальним, національним, професійним, світоглядним критеріями. Залишаються недостатньо висвітленими зв'язки УНТ з більшістю вітчизняних установ та інституцій, а також із закордонними аналогічними об'єднаннями. Науковий інтерес викликало б вивчення можливої «міграції» фахівців між різними науковими співтовариствами - громадськими й урядовими. Доречним було б прослідкування взаємовідносин у товаристві між «старими» й «новими» кадрами: носіями старого наукового етосу та молодими спеціалістами. Наразі маловивченими є питання фінансового становища товариства (членські внески, урядові субсидії, формування бюджету тощо), перекладацька й редакторська робота. Вартими уваги, для укладання біографічних словників і довідників, залишаються погляди й напрацювання науковців, які входили до складу товариства. Потребують вивчення біографічні дані й аспекти професійного становлення не лише знаних у світі вчених, але й пересічних членів осередку. Актуальною ланкою стало б вивчення соціопсихологічного сегменту проблеми, а також її відображення в історико-антропологічному ракурсі, що полягає у показі людини (групи людей), які діють у часовому просторі. У цьому випадку предмет історичного пізнання зміщується від вивчення «знелюднених» соціальних структур на людину як суб'єкта усіх соціальних утворень. Тобто виникнення й подальша еволюція наукових товариств розглядатиметься уже не як «знелюднений» процес, зумовлений виключно закономірними хвилями розвитку суспільства та його основних складових - науки, освіти, культури тощо, а передусім ініціативою окремих наукових лідерів, їхньою харизматичністю, наполегливістю та іншими особистісними якостями. У зв'язку з цим вимальовується такий недосліджений сегмент проблеми як «повсякденний» аспект історії, що полягає в показі не лише науково- організаційної роботи учених у рамках офіційних відносин, але й на рівні їхнього побуту, міжособистісних стосунків, взаємовідносин один з одним тощо.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Валіон О. Михайло Грушевський і Наддніпрянщина (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) / О. Валіон // Наукові записки Тернопільського національного університету ім. Володимира Гнатюка. Серія: Історична. - 2005. - Вип. 3. - С. 101-106.

2. Ганіткевич Я. Медична секція Українського Наукового Товариства в Києві (до 100-річчя перших науково-медичних праць українською мовою) / Я. Ганіткевич // 12 конгрес Світової Федерації українських лікарських товариств 25-28 верес. 2008 р.: тези доповідей. - Івано- Франківськ; Чикаго, 2008. - С. 580-581.

3. Ганіткевич Я. Медична секція Українського Наукового Товариства в Києві - перша наукова організація українських лікарів у Наддніпрянській Україні / Я. Ганіткевич // Українські лікарі: біобібліогр. довід. / П. Пундій. - Львів; Чикаго, 1994. - Кн. 1: Естафета поколінь національного відродження. - С. 271-279.

4. Гермайзе О. Праця Київського Українського наукового товариства на тлі наукового життя Наддніпрянської України / О. Гермайзе // Україна. - К., 1929. - Кн. 32. - Січень-лютий. - С. 3137. (Передрук.: Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки / В. Онопрієнко, О. Реєнт, Т Щербань; НАН України; Інститут історії України. - К., 1998. - С. 189-202).

5. Грушевський М. Велике діло / М. Грушевський // Україна. - К., 1929. - Кн. 32. - Січень-лютий. - С. 3-9. (Передрук.: Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки /

B. Онопрієнко, О. Реєнт, Т Щербань; НАН України; Інститут історії України. - К., 1998. - С. 176-189).

6. Грушевський М. Українське наукове товариство в Київі й його наукове видавництво / М. Грушевський // Записки Українського наукового товариства в Києві. - 1908. - Кн. 1. -

C. 3-15. (Передрук.: Онопрієнко В. Джерела з історії українського наукового товариства в Києві /

B. Онопрієнко, Т Щербань; НАН України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К.: ДП «Інформ-аналіт. агенство», 2008. - С. 109-117).

7. Грушевський М.С. Три академії / М.С. Грушевський // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. - К., 1931. - Т 1. - С. 2-14 (Передрук.: Український історик. - 1983. - № 2-4. - С. 135-148).

8. Грушевський О. Стежки і шляхи української науки / О. Грушевський // Літературно- науковий вісник. - 1918. - № 9. - С. 126-133.

9. Грушевський О. Українське Наукове Товариство в Києві та Історична секція при Всеукраїнській Академії наук в рр. 1914-1923 / О. Грушевський // Україна. - К., 1924. - Кн. 4. -

C. 180-188. (Передрук.: Онопрієнко В. Джерела з історії українського наукового товариства в Києві / В. Онопрієнко, Т. Щербань; НАН України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К.: ДП «Інформ-аналіт. агенство», 2008. - С. 145-158).

10. Дорошенко Д. Украинское учёное общество в Киеве / Д. Дорошенко // Украинская жизнь. - 1913. - № 3. - С. 45-53. (Передрук.: Онопрієнко В. Джерела з історії українського наукового товариства в Києві / В. Онопрієнко, Т. Щербань; НАН України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К.: ДП «Інформ-аналіт. агенство», 2008. - С. 123-130).

11. Завальнюк О.М. Українське наукове товариство і творення національної університетської освіти (1917-1920 рр.) / О.М. Завальнюк // УІЖ. - 2008. - № 5. - С. 112-121.

12. Зайцева З. Наукові товариства як інституції української науки другої половини ХІХ - початку ХХ ст. / З. Зайцева // Питання історії, історіографії, джерелознавства та архівознавства центральної та східної Європи: Зб. наук. праць. - Вип. 1. - К. - Чернівці, 1997. - С. 66-78.

13. Зайцева З.І. Інституціоналізація української науки наприкінці XIX - на початку ХХ ст.: дис... д-ра іст. наук: 07.00.01 / Зайцева Зінаїда Іванівна; Нац. акад. наук України, Ін-т історії України. - К., 2007. - 470 арк.

14. Зайцева З.І. Історична секція Українського наукового товариства до Першої світової війни: методологічний та інституційний контексти діяльності / З.І. Зайцева // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 123-124. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Чернівці: Рута, 2002. - С. 301-311.

15. Зайцева З.І. Українське наукове товариство в контексті інституційних процесів в українській науці початку ХХ ст. / З.І. Зайцева // Україна ХХ ст.: культура, ідеологія, політика. Зб. статей. - К.: Інститут історії України НАН України. - 2001. - Вип. 4. - С. 124-137.

16. Зайцева З.І. Український науковий рух: інституціональні аспекти розвитку (кінець ХІХ - початок ХХ ст.): Монографія / З.І. Зайцева. - К.: КНЕУ, 2006. - 368 с.

17. Катренко А.М. Українське наукове товариство у Києві: [М. Грушевський - фундатор і голова УНТ] / А.М. Катренко, Т.Д. Сусло // Український історичний журнал. - 1967. - № 5. - С. 130-133.

18. Клименко І.В. В.П. Науменко і його роль у розвитку українського просвітництва кінця ХІХ - початку ХХ ст. (за матеріалами з фондів Інституту рукопису Національної бібліотеки В.І. Вернадського) / І.В. Клименко // Рукописна та книжкова спадщина України. - К., 2000. - Вип. 6. - С. 36-40.

19. Коновець О.Ф. Просвітницький рух в Україні / О.Ф. Коновець. - К., 1992. - 286 с.

20. Огляд діяльности Українського наукового товариства в Київі. - К.: друк. 2-ї арт., 1913. - 31 с.

21. Онопрієнко В. Джерела з історії українського наукового товариства в Києві / В. Онопрієнко, Т. Щербань; НАН України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К.: ДП «Інформ-аналіт. агенство», 2008. - 352 с.

22. Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки / В. Онопрієнко, О. Реєнт, Т. Щербань; НАН України; Інститут історії України. - К., 1998. - 242 с.

23. Онопрієнко В.І. Доля науки в Україні (кінець ХІХ ст. - 30-ті роки ХХ ст.) / В.І. Онопрієнко, Т.О. Щербань // УІЖ. - 1993. - № 4-6. - С. 3-14.

24. Перетц В. Найближчі завдання вивчення історії української літератури / В. Перетц // Записки Українського наукового товариства в Києві. - 1908. - Кн. 1. - С. 16-24. (Передрук.: Онопрієнко В. Джерела з історії українського наукового товариства в Києві / В. Онопрієнко, Т. Щербань; НАН України, Центр досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва. - К.: ДП «Інформ-аналіт. агенство», 2008. - С. 117-123).

25. Різниченко В. Природнича течія в Українському науковому товаристві в Київі / В. Різниченко // Україна. - К., 1929. - Кн. 32. - Січень-лютий. - С. 38-41. (Передрук.: Онопрієнко

B. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки / В. Онопрієнко, О. Реєнт, Т. Щербань; НАН України; Інститут історії України. - К., 1998. - С. 202-208).

26. Черняхівський О. Природничо-лікарська і медична секція Українського наукового товариства в Київі / О. Черняхівський // Україна. - К., 1929. - Кн. 32. - Січень-лютий. - С. 4245. (Передрук.: Онопрієнко В. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки / В. Онопрієнко, О. Реєнт, Т Щербань; НАН України; Інститут історії України. - К., 1998. - С. 208-215).

27. Щербань Т. Мистецтвознавці Українського наукового товариства та їхній внесок у науку, освіту, культуру / Т. Щербань // Вісник НАН України. - 2009. - № 11. - С. 45-55.

28. Щербань Т. Технічна та природнича секції в Українському науковому товаристві / Т. Щербань // Студії з поля історії української науки та техніки. Праці НТШ. - Л., 2000. - Т. 4. -

C. 198-209.

29. Щербань Т.О. До історії діяльності Українського наукового товариства (1907-1921) / Т.О. Щербань // Архіви країни. - 1991. - № 5. - С. 34-38.

30. Щербань Т.О. Історичні дослідження в Українському науковому товаристві (1907-1921) / Т.О. Щербань // УІЖ. - 1995. - № 1. - С. 23-33.

31. Щербань Т.О. Фундатори українського наукового товариства / Т.О. Щербань. - К.: Вид- во т-ва «Знання» України, 1992. - 48 с. - (Сер. 8. Вікна № 1. Тематичний цикл «Наука і життя»).

REFERENCES

1. Valion O. Mykhailo Hrushevskyi i Naddniprianshchyna (kinets ХІХ - pochatok ХХ st.) / O. Valion // Naukovi zapysky Ternopilskoho natsionalnoho universytetu im. Volodymyra Hnatiuka. Seriia: Istorychna. - 2005. - Vyp. 3. - S. 101-106.

2. Hanitkevych la. Medychna sektsiia Ukrainskoho Naukovoho Tovarystva v Kyievi (do 100-richchia pershykh naukovo-medychnykh prats ukrainskoiu movoiu) / Ia. Hanitkevych // 12 konhres Svitovoi Federatsii ukrainskykh likarskykh tovarystv 25-28 veres. 2008 r.: tezy dopovidei. - Ivano- Frankivsk; Chykaho, 2008. - S. 580-581.

3. Hanitkevych Ia. Medychna sektsiia Ukrainskoho Naukovoho Tovarystva v Kyievi - persha naukova orhanizatsiia ukrainskykh likariv u Naddniprianskii Ukraini / Ia. Hanitkevych // Ukrainski likari: biobibliohr. dovid. / P Pundii. - Lviv; Chykaho, 1994. - Kn. 1: Estafeta pokolin natsionalnoho vidrodzhennia. - S. 271-279.

4. Hermaize O. Pratsia Kyivskoho Ukrainskoho naukovoho tovarystva na tli naukovoho zhyttia Naddniprianskoi Ukrainy / O. Hermaize // Ukraina. - K., 1929. - Kn. 32. - Sichen-liutyi. - S. 31-37. (Peredruk.: Onopriienko V. Ukrainske naukove tovarystvo: 1907-1921 roky / V. Onopriienko, O. Reient, T. Shcherban; NAN Ukrainy; Instytut istorii Ukrainy. - K., 1998. - S. 189-202).

5. Hrushevskyi M. Velyke dilo / M. Hrushevskyi // Ukraina. - K., 1929. - Kn. 32. - Sichen-liutyi. - S. 3-9. (Peredruk.: Onopriienko V. Ukrainske naukove tovarystvo: 1907-1921 roky / V. Onopriienko, O. Reient, T. Shcherban; NAN Ukrainy; Instytut istorii Ukrainy. - K., 1998. - S. 176189).

6. Hrushevskyi M. Ukrainske naukove tovarystvo v Kyivi i yoho naukove vydavnytstvo / M. Hrushevskyi // Zapysky Ukrainskoho naukovoho tovarystva v Kyievi. - 1908. - Kn. 1. - S. 3-15. (Peredruk.: Onopriienko V. Dzherela z istorii ukrainskoho naukovoho tovarystva v Kyievi / V. Onopriienko, T. Shcherban; NAN Ukrainy, Tsentr doslidzhen naukovo-tekhnichnoho potentsialu ta istorii nauky im. H.M. Dobrova. - K.: DP «Inform-analit. ahenstvo», 2008. - S. 109-117).

7. Hrushevskyi M.S. Try akademii / M.S. Hrushevskyi // Kyivski zbirnyky istorii i arkheolohii, pobutu i mystetstva. - K., 1931. - T. 1. - S. 2-14 (Peredruk.: Ukrainskyi istoryk. - 1983. - № 2-4. - S. 135-148).

8. Hrushevskyi O. Stezhky i shliakhy ukrainskoi nauky / O. Hrushevskyi // Literaturno-naukovyi visnyk. - 1918. - № 9. - S. 126-133.

9. Hrushevskyi O. Ukrainske Naukove Tovarystvo v Kyievi ta Istorychna sektsiia pry Vseukrainskii Akademii nauk v rr. 1914-1923 / O. Hrushevskyi // Ukraina. - K., 1924. - Kn. 4. - S. 180-188. (Peredruk.: Onopriienko V. Dzherela z istorii ukrainskoho naukovoho tovarystva v Kyievi / V. Onopriienko, T. Shcherban; NAN Ukrainy, Tsentr doslidzhen naukovo-tekhnichnoho potentsialu ta istorii nauky im. H.M. Dobrova. - K.: DP «Inform-analit. ahenstvo», 2008. - S. 145-158).

10. Doroshenko D. Ukraynskoe uchenoe obshchestvo v Kyeve / D. Doroshenko // Ukraynskaia zhyzn. - 1913. - № 3. - S. 45-53. (Peredruk.: Onopriienko V. Dzherela z istorii ukrainskoho naukovoho tovarystva v Kyievi / V. Onopriienko, T. Shcherban; NAN Ukrainy, Tsentr doslidzhen naukovo- tekhnichnoho potentsialu ta istorii nauky im. H.M. Dobrova. - K.: DP «Inform-analit. ahenstvo», 2008. -

S. 123-130).

11. Zavalniuk O.M. Ukrainske naukove tovarystvo i tvorennia natsionalnoi universytetskoi osvity (1917-1920 rr.) / O.M. Zavalniuk // UIZh. - 2008. - № 5. - S. 112-121.

12. Zaitseva Z. Naukovi tovarystva yak instytutsii ukrainskoi nauky druhoi polovyny ХІХ - pochatku ХХ st. / Z. Zaitseva // Pytannia istorii, istoriohrafii, dzhereloznavstva ta arkhivoznavstva tsentralnoi ta skhidnoi Yevropy: Zb. nauk. prats. - Vyp. 1. - K. - Chernivtsi, 1997. - S. 66-78.

13. Zaitseva Z.I. Instytutsionalizatsiia ukrainskoi nauky naprykintsi XIX - na pochatku ХХ st.: dys... d-ra ist. nauk: 07.00.01 / Zaitseva Zinaida Ivanivna; Nats. akad. nauk Ukrainy, In-t istorii Ukrainy. - K., 2007. - 470 ark.

14. Zaitseva Z.I. Istorychna sektsiia Ukrainskoho naukovoho tovarystva do Pershoi svitovoi viiny: metodolohichnyi ta instytutsiinyi konteksty diialnosti / Z.I. Zaitseva // Naukovyi visnyk Chernivetskoho universytetu: Zbirnyk naukovykh prats. Vyp. 123-124. Istoriia. Politychni nauky. Mizhnarodni vidnosyny. - Chernivtsi: Ruta, 2002. - S. 301-311.

15. Zaitseva Z.I. Ukrainske naukove tovarystvo v konteksti instytutsiinykh protsesiv v ukrainskii nautsi pochatku KhKh st. / Z.I. Zaitseva // Ukraina ХХ st.: kultura, ideolohiia, polityka. Zb. statei. - K.: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy. - 2001. - Vyp. 4. - S. 124-137.

16. Zaitseva Z.I. Ukrainskyi naukovyi rukh: instytutsionalni aspekty rozvytku (kinets Х!Х - pochatok ХХ st.): Monohrafiia / Z.I. Zaitseva. - K.: KNEU, 2006. - 368 s.

17. Katrenko A.M. Ukrainske naukove tovarystvo u Kyievi: [M. Hrushevskyi - fundator i holova UNT] / A.M. Katrenko, T.D. Suslo // Ukrainskyi istorychnyi zhurnal. - 1967. - № 5. - S. 130-133.