Історіографія становлення університетської освіти в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ століття

Статтю присвячено історіографії становлення університетської освіти в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст. Автор періодизував розвиток історіографії даної проблеми. Проаналізовано основні документи Міністерства народної освіти, рішення вчених рад Київського і Харківського університетів та їх висвітлення в історичній літературі. Вивчено основні напрямки досліджень дореволюційних, радянських і сучасних істориків. Визначено здобутки та пробіли в проведених наукових пошуках. Окреслено подальші завдання наукових досліджень.

Ключові слова: університет, освіта, історіографія, автор, дослідження.

O. Pylypenko

National Food Technologies University (Kyiv)

Historiography of University Education in the Dnieper Ukraine in the First Half of the 19^th Cent.

The article is devoted to the historiography of the establishing of university education in the Dnieper Ukraine in the first half of the 19^th century. The author made a periodization the of historiography on this issue. The main documents of the Ministry of National Education, the decision of the academic councils of the Kyiv and Kharkiv universities and their coverage in the historical literature have been analyzed. The basic directions of studies of the pre-revolutionary, Soviet and modern historians have been studied. The achievements and gaps in the scientific researches were determined. Further tasks of scientific research are outlined. Despite ofpositive evaluation of university studies on this topic, many questions demand more structurized archival research. Until today no complex research was devoted to this topic.

Keywords: university, education, historiography, author, research.

В умовах здійснення освітньої реформи в Україні актуалізується завдання переосмислити освітні закони, необхідність визначити стратегію розвитку вищої освіти в державі, потреба ґрунтовно проаналізувати, узагальнити та творчо використати весь накопичений історичний досвід. Найцікавішим у цьому плані є становлення університетської освіти в Наддніпрянській Україні в першій половині ХІХ ст.

Мета статті -- визначити рівень дослідницьких праць вітчизняних і зарубіжних науковців про розвиток вітчизняної вищої освіти на початку ХІХ ст.

Всю історіографію проблеми становлення професорсько-викладацького складу університетів Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. можна поділити на три основні періоди. Перший період -- дореволюційний -- розпочався в 1860-1870-х рр. і завершився 1917 р. зі встановленням більшовицької влади. Другий період -- радянський -- розпочався з 1917 р. і тривав до розпаду СРСР. Третій період -- новітній -- розпочався з 1991 р., після утворення незалежної української держави, і триває донині. Кожний із зазначених періодів дослідження становлення науково-педагогічного персоналу університетів Наддніпрянської України відрізнявся науковою і політичною кон'юнктурою, можливістю доступу до різноманітних джерел і джерелознавчої бази, здійснення наукових публікацій з врахуванням ідеологічних засад. наддніпрянський україна університетський

Перший період -- дореволюційний -- визначається появою перших наукових праць. Протягом нього було видано кілька монографій і статей, у яких досліджується історія перших вищих навчальних закладів Російської імперії, зокрема й університетів. Ці роботи цінні унікальним фактичним і документальним матеріалом про діяльність уряду, Міністерства народної освіти, про відкриття, становлення Харківського й Київського університетів, організацію в них навчально-педагогічної і науково-дослідної роботи. Однією з перших праць з історії Київського університету була монографія В. Шульгіна «История университета св. Владимира», яка вийшла до 25-річ- чя університету. В цьому дослідженні широко використано документальні джерела і приділено значну увагу заснуванню і становленню Київського університету (Шульгин, В. Я. 1860).

Цінною в науковому відношенні є і праця К. Фойгта «Историко-статистические записки об императорском Харьковском университете и его заведениях от основания университета до 1859 года» (Фойгт, К. К. 1859). Дослідник подав унікальні статистичні дані про кількість викладачів і студентів, відділення та факультети, навчально-допоміжні заклади першого університету на території Наддніпрянської України. Важливими для дослідження історії вітчизняної вищої освіти є праці державних діячів і професорів М. Бунге, С. Уварова, В. Іконнікова, П. Ферлюдіна та інших (Бунге, Н. Х. 1859; Иконников, В. С. 1876; К 50 летнему... 1884; Обозрение состояния... 1841; Рославский-Петровский, А. П. 1855; Уваров, С. С. 1864; Ферлюдин, П. И. 1894). Вони узагальнювали досвід держави в означеній галузі.

Фундаментальна праця історика С. Рождественського містила ретроспективний огляд діяльності Міністерства народної освіти за одне століття його існування (Рождественский, С. В. 1902). Дослідження рясно наповнене фактичним матеріалом щодо освітньої політики уряду протягом ХІХ ст. Особливо цінними для науковців у цій праці є ретельний розгляд нормативно-правових актів, що регламентували функціонування вищих навчальних закладів імперії.

Історія становлення Харківського і Київського університетів, формування їх професорсько-викладацького складу стали об'єктом всебічного вивчення відомих учених, безпосередніх свідків описуваних подій -- Д. І. Багалія, М. Ф. Сумцова, В. П. Бузескула, М. Ф. Владимирського-Буданова, І. М. Бо- роздіна та ін. (Багалей, Д. И. 1893-1898; Багалей, Д. И. & Сумцов, Н. Ф. & Бузескул В. П. 1906; Бороздин, И. Н. 1910; Владимирский-Буданов, М. Ф. 1884; Владимирский-Буданов, М. Ф. 1884a). Ці праці було приурочено до ювілейних дат існування перших університетів Наддніпрянської України. Так, монографію М. Ф. Владимирського-Буданова було написано до 50-річ- ного ювілею Київського університету. Варто відзначити в цьому відношенні ґрунтовну працю Д. І. Багалія, яка не втрачає наукової цінності до наших днів завдяки великій кількості зібраних і опублікованих документів та матеріалів тієї доби, а також власних спогадів. Основну увагу автор приділив опису діяльності Харківського університету на етапі його становлення, дослідженню впливу на його функціонування положень статутів 1804 і 1835 рр., організації в ньому навчально-педагогічної й науково-дослідної роботи, розкриттю соціально-правового і матеріального становища перших харківських (і, зокрема, іноземних) науково-педагогічних працівників, заповненню університетських штатів, набуттю наукових ступенів тощо (Багалей, Д. И. 1893-1898; Багалей, Д. И. 1904). Означені праці залишаються актуальними й нині, оскільки їхні автори зосереджувалися, зокрема, на розгляді життя вітчизняних університетів в умовах автономії і самоврядування, яке наразі активно обговорюють у контексті інтеграції науково-освітньої сфери України до Болонського процесу.

Дослідженню історії Харківського університету в перші роки його існування присвятив значну за обсягом монографію польський історик культури та освіти Л. Яновський (Janowski, L. 1911). Окрему групу історіографічних праць дорадянського періоду становлять матеріали в біографічних словниках професорів і викладачів Харківського та Київського університетів, які додавалися до деяких з ювілейних видань (Иконников, В. С., ред. 1884; Осипов, И. П. & Багалей, Д. И., ред. 1908; Скворцов, И. П. & Багалей, Д. И., ред. 1905-1906; Халинский, М. Г. & Багалей, Д. И., ред. 1908; Чубинский, М. П. & Багалей, Д. И., ред. 1908). Але вони не науково-аналітичні, а переважно довідково-публіцистичні, тому етапи життя і професійної діяльності перших вітчизняних науково-педагогічних працівників висвітлено в суто описовій формі.

Основна увага дореволюційних дослідників історії університетів Наддніпрянської України дореформеної доби ХІХ ст. була зосереджена на висвітленні діяльності Харківського університету під час дії статутів 1804 і 1835 рр., а Київського університету -- статутів 1833 і 1842 рр. Більшість монографій і статей дорадянської доби було присвячено державній політиці щодо вищої освіти, становленню перших вітчизняних університетів, рівню їх матеріального забезпечення, хронічному недоукомплектуванню штатів, складній та обтяжливій процедурі набуття наукових ступенів, тому, як викладачі відстоювали принципи автономії і самоврядування вищих навчальних закладів тощо. Історіографічні матеріали ХІХ -- початку ХХ ст. характеризуються довідниково-фактологічним, а не науково-аналітичним підходом до розкриття різних аспектів університетської освіти. Визначені проблеми досліджували, як правило, професори і викладачі тих самих університетів, посадовці профільного міністерства (зокрема й міністри), а також літератори, аналітики, публіцисти і громадські діячі. Отже, дорадянський період в історіографії став часом первинного накопичення фактичного матеріалу, а також початкового визначення наукових напрямів та розробки проблем з історії університетської освіти Наддніпрянської України дореформеної доби ХІХ ст.

Другий період дослідження життя і професійної діяльності професорсько-викладацьких кадрів університетів Наддніпрянщини, який має хронологічні межі з 1917 до 1991 рр., можна назвати радянським. У підходах до вивчення обраної теми в означений період превалювали «соціально-класові» аспекти, а також існували ідеологічні й політичні упередженість і стереотипи, побудовані на засадах марксистського вчення. Головну увагу приділяли дослідженню негативного впливу феодально-кріпосницьких підвалин, що в той час доживали у Російській імперії останні десятиліття. Інші аспекти розвитку університетської освіти й науки науковці цього періоду розглядали під побіжно.

В історіографії 1920-1950 рр. перевагу надавали висвітленню ролі провідного класу пролетаріату та панівної комуністичної ідеології. Виходили роботи, присвячені становленню й розвитку окремих наукових галузей в університетах Наддніпрянщини (О. Гольдман «Фізика за сто років у Київському університеті», К. Волков «До історії хімічної науки у Київському університеті за сто років», Н. Комарь «История аналитической химии в Харьковском университете», Л. Крижановський «До історії геолого-мінералогічних дисциплін в Київському університеті за сто років», И. Волчанецкий «Очерки истории зоологии в Харьковском университете», О. Соколовський «Нарис роботи Київського університету в галузі систематики рослин та вивчення місцевої флори за минуле сторіччя», О. Маркевич «Наука і наукові працівники в Київському університеті за 112 років його існування (1834-1946 рр.)», Н. Полякова «Физика в Харьковском университете от его основания до Ве-ликой Октябрьской социалистической революции») (Волков, К. 1935; Вол- чанецкий, И. Б. & Медведев, С. И. & Воловик, М. П. 1955; Гольдман, О. Г. 1935; Комарь, Н. П. 1955; Крижановський, Л. А. 1935; Маркевич, О. П. 1946; Полякова, Н. Л. 1955; Соколовський, О. І. 1935).

Деякі автори прагнули аналізувати створення перших університетів Наддніпрянської України. Так, 1923 р. побачила світ історико-юридична розвідка М. Василенка «Кремінецький ліцей і університет св. Володимира» (Василенко, М. П. 1923). Заснування й початковий розвиток Харківського університету досліджував І. Бойко (Бойко, І. Д. 1940). Її автор звернув увагу на значення університету в Харкові для системи вищої освіти Російської імперії. Але обмежений обсяг роботи не дав досліднику змоги висвітлити всі аспекти діяльності першого університету Наддніпрянщини повною мірою.

Однією з небагатьох закордонних праць, присвячених означеній тематиці, було видання невеликої монографії з нагоди столітнього ювілею Київського університету. Вона вийшла друком 1935 р. у Белграді, а її автором став останній ректор імператорського університету св. Володимира Є. Спекторський (Спекторский, Е. В. 1935). У написанні роботи йому допомагали колишні професори та викладачі Київського університету, які, перебуваючи в еміграції, створили задля цієї мети «Комітет київських професорів у Любляні».

Проблематику становлення й формування професорсько-викладацької корпорації вітчизняних університетів у радянській історіографії почали вивчати лише з закінченням сталінської епохи. З ідеологічних причин дослідження науково-педагогічної інтелігенції як окремої соціально-професійної групи майже ігнорували. Саме через беззаперечне панування комуністичної ідеології в тогочасних наукових працях відчуваються тенденційність та упередженість підходів до висвітлення подій з означеної тематики, а також замовчується внесок представників наукової інтелігенції у розвиток держави і суспільства.

Активізували вивчення історичного минулого вітчизняної університетської освіти з 1950-х рр. Зокрема, вийшли друком розлогі колективні монографії, присвячені ювілейним датам існування перших університетів Наддніпрянщини («Харьковский государственный университет им. А. М. Горького за 150 лет (1805-1955 гг)», «Харьковский государственный университет (1805-1980 гг.)», «Історія Київського університету: 1834-1959 рр.», «Киевский университет. 1834-1984 гг.» (Короливский, С. М., ред. 1955; Жмуд- ський, О. З. 1959). Левову частку матеріалу в цих працях було присвячено функціонуванню університетів у радянський період. Натомість періоду їх становлення в першій половині ХІХ ст. уваги приділяли значно менше. Матеріал викладали за чітко визначеними хронологічними межами, а обсяг використаних неопублікованих джерел з історії університетів дорадянської доби був невеликим. Як і в працях дореволюційних істориків, використовувався стандартний підхід щодо вивчення університетських статутів, за яким Статут 1804 р. розглядали як максимально сприятливий для розвитку університетів, у той час як статути 1833, 1835 і 1842 рр. зазнавали нищівної критики за те, що царський уряд обмежував у них університетську автономію і самоврядування. Окрім того, з огляду на ідеологічну кон'юнктуру й панівні в тогочасному науковому вжитку стереотипи, про об'єктивність висвітлення історичних подій у цей період не могло йтися.

Тому головним завданням пропонованого дослідження є реконструювати генезу висвітлення вітчизняної університетської освіти та, зокрема, формування її перших науково-педагогічних колективів в історіографії.

У праці дослідника періоду хрущовської «відлиги» К. Галкіна «Высшее образование и подготовка кадров в СССР» зроблено одну з перших в історіографії спроб поглиблено висвітлити наукову атестацію і підготовку професорсько-викладацьких кадрів університетів Російської імперії в першій половині ХІХ ст., зокрема й у закордонних навчальних закладах, а також проаналізувати вплив на них університетських статутів 1804, 1833, 1835 і 1842 рр. (Галкин, К. 1958).

Деякі аспекти життя і діяльності науково-педагогічної інтелігенції, її соціально-професійне становище та соціокультурна роль у суспільстві розглядаються в комплексних наукових працях П. Зайончковського і В. Лейкі- ної-Свірської. У монографії «Правительственный аппарат самодержавной России в ХІХ в.» П. Зайончковський, зокрема, приділив увагу дослідженню професорсько-викладацьких кадрів імперських університетів, які в ті часи перебували у статусі державних службовців (Зайончковский, П. А. 1978). А В. Лейкіна-Свірська у праці «Интеллигенция в России во второй половине ХІХ века» проаналізували професійну громадську та політичну діяльність науково-педагогічної інтелігенції Російської імперії в середині ХІХ ст. (Лей- кина-Свирская, В. Р. 1971).

В останні десятиліття існування СРСР було видано перші спеціальні наукові праці, в яких досліджувалося широке коло проблем життєдіяльності університетів Російської імперії ХІХ ст., а також їх професорсько-викладацького складу (Боголюбов, А. Н., ред. 1987; Булгакова, Л. А. 1978; Киевские математики-педагоги. 1979; Князев, Е. А. & Танклер, Х. Л. 1988; Кричевский, Г Г 1985; Щетинина, Г И. 1970). З'являються і роботи, присвячені окремим відомим науковим персоналіям (Верхратський, С. А. 1976; Франчук, В. Ю. 1985).

Відомий радянський учений Р Еймонтова чотири десятиліття досліджувала різні аспекти діяльності дореволюційних університетів кінця дореформеної й початку пореформеної доби ХІХ ст. (Эймонтова, Р Г. 1985; Эймонтова, Р Г 1961; Эймонтова, Р Г 1993; Эймонтова, Р Г 1974). Дослідниця аналізувала правове і матеріальне становище науково-педагогічних кадрів 78 університетів Російської імперії, їх етнічний склад, належність до суспільних станів, відносини зі студентами, соціально-політичні погляди та культурно-просвітницьку роботу. В традиційному для радянських дослідників стилі Р Еймонтова критикувала загальний Статут імператорських університетів 1835 р., який обмежував університетську автономію, і протиставляла йому ліберально-демократичний Статут 1863 р., що був одним зі стрижневих законодавчих актів доби «Великих реформ», значно розширивши повноваження університетів щодо їх самоврядування. Але формування професорсько-викладацького складу університетів Наддніпрянщини не стало окремим предметом дослідження в її працях.

У монографії дослідниці Г Павлової (Павлова, Г. Е. 1990) вперше в радянській літературі було зроблено спробу комплексно висвітлити організацію наукової діяльності в Російській імперії у першій половині ХІХ ст. Спираючись на великий фактичний матеріал, авторка проаналізувала науково-освітні заходи царського уряду, становлення наукових установ і формування системи підготовки та атестації учених. У результаті дослідниця дійшла висновку, що на всі аспекти розвитку науки протягом дореформе- ної доби ХІХ ст. безпосередньо впливали соціальні, економічні й політичні чинники тих часів. Робота Г Павлової стала одним з перших в радянській історіографії досліджень з означеної тематики, позбавлені ідеологічного нашарування та пов'язаного з ним суб'єктивістського підходу до розгляду фактів і висвітлення подій.

У праці О. Соболєвої (Соболева, Е. В. 1983) досліджуються, зокрема, і проблеми розвитку науки в Російській імперії в першій половині ХІХ ст. Основну увагу авторка зосередила на заходах Міністерства народної освіти та інших органів державної влади щодо діяльності науково-освітніх закладів. Також О. Соболєва розглянула стан та рівень розвитку науково-дослідної роботи у вищих навчальних закладах імперії, зародження й формування перших вітчизняних наукових шкіл і наукових товариств, становлення системи наукової підготовки професорсько-викладацьких працівників університетів. Дослідниця зробила висновок, що в дореформену добу ХІХ ст. було закладено солідний фундамент для подальшого успішного розвитку науки в Російській імперії.

В пізні часи радянської доби вийшло друком чимало спеціальних досліджень, присвячених як історії розвитку окремих галузей університетської науки, так і окремим ученим -- видатним представникам професорсько-викладацьких колективів університетів ХІХ ст. (Верхратський, С. А. & Заблудовський, П. Ю. 1991; Сарбей, В. Г 1982; Соболева, Е. В. 1983). У цих роботах висвітлюються становлення перших вітчизняних наукових шкіл, формування нових галузей науки і напрямів наукових досліджень. Вони допомагають з'ясувати рівень розвитку університетської науки тих часів, а також ретроспективно встановити роль перших науково-педагогічних кадрів у зародженні й формуванні вітчизняної науково-освітньої сфери. Історично-біографічні дослідження (Лишевский, В. П. 1988) містять не лише довідкові відомості про життя та діяльність видатних представників професорсько-викладацького складу дореволюційних університетів, але й аналіз їх науково-дослідної, навчально-педагогічної, адміністративно-організаційної, виховної, громадської та культурно-просвітницької роботи, а також визначення внеску цих діячів у розвиток вітчизняної освіти, науки і техніки. Але ставлення до того чи іншого вченого й оцінка наукових надбань та досягнень радянські історики нерідко упереджено визначали відповідно до його політичних, ідеологічних та світоглядних поглядів і переконань.

Хоча з початком «Перебудови» наприкінці існування СРСР праці радянських істориків стали більш об'єктивні та ґрунтовні порівняно з попередніми десятиліттями, а дослідники отримали більш вільний доступ до архівних джерел та іноземної літератури, проблеми університетської освіти й, зокрема, діяльності науково-педагогічних працівників університетів Наддніпрянської України ХІХ ст. так і не було розроблено достатньою мірою.

Та все-таки радянська історіографія значно розширила і поглибила розробку пропонованої теми, суттєво просунувшись вперед порівняно з дореволюційним періодом. Незважаючи на ідеологічні стереотипи і кліше, які зумовлювали упередженість підходів і висновків, а також перекоси у вивченні окремих тематичних підрозділів (наприклад, радянські дослідники приділяли непропорційно велику увагу аналізу революційних рухів у студентському середовищі), дослідження історії вищої освіти за часів СРСР стало справді науковим, теоретичним. Також у цей період набагато ширше стали використовувати архівні джерела. Але суттєвим недоліком історіографії радянської доби було нехтування особливостями національного розвитку освіти тих чи інших регіонів Російської імперії. Як правило, історія університетів і, зокрема, діяльності їх професорсько-викладацьких кадрів, розглядали й досліджували в загальноімперському контексті. Тому окремих, спеціальних праць, присвячених формуванню української науково-технічної інтелігенції, радянські історики на видали.

Третій період розвитку вітчизняної історіографії означеної теми почався 1991 р. і триває досі. Наприкінці ХХ -- на початку ХХІ ст. українські дослідники, вивчаючи історію освіти, науки та культури України ХІХ ст., намагалися відійти від усталених концепцій в оцінці власного минулого і виробити об'єктивні підходи до його вивчення. На сучасному етапі українська історична наука прагне розширювати й поглиблювати проблематику досліджень, а також використовувати нові методологічні підходи та засоби.

Зростання ролі інтелігенції в умовах відродження української нації та незалежної держави сприяло зосередженню з 1991 р. більшої уваги вітчизняних істориків на вивченні пов'язаних з нею питань. Учені досліджували її соціально-професійний і матеріальний статус, національний та конфесійний склад, належність до того чи іншого суспільного стану, громадсько-політичну й культурно-просвітницьку діяльність, політичні погляди, участь у національно-визвольній боротьбі українського народу та протидію русифікаторській політиці царату.

Першим спеціальним дослідженням історії української науково-педагогічної інтелігенції в дореволюційний період стала монографія Н. Шип «Интеллигенция на Украине (ХІХ в.): Историко-социологический очерк» (Шип, Н. А. 1991). У роботі відома вітчизняна дослідниця окремо виділила цю соціально-професійну групу, аналізуючи її правове та матеріальне становище, а також громадську і культурно-просвітницьку роль, яку вона відігравала в тогочасному суспільстві. В результаті у монографії Н. Шип вдалося дослідити історичний розвиток цієї групи суспільства і створити соціальний портрет української інтелігенції ХІХ ст.

Відома вітчизняна дослідниця історії вищої освіти ХІХ -- початку ХХ ст. Н. Левицька у монографії «Вища гуманітарна освіта Наддніпрянської України (друга половина ХІХ -- початок ХХ ст.)» (Левицька, Н. М. 2012) здійснила системний аналіз витоків, генези, джерельної бази, етапів розвитку і особливостей вищої гуманітарної освіти Наддніпрянської України протягом дореволюційного періоду. На основі ґрунтовного аналізу історичних джерел, частину з яких було введено до наукового вжитку вперше, авторка комплексно відтворила картину становлення й розвитку вищої гуманітарної освіти, як окремої царини освітнього простору, а також розглянула основні тенденції її розвитку в плині подій, особливості їх прояву у вищих навчальних закладах України і роль гуманітарної освіти як важливого чинника впливу на суспільно-політичне, культурно-освітнє та духовне життя українського народу. Крізь призму суспільно-політичних, соціально-економічних, організаційно-правових і культурно-просвітницьких чинників Н. Левицька проаналізувала розвиток вітчизняної вищої гуманітарної освіти. Дослідниця визначила динаміку соціально-правового і матеріального становища викладачів гуманітарних дисциплін, доповнила й уточнила дані щодо чисельності, національного та соціального статусу науково-педагогічного складу і студентства, а також довела, що їхні кількісні та якісні показники залежали від політики царату щодо гуманітарної освіти.

Заснуванню університетів на українських землях і формуванню вітчизняної науково-педагогічної інтелігенції присвятив кілька робіт відомий харківський дослідник С. Посохов (Посохов, С. И. 2014; Посохов, С. І. 2003; Посохов, С. І. 2005). Учений одним із перших вдався до ґрунтовного історіографічного аналізу джерел і літератури з історії вітчизняних університетів у дореволюційний період. Також він, зосередившись на розробці со-ціокультурного аспекту життя та діяльності науково-педагогічних працівників Харківського університету, приділив значну увагу висвітленню різних аспектів і проявів професорської субкультури тих часів, переконливо довів велике значення діяльності університету для розвитку міста Харкова і впливу університетських викладачів на підвищення культурно-освітнього рівня місцевого населення.

Сучасні вітчизняні фахівці з історії вищої, зокрема, університетської освіти активно досліджують різні аспекти означеної тематики. Протягом 1991-2010-х рр. вийшло кілька індивідуальних і колективних монографій, у яких розкрито широке коло питань з історії української науки і освіти ХІХ ст., внесок у їх розвиток видатних учених, створення вітчизняних наукових шкіл, діяльність наукових товариств при університетах тощо. У цих роботах комплексно висвітлено зародження, становлення і подальший поступ різних галузей української науки (філософії, історії, філології, правознавства, фізики, хімії, математики, біології, політекономії, медицини тощо), які у першій половині ХІХ ст. майже цілком були зосереджені у стінах університетів. Деякі з цих видань оздоблені раритетними ілюстраціями та рідкісними фотографіями провідних вітчизняних науковців, університетських корпусів і приміщень, навчально-допоміжних закладів тощо (Бакіров, В. & Духопельников, В. М. & Зайцев, Б. П. & ін. 2004; Колесник, В. Ф., кер. авт. кол. 2014; Кравченко, В. В. & Посохов, С. І. & Наумов, С. О. & Куделко, С. М. & Зайцев, Б. П. 2004; Матвійчук, О. & Струк, Н. 2005; Онопрієнко, В. І. 1998; Пилипчук, О. Я. & Коновець, О. Ф. & Яресько, Л. П. 1998; Різун, В. В. & Тимошик, М. С. & Конверський А. Є. & ін. 2004; Черняк, С. Г 2011). Також сучасні українські історики досліджують різні аспекти громадської діяльності представників вітчизняної науково-педагогічної інтелігенції дореволюційного періоду (Робак, І. Ю. 2007), вивчають специфіку розвитку різних галузей науки і роль у цьому процесі окремих учених (Корифеї української науки... 2000; Костенко, І. В. 2009).

Природно, що особлива увага сучасної української історіографії прикута до становлення й розвитку історичної науки на теренах України, створення перших вітчизняних шкіл у цій науковій галузі. Означений напрям досліджень представлено, насамперед, монографіями О. Тарасенко «Становлення та розвиток історичної освіти та науки у Київському університеті у 1834-1884 рр.» (Тарасенко, О. О. 1995) і С. Стельмаха «Історична думка в Україні ХІХ -- початку ХХ століття» (Стельмах, С. 1997). У праці О. Тарасенко розглядається створення перших вітчизняних наукових шкіл істориків на тлі становлення університету св. Володимира. Значну увагу дослідниця приділила і окремому висвітленню науково-освітньої діяльності провідних київських учених-істориків того періоду: М. Максимовича, М. Костомарова, В. Циха, В. Шульгіна та інших. Відомий сучасний київський історик 82

С. Стельмах, користуючись новітніми методами і підходами наукових досліджень, проаналіував процеси, які відбувались у вітчизняній історичній науці протягом дореволюційного періоду. Також С. Стельмах створив кілька наукових розвідок, присвячених формуванню професорських корпорацій у Харківському й Київському університетах у першій половині ХІХ ст., становленню наукових шкіл і фахових дисциплін у цих вищих навчальних закладах, політиці царату щодо університетської освіти, діяльності іноземних учених у Харківському університеті на початку його існування тощо (Стельмах, С. П. 2000; Стельмах, С. П. 2000а).

Протягом даного періоду історіографія досліджуваної теми також поповнилася численними біографічними розвідками, присвяченими розгляду життя і науково-освітнім здобуткам, суспільно-політичним поглядам, громадській та культурно-просвітницькій діяльності видатних представників вітчизняної науково-педагогічної інтелігенції першої половини ХІХ ст. (Бойко, Н. І. 2004; Боярська, Л. 2002; Жук, В. В. 2015; Історія України в особах... 1995; Куделко, С. М. & Григор'єв, А. В. 2009; Матвійчук, О. & Струк, Н. 2005; Радиш, Я. Ф. 1996; Франчук, В. Ю. 2012). Сучасна українська історіографія започаткувала нові підходи до вивчення життя і діяльності визначних учених минулого, а також визначення їхнього внеску в розвиток вітчизняної науково-освітньої сфери, які базуються на нових концептуальних засадах -- насамперед, на принципах об'єктивності, системності та історизму. Традиційно виходять наукові видання, присвячені ювілейним датам двох перших університетів Наддніпрянської України (Бакіров, В. С. & Духопельников, В. М. & Зайцев, Б. П. & ін. 2004; Колесник, В. Ф., кер. ред. кол. 2014; Різун, В. В. & Тимошик, М. С. & Конверський, А. Є. & ін. 2004). Ці колективні праці цінні масштабним фактичним матеріалом і комплексним підходом до висвітлення історії вітчизняних університетів на різних етапах їх існування.

У новітній період розвитку історіографії проблеми історії науково-освітніх закладів Наддніпрянської України досліджували і деякі закордонні учені. Так, російський історик Д. Горін у статті «К вопросу о “профессорской культуре” России ХІХ -- начала ХХ веков» спробував усебічно проаналізувати діяльність науково-педагогічних кадрів вищих навчальних закладів Російської імперії, зробивши наголос на їх прагненні вийти з-під контролю офіційних органів влади та налагодити самоврядування університетів (Горин, Д. К. 1996). Автор використав порівняльний метод і зіставив практичний досвід функціонування, ступінь автономності існування та статус професорсько-викладацького персоналу університетів Російської імперії та Західної Європи.

Комплексним дослідженням історії вищої освіти в Російській імперії є монографія колективу російських дослідників під керівництвом В. Кінельова (Кинелёв, В. Г 1995). Автори зробили спробу системно викласти історію виникнення і розвитку вищої освіти в дореволюційній Росії. Особливу увагу в дослідженні приділено організації навчально-виховного процесу, становленню вищих навчальних закладів як центрів освіти, культури та науково-технічної думки, аналізу впливу державної політики та регуляційних заходів царського уряду на діяльність перших університетів імперії, висвітленню деяких аспектів соціально-правового становища працівників вищої освіти.

Відомий російський фахівець з історії освіти і науки О. Іванов докладно дослідив систему наукової підготовки і атестації професорсько-викладацьких кадрів, яка склалась у Російській імперії на початку XIX ст. (Иванов, А. Е. 1994). Завдяки широкому використанню джерел (офіційної документації, архівних матеріалів і мемуарів сучасників) ученому вдалося досить повно відтворити історію появи і формування інституту присудження наукових ступенів та дійти висновку про те, що його структурні засади було перенесено на російський ґрунт з науково-освітньої сфери провідних країн Європи. Також дослідник детально вивчив технологію наукової атестації, проаналізувавши різні аспекти складання іспитів та підготовки й захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів кандидата, магістра та доктора наук. Не залишилися поза увагою автора і механізми отримання наукових ступенів з медицини та богослів'я. О. Іванов довів, що законодавчому оформленню системи присудження наукових ступенів у Російській імперії сприяло створення мережі університетської освіти. На думку вченого, саме університети стали головною ланкою в загальноімперській системі наукової атестації. Представляють науковий інтерес і статистичні підрахунки за підсумками наукової атестації протягом усього дореволюційного періоду, які навів автор.

Також заслуговують на увагу праці сучасних російських дослідників А. Андреева, О. Авруса, і Ф. Петрова (Аврус, А. И. 2001; Андреев, А. Ю. & Посохов, С. И., ред. 2012; Петров, Ф. А. 2003; Петров, Ф. А. 2001; Петров, Ф. А. 2003а; Феофанов, А. М., сост. 2011). Зокрема, колективна монографія «Университет в Российской империи ХУІІІ -- первой половине ХІХ века» стала підсумковою публікацією в межах міжнародного наукового проекту, присвяченого аналізу становлення університетської освіти у Російській імперії. Проект виконував колектив істориків з Московського, Казанського та Харківського університетів. Його результати дають змогу зрозуміти специфіку трансферу і адаптації університетської ідеї у ХУІІІ -- першій половині ХІХ ст., порівняти розвиток університетів Російської імперії з відповідними загальноєвропейськими тенденціями, точніше усвідомити і оцінити залишені нам у спадок університетські традиції минулих часів.

Ще однією групою історіографічних матеріалів є дисертації, присвячені розробці різноманітних аспектів історії вітчизняних вищих навчальних закладів і, зокрема, діяльності їх науково-педагогічних кадрів, а також розвитку окремих галузей науки. До таких праць слід віднести дисертацію радянської дослідниці Л. Мальцевої «Преподавание и изучение отечественной истории в университетах России в первой половине ХІХ века», де автор, зокрема, звернула увагу і на діяльність історичних факультетів перших університетів Наддніпрянської України (Мальцева, Л. Г 1987). Деякі дослідження присвячено організації освіти на українських землях. Так, у роботі Є. Марти- ненка «Організація науково-дослідної роботи викладачів вищих навчальних закладів на Україні (ХІХ ст.)» (Мартыненко, Е. Н. 1998) виявлено головні тенденції розвитку, завдання та напрями діяльності російського царського уряду щодо університетської освіти на Наддніпрянщині, проаналізовано умови діяльності університетів та їх професорсько-викладацького складу, а також розкрито внесок окремих учених у розбудову університетської науки.

Стан юридичної освіти в університетах Наддніпрянської України ХІХ ст. досліджувала О. Єгорова (Єгорова, О. В. 2004). Це одна з праць, де комплексно досліджено історію загальних освітніх процесів у вищій школі на теренах України. Дисертанту вдалося визначити основні чинники, які зумовили розвиток університетської юридичної освіти, простежити зміни в її змісті як комплексі навчальних дисциплін в університетах, розглянути специфіку становлення науково-педагогічного персоналу юридичних факультетів та проаналізувати різні аспекти поєднання навчально-педагогічної та науково-дослідної діяльності професорів-правознавців.

Деякі аспекти становлення й розвитку мистецтвознавства висвітлено в дисертації С. Побожія «Становлення й розвиток мистецтвознавства в Харківському університеті (1805-1920 рр.)» (Побожій, С. І. 1993). Автор проаналізував праці університетських учених з мистецтвознавства, простежив шляхи становлення музею красних мистецтв і старовини Харківського університету, визначив основні тенденції розвитку мистецтвознавства в університеті. Дослідженню археологічної науки в Харківському університеті того самого періоду присвятив дисертацію В. Скирда (Скирда, В. В. 2000). Робота багата на фактичний матеріал про археологічну діяльність харківських учених. Дослідник показав зв'язок між проведенням археологічних досліджень і розвитком музейної справи у Харкові, дав оцінку внеску окремих учених в археологічну науку, оцінив рівень науковості й методики археологічних досліджень. Дисертація відзначається ґрунтовним узагальненням здобутків вітчизняної історіографії у дослідженні університетів.

Низку праць присвячено окремим аспектам діяльності Київського університету св. Володимира. Так, становлення й розвиток слов'янознавства в університеті Св. Володимира вивчала І. Журжа (Журжа, І. В. 2006). Дослідниці вдалося розв'язати такі завдання: визначити основні етапи формування слов'янознавства, а також їх зміст і особливості; розглянути еволюцію викладання славістичних дисциплін; дослідити життєвий шлях та наукову 85 спадщину вчених-славістів університету. Розвиток сходознавства у Харківському університеті досліджувала Л. Чувпило (Чувпило, Л. О. 2002). Дисертантка простежила зародження орієнталістики, вивчила структуру сходознавчої науки й визначила специфічні риси Харківського університетського сходознавства. Значення науково-освітньої діяльності іноземних науковців і педагогів для розвитку Харківського університету дослідила Ю. Фесько (Фесько, Ю. О. 2008). Зокрема, вона вивчила діяльність німецьких учених, які викладали в цьому вищому навчальному закладі на початку його існування.

Становлення і розвиток сільськогосподарської науки та освіти в Київському університеті св. Володимира досліджувала О. Костенко (Костенко, О. О. 2006). Вона розглянула передумови і хід створення сільськогосподарської кафедри при Київському університеті, а також внесок найвидатніших педагогів у розвиток наукового забезпечення аграрного виробництва регіону й сільськогосподарської дослідної справи. Різноманітні аспекти розвитку економічної науки в Київському університеті св. Володимира досліджувала Л. Вернигора (Вернигора, Л. В. 2002). Вона охарактеризувала ключові напрями досліджень у цій галузі провідних учених Київського університету, загальне та відмінне в їх поглядах, а також висвітлила основні тенденції розвитку політичної економії в університеті.

Аналіз розвитку теорії права в Київському університеті св. Володимира подано в кандидатській дисертації О. Ковальчука. Автор проаналізував внесок у юридичну науку таких учених, як К. Неволін, Г. Данилович, М. Іванишев, М. Владимирський-Буданов. Дисертант дійшов висновку, що «учені-правознавці Київського університету своїми дослідженнями прагнули внести нові дані і аргументи у вирішення найбільш складних і спірних теоретико-правових питань...» (Ковальчук, О. М. 2002). Також науковці юридичного факультету Київського університету широко використовували різні методологічні підходи, що дало їм змогу поглибити розуміння права, тому в деяких питаннях мали перевагу порівняно з західноєвропейськими вченими. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні досліджував М. Євтух (Євтух, М. Б. 1996). З проголошенням незалежності деякі автори вивчають формування українських академічних традицій та українознавчих дисциплін у вітчизняних вищих навчальних закладах (Біленький, С. Г 2001). Історію розвитку педагогічної діяльності досліджували фахівці з педагогіки С. Черняк (Черняк, С. Г. 2011) і Л. Курило (Курило, Л. Ф. 2007).

Отже, огляд історіографії теми дає підстави виділити у вивченні формування професорсько-викладацького складу університетів Наддніпрянської України три періоди, які відрізнялися різними ідеологічними підходами, політичною кон'юнктурою та станом розвитку суспільства. У дореволюційний та радянський періоди розвитку вітчизняної історіографії до наукового обігу вчені ввели чималий обсяг різноманітних джерел, фактичного матеріалу, нормативно-правових актів, узагальнень та висновків. Але ці праці здебільшого вирізняються ідеологічною заангажованістю й упередженістю. Різні події в ході формування професорсько-викладацьких колективів університетів першої половини ХІХ ст. подавалися з позицій або офіційної політики царату, або ідеології владної партії. На сучасному етапі розвитку історичної науки вітчизняні дослідники мають у розпорядженні значний масив історичних праць для аналізу різних аспектів життя і діяльності науково-педагогічної інтелігенції першої половини ХІХ ст. Наявна історіографічна база сприяє подальшій науковій розробці пропонованої тематики.

Натомість історіографічний аналіз доводить, що в цій галузі досліджень є багато прогалин і невивчених проблем. Зокрема, досі професорсько-викладацька корпорація університетів Наддніпрянської України першої половини ХІХ ст. не стала предметом окремого дослідження. За наявності праць з окремих питань історії вітчизняної науки і освіти, становлення і розвиток професорсько-викладацької корпорації, її соціально-правове та матеріальне становище, а також культура та світогляд залишились поза увагою вчених. На сьогодні бракує комплексних робіт, присвячених історії формування української науково-педагогічної інтелігенції як окремої соціально-професійної групи.

Література

1. Аврус, А. И. 2001. История российских университетов. Очерки. Москва: Московский общественный научный фонд.

2. Андреев, А. Ю. & Посохов, С. И., ред. 2012. Университет в Российской империи XVIII--первой половины XIX века. Москва: РОССПЭН. 671 с.

3. Багалей, Д. И. 1893-1898. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т. 1 (1802-1815 гг.). Харьков: М. Зильберберг.

4. Багалей, Д. И. 1904. Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам). Т. 2 (1815-1835 гг.). Харьков: М. Зильберберг и сыновья.

5. Багалей, Д. И. & Сумцов, Н. Ф. & Бузескул, В. П. Краткий очерк истории Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Харьков: А. Дарре, 1906.

6. Бакіров, В. С. & Духопельников, В. М. & Зайцев, Б. П. & ін. 2004. Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна за 200років. Харків: Фоліо.

7. Белый, М. У, ред. 1984. Киевский университет. 1834-1984. Киев: Вища школа.

8. Біленький, С. Г. 2001. Роль М. О. Максимовича у формуванні українських академічних традицій та українознавчих дисциплін у Київському університеті (1834-1845 рр.): Дис. ... к. і. н.: 09.00.12.

9. Боголюбов, А. Н. ред. 1987. История механики в России. Киев: Наукова думка.

10. Бойко, І. Д. 1940. Короткий нарис історії Харківського державного університету (1805-1916 рр.). Короткі нариси з історії Харківського державного університету ім. О. М. Горького (1805-1940рр.). Ч. 1. Харків: Видавництво ХДУ С. 3-42.

11. Бороздин, И. Н. 1910. Университеты в России в первой половине XIX века. История России вXIXвеке. Т. 2. Санкт-Петербург: Бр. А. И. Гранат и К°. С. 349-379.

12. Бойко, Н. І. 2004. Михайло Максимович -- навіки з рідним краєм. Черкаси: Брама.

13. Боярська, Л. 2002. «Не спокушаючись жагою відкриття нових фактів...» (До 175-річ- чя від дня народження М. М. Бекетова). ВісникНАН України. № 4. С. 51-56.

14. Булгакова, Л. А. 1978. Состав и положение преподавателей в России во второй четверти XIX в. Государственные учреждения и классовые отношения в отечественной истории. Москва -- Ленинград. С. 117-129.

15. Бунге, Н. Х. 1859. Об устройстве учебной части в наших университетах. Журнал министерства народного просвещения. Т. 102. Санкт-Петербург. С. 19-32 [Отдел VI].

16. Василенко, М. П. 1923. Кременецький ліцей і університет св. Володимира. Істори- ко-юридичнарозвідка. Київ: Українська Академія Наук.

17. Вернигора, Л. В. 2002. Розвиток економічної науки в Київському університеті (ХІХ-- початокХХст.): Дис... канд. екон. наук: 08.01.04. Київ.

18. Верхратський, С. А. 1976. В. О. Караваєв (Хірург. 1811-1892рр.). Київ: Здоров'я.

19. Верхратський, С. А. & Заблудовський, П. Ю. 1991. Історія медицини: Навчальний посібник. Київ: Вища школа.

20. Владимирский-Буданов, М. Ф. 1884. История императорского университета св. Владимира. Т. 1. Университет св. Владимира в царствование императора Николая Павловича. Київ: Тип. императорского университета св. Владимира.

21. Владимирский-Буданов, М. Ф. 1884. Пятидесятилетие университета Св. Владимира (1834-1884). Речь, произнесенная на юбилейном акте университета. Киев: Тип. имп. университета св. Владимира.

22. Волков, К. 1935. До історії хімічної науки у Київському університеті за сто років. Розвиток науки в Київському університеті за сто років. Київ: Видавництво КДУ С. 230-259.

23. Волчанецкий, И. Б. & Медведев, С. И. & Воловик, М. П. 1955. Очерки истории зоологии в Харьковском университете. Учёные записки Харьковского университета. Т. 59: Труды НИИ биологии и биологического факультета. Т. 22. С. 81-123.

24. Галкин, К. 1958. Высшее образование и подготовка кадров в СССР. Москва: Советская наука.

25. Гольдман, О. Г. Фізика за сто років у Київському університеті. Розвиток науки в Київському університеті за сто років. Київ: Видавництво КДУ, 1935. С. 1-21.

26. Горин, Д. К. 1996. К вопросу о «профессорской культуре» России ХІХ -- начала ХХ веков. Отечественная культура и историческая наука XVIII-XX веков: Сборник статей. Брянск: НГПИ. С. 42-57.

27. Євтух, М. Б. 1996. Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні (кінець XVIII -- перша половинаXIXстоліття): Дис. ... д. пед. н.: 13.00.01. Київ.

28. Єгорова, О. В. 2004. Юридична освіта в університетах України ХІХ -- початку ХХ ст. (етапи та особливості розвитку): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.01. Д.

29. Жмудський, О. З. 1959. Історія Київського університету: 1834-1959. Київ: Вид-во Київ. університету.

30. Жук, В. В. 2015. Науково-освітня діяльність професорсько-викладацького складу медичного факультету Харківського імператорського університету на початку його існування. Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія Історія: Вип. 2. Ч. 3. С. 55-59.

31. Журжа, І. В. 2006. Становлення та розвиток слов'янознавства в університеті св. Володимира (1834-1919рр.): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. Київ.

32. Зайончковский, П. А. 1978. Правительственный аппарат самодержавной России вХІХв. Москва: Мысль.

33. Иванов, А. Е. 1994. Ученые степени в Российской империиXVIII -- 1917 г. Москва: Российская Академия наук, Институт российской истории.

34. Иконников, В. С. 1884. Биографический словарь профессоров и преподавателей императорского университета св. Владимира (1834-1884). Киев: Типография императорского университета св. Владимира.

35. Иконников, В. С. 1876. Русские университеты в связи с ходом общественного образования. Вестник Европы. Октябрь. С. 492-550.

36. Історія України в особах: ХІХ-ХХст. 1995. Київ: Україна.

37. К 50 летнему юбилею университета св. Владимира: Очерки и заметки по истории университета. 1884. Киев.

38. Киевские математики-педагоги, 1979. Киев: Вища школа.

39. Кинелёв, В. Г., ред. 1995. Высшее образование в России: Очерк истории до 1917 г. Москва: НИИ ВО.

40. Князев, Е. А. & Танклер, Х. Л. 1988. Университеты России в первой половине XIX в. Вестник высшей школы. № 9. С. 85-90.

41. Ковальчук, О. М. 2002. Розвиток теорії права у Київському університеті в ХІХ -- на початкуХХстоліття: Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.01. Киев. С. 4.

42. Колесник, В. Ф., кер. авт. кол. 2014. Історія Київського університету. Киев: ВПЦ «Київський університет».

43. Комарь, Н. П. 1955. История аналитической химии в Харьковском университете. Ученые записки Харьковского университета. Т. 58: Труды химического факультета и НИИ химии. Т. 13. С. 87-112.

44. Корифеї української науки: Нариси про видатних діячів науки і техніки, 2000. Миколаїв: Тетра.

45. Короливский, С. М., ред. 1955. Харьковский государственный университет им. А. М. Горького за 150 лет. Харьков: Издательство Харьковского университета.

46. Костенко, О. О. 2006. Становлення і розвиток сільськогосподарської науки та освіти в імператорському університеті святого Володимира (1834-1917): Дис. ... канд. іст. наук: 07.00.07. Київ.

47. Костенко, І. В. 2009. Титулатура професорсько-викладацького складу дореволюційних російських університетів у контексті проблеми вдосконалення сучасної науково-атеста- ційної системи України. Часопис Київського університету права. 2009. № 1. С. 44-54.

48. Кравченко, В. В. & Посохов, С. І. & Наумов, С. О. & Куделко, С. М. & Зайцев, Б. П. 2004. Харківський університет -- рідному місту. Харків: СД.

49. Крижановський, Л. А. 1935. До історії геолого-мінералогічних дисциплін в Київському університеті за сто років. Розвиток науки в Київському університеті за сто років. Київ: Видавництво КДУ. С. 260-280.

50. Кричевский, Г Г 1985. Ученые степени в университетах дореволюционной России. История СССР. № 2. С. 141-153.

51. Куделко, С. М. & Григор'єв, А. В., укл. 2009. Вкарбовані в літопис науки. Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна.

52. Курило, Л. Ф. 2007. Проблеми вітчизняної університетської освіти в XIX -- на початку XXстоліття: дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Кам'янець-Подільський.

53. Левицька, Н. М. 2012. Вища гуманітарна освіта Наддніпрянської України (друга половина ХІХ -- початокХХ ст.). Київ: НУХТ.

54. Лейкина-Свирская, В. Р 1971. Интеллигенция в России во второй половинеХІХ века. Москва: Мысль.

55. Лишевский, В. П. 1988. Ученые -- популяризаторы науки. Москва: Наука.

56. Мальцева, Л. Г. 1987. Преподавание и изучение оточественной истории в университетах России в первой половинеХІХвека: Дис. ... к. и. н. 07.00.02.

57. Маркевич, О. П. 1946. Наука і наукові працівники в Київському державному університеті за 112 років його існування (1834-1946). Наукові записки Київського державного університету. Т. 5. Вип. 1. С. 9-64.

58. Мартыненко, Е. Н. 1998. Организация научно-исследовательской работы преподавателей высших учебных заведений на Украине (ХІХ ст.): Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. Харків.

59. Матвійчук, О. & Струк, Н., упор. 2005. Київський національний університет імені Тараса Шевченка: Незабутні постаті. Київ: Світ успіху.

60. Обозрение состояния Харьковского университета за первое пятилетие после введения нового Устава. 1841. Москвитянин.

61. Онопрієнко, В. І. 1998. Історія української науки ХІХ-ХХ століть: Навчальний посібник. Київ: Либідь.

62. Осипов, И. П. & Баглей, Д. И., ред. 1908. Физико-математический факультет Харьковского университета за первые сто лет его существования (1805-1905). Харьков: Адольф Дарре.

63. Павлова, Г. Е. 1990. Организация науки в России в первой половинеXIX в. Москва: Наука.

64. Петров, Ф. А. 2003. Российские университеты в первой половине XIX века. Формирование системы университетского образования. Кн. 4: Российские университеты и люди 1840-х годов (Профессура и студенчество). Ч. 2: Студенчество. Москва: Издательство МГУ, 2003.