Постать керівниці у повсякденному житті вихованок Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»

І.І. Жовта

Анотація

Ключові слова: керівниця, Київський інститут шляхетних дівчат, інститутка, жіноча освіта, історія повсякдення, мікроісторія.

Abstract

The Figure of the Head-Teacher in the Daily Life of the Girls of the Kyiv Institute of Noble Girls in the 19^th -- Early 20^th Cent.

І. Zhovta N'alional Technical University of Ukraine «Igor Sikorsky Kyiv Polytechnic Institute»

The paper explores the figure of the head-teacher in education and everyday life of the girls of the Kyiv Institute of noble girls in the 19th -- early 20th cent. who played an important role in the upbringing of the young generation of women and the functioning of one of the largest boarding schools in the Ukrainian lands of Russian Empire.

Keywords: head-teacher, Kyiv Institute of Noble Girls, a girl of the institute, women's education, history of everyday life, microhistory.

У Російській імперії ХІХ -- першої третині ХХ ст. інститутами шляхетних дівчат керували жінки дворянського походження. Не був винятком і заклад, заснований у Києві 1838 р. Саме на плечі керівниць було покладено місію виховувати молоде покоління дівчат, які були б хорошими дружинами й матерями підданих Російської імперії. Керівниці мали не тільки забезпечувати стабільне функціонування інституту як закладу, але й дбати про комфортне проживання дівчат. На жаль, самі директорки не залишили про себе і свою роботу спогадів, а їхні робочі листи лише подекуди дають змогу простежити їхні риси характеру чи здібності, а також розкрити (бодай частково) деталі їхньої діяльності на посаді керівниць інституту шляхетних дівчат. Тому в нашому дослідженні ми прагнемо реконструювати досвід праці керівниць на прикладі однієї інституції, а саме Київського інституту шляхетних дівчат, і їхні відносини з вихованками в буденному житті, те, як вони виховували, навчали, облаштовували простір, стежили за одягом, харчуванням і здоров'ям підопічних. У фокусі дослідження -- зіставлення того, як директорки повинні були виконувати свої зобов'язання щодо інституток та як це робили насправді.

Історії Київського інституту шляхетних дівчат як закладу присвячено низку доробків, але найкращою досі залишається робота М. М. Захарченка «История Киевского института благородных девиц, 1838-1888 г.»

(Захарченко, М. 1889), яка містить великий масив зібраних фактичних матеріалів про функціонування цієї жіночої школи й багато свідчень про діяльність колективу, а також суб'єктивні оцінки автора про постать і роботу керівниць. Серед робіт, присвячених жіночій освіті, зокрема інститутам шляхетних дівчат, варто виокремити праці Т. В. Сухенко (Сухенко, Т. 2000), В. А. Добровольської (Добровольська, В. 2009), К. А. Кобченко (Кобченко, К. 2017) та ін. На сучасному етапі все більше розвідок відходить від дослідження жіночих шкіл як інституцій, а все більше торкається проблем життя, орієнтирів інституток або ж колективу жіночих шкіл. Найвагомішими дослідженнями є праці В. В. Пономарьової про харчування (Пономарева, В. 2016), одяг (Пономарева, В. 2017, 2018), гімнастику (Пономарева, В. 2015), книги вихованок (Пономарева, В. 2021), про викладачів закритих жіночих інститутів Відомства закладів імператриці Марії (Пономарева, В. 2019), які більше стосуються Москви чи Санкт-Петербурга, а також Ю. М. Хохлової (Хохлова, Ю. 2012), яка досліджує проблеми типології вихованок, а також деякі аспекти їхніх навчання й міжособистісної комунікації. В українській історіографії цікавою є стаття М. Р. Чорної (Чорна, М. 2018) про нагляд за моральністю в школах Києва, де увагу приділено поведінці інституток. Директоркам, особливо їхній ролі в повсякденні й формуванні світогляду інституток, не присвячено жодного масштабного дослідження в українській чи зарубіжній історіографії.

Мета цієї статті -- розкрити постать керівниць у вихованні та буднях дівчат Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ -- першій третині ХХ ст. Для вирішення цієї мети дамо відповідь на такі дослідницькі запитання. Яку роль на практиці відігравали директорки у повсякденні дівчат? Наскільки прописані обов'язки керівниць щодо вихованок виконувалися в інститутському житті? В цій статті ми не розглядаємо постать керівниці через гендерний аспект. У перспективі -- детальніше дослідження ролі жінок, які змогли на той час зробити успішну кар'єру в освіті, та їхнє усвідомлення своїх здобутків.

Складовою джерельної бази дослідження є широкий масив документів. Серед них -- Статут Київського інституту шляхетних дівчат (1834 р.) Высочайше утвержденный Проект Устава Киевского Института благородных девиц // Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1835. Собрание второе. Т. 9. Ч. 2. С. 135-146., Інструкція керівницям навчальних закладів Відомства закладів імператриці Марії (1847 р.) Инструкция начальницам женских учебных заведений // Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 76-81. та Статут Відомства закладів імператриці Марії (1855 р.) Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. 346 с., де окреслюються права та обов'язки керівниць, сфера їхньої діяльності. Також використано діловодну документацію інституту, де показано, як на практиці працювали керівниці. Не менш важливі спогади-твори випускниць Київського інституту шляхетних дівчат М. М. Воропанової Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Составление, подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 237-261. й Н. А. Королевої Королева Н. Твори. 3-тє вид. Клівленд: Укр. Лікарське т-во Півн. Америки. 1968. Т. 2: Без коріння (життєпис сучасниці). 217 с., які описують життя в цій школі, наголошуючи на буденних практиках і згадуючи директорок. Уявлення про керівниць можна віднайти у спогадах тогочасних громадських і релігійних діячів, зокрема настоятеля Михайлівського Золотоверхого монастиря Порфирія Успенського Успенский П. Книга бытия моего. Санкт-Петербург: Тип. Императорской академии наук, 1902. 608 с. та художника Михайла Нестерова Нестеров М. О пережитом. 1862-1917 гг. Воспоминания. Москва, 2006. 587 с., які безпосередньо контактували з директорками та мали суб'єктивні судження про них.

В роботі використано загальнонаукові й історичні методи. В основі дослідження -- мікроісторичний підхід, який дає змогу через зменшення масштабу аналізу детальніше реконструювати досвід роботи керівниці в закритій жіночій школі та її взаємодії з працівниками та вихованками Київського інституту шляхетних дівчат, адже, за висловлюванням відомого історика Жака Ревеля, кожен досвід є складним і вписується в найбільшу кількість різних контекстів (Ревель, Ж. 1996). Можемо додати, що кожен досвід роботи керівниць інституту є унікальним, бо відбувався в різний проміжок часу, в період різних соціально-економічних і культурних змін, та залежав від особистісних якостей.

Керівницями Київського інституту шляхетних дівчат були дворянки, переважно вдови, з дітьми або без (Захарченко, М. 1889, с. 110). В офіційних документах не зазначено, за якими критеріями підбирали директорок, але можна стверджувати, що в них були хороші соціальні зв'язки (наприклад, М. П. Нілова була родичкою відомого в часи Катерини ІІ співака Г. Р. Державіна (Захарченко, М. 1889, с. 34)). Не кожна з керівниць мала досвід роботи в жіночому закладі. Однак є свідчення, що на прохання імператриці М. П. Нілова відвідувала кілька інститутів відомства для ознайомлення з їхньою роботою Державний архів м. Києва (Держархів м. Києва). Ф. 144. Оп. 1. Спр. 2. Арк. 26.. Деякі директорки, як М. А. Коновніцина та Л. К. Ернст, працювали відповідно в Рязанській маріїнській жіночій гімназії (Балакшина, Ю. 2014) і Саратовському інституті шляхетних дівчат Пыпина Е. Беседы о прошлом: (Рассказы Е. Н. Пыпиной в записях Н. М. Чернышевской). Саратов, 1983.

С. 83., тому мали певні уявлення про те, як керувати подібним закладом. Серед керівниць цього закладу була одна з найвідоміших тогочасних письменниць А. А. Родзянко (Барсова, Л. 1982, с. 9). У директорки були власна повністю умебльована (низка меблів виготовлялися з горіхового дерева) квартира в приміщенні інституту Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 18 зв., в якій проводилися ремонти за інститутські кошти Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 6. Спр. 8. Арк. 1.. Також виділялися гроші на харчування директорок і навіть на екіпаж для них. Показовим було звернення П. М. Нілової, яка не могла багато ходити пішки, до тогочасного генерал - губернатора Д. Г. Бібікова. При цьому попередні коні, куплені за її власні заощадження, були надто старими, а член ради з господарської частини міг виділити лише 150 руб. сріблом, чого бракувало. Тому для задоволення власних потреб директорка просила про покупку коней у самого генерал - губернатора Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 258 зв..

Заробітна плата директорок була найвищою серед усіх працівників і 1852 р. становила 860 руб. сріблом, ще 250 руб. сріблом виділялося на харчування. Через 10 років зарплата зросла -- керівниця отримувала 2393,55 руб. сріблом Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 6. Спр. 4. Арк. 10.. Зміни в зарплаті, за нашими міркуваннями, відбулися через фінансову реформу в Російській імперії 1861 р. (Земцов, А. 2001, с. 33). За штатним розкладом 1866 р. директорці нараховували 1200 руб. сріблом і додатково платили таку саму суму на утримання, разом 2400 руб. У другій половині ХІХ ст. для керівниці влаштували окремий сад, який вона могла використовувати для власних потреб (Захарченко, М. 1889, с. 51-52, 73, 75). Таким чином, для керівниці створювали достатньо хороші умови проживання і праці, а її соціальний статус давав підстави отримувати певні пільги для комфортного життя.

Навчально-виховна сфера. Перед тим як перейти до ролі директорок в освітньому процесі, варто сказати кілька слів про виховання директорок - дворянок. У першій половині ХІХ ст. у дворянському середовищі Російської імперії (говоримо про неукраїнські землі, бо керівниці походили з російської території) виховання і навчання юних дворянок полягало в умінні говорити французькою, грати на фортепіано, співати, легко танцювати, знати, як влаштовано господарство (в будинку і в маєтку), бути розвиненою розумово і морально (щоб відповідно виховати дітей) (Шокарева, А. 2016, с. 45-48). Як простежимо далі, керівниці дотримувалися цих принципів під час навчання інституток.

В інструкції керівницям жіночих навчальних закладів 1847 р. Відомства закладів імператриці Марії вказувалося, що керівниця мала стежити за заняттями вихованок, щоб вони належно слухали вчителів і виконували завдання. У цьому їй повинні були допомагати класні дами. Керівниця мала стежити за вивченням іноземних мов і читанням схвалених з її боку книг у вільний час Инструкция начальницам женских учебных заведений // Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 77..

Тому не дивно, що дівчата часто читали французькі романи, які полюбляли й самі керівниці. Згадаймо Ольгу з «Хмар» І. Нечуя-Левицького, яка була змальована типовою інституткою, котра поділяла любов до читання саме такого різновиду літератури, тож їй важко давалися наукові книги Нечуй-Левицький І. Хмари: повість. Київ: Знання, 2016. С. 228.. Щодо вивчення мов, то до цього в інституті ставилися дуже сумлінно, так само й до манер (Zhovta, I. 2020, p. 307). Ще велика увага була спрямована на музичні заняття. П. М. Нілова у листі до генерал-губернатора Бібікова просила повернути на посаду вчителя музики Ванку, який був справжнім професіоналом, бо інші педагоги були менш компетентні. Своє рішення керівниця підтверджувала тим, що в суспільстві того краю цінувалися музичні здібності Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 258 зв..

Під безпосереднім контролем керівниці перебували практичні заняття з рукоділля та з домашнього господарства. Щодо рукоділля, то рівень навчання з цього предмету не був високий (Zhovta, I. 2020, p. 307). Про це згадувала вихованка інституту М. М. Воропанова, яка навчалася в інституті у другій половині ХІХ ст. і не здобула будь-яких знань. Часто дівчата просто імітували роботу: «...изучалось еще рукоделие, но мало кто в нем успевал... Мы на уроках рукоделия что-то якобы шили, опять распарывали, переделывали, но ни одной цельной вещи не выходило из наших рук. Кто не хотел шить, мог только держать иголку в руках и ничего не делать» Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 258.. Одна з інститутських вихованок, що навчалась у першій третині ХХ ст., Н. А. Королева у романі - автобіографії «Без коріння» згадала, як дівчата просили одну зі служниць допомогти їм із шиттям для підготовки до уроку рукоділля Королева Н. Твори. 3-тє вид. Клівленд: Укр. Лікарське т-во Півн. Америки. 1968. Т. 2: Без коріння (життєпис сучасниці). С. 163-164..

Однак знаходимо інформацію, що вибрані роботи вихованок з рукоділля здобули відзнаки на XVI Всеросійській промисловій і художній виставці в Нижньому Новгороді 1896 р., а саме: диплом ІІ ступеня і срібну медаль «за хорошое исполнение образцов шитья» Центральний державний історичний архів України, м. Київ. Ф. 442. Оп. 624. Спр. 174. Арк. 53.. Тобто не всі дівчата погано вправлялись у рукоділлі. Чергування на кухні (не були в розкладі предметів) практикувались у старших класах. Дівчата випікали тістечка та інші страви Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 246-247.. В «Хмарах» І. Нечуя-Левицького є інформація про те, що після закінчення Київського інституту шляхетних дівчат випускниця Ольга не надто добре вміла готувати їжу Нечуй-Левицький І. Хмари: повість. Київ: Знання, 2016. С. 119.. Тому можна прийти до висновку, що заняття, якими опікувалися керівниці, вихованки нерідко виконували на неналежному рівні й не отримували необхідних знань та навичок. Вочевидь, це було зумовлено і тим, що директорки були завантажені справами, пов'язаними з управлінням інститутом.

У Статуті Відомства імператриці Марії 1855 р. зазначалося, що керівниця опікується моральним і фізичним вихованням інституток Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 17.. Щодо першого виду опіки, то в інструкції керівницям жіночих навчальних закладів 1847 р. детально пояснювалось, якими методами директорки повинні виховувати дівчат: повчання, нагляд, заохочення, покарання і особистий приклад виховательок. Суть повчання полягала у плеканні любові до Бога (релігійний аспект), а також у дотриманні правил моральності. На першому аспекті зупинимося детальніше.

Керівниця інституту повинна була слідкувати за щоденною молитвою вихованок, намагатися бути присутньою під час цього ритуалу. Також до її обов'язків входив нагляд за тим, як вихованки відвідують церкву під час недільних і святкових богослужінь Инструкция начальницам женских учебных заведений // Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 76-77.. Л. А. Ярцова зазначала, як М. П. Нілова плекала любов і повагу до релігії в серцях дітей, вказуючи, що директорка щонеділі відвідувала храм спочатку з католичками, в яких служба починалася раніше, а потім із православними Ярцова Л. Прогулка с детьми по Киеву. Санкт-Петербург: М. О. Вольф, 1859. С. 135.. Припускаємо, що інформацію, яку написала Л. А. Ярцова, вона або чула від керівниці, або взяла з власних спостережень. Імовірно, обоє були знайомі й спілкувалися, бо їх поєднували родинні відносини з Г. Р. Державіним, до того ж Л. А. Ярцова 1849 р. приїхала в Київ Любовь Аникитишна Ярцова (1794-1876) // Litmind. URL: http ://www.litmind.ru/milits-608-1.html.. У спогадах вихованки Київського інституту шляхетних дівчат М. М. Воропанової знаходимо багато інформації, як дівчат виховували в релігійній атмосфері (інститутки молилися, відвідували храми, читали релігійну літературу) і як їм прищеплювали християнські цінності. Дівчата відвідували найбільші в Києві православні осередки, зокрема Києво - Печерську лавру і Михайлівський Золотоверхий монастир Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 247, 251.. На шпальтах «Киевских епархиальных ведомостей» можна зустріти багато інформації про візити до інституту і проведення літургій в інститутській церкві за участі митрополитів та інших відомих церковних діячів Посещение средних учебных заведений города Киева преосвященным Сергием, епископом Уманским // Киевские епархиальные ведомости. 1901. № 12. С. 587; Киевские епархиальные ведомости. 1903. № 15. С. 430..

Незважаючи на це, Порфирій Успенський, тогочасний вікарій Київської єпархії і за сумісництвом настоятель Михайлівського Золотоверхого монастиря, скаржився на низький рівень релігійності в інституті й викладання Закону Божого, а ще на інститутський персонал, зокрема на керівниць. моральний фізичний виховання шляхетний інститут

Наведемо фрагмент, де настоятель оцінив рівень релігійності у трьох директорок інституту як низький: «Начальница девичьего института Голубцова... не могла дать им глубоко-религиозного настроения, потому что сама не имела его. Когда она была тяжко больна и лежала на смертном одре, тогда классные дамы и пепиньерки читали ей французские романы... Преемница ее, Швидковская, баба стройная, полная, красивая, румяная, признавалась мне, что она в Бога верует, а в бессмертии души своей сомневается. Хороша воспитательница девочек!.. После нее начальствовала бывшая томская губернаторша Аделаида Родзянко, -- ни рыба ни мясо» Успенский П. Книга бытия моего. Санкт-Петербург: Тип. Императорской академии наук, 1902. С. 188.. Безперечно, настоятель був дуже релігійною особою, тому з його боку директорки здавалися менше воцерковленими, ніж повинні були. Ми також не можемо стверджувати про високий рівень набожності директорок, адже керівниці інституту були дворянками, а в першій половині ХІХ ст. ставлення тогочасних дворян до релігії було неоднозначним, деякі вірували, а інші ні (Шокарева, А. 2016, с. 86).

За дослідженням В. А. Веременко, в другій половині ХІХ -- початку ХХ ст. у дворянських сім'ях, релігійному вихованню або не приділяли уваги, або ж воно було формальним, тобто полягало суто в дотриманні релігійних практик (Веременко, В. 2015, с. 113). І ми спостерігаємо, що керівниці слідкували за тим, аби дівчата виконували всі релігійні ритуали, але, вочевидь, не намагалися прищепити глибинну любов до віри.

Директорка інституту повинна була контактувати з вихованками, щоб знати про їхню поведінку та помисли Высочайше утвержденный Проект Устава Киевского Института благородных девиц // Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1835. Собрание второе. Т. 9. Ч. 2. С. 142.. Вихованкам повинні були «внушить» відданість Престолу і батьківщині, любов і повагу до батьків, вдячність наставникам і благодійникам, сумлінне виконання обов'язку в сім'ї, тобто бути хорошими дружинами й матерями.

Керівниці мали прищеплювати їм такі риси як лагідність, скромність, благородність і працьовитість Инструкция начальницам женских учебных заведений // Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 76.'. Слід зауважити, що інститути шляхетних дівчат створювалися під покровительством імператриці та імператора, тож у залі урочистостей Київського інституту висіли два великих портрети монархів, а імператорська родина, приїжджаючи в Київ, завжди навідувалися до цієї школи (Захарченко, М. 1889, с. 28, 55). Тому й виховували інституток у дусі імперського патріотизму. Щодо зазначених рис, нам важко перевірити, чи вдалося керівниці або її помічницям прищепити дівчатам ці чесноти. Адже написані спогади чи твори недостатньо розкривають це питання.

Керівниця мала бути для дівчат прикладом у всьому і проявляти до них материнські почуття. І, якщо поглянути на постаті директорок Київського інституту шляхетних дівчат, то можна простежити в них деякі спільні риси характеру. Більшість керівниць були добрими й ставилися до вихованок з материнським почуттям Инструкция начальницам женских учебных заведений // Устав женских учебных заведений Ведомства Учреждений Императрицы Марии, высочайше утвержденный 30 августа 1855 г. Санкт-Петербург: Штремер, 1884. С. 76..

Так, до прикладу, громадські діячі Російської імперії згадували про першу директорку інституту П. М. Нілову, яка була жінкою «высокого ума и необыкновенной доброты».Державин Г. Сочинения. Санкт-Петербург: Типография Императорской академии наук, 1869. С. 114. М. М. Захарченко розповів про те, що, незважаючи на її зверхність («патриархально-барское наружное обращение»), притаманну дамам XVIII ст., вона мала «симпатичную, добрую, исполненную редкого здравого смысла натуру», і її вихованки любили за материнську душу (Захарченко, М. 1889, с. 34). Наступну директорку інституту Є. Д. Голубцову випускниця інституту М. М.

Воропанова описала як гуманну, добру, делікатну особу, підкресливши, що, на противагу класним дамам, «доброта, сердечность и заботливость начальницы были действительно трогательны...»Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 256.. Подібну інформацію знаходимо і про інших керівниць, зокрема про А. А. Родзянко (Барсова, Л. 1982, с. 9) та М. А. Коновніцину Нестеров М. О пережитом. 1862-1917 гг. Воспоминания. Москва, 2006. C. 235..

Одним з обов'язків керівниці інституту було пильно стежити за поведінкою вихованок із протилежною статтю. В одному з листів (15.03.1907) до свого сина Гната В. С. Житецька, дружина відомого інтелектуала та мовознавця П. Г. Житецького, описувала «шуры-муры» знаменитого українського композитора М. В. Лисенка і однієї вихованки інституту. На той момент митцю було 68 років, а дівчині -- 17. Між ними розпочалося любовне листування, про яке дізналася керівниця цього закладу. Вона звільнила М. В. Лисенка з посади вчителя музики, незважаючи на його статус відомої особи і хорошого викладача Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ). Ф. І. Спр. 47530. Лист В. С. Житецької до свого сина Гната від 15.03.1907. Арк. 1-1 зв..

Якими способами керівниці заохочували вихованок, достеменно невідомо. Про це ніхто з досліджених на сьогодні інституток не згадав. А от про те, як карали, збереглося багато інформації. Виконавцями покарань були класні дами. Покарання в Київському інституті шляхетних дівчат були реакцією на порушення інститутських правил.

До таких можна віднести: відставання в навчанні, порушення норм тогочасної моральності, шум під час занять і прогулянок, погане ставлення до персоналу закладу, псування майна, тощо. Основна увага спрямовувалася на зміну поведінки винної дівчини шляхом морального тиску на неї. Найтяжчими видами покарань для панянок були ті, які позбавляли їх зустрічі з рідними чи зменшували час перебування вдома, а також публічні, що сильно впливали на невинних інституток.

Фізична кара в Київському інституті шляхетних дівчат не застосовувалася (Жовта, І. 2021, с. 25-26). Своєрідним покаранням, яке безпосередньо застосовувала одна з керівниць інституту, було позбавлення права винної вихованки попрощатися з нею і поцілувати їй руку (Захарченко, М. 1889, с. 35).

Але такий вид кари застосовувала лише одна директорка, інші користувалися загальноприйнятими видами покарань, які існували протягом усього функціонування інституту. Фізичне виховання на практиці полягало в прогулянках вихованок. Гімнастика як предмет вводилася в інститутах Російській імперії повільно. Директорка П. М. Нілова заохочувала дівчат до прогулянок Ярцова Л. Прогулка с детьми по Киеву. Санкт-Петербург: М. О. Вольф, 1859. С. 135.. Дівчата прогулювалися щодня, але просто ходили, не дозволялося бігати Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 238.. Н. А. Королева згадувала, що в період ожеледиці (кінець зими -- початок весни) дівчата залишались у стінах закладу Королева Н. Твори. 3-тє вид. Клівленд: Укр. Лікарське т-во Півн. Америки. 1968. Т. 2: Без коріння (життєпис сучасниці). С. 63.. Таким чином, можна простежити, що керівниці приділяли недостатньо уваги фізичним вправам у Київському інституті.

Нагляд за житловими умовами, харчуванням і одягом. За облаштування умов проживання вихованок в інституті відповідали працівники господарського сектору. Про це, зокрема, свідчать офіційні документи. Однак знаходимо випадки, коли керівниці намагалися покращити середовище, в якому навчались і відпочивали вихованки.

Показовою була реконструкція, за ініціативою директорки Л. К. Ернст, літньої галереї, яку до того мало відвідували інститутки, і там переважно зберігалися старі меблі. Однак після ремонту це стало улюбленим місцем дівчат під час літніх занять (Захарченко, М. 1889, с. 51). І директорка в першу чергу сприяла цьому.

Харчування теж відносилося до обов'язків керівниці, але забезпечення продуктами було прерогативою працівників господарської частини. В другій половині ХХ ст. у документах Відомства закладів імператриці Марії вказувалося, скільки страв повинні їсти вихованки, а ознаками цих страв були свіжість, простота і достатня кількість споживання.

Грошей, які виділяли на харчування, завжди не вистачало, тому зменшували порцію (Пономарева, В. 2016, с. 126, 128). Тож дівчата недоїдали. Їжа, за спогадами М. М. Воропанової, була несмачною: «Обед наш состоял из трех жиденьких блюд, завтрак -- из двух холодных. Все, что нам ни подавали, мне показалось несытно и невкусно» Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 245.. Часто дівчата знаходили в їжі різні залишки комах, це особливо стосувалося смоленського пирога: «В начинке не раз находили запекшихся мух, их ножки, крылья и т. д.» Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 245.. Таким чином, за харчуванням вихованок, принаймні за тим, як із придбаних продуктів готували страви, не було дбайливого спостереження з боку директорок закладу.

Керівниці за статутом повинні були стежити за зовнішнім виглядом вихованок Высочайше утвержденный Проект Устава Киевского Института благородных девиц // Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1835. Собрание второе. Т. 9. Ч. 2. С. 142-143.. Не дивно, що Порфирій Успенський зазначав, що одна з директорок інституту добре «выпрямляла и причесывала» дівчат Успенский П. Книга бытия моего. Санкт-Петербург: Тип. Императорской академии наук, 1902. С. 188.. У звітах класних дам про поведінку дівчат багато інформації про те, що дівчата отримували покарання, якщо робили заборонені зачіски Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 953. Арк. 1.. М. М. Воропанова згадала, як вони доглядали за пелеринками, щоб вони не пом'ялися Воропанова М. М. Институтские воспоминания // Институты благородных девиц в мемуарах воспитанниц / Сост., подготовка текста и примечания Г. Г. Мартынова. Москва: Ломоносовъ, 2013. С. 249.. Тобто в інституті був суворий контроль керівниць за зовнішнім виглядом і передбачалася кара за порушення.

Керівниці також опікувалися одягом і взуттям вихованок. Переважно в Російській імперії, зокрема Києві, на одяг, білизну та взуття для однієї інститутки виділяли від 35 до 38 руб. сріблом. Для вихованок вбрання шили з таких тканин як коленкор, люстрин, мадаполам, ланкорд, полотно і ластик тощо (Пономарева, В. 2017, с. 137).

Уніформа вихованки Київського інституту шляхетних дівчат на 1904 р. складалася з гладенької спідниці з великою складкою позаду, напіввідкритого бюстгальтера з застібкою спереду, короткого гладенького рукава, який прив'язується тасьмою до пройми рукава, пелеринки з відкладним комірцем і бантиком та закритого фартуха (Пономарева, В. 2018, с. 135). На практиці можна простежити, як директорки підбирали одяг для інституток, котрі вступили до закладу. До прикладу, можна навести розрахунок на виготовлення постільної білизни для школи й лазарету, одягу та взуття для інституток, який зробила П. М. Нілова за 1842 р., де перелічено, на її думку, всі необхідні речі для дівчаток -- сорочки, корсети, пелеринки, косинки, нічні чепчики, спідниці, капці, носовички, тощо з зазначенням тканин і сум на пошиття.

Також ця керівниця просила виділити їй 2000 руб. сріблом на виробництво і писала, що розпоряджатиметься виділеними сумами дуже ощадливо. Кошти надала інститутська рада Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 74. Арк. 24 зв., 29, 90, 126.. Також керівниці надавалися звіти речей, які здавали вихованки Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп.6. Спр. 8. Арк. 23.. Це, в свою чергу, давало їй змогу орієнтуватись у необхідності додаткових закупок.

Керівниці інституту настільки опікувалися станом речей і взуття вихованок, що за їхнє зіпсування було достатньо суворе привселюдне покарання. За стоптані черевики вихованку ставили перед чорним столом у самих панчохах, а черевики ставили на столі. Ця кара дуже впливала на інших дівчат (Жовта, І. 2021, с. 23-24). Таким чином, керівниці приділяли велику увагу забезпеченню вихованок одягом і його носінню.

Відносини з колективом. За Статутом Київського інституту шляхетних дівчат 1834 р. директорка цього закладу опікувалася внутрішнім управлінням та наглядом за працівниками.

Основними її обов'язками були збереження порядку та благоустрою в домі; спостереження за поведінкою працівників інституту, щоб їхні дії не суперечили тогочасним нормам моральності та державній політиці Высочайше утвержденный Проект Устава Киевского Института благородных девиц // Полное собрание законов Российской империи. Санкт-Петербург, 1835. Собрание второе. Т. 9. Ч. 2. С. 142-143.. Л. А. Ярцова згадувала, як керівниця інституту П. М. Нілова залучала професорів Університету Св. Володимира до викладання в інституті Ярцова Л. Прогулка с детьми по Киеву. Санкт-Петербург: М. О. Вольф, 1859. С. 135.. Однак ми переконані, що це стало заслугою інспекторів класів, які за сумісництвом були професорами цього вищого навчального закладу, спочатку М. Д. Іванішева, а згодом його наступника В. Я. Шульгіна (Zhovta, I. 2020, p. 306). Згадана П. М. Нілова, за словами викладача Університету Св. Володимира О. В. Романовича-Славатинського, перешкоджала продуктивній роботі в інституті М. Д. Іванішева (Романович-Славатинский, О. 1876, с. 100).

Безсумнівним фактом є те, що керівниці інституту впливали на вибір і звільнення учителів. Були випадки, коли викладачі Університету Св. Володимира покидали посаду інститутського вчителя через непрості відносини з керівницею інституту.

Натяк на це знаходимо у двох листах професора університету Св. Володимира і за сумісництвом учителя Закону Божого дівочої школи Н. А. Фаворова до свого друга П. Г. Лебединцева. У першому листі священик писав про знайомство з новою керівницею (В. В. Швідковською), про її «безтактність» і про те, що не знає чи «зійдеться» з нею. Потім професор зазначив, що до числа «выбываючих з Института прибавляется и Шульгин, подавший прошение о увольнении» Письмо профессора Университета Св. Владимира протоиерея Назария Антоновича Фаворова протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву. 11 апреля 1871 года // Киевская старина. 1901. № 11. С. 198.. В іншому листі Н. А. Фаворов описав керівницю інституту як дуже дивну особу і знову вжив слово «безтактно» щодо її поведінки. А потім написав -- з інституту всі розбігаються Письмо профессора Университета Св. Владимира протоиерея Назария Антоновича Фаворова протоиерею Петру Гавриловичу Лебединцеву. 4 мая 1871 года // Киевская старина. 1901. № 12. С. 347..

Показовим є також випадок, пов'язаний із директоркою Є. Д. Голубцовою, київським митрополитом Філаретом (Амфітеатровим) і М. Ф. Дашкевичем, що був законовчителем в інституті. Керівниці інституту не подобалося, що М. Ф. Дашкевич розмовляв українською мовою з працівниками цього закладу, і вона хотіла його замінити. Однак митрополит Філарет, що дуже любив українську, не погодився з цим і залишив М. Ф. Дашкевича на посаді (Макаров, А. 2005, с. 763). Негативне ставлення керівниці до української мови додатково свідчить про те, що інститут шляхетних дівчат був одним з освітніх осередків русифікації. Помічницями керівниць у догляді та нагляді за вихованками були класні дами, які постійно перебували з дівчатами. Хороше ставлення керівниці інституту до деяких класних дам, за нашими припущеннями, давало можливість останнім зробити успішну кар'єру в майбутньому. Ми маємо приклади того, що класні дами при Є. Д. Голубцовій, яка займала авторитетні позиції в суспільстві -- А. Спаська, Н. Полякова, А. Матвєєва, А. Сенаторська, Ю. Гедеонова -- стали головними доглядачками та директорками при інших навчальних осередках, таких як Києво-Фундуклеївська, Києво-Подільська гімназії та Київське єпархіальне училище. Навряд чи вони могли влаштуватися на такі посади без схвального відгуку колишнього роботодавця (Жовта, І. 2020, с. 31-32).

Якщо класні дами були в хороших відносинах з керівницею інституту, то остання допомагала з їхніми побажаннями. Підтвердженням цього може слугувати те, що класна дама Є. П. Васильєва відвідала видатного російського художника М. В. Нестерова, щоб подивитися його картину «Свята Русь». Ця зустріч відбулася за посередництва тогочасної директорки М. А. Коновніциної, що була подругою митця, і попросила про це його Нестеров М. О пережитом. 1862-1917 гг. Воспоминания. Москва, 2006. С. 291-292.. Пізніше художник з класною дамою побралися.

Якщо робочі відносини між директоркою і класною дамою не складалися, то останню чекало звільнення. Показовим було звільнення 1845 р. з інституту класної дами Альм. Прохання подала директорка П. М. Нілова, яка аргументувала, що Альм не справляється з обов'язками. Хоча в архівних документах можна побачити, що 1844 р. ця класна дама отримала винагороду 50 руб. сріблом за службу. Як бачимо, за рік відносини між жінками змінилися не на краще Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 1. Спр. 108. Арк. 1, 6.. Таким чином, керівниці активно контактували з персоналом інституту, впливали на вибір і звільнення колективу цієї жіночої школи, особливо в тих питаннях, які безпосередньо стосувалися проживання і навчання інституток. Соціальне життя поза інститутом. Керівниці інституту брали активну участь у житті Києва, відвідуючи різні заходи. Про один цікавий випадок згадав М. К. Чалий, педагог і громадсько-культурний діяч. Він відзначив, що директорку інституту Є. Д. Голубцову і пепіньєрок було запрошено на диспут, коли відомий професор А. І. Селін і за сумісництвом колишній учитель інституту захищав дисертацію на ступінь доктора слов'янської філології.

Доповідач сказав «что-то не совсем приятное для слуха дам», на жаль, важко встановити що саме. І після диспуту тогочасний генерал -губернатор Д. Г. Бібіков підійшов до керівниці й запитав, чи сподобався їй диспут. Є. Д. Голубцова відповіла, що, якби знала, що говоритимуть про такі непристойні речі, то не привела б дівчат. Через тиждень Д. Г. Бібікову принесли подання міністру про затвердження докторського ступеня А. І. Селіна, і згадавши слова керівниці, той запитав, де ще викладає професор. Коли він дізнався про вчительську діяльність у Другій чоловічій гімназії, то наказав його звідти звільнити Чалый М. Воспоминания // Киевская старина. 1894. №. 10. С. 18-19.. Тобто директорки спостерігали за роботою інших освітніх жіночих закладів і запрошення їх відвідати різні заходи свідчило про пошану в суспільстві.

Медичний догляд і фізичне виховання. Одним із багатьох обов'язків, який стосувався безпосередньо вихованок, було спостереження керівниці за їхнім здоров'ям. Порфирій Успенський наголосив, що інститутки мали менш здоровий вигляд (були блідими), ніж інші вихованки київських жіночих шкіл Успенский П. Книга бытия моего. Санкт-Петербург: Тип. Императорской академии наук, 1902. С. 187.. Погіршував здоров'я дівчат і їхній одяг, який, за дослідженням В. В.

Пономарьової, був важким і перешкоджав нормальному фізичному розвиткові. Йдеться про носіння корсетів, які змінювали у ХІХ -- початку ХХ ст., щоб полегшити вплив на фізичний стан вихованок закладів Відомства імператриці Марії (Пономарева, В. 2018, с. 125-126). Тому не дивно, що інститутки дуже часто непритомніли, за спогадами Н. А. Королевої Королева Н. Твори. 3-тє вид. 3-тє вид. Клівленд: Укр. Лікарське т-во Півн. Америки. 1968. Т. 2: Без коріння (життєпис сучасниці). С. 160-161.. Ускладнювали ситуацію і незбалансоване харчування, а також недоїдання, про яке вже зазначалося. Не менш важливим моментом було, що фізичні заняття (гімнастика) були офіційно затверджені як предмет лише в кінці ХІХ ст., а їх запровадження повільно відбувалося протягом наступного століття (Пономарева, В. 2015, с. 91). І якщо подивитися на медичний звіт за 1861 р., то того року інститутський лазарет відвідали всі вихованки (209 осіб) і щоденно там перебувало приблизно по п'ять осіб Держархів м. Києва. Ф. 144. Оп. 6. Спр. 2. Арк. 78.. Приходимо до висновку, що вихованки постійно хворіли й потребували опіки.

Директорка отримувала інформацію від класних дам про стан здоров'я вихованок. Інформація про те, на які хвороби хворіли дівчата, зафіксована у звітах класних дам про їхню поведінку. Також керівниці інституту брали участь у догляді за хворими дівчатами, постійно навідуючись до них. М. М. Захарченко згадував про особливу опіку за хворими Є. Д. Голубцової, яка «по случаю болезни воспитанницъ, проявляла какую-то лихорадочную, энергическую деятельность» (Захарченко, М. 1889, с. 40), яка, на його думку, була пов'язана з її особистим горем (Захарченко, М. 1889, с. 40).

Також він говорить про постійне спостереження за хворими дівчатами керівниці А. А. Родзянко, що навідувалася до них часто (Захарченко, М. 1889, с. 48). Ми припускаємо: дбайливе ставлення цієї директорки до вихованок було зумовлено й тим, що під час епідемії холери в інституті 1872 р. вона втратила доньку.

Про випадки піклування за хворими дівчатами згадує М. В. Нестеров, один з видатних тогочасних російських художників, у якого в кінці ХІХ ст. донька Ольга навчалася в інституті. Він описав те, що, коли його дитина хворіла, то піклування тогочасної керівниці М. А. Коновніциної про неї подвоювалося. Варто наголосити, що директорка і художник приятелювали, а Ольга була улюбленицею в інституті. Ці обставини, у свою чергу, сприяли піклуванню директорки про цю вихованку. Знаходимо ще факти у спогадах М. В. Нестерова про догляд керівниці за Ольгою та іншою дівчинкою, донькою тогочасного ректора КДА, пізніше митрополита Платона, під час епідемії скарлатини в інституті. Дівчата перебували у важкому стані, тому до них викликали найкращих спеціалістів, проводились операції. Керівниця навідувалась до дівчат і вдень, і увечері. За спогадами художника, Ольгу навіть перемістили до відпочивальні керівниці, яка піклувалася про неї півроку, доки не відступила хвороба Нестеров М. О пережитом. 1862-1917 гг. Воспоминания. Москва, 2006. C. 244, 249..

Дбали керівниці й про приміщення, де перебували на лікуванні вихованки інституту. Так, 1884 р. тогочасна директорка інституту Л. К. Ернст подала прохання до керівництва Відомства закладів імператриці Марії про незадовільний стан запасного лазарету для хворих дівчат під час епідемій. Було виділено кошти на будівництво нового приміщення (Захарченко, М. 1889, с. 52). Оскільки вихованки в інституті хворіли часто, а епідемії були регулярними, то це було необхідно. Отже, з одного боку бачимо, що директорки стежили за станом здоров'я всіх вихованок, але з іншого була присутня особлива увага до дівчат знатного походження або до доньок відомих тогочасних особистостей.

Отже, директорками Київського інституту шляхетних дівчат у ХІХ -- першій третині ХХ ст. були жінки дворянського походження з хорошими соціальними зв'язками, до обов'язків яких належали внутрішнє управління цією жіночою школою і виховання підопічних дівчат. Вони були забезпечені всіма необхідними умовами для комфортної праці, зокрема квартирою, харчуванням і хорошою зарплатою.

В роботі директорки користувалися загальними правилами виховання інституток відповідно до суспільних канонів і до статутів, зосередивши увагу на дотриманні релігійних практик, на манерах, а в навчанні основна увага спрямовувалася на мови, танці, співи, читання, а іншим предметам під егідою керівниці, таким як рукоділля і кулінарія, не надавалося великого значення. Директорки намагалися ставитися до вихованок з материнським почуттям, піклуючись про забезпечення одягом і під час хвороб. Менше турбувалися про їх життєвий простір, а також не дуже переймалися харчуванням і фізичним навантаженням, що негативно впливало на здоров'я вихованок. Директорки на постійній основі контактували з працівниками інституту, впливали на їх вибір і звільнення, особливо це стосувалося класних дам і викладачів. Вони також вели активне соціальне життя в місті, відвідуючи різні заходи, де їх сприймали з повагою.

Бібліографія

Zhovta, I. 2020. A collective portrait of teachers of Kyiv institute of noble girls in their daily routine in the 19th century. Epochi. Edition of the Department of History of «St. Cyril and St. Methodius» University of Veliko Tarnovo. Volume XXVIII. Issue 2. 307-314.

Балакшина, Ю. 2014. Братство ревнителей церковного обновления (группа «32-х» петербургских священников), 1903-1907. Документальная история и культурный контекст. Москва.

Барсова, Л. 1982. Н. И. Забела-Врубель глазами современников. Ленинград: Музыка.

Веременко, В. 2015. Религиозное воспитание детей в дворянских семьях России во второй половине XIX -- начале ХХ в. Петербургский исторический журнал. № 2. 100-115.

Добровольська, В. 2009. Навчання в інститутах шляхетних дівчат Півдня України другої половини ХІХ -- на початку ХХ століття. Історичний архів. Вип. 3. 114-117.

Жовта, І. 2020. Досвід роботи класних дам у Київському інституті шляхетних дівчат і їхні відносини з вихованками у XIX -- на початку XX ст. Вчені записки Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського. Серія: Історичні науки. Том 31 (70). № 4. 30-35.

Жовта, І. 2021. Види покарань у Київському інституті шляхетних дівчат у XIX -- першій третині XX ст. V Таврійські історичні наукові читання: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, м. Київ, 2-3 квітня 2021 р. Київ: Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. 22-26.

Захарченко, М. 1889. История Киевского института благородных девиц (18381888). Киев: Типография Кульженко.

Земцов, А. 2001. История финансовой системы России. Материалы к лекциям. Томск.

Кобченко, К. 2017. Освіта жінок як форма емансипації: приклад Наддніпрянської України (середина ХІХ -- початок ХХ століття). В: Українські жінки в горнилі модернізації / під заг. ред. О. Кісь. Харків: Видавництво КСД, 72-102.

Макаров, А. 2005. Киевская старина в лицах. ХІХвек. Киев.

Пономарева, В. 2015. Физическое воспитание в закрытых женских институтах Ведомства учреждений императрицы Марии. Вестник Московского университета. Серия 23. Антропология. № 1. 86-93.

Пономарева, В. 2016. Как в «Институтах благородных девиц» решали проблему «Пищевого довольствия» (вторая половина XIX -- начало ХХ в.). Вестник Московского университета. Серия 23. Антропология. № 3. 125-134.

Пономарева, В. 2017. Быть в форме: костюм институтки как предмет одежды и идеологема. Часть І. Вестник Московского университета. Серия 23. Антропология. № 2. 133-142.

Пономарева, В. 2018. Быть в форме: костюм институтки как предмет одежды и идеологема. Часть ІІ. Вестник Московского университета. Серия 23. Антропология. № 1. 124-138.

Пономарева, В. 2019. Профессора и преподаватели Московского университета в закрытых женских институтах Ведомства учреждений императрицы Марии (первая половина XIX в. -1917 г.). Вестник Московского университета. Серия 23. Антропология.

№ 3. 128-138. DOI: 10.32521/2074-8132.2019.3.128-138.

Пономарева, В. 2021. Нравоучительные книги в программе воспитания институток (вторая половина XVIII -- начало XIX в.). Genesis: исторические исследования. № 3. DOI: 10.25136/2409-868X.2021.3.35307

Ревель, Ж. 1996. Микроисторический анализ и конструирование социального. Одиссей. Человек в истории. [Online]. Available at: http://krotov.info/libr min/17 r/ev/vel.html [Accessed: 02.06.2021].

Романович-Славатинский, О. 1876. Жизнь и деятельность Н. Д. Иванишева. Санкт- Петербург.

Сухенко, Т. 2000. Інститути шляхетних дівчат в Україні в ХІХ столітті. Етнічна історія народів Європи. Вип. 7. 80-84.

Хохлова, М. 2012. Проблема типологии воспитанниц институтов благородных девиц в контексте их межличностного общения. Наука и школа. № 5. 166-170.

Чорна, М. 2018. Нагляд за «моральністю» дівчат у відкритих середньоосвітніх закладах доби «морального занепаду» після 1905р. (на прикладі жіночих гімназій м. Києва). [Online]. Available at: https://cutt.ly/YgFFwKM [Accessed: 02.06.2021].

Шокарева, А. 2016. Дворянская семья: культура общения. Русское столичное дворянство первой половины XIXвека. Москва: Новое литературное обозрение.

Balakshina, Yu. 2014. Bratstvo revniteley tserkovnogo obnovleniya (gruppa «32-kh» peterburgskikh svyashchennikov), 1903-1907 [Brotherhood of Adherents of Church Renewal (a Group of «32» of St. Petersburg Priests), 1903-1907]. Dokumentalnaya istoriya i kulturnyy kontekst. Moskva. [in Russian]

Barsova, L. 1982. N. I. Zabela-Vrubelglazami sovremennikov [N.I. Zabela-Vrubel through the Eyes of Contemporaries]. Leningrad: Muzyka. [in Russian]

Veremenko, V. 2015. Religioznoye vospitaniye detey v dvoryanskikh semyakh Rossii vo vtoroy polovine XIX -- nachale XX v. [Religious Education of Children in Noble Families of Russia in the Second Half of the XIX -- Early XX Century]. Peterburgskiy istoricheskiy zhurnal. № 2. 100-115. [in Russian]

Dobrovolska, V. 2009. Navchannia v instytutakh shliakhetnykh divchat Pivdnia Ukrainy druhoi polovyny XIX -- na pochatku XX stolittia. Istorychnyi arkhiv. Vyp. 3. 114-117. [in Ukrainian]

Zhovta, I. 2020. Dosvid roboty klasnykh dam u Kyivskomu instytuti shliakhetnykh divchat i yikhni vidnosyny z vykhovankamy u XIX -- na pochatku XX st. [The Experience of Class Ladies at the Kyiv Institute of Noble Girls and their Relations with Pupils in the XIX -- early XX Centuries]. Vcheni zapysky Tavriiskoho natsionalnoho universytetu im. V. I. Vernadskoho. Seriia: Istorychni nauky. Tom 31 (70). № 4. 30-35. [in Ukrainian]