Стратегії повсякденного виживання української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині (1918-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стратегії повсякденного виживання української еміграції у міжвоєнній Чехословаччині (1918-1939 рр.)

Зубко Ольга - кандидат історичних наук, докторант кафедри історії України Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського

Анотація

Мета дослідження - відтворити оцінку українськими політичними вихідцями у міжвоєнній Чехословаччині в 1920-1930-х рр. свого виїзду закордон крізь призму повсякденного життя та побуту. Методологія дослідження спирається на принципи конкретно-історичного, проблемно-хронологічного підходів, об'єктивності, всебічності і цілісності, а також на використання методів аналізу та синтезу. Наукова новизна полягає у відображенні повсякденного життя української еміграції міжвоєнної ЧСР. Висновки. Оцінка українськими політичними вигнанцями свого виїзду за кордон та доцільності свого перебування в міжвоєнній ЧСР на рівні повсякденних практик, фактично, залежала від зовнішньо- та внутрішньополітичних й економічних чинників. Якщо в 1918-1921 рр. увага до виходу за кордон й доцільності перебування за кордоном була мінімальною, то вже з 1921-1925 рр., за умови поєднання «концепції швидкого повернення», «Руської допомогової акції», «золотих років чехословацької крони» та результатів науково-технічного прогресу, перебування за кордоном українськими вихідцями оцінювалося досить оптимістично й результативно. Зміни еміграційних оцінок свого виходу за кордон з оптимістичних на песимістичні починаються з 1925-1929 рр.: політичні й повсякденні - з моменту «поворотництва» та згортання «Руської допомогової акції», економічні й повсякденні - з часу поширення перших наслідків світової економічної кризи й інфляції чехословацької крони. У зв'язку з тим, що пік економічної кризи припав у країні на 1932 р. і таким чином криза розтяглася аж до 1935 р. (закриття ринку праці, тотальне безробіття), перед українськими емігрантами гостро постало питання суто фізичного виживання. Вже не йшлося про якісь політичні, соціальні чи культурні прояви. 1930-ті продемонстрували українській еміграції безперспективність й недоцільність її перебування за кордоном ще й тим, що в більшовицькій Україні, як і по всьому СРСР (1933 р.), було ліквідовано безробіття, і тим, що в емігрантські кола наближалася Друга світова війна (1938 р., Мюнхенська змова).

Ключові слова: українська еміграція, міжвоєнна Чехословаччина, повсякденне життя.

ZUBKO Olha - Candidate of Historical Sciences, doctoral student of the Department of History of Ukraine, Vinnytsia Mykhailo Kotsiubynskyi State Pedagogical University

STRATEGIES OF EVERYDAY SURVIVAL OF UKRAINIAN EMIGRATION IN THE INTERWAR CZECHOSLOVAK REPUBLIC (1918-1939)

Abstract. The purpose of the study is to show the assessment of Ukrainian politicians in the interwar Czechoslovak Republic in the 1920s and 1930s of their departure abroad through the prism of everyday life. The research methodology is based on the principles of a specific historical approach, problem chronological, objectivity, comprehensiveness, and integrity, as well as the use of methods of analysis and synthesis. The scientific novelty is to reflect everyday life of Ukrainian emigration. Conclusions. The assessment of Ukrainian political exiles of their departure abroad and the expediency of their stay in the interwar Czechoslovak Republic at the level of everyday practices, in fact, depended on foreign and domestic political and economic factors. If in 1918-1921 attention to going abroad and the expediency of staying abroad was minimal, starting from 1921-1925, provided a combination of “the concept of rapid return”, “Russian aid action”, “golden years of the Czechoslovak crown” and the results of scientific and technological progress, the stay abroad of Ukrainian immigrants was assessed quite optimistically and effectively. Changes in emigration assessments of their departure abroad from optimistic to pessimistic began in 1925-1929: political and everyday - from the moment of the “turn” and the collapse of the “Russian aid action”, economic and everyday - from the time of the interwar Czechoslovakia with the first effects of world war crisis and inflation of the Czechoslovak crown. Since the peak of the economic crisis in the country fell in 1932 and thus the crisis lasted until 1935 (closing the labour market, total unemployment), Ukrainian emigrants were faced with the question of purely physical survival. It was no longer about any political, social, or cultural manifestations. In 1930, they demonstrated to Ukrainian emigrants the futility and inexpediency of their stay abroad, both by the fact that unemployment was eliminated in Bolshevik Ukraine, as well as throughout the USSR (1933), and by the fact that the Second World War “knocked” on emigrant doors (1938, the Munich conspiracy).

Kew words: Ukrainian emigration, interwar Czechoslovakia, everyday life.

Постановка проблеми

У переломні періоди розвитку суспільств українська еміграція, головним чинником якої була інтелігенція, як рушій суспільних змін і, водночас, заручник історичних процесів, виконувала ключову роль у творенні й поширенні нових ідей, національно-культурних і гуманістичних цінностей. У карколомних подіях 1917-1921 рр. українська державно-політична еліта програла більш змобілізованим елітам сусідніх держав. Через поразку значна частина національної інтелігенції вимушена була покинути батьківщину. За підрахунками дослідників, на територію міжвоєнної Чехословаччини вийшло до 20 тис. осіб. Сферою, що найчастіше привертала увагу дослідників, була боротьба українських вигнанців за повернення в Україну. Натомість, малодослідженим залишається повсякденне життя української еміграції, крізь призму якого оцінювався вихід емігрантів за кордон та доцільність їх перебування за кордоном.

Аналіз джерел та останні дослідження

Наразі відсутні праці, які б відтворили повну картину реального життя і повсякденних проблем українських вихідців, що опинилися на теренах міжвоєнної Чехословаччини; які б подали розгорнутий аналіз мотивів їх вчинків, продемонстрували труднощі повсякденного вибору, з акцентом на потреби поєднання приватного життя з професійними і громадськими («патріотичними») обов'язками. Наше дослідження ґрунтується на документах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонд 3563 (Особистий фонд Микити Юхимовича Шаповала (1882-1932)) та Центрального державного архіву громадських об'єднань України (фонд 269 (Колекція документів «Український Музей в Празі» (1925 - 1948)), а також на спогадах, мемуарах і листуванні емігрантів: В. Сімянцева (Сімянців, 1973; Сімянців, 1978), В. Короліва (Королів, 1961), В. Проходи (Прохода, 1972).

Мета статті - відтворити оцінку українськими політичними вихідцями у міжвоєнній ЧСР в 1920-1930-х рр. свого виїзду закордон крізь призму повсякденного життя та побуту.

Виклад основного матеріалу

Рушій української політичної еміграції - її інтелігенція (еліта) - формувався в роки національно-визвольних змагань. Упродовж 1917-1921 рр. в Україні склалося декілька видів еліт: ідеологічна або ідейна, військово-політична. Їх представники опинилися за різних обставин і в різний проміжок часу на теренах міжвоєнної ЧСР. Вони залишили нам чимало даних політичного, економічного, соціально-культурного характеру та повсякденного життя про свій виїзд закордон й, власне, саме буття за кордоном.

Життя українських вихідців у міжвоєнній Чехословаччині умовно розподілимо на 4 періоди, кожний з яких мав свої особливості.

Перший еміграційний період на теренах міжвоєнної ЧСР датується 1918-1921 рр. і пов'язаний, переважно, з військовою елітою Української Галицької армії. Військовики створили мережу військових таборів у містечках Йозефове, Німецьке Яблонне, Ліберцях. Проте, на відміну від військової еліти Армії УНР, вони практично не залишили після себе згадок про свій виїзд за кордон та своє ставлення до нього. Їх більше цікавили питання вирішення статусу Східної Галичини, долі Західноукраїнської Народної Республіки та вирішення Тєшинського конфлікту.

Другий період датується 1921-1925 рр. У цей час до країни, яка розгорнула потужну «Руську допомогову акцію», прибула основна маса антибільшовицької або ідеологічної (ідейної) еміграції. Виїхали за кордон в ЧСР в цей час і представники «отаманщини», що в силу історичних обставин були «ді- тищем» Директорії. Останній ми завдячуємо чималому масиву як політичних, так і повсякденних свідчень.

Серед інтелігенції поширеною була «концепція швидкого повернення». Борис Мартос писав у 1922 р.: «Ми тішили себе тоді надією, що за якісь два роки повернемося на Батьківщину» (Українська Господарська академія в ЧСР, 1959, с. 108). В цей час розбудовувалися не тільки культурно-громадські осередки, допомогові організації та фонди, заклади вищої освіти, а й поліпшувався побут емігрантів завдяки світовим науково-технічним розробкам, що впроваджувалися у 1920-х рр. у Чехословаччині. Так, наприклад, в 1921-1925 рр. у побут українських вигнанців увійшли автівки, фотоапарати, телеграф і поштові грошові перекази. У записах за 1921-1925 рр. емігранти оцінюють свій виїзд за кордон як тимчасове явище, і разом з тим корисне явище. І в той же час більшість з них фіксують різні повсякденні, переважно, «культурні» дрібнички, саморефлексії. Наприклад, у «Щоденнику» М. Шаповала в цей час можна віднайти записи не лише про зустрічі з такими чеськими урядовцями як Е. Бенеш (міністр закордонних справ ЧСР) і В. Гірса (заступник міністра закордонних справ ЧСР), а й про те, що «якась родичка Туган-Барановського просить відшукати загублений перстень; що Любов Ліндфорс, доньку професора Русової, мучать обмороки і з цим потрібно щось робити, і що найкращий спосіб відійти від поганих думок - прогулянка кладовищем» (ЦДАВО України, ф. 3563, оп. 1, спр. 157, арк. 31).

У «Спогадах» В. Сімянціва багато уваги приділено розвитку чеського автогіганта - концерну «Skoda», та українським автотракторним курсам 1924-1925 рр., які готували водіїв різних категорій. «Шкодовки, - пригадував Валентин Іванович, - найбільші в Середній Європі фабрики зброї, електромоторів і всякого іншого залізяччя аж до автомобілів та мотоциклів. 49% акцій були в закордонних руках, решту тримали чехи. Заводи - вражали. Враз пригадалося: яка людина велика і мала, не тільки силою розуму, але й м'язами... Курси були добре вивіновані всякими приладами і допоміжним устаткуванням. Десь дістали наші такі гарні перекраяні мотори, що все, що там всередині, видко було - всі тельбухи. Вчилися з охотою. Трактором їдучи про танк мріяли... Закінчивши той курс, я склав іспит. А ще пішов по вечерах довчатися в майстерню, де заправляли й виправляли авта. За те, що я працював у майстерні, власник того підприємства довчив мене особовим автом їздити» (Сімянців, 1978, с. 92, 98). Після закінчення автотракторних курсів, кожному їх випускнику видавалася нова шкіряна куртка, що за умови високої вартості одягу в міжвоєнній ЧСР (нове чоловіче пальто, наприклад, коштувало 800-900 крон - О. З.), було досить відчутною допомогою.

Серед студентів-подєбрадців були популярними фотокамери Compur німецької фірми «F. Deckel». Вони потрібні були для проходження агрономічної та лісівничої практик. УГА в Подєбрадах надавала ці фотокамери в оренду студентам за 25 гелерів на добу (100 гелерів дорівнювало 1 кроні, за умови студентської стипендії в розмірі 550 крон. - О. З.) (ЦДАГО України, ф. 269, оп. 1, спр. 893, арк. 25).

Про «позитивні» настрої української еміграції щодо свого виїзду за кордон в 1921-1925 рр. свідчив і офіційний курс чехословацької крони по відношенню до американського долару. У 1921-1923 рр. на території

Чехословацької Республіки спершу побутували австрійські крони. Після розпаду Австро-Угорщини саме Чехословаччина взялася стабілізувати курс валют з метою недопущення подальшого знецінення австрійської крони, що існувала в статусі валюти після розпаду імперії ще до 1925 р. Австро-Угорщина зобов'язувалася перестати виплачувати військові облігації та здійснювати кредитування урядів Австрії та Угорщини відповідно. Проте, австро- угорський банк порушив домовленості і це призвело до штемпелювання банкнот у міжвоєнній ЧСР в 1920-1923 рр., а з цим, відповідно, до інфляції австрійської крони. Співвідношення чехословацької крони до австрійської становило у ті роки 1:60. Про це співвідношення, зокрема, свідчить лист Станіслава Дністрянського (українського вченого-правника, політичного діяча, автора Конституції ЗУНР, у 1921 р. професора Українського вільного університету в Празі) до своєї дружини Софії Дністрянської, піаністки та педагога. 19 листопада 1921 р. він писав: «... Крім сього, переказую Тобі квіт до Німчука на 15 чеських крон, котрі побери від него зараз після одержання мого листа або в чеських кронах, або - як схочеш - в еквіваленті австрійськими (900 а. к.)...» (Софія і Станіслав Дністрянські, 2018, с. 251).

Проте, вже в 1923 р. на зміну австрійській кроні прийшла, власне, чехословацька. Офіційний курс чехословацької крони до американського долару в 1923 р. становив 100 : 2,96 (100 : 3). Цікаво й вагомо, що протримався цей курс на тому ж самому рівні майже до кінця 1933 р. Як писав Станіслав Дністрянський в листі від 2 березня 1928 р.: «... Перед хвилькою вислав до Тебе карточку і зголосився по гроші в канцелярії. Діставши гроші, висилаю Тобі 1000 ч.к. і приписую ще кілька слів.» (Софія і Станіслав Дністрянські, 2018, с. 277).

Варто відзначити, що еміграційний прожитковий мінімум у той час не виходив за межі 1200-1500 чехословацьких крон, що в доларовому еквіваленті становило близько 30-32 доларів (Зубко, 2010, с. 85-86). Середній розмір заробітної платні українця-емігранта становив у ті роки 1000 чехословацьких крон. А викладачі УВПІ ім. М. Драгоманова в Празі, УГА в Подєбрадах та УВУ (Прага), до усього, отримували доплати на дітей та родину в розмірі 200-500 крон щомісячно.

Третій період - 1925-1929 рр. - в житті українських вихідців міжвоєнної ЧСР - «роки поворотництва». У другій половині 1920-х рр. ситуація у ЧСР дещо змінилася. Згортання «Руської допомогової акції» обмежило урядові кошти на допомогу українським політичним вихідцям. До того ж більшовики не полишали спроб «розколоти» еміграцію. Це ускладнило як політично-соціальне, так і повсякденне (побутове) становище більшості з них, викликало стурбованість та змушувало замислитися над новими формами свого подальшого життя. чехословаччина міжвоєнний еміграційний кордон

Ставлення українського еміграційного осередку до свого виїзду за кордон у цей час разюче змінюється. Так, Платоніда Росіневич-Щуровська 28 жовтня 1925 р. в листі до Олександра Кошиця відзначала поганий настрій та важкий моральний стан усієї української еміграції від постійної залежності братів-слов'ян, а ще порівнювала еміграційне життя з постійно курсуючими швидкісними потягами, які проїжджають, минаючи тебе, повз тебе, і які хіба що «відволікають миродайністю спостерігання» (ЦДАГО, ф. 269, оп. 1, спр. 170, арк. 7-8). Цікавим є і квітневий 1927 року щоденниковий запис Євгена Чикаленка: «Тут я тільки й живу думками - якби дожити місяця, чим би заробити на недохватку, яку терплю під кінець кожного місяця. Не то, що записувати в щоденник, а й жити не хочеться, так мені остогидли оті турботи за корону. Всі тутешні люде, принаймні з лекторського персоналу, здавна звикли жити заслуженою платнею, і дома вони так само жили двадцятим числом (днем отримання заробітної платні - О. З.), як і тут. А я «вродився буржуем» і того 20-го числа не знав і ніколи не думав - чим я доживу місяця; я думав про гроші хіба тільки тоді, коли бачив потребу в їх для якоїсь громадської справи. А от тепер на старості літ доводиться і мені жити думкою - чим дожити до кінця місяця; ввесь вік я давав людям аванси, а тепер доводиться їх самому просити». (Старовойтенко, 2016, с. 148).

Четвертий період непростого життя українських вихідців на теренах міжвоєнної ЧСР - 1929-1939 рр. У 1929 р. Чехословаччина відчула перші наслідки світової економічної кризи. Її пік в країні припав на 1932 р. Криза затяглася до 1935 р. Зачепила вона, насамперед, промислових та сільськогосподарських виробників. Рятуючи ситуацію, чехословацьке керівництво впроваджувало в економіку елементи державного регулювання, застосовували «ножиці» цін. У 1931 р. у ЧСР вийшов закон про державну підтримку зовнішньої торгівлі, а в 1934 р. - закон про заборону закриття підприємств й звільнення з роботи. Однак, незважаючи на такі заходи, у 1937 р. стався черговий спад виробництва у важкій та легкій промисловості й на 1938 р. кількість безробітних в ЧСР, включно з емігрантами, становила півмільйона осіб. Тому для українських емігрантів повністю закривався ринок праці. Говорити про якісь політичні, соціальні чи культурні ініціативи вже не доводилося. Знову погіршився побут. Йшлося вчергове про суто фізичне виживання. Прожитковий еміграційний мінімум після 1934 р. з розміру 1200-1500 крон опустився до розміру 500-600 крон, а після 1937 р. - до 100-120 крон. Отож, своє перебування за кордоном українська еміграційна спільнота оцінювала вже вкрай песимістично й безперспективно. Давалося взнаки і те, що в рідній, нехай більшовицькій, Україні було цілком ліквідоване безробіття (1933 р.), і те, що наближалася Друга світова війна.

Василь Прохода - занотував у 1933 р.: «Знайти якусь працю було неможливо. Було тоді загальне безробіття, а тому навіть на тяжку фізичну працю треба було мати протекцію. Диплом лісового інженера УГА не мав державного призначення » (Прохода, 1972, с. 126). «У 1933-1937роках, - пригадував

Валентин Сімянців - всю Республіку справді було поділено на зони, про які ходили чутки. В зонах визначено було платню нефаховим робітникам. З Центру з Праги розходилися круги аж до Карпатської України. Центр, Прага - робітникові за годину праці 2,20 корон, а в Карпатській Україні - 1,2 корони. Заробітку грубого аж 88 корон в місяць, з відрахуванням - 80 корон...» (Сімянців, 1978, с. 164). «1937-й рік. Робота тільки за умови належності до якоїсь політичної партії....» (Сімянців, 1978, с. 74). «1938-й рік. Цверговіце у Кладна. Щось на кшталт нашого Донбасу. Роботи ніякої. А нас оцим Цверговіце залякують, бо робота там нижча «шахтарської честі»» (Сімянців, 1978, с. 82). Доцент Української Господарської академії Василь Королів (в той час також дитячий письменник, який так і не зміг вивчити чеську мову, проте навчився нею писати гарні дитячі твори - О. З.), виживав за допомогою продажів патентованих держаків для брилів. Василь Костянтинович звертав увагу, що «був це ма- ніпісінький щипок, що насаджувався на держало ровера (велосипеда - О. З.) і дуже дотепно тримав скиненого з голови бриля». (Королів, 1961, с. 160). За кожний проданий держак Королів отримував півкрони - 50 гелерів. А щоб прохарчуватися (з розрахунку - хліб, сир та зелень), на добу потрібно було продати 20 таких держаків.

Висновки

Оцінка українськими політичними вигнанцями свого виїзду за кордон та доцільності свого перебування в міжвоєнній ЧСР на рівні повсякденних практик, фактично, залежала від зовнішньо- та внутрішньополітичних й економічних чинників. Якщо в 1918-1921 рр. увага до еміграції закордон й доцільності перебування там була мінімальною, то вже з 19211925 рр., за умови поєднання «концепції швидкого повернення», «Руської допомогової акції», «золотих років чехословацької крони» та результатів науково-технічного прогресу, перебування за кордоном українськими вихідцями оцінювалося досить оптимістично й результативно. Зміни еміграційних оцінок свого виїзду за кордон з оптимістичних на песимістичні починаються з 1925-1929 рр.: політичні й повсякденні - з моменту «поворотни- цтва» та згортання «Руської допомогової акції», економічні й повсякденні - з часу знайомства міжвоєнної ЧСР з першими наслідками світової економічної кризи й інфляції чехословацької крони. У зв'язку з тим, що пік економічної кризи припав у країні на 1932 р. і таким чином вона розтяглася аж до 1935 р. (закриття ринку праці, тотальне безробіття), перед українськими емігрантами гостро постало питання суто фізичного виживання. Вже не йшлося про якісь політичні, соціальні чи культурні прояви. 1930-ті продемонстрували українській еміграції безперспективність й недоцільність її перебування за кордоном ще й тим, що в більшовицькій Україні, як і по всьому СРСР (1933 р.), було ліквідовано безробіття, і тим, що в емігрантські кола наближалася Друга світова війна (1938 р., Мюнхенська змова).

Список використаних джерел і літератури:

1. Зубко, О. Є. (2010). Створення та діяльність Українського вищого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі (1923-1933 рр.) (дис.... канд. іст. наук: спец. 09.00.12 - Українознавство). Київ, 224 с.

2. Карась Г., Обух Л. (Упорядн.). (2018). Софія і Станіслав Дністрянські. Листи. Спогади. Статті. Івано-Франківськ: Фоліант, 350 с.: фото.

3. Королів (Старий), В. (1961). Згадки про мою смерть. Торонто: Українське видавництво «Добра книжка», 246 с.

4. Прохода, В. (1972). Записки непокірного. Кн. ІІ. На чужині. Національно-культурна діяльність, боротьба за існування й перебування «на дні життя». Новий Ульм, 364 с.

5. Сімянців, В. (1973). Студентські часи. (Спогади). Чехо-Словаччина. Роки 19231929. Вашингтон: Д. К., 304 с.

6. Сімянців В. (1978). Інженер-емігрант в Чехо-Словаччині (1929-1945). Buenos- Aires - Philadelphia: Вид-во Юліана Середяка, 237 с.

7. Старовойтенко, І. (ред.) (2016). Чикаленко Є. Щоденник (1925-1929). Київ: Тем- пора, 448 с.

8. Українська Господарська академія в ЧСР. (1959). (1). Видано Абсольвентами Української Господарської академії та Українського Технічно-Господарського Інституту. Нью-Йорк, 236 с.

9. Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України).

10. Центральний державний архів громадських об'єднань України (ЦДАГО України).

References:

1. Zubko, O. Ie. (2010). Stvorennia ta diialnist Ukrainskoho vyshchoho pedahohichnoho instytutu im. M. Drahomanova v Prazi (1923-1933 rr.) [The establishment and activity of the Ukrainian Higher Pedagogical Institute named after M. Drahomanov in Prague (1923-1933)] (Candidate's thesis). Kyiv, 224 s. [in Ukrainian].

2. Karas' H., Obukh L. (Uporyadn.). (2018). Sofiya i StanislavDnistryanski. Lysty. Spohady. Statti [Sofia and Stanislav Dnistryansky. Letters. Memoirs. Articles]. Ivano-Frankivs'k: Foliant, 350 s.: foto.

3. Koroliv (Staryi), V. (1961). Zghadky pro moiu smert [Mentions of my death]. Toronto: Ukrainske vydavnytstvo «Dobra knyzhka», 246 s. [in Ukrainian].

4. Prokhoda, V. (1972). Zapysky nepokirnoho. Kn. II. Na chuzhyni. Natsionalno-kulturna diialnist, borotba za isnuvannia y perebuvannia «na dni zhyttia» [Notes of the disobedient. Book II. Abroad. National-cultural activities, the struggle for existence and stay “at the bottom of life”]. Novyi Ulm, 364 s. [in Ukrainian].

5. Simiantsiv, V. (1973). Studentski chasy. (Spohady). Chekho-Slovachchyna. Roky 19231929 [Student times. (Memoirs). Czechoslovakia in 1923-1929]. Vashynhton: D. K., 304 s. [in Ukrainian].

6. Simyantsiv V. (1978). Inzhener-emihrant v Chekho-Slovachchyni (1929-1945) [Emigrant engineer in Czechoslovakia (1929-1945)]. Buenos-Aires - Philadelphia: V-vo Yuliana Seredyaka, 237 s. [in Ukrainian].

7. Starovoitenko, I. (red.) (2016). Chykalenko Ie. Shchodennyk (1925-1929) [Chykalenko Ie. Diary (1925-1929).]. Kyiv: Tempora, 448 s. [in Ukrainian].

8. Tsentral'nyy derzhavnyy arkhiv vyshchykh orhaniv vlady ta upravlinnya Ukrayiny [Central State Archives of Supreme Bodies of Power and Government of Ukraine]. [in Ukrainian].

9. Tsentralnyi derzhavnyi arkhiv hromadskykh ob'iednan Ukrainy [Central State Archives of Public Organizations of Ukraine]. [in Ukrainian].