Православно-католицькі відносини у Правобережній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. в сучасній українській історіографії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

ПРАВОСЛАВНО-КАТОЛИЦЬКІ ВІДНОСИНИ У ПРАВОБЕРЕЖНІЙ УКРАЇНІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ - НА ПОЧАТКУ XX СТ. В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ІСТОРІОГРАФІЇ

ОПРЯ Ігор - кандидат історичних наук,

доцент кафедри всесвітньої історії

Анотація

Мета дослідження - виявити основні досягнення історичної науки та перспективи подальшого наукового пошуку у сфері православно-католицьких відносин у Правобережній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, об'єктивності, цілісності та системності. У роботі використано методи аналізу та синтезу, узагальнення, порівняння. Наукова новизна полягає у тому, що було визначено основні здобутки сучасної української історичної науки та перспективи подальшого наукового пошуку у сфері православно-католицьких відносин у Правобережній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. Висновки. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у Правобережній Україні мали місце два протилежні місіонерські процеси. З одного боку, російська влада та православні місіонери намагалися послабити позиції Римо-католицької церкви та загітувати якнайбільше католиків до переходу у православ'я, а з іншого - католицькі ксьондзи протистояли цим спробам і досить успішно навертали православних мирян до латинської віри. Частково ці процеси висвітлені в сучасній українській історіографії, втім ряд важливих аспектів вказаної теми потребують подальших наукових досліджень. Слід: 1) проаналізувати відносини православного й католицького духовенства в зазначений період; 2) вивчити діяльність змішаних православно- католицьких церковних братств; 3) дослідити взаємини католицького духовенства Волині з чеськими католиками, які виявляли бажання перейти до православного віросповідання; 4) здійснити порівняльний аналіз православної та католицької освіти, моральної поведінки православного та католицького кліру в зазначеному регіоні; 5) скласти таблиці переходів з православ'я до католицизму й навпаки та виявити їхні причини. Це дасть змогу відтворити цілісну картину православно-католицьких відносин і визначити їхню специфіку в кожній з трьох губерній Правобережної України.

Ключові слова: Російська православна церква, Римо-католицька церква, конфесія, місіонерська діяльність, історіографія.

Abstract

ORTHODOX-CATHOLIC RELATIONS IN RIGHT-BANK UKRAINE IN THE SECOND HALF OF THE XIX - EARLY XX CENTURY IN MODERN UKRAINIAN HISTORIOGRAPHY

OPRIA Ihor - Candidate of Historical Sciences, Associate Professor, Department of World History, Kamianets-Podilskyi National Ivan Ohiienko University

The work aims to identify the main achievements of historical science and prospects for further scientific research in the field of Orthodox-Catholic relations in the Right Bank Ukraine in the second half of the XIX - early XX centuries. The research methodology is based on the principles of historicism, objectivity, integrity, and systematics. The methods of analysis and synthesis, generalization, comparison are used in the work. The scientific novelty is that the main achievements of modern Ukrainian historical science and prospects for further scientific research in the field of Orthodox-Catholic relations in the Right Bank Ukraine in the second half of the nineteenth - the early twentieth century were determined. Conclusions. In the second half of the XIX - early XX century two opposite missionary processes occurred in Right-Bank Ukraine. On the one hand, the Russian authorities and Orthodox missionaries tried weakening the position of the Roman Catholic Church and persuade as many Catholics as possible to convert to Orthodoxy, and on the other hand, Catholic priests resisted these attempts and converted Orthodox people to the Latin faith. These processes are partially investigated in modern Ukrainian historiography, but some important aspects of this topic require further research. It is necessary: 1) to analyze the relations between the Orthodox and Catholic clergy in this period; 2) to study the activities of mixed Orthodox-Catholic church fraternities; 3) to investigate the relations of the Catholic clergy of Volhynia with the Czech Catholics who expressed a desire to convert to the Orthodox religion; 4) to conduct a comparative analysis of Orthodox and Catholic education, moral behavior of the Orthodox and Catholic clergy in the region; 5) to compile tables of conversions from Orthodoxy to Catholicism and vice versa and identify their reasons. This will make it possible to recreate a holistic picture of Orthodox-Catholic relations and determine their specificity in each of the three provinces of Right-Bank Ukraine.

Key words: Russian Orthodox Church, Roman Catholic Church, denomination, missionary activity, historiography.

Постановка проблеми

Після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності істотно змінились пріоритети в наукових історичних дослідженнях. Одні теми втрачають свою актуальність та наукову значимість, натомість на перший план виходять ті, що в радянські часи знаходились під забороною, або перебували на периферії наукового пошуку. Серед таких популярних напрямків опинилася й історія християнської церкви загалом, та історія окремих конфесій, зокрема. У 90-ті роки ХХ ст. було написано ряд праць, які стосувались релігійної тематики, втім частині з них притаманна певна упередженість, а саме, ідеалізація процесів, які відбувались у релігійному житті. Якщо у радянський період дослідники підкреслювали консервативну, контрреволюційну та реакційну діяльність церкви та її діячів, то у перші роки незалежності України у центрі уваги опинились освітній, просвітницький, культурний та благодійницький напрямки роботи церковних інституцій, а діяльність духовенства подавалася виключно у позитивному ключі. Здавалося, що історики намагались відбілити образ церкви, який вони, чи їхні колеги, старанно очорнювали у попередні роки. Таким чином, замість об'єктивної картини релігійного життя ми отримали однобічний позитивний (замість негативного) образ церкви та її діячів. У наступні роки (перші десятиліття ХХІ ст.) більшість істориків церкви відмовляється від такого підходу, бере на озброєння західну методологію та намагається всебічно й об'єктивно дослідити процеси релігійного життя. Втім, однією з проблем, що заважає досягненню поставленої мети є конфесійна приналежність окремих авторів, які мимоволі виходили з позицій власного релігійного світогляду. Особливо ця залежність простежується у вивченні міжконфесійних відносин.

Аналіз джерел та останні дослідження

Серед праць українських істориків, які торкались питань міжконфесійних взаємин, насамперед слід виділити роботи О. Баковецької (Баковецька, 2015; 2016), Б. Бойка (Бойко, 2008), О. Буравського (Буравський, 2013), С. Жилюка (Жилюк, 1996), І. Лісевича (Лісевич, 1997), Г. Надтоки (Надтока, 1998. Православна церква...; Надтока, 1998. Міжконфесійні відносини.; Надтока, 2001), В. Нестеренка (Нестеренко, 2003), І. Опрі (Опря, 2008), Ю. Поліщука (Поліщук, 2012), І. Сторожук (Сторожук, 2015), Ю. Хитровської (Хитровська, 2012), Г. Шпиталенко (Шпиталенко, 2014). Крім конкретно історичних робіт окремо потрібно згадати статтю В. Волониць та А. Гузь, у якій здійснено аналіз історіографії діяльності Римо-католицької церкви (далі - РКЦ) у Правобережній Україні наприкінці ХУШ - на початку ХХ ст. Автори виокремили етапи розвитку історіографії, дослідили питання правового регулювання діяльності Римо-католицької церкви, культурно- освітньої та благодійницької роботи, фінансово-господарського забезпечення храмів і монастирів, особливостей становища та розвитку римо-католицьких орденів, участі духовенства у польському визвольному русі (Волониць & Гузь, 2020, с. 7), втім питання міжконфесійних відносин згадуються лише побіжно, що зайвий раз свідчить про актуальність теми.

Мета статі

Відповідно, метою статті є виявлення основних досягнень історичної науки та перспектив подальшого наукового пошуку у сфері православно-католицьких відносин у Правобережній Україні у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст.

Виклад основного матеріалу

Переважна більшість сучасних українських істориків погоджується з тезою, що російська влада, хоча й декларувала рівність у здійсненні релігійної діяльності для всіх християнських церков в імперії, однозначно підтримувала православну церкву, а до католицької ставилася з пересторогою, вбачаючи у ній потенційну загрозу розвитку «польського сепаратизму». Очевидно, що два польські повстання 1830-1831 рр. і 1863-1864 рр. дали владі можливість переконатися, що підозри щодо католицької церкви були недаремними, адже частина ксьондзів брала участь у цих повстаннях, і, користуючись становищем духовних наставників, впливала на свою паству, припускаючись у тому числі і негативних висловлювань на адресу Російської православної церкви (далі - РПЦ). Зокрема, О. Буравський, О. Баковецька підкреслили, що після придушення польських національно-визвольних повстань римо-католицькі релігійні громади зіткнулись з різко негативним ставленням російської влади, яка задіяла різноманітні методи для боротьби з латинською церквою (Буравський, 2013, с. 136-137; Баковецька, 2016, с. 22).

Цілком природньо, що ці процеси позначились і на православно- католицьких відносинах. Представники РПЦ звинувачували католицьке духовенство у пропаганді та місіонерській діяльності. Втім, попри релігійне протистояння між представниками духовенства, за умов поліконфесійно- го середовища, що мало місце у Правобережній Україні, неминуче відбувались процеси взаємовпливу та взаємопроникнення між різними конфесіями. Зокрема, цікаву інформацію щодо цього знайшов В. Нестеренко, який зазначив, що в ХІХ ст. на Поділлі та Волині діяли змішані православно-католицькі церковні братства, члени яких спільно відвідували православні та латинські храми. В деяких місцях православні поклонялись католицьким іконам. Траплялися й зворотні випадки, коли католики відвідували православні церкви, якщо поряд не було костелу (Нестеренко, 2003, с. 363). Проте, на жаль, більш розгорнутої інформації з цього питання історик не надав. Інші дослідники або не знайшли таких фактів, або не приділили їм належної уваги. Отож, конкретна діяльність цих змішаних братств на сьогодні залишається на початковій стадії вивчення.

Такі дослідники як О. Буравський, Г. Надтока, І. Опря, Ю. Хитровська звернули увагу на те, що в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. рядові віруючі римо-католицького віросповідання вказаного регіону в цілому доброзичливо ставились до православних мирян і до їхніх священиків, неодноразово відвідували храми східної церкви тощо (Буравський, 2013, с. 145-146, 158; Надтока, 1998. Православна церква..., с. 90; Надтока, 1998. Міжконфесійні відносини., с. 93; Надтока, 2001, с. 112-113; Опря, 2008, с. 333; Хитровська, 2012, с. 125). Одна з головних причин цього явища полягала в етнічному складі католицького населення Правобережної України, серед якого вагому частку становили українці, колишні греко- католики (Опря, 2008, с. 333).

С. Жилюк, у свою чергу, вказав на позитивне ставлення частини православних мирян Правобережжя до латинської віри, що виявлялось у їхніх причащаннях у католицьких храмах (Жилюк, 1996, с. 147). У світлі вищесказаного важко погодитись з думкою про те, що православно-католицькі взаємини в Правобережній Україні досягли піку загострення наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. (Хитровська, 2012, с. 132-133).

У відносинах між духовенством обох конфесій, то вони зберігали в основному напружений і навіть ворожий характер (Надтока, 1998. Православна церква..., с. 101-102; Надтока, 1998. Міжконфесійні відносини..., с. 96; Надтока, 2001, с. 115; Хитровська, 2012, с. 119-120). У науковій літературі зафіксовані лише поодинокі випадки толерантних взаємин між православним і католицьким кліром (Опря, 2008, с. 332-333). Тому ми вважаємо, що цей аспект потребує подальших досліджень.

Сучасні українські дослідники зацікавились також питанням переходів чехів-католиків Волині у православну віру в останній третині ХІХ ст. Ці сюжети знайшли відображення в працях Б. Бойка, С. Жилюка, Ю. Поліщука, Г. Шпиталенко. Торкаючись причин таких переходів, Ю. Поліщук та Г. Шпи- таленко наголосили, що вирішальну роль у цьому процесі відігравав економічний чинник. Річ у тім, що в 1892 р. була видана постанова російської влади, що дозволяла православним чехам купувати земельну власність на Волині. Цей указ викликав масовий перехід чехів у православ'я (Поліщук, 2012, с. 318; Шпиталенко, 2014, с. 57-58). Крім цього, чехи-католики приєднанням до панівної східної церкви бажали довести свою лояльність російській владі та зберегти пільги, надані їм під час переселення до Волинської губернії (Бойко, 2008, с. 16). С. Жилюк, у свою чергу, підкреслив, що важливу роль у процесі навернення чехів-католиків Волині до православної віри відіграли православні місіонери (Жилюк, 1996, с. 142-145, 152).

Г. Шпиталенко звернула увагу на вороже ставлення польських ксьондзів до чехів-католиків Волині, які переходили в православну віру (Шпиталенко, с. 62-63). Проте питання відносин католицького духовенства Волині та чеських неофітів потребує подальших, більш ґрунтовних досліджень.

Українські історики з'ясували, що наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. у регіоні активізувалася й діяльність католицьких місіонерів (Нестеренко, 2003, с. 364). Вони використовували різні методи прозелітизму - урочисту гру органу в костелах, особливо пишні богослужіння, хресні ходи, похоронні процесії тощо (Буравський, 2013, с. 144; Опря, 2008, с. 329-330; Сторожук, с. 72). Як специфічний місіонерський прийом використовувалися також змішані шлюби, коли одружувалися представники різних конфесій і під впливом одного з подружжя інший змінював свою релігійну приналежність. І російська влада, і православна церква пильно слідкували за такими випадками і намагалися їх мінімізувати. І. Сторожук дійшла висновку, що внаслідок репресивної політики влади у той час кількість змішаних шлюбів на Волині зменшилась (Сторожук, 2015, с. 70). На нашу думку, доціль- но було б на підтвердження цієї тези навести статистичні дані чи результати підрахунків.

Інший український дослідник Г. Надтока у своїх роботах неодноразово стверджував, що російське законодавство кінця ХІХ - початку ХХ ст. стосовно змішаних шлюбів було застарілим і дискримінаційним щодо католиків (Надтока, 1998. Православна церква..., с. 91-92; Надтока, 1998. Міжконфесійні відносини..., с. 91; Надтока, 2001, с. 110). Варто нагадати, що до 1905 р. будь-які спроби переходу до латинської церкви розцінювались царською владою, як зрада «батьківської віри». Російські можновладці разом із представниками РПЦ послідовно вели боротьбу з прозелітизмом католиків. Покарання за таку провину чекало не лише на самого винуватця, але й на духовну особу, що проводила місіонерську діяльність, або за тодішньою термінологією «спокушала» до зміни віросповідання (Буравський, 2013, с. 158; Надтока, 1998. Православна церква., с. 90, Надтока, 2001, с. 110). Проте й після революції 1905-1907 рр. російська влада продовжувала чинити перешкоди римо-католикам, а їхній прозелітизм серед православних розцінювався як злочин та переслідувався згідно «букви закону». Тому судові процеси над католицькими ксьондзами та їхнє покарання залишались буденним явищем у міжцерковних відносинах (Буравський, 2013, с. 385; Лісевич, с. 198-202; Опря, 2008, с. 330-331). Водночас, важко погодитися з поширеною думкою в історіографії, що місіонерсько-проповідницька діяльність Російської православної церкви у справі боротьби з католицькою пропагандою у Правобережній Україні здійснювалася лише за сприяння поліції та адміністративного тиску. Як визначено вище, мотивація до переходу чехів-католиків Волині у православ'я формувалася переважно під впливом економічних чинників та без адміністративного тиску на віруючих.

Аналіз місіонерської діяльності католицької церкви у подальші роки та особливо під час Першої світової війни привів дослідників до висновку, що ця діяльність або згортається, або припиняється зовсім. Це насамперед пояснювалося побоюванням репресій по відношенню до католицького духовенства з боку російської влади (Надтока, 1998. Православна церква., с. 96; Надтока, 2001, с. 113; Хитровська, 2012, с. 121).

Практично усі науковці відмітили, що, починаючи з 1905 р. внаслідок часткової лібералізації російського релігійного законодавства, у Правобережній Україні значно збільшилась кількість переходів православних мирян у католицьку віру (Жилюк, 1996, с. 151; Лісевич, 1997, с. 206; Сторожук, 2015, с. 72; Хитровська, 2012, с. 120). Історики ретельно вивчили це питання та виявили ряд факторів, які зумовили привабливість латинської віри для частини місцевого населення, а саме: 1) поступове усвідомлення частиною віруючих парафіян Російської православної церкви як союзника імперії та знаряддя національного гноблення українського народу (Надтока, Православна церква., с. 103; Надтока, 2001, с. 115); 2) ретельніше дотримання ксьондзами норм культурно-релігійного спілкування з віруючими, краща організація парафіяльного життя та дисципліна в католицькій церкві; (Надтока, 1998. Православна церква..., с. 103; Надтока, 1998. Міжконфесійні відносини..., с. 96; Надтока, 2001, с. 115-116; Нестеренко, 2003, с. 365-366; Хитровська, 2012, с. 123-124); 3) богослужіння та проповіді в костьолах проводились не лише польською, але й українською мовами, що приваблювало українських віруючих (Буравський, 2013, с. 143; Надтока, 1998. Православна церква., с. 94; Надтока, 2001, с. 111); 4) широка благодійна робота католицької церкви (Нестеренко, 2003, с. 365-366); 5) наявність польських шкіл, де православні діти навчалися різним ремеслам, (Буравський, 2013, с. 369-371; Нестеренко, 2003, с. 366); 6) католицьке духовенство мало вищі здобутки в галузі освіти, ніж православний клір (Надтока, 1998. Православна церква., с. 103; Надтока, 2001, с. 115; Хитровська, 2012, с. 123-124).

Дія вище вказаних чинників ще потребує подальшого вивчення та додаткової аргументації з наведенням фактів з архівних джерел і ретельних підрахунків, що може стати предметом подальших досліджень. До прикладу, наведемо міркування щодо останнього чинника. По-перше, після польських повстань ХІХ ст. царський уряд ліквідував в українських землях Російської імперії добре організовану католицьку освітню мережу з якісною системою навчання (Баковецька, 2016, с. 28). Щоправда, на початку ХХ ст. на Правобережжі відновилась Житомирська римо-католицька семінарія, однак про її діяльність є лише окремі згадки (Буравський, 2013, с. 354-355, 376-377). Частина ксьондзів здобувала освіту не лише там, але й у римо-католицьких академіях у Петербурзі та Римі, де освітній рівень був досить високим (Буравський, 2013, с. 377; Лісевич, 1997, с. 209).

Щодо православної церковної освіти, то її нижча та середня ланки (духовні училища та семінарії) у досліджуваний період дійсно мали невисокий рівень і поступались католицьким духовним освітнім закладам. Проте вища православна богословська освіта в той час стояла на дуже високому рівні і, на нашу думку, нічим не поступалась католицькій. У Правобережній Україні діяла Київська духовна академія, зі стін якої вийшло багато визначних українських церковних, наукових та громадських діячів (Зінченко, 1997, с. 68). Цінним спадком цього закладу є значна рукописна колекція дисертацій, яка ще потребує серйозного опрацювання дослідниками. Варто згадати й те, що після жовтневого більшовицького перевороту 1917 р. частина професури Київської духовної академії виїхала до зарубіжних слов'янських країн, де вона була високо оцінена за свої професійні якості, свідченням чого стало те, що частина науковців продовжила плідну працю в університетах Софії, Белграду та в ряді інших європейських міст.

Висновки

Отже, у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. у Правобережній Україні мали місце два протилежні місіонерські процеси. З одного боку, російська влада та православні місіонери намагалися послабити позиції Римо-католицької церкви та загітувати якнайбільше католиків до переходу у православ'я, а з іншого - католицькі ксьондзи протистояли цим спробам і досить успішно навертали православних мирян до латинської віри. Частково ці процеси висвітлені в сучасній українській історіографії, втім ряд важливих аспектів вказаної теми потребують подальших наукових досліджень. Слід: 1) проаналізувати відносини православного й католицького духовенства в зазначений період; 2) вивчити діяльність змішаних православно- католицьких церковних братств; 3) дослідити взаємини католицького духовенства Волині з чеськими католиками, які виявляли бажання перейти до православного віросповідання; 4) здійснити порівняльний аналіз православної та католицької освіти, моральної поведінки православного та католицького кліру в зазначеному регіоні; 5) скласти таблиці переходів з православ'я до католицизму й навпаки та виявити їхні причини. Це дасть змогу відтворити цілісну картину православно-католицьких відносин і визначити їхню специфіку в кожній з трьох губерній Правобережної України.

Список використаних джерел і літератури

1. Баковецька, О. О. (2015). Римо-католицька церква в Україні в кінці XVIII - ХІХ столітті. Миколаїв: Іліон, 360 с.

2. Баковецька, О. О. (2016). Римо-католицька церква в Україні кінцяXVIII -XIX століть: вплив на суспільно-політичний розвиток: (автореф. дис.... д-ра іст. наук: спец. 07.00.01 - Історія України). Запоріжжя, 36 с.

3. Бойко, Б. Є. (2008). Етноконфесійна структура населення Волині у ХІХ - на початку ХХ ст. Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету, Луцьк, 12-16.

4. Буравський, А. О. (2013). Римо-католицька церква на Правобережній Україні (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Житомир: Вид-во ЖДУ імені І. Франка, 452 с.

5. Волониць, В. С. & Гузь, А. М. (2020). Діяльність римо-католицької церкви на території Правобережної України наприкінці ХУШ - на початку ХХ ст.: історіографічний дискурс. Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. Політологія, (27), 7-19.

6. Жилюк, С. І. (1996). Російська православна церква на Волині (1793-1917). Житомир: Журфонд, 174 с.

7. Зінченко, А. (1997). Визволитися вірою: Життя і діяння митрополита Василя Липківського. Київ: Дніпро, 424 с.

8. Лісевич, І. Т. (1997). Духовно спраглі (духовне життя польської національної меншини на Наддніпрянській Україні в 1864-1917рр.). Київ: Інститут історії України НАН України, 240 с.

9. Надтока, Г. М. (1998). Міжконфесійні відносини в Україні на початку ХХ ст. Український історичний журнал, 5, 86-99.

10. Надтока, Г. М. (1998). Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально- релігійний аспект. Київ: Знання, 271 с.

11. Надтока, Г. М. (2001). Римо-католицька церква під владою Російської імперії. Історія релігії в Україні (в 10 т. Т. 4: Католицизм, сс. 92-116). Київ.

12. Нестеренко, В. А. (2003). Українці-католики на Поділлі на рубежі ХІХ - ХХ ст. Історія релігій в Україні: Праці ХІІІ Міжнародної наукової конференції (сс. 362-366), (І). Львів.

13. Опря, І. А. (2008). Особливості розвитку православно-католицьких відносин на Поділлі на початку ХХ ст. Освіта, наука і культура на Поділлі, (11). Кам'янець- Подільський: Оіюм, 328-334.

14. Поліщук, Ю. М. (2012). Національні меншини Правобережжя України у контексті етнічної політики Російської імперії (кінець XVIII - початок ХХ ст.). Київ: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 432 с.

15. Сторожук, І. А. (2015). Суспільно-політична та культурно-освітня діяльність духовенства Волинської губернії в 1804-1905 рр.: (дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 - Історія України). Київ, 240 с.

16. Хитровська, Ю. В. (2012). Християнські конфесії Правобережної України у суспільно-політичних процесах регіону (кінець XVIII - початок ХХ століть): (дис.... канд. іст. наук: 07.00.01 - Історія України). Київ, 482 с.

17. Шпиталенко, Г. А. (2014). Релігійне життя волинських чехів у другій половині - на початку ХХ ст. Чехи на Волині: історія та сучасність. Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 39-65.

References

1. Bakovetska, O. O. (2015). Rymo-katolytska tserkva v Ukraini v kintsi XVIII - XIX stolitti [The Roman Catholic Church in Ukraine in the late XVIII - XIX centuries]. Mykolaiv: Ilion, 360 s. [in Ukrainian].

2. Bakovetska, O. O. (2016). Rymo-katolytska tserkva v Ukraini kintsia XVIII - XIX stolit: vplyv na suspilno-politychnyi rozvytok [The Roman Catholic Church in Ukraine in the late XVIII - XIX centuries: impact on social and political development]: (Doctoral thesis). Zaporizhzhia, 36 s. [in Ukrainian].

3. Boiko, B. Ye. (2008). Etnokonfesiina struktura naselennia Volyni u XIX - na pochatku st. [Ethno-confessional structure of the population of Volhynia in the XIX - early XX centuries]. Zbirnyk navchalno-metodychnykh materialiv i naukovykh statei istorychnoho fakultetu, Lutsk, 12-16. [in Ukrainian].

4. Buravskyi, A. O. (2013). Rymo-katolytska tserkva na Pravoberezhnii Ukraini (kinets XVIII - pochatok XX st.) [Roman Catholic Church on the Right Bank of Ukraine (late eighteenth - early twentieth century]. Zhytomyr: Vyd-vo ZhDU imeni I. Franka, 452 s. [in Ukrainian].

5. Volonyts, V. S. & Huz, A. M. (2020). Diialnist rymo-katolytskoi tserkvy na terytorii Pravoberezhnoi Ukrainy naprykintsi XVIII - na pochatku XX st.: istoriohrafichnyi dyskurs [Activities of the Roman Catholic Church on the territory of the Right Bank of Ukraine in the late XVIII - early XX century: historiographical discourse]. Visnyk Mariupolskoho derzhavnoho universytetu. Seriia: Istoriia. Politolohiia, (27), 7-19. [in Ukrainian].

6. Zhyliuk, S. I. (1996). Rosiiska pravoslavna tserkva na Volyni (1793 - 1917) [Russian Orthodox Church in Volyn (1793 - 1917)]. Zhytomyr: Zhurfond, 174 s. [in Ukrainian].

7. Zinchenko, A. (1997). Vyzvolytysia viroiu: Zhyttia i diiannia mytropolyta Vasylia Lypkivskoho [Liberate by Faith: The Life and Activities of Metropolitan Vasyl Lypkivsky]. Kyiv: Dnipro, 424 s. [in Ukrainian].

8. Lisevych, I. T. (1997). Dukhovno sprahli (dukhovne zhyttia polskoi natsionalnoi menshy- ny na Naddniprianskii Ukraini v 1864-1917 rr.) [Spiritually thirsty (spiritual life of the Polish national minority in the Dnieper Ukraine in 1864-1917)]. Kyiv: Instytut istorii Ukrainy NAN Ukrainy, 240 s. [in Ukrainian].

9. Nadtoka, H. M. (1998). Mizhkonfesiini vidnosyny v Ukraini na pochatku XX st. [Interfaith relations in Ukraine in the early twentieth century]. Ukrainskyi istorychnyi zhur- nal, 5, 86-99. [in Ukrainian].

10. Nadtoka, H. M. (1998). Pravoslavna tserkva v Ukraini 1900 - 1917 rokiv: sotsialno-reli- hiinyi aspekt [The Orthodox Church in Ukraine 1900 - 1917: socio-religious aspect]. Kyiv: Znannia, 271 s. [in Ukrainian].

11. Nadtoka, H. M. (2001). Rymo-katolytska tserkva pid vladoiu Rosiiskoi imperii [The Roman Catholic Church under the rule of the Russian Empire]. Istoriya relihiyi v Ukrayini (v 10 t. T. 4: Katolytsyzm, ss. 92-116). Kyiv. [in Ukrainian].

12. Nesterenko, V. A. (2003). Ukraintsi-katolyky na Podilli na rubezhi XIX - XX st. [Ukrainian Catholics in Podillia at the turn of the 19th and 20th centuries]. Istoriya relihiy v Ukrayini: Pratsi KHIII-yi Mizhnarodnoyi naukovoyi konferentsiyi (ss. 362-366), (I). L'viv. [in Ukrainian].

13. Opria, I. A. (2008). Osoblyvosti rozvytku pravoslavno-katolytskykh vidnosyn na Podilli na pochatku XX st. [Peculiarities of the development of Orthodox-Catholic relations in Podillia in the early twentieth century]. Osvita, nauka i kultura na Podilli, (11). Kamianets- Podilskyi: Oiium, 328-334. [in Ukrainian].

14. Polishchuk, Yu. M. (2012). Natsionalni menshyny Pravoberezhzhia Ukrainy u konteksti etnichnoi polityky Rosiiskoi imperii (kinets XVIII - pochatok XX st.) [National minorities of the Right Bank of Ukraine in the context of ethnic policy of the Russian Empire (late XVIII - early XX centuries)]. Kyiv: IPiEND im. I.F. Kurasa NAN Ukrainy, 432 s. [in Ukrainian].

15. Storozhuk, I. A. (2015). Suspilno-politychna ta kulturno-osvitnia diialnist dukhovenstva Volynskoi hubernii v 1804 - 1905 rr. [Socio-political and cultural-educational activities of the clergy of the Volyn province in 1804 - 1905]. (Candidate's thesis). Kyiv, 240 s. [in Ukrainian].